Способи тлумачення

Спосіб тлумачення – це сукупність однозначних прийомів мислення, що використовуються для визначення смислу (змісту) норми права.

Кожний спосіб відрізняється від іншого своїми специфічними засобами та прийомами тлумачення. Засобами в даному випадку є інші норми, пов’язані з тією, що тлумачиться.

Основними способами тлумачення є:

1. Граматичний– уяснення змісту норми шляхом аналізу її словесного формулювання. Цей спосіб заснований на знаннях мови та є першочерговим і необхідним етапом тлумачення, тому що норми права існують лише в мовній формі у вигляді граматичних речень.

Шляхом дослідження мовної форми, встановлюється зміст норми права. Уяснення починається з уяснення значення окремих слів. Однак, треба врахувати і той факт, що окрім загальновживаних є і специфічне значення певних слів і висловів. При цьому одним з правил тлумачення є вживання слова в найбільш поширеному значенні. Надання словам іншого значення повинно бути доведено.

Якщо в акті використані технічні чи спеціальні терміни, значення яких не визначено законодавцем, їм потрібно надати того змісту, що вони мають у відповідних галузях знань. Без достатніх підстав не можна надавати різним термінам одного значення. Слова повинні мати той смисл, який надається законодавцем в момент прийняття.

Після вияснення значення слів переходимо до морфологічного розгляду слів та синтаксичного аналізу речення. Визначаємо граматичний зв’язок слів, форму речення, значення різних знаків тощо.

2. Систематичний– уяснення смислу норми шляхом встановлення її зв’язку з іншими нормами. Цей спосіб враховує призначення норми права бути частиною єдиного цілого (системи права).

При даному способі тлумачення виявляється місце норми в системі права, галузі права, правовому інституті, в конкретному правовому акті. Потім на цій основі визначається логічний зв’язок з іншими нормами. Норма права, що логічно пов’язана з тією, що ми тлумачимо, використовується як засіб тлумачення.

3. Логічний – спосіб, при якому оперують матеріалом самої норми, використовуючи такі прийоми як логічне перетворення речення, аналогія, аргументи від протилежного тощо.

Необхідність такого перетворення викликана тим, що логічна побудова норми не завжди співпадає з граматичною будовою речення.

Часто законодавець при формулюванні норм права, перелічуючи обставини, що мають юридичне значення, не дає їх виключного переліку і, закінчуючи перелік, використовує звороти «на інше», «в інших випадках», «в аналогічних випадках», тобто уповноважує інтерпретатора в процесі застосування норм права розширити перелік обставин, аналогічних тим, що перелічені в нормі, яка тлумачиться.

4. Риторичний– такий спосіб тлумачення, для якого характерним є уяснення змісту норм на основі аналізу конкретно-історичних умов їх прийняття.

Вивчаються причини, умови, що викликали необхідність прийняття нормативного акту, а також мету, на досягнення якої був націлений даний акт законодавець встановлює більш точний зміст та призначення правової норми. Цей засіб тлумачення має значення для аналізу пам’яток права, а також для тлумачення актів, що мають довгу історію існування.

5. Спеціально-юридичний– спосіб тлумачення, заснований на знаннях юридичних наук. Вони використовуються як засіб уяснення смислового значення норми.

Перш за все юридична наука розкриває зміст термінів, що вживаються в законодавстві. Вона також формулює нові терміни, що використовуються законодавцем.

Важлива роль юридичної науки і в аналізі та виробленні критеріїв розуміння оціночних термінів (суттєва шкода, тяжкі наслідки, позитивний ефект...)

Розкриваючи ці терміни, наука спирається на практику вирішення конкретних справ, бо їх зрозуміти можливо лише враховуючи конкретні обставини справи. При цьому способі тлумачення використовуються знання про структуру правових норм, їх класифікація тощо.

6. Функціональний– основне значення відводиться факторам та умовам, в яких функціонує норма, і які впливають на зміст норми, що тлумачиться. Заобсягом тлумачення може бути

· буквальним (адекватним);

· поширювальним;

· обмежувальним.

Буквальне тлумачення має місце тоді, коли зміст норми повністю відповідає її текстуальному виразу.

Поширювальниміобмежувальним тлумачення може бути лише у випадках, коли дійсний зміст норми не співпадає з її словесним формулюванням.

Зміст норми може не співпадати з її текстом у випадку невдалого використання термінів, слів, коли їх обсяг не рівний обсягу понять, які мав на увазі законодавець, чи у випадку наявності норм, пов’язаних з нормою, що тлумачиться, і обмежують чи розширюють її дію.

Якщо дійсний смисл норми вужче її словесного виразу, то тлумачення має бути обмежувальним. Якщо ж він ширше словесного (буквального) виразу, то тлумачення буде поширювальне.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 8. Тлумачення норм права.	\|	Тлумачення за суб’єктами

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.