Клінічна фармація як предмет. Етика й деонтологія в фармації

Стратегічним напрямком розвитку охорони здоров’я в усьому світі є фокусування всіх галузей медицини на потребах пацієнта. Це положення закріплене в документах Всесвітньої організації охорони здоров’я (BОО3) і лежить в основі Програми дій з основних лікарських препаратів (ЛП), затвердженої Європейським Регіональним Бюро ВООЗ.

У 1994 р. Всесвітня асамблея охорони здоров’я прийняла резолюцію “Роль фармацевта у здійсненні переглянутої стратегії ВООЗ в галузі лікарських засобів”. У ній відзначена ключова роль провізора у суспільній охороні здоров’я й, особливо, в лікарських засобах і їх призначенні. Асамблея закликала фармацевтів і їх професійні асоціації в усьому світі “надавати інформативну й об’єктивну консультативну допомогу по лікарських засобах і їх використанню населенням”.

Клінічна фармація —це інтегративна прикладна наука, що поєднує фармацевтичні і клінічні аспекти лікознавства, головною задачею якої є створення надійних теоретичних основ і методологічних підходів раціонального застосування лікарських препаратів.

Участь провізора в проведенні медикаментозної терапії сприяє вчасному доведенню до хворого лікарських засобів оптимальної якості, встановленню максимально раціональних шляхів та режимів введення, попередженню призначення несумісних лікарських препаратів, зведенню до мінімуму побічної дії ліків, а також зменшенню поліпрагмазії.

Клінічна фармація як предмет має своєю метою підготовку спеціалістів-провізорів, що володіють достатнім обсягом теоретичних знань та практичних навичок для проведення сумісно з лікарем роботи із забезпечення максимально раціональної лікарської терапії у конкретного хворого, а також для здійснення фармацевтичної опіки пацієнтів в аптеці.

Роль клінічного провізора набуває особливого значення з впровадженням формулярної системи в заклади охорони здоров’я. На нього покладено здійснення моніторингу ефективності й безпечності застосування лікарських засобів (ЛЗ) у стаціонарі.

Задачі вивчення дисципліни:

- засвоєння синдромів та клінічних симптомів найпоширеніших захворювань в клініці внутрішніх хвороб;

- засвоєння основних принципів симптоматичної медикаментозної терапії захворювань і патологічних станів, при яких можливе самолікування;

- засвоєння загальної методології та принципів вибору лікарських препаратів для ефективної та безпечної медикаментозної терапії, враховуючи функціональний стан хворого та фармакологічні особливості препарату;

- придбання необхідних теоретичних знань та навичок для здійснення фармацевтичної опіки пацієнтів;

- вивчення факторів ризику розвитку та клінічних проявів побічної дії лікарських засобів та їх комбінацій;

- засвоєння принципів оцінки ефективності та безпечності застосування конкретних фармакологічних груп та лікарських препаратів під час проведення їх клінічної апробації;

- засвоєння навичок придбання, аналізу та подання інформації про фармакологічні властивості лікарських препаратів;

- ознайомлення з принципами медичної деонтології, етичними нормами поведінки провізора в клініці, взаємовідносинами провізора та лікаря, провізора та хворого;

- ознайомлення з основними видами медичної документації та методами клінічного обстеження хворих.

Клінічна фармація як навчальна дисципліна базується на вивченні студентами біології з основами генетики, нормальної фізіології, анатомії людини, мікробіології з основами імунології, патологічної фізіології, фармакології. Вона закладає основи теоретичних знань та практичних навичок в клінічній медицині та клінічній фармакології для проведення корекції лікарської терапії, здійснення вибору найраціональніших лікарських препаратів та їх комбінацій для конкретного хворого, сприяє формуванню уміння застосувати знання з клінічної фармації для здійснення фармацевтичної опіки у професійній діяльності. Крім того, дисципліна закладає основи здорового способу життя та профілактики порушення функцій організму в процесі життєдіяльності.

На сьогоднішній день на світовому фармацевтичному ринку представлено більше 500 тис лікарських препаратів, з них на початок 2009 року більше 13 тис. зареєстровано в Україні. Щорічно росте число препаратів на ґрунті нових субстанцій. У середньому - 29 субстанцій на рік.

Ріст виробництва тісно пов’язаний з вжитком. Об’єм продажу ліків на 13 ведучих лікарських ринках світу щорічно зростає. Такі глобальні зміни в сфері економіки, фармації і психології споживача змінили взаємовідносини в нерозривно зв’язаній системі лікар – хворий – провізор.

У 1950 – 1960 рр. вся відповідальність за лікування лежала на лікареві. Пацієнт терпеливо чекав допомоги, повністю йому довіряв, пасивно відносився до свого здоров’я. Престиж провізора не був високим. У 1970 р. надається увага факторам ризику - потрібно уникати всього: нікотину, цукру і т.д. У1980 р. спрямовується активний підхід до здоров’я - біг, дієта, мінеральні води, вітаміни, часник і т. д. У 1990 р. появляється тенденція до збереження балансу між впливом несприятливих факторів сучасного життя і оздоровчих заходів. Зростає зацікавлення методами оздоровлення, профілактичними лікарськими заходами, люди захоплюються фіто- і гомеопатією. Зменшилась доля екстемпоральних засобів, з’явилась категорія безрецептурних ліків. Зросла роль провізора.

З однієї сторони, лікар не встигає оволодіти колосальним об’ємом інформації і проявляє вимушений консерватизм у фармакотерапії. З іншого боку, грамотний, вимогливий до свого здоров’я, насичений засобами масової інформації пацієнт, що не має лишнього часу для лікаря, все частіше звертається до провізора, минаючи лікаря. Провізор починає займати ключову позицію в системі самолікування.

Тому кожен фармацевтичний працівник повинен бути знайомий як із загальною етикою, так і з професійною медичною і фармацевтичною етикою та деонтологією.

Найважливіший принцип медичної етики бів сформульований майже 2500 років тому Гіппократом у його клятві, де було написано, що медик зобов’язується робити все відповідно до його можливостей і знань на користь хворого й утримуватися від того, що принесе шкоду.

Вимоги медичної деонтології мають важливе значення при клінічних випробуваннях лікарських засобів, бо проводяться на людях. Тому медико-юридичні й медико-деонтологічні проблеми мають особливе значення в клінічній фармакології. Саме тому для захисту прав людини розроблений ряд етичних кодексів, які керуються в першу чергу інтересами пацієнта. Ще у 1947 році Міжнародний військовий трибунал розробив Нюрнбергський кодекс, у 1964 році – Хельсінська декларація з рекомендацій для лікарів по біомедичних дослідженнях на людях і цілий ряд інших документів. Зараз у кожній державі існують Комітети з етики при відповідних вищих органах охорони здоров’я, у кожному лікувальному закладі – спеціальні комісії з біоетики клінічних досліджень.

На теперішній час обговорюється етичність дослідження тератогенної дії ЛЗ на здоров’я вагітних-добровольців, що планують переривання вагітності, бо участь у такому дослідженні робить неможливим для жінки змінити свою думку про переривання вагітності. Серйозно обговорюється етичність використання плацебо при проведенні клінічних випробувань, бо плацебо недопустиме у хворих з тяжкими захворюваннями (онкохворі, пацієнти з колагенозами).

Фармацевтична етика як частина загальної етики є наукою про моральну цінність вчинків фармацевтичних працівників всіх ланок, їх поведінку у сфері своєї діяльності. Це обумовлюється особливостями їх практичної діяльності, положенням і роллю в суспільстві.

Фармацевтична етика відрізняється як від лікарської, так і від торгової. Особливо це торкається відносин з хворим, виробництва і збуту лікарських препаратів. Специфіка фармацевтичної етики полягає в тому, що аптечні працівники не лікують хворого, не роблять призначень, а лише прагнуть допомогти йому швидким і точним приготуванням і відпуском потрібних ліків, психотерапією, вселяючи у хворого віру в одужання, в позитивну дію препарату, фармацію і медицину в цілому.

Деонтологія (deon - належне, logos - вчення) - це розділ етики, в якому розглядаються проблеми обов’язку і належної поведінки як специфічної для моральності форми прояву соціальної необхідності. Фармацевтична деонтологія вивчає норми поведінки провізора, спрямовані на максимальне підвищення ефективності медикаментозної терапії й створення сприятливого клімату у взаємостосунках з хворим, лікарем, колегами по роботі. Вона розглядає вимоги і правила поведінки фармацевтичного працівника, що забезпечують виконання ним професійного обов'язку, питання його совісті, честі й гідності, які служать показником високої цивільної відповідальності.

Важливими проблемами фармацевтичної етики й деонтології є розробка етичних основ управління аптечним колективом і вдосконалення морально-психологічного клімату в ньому, вивчення специфіки етичних відносин в аптечних колективах, суперечностей, які виникають в них, і пошук шляхів їх вирішення.

Витоки становлення фармацевтичної етики і деонтології нерозривно пов'язані з лікарською етикою і деонтологією, оскільки на певному історичному етапі функції лікування і приготування ліків були нероздільні один від одного.

Враховуючи важливість проблеми, у 1997 році Радою Міжнародної фармацевтичної федерації був прийнятий Етичний кодекс фармацевтів. У ньому сформульовані принципи, які визначають зобов'язання і відповідальність фармацевтичних працівників.

До основних принципів етики фармацевта слід віднести наступні: його головний обов'язок - піклуватися про благополуччя кожного клієнта (пацієнта), однаково ставитися до кожного з них, поважати право особи на свободу вибору виду лікування. Фармацевт повинен поважати й гарантувати право особи на конфіденційність. У професійних відносинах він повинен поводитися відкрито і чесно, служити потребам людини, громадськості і суспільства.

Важливим елементом фармацевтичної етики і деонтології є етичні правила, регулюючі взаємостосунки провізорів і лікарів, які повинні виходити з принципів гуманізму і високого усвідомлення кожним свого громадянського обов'язку. Ці відносини повинні будуватися на основі взаєморозуміння і взаємоповаги, підтримки авторитету один одного в очах хворого, бути дружніми, діловими, у формі товариської співпраці і взаємодопомоги.

Головним у взаємостосунках медичних і фармацевтичних працівників є загальна мета - збереження здоров'я і благополуччя пацієнтів. При цьому лікар несе навантаження, пов'язане з постановкою діагнозу і призначенням ліків. Задачею ж провізора є допомога лікарю у виборі необхідного препарату, надання повної інформації про його властивості, синоніми і аналоги, сумісність з іншими ліками й ін. Таким чином, лікар і провізор повинні працювати як колеги, з повагою відноситися до досвіду і знань один одного.

Лікарі і фармацевтичні працівники не повинні допускати нетактовних висловів на адресу один одного, принижувати гідність один одного, допускати негативні вислови на адресу один одного у присутності хворого.

В обов'язки провізора входить систематична інформація лікарів про лікарські препарати, їх наявність, використовувані аналоги, інформація про нові лікарські препарати.

При зверненні в аптеку лікаря провізор зобов'язаний дати йому професіонально-вичерпну інформацію про лікарський препарат. Неповна або неправильна відповідь може підірвати авторитет провізора у лікаря.

Аптечні працівники згідно своєї професійної діяльності постійно спілкуються з хворими і їх родичами. Необхідність прояву по відношенню до них особливої чуйності, увага і терпіння диктуються тим, що йдеться про здоров'я і навіть життя хворого, а також тим, що у хворого порушене адекватне сприйняття оточуючого. Звідси і витікає основне завдання провізора - укріпити віру хворого в необхідності прийому ліків відповідно до розпоряджень лікаря, вселити надію на одужання. Слід пям'ятати, що оптимістична інформація беззастережно приймається хворим на віру. Для цього провізор повинен мати високі професійні й моральні якості, правильно будувати й регулювати свої взаємовідносини з відвідувачами аптеки, використовуючи методи психологічного впливу на хворого.

Моральні й правові аспекти взаємостосунків провізора і хворого вимагають збереження в таємниці деяких несприятливих відомостей про захворювання, а також про те, при якому захворюванні застосовуються ті чи інші ліки. Це сприяє збереженню психічної рівноваги хворого, сприятливо впливає на лікування, даючи можливість мобілізувати фізичні і духовні сили на боротьбу з хворобою.

Таким чином, дотримання принципів фармацевтичної етики і деонтології є свого роду мистецтвом перемагати хвороби не тільки ліками, але і словом, співчутливим відношенням. А щоб серце і відчуття не підвели і підказали правильне рішення, є хороше правило деонтології, сказане в XVII столітті англійським лікарем Сейднемом: треба поставити себе в положення хворого і обходиться з ним так, як би ти хотів, щоб відносилися до тебе в аналогічній ситуації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
РОЗДІЛ І	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.