Фармакологічних груп

Петлеві діуретики можна застосовувати в поєднанні з іншими препаратами сечогінної дії, антигіпертензивними засобами та засобами для лікування серцевої недостатності. Не можна комбінувати препарати даної групи з іншими ото- та нефротоксичними препаратами, що супроводжується посиленням небажаного ефекту, та з НПЗП першого покоління (зменшуються ефекти діуретиків). Витіснення петлевих діуретичних засобів із зв’язку з альбумінами та ослаблення їхньої дії спостерігається при взаємодії їх із лікарськими засобами, які інтенсивно зв’язуються із білком (непрямі антикоагулянти, клофібрат тощо).

Фуросемідв поєднанні з нижче переліченими препаратами чи групами препаратів викликає наступні ефекти:

ТАБЛИЦЯ 40

Алкалоїди кураре	Потенціюється дія алкалоїдів кураре
Аміноглікозиди	Можливе збільшення концентрації аміноглікозидів у плазмі крові, що може призвести до ото- та нефротоксичних ефектів
Амфотерицин В	Посилюється небезпека ураження нирок
Антигіпертензивні препарати	Потенціюється антигіпертензивний ефект
Антидіабетичні препарати	Послаблюється ефект антидіабетичних препаратів
Ацетилсаліцилова кислота	Послаблюється діуретичний ефект. Конкуренція за канальцевий транспорт, взаємодія з простагландинами
Варфарин	Зростає ефект варварину
Глюкокортикоїди	Зростає ризик розвитку гіпокаліємії
ІАПФ	Зростає ефект ІАПФ
Клофібрат	Посилюється діурез, міальгія. Конкуренція за зв'язок з білками плазми крові
Препарати літію	Можливе посилення реабсорбції іонів літію в ниркових канальцях і проявлення токсичних ефектів. Знижується нирковий кліренс літію і підвищується ймовірність інтоксикації
Норепінефрин	Послаблюється ефект норепінефрину
НПЗП	Знижується ефективність фуросеміду за рахунок інгібування синтезу простагландинів, порушення рівня реніну в плазмі крові й екскреції альдостерону. пригнічується канальцева екскреція фуросеміду, затримка води, викликана НПЗП
Саліцилова кислота та її похідні	Збільшується ризик розвитку саліцилізму (конкурентна ниркова екскреція)
Серцеві глікозииди	Зростає ризик розвитку інтоксикації серцевими глікозидами
Сукральфат	Знижується ефективність фуросеміду за рахунок інгібування синтезу ПГ, порушення рівня реніну в плазмі крові та екскреції альдостерону.
Теофілін	Посилюється ефект теофіліну
Цефалоспорини	Можливе підвищення концентрації цефалоспоринів у плазмі крові, що може призвести до розвитку ото- і нефротоксичних ефектів
Цисплатин	Можливе підвищення концентрації цисплатину в плазмі крові, що може призвести до розвитку ото- і нефротоксичних ефектів
Етакринова кислота	Підвищується ототоксичність фуросеміду (особливо при порушеній функції нирок)

Тіазидні діуретики в комбінації з іншими сечогінними засобами забезпечують сильний діуретичний ефект. Поєднання їх з калію хлоридом і калійзберігаючими препаратами попереджає розвиток гіпокаліємії. Виходячи із особливостей фармакодинаміки та фармакокінетики, спершу призначають калійзберігаючі, а через 2–3 години тіазидні діуретики. Можливою є комбінація тіазидів із гіпотензивними лікарськими засобами. Ефекти поєднаного застосування тіазидних діуретиків і препаратів інших груп подана в таблиці нижче:

ТАБЛИЦЯ 41

α- і β-адреноміметики	Знижується ефективність обох препаратів. Підвищується ризик гіперкаліємії
Аміноглікозиди	Можливе посилення ототоксичного впливу аміноглікозидів
Анальгетики опіоїдні	Посилюється наркотичний ефект! Спостерігається різке пригнічення ЦНС
Антагоністи кальцієвих каналів	Посилюється антигіпертензивний ефект
Антиаритмічні препарати	Можливе зниження ефективності антиаритмічних препаратів внаслідок гіпокаліємії
Антигіпертензивні препарати	Посилюється антигіпертензивний ефект
Антигістамінні препарати	Посилюється антигістамінний ефект
Антитромботичні засоби, антагоністи вітаміну К	Непередбачуване посилення або послаблення ефекту антитромботичних засобів, антагоністів вітаміну К
Барбітурати	Посилюється снодійна дія барбітуратів
Блокатори β-адренорецепторів	Посилюється антигіпертензивний ефект
Глікозиди наперстянки	Надмірна втрата калію спричиняє порушення серцевого ритму
Діуретики тіазидні	Посилюється діуретичний ефект
Інгібітори МАО	Посилюється антигіпертензивна активність тіазидних діуретиків
Інсулін та його аналоги	Ефективність інсуліну знижується
Кортикостероїди для системного застосування	Втрата калію може викликати небезпечне порушення серцевого ритму!
Літію препарати	Підвищується концентрація препаратів літію в крові
Неселективні інгібітори зворотного нейронального захвату моноамінів	Небезпечне зниження АТ!
НПЗП	Знижується протизапальний ефект
Органічні нітрати	Сильне зниження АТ
Паратиреоїдні і антипаратиреоїдні гормони	Можливість розвитку гіперкальціємії, втрата апетиту, нудота, спрага, поліурія, м’язова слабкість
Пероральні гіпоглікемічні препарати	Знижується гіпоглікемічний ефект
Препарати вітаміну Д	Можливий розвиток гіперкальціємії
Препарати цинку	Зростає потреба в цинку. Дозу препаратів цинку необхідно збільшити
Калійвмісні препарати	Знижується ефективність препаратів калію
Кальцієвмісні препарати	Підвищується рівень кальцію в крові
Протиепілептичні препарати	Зміни у вигляді епілептичних нападів
Тетрацикліни	Підвищується концентрація сечовини в крові. У пацієнтів з НН та вагітних це може призвести до розвитку ацидозу, азотемії й гіперфосфатемії
Фенотіазіну похідні	Посилюється антигіпертензивна активність діуретиків. Можливе посилення сечогінної дії діуретиків

Допускається поєднання калійзберігаючих діуретичних засобів з іншими сечогінними препаратами (описано вище), а з препаратами калію воно сприяє виникненню гіперкаліємії.

Спіронолактон у поєднанні з препаратами інших груп сприяє виникненню наступних ефектів:

ТАБЛИЦЯ 42

α- і β-адреноміметики	Послаблюється антигіпертензивна дія спіронолактону
Амілорид	Небезпечна затримка калію! Ризик розвитку аритмії
Анальгетики опіоїдні	Слабкість та запаморочення при зміні положення тіла
Антигіпертензивні препарати	Потенціюється дія антигіпертензивних препаратів
Антитромботичні засоби	Знижується ефект антитромботичних препаратів
Антихолінестеразні препарати	Можливе надлишкове підвищення рівня калію в крові
Ацетилсаліцилова кислота	Знижується діуретична, натрійуретична та антигіпертензивна активність спіронолактону, підвищується ризик розвитку НН. Пригнічується синтез простагландинів
Бензодіазепіни	Посилюється і прискорюється діуретичний і натрійуретичний ефекти спіронолактону
Діуретики	Потенціюється дія діуретиків. Спіронолактон перешкоджає розвитку гіпокаліємії
Діуретики калійзберігаючі	Підвищується ризик розвитку гіперкаліємії (особливо на фоні НН)
ІАПФ	Підвищується ризик розвитку гіперкаліємії (особливо на фоні НН), що пов’язане із сповільненням виведення альдостерону
Кортикостероїди для системного застосування	Посилюється і прискорюється діуретичний і натрійуретичний ефекти спіронолактону
Літію препарати	Посилюється ефект препаратів літію. Ймовірна токсичність літію
Натрію бікарбонат	Знижується рівень калію в плазмі крові
Нікардипін	Знижується АТ. Необхідна корекція дозування
Німодипін	Небезпечно, знижує АТ!
НПЗП	Знижується діуретична, натрійуретична та антигіпертензивна активність спіронолактону, підвищується ризик розвитку НН.
Органічні нітрати	Сильно знижує АТ!
Препарати цинку	Виникає потреба в цинку
Калійвмісні препарати	Підвищується ризик розвитку гіперкаліємії (особливо на фоні НН). Небезпечна затримка калію викликає порушення серцевого ритму
Серцеві глікозиди	Знижується ефект серцевих глікозидів
Соталол	Посилює антигіпертензивний ефект
Триамтерен	Небезпечна затримка калію! Ризик розвитку аритмії
Циклоспорин	Підвищується ризик розвитку гіперкаліємії (особливо на фоні НН).
Епінефрин	Знижується вазоконстрикторна дія епінефрину

Комбінація інгібіторів карбоангідрази з тіазидами чи солями калію забезпечує посилення діуретичного ефекту. Але поєднання з тіазидними діуретиками є небезпечним через сприяння розвитку гіпокаліємії. При поєднанні засобів даної групи із калійзберігаючими сечогінними розвивається тяжкий системний ацидоз. Інгібітори карбоангідрази зменшують екскрецію хінідину, ефедрину та інших лікарських засобів, які являються слабкими основами, та збільшують виділення саліцилатів, барбітуратів тощо. Поєднання їх із аміноглікозидами, макролідами, лінкозамідами та сульфаніламідами посилює протимікробну дію останніх в сечовидільних шляхах.

Глюкокортикостероїди скорочують період елімінації барбітуратів, дигоксину, антибіотиків (левоміцетину, пеніцилінів тощо). Прискорення елімінації самих глюкокортикостероїдів відбувається при сумісному застосуванні фенобарбіталу, дифеніну, індукуючих ферменти печінки. Паралельне застосування еритроміцину, тетрациклінів, індометацину, циметидину, аміназину та деяких інших препаратів із глюкокортикостероїдами, призводить до підвищення активності останніх, що пов’язано із пригніченням їх біотрансформації у печінці.

Препарати даної групи сприяють виведення калію. Саме тому при сумісному застосуванні їх із серцевими глікозидами для зменшення виникнення ризику інтоксикації ними важливим є паралельне додаткове застосування препаратів калію.

Відбувається збільшення концентрації циркулюючих в крові природних глюкокортикостероїдів при паралельному використанні з ними естрогенів. Внаслідок здатності стероїдних засобів підвищувати реакцію на катехоламіни, можливим є розвиток гіпертензивного кризу, послаблення дії антигіпертензивних препаратів. На фоні глюкокортикостероїдів дозу холіноміметичних препаратів необхідно зменшити (внаслідок посилення їхньої дії).

Глюкокортикостероїди посилюють дію імунодепресантів і протизапальний ефект НПЗП.

Не допускається одномоментне введення глюкокортикостероїдів із гепарином, оскільки це призводить до утворення осаду.

Поєднання у застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) із глюкокортикостероїдами забезпечує зменшення проявів запального процесу, а з наркотичними анальгетиками – посилення анальгезуючої дії. Відомою уже є комбінація НПЗП першого покоління із петлевими діуретиками. Небезпечно застосовувати дані лікарські засоби паралельно із непрямими антикоагулянтами (сприяє геморагіям), синтетичними антидіабетичними препаратами (призводить до гіпоглікемії), дигоксином (загроза розвитку аритмій, його інтоксикації). Це пов’язано із здатністю НПЗП витісняти останніх із зв’язку з білками, що призводить до накопичення їхньої вільної фракції у великій кількості в плазмі крові. Слід зауважити, що необхідність у збільшенні дози нестероїдних протизапальних ЛП виникає при сумісному призначенні антацидів, оскільки всмоктування перших погіршується. НПЗП зменшують екскрецію дигоксину та аміноглікозидів і, як наслідок, - прояви інтоксикації цими ЛП. При комбінації НПЗП із сульфаніламідами спостерігається зниження активності останніх.

У більшості випадків не допускається одночасного введення гепарину в інфузійних розчинах з більшістю інших лікарських засобів, що пов’язано із частим виникненням взаємодії між ними. У плазмі крові гепарин з антибактеріальними препаратами утворює комплексні з’єднання, що спричинює зменшення антитромботичної та антибактеріальної активності відповідно. При одночасному призначенні тиклопідину чи клопідогрелюз іншими антиагрегантам та/або антикоагулянтами можливий розвиток тромбоцитопенії та поява геморагічних проявів. Не можна вводити дипіридамол у одному шприці з іншими ЛП, що пов’язано із утворенням осаду та закупоренням просвіту голки. Проте дипіридамол добре комбінується із ацетилсаліциловою кислотою та гепарином. Допускається застосування пентоксифіліну із іншими антиагрегантами, гепарином, стрептокіназою, фібринолізином, антигіпертензивними та антидіабетичними лікарськими засобами, проте його дозу необхідно зменшити.

Терапія нітрофуранами з іншим препаратами вимагає врахування їхньої взаємодії. Для отримання синергізму нітрофурани комбінують з іншим антибактеріальним засобом (пеніцилінами, аміноглікозидами, макролідами – для лікування стафілококової інфекції або з левоміцетином чи тетрацикліном – для проведення терапії при кишкових захворюваннях). Не допускається сумісне застосування їх із сульфаніламідами та хінолінами першого і другого покоління, бо це призводить до їх антагонізму. Фуразолідон є антагоністом моноамінооксидази, що сприяє підвищенню фармакологічної активності норадреналіну, адреналіну, ізопреналіну, фенілефрину, допаміну. Саме з цієї причини нітрофурани не можна паралельно призначати із непрямими адреноміметиками ( виникає надмірний вплив на серцево-судинну систему, артеріальна гіпертензія та тахікардія) та антидепресантами – інгібіторами моноамінооксидази. Небезпека кумуляції нітрофуранових антибактеріальних засобів при застосуванні їх із аскорбіновою кислотою, кальцію хлоридом, амонію хлоридом. Під час лікування препаратами даної групи з раціону необхідно виключити алкоголь (підвищується його токсичність) та сир.

ТАБЛИЦЯ 43

Взаємодія фторхінолонів з препаратами інших фармакологічних груп

(Е.Н. Падейская, В.П. Яковлєв, 1995)

Препарати	Можливі ефекти	Механізм взаємодії	Фторхінолони, для яких можлива взаємодія
Антациди, препарати вісмуту, сукральфат	Зниження біодоступності фторхінолонів	Зв’язок фторхінолонів з йонами металів	Усі фторхінолони
Теофілін, амінофілін	Передозування ксантинів	Інгібування фторхінолонами метаболізму ксантинів	Норфлоксацин, перфлоксацин, ципрофлоксацин
Пероральні антикоагулянти	Зниження згортання крові	−	Норфлоксацин, перфлоксацин, офлоксацин, ципрофлоксаци
НПЗП	Підвищення збудливості центральної нервової системи, судоми	Інгібування процесу зв’язування ГАМК із рецепторами	Норфлоксацин, офлоксацин, ломефлоксацин, ципрофлоксаци
Алкоголь	Підвищення збудливості центральної нервової системи, судоми	Інгібування процесу зв’язування ГАМК із рецепторами	Усі фторхінолони
Азлоцилін, циметидин в/в, пробенецид	Підвищення концентрації фторхінолонів у крові	Зниження канальцевої секреції	Фторхінолони, що виводяться переважно із сечею
Інфузійні розчини із лужним pH	Зниження антибактеріального ефекту	Нейтралізація	Фторхінолони для в/в введення
Глюкокортикосте-роїдні засоби	Тендовагініт, розрив сухожиль	−	Моксифлоксацин

При комбінації цефалоспоринів з іншими лікарськими засобамислід брати до уваги можливість їхньої взаємодії. Цефазолін, цефотаксим і цефокситин не суміщають в одному шприці з іншими антибактеріальними препаратами; цефуроксим, цефоперазон, цефтазидим та цефамандол – з аміноглікозидами, а цефепім – з метронідазолом. Не слід призначати паралельно цефазолін з антикоагулянтами та сечогінними препаратами, які виявляють сильний діуретичний ефект; цефтриаксон – із кальцієвмісними розчинами, ванкоміцином, флуконазолом та аміноглікозидами; цефамандол несумісний з метронідазолом, пероральними антикоагулянтами й тромболітиками. Посилює ризик нефротоксичності одночасне застосування цефуроксиму із аміноглікозидами, фуросемідом, етакриновою кислотою, поліміксином; цефтазидиму та цефепіму – із аміноглікозидами, фуросемідом, етакриновою кислотою, а цефамандол із діуретиками та антибактеріальними засобами.

Зниження ефективності обох антибактеріальних препаратів спостерігається при застосуванні цефуроксиму із еритроміцином, а цефтриаксону з хлорамфеніколом. Цефаклор підсилює дію непрямих антикоагулянтів. Не виявлено несумісності цефтибутену із алюміній- та магнієвмісними антацидами, ранітидином та теофіліном, що вводяться внутрішньовенно.

Не слід застосовувати фурамаг одночасно з ристоміцином, левоміцетином, сульфаніламідами, оскільки можливий ризик пригнічення кровотворної системи. Не можна одночасно вживати налідиксову кислоту (зазвичай спостерігають антагонізм). При одночасному застосуванні з іншими уроантисептиками, дія останніх послаблюється. Не рекомендується одночасне призначення кислот (в тому числі аскорбінової кислоти та інших препаратів, які підкислюють сечу, наприклад, кальцію хлориду), внаслідок зменшення виділення з сечею підвищується ризик токсичних явищ.

Взаємодія таких препаратів як цистон, канефрон Н та уролесан із ЛП інших фармакологічних груп не вивчена.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сумісне застосування ЛП, які впливають на функцію	\|	ЛП, які можуть негативно впливати на стан нирок. Вплив функціонального стану нирок на клінічну ефективність ЛП, особливості корекції дозування та прийому.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.