Лексико-граматичні розряди прикметників: якісні, відносні та присвійні

Специфіка граматичних категорій прикметника

Для прикметника як частини мови граматичні категорії роду, числа та відмінка є асемантичними, похідними від однойменних категорій іменника. Зумовлюючий характер іменникових категорій закладений семантичною природою прикметника — називати ознаку предмета, тобто «постійно супроводжувати предмет», що в мові передається граматичними формами прикметника, які без іменника не вживаються.

Ознака як особливість, властивість предмета не має денотативних, родових і кількісних показників. Значення роду, числа та відмінка у прикметникові не співвідносне з реальним поділом осіб за статтю, не відтворює кількісної ознаки предмета і не сумісне з типом предметного значення відмінка. Тому прикметник на противагу іменникові не має значення роду, а змінюється за родами. Категорія роду прикметника не класифікувальна, як в іменнику, а с л о в о з м і н н а, оскільки прикметник дублює граматичні значення опорного іменника.

Свої особливості в прикметнику має категорія відмінка, яка є абсолютно словозмінною категорією. Словозмінною є і категорія відмінка іменника, але тут вона має інший характер, оскільки ґрунтується на валентному зв'язку з присудком-предикатом; крім того, відмінкова форма іменника позначає якийсь предмет, явище, поняття, тобто як знак мови вона співвідносна з реальним навколишнім світом. Відмінкова форма прикметника продиктована аналогічною формою іменника; спричинена граматичним узгоджувальним зв'язком.

Подібна ситуація відбувається у категорії числа, яка має словозмінний характер, про що свідчать числові форми однини та множини іменника, що називають той самий предмет. У прикметнику форми однини та множини не пов'язані з кількісно-числовою характеристикою предмета, а узгоджуються граматично з формами числа опорного іменника.

Таким чином, категорії відмінка, роду і числа іменника та прикметника не однотипні. В іменнику вони є засобом відтворення позамовної дійсності, їх граматичні значення семантично вмотивовані; щодо прикметника, то його іменні категорії є похідними, базою для них служать категорії іменника, які нівелювалися за змістом і виконують синтаксичний зв'язок опорного іменника і залежного прикметника.

Поділ прикметників на семантико-граматичні групи зумовлений характером ознаки, наявної у предметі. Природні властивості позамовних об'єктів відтворюють якісні прикметники; ознаки, передані ними, є безпосередніми й прямими. Вони стосуються зовнішньої форми (величина, обсяг, розмір, колір тощо), внутрішніх особливостей предмета і можуть мати неоднакову міру виявлення, напр.: веселий, світлий, дорогий, низький, лагідний, теплий, лукавий, повний, високий, Чорний, широкий, ніжний, приязний, яскраво-червоний, темно-синій, грошовитий, рідненький, найрідніший, превеликий, жирнючий, довжелезний, надвисокий. Якісні прикметники становлять центр (ядро) категорії прикметника. Своїми граматичними формами вони відтворюють не тільки реальну ознаку, а й її об'єктивно існуючі критерії: кількість і якість. Останнє засвідчене ступенями порівняння інтенсивності ознаки (зелений — зеленіший— найзеленіший), можливістю утворювати похідні із семою більшої або меншої кількості ознаки (зелений — зеленуватий, зеленавий, зеленастий), здатністю сполучатися з кількісно-означальними прислівниками та утворювати описові форми кількісної характеристики ознаки (занадто мовчазний, дуже світлий, трохи завбачливий, ледь запобігливий, винятково обережний, надзвичайно уважний). Якісні прикметники утворюють форми суб'єктивної оцінки ознаки з фіксацією збільшеної або зменшеної міри її вияву, напр.: світленький, світлесенький, раденький, радесенький, молодюсінький. Розширення групи якісних прикметників відбувається на ґрунті існуючих назв, поява нових найменувань це є актом номінації якоїсь властивості або особливості об'єкта, а модифікацією семи помірного рівня ознаки в бік її збільшення, інтенсивності або послаблення, напр.: гордий — гордовитий, широкий — широченний, великий — завеликий, передбачливий — передбачливіший, модний — ультрамодний.

У групі якісних прикметників існує двочленна парадигма категоріальних значень — грамема інтенсивності і грамема кількості ознаки. Відтворена структурно-морфологічними засобами, вона корелює з мірою якості або кількості реальних властивостей предметів, а тому становить парадигму не граматичних, а семантико-граматичних значень, напр.: вразливий — вразливіший — найуразливіший, смаглюватий, смаглявий, засмаглий.

На периферії категорії прикметника перебувають відносні прикметники, які відтворюють ознаку за відношенням предмета до інших предметів, до дії, процесуального стану, обставини; напр.: бавовняна сукня, дерев'яне ліжко, вовняна ковдра, весняне небо, грозова хмара, осінній день, джерельна вода, липовий цвіт, болотяний птах, лісова галявина, житній хліб, глиняний посуд, кілограмова гиря, стометрова довжина, завтрашній день, скрипковий ключ, лікувальний заклад, годинна перерва, лінгвістичні студії, шкільна теплиця, настінний годинник.

Ознака відносних прикметників має похідний характер і виражена усією лексемою, тому семантико-граматичних значень суфікси відносних прикметників не передають, Зміст ознаки предмета закладений у семантику твірної основи, а словотворчі засоби є суфіксами транспозиції, напр.: бетон — бетонний (покрив), рука — ручний (привод) у шкіра — шкіряний (портфель), захищати — захисні (окуляри), свердлити — свердлильний (інструмент). Таким чином, суфікси відносних прикметників оформляють категоріально похідне слово і виражають граматичне значення. Ознака, передана відносним прикметником, аналогічно до ознаки якісних прикметників, відтворює реальні властивості предметів, але ті, які виникли, наприклад, у результаті дії самого предмета, пов'язані з ним (літальний апарат, обчислювальний прилад, пояснювальний диктант) або з'явилися за відношенням до інших предметів, які називають речовину, матеріал, масу і містять сему речовинності (предметності), напр.: залізний лом, гумова рукавиця, солом'яний бриль, штапельна сукня, паркетна підлога, електричний ліхтар, металева пружина, дерев'яна шафа; просторові поняття із семою локатива, напр.: гірський хребет, польова дорога, лугова квітка, придорожня трава, сибірська тайга, приміський поїзд, городній мак, присадибна, ділянка; часові, поняття із семою темпоральності, напр.: осінній день, ранкова гімнастика, нічне чергування, годинна перерва, вранішня газета, вчорашнє повідомлення, цьогорічний урожай; поняття щодо розміру, обсягу, ваги, кількості, напр.: двометрова яма, кілограмова вага, п'ятилітрова каструля, десятилітрове відро, дев'ятиповерховий будинок, двійчасті двері, потрійний вузол, подвійне дно, десятиметрова статуя, округла вежа.

Таким чином, відносні прикметники є носіями лексико-семантичних значень, які виникли на основі значень лексем об'єднаних у ряди за спільною семантичною функцією; відтворювати формами ад'єктива позамовну дійсність: предметність (субстанцію), величину, кількість, простір І час, тобто всі категорії об'єктивного світу і рух.

У групі відносних прикметників (за М.Леоновою,1983) виділяються присвійні, що виражають ознаку предмета за належністю особі, часом тварині, від назв яких вони й утворюються: директорів виступ, невістчин голос, аістове гніздо. Дуже рідко, здебільшого в художніх потребах, присвійні прикметники утворюються від назв предметів (переважно від власних назв): Дніпрові береги, Дністрові кручі.

Серед присвійних прикметників помітні два типи утворень:

1. Присвійні прикметники, що означають належність особі (рідше тварині) і утворюються за допомогою суфіксів -ів- (-їв-), у непрямих відмінках -ов-, -єв- від іменників II відміни та -ин-(~їн) — від іменників І та III відмін: Давид — Давидів, Григорій — Григоріїв, дядько — дядьків, дятел — дятлів; Настя — Настинг Софія — Софіїн, мати — материн, ластівка—> ластівчин.

2. Присвійні прикметники, що означають належність тваринам (рідше особам) і утворюються за допомогою суфіксів -ач- (-ЯЧ-), -ин-(-їн-), -ськ- а також закінчення -ий(-ій): кошача лапа, теляча шкіра, качиний жир, солов'їний спів, вовчий хвіст, батьківський будинок.

Прикметники із суфіксами -ач-(-яч-), -ин-(-їн-), -й, -ськ- можуть і не мати присвійного значення. Тоді вони виражають не належність, а відношення: вовчий апетит, лебедина пісня, собачий холод, пушкінський стиль. Пор.: шевченківські заповіти і шевченківські місця. Значення присвійності мають такі прикметники залежно від контексту.

Присвійні прикметники із суфіксами -ів(-їв), -ов, -ев-(єв), -ин(-їн) можуть втрачати прикметникову семантику і переходити до класу іменників, зокрема власних назв: Сенів, Волошин, Андріїв (прізвища); Львів, Миколаїв, Київ, Яворів (географічні назви). Присвійні прикметники можуть входити до складу спеціалізованих назв, що являють собою нерозкладувані словосполучення та фразеологізми: 1) географічні назви: Мамаїв курган, Марсове поле, Магелланова протока, Гудзонова затока; 2) термінні назви: базедова хвороба, нетрів батіг; 3) крилаті назви: ахіллесова п'ята, гордіїв вузол, соломонове рішення, адамове яблуко, ювеналів бич.

Присвійні прикметники функціонують головним чином у розмовному типі мовлення — розмовно-побутовому, художньо-белетристичному, частково публіцистичному стилях. В офіційно-діловому, науковому та у деяких жанрах публіцистичного стилю ці прикметники вживаються рідко. Значення присвійності у книжному типі мовлення передається здебільшого родовим відмінком іменника: міністрів наказ — наказ міністра, заячий хвіст — хвіст зайця, батьківський будинок — будинок батька. Прикметники, омонімічні з присвійними, але без значення присвійності, з родовим відмінком приналежності іменника не співвідносяться, пор.: рицарський вчинок, батьківське ставлення, пушкінське свято. Обмежене використання присвійних прикметників у книжних типах мовлення пояснюється специфікою їх значення: полісемією і віднесенням ознаки лише одиничній особі. Форми ж родового відмінка можуть передавати і належність цілому загалу: гніздо мурашок, оселя братів.

Перехід відносних прикметників у якісні; присвійних – у відносні та якісні

ПЕРЕХІД ВІДНОСНИХ ПРИКМЕТНИКІВ У ЯКІСНІ

Перехід відносних прикметників у якісні є граматичним явищем, що виникає і формується у словосполученнях відносного, прикметника з іменниками іншого лексичного ряду, пор.: золотий годинник і золоте зерно, залізна лопата і залізна дисципліна, туманні обрії і туманна відповідь. Зміна лексичної пари або ряду слів (золота голова, золоті руки) ґрунтується на асоціативних зв'язках між ознакою, переданою відносним прикметником, і предметом, для якого ця ознака є метафоризованою, перенесеною. Можливість метафоризації виникає на спільних компонентах або особливостях реальної ознаки та ознаки, якою наділений предмет, названий іменником з іншого лексичного ряду слів, напр.: золотий годинник і золота пшениця (перенесення за схожістю кольорів), шовкова тканина і шовкова трава (схожість відчуттів при дотику), кришталевий посуд і кришталеве повітря (схожість за прозорістю), ворожий стан і ворожий погляд (ставлення до людини),тощо.

Під впливом перенесення ознаки у прикметникові відбувається семантична ад'єктивація: посилюється якісність з одночасним стиранням попереднього лексичного значення. Такі прикметники семантично втрачають зв'язок з вихідним для нього іменником і зливаються з якісними прикметниками, напр.; залізне здоров'я, оксамитовий голос, свинцеве небо, кам'яне обличчя, весняний настрій, начальницький тон, лакейські звички, вовчий апетит, лисяча вдача, орлиний погляд, черепашача швидкість, крокодилячі сльози, піратський вчинок, варварське ставлення.

ПРИСВІЙНО-ВІДНОСНІ ПРИКМЕТНИКИ становлять окрему групу лексем, похідних рід назв тварин, птахів, риб, зрідка осіб. їх проміжне становище між присвійними і відносними прикметниками полягає в тому, що подібно до присвійних прикметників вони відтворюють посесивні відношення, тобто в структурі змісту у них помітна сема належності, напр.: «[дощ] ...розмочував глину на ластів'ячі гнізда» (В. Терен). Словосполучення ластів'яче гніздо семантично зіставне з конструкцією Ластівка має гніздо, де ознака предмета характеризується за належністю: ластів'яче гніздо^-гніздо ластівки^-гніздо належить ластівці (ластівка має гніздо). Аналогічно «Кравці лисицям хутра шиють, вітри на бурю грізно трублять. О доле, стережи в завію і людські, і звірячі кубла» (Б.-.І. Антонич); «Там, де в кущі воркотала голубка, Там жартувала колись моя думка. Стихла, замовкла туга голуб'яча — Геть прокотилась та думка хлоп'яча* (М. Костомаров); «Солов'їна арія старанна, осокори й тиха осока» (Л. Костенко); «Вона... [Україна] у пісні у кожній, у думі, в дитячій усмішці, в дівочих очах» (В. Сосюра). Однак належність тут не індивідуальна, як це буває у прикметниках, утворених від найменувань однієї особи, а послаблена.

Втрата чіткості посесивного значення зумовлена впливом іншої ознаки — властивості предмета, тобто семантика присвійно-відносних прикметників ускладнена поєднанням в одній лексемі посесивної і відносної ознак. Структура змісту твірних основ у присвійно-відносних прикметниках різна, частина з них позначає осіб і поєднується з формантами -ськ-, -ач-, -ий, інша група ад'єктивів становить похідні словоформи від назв тварин, риб, птахів, де словотворчу функцію передають афікси -ин- (-їн-), -ов- (-ев-), -ач-, -ий.

У кожній групі лексем наявність того чи іншого суфікса не вмотивована семантикою, будовою або граматичною формою твірного іменника: розрізняючись тільки частотою функціонування, усі словотворчі афікси виконують однакову роль— переводять слово з однієї категорії до іншої і формують ознаку за властивістю об'єкта, тобто утворюють відносний прикметник. Твірна основа під впливом суфікса зазнає трансформації змісту, у прикметниковій формі сема Індивідуальної належності нівелюється — ад'єктив передає належність не одній, конкретній, особі, а одній з багатьох осіб, яким ця риса притаманна. Значення належності, закладене у зміст похідного прикметника, підсилюється певною мірою опорним іменником, що його супроводжує ад’єктив, який відтворює посесивно-відносну ознаку, напр.: «Я... звернув увагу на те, що ...на стіні висіла проста учнівська полотняна сумка, так широко вживана по наших сільських школах» (Ю. Яновський); «М. В. Гоголь говорив, що народні пісні для України —все: і поезія, і історія, і батьківська могила...» (М. Рильський); «Пастуше господарство Полісся відрізняється від гірського тим; що випаси виймали невеликі території» (журн.).

Наявність у присвійно-відносних прикметниках спільної семи послабленої належності, сформованої однозначними суфіксами, зумовлює виникнення синонімічних відношень і появу прикметників-дублетів.

Усі присвійно-відносні прикметники виступають тільки в повній формі.

Присвійно-відносні прикметники можуть поступово набувати значення якісних прикметників. Такі прикметники виділяються в окрему групу присвійно-якісних (дідівські закони, заяча душа, вовчий апетит). З таким же значенням виступають прикметники в стійких фразеологічних сполученнях (Прометеїв вогонь, лебедина пісня, куряча сліпота).

Присвійно-якісні прикметники, переходячи в розряд якісних, набувають граматичних ознак, властивих якісним прикметникам. Деякі з них набувають здатності сполучатися з кількісно-означальними прислівниками (просто собачий холод, винятково дружня розмова). Від цих прикметників суфіксально-префіксальним способом творяться означальні прислівники (по-батьківськи, по-ведмежому, по-материнському).

МОДУЛЬ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ № 2

1. Словотвір прикметників у сучасній українській мові.

Завдання: виконання вправ № 230-232, с.85.

Збірник вправ: Навч.посіб. / М.Я.Плющ, О.І.Леута, Н.П.Гальона.

2. Правопис прикметників, утворених складанням основ.

Завдання: знайти і написати 10 прикметників, утворених складанням основ.

3. Явище субстантивації.

Завдання: написання реферату і його репрезентування.

4. Морфологічні групи числівників: прості, складні і складені.

Завдання: складання таблиці і наведення власних прикладів.

5. Словотвірні характеристики займенників та їх наголошування.

Завдання: написання тезисного конспекту.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лексико-семантичний спосіб словотвору	\|	Між короткими та повними прикметниками

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.