• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Біологічні фактори небезпеки

• Загальна характеристика біологічних об'єктів. Одним з видів небезпеки є біологічні речовини, до яких відносять макроорганізми (рослини та тварини) і патогенні мікроорганізми, збудники інфекцій­них захворювань (бактерії, віруси, грибки, рикетсії, спірохети, най­простіші).

• Отруйні рослини. Близько 700 видів рослин можуть викликати важкі чи смертельні отруєння людей. Токсичною речовиною отруйних рослин є різні сполуки, які належать переважно до алкалоїдів, глюко­зидів, кислот, смол, вуглеводнів тощо.

За ступенем токсичності рослини поділяють на:

• отруйні (біла акація, бузина, конвалія, плющ тощо) ;

• дуже отруйні (наперстянка, олеандр тощо);

• смертельно отруйні (білена чорна, беладона, дурман звичайний). Наведемо характеристику дії отруйних рослин на організм людини:

* Отруйні тварини. Серед тваринних організмів отруйні форми трапляються частіше, ніж в рослинних організмах. Отрути, що вироб­ляються тими чи іншими організмами, є хімічними чинниками, які беруть участь у міжвидових взаємодіях. Приклади використання хімічних речовин для нападу або захисту можна знайти на всіх сходинках ево­люційного розвитку. Наведемо приклади деяких небезпечних тварин.

* Патогенні організми.

Особливостями дії мікроорганізмів є:

> висока ефективність зараження людей;

> здатність викликати захворювання внаслідок контакту здорової людини із хворою або з певними зараженими предметами;

> наявність певного інкубаційного періоду, тобто з моменту зараження до прояву повного захворювання (від декількох годин до десятків днів);

> певні труднощі з визначенням окремих видів збудників;

> здатність проникати в негерметизовані приміщення, інженерні спо­руди і заражати в них людей.

В організм людини збудники інфекцій можуть потрапляти:

- через верхні дихальні шляхи (повітрям);

- через шлунково-кишковий тракт (повітряно-крапельним);

- через проникнення у кров (переважно кровососними паразитами);

- через шкіру та слизові оболонки.

Основними інфекційними захворюваннями в наш час вважають •чуму, •сибірку, •сап, •холеру, •лихоманку, •віспу, •ботулізм, •грип тощо. Проникаючи у внутрішні органи людини, збудники інфекцій­них захворювань можуть викликати різні розлади, як клінічного, так і анатомічного характеру. Деякі із збудників захворювань можуть спри­чиняти інфекційні хвороби через харчі (вода, молоко, продукти), вживаючи які людина хворіє. Поширенню багатьох інфекцій сприя­ють комахи, а також недотримання правил особистої гігієни.

Дуже велика кількість інфекційних захворювань передається через дихальні шляхи. Збудники цих захворювань паразитують на слизових оболонках носа, горла, гортані, тобто на слизових так званих верхніх дихальних шляхів. При спілкування хворого зі здоровою людиною збудник захворювання передається під час розмови — з носа і рота найдрібніші частки слизу розбризкуються і внаслідок цього відбувається ураження здорової людини. Патогенні мікроорганізми легко проникають у верхні дихальні шляхи здорової людини. Внаслідок цього відбувається поширення епідемій, особливо в місцях скупчення людей. Боротьба з цими захворюваннями ведеться ізоляцією хворих, за допомогою правил особистої гігієни та безпеки.

При зараженні кров'яними інфекціями, що передаються в момент укусу комахами, необхідно використовувати такі засоби, як ізоляцію інфікованих людей, їх лікування, захист неінфікованих людей від укусів комах, знищення збудників інфекційних зах­ворювань тощо.

Хворих, уражених інфекцією зовнішніх покривів, необхідно повністю ізолювати, зробити родичам та близьким потерпілого відповідні щеплення. Розглянемо характеристику цих представників.

* Біологічна зброя. Цей дуже небезпечний вид зброї призначений для масового ураження живих організмів (людей, тварин, рослин), а також для пошкодження військових об'єктів. Основу такого виду зброї становлять патогенні організми (бактерії, віруси, грибки, рикетсії) та токсини, що виробляють бактерії.

*Біологічна (або бактеріологічна) зброя — це спеціальний вид зброї, зарядженої біологічними засобами.

Особливих методів захисту від негативної дії отруйних рослин і тва­рин не існує. Лише необхідно досконало знати їх, знати симптоми їхньої дії, вміти вирізняти їх серед інших і якомога рідше з ними «зустрічатися».

Одним з найефективніших методів боротьби з інфекційними захво­рюваннями є їх специфічна профілактика. Вона заснована на створю­ванні штучного імунітету шляхом попереджувальних щеплень. У наш час широкого вжитку набули щеплення проти чуми, туляремії, бруце­льозу, туберкульозу, сибірки, правця, дифтерії, черевного тифу, висип­ного тифу, натуральної віспи, коклюшу тощо. Проти деяких захворю­вань попереджувальні щеплення проводяться за певним розробленим планом (проти віспи, дифтерії, туберкульозу). Проти інших інфекцій щеплення проводять лише в тих випадках, коли виникає загроза їх

поширення.

Для успішної боротьби з інфекційними захворюваннями навіть в умовах мирного часу у багатьох випадках необхідно здійснювати масові щеплення в дуже короткі терміни.

У наш час існує велика кількість захворювань, збудники яких можуть бути використані ворогом як бактеріальні засоби. Зробити щеп­лення проти всіх цих захворювань неможливо, тому що жодна людина не витримає такої кількості щеплень. У цих випадках, особливо для встановлення виду застосованого збудника, вдаються до антибіотиків та інших спеціальних препаратів. Вони забезпечують загибель вірусу у незахищеному щепленням організмі, а також допомагають організму, якому зроблено щеплення, легше справитись із збудниками захворю­вання. Також для лікування використовуються бактеріофаги та ліку­вальні сироватки.

Бактеріофаги викликають в організмі людини розчинення хворобот­ворних мікробів та упереджують розвиток хвороби або забезпечують лікувальний ефект. Сироваткам властиве швидке створення в організмі штучного несприйняття того чи іншого інфекційного захворювання.

Для захисту від проникнення в організм людини інфекції викорис­товують такі ж засоби, як і для захисту від радіоактивних та хімічних отруйних речовин. Ці засоби захисту поділяють на:

• індивідуальні (протигази, захисні маски і засоби захисту шкіри/-

• колективні (спеціально обладнані інженерні споруди/ У комплексі заходів, спрямованих на протибіологічний захист, обо­в'язковими складовими є дезинфекція, дезинсекція і дератизація.

Дезинфекція — це знищення або вилучення хвороботворних мікробів з зовнішнього середовища. Поряд з дегазацією та дезактивацією де­зинфекція входить у поняття спеціальної обробки різних об'єктів з метою ліквідації наслідків застосування бактеріологічної зброї.

Дезинсекціяпроводиться для знищення шкідливих для людини ко­мах та кліщів — збудників інфекційних захворювань.

Дератизація проводиться для боротьби з гризунами, що можуть бути джерелом або переносниками інфекцій.

3.6. Психофізіологічні фактори небезпеки

У процесі своєї діяльності людина використовує не тільки свої фізичні можливості, а й витрачає значні психологічні зусилля, такі як особли­вості характеру, волю, розумові здібності тощо.

Небезпечні фактори, зумовлені особливостями фізіології та пси­хології людини, називаються психофізіологічними.

Психофізіологічні небезпеки у сучасному світі є чинниками цілісності чи розладу, стійкості чи дисгармонії, спокою чи тривоги, успіху чи невдач, фізичного та морального благополуччя. На сьогодні не існує жодного фактора психофізіологічних небезпек, що не впливав би на людину. Кожен з цих факторів залежно від тривалості дії можна

віднести до постійних чи тимчасових.

Психофізіологічними факторами потенційної небезпеки постійної дії слід вважати:

v недоліки органів відчуття (дефекти зору, слуху тощо);

v порушення зв'язків між сенсорними та моторними центрами, внас­лідок чого людина не здатна реагувати адекватно на ті чи інші зміни, що сприймаються органами відчуття;

v дефекти координації рухів ("особливо складних рухів та операцій, прийомів тощо);

v підвищена емоційність;

v відсутність мотивації до трудової діяльності (незацікавленість в досягненні цілей, невдоволення оплатою праці, монотонність праці, відсутність пізнавального моменту, тобто нецікава робота, тощо)

Психофізіологічними факторами потенційної небезпеки тимчасової дії є:

v недостатність досвіду (поява імовірної помилки, невірні дії, напру­ження нервово-психічної системи, побоювання допустити помилку);

v необережність (може призвести до ураження не лише окремої людини, а й всього колективу);

v емоційні явища (особливо конфліктні ситуації, душевні стреси, пов'язані з побутом, сім'єю, друзями, керівництвом);

Діяльність людини можна поділити на дві категорії — фізичну та розумову.

Фізична діяльність — діяльність, пов'язана з конкретними пред­метними діями (наприклад, перевезення вантажу, інструментальне виробництво тощо).

Розумова діяльність пов'язана з психічними процесами, під час яких людина планує свої дії, оперуючи образами та мовними симво­лами.

Людина в діяльності виступає як особистість, що має певні мотиви і намічені цілі. Мотивами можуть виступати потреби, почуття тощо. Для здійснення діяльності необхідно мати об'єкт діяльності, внутрішні спонуки, а також співвідношення спонук і цілей людини, які вона хоче досягнути в результаті своєї діяльності. Наприклад, людину до діяльності спонукає або особисте збагачення (задоволення особистих потреб), або неможливість фізичного існування без діяльності.

3.6.1. Фізична діяльність людини

Фізичну роботу (роботу м'язів) можна поділити за її характером на два види — статичну і динамічну.

При статичній роботі підвищується обмін речовин, збільшується витрата енергетичних ресурсів, але меншою мірою ніж при динамічній. Особливістю такого виду праці є її виражена втомлювальна дія, що зумовлена довготривалим скороченням і напруженням м'язів, відсут­ністю умов для кровообігу, внаслідок чого відбувається накопичення кінцевих і проміжних продуктів обміну. Це дуже швидко призводить до розвитку втоми.

Динамічна робота пов'язана з переміщенням у просторі частин тіла або усього тіла. У результаті енергія, яка витрачається при такій праці, перетворюється на механічну і теплову. Динамічні скорочення м'язів мають перервний характер, що сприяє повноцінному кровопостачан­ню і кисневому обміну, а це, своєю чергою, призводить до меншої втом­люваності.

Працездатність м'язів залежить також і від обсягу навантаження — чим воно більше, тим швидше втомлюються м'язи. Для виконання фізичної роботи дуже важливо добрати середні величини ритму і на­вантаження. Це сприятиме підвищенню продуктивності і скорочен­ню періоду втомлюваності (втома настане пізніше).

У процесі роботи будь-якої частини тіла до неї надходить більше крові, ніж при стані спокою. Чим більшу роботу виконують м'язи, тим більше поживних речовин і кисню надходитиме до них за до­помогою крові. Чим більше фізичної праці, занять фізичною куль­турою, спортом, тим швидше ростуть м'язові волокна, людина стає сильнішою. Фізичні вправи добре впливають на весь організм, зміцнюють здоров'я, загартовують людину, роблять її здатною вит­римувати різні несприятливі впливи навколишнього середовища.

Фізичні навантаження зумовлюють активізацію обмінних процесів. При інтенсивному навантаженні хвилинний об'єм серця зростає порівня­но зі станом спокою в б разів, кількість засвоєння кисню — в 3 рази. Внаслідок цього збільшується постачання киснем тканин у 18 разів.

Обсяг фізичної роботи залежить від конкретної професійної діяльності, особливостей людини, ступеня тренованості, фізичного розвитку тощо.

Як тільки людина приступає до конкретної роботи, незалежно від рівня її інтен­сивності, з'являється потреба у збільшенні кількості кисню в організмі людини. Кожній людині відповідає свій показник максимального споживанню кисню (МСК). Чим вище МСК, тим вища працездатність, стійкість до впливу екстремальних факторів. У чоловіків віком до 25 років МСК становить приблизно 2,8—3,0л/хв, а у спортсменів — 5,0-6,0 л/хв. Споживання кисню зростає із збільшенням наван­таження на організм людини. Через певний проміжок часу збільшення наванта­ження не призводить до збільшення концентрації кисню в організмі. Такий стан насичення киснем називається кисневою межею. Відповідно, таке навантаження за невеликий проміжок часу повністю виснажує людину (за 5— 10хв).

Отже, інтенсивна фізична праця ставить високі вимоги до функцій основних органів і систем людини. Нетренованість призводить до погіршення стану серцево-судинної, дихальної та центральної нерво­вої систем, а постійна фізична активність поліпшує їх функції.

3.6.2. Розумова діяльність людини

На відміну від фізичної, розумова діяльність супроводжується мен­шими витратами енергетичних запасів, але це не значить, що вона є легкою. Основним робочим органом під час такого виду діяльності виступає мозок. Під час розумової діяльності •значно активізуються аналітичні та синтетичні функції ЦНС, •ускладнюється прийом і пе­реробка інформації, •виникають функціональні зв'язки, нові комплекси умовних рефлексів, •зростає роль функцій уваги, пам'яті, напруження зорового та слухового аналізаторів і навантаження на них. Для розумо­вої діяльності характерні *напруження уваги, *сприйняття, *пам'яті, * велика кількість стресів, *малорухомість, * вимушена поза.

Все це зумовлює застійні явища у м'язах ніг, органах черевної по­рожнини і малого тазу, погіршується постачання мозку киснем, зрос­тає потреба в глюкозі. Погіршуються також функції зорового аналіза­тора: стійкість ясного бачення, гострота зору, зорова працездатність, Збільшується час зорово-моторної реакції.

Розумовій праці притаманний найбільший ступінь напруження ува­ги—в середньому у 5—10 разів вищий, ніж при фізичній праці. Завер­шення робочого дня зовсім не перериває процесу розумової діяльності. Розвивається особливий стан організму — втома, що з часом може пе­ретворитися на перевтому. Все це призводить до порушення нормаль­ного фізіологічного функціонування організму.

Читайте також:

1. II. Фактори, що впливають на зарплату при зарубіжних призначеннях
2. XIV. Біологічні активи
3. Абіотичні та біотичні небезпеки.
4. Абіотичні та біотичні фактори.
5. Агрегування та факторизація
6. Аналіз небезпеки підприємства
7. Аналіз небезпеки підприємства
8. Аналіз ризику виникнення небезпеки
9. Артеріальний тиск, фактори, що визначають його величину. Методи реєстрації артеріального тиску.
10. Артеріальний тиск, фактори, що визначають його величину. Методи реєстрації артеріального тиску.
11. Атмосферні небезпеки
12. Атмосферні небезпеки

Переглядів: 4118