• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Штучні джерела іонізуючих випромінювань

Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є ядерні вибухи, ядерні установки для виробництва енергії, ядерні реактори, при­скорювачі заряджених частинок, рентгенівські апарати, прилади апаратури засобів зв'язку високої напруги тощо.

За декілька останніх десятиліть людство створило сотні штучних радіонуклідів і навчилося використовувати енергію атома як у військових цілях — для виробництва зброї масового ураження, так і в мирних — для виробництва енергії, у медицині, пошу­ку корисних копалин, діагностичному устаткуванні й ін. Усе це призводить до збільшення дози опромінення як окремих людей, так і населення Землі загалом. Індивідуальні дози, які одержують різні люди від штучних джерел іонізуючих випромінювань, сильно відрізня­ються. У більшості випадків ці дози незначні, але іноді опромінення за рахунок техно­генних джерел у багато тисяч разів інтенсивніші, ніж за рахунок природних. Проте слід зазначити, що породжені техногенними джерелами випромінювання звичайно легше контролювати, ніж опромінення, пов'язані з радіоактивними опадами від ядерних вибухів і аварій на АЕС, так само як і опромінення, зумовлені космічними і наземни­ми природними джерелами.

Опромінення населення України за останні роки за рахунок штуч­них джерел радіації, в основному пов'язане з наслідками аварії на Чор­нобильській АЕС, а також експлуатацією і «дрібними» аваріями на інших АЕС. Про це достатньо багато і докладно написано в літературі.

Серед техногенних джерел іонізуючого опромінення на сьогод­ні людина найбільш опромінюється під час медичних процедур і лікування, пов'язаного із застосуванням радіоактивності, джерел радіації.

Радіація використовується в медицині як у діагностичних цілях, так і для ліку­вання. Одним із найпоширеніших медичних приладів є рентгенівський апарат. Також все більше поширюються і нові складні діагностичні методи, що спираються на використання радіоізотопів. Одним із засобів боротьби з раком, як відомо, є про­менева терапія. В розвинених країнах річна колективна ефективна еквівалентна доза від рентгенівських досліджень становить приблизно 1000 Зв на 1 млн жителів.

3.2.4. Одиниці вимірювання радіоактивних випромінювань

Серед різноманітних видів іонізуючих випромінювань, як уже за­значалося вище, надзвичайно важливими при вивченні питання небез­пеки для здоров'я і життя людини є випромінювання, що виникають в результаті розпаду ядер радіоактивних елементів, тобто радіоактивне випромінювання.

Щоб уникнути плутанини в термінах, варто пам'ятати, що радіоак­тивні випромінювання, незважаючи на їхнє величезне значення, є од­ним з видів іонізуючих випромінювань. Радіонукліди утворюють ви­промінювання в момент перетворення одних атомних ядер в інші. Вони характеризуються періодом напіврозпаду (від секунд до млн років), ак­тивністю (числом радіоактивних перетворень за одиницю часу), що характеризує їх іонізуючу спроможність. Активність у міжнародній системі (СВ) вимірюється в беккерелях (Бк), а позасистемною одини­цею є кюрі (Кі). Один Кі = 37 х ІО'Бк. Міра дії іонізуючого випро­мінювання в будь-якому середовищі залежить від енергії випромінювання й оцінюється дозою іонізуючого випромінювання. Останнє ви­значається для повітря, речовини і біологічної тканини. Відповідно роз­різняють - експозиційну, поглинену та еквівалентну дози іонізую­чого випромінювання.

Експозиційна доза характеризує іонізуючу спроможність випромі­нювання в повітрі, вимірюється в кулонах на 1 кг (Кл/кг); позасистем­на одиниця — рентген (Р); 1 Кл/кг = 3,88 х КРР. За експозиційною дозою можна визначити потенційні можливості іонізуючого випромі­нювання.

Поглинута доза характеризує енергію іонізуючого випромінювання, що поглинається одиницею маси опроміненої речовини. Вона вимі­рюється в греях Гр (1 Гр=1 Дж/кг). Застосовується і позасистемна одиниця рад (Ірад = 0,01 Тр== 0,01 Дж/кг).

Доза, яку одержує людина, залежить від виду випромінювання, енергії, щільності потоку і тривалості впливу. Проте поглинута доза іонізуючо­го випромінювання не враховує того, що вплив на біологічний об'єкт однієї і тієї ж дози різних видів випромінювань неоднаковий. Щоб вра­хувати цей ефект, введено поняття еквівалентної дози.

Еквівалентна доза є мірою біологічного впливу випромінювання на конкретну людину, тобто індивідуальним критерієм небезпеки, зумов­леним іонізуючим випромінюванням. За одиницю вимірювання еквіва­лентної дози прийнятий зіверт (Зв). Зіверт дорівнює поглинутій дозі в 1 Дж/кг (для рентгенівського та α,β випромінювань). Позасистемною одиницею служить бер (біологічний еквівалент рада). 1 бер = 0,01 Зв.

3.2.5. Біологічна дія іонізуючих випромінювань

Під впливом іонізаційного випромінювання атоми і молекули жи­вих клітин іонізуються, в результаті чого відбуваються складні фізико-хімічні процеси, які впливають на характер подальшої життєді­яльності людини.

Згідно з одними поглядами, іонізація атомів і молекул, що вини­кає під дією випромінювання, веде до розірвання зв'язків у білкових молекулах, що призводить до загибелі клітин і поразки всього орга­нізму. Згідно з іншими уявленнями, у формуванні біологічних наслідків іонізуючих випромінювань відіграють роль продукти радіолізу води, яка, як відомо, становить до 70% маси організму людини. При іонізації води утворюються вільні радикали Н та ОН, а в присутності кисню — пероксидні сполуки, що є сильними окислювачами. Останні вступають у хімічну взаємодію з молекулами білків та ферментів, руйнуючи їх, в результаті чого утворюються сполуки, не властиві живому організму, Це призводить до порушення обмінних процесів, пригноблення фер­ментних і окремих функціональних систем, тобто порушення життє­діяльності всього організму.

Вплив радіоактивного випромінювання на організм людини можна уявити в дуже спрощеному вигляді таким чином. Припустімо, що в організмі людини відбувається нормальний процес травлення, їжа, що надходить, розкладається на більш прості сполуки, які потім надходять через мембрану усередину кожної клітини і будуть ви­користані як будівельний матеріал для відтворення собі подібних, для відшкодування енергетичних витрат на транспортування речовин і їхню переробку. Під час потрап­ляння випромінювання на мембрану відразу ж порушуються молекулярні зв'язки, ато­ми перетворюються в іони. Крізь зруйновану мембрану в клітину починають надходи­ти сторонні (токсичні) речовини, робота її порушується. Якщо доза випромінювання невелика, відбувається рекомбінація електронів, тобто повернення їх на свої місця. Молекулярні зв'язки відновлюються, і клітина продовжує виконувати свої функції. Якщо ж доза опромінення висока або дуже багато разів повторюється, то електрони не встигають рекомбінувати; молекулярні зв'язки не відновлюються; виходить з ладу велика кількість клітин; робота органів розладнується; нормальна життєдіяльність організму стає неможливою.

Специфічність дії іонізуючого випромінювання полягає в тому, що інтенсивність хімічних реакцій, індуційованих вільними радикала­ми, підвищується, й у них втягуються багато сотень і тисячі молекул, не порушених опроміненням. Таким чином, ефект дії іонізуючого випро­мінювання зумовлений не кількістю поглинутої об'єктом, що опромі­нюється, енергії, а формою, в якій ця енергія передається. Ніякий інший вид енергії (теплова, електрична та ін.), що поглинається біологічним об'єктом у тій самій кількості, не призводить до таких змін, які спри­чиняє іонізуюче випромінювання.

Також необхідно відзначити деякі особливості дії іонізуючого ви­промінювання на організм людини:

• органи чуття не реагують на випромінювання;

• малі дози випромінювання можуть підсумовуватися і накопичува­тися в організмі (кумулятивний ефект);

• випромінювання діє не тільки на даний живий організм, але і на його спадкоємців (генетичний ефект);

• різні органи організму мають різну чутливість до випромінювання. Найсильнішого впливу зазнають клітини червоного кісткового моз­ку, щитовидна залоза, легені, внутрішні органи, тобто органи, клітини яких мають високий рівень поділу. При одній і тій самій дозі випро­мінювання у дітей вражається більше клітин, ніж у дорослих, тому що у дітей всі клітини перебувають у стадії поділу.

Небезпека різних радіоактивних елементів для людини визначаєть­ся спроможністю організму їх поглинати і накопичувати.

Радіоактивні ізотопи надходять всередину організму з пилом, по­вітрям, їжею або водою і поводять себе по-різному: •деякі ізотопи роз­поділяються рівномірно в організмі людини (тритій, вуглець, залізо, полоній), •деякі накопичуються в кістках (радій, фосфор, стронцій), •інші залишаються в м'язах (калій, рубідій, цезій), •накопичуються в щитовидній залозі (йод), у печінці, нирках, селезінці (рутеній, полоній, ніобій) тощо.

Ефекти, викликані дією іонізуючих випромінювань (радіації), систе­матизуються за видами ушкоджень і часом прояву. За видами ушкод­жень їх поділяють на три групи: соматичні, соматико-стохатичні (ви­падкові, ймовірні), генетичні. За часом прояву виділяють дві групи — ранні (або гострі) і пізні. Ранні ураження бувають тільки соматичні. Це призводить до смерті або променевої хвороби. Постачальником таких часток є в основному ізотопи, що мають коротку тривалість життя, у- випромінювання, потік нейтронів.

Викликають інтерес ефекти, що спостерігаються при малих дозах опро­мінення — порядку декілька сантизиверів на годину, що реально трапля­ються при практичному використанні атомної енергії. У нормах радіа­ційної безпеки НРБУ-97, введених 1998 р., як одиниці часу викорис­товується рік або поняття річної дози опромінення. Це викликано, як зазначалося раніше, ефектом накопичення «малих» доз і їхнього Гостра форма виникає в результаті опромінення дозами за короткий проміжок часу.При дозах порядку тисяч рад ураження організму дозах порядку тисяч рад ураження організму може бути миттєвим. Хронічна форма розвивається в результаті тривалого опромінення дозами, що перевищують лімити дози (ЛД). Більш віддаленими наслідками променевого ураження можуть бути променеві катаракти, злоякісні пухлини та інше.

Для вирішення питань радіаційної безпеки населення передусім сумар­ного впливу на організм людини.

Існують різноманітні норми радіоактивного зараження: разові, сумарні, гранично припустимі та інше. Всі вони описані в спеціальних довідниках.

ТЛД загального опромінення людини вважається доза, яка у світлі сучасних знань не повинна викликати значних ушкоджень організму.

ГПД для людей, які постійно працюють з радіоактивними речови­нами, становить 2 бер на рік. При цій дозі не спостерігається соматич­них уражень, проте достовірно поки невідомо, яким чином реалізуються канцерогенний і генетичний ефекти дії. Цю дозу слід розглядати як верхню межу, до якої не варто наближатися.

3.2.6. Радіаційна безпека

Питання захисту людини від негативного впливу іонізуючого випромінювання постали майже одночас­но з відкриттям рентгенівського випромінювання і радіоактивного розпаду. Це зумовлено такими факто­рами: по-перше, надзвичайно швидким розвитком зас­тосування відкритих випромінювань в науці та на прак­тиці, і, по-друге, виявленням негативного впливу випро­мінювання на організм.

Заходи радіаційної безпеки використовуються на підприємствах і, як правило, потребують проведення цілого комплексу різноманітних захисних заходів, що залежать від конкретних умов роботи з джерелами іонізуючих випромінювань і, передусім, від типу джерела випромі­нювання.

Закритими називаються будь-які джерела іонізуючого випромі­нювання, устрій яких виключає проникнення радіоактивних речовин у навколишнє середовище при передбачених умовах їхньої експлуатації і зносу.

Це — гамма-установки різноманітного призначення; нейтронні, бета- і гамма-випромінювачі; рентгенівські апарати і прискорювачі зарядже­них часток. При роботі з закритими джерелами іонізуючого випромі­нювання персонал може зазнавати тільки зовнішнього опромінення.

Захисні заходи, що дозволяють забезпечити умови радіаційної без­пеки при застосуванні закритих джерел, основані на знанні законів поширення іонізуючих випромінювань і характеру їхньої взаємодії з речовиною. Головні з них такі:

> доза зовнішнього опромінення пропорційна інтенсивності випроміню­вання і часу впливу;

> інтенсивність випромінювання від точкового джерела пропорційна кількості квантів або часток, що виникають у ньому за одиницю часу, і обернено пропорційна квадрату відстані;

> інтенсивність випромінювання може бути зменшена за допомогою

екранів.

З цих закономірностей випливають основні принципи забезпе­чення радіаційної безпеки:

§ зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів («захист кількістю»);

• скорочення часу роботи з джерелом («захист часом»);
• збільшення відстані від джерел до людей («захист відстанню»);
• екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають іонізуюче випромінювання («захист екраном»).

Найкращими для захисту від рентгенівського і гамма-випроміню­вання є свинець і уран. Проте, з огляду на високу вартість свинцю й урану, можуть застосовуватися екрани з більш легких матеріалів — просвинцьованого скла, заліза, бетону, залізобетону і навіть води. У цьому випадку, природно, еквівалентна товща екрану значно збільшується.

Для захисту від бета-потоків доцільно застосовувати екрани, які ви­готовлені з матеріалів з малим атомним числом. У цьому випадку вихід гальмівного випромінювання невеликий. Звичайно як екрани для за­хисту від бета-випромінювань використовують органічне скло, пласт­масу, алюміній.

Відкритими називаються такі джерела іонізуючого випроміню­вання, при використанні яких можливе потрапляння радіоактивних речовин у навколишнє середовище.

При цьому може відбуватися не тільки зовнішнє, але і додаткове внутрішнє опромінення персоналу. Це може відбутися при надходженні радіоактивних ізотопів у навколишнє робоче середовище у вигляді газів, аерозолів, а також твердих і рідких радіоактивних відходів. Джерелами аерозолів можуть бути не тільки виконувані виробничі операції, але і забруднені радіоактивними речовинами робочі поверхні, спецодяг і взуття.

Основні принципи захисту:

§ використання принципів захисту, що застосовуються при роботі з джерелами випромінювання у закритому виді;

• герметизація виробничого устаткування з метою ізоляції процесів, що можуть стати джерелами надходження радіоактивних речовин;
• у зовнішнє середовище;
• заходи планувального характеру;
• застосування санітарно-технічних засобів і устаткування, викори­стання спеціальних захисних матеріалів;
• використання засобів індивідуального захисту і санітарної обробки персоналу;
• дотримання правил особистої гігієни;
• очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних кон­струкцій, апаратури і засобів індивідуального захисту;
• використання радіопротекторів (біологічний захист).

Радіоактивне забруднення спецодягу, засобів індивідуального захи­сту та шкіри персоналу не повинно перевищувати припустимих рівнів, передбачених Нормами радіаційної безпеки НРБУ-97.

У випадку забруднення радіоактивними речовинами особистий у одяг і взуття повинні пройти дезактивацію під контролем служби радіаційної безпеки, а у випадку неможливості дезактивації Їх слід заборонити як радіоактивні відходи.

Рентгенорадіологічні процедури належать до найбільш ефективних методів діагностики захворювань людини. Це визначає подальше зростання застосування рентгене- і радіологічних процедур або ви­користання їх у ширших масштабах. Проте інтереси безпеки пацієнтів зобов'язують прагнути до максимально можливого зниження рівнів опромінення, оскільки вплив іонізуючого випромінювання в будь-якій дозі поєднаний з додатковим, відмінним від нуля ризиком ви­никнення віддалених стохастичних ефектів. У даний час з метою зниження індивідуальних і колективних доз опромінення населення за рахунок діагностики широко застосовуються організаційні і тех­нічні заходи:

як виняток необгрунтовані (тобто без доведень) дослідження;

зміна структури досліджень на користь тих, що дають менше до-зове навантаження;

як впровадження нової апаратури, оснащеної сучасною електронною технікою посиленого візуального зображення;

як застосування екранів для захисту ділянок тіла, що підлягають дос­лідженню, тощо.

Ці заходи, проте, не вичерпують проблеми забезпечення максималь­ної безпеки пацієнтів і оптимального використання цих діагностичних методів. Система забезпечення радіаційної безпеки пацієнтів може бути повною й ефективною, якщо вона буде доповнена гігієнічними регла­ментами припустимих доз опромінення.

3.3. Електромагнітні поля (ЕМП) і випромінювання

3.3.1. Загальна характеристика електромагнітних полів

Біосфера протягом усієї своєї еволюції перебувала під впливом електромагніт­них полів (ЕМП), так званого фонового випромінювання, спричиненого природою. Навколо Землі існує електричне поле напруженістю у середньому 130 В/м. Спос­терігаються річні, добові та інші варіації цього поля, а також випадкові його зміни під впливом грозових розрядів, опадів, завірюх, пилових бур, вітрів.

Наша планета має також магнітне поле. Це магнітне поле коливаєтьсяз80та 11-річним циклами змін, а також більш короткочасними змінами зрізних при­чин, пов'язаних із сонячною активністю (магнітні бурі).

Земля постійно перебуває під впливом ЕМП, які випромінюються Сонцем.Це електромагнітне випромінювання включає в себе інфрачервоне (14), видиме ульт­рафіолетове (УФ) та рентгенівське випромінювання. Інтенсивність випроміню­вання змінюється періодично, а також швидко та різко збільшується при хромос­ферних спалахах. ЕМП в біосфері відіграють універсальну роль носіїв інформації. Зв'язок на основі ЕМП є найбільш інформативним і економічним.

ЕМП як засіб зв'язку в біосфері порівняно зі звуковою, світловою

чи хімічною інформацією мають такі переваги:

* поширюються в будь-якому середовищі життя — воді, повітрі, ґрунті та тканинах організму;

* мають максимальну швидкість поширення;

* можуть поширюватися на будь-яку відстань;

* можуть поширюватися за будь-якої погоди й незалежно від часу доби;

* на них реагують усі біосистеми (на відміну від інших сигналів).

Зазначені ЕМП впливають на біологічні об'єкти, зокрема на люди­ну, під час усього часу його існування. Це дало змогу у процесі ево­люції пристосуватися до впливу таких полів і виробити захисні меха­нізми, які захищають людину від можливих пошкоджень за рахунок природних чинників. Але вчені все ж спостерігають кореляціюміжзмінами сонячної активності та серцево-судинними та іншими захво­рюваннями людей.

У процесі індустріалізації людство додало до фонового випромінювання, спри­чиненого природою, цілу низку чинників, що підсилило фонове випромінювання. Через це ЕМП антропогенного походження почали значно перевищувати природний фон і до нашого часу перетворилися на небезпечний екологічний чинник.

Зростання рівня техногенних ЕМП різко посилилося на початку 30-х років XX ст. і зараз їх рівень в окремих районах в сотні разів перевищує рівень природних полів.. У сучасному місті джерелом штучних ЕМП є радіо, телевізійні центри, ретрансля­тори, засоби радіозв'язку різного призначення, лінії електропередач, особливо висо­ковольтні, а також електротранспорт, різні електроенергетичні установки. В аеропортах працюють потужні радіолокаційні станції, радіопередавачі, які ви­промінюють у навколишнє середовище потоки електромагнітної енергії, на вискових об'єктах використовуються радіолокаційні станції для проведення розвідки тощо. Кількість джерел і потужність полів, які вони створюють, щорічно зростає.

ЕМП мають певну потужність, енергію і поширюються у вигляді елек­тромагнітних хвиль. Основними параметрами електромагнітних коливань є: * довжина хвилі, * частота коливань! * швидкість розповсюдження.

За частотою антропогенні електромагнітні випромінювання класи­фікуються так:

• низькочастотні випромінювання: 0,003 Гц — ЗО кГц;

• радіохвилі високочастотного (ВЧ) діапазону: ЗО кГц — 300 МГц;

• радіохвилі ультрависокочастотного діапазону (У В Ч): ЗО— 300 МГц;

• надвисокочастотні (НВЧ): 300 МГц — 300 ГГц.

Частота коливань визначається в герцах (Гц). Похідні одиниці: кіло­герц (1 кГц = 10³ Гц); мегагерц (1 МГц = 10⁶ Гц); гігагерц (1 ГГц = 10⁹Гц).

3.3.2. Вплив ЕМП на організм людини

ЕМП негативно впливають на людей, які безпосередньо працюють з джерелами випромінювань, а також на населення, яке проживає по­близу джерел випромінювання. Установлено, що більшість населення живе в умовах підвищеної активності ЕМП.

Внаслідок дії ЕМП можливі як гострі, так і хронічні ураження, пору­шення в системах і органах, функціональні зміни в діяльності нерво­во-психічної, серцево-судинної, ендокринної, кровотворної та інших систем.

Звичайно, зміни діяльності нервової та серцево-судинної системи зворотні, і хоча вони накопичуються і посилюються з часом, але, як правило, зменшуються та зникають при усуненні впливу і поліпшенні умов праці. Тривалий та інтенсивний вплив ЕМП призводить до стій­ких порушень і захворювань.

Внаслідок дії на організм людини електромагнітних випромінювань ВЧ та УВЧ діапазонів (діапазони ЗО кГц — 300 МГц) спостерігаються: загальна слабкість, підвищена втома, пітливість, сонливість, а також розлад сну, головний біль, болі в області серця. З'являються роздратування, втрата уваги, продовжується три­валість мовно-рухової та зорово-моторної реакцій, збільшується межа нюхової чутливості. Виникає низка симптомів, що свідчать про порушення роботи окре­мих органів — шлунка, печінки, селезінки, підшлункової та інших залоз. Пригнічу­ються харчові та статеві рефлекси, порушується діяльність серцево-судинної системи, фіксуються зміни показників білкового та вуглеводного обміну, змінюється склад крові, зафіксовані порушення на клітинному рівні.

У цьому діапазоні працюють радіомовні станції, судові радіостанції та аерод­ромна радіослужба, радіомовні та телевізійні станції, розташовані, як правило, у місцях великої концентрації населення.

Активність впливу ЕМП різних діапазонів частот значно зростає зі збільшен­ням частоти і дуже серйозно впливає у НВЧ діапазоні. У зв'язку зі зниженням рівня перешкод застосування ЕМП у НВЧ діапазоні забезпечує вищу якість пере-дання інформації, ніж в УВЧ діапазоні. Усі ділянки НВЧ діапазону використову­ються для радіозв'язку, в тому числі радіорелейного та супутникового. Тут пра­цюють практично всі радіолокатори.

Вплив НВЧ на біологічні об'єкти залежить від інтенсивності опро­мінення. Теплова дія характеризується загальним підвищенням темпе­ратури тіла або локалізованим нагрівом тканини. Впливаючи на живу тканину організму, ЕМП викликає зміну поляризації молекул і атомів, які складають клітини, внаслідок чого відбувається небезпечне нагріван­ня. Надмірне тепло може завдати шкоду окремим органам і всьому організму людини. Особливо шкідливе перегрівання таких органів, як очі, мозок, нирки тощо. Зростання інтенсивності впливає на нервову систему, умовно-рефлекторну діяльність, на клітини печінки, підвищує тиск, приводить до змін у корі головного мозку, до втрати зору.

ЕМП низькочастотного діапазону (конкретно промислової частоти 50 Гц) викликають у людей порушення функціонального стану цент­ральної нервової системи, серцево-судинної системи, спостерігається підвищена втомлюваність, млявість, зниження точності робочих рухів, зміна кров'яного тиску і пульсу, аритмія, головний біль.

Для запобігання професійних захворювань, викликаних впливом ЕМП, встановлені припустимі норми опромінення.

• часом
• відстанню
• екранізацією джерел випромінювання
• зменшення випромінювання безпосередньо в самому джерелі випромінювання
• екранування робочих місць
• засоби індивідуального захисту
• виділення зон випромінювання

Ультрафіолетовевипроміню­вання довжиною хвилі 10 — 20 нм (дальній діапазон) має дуже вели­ку енергію і є згубним для люди­ни, але у природних умовах ці шаром атмосфери і на поверхні Землі вони відсутні.

Інфрачервоне (ІЧ) випромінювання - частина електромагнітного спектра з довжиною хвилі 700 нм — 1000 мкм, енергія якого при поглинанні викликає у речовині тепловий ефект. Джерела випромінювання поді­ляються на природні і штучні. До природних джерел інфрачервоного випромінювання належать природна інфрачервона радіація Сонця. Штучними джерелами інфрачервоного випромінювання є будь-які поверхні, температура яких вища за температуру поверхні, яка підля­гає опроміненню (для людини всі поверхні з температурою вищою від температури тіла людини: 36—37 °С.

Ефект дії інфрачервоного випромінювання залежить від довжини хвилі, яка зумовлює глибину проникнення. Дія інфрачервоних випромінювань зводиться до нагрівання шкіри, очей, до порушення діяльності централь­ної нервової системи, серцево-судинної системи, органів травлення. При інтенсивній дії на непокриту голову може виникнути так званий сонячний удар— *головний біль, *запаморочення, * прискорення дихання, *втрата свідомості, *порушення координації рухів, *тяжкі ураження мозкових тка­нин аж до вираженого мінінгіту та енцефаліту.

Засоби захисту від дії 14 випромінювання такі: ® теплоізоляція гарячих поверхонь, ® охолодження тепловипромінюючих поверхонь, ® екранування джерел випромінювання, ® застосування засобів інди­відуального захисту, ® організація раціонального режиму праці і відпо­чинку.

Ультрафіолетове (УФ) випромінювання — спектр електромагнітних коливань з довжиною хвилі 200 — 400 нм. Особливістю ультрафіолето­вого випромінюваня є висока сорбційність — їх поглинає більшість тіл.

Ультрафіолетове випромінювання, яке становить близько 5% щільності потоку сонячного випромінювання, є життєво необхідним фактором, який сприятливо впливає на організм, знижує чутливість організму до деяких негативних впливів; оптимальні дози ультрафіо­летового випромінювання активізують дію серця, обмін речовин, підви­щують активність ферментів, поліпшують кровотворення, чинять антирахітичну і бактерицидну дію.

Штучні джерела УФ випромінювання:

v електрозварка

v електротравлення сталі

v апаратура електрозв'язку хвилі поглинаються озоновим

v станції радіомовлення

УФ випромінювання штучних джерел може стати причиною гострих і хронічних професійних захворювань. Найбільш уразливі очі, шкіра. Дія УФ випромінювань на шкіру викликає дерматити, екзему, «старіння» шкіри, злоякісні пухлини. Внаслідок впливу УФ випромінювання виникають загальнотоксичні симптоми — головний біль, запа­морочення, підвищення температури тіла, підвищена втома, нервове збудження,

Зниження інтенсивності опромінення УФ випромінюванням і захист від його впливу досягаються відстанню, екрануванням джерел випромінювання, екрануван­ням робочих місць, засобами індивідуального захисту, спеціальним фарбуванням приміщень і раціональним розташуванням робочих місць.

Одним з найбільш фундаментальних наукових досягненьXX ст. є лазер. Висока потужність лазерного випромінювання в поєднанні з високою направленістю дозволяє одержати за допомогою фокусу­вання світлові потоки величезної потужності. Водночас лазерне випромінювання може негативно впливати на живий організм. Найбільш чутливими до лазерного випромінювання є очі, шкіра. Їх пошкодження мають характер опіків. Опромінення шкіри лазер­ною енергією може також призвести до утворення пухлин. Під впли­вом лазерного випромінювання в організмі людини відчувають­ся функціональні зміни центральної нервової і серцево-судинної систем, ендокринних залоз, зростає фізична втомлюваність, коли­вається тиск, з'являється головний біль, роздратованість, збуд­женість, порушується сон.

Для захисту від лазерного випромінювання застосовують: телевізійні системи спостереження за ходом процесу, захисні екрани (кожухи), огородження лазерної зони, засоби індивідуального захисту — спеціальні протилазерні окуляри, щітки, маски, халати, рукавиці.

3.4. Небезпека електричного струму

3.4.1. Загальна характеристика електричної енергії

Електрична енергія широко використовується в промисловості, на транс­порті, в сільському господарстві, побуті.

Широке і різноманітне застосування електричної енергії пояснюється її такими ознаками:

§ електричну енергію можна отримати з інших видів енергії: механічної, теп­лової, ядерної, хімічної, променевої;

§ велика кількість електричної енергії зі швидкістю світла за відносно малих втрат передається на величезні відстані. У наш час діють лінії електропередачі, довжиною більше тисячі кілометрів;

§ електрична енергія легко розподіляється між приймачами практично будь-якими порціями. У техніці зв'язку, автоматиці і вимірювальній техніці використовуються пристрої, потужність яких вимірується одиницями, а то й десятими частками долі ват. Водночас є електричні пристрої (двигуни, нагрівальні уста­новки) потужністю у тисячі і десятки тисяч кіловат;

• порівняно легко електрична енергія перетворюється в інші види енергії:

механічну, теплову, променеву, хімічну.

Перетворення електричної енергії в меха­нічну за допомогою електродвигунів дозволяє найбільш зручно, технічно доскона­ло, найощадніше приводити в рух різноманітні машини і механізми в промисловості, сільському господарстві, транспорті, побуті. Електричні джерела світла забез­печують високу якість штучного освітлення.

Без телевізорів, радіоприймачів, магнітофонів, холодильників, пи­лососів, пральних машин, електропрасок, електрифікованих кухонних приладів ми вже не уявляємо собі життя. Усе це електрифікація, за допомогою якої людина мільйонноразово збільшила свою силу. Все­бічна механізація енергетичної діяльності людини зумовила небачене ускладнення технічних систем і керування ними.

Постала невідкладна потреба мільйонноразового посилення інте­лектуальної діяльності людини. Людина здійснила якісний перехід і в цій галузі, винайшовши електронну обчислювальну машину (ЕОМ) — двигун нової науково-технічної революції. Основне її завдання — автоматизація інтелектуальної діяльності людини, а в май­бутньому — створення штучного інтелекту.

ЕОМ стали технічною базою інформатики — науки і техніки зби­рання, передавання й перетворення інформації. Власне, сам комп'ю­тер є універсальним пристроєм збирання, запам'ятовування та перетво­рення інформації. Системи інформатики, як і комп'ютери, побудовані на використанні явищ електрики.

Людина поставила собі на службу силу електрики. Але крім благ, які створює електрика, вона є джерелом високої небезпеки, а інтен­сивність її використання підвищує загрозу цієї небезпеки. Слід відзна­чити, що при розробці техніки людина створює її якомога менш не­безпечною, створює відповідні засоби захисту від небезпеки, вибирає способи дії з урахуванням небезпеки. Але незважаючи на ці запобіжні заходи, з розвитком електротехніки та зростанням використання елек­трики небезпека зростає швидше, ніж людська протидія. У чому ж по­лягає небезпека електрики? Щоб відповісти на це запитання, треба пізнати природу електрики і її вплив на організм людини.

Електрика— сукупність явищ, зумовлених існуванням, рухом і взаємодією електрично заряджених тіл або часток.

Електричний струм — це упорядкований (спрямований) рух електрично заряджених часток.

Струм у металах зумовлений наявністю вільних електронів, у елек­тролітах — іонів. Звичайно силою, яка викликає такий рух, є сила з боку електричного поля усередині провідника, яке визначається електрич­ною напругою на кінцях провідника.

Наявність електричного струму в провідниках призводить до їх на­грівання, зміни хімічного складу, створення магнітного поля.

Електричні прилади, установки, обладнання, з яким людина має справу, ста­новлять для неї велику потенційну небезпеку, яка посилюється тим, що органи чуття людини не можуть на відстані виявити наявність електричної напруги, як, наприк­лад, теплову, світлову чи механічну енергію. Тому захисна реакція організму вияв­ляється тільки після безпосереднього потрапляння під дію електричного струму. Другою особливістю дії електричного струму на організм людини є те, що струм, проходячи через людину, діє не тільки в місцях контактів і на шляху протікання через організм, а й викликає рефлекторні порушення нормальної діяльності окремих органів (серцево-судинної системи, системи дихання). Третя особливість — це мож­ливість одержання електротравм без безпосереднього контакту із струмопровідними частинами — при переміщенні по землі поблизу ушкодженої електроустановки (у випадку замикання на землю), ураження через електричну дугу.

3.4.2. Особливості впливу електричного струму на організм людини

Електричний струм, проходячи через тіло людини, зумовлює пере­творення поглинутої організмом електричної енергії в інші види і спри­чиняє термічну, електролітичну, механічну і біологічну дію.

Найбільш складною є біологічна дія, яка притаманна тільки жи­вим організмам.

Термічний і електролітичний вплив властиві будь-яким провідникам.

Термічний вплив електричного струму характеризується нагріван­ням тканин аж до опіків.

Статистика свідчить, що більше половини всіх електротравм станов­лять опіки. Вони важко піддаються лікуванню, тому що глибоко про­никають у тканини організму. В електроустановках напругою до 1 кВ найчастіше спостерігаються опіки контактного виду при дотиканні тіла до струмопровідних частин. При проходженні через тіло людини елек­тричного струму в тканинах виділяється тепло (Дж) в кількості де струм, який проходить через тіло людини час проходження струму, с.

Опіки можливі при проходженні через тіло людини струму більше 1 А. Тільки при великому струмі тканини, які уражаються, нагріва­ються до температури 60—70°С і вище, при якій згортається білок і з'являються опіки.

В електроустановках напругою вище 1 кВ опіки можуть виникнути при ви­падковому наближенні частин тіла людини до струмопровідних частин на небез­печну відстань; при цьому збільшується напруга електричного поля і внаслідок ударної іонізації діелектрика (повітряного проміжку) опір цього проміжку змен­шується, його «пробиває» електричний розряд — електрична дуга, температура якої досягає приблизно 4000° С. Електричний струм протікає через дугу і тіло людини. За такої високої температури і великої кількості тепла, яка виділяється при проходженні струму через тіло, потерпілий одержує тяжкі опіки, його м'язи скорочуються, дуга і ланцюг струму розриваються.

Майже у всіх випадках включення людини в електричний ланцюг на її тілі і в місцях дотикання спостерігаються «електричні знаки» сіро-жовтого кольору круглої або овальної форми.

При опіках від впливу електричної дуги можлива металізація шкіри частками металу дугової плазми. Уражена ділянка шкіри стає твердою, набуває кольору солей металу, які потрапили в шкіру.

Електролітична дія струму виявляється у розкладанні органічної рідини, в тому числі крові, яка є електролітом, та в порушенні їїфізико-хімічного складу.

Біологічна дія струму виявляється через подразнення і збудження живих тканин організму, а також порушення внутрішніх біологіч­них процесів.

Механічна дія струму призводить до розриву тканин організму внаслідок електродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподі­бного утворення пари з тканинної рідини і крові.

Внаслідок дії електричного струму або електричної дуги виникає електротравма. Електротравми умовно поділяють на загальні і місцеві. До місцевих травм належать опіки, електричні знаки, електрометалізація шкіри, механічні пошкодження, а також електроофтальмія (запалення очей внаслідок впливу ультрафіолетових променів електричної дуги).

Загальні електротравми називають також електричними ударами. Вони є найбільш небезпечним видом електротравм. При електричних ударах виникає збудження живих тканин, судомне скорочення м'язів, параліч м'язів опорно-ру­хового апарату, м'язів грудної клітки (дихальних), м'язів шлуночків серця. У пер­шому випадку судомне скорочення м'язів не дозволяє людині самостійно уникну­ти дотикання з електроустановкою. При паралічі дихання припиняється газообмін і постачання організму киснем, внаслідок чого наступає задуха. При па­ралічі серця його функції або припиняються повністю, або деякий час продовжу­ються в режимі тріпотіння (фібриляції). Фібриляція — це безладдя в скороченні серцевих м'язів. При цьому порушується кровообмін, що також спричиняє смерть. Медичною практикою встановлено, що після припинення роботи серця і дихання внаслідок кисневого голодування через 5—6 хвилин гинуть клітини центральної нервової системи, відбувається втрата свідомості і припиняється управління функціями всіх органів тіла. Цей стан має назву «клінічна (уявна) смерть», ос­кільки клітини інших органів тіла ще живі. Але при більшій тривалості відсут­ності дихання і кровообміну відбувається припинення життєдіяльності решти клітин і органів і наступає біологічна смерть. Отже, якщо відразу після звільнення людини з-під впливу електричного струму, не пізніше перших 5—6 хвилин, при­ступити до долікарської допомоги шляхом штучного дихання і непрямого маса­жу серця, то існує ймовірність запобігти смерті потерпілого.

Розрізняють три ступені впливу струму при проходженнічерез організм людини (змінний струм):

> відчутний струм — початок болісних відчуттів (до 0—1,5 мА);

> невідпускний струм — судоми і біль, важке дихання (10—15 мА);

> фібриляційний струм — фібриляція серця при тривалості дії струму 2—Зс, параліч дихання (90—100 мА).

Змінний струм небезпечніший за постійний. При струмі 20—25 мА пальці судомно стискають узятий в руку предмет, який опинивсяпіднапругою, а м'язи передпліччя паралізуються І людина неможезвільнитися від дії струму. У багатьох паралізуються голосові зв'язки:вони не можуть покликати на допомогу.

За статистикою, найменший струм, за якого наступає смерть, Т становить 0,8 мА, можливість смерті людей від слабкого струму ^ пояснюється тим, що результат електроураження залежить не тільки від дії струму на серце або органи дихання, але і від впливу на нервову систему з її індивідуальними особливостями.

Наслідок ураження електричним струмом залежить від:

О сипи струму.

О часу проходження через організм

О характер струму (змінний або постійний)

О напруги, частоти

О опору тіла людини

О шляху протікання в тілі людини

О фізичного стану людини

О умов навколишнього середовища

Електричний опір людини в основному визначається опором рогового шару шкіри, який можна розглядати як тонкий і недосконалий діелектрик, а м'язи і кров — як провідник. Опір шкіри залежить від площі поверхні і щільності контакту, а також від сили струму і тривалості його дії. Чим вони більші, тим менший опір шкіри (із збільшенням тривалості протікання струму збільшується нагрівання шкіри, потовиділення, в ній відбуваються електро­літичні зміни). Опір шкіри також залежить від прикладеної напруги, оскільки вже при напрузі 10—38В пробивається верхній роговий шар шкіри, вона втрачає властивості діелектрика і стає провідником — через тіло людини проходить струм. При напрузі 127—220В і вище шкіра вже майже не впливає на опір тіла. Суха шкіра має опір приблизно 100 ком. Опір внутрішніх органів, тканин і судин значно менший (приблизно 800 ом). При розрахунках опір тіла людини приймають за 1 ком.

Мас значення шлях струму через тіло і особливо місця входу і виходу стру­му. Із можливих шляхів проходження струму через тіло людини найбільш не­безпечним є той, при якому вражається головний мозок (голова — руки, голо­ва — ноги), серце і легені (руки — ноги). Але відомі випадки смертельних ура­жень електричним струмом, коли струм зовсім не проходив через серце, легені, а йшов, наприклад, через палець або через дві точки на гомілці. Це пояснюєть­ся існуванням на тілі людини особливо уразливих точок, які використовують при лікуванні голкотерапією.

Вплив електричного струму на організм людини залежить і від фізичного і пси­хічного стану людини. Нездоров'я, втома, голод, сп'яніння та емоційне збудження призводять до зниження опору.

Несприятливий мікроклімат (підвищена температура, вологість, струмо-провідний пил) збільшують небезпеки ураження струмом, тому що волога (піт), пил знижують опір шкіри.

При ураженні електричним струмом насамперед необхідно надати потерпілому першу долікарську допомогу (див. розділ 5.2).

3.5. Хімічні і біологічні фактори небезпеки

3.5.1. Хімічні фактори небезпеки

* Загальна характеристика хімічних речовин. Протягом свого життя людина постійно стикається з великою кількістю шкідливих речовин, які можуть викликати різні види захворювань, розлади здо­ров'я, а також травми як у момент контакту, так і через певний про­міжок часу. Особливу небезпеку становлять хімічні речовини, які за­лежно від їх практичного використання можна поділити на:

• промислові отрути, які використовуються у виробництві (розчинни­ки, барвники) є джерелом небезпеки гострих і хронічних інтоксикацій при порушенні правил техніки безпеки (наприклад, ртуть, свинець, ароматичні сполуки тощо);

• отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві для боротьби з бур'янами та гризунами (гербіциди, пестициди);

• лікарські препарати;

• хімічні речовини побуту, які використовуються як харчові добавки,

засоби санітарії, особистої гігієни, косметичні засоби;

• хімічназброя.

Залежно від характеру дії на організм людини хімічні речовини поді­ляються на: токсичні, подразнюючі, мутагенні, канцерогенні, нарко­тичні, задушливі, ті, що впливають на репродуктивну функцію, сенси­білізатори.

Токсичні речовини — це речовини, які викликають отруєння усього організму людини або впливають на окремі системи людського орга­нізму (наприклад, на кровотворення, центральну нервову систему).

Ці речовини можуть викликати патологічні зміни певних органів, наприклад, нирок, печінки. До таких речовин належать такі сполуки, як чадний газ, селітра, концентровані розчини кислот чи лугів тощо.

Подразнюючі речовини викликають подразнення слизових оболонок, дихальних шляхів, очей, легень, шкіри (наприклад, пари кислот, лугів, аміак).

Мутагенні речовини призводять до порушення генетичного коду, зміни спадкової інформації.Це — свинець, радіоактивні речовини тощо. Канцерогенні речовини викликають, як правило, злоякісні новоутво­рення — пухлини (ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром тощо). Наркотичні речовини впливають на центральну нервову систему (спирти, ароматичні вуглеводи). Задушливі речовини приводять до токсичного набряку легень (оксид вуглеця, оксиди азоту).

Прикладом речовин, що впливають на репродуктивну (народжувальну) функцію, можуть бути: радіоактивні ізотопи, ртуть, свинець тощо.

Сенсибілізатори — це речовини, що діють як алергени. Це, наприклад, розчинники, формалін, лаки на основі нітро- та нітрозосполук тощо.

Дуже негативні наслідки має вплив саме отруйних речовин на живі організми, повітря, грунт, воду тощо. Своєю дією ці речовини призво­дять до критичного стану навколишнього середовища, впливають на здоров'я та працездатність людей, на їх майбутнє покоління.

Шляхи проникнення отруйних речовин в організм людини: через шкіру, органи дихання та шлунок.

Ступінь ураження отруйними речовинами залежить від їх токсич­ності, вибіркової дії, тривалості, а також від їх фізико-хімічних власти­востей.

За вибірковістю дії шкідливі речовини можна поділити на:

> серцеві — кардіотоксична дія: ліки, рослинні отрути, солі барію, калію, кобальту, кадмію тощо;

> нервові — порушення психічної активності (чадний газ, фосфор­органічні сполуки, алкогольні вироби, наркотичні засоби, снотворні ліки);

> печінкові — хлоровані вуглеводні, альдегіди, феноли, отруйні гриби;

> ниркові — сполуки важких металів, етиленгліколі, щавлева кислота;

> кров'яні — похідні аніліну, анілін, нітрити;

> легеневі — оксиди азоту, озон, фосген.

За тривалістю дії шкідливі речовини можна поділити на три групи:

> летальні, що призводять або можуть призвести до смерті (у 5% випадків) — термін дії до 10 діб;

> тимчасові, що призводять до нудоти, блювоти, набрякання легенів, болю у грудях — термін дії від 2 до 5 діб;

> короткочасні — тривалість декілька годин. Призводять до подраз­нення у носі, ротовій порожнині, головного болю, задухи, загальної слабості, зниження температури.

Велика кількість захворювань, а також отруєнь виникає із проникненням шкідливих речовин — газів, парів, аерозолів — в організм людини головним чином через органи дихання. Цей шлях дуже небезпечний, тому що шкідливі речовини, потрапляючи у кров, розносяться по всьому організму. Аерозолі викликають загальнотоксичну дію у результаті проникнення пилових часточок (до 5 мкм) в глибокі дихальні шляхи, в альвеоли, частково або повністю розчиняються в лімфі і, наступаючи у кров, викликають інтоксикацію. Високодисперсні пилові часточ­ки дуже важко вловлювати.

Отруйні речовини потрапляють у шлунково-кишковий тракт через недотри­мання правил особистої гігієни, — наприклад, харчування або куріння на робочому місці без попереднього миття рук. Ці речовини відразу можуть потрапляти у кров з ротової порожнини. До таких речовин, наприклад, належать жиророзчинні спо­луки, феноли, ціаніди.

Шкідливі речовини можуть потрапляти в організм людини через шкіру, як при контакті з руками, так і у випадках високих концентрацій токсичних парів і газів у повітрі на робочих місцях. Розчиняючись у шкірному жирі та потових залозах, речовини можуть надходити у кров. До них належать легкорозчинні у воді і жи­рах вуглеводні, ароматичні аміни, бензол, анілін тощо. Ураження шкіри безумовно прискорює проникнення отруйних речовин в організм.

* Гранична допустимі концентрації шкідливих речовин. Для по­слаблення впливу шкідливих речовин на організм людини, для визна­чення ступеня забрудненості довкілля та впливу на рослинні та тваринні організми, проведення екологічних експертиз стану навколишнього середовища або окремих об'єктів чи районів в усьому світі користуються такими поняттями, як транично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин (полютантів), транично допустимі викиди (ГДВ), гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН), максимально допустимий рівень (МДР), тимчасово погоджені викиди (ТПВ) та орієнтовно без­печні рівні впливу (ОБРВ) забруднюючих речовин у різних середовищах.

ГДК встановлюються головними санітарними інспекціями в законодавчому порядку або рекомендуються відповідними установами, комісіями на основі резуль­татів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей, одержаних під час і після різних аварій на виробництвах, воєнних дій, природних катастроф з використанням тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах (хімічні виробництва, АЕС, шахти, кар'єри, ливарні цехи).

Доки існують шкідливі види антропогенної діяльності, щоб обмежити їх вплив на природне середовище, потрібно нормувати кількість шкідливих речовин, які викидаються в повітря, ґрунти, води всіма типами забруднювачів, постійно кон­тролювати викиди різного типу об'єктів, прогнозуючи стан довкілля та прийма­ючи відповідні санкції і рішення щодо порушників законів про охорону природи.

В основу нормування всіх забруднювачів у нормативах різних країн по­кладено визначення ГДК у різних середовищах. За основу приймають най­нижчий рівень забруднення, що ґрунтується на санітарно-гігієнічних нор­мах (див. додаток 1, табл.1, 2, 3).

Слід зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн часто різняться, хоча й незначно.

Вважається, що ГДК шкідливої речовини — це такий вміст її у природному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить здоров'ю у разі постійного контакту, а та­кож не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків.

Визначаючи ГДК, враховують ступінь впливу не лише на здоров'я людини, але й на диких та свійських тварин, рослини, гриби, мікроор­ганізми й природні угруповання в цілому.

Найновіші дослідження свідчать, що нижніх безпечних меж впливів канцерогенів та іонізуючої радіації не існує. Будь-які дози, що переви­щують звичайний природний фон, є шкідливими.

За наявності в повітрі чи воді кількох забруднювачів односпрямованої дії повинна виконуватись така умова:

С,/ГДК, + С,/ГДК, + ... + С,/ГДК = 1,

де С,, С ..., С — фактичні концентрації забруднювачів, мг/м³; ГДК,, ГДК,, ..., ГДК — ГДК забруднювачів, мг/м³.

Якщо зазначена умова не виконується, то кажуть,що санітарний стан не відповідає нормативним вимогам.

Дуже шкідливою є сумарна дія таких полютантів, як сірчаний газ, даоксид азоту, фенол, аерозолі, сірчана (Н^0„) та фтористоводнева (НР) кислоти.

Для визначення максимальної разової ГДК використовуються ви­сокочутливі тести, за допомогою яких виявляють мінімальні впливи забруднювачів на здоров'я людини у разі короткочасних контактів (ви­міри біопотенціалів головного мозку, реакція ока тощо).

Для визначення тривалих впливів забруднювачів (токсикантів) про­водять експерименти на тваринах, використовують дані спостережень під час епідемій, аварій, додаючи до певного порогового впливу ко­ефіцієнт запасу, що знижує дію ще в кілька разів.

Для різних середовищ ГДК одних і тих самих токсикантів відрізня­ються.

ГДК речовин в природних водах поділяються на:

v ГДК вод господарсько-питного харчування;

v ГДК вод рибного господарства.

У грунтах ГДК речовин визначають переважно для одного шару. Речовини не повинні шкідливо впливати на якість вирощуваної люди­ною для споживання продукції, а також на здатність ґрунту самоочищуватись, нормально функціонувати. Останнім часом дедалі більше робиться розрахунків ГДК для продуктів харчування.

Основними засобами захисту людини від впливу шкідливих речо­вин є гігієнічненормування їх вмісту у різних середовищах, а також різні методи очищення газових викидів (адсорбція, абсорбція, хімічне перетворення) та стоків (первинне, вторинне та третинне очищення).

Хімічна зброя. Одним із видів зброї масового ураження є хімічна зброя. Її дія базується на використанні бойових токсичних хімічних речовин, до якої відносять отруйні речовини і токсини, що уражають людей, тваринні та рослинні організми. Ці речовини мають високу токсичність і можуть викликати як тяжкі, так і смертельні ураження. Для отруйних речовин і токсинів характерним є проникання у при­міщення, споруди, сховища, уражаючи усе живе. Іноді з визначенням факту застосування цього виду зброї та визначенням її типу виникають труднощі.

Застосування ж хімічної зброї може призвести до важких екологічних і генетичних наслідків. Уперше хімічну зброю застосували німецькі війська ще 1915 р. проти французів, скориставшись сприятливим напрямком вітру, щоб скерувати отруйний газ на позиції противника. Саме з цього і почалося використання отруйних речовин як хімічної зброї.

Читайте також:

1. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
2. Активність особистості та її джерела, спрямованість особистості
3. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу
4. АНАЛІЗ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ ЗА ДЖЕРЕЛАМИ ЇХ ФОРМУВАННЯ
5. Аналіз співвідношення активів із джерелами їх фінансування
6. Антропогенне забруднення природного середовища. Джерела забруднень
7. Антропологічні джерела
8. Б) основні джерела забруднення атмосферного повітря.
9. Банківське право України: поняття , предмет регулювання, джерела і система
10. Безперебійні джерела живлення
11. Біологічна дія іонізуючих випромінювань
12. Біологічна дія іонізуючих випромінювань

Переглядів: 7426