• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Організаційні основи виробничих систем

У будь-яких системах кожен елемент потрібен для підтримання і функціонування всієї системи і поза неї існувати не може. Це є проявом

системної залежності й організації. Системи формуються і функціонують на основі загальний (універсальних) законів і окремих принципів. Усі закони і прин­ципи організації діють взаємопов'язано.

Принципи організації - основні правила, то відображають загальні універсальні закони організації. Принципи розробляються на підставі аналізу повторюваності реальних процесів організації виробництва і перевіряються практикою. Вони об'єктивні й обов'язкові. Алє знання принципів ще не гарантує успіху. З розвитком і удосконаленням самого виробництва, створенням нових законів можуть вироблятися нові принципи та уточнюватися існуючі.

Закони організації виробничих систем. Основний закон організації —- закон синергії— полягає в тому, що сума властивостей (енергії, якості) організованого цілого перевищує «арифметичну» суму властивостей кожного з елементів системи. При цьому під властивістю елемента розуміють параметри, що його характеризують, їх взаємозалежність, зміни в часі, якості та ін. Ефект синергії виникає за рахунок взаємної участі, взаємодії елементів, що перебувають у межах цілого і мають різноманітні практичні застосування. У виробничих системах організаційний ефект має такі складові, як спеціалізація,

синхронність, ритмічність. Джерелом додаткової енергії такої системи с взаємопоси­лення сукупності її елементів. Ефект посилення індивідуальних дій покладений в основу створення виробничих систем будь-якого рівня.

Закон єдності аналізу-синтезу визначає те, що процеси роз­поділу, спеціалізації, диференціації та інші необхідно доповню­вати протилежними процесами: з'єднання, універсалізації, інтеграції і т.д. Використання цього закону передбачає вибір ознак або підстав спочатку для розподілу (класифікації), а потім для з’єднання (групування) у нові класи. Закон ставить вимогу розподілу діючих систем на підсистеми (елементи) з метою, наступного перегрупування (трансформації) у нові системи для забезпечення їх ефективного функціонування.

Закон пропорційності означає потребу певного співвідношення між частинами цілого.

Вимога закону композиції полягає в тому, що мета діяльності і підсистеми (елемента) одночасно є підціллю діяльності системи. Згідно з законом самозбереження кожна реальна фізична (матеріальна) система спрямована на збереження своєї цілісності та на економію витрат своїх ресурсів.

Важливий висновок випливає із закону організованості-інформованості, відповідно до якого в системі не може бути більше порядку, ніж інформації.

Кожна виробнича система як організація, йдеться в законі онтогенезу, у своєму розвитку проходить фази життєвого циклу: народження, становлення, розквіту, згасання.

Під законом організації виробничих систем розуміються необхідні, суттєві, стійкі співвідношення між елементами виробничої системи, а також між цією системою і зовнішнім середовищем. Закони організації виробничих систем утворюють систему законів, які взаємозалежні і взаємообумовлені, а всі разом становлять ціле. Основні групи законів організації укладаються в такій послідовності: закони статики, закони розвитку.

Закони статики організації виробничих систем:

1.Закон відповідності виробничих систем цілям, що перед ними поставлені. Кожна система при формуванні цілеспрямована на задоволення певних потреб. Виходячи з вимог цього закону:

- цілевизначення системи, її підсистем і елементів передбачає
розроблення системи цілей, підцелей і шляхів їх здійснення;

- функціонування системи, підсистем і елементів оцінюються
виміром ступеня досягнення мети;

- безперервність функціонування системи зумовлена необхідністю постійного досягнення цілей, що змінюються, та підвищенням ефективності виробництва.

2.Закон відповідності організації виробничої системи зовнішньому середовищу. Зумовлений відкритістю цих систем та взаємодією їх з динамічним зовнішнім середовищем він потребує відповідності:

- економічним законам;

- державному устрою (правовим законам, нормам, інструкціям тощо);

- системі вищого рангу;

- рівня спеціалізації та кооперування зовнішньому середовищу;

- екологічним стандартам.

3. Закон відповідності елементів виробничої системи один одному. У процесі створення і функціонування виробничої системи достатньо чітко формулюються вимоги до продукції (послуг), яку вона виготовляє, а також до параметрів сировини та матеріалів відповідно до обраної технології. Тому насамперед важливе значення має відповідність технологічного процесу сировині та продукції.

Матеріальні елементи системи інтегруються и підсистеми відповідно до спеціалізації, визначеної технологією обробки матеріалів чи складання виробів. Тому всі підсистеми мають відповідати одна одній і системі в голому.

Кожен елемент виробничої системи, виходячи з вимог результативності, має бути раціональним (з погляду параметрів спеціа­лізації, устаткування, форми організації праці — індивідуальна, колективна, багатоверстатна, а також планування й оснащення робочого місця, кваліфікації робітника, що його обслуговує). Таким чином, вимога раціональності елементів виробничої системи зумовлює необхідність відповідності кваліфікації робітників устаткуванню і технологічному процесові.

4. Закон відповідності зв'язків елементів виробничих систем їх властивостям і сутності системи.

У системах усі елементи об'єднані між собою зв'язками взаємодії (наприклад, верстат і робітник, що його обслуговує), матеріальними, енергетичними, інформаційними та іншими зв'язками. Крім формальної службової інформації, у виробничій системі циркулює також неформальна, особиста інформація, яка впливає на поведінку всіх категорій працюючих людей. Класифікують зв'язки с елементів виробничої системи за такими ознаками:

1)За характером матеріальних взаємовідносин у просторі:

- жорсткі матеріальні зв'язки — предмети праці передаються для обробки з одного до певного іншого робочого місця (якщо виробляються різні предмети праці, тоді кожен предмет передається тільки одному робочому місцю, але таких місць може бути кілька);

- альтернативні матеріальні зв'язки — предмети праці переходять на одне з багатьох робочих місць;

- компенсаційні альтернативні зв'язки — предмети праці спочатку надходять на склад, а потім або на інший склад, або на робочі місця.

Жорсткі й альтернативні зв'язки використовуються в потоковому чи зміно-потоковому виробництвах, компенсаційні — у всіх організаційних типах виробництва. Матеріальні зв'язки передбачають визначення виду транспортних засобів, їх кількість, а також значною мірою обсяг вантажопотоку.

2)За характером взаємовідносин у часі:

- постійні— притаманні масовому виробництву;

- циклічно-повторювальні — поширені в серійному типі виробництва;

- випадкові (разові) — характерні одиничному виробництву,

3)За характером складності елементів:

- прості, які діють на робочому місці при одному «вході» і одному «виході» для матеріальних зв'язків;

- складні — зумовлені поліструктурністю виробничих систем і множиною зв'язків кожного елемента з підсистемами та іншими елементами системи. При цьому стохастичні зміни в системі і зовнішньому середовищі визначають використання не тільки постійних, а й альтернативних та компенсаційних зв'язків.

В практичній діяльності велика увага приділяється спрощенню зв'язків системи. Доцільність спрощення зв'язків зумовлюється перевагами предметної спеціалізації перед технологічного.

4) За характером впливу обставин на взаємовідносини:

- упорядковані, які являють собою намагання спростити зв'язки, забезпечивши їх незмінність у часі;

- еластичні, що передбачають можливість заміни (на деякий час) зв'язків з одними елементами системи на зв'язки з іншими елементами. Така здатність до зміни системи випливає з умови створення її структури на зв'язках елементів, що входять до складу системи.

Зв'язки між елементами виробничої системи визначають їх просторове розташування та особливості формування організаційних підсистем. Тому необхідні відповідність просторової та організаційної структур, міцність зв'язків між елементами виробничої системи.

5) Закон резервів у виробничих системах відіграє важливу роль.

Він зумовлений необхідністю компенсації відхилень від параметрами функціонування системи. Таким, наприклад, як відхилення рівні пропускної спроможності робочих місць та інших підрозділів, що виникають унаслідок змін попиту споживачів, відмов устаткуванні та інструменту, коливання термінів постачання ресурсів, з’явлення на роботу персоналу за спеціальностями та інших причин.

Резерви виробничої системи при їх різноманітності можна згрупувати таким чином:

- організаційні резерви створюють можливість перебудові
структури системи (наприклад, просторової структури — шляхом зміни зв'язків елементів, їх функцій; часової структури - змінюючи послідовність робіт). Іноді вони сприяють передачі або отриманню деяких робіт даною виробничою системою в процес перерозподілу завдань з іншими виробничим системами;

- інтенсивно-екстенсивні резерви, що забезпечують тимчасову зміну інтенсивності роботи устаткування та робітників (наприклад, зміни швидкості операції різання), збільшення тривалості роботи устаткування (наприклад, збільшення кількості змін) та елементів системи (понаднормовані години роботи робітників);

- ресурсні резерви об'єднують резерви устаткування, робітників, незавершеного виробництва, інструментів, матеріалів тощо
Наприклад, проблеми, пов'язані з відмовою верстата, можуть
усуватися різними шляхами: використанням накопиченого незавершеного виробництва, введенням у роботу резервного верстата, передачею операції па інші верстати і т. д.

Для організації будь-якої виробничої системи важливо мати уявлення про конкретність резервів, відповідність розміщення резервів місцям виникнення потреби в них.

На відміну від ресурсів указані резерви взаємозамінні. Співвідношення в заміні резервів непостійні і залежать від рівня насиченості даним резервом.

Для виробничих систем найефективнішими вважаються резерви часу та інформації. Резерви часу розглядаються як можливість зміни черговості робіт. Резерви інформації передбачають наяв­ність варіантних технологій, дозвіл на заміну матеріалів, інструменту та ін. З погляду економічності найвагоміші резерви інструменту, незавершеного виробництва, на відміну від резервів устаткування та робочої сили. Для робочої сили економічно доцільним є суміщення професій, багатоверстатного обслуговування і колективних форм організації праці.

6) Закон усунення надлишковості означає, що кожна виробнича система має бути завершеною, тобто відмежованою мінімальними зв'язками від інших систем.

Завершеність виробничої системи та її підсистем полягає у створенні структури, яка б сприяла досягненню мсти, що стоїть перед системою, мати чіткі й обмежені зв'язки з зовнішнім середовищем і не містити зайвих підсистем і елементів.

Закони розвитку виробничих систем.Нормальний стан виробничої системи пов'язаний з безперервним її функціонуванням. При цьому, перебуваючи в динамічної рівновазі, виробнича система постійно розвивається під впливом:

-змін зовнішнього середовища (потреби в номенклатурі, кількості, якості продукції, зміни матеріалів і комплектуючих, соціальних вимог та ін.);

- спрацювання матеріальних елементів системи;

- розвитку особистостей, що складають трудовий колектив,
його оновлення та підвищення кваліфікації;

- технологічного прогресу, який в умовах конкуренції вимушує вдосконалювати існуючу технічну базу, ліпше використовувати устаткування.

Розвиток виробничої системи здійснюється з різною швидкістю і підпорядкований відповідним законам:

1. Закон інерції, який відбиває об'єктивну властивість системи зберігати свій стан, поки які-небудь впливи його не змінять.

Цей закон наочно ілюструється станом і розташуванням устаткування, матеріальними зв'язками робочих місць, часовою структурою виробничого процесу, повільною зміною виробничого колективу, поділом робіт за робочими місцями відповідно до встановленого порядку, існуючих традицій, а також культури даної виробничої системи.

2. Закон еластичності відбиває спроможність виробничих систем деформуватися, змінюватися з часом відповідно до умов, що змінилися. Проявляється він у різноманітних аспектах: кількісному (можливість зміни обсягів робіт, що виконуються); якісному (можливість зміни виробів, що істотно відрізняються за конфігурацією, розмірами деталей, точністю обробки та іншими характеристиками від тих, що раніше вироблялися); оперативному (можливість негайних змін під впливом ситуаційних вимог) та стратегічному (можливість пристосування до змін зовнішнього середовища через тривалі відрізки часу).

Оперативна еластичність системи забезпечується організаційними, інтенсивно-екстенсивними та матеріальними резервами. Стратегічна еластичність виробничої системи визначається еластичністю найдовготриваліших (що повільно оновлюються) елементів виробничої системи. Еластичність професійних здібностей робітників забезпечується системою їх навчання та підвищення кваліфікації, оновленням колективу, регулюванням його чисельності. Еластичність устаткування забезпечується резервуванням його технологічних можливостей виготовлення продукції, що змінюється в певних параметрах.

3. Закон безперервності вдосконалення зумовлений змінами стану і вимог зовнішнього середовища (економічна ситуація, ринки збуту, умови постачання ресурсів) та цілями виробничої системи (за обсягом, якістю, видом продукції, що випускається, її собівартістю). Усі необхідні зміни у виробничій системі здійснюються в межах її еластичності. Система вдосконалюється в процесі власного розвитку. Є два види розвитку виробничих систем:

- саморозвиток передбачає насамперед зміну параметрів, що визначають гнучкість виробничої системи: невикористані можливості усуваються, а замість цього збільшуються межі всіх її елементів в потрібному напрямі;

- реконструкція являє собою суттєве перетворення відповідно до умов, що змінюються в зовнішньому і внутрішньому середовищах виробничої системи. При цьому усуваються виникаючі суперечності, передусім у більш інертних частинах виробничої системи (у технологічному процесі й устаткуванні). На практиці реконструкція означає майже повну заміну устаткування, введення нових або вдосконалення діючих технологічних процесів і т. д. Створюється нова виробнича система з використанням елементів існуючої (робітників, будівель, споруд, частини устаткування).

У процесі проектування та вдосконалювання виробничих систем їм надаються такі певні властивості:

- результативність — характеризує спроможність виробничої системи створювати продукцію або надавати послуги, що необхідні споживачам. Вона забезпечується організацією виробничої системи;

- надійність - передбачає стійке функціонування, здатність
до локалізації у порівняно невеликих частинах системи негативних
наслідків стохастичних обурень, що відбуваються як усередині
системи, так і в зовнішньому середовищі. Надійність системи забезпечується внутрішньосистемними резервами, системою управління і кооперацією з іншими виробничими системами;

- гнучкість — являє собою можливість пристосовувати виробничі системи до умов зовнішнього середовища, яке змінюється,
насамперед через поліпшення продукції, що випускається. Забезпечується властивостями елементів системи і внутрішньосистемними резервами;

- керованість відбиває допустимість тимчасової зміни
процесу функціонування в бажаному напрямі внаслідок керуючих впливів. Забезпечується внутрішньосистемними резервами і розчленовуванням системи на підсистеми, що відносно незалежні, а також обмеженням розмірів системи;

- довготривалість - характеризує здатність виробничої системи протягом тривалого часу зберігати результативність;

- структура - визначає сукупність взаємопов'язаних ланок
елементів, що створюють систему. Загалом структуру характеризують найбільш суттєві та стійкі властивості системи, відносини
між її елементами;

- організація виробництва - відображає оптимізацію та координацію в часі та просторі всіх основних і допоміжних елементів системи та її підсистем, спрямованих на виготовлення необхідної споживачам продукції;

- рівень організації виробничої системи - відбиває ступінь
наближення організації системи до ідеального стану.

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. D – моделювання в графічній системі КОМПАС
3. D. СОЦИОИДЕОЛОГИЧЕСКАЯ СИСТЕМА ВЕЩЕЙ И ПОТРЕБЛЕНИЯ
4. Demo 7: Модель OSI (модель взаімодії відкритих систем)
5. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
6. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
7. I. Фізичні основи механіки
8. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
9. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
10. II. Найважливіші проблеми, що визначають розвиток місцевого самоврядування і є спільними для будь-яких урядових систем.
11. III етап. Системний підхід
12. III. центральная нервная система

Переглядів: 854