• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття та види цінних паперів

Цінні папери є особливим видом майна суб'єктів господа­рювання (ч. 7 ст. 139 ГК). їх правовому режиму присвячені, зокрема, положення Глави 17 ГК (статті 163—166), а також норми Глави 14 (статті 194—198) ЦК України.

Суб'єкти господарювання, якщо це входить до їх компе­тенції, мають право випускати (емітувати) цінні папери, реа­лізовувати їх, а також придбавати цінні папери, випущені інши­ми суб'єктами господарювання.

Цінний папір відрізняється від інших документів тим, що рін завжди є документом майнового характеру. Але на відміну рід інших документів, що фіксують певні майнові права (бор­гових розписок, страхових полісів, заповітів тощо), цінний папір може бути реалізований лише шляхом його пред'явлен­ня. Інакше кажучи, цінний папір — це такий документ, пред'яв­лення якого потрібне для здійснення засвідченого ним майно­вого права. і Цінний папір має бути складений у визначеній законом формі і повинен мати всі необхідні реквізити, перелік яких щодо конкретних видів цінних паперів встановлюється законодавством.

Однією з головних ознак цінного паперу є те, що в ньому мають бути чітко засвідчені права володіння або відносини позики чи визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний володілець цінного паперу (одер­жання доходу у вигляді дивідендів або процентів чи певного ,майна).

Цінні папери характеризуються також можливістю передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, Іншим особам. Способи передачі та можливі обмеження щодо передачі залежать від виду цінного паперу і можуть бути різни­ми — від вільного обігу до повного індосаменту або до заборо­ни передачі іншим особам.

Як зазначалося вище, здійснення суб'єктивного права, за­свідченого або передбаченого цінним папером, можливе лише шляхом пред'явлення цінного паперу. Тому втрата цінного паперу, за загальним правилом, тягне за собою неможливість реалізувати втілене в ньому право. Разом з тим закон передба­чає можливість відновлення іменних цінних паперів, яке про­вадиться державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що випустили ці папери. Що стосується особи, яка втратила цінний папір на пред'явника або вексель, то вона може в порядку, встановленому Главою 7 Розділу IV Цивіль­ного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 р., просити суд про визнання папера недійсним і про відновлен­ня її прав на втрачений цінний папір.

Як зазначено в ч. 2 ст. 163 ГК, в Україні можуть випуска­тися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. Ширший, хоч теж неповний, перелік груп цінних паперів, що можуть бути в обігу в Україні, встановлює ч. 1 ст. 195 ЦК. Це, зокрема, такі групи:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента. До цієї групи відносяться такі види цінних паперів як акція, інвести­ційний сертифікат, депозитарне свідоцтво (розписка).

Акція — це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власни­кові на участь в прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товари­ства (ч. 1 ст. 4 Закону України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу»).

Оскільки акція є цінним папером, вона має точно визна­чені законом реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу — «акція», її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день ви­пуску акції, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціо­нерного товариства.

Стаття 4 Закону «Про цінні папери і фондову біржу» передба­чає поділ акцій на класи або види. Юридична суть класу (виду, серії) полягає в тому, що акції одного класу дають їхнім власни­кам однакове за обсягом право майнової участі в товаристві.

За ознакою класу Закон визначає, по-перше, привілейовані і прості акції. По-друге, залежно від передбачених статутами обмежень прав відчуження (трансферт), розрізняють також іменні акції та акції на пред'явника (пред'явницькі).

Простими іменними Закон визначає акції з рівними права­ми участі акціонерів, імена яких входять до обов'язкових рек­візитів акції. Власниками простих іменних акцій є, як прави­ло, громадяни.

Режим іменних акцій має на увазі спеціальні правила їх відчуження. Власники іменних акцій, в принципі, вільно роз­поряджаються ними (продають, передають, відчужують іншим способом), але з дотриманням цих правил.

Обіг іменних акцій фіксується або товариством (емітен­том), яке зобов'язане вести реєстр власників іменних цінних паперів, або реєстратором (юридичною особою—суб'єктом підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів), якому емітент доручає ведення реєстру шляхом укла­дення відповідного договору (п. 1 ст. 9 Закону України від 10 грудня 1997 р. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»1).

Реєстр власників іменних цінних паперів, зокрема, містить:

- інформацію про емітента;

- інформацію про реєстратора;

- інформацію про випуск (категорію) цінних паперів, для якого складено реєстр;

- інформацію про власників іменних цінних паперів, за­реєстрованих у системі реєстру;

- інформацію про номінальних утримувачів;

- інформацію про власників іменних цінних паперів—клієн­тів номінальних утримувачів;

- інформацію про іменні цінні папери, які обліковуються на особовому рахунку емітента (п. 3.3 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвер­дженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фон­дового ринку від 26 травня 1998 р. № 60).

________________________________________________________

Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 15. — Ст. 67.

Реєстрації підлягає і передача (трансферт) акцій іншим осо­бам, тобто перехід прав участі. Права на участь в управлінні, одержання дивідендів тощо, які випливають з іменних акцій, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів (п. 1 ст. 5 Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронно­го обігу цінних паперів в Україні»).

Якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що іменні акції, випущені в документарній формі, не підлягають пере­дачі, передача новому власнику здійснюється шляхом повного індосаменту. У цьому разі підставою для внесення у систему реєстру записів про передачу прав власності на акції є переда­вальне доручення від зареєстрованої особи або уповноваженої нею особи, а також надання самих акцій (сертифіката акцій). Підставою для внесення змін в реєстр, крім передавального доручення, є такі документи:

- договір купівлі-продажу;

- договір дарування;

- договір міни;

- договір застави;

-рішення суду та інші документи згідно з чинним законо­давством України.

Акції на пред'явника, на відміну від іменних, обертаються вільно, тобто без індосаментних процедур. Акціонерне товари­ство фіксує в книзі реєстрації загальну кількість пред'явниць­ких акцій.

Привілейовані акції — це акції з пільговими правами май­нової участі. Власники таких акцій мають певні майнові при­вілеї і несуть менший ризик порівняно з простими акціонера­ми. Конкретні права привілейованих акціонерів визначають загальні збори акціонерного товариства. Опис таких прав міститься в статуті товариства.

Привілеями є, насамперед, переваги на одержання дивідендів, а саме: річний розмір дивіденду фіксується в процентах до но­мінальної вартості акції і виплачується незалежно від річного прибутку товариства. Якщо прибутку не вистачає, дивіденд ви­плачується з резервного фонду, а не лише з фонду дивідендів.

Привілейована акція передбачає також доплату її власнику у тому разі, якщо розмір дивіденду на привілейовану акцію виявиться нижчим від дивіденду на просту акцію.

Привілеєм є також пріоритетна участь власника привілейо­ваної акції в розподілі ліквідних активів товариства, яке при­пиняється.

Оскільки власники привілейованих акцій ризикують як підприємці менше, ніж власники простих акцій, вони мають обмежені управлінські права. За загальним правилом, при­вілейовані акціонери не мають права на участь в управлінні товариством, але статути можуть визначати коло питань, у вирішенні яких бере участь і ця категорія акціонерів.

Закон обмежує кількість привілейованих акцій. їх випуск не повинен перевищувати суми, яка становить 10% статутного фонду акціонерного товариства.

Інвестиційний сертифікат — цінний папір, який випус­кається компанією з управління активами пайового інвести­ційного фонду та засвідчує право власності інвестора на част­ку в пайовому інвестиційному фонді (ст. 1 Закону України від 15 березня 2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»1.

Депозитарне свідоцтво (розписка) — документ, який випус­кається іноземною депозитарною установою згідно із законо­давством відповідної держави на акції товариства.

Наприклад, Фондом державного майна України може здійсню­ватися продаж пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, що належать державі, у вигля­ді депозитарних розписок на міжнародних фондових ринках, випуск та обіг яких здійснюється відповідно до законодавства та норм і правил функціонування зазначених ринків;

2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів, що знаходяться в обігу в Україні, відносяться облі­гації, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі, чеки, заставні.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення його влас­ником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкоду­вати йому номінальну вартість цього цінного паперу в пе­редбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на доб­ровільних засадах.

_______________________________________________________

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 21. — Ст. 103.

Випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх і місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підпри­ємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обер­таються або з обмеженим колом обігу.

Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'явника.

Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місце­вими радами. У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій.

Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 р. № 80 «Про випуски облігацій внутрішніх дер­жавних позик»1передбачено здійснювати щороку в межах вста­новленого законом граничного розміру державного внутріш­нього боргу на відповідний рік випуски облігацій внутрішніх державних позик, а саме: короткострокових облігацій з термі­нами обігу до одного року (далі — короткострокові державні облігації), середньострокових облігацій з термінами обігу від одного до п'яти років (далі — середньострокові державні об­лігації), довгострокових облігацій із змінною ставкою доходу з термінами обігу більше ніж п'ять років (далі — довгострокові державні облігації із змінною ставкою доходу), довгостроко­вих облігацій з достроковим погашенням з термінами обігу більше ніж п'ять років (далі — довгострокові державні об­лігації з достроковим погашенням), довгострокових амортиза­ційних облігацій з термінами обігу більше ніж п'ять років (далі — довгострокові амортизаційні державні облігації).

Цією ж постановою затверджені Основні умови випуску та порядок розміщення відповідних видів облігацій.

Облігації зовнішніх державних позик України — цінні папе­ри, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і

¹ Офіційний вісник України. — 2001. — № 5. — Ст. 185.

підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з випла­тою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Облігації зовнішніх державних позик України можуть деномінуватися у конвертованій іноземній валюті. Облігації зовнішніх державних позик України випускаються процент­ними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'яв­ника, з вільним або обмеженим колом обігу. Облігації зовнішніх державних позик України оплачуються виключно в конверто­ваній іноземній валюті відповідно до умов їх випуску.

Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України. Грошові кош­ти, одержані від розміщення облігацій зовнішніх державних позик України, спрямовуються виключно до Державного бюд­жету України.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах передбачених Законом про Державний бюд­жет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансуван­ня дефіциту Державного бюджету України приймається Кабі­нетом Міністрів України щодо кожного випуску.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України оформляється постановою Кабінету Міністрів Украї­ни, якою затверджуються умови випуску. Умовами випуску облігацій зовнішніх державних позик України визначаються загальний обсяг випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта, в якій деномінуються облігації, строк виплати та розмір доходу, строк погашення тощо.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України поза межами передбачених законом про Державний бюд­жет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України, має визначати мету ви­пуску, джерело погашення та підлягає затвердженню Верховною Радою України і набирає чинності після такого затвердження.

Первинне розміщення, обслуговування та погашення об­лігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністер­ство фінансів України. З цією метою Міністерство фінансів України може залучати банки, інвестиційні компанії тощо. Відносини між Міністерством фінансів України і такими орга­нізаціями регулюються відповідними угодами згідно із зако­нодавством України.

Витрати на підготовку випуску, випуск, погашення облігацій зовнішніх державних позик України, виплата доходу та інші необхідні витрати здійснюються відповідно до умов випуску облігацій за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на ці цілі.

Виплата доходів і погашення облігацій зовнішніх держав­них позик України здійснюються виключно за кошти або за інші облігації державних позик за добровільною згодою сторін.

Казначейські зобов'язання України — вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних за­садах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов'язань:

а) довгострокові — від 5 до 10 років;

б) середньострокові — від 1 до 5 років;

в) короткострокові — до одного року.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань приймається Кабінетом Міністрів України. Рішення про випуск короткострокових казначейсь­ких зобов'язань приймається Міністерством фінансів України. У рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначають­ся умови їх випуску.

Порядок визначення продажної вартості казначейських зо­бов'язань встановлюється Міністерством фінансів України ви­ходячи з часу їх придбання. Кошти від реалізації казначейсь­ких зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків республіканського бюджету.

Виплата доходу по казначейських зобов'язаннях та їх пога­шення здійснюються відповідно до умов їх випуску, затверд­жених: по довгострокових і середньострокових зобов'язаннях — Кабінетом Міністрів України, короткострокових — Міністер­ством фінансів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. № 15 затверджені Умови випуску, обігу, виплати ви­грашу та погашення казначейських зобов'язань1. Цими Умова­ми, зокрема, передбачено, що казначейські зобов'язання Ук­раїни випускаються у документальній формі на пред'явника та розміщуються виключно на добровільних засадах серед насе­лення. Номінальна вартість казначейських зобов'язань стано­вить 50 гривень, термін їх обігу — 24 місяці з дня випуску. Казначейські зобов'язання випускаються вісьмома серіями А, В, С, О, Е, Р, О, Н. Обсяг випуску кожної серії становить 50 млн. гривень за номіналом. Казначейські зобов'язання кожної наступної серії розміщуються лише після продажу попередньої.

¹ Офіційний вісник України. — 2002. — № 2. — Ст. 64.

На сьогодні здійснено вже кілька випусків таких казна­чейських зобов'язань (див.: накази Мінфіну України від 18 бе­резня 2002 р. № 184 «Про випуск казначейських зобов'язань серії А», від 28 травня 2002 р. № 368 «Про випуск казначейсь­ких зобов'язань серії В», від 10 лютого 2003 р. № 116 «Про випуск казначейських зобов'язань серії С»).

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про де­понування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому.

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку ви­значену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Випускаються такі види векселів: простий, переказний.

Чек застосовується для здійснення розрахунків у безготів­ковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Розрахун­ковий чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів (див. Інструкцію про безготівкові розрахунки в Ук­раїні в національній валюті, затверджену постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22і).

Заставна, як зазначено в ст. 20 Закону України від 5 черв­ня 2003 р. «Про іпотеку»2— це борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі неви­конання основного зобов'язання — право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформлюється, якщо її випуск передбачений іпотечним договором.

Заставна може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту відповідно до Закону «Про іпо­теку». Наступний власник заставної має ті ж права, що мав іпотекодержатель згідно з договором, яким обумовлене основ­не зобов'язання, та іпотечним договором, на підставі якого була оформлена заставна.

______________________________________________________

¹ Офіційний вісник України. — 2004. — № 13. — Ст. 908.

² Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 38. — Ст. 313.

У разі видачі заставної припиняються грошові зобов'язан­ня боржника за договором, який обумовлює основне зобов'я­зання, та виникають грошові зобов'язання боржника щодо платежу за заставною. Після оформлення заставної виконання основного зобов'язання та звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено лише на підставі вимоги власни­ка заставної. Звернення стягнення на предмет іпотеки власни­ком заставної здійснюється у порядку, встановленому Розді­лом V Закону «Про іпотеку».

Анулювання заставної і видача нової заставної здійсню­ються за згодою між іпотекодавцем, боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, та власником заставної. Відомості про анулювання заставної і видачу нової заставної підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку.

Заставна не може видаватися, якщо іпотекою забезпечене грошове зобов'язання, суму боргу за яким на момент укладення іпотечного договору не визначено і яке не містить критеріїв, що дозволяють визначити цю суму на конкретний момент.

Заставна підлягає державній реєстрації у встановленому за­коном порядку разом з державною реєстрацією обтяження відповідного нерухомого майна іпотекою. Після реєстрації ви­пуску заставної її оригінал передається іпотекодержателю.

Відповідно до ст. 21 Закону «Про іпотеку» заставна скла­дається в письмовій формі в одному примірнику на бланку стандартної форми, яка встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. На всіх оригінальних примірниках іпотечного договору робиться відмітка про оформ­лення заставної.

У заставній обов'язково мають міститися такі реквізити:

1) слово «Заставна» як складова частина назви документа та визначення про зобов'язання боржника виконати перед іпотекодержателем у встановлений строк основне зобов'язання;

2) для іпотекодавця, боржника (якщо він є відмінним від іпотекодавця) та іпотекодержателя — юридичних осіб:

- резидентів — найменування, місцезнаходження та іденти­фікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України;

- нерезидентів — найменування, юридична адреса та дер­жава, де зареєстрована особа;

- для іпотекодавця, боржника (якщо він є відмінним від іпотекодавця) та іпотекодержателя — фізичних осіб:

- громадян України — прізвище, ім'я, по батькові, адреса постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб — плат­ників податків та інших обов'язкових платежів;

- іноземців, осіб без громадянства — прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адреса їх постійного місця проживан­ня за межами України;

3) посилання на реквізити іпотечного договору та договору, що обумовлює основне зобов'язання;

4) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані;

5) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання;

6) спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо він передбачений іпотечним договором;

7) відмітка про реєстраційний номер, дату та місце держав­ної реєстрації обтяження нерухомого майна іпотекою (цей рек­візит вноситься держателем відповідного державного реєстру).

За згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем заставна може містити інші положення, які відтворюють зміст основно­го зобов'язання та іпотеки. Якщо зміст заставної не відповідає положенням іпотечного договору чи договору, який обумовлює основне зобов'язання, положення заставної мають перевагу.

Заставна підписується іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Іпотекодавець, боржник, якщо вони — юридичні особи, засвідчують підпис уповноваженої особи печаткою.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про іпотеку» заставні можуть забезпечувати випуск іпотечних цінних паперів — іпо­течних облігацій і іпотечних сертифікатів. Емітентом іпотеч­них цінних паперів можуть бути банки та інші фінансові уста­нови, які мають право на провадження такого виду діяльності відповідно до закону. Порядок випуску та обігу іпотечних цінних паперів встановлюється законом;

3) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких по­в'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів.

Одним з видів похідних цінних паперів є дериватив, по­няття якого містить Закон України від 28 грудня 1994 р. (в редакції від 22 травня 1997 р.) «Про оподаткування прибутку підприємств».

Дериватив — стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначе­них ним умовах у майбутньому.

Стандартна (типова) форма деривативів та порядок їх ви­пуску та обігу встановлюються законодавством. Зокрема, по­становою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1999 р. № 632 затверджено Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів1.

До деривативів належать:

а) форвардний контракт — стандартний документ, який за­свідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укла­дення такого форвардного контракту.

При цьому будь-яка сторона форвардного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством.

Претензії щодо невиконання або неналежного виконання форвардного контракту можуть пред'являтися виключно емі­тенту такого форвардного контракту.

Продавець форвардного контракту не може передати (про­дати) зобов'язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця форвардного контракту.

Покупець форвардного контракту має право без погоджен­ня з іншою стороною контракту в будь-який момент до закін­чення строку дії (ліквідації) форвардного контракту продати такий контракт будь-якій іншій особі, включаючи продавця такого форвардного контракту;

б) ф'ючерсний контракт — стандартний документ, який за­свідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у май­бутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.

При цьому будь-яка сторона ф'ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством.

Покупець ф'ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погод­ження умов такого продажу з продавцем контракту;

____________________________________________________

¹ Офіційний вісник України. — 1999. — № 16. — Ст. 648.

в) опціон — стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначе­них умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

Перший продавець опціону (емітент) несе безумовне та без­відкличне зобов'язання щодо продажу цінних паперів (товарів, коштів) на умовах укладеного опціонного контракту.

Будь-який покупець опціону має право відмовитися у будь-який момент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів).

Претензії стосовно неналежного виконання або невиконан­ня зобов'язань опціонного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту опціону.

Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії.

Відповідно до виду цінностей деривативи розподіляються на:

а) фондовий дериватив — стандартний документ, який за­свідчує право продати та/або купити цінний папір на обумов­лених умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу фон­дових деривативів затверджені рішенням ДКЦПФР від 24 черв­ня 1997 р. № 13і;

б) валютний дериватив — стандартний документ, який зас­відчує право продати та/або купити валютну цінність на обу­мовлених умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу валютних деривативів затверджені постановою Національного банку України від 7 липня 1997 р. № 2162;

в) товарний дериватив — стандартний документ, який за­свідчує право продати та/або купити біржовий товар (крім цінних паперів) на обумовлених стандартних умовах у май­бутньому. Правила випуску та обігу товарних деривативів уста­новлюються органом, на який покладаються функції регулю­вання товарного біржового ринку. Так, наказом Міністерства аграрної політики України від 10 липня 2002 р. № 186 затвер­джено пілотний проект «Правила випуску та обігу товарних деривативів на Придніпровській товарній біржі»;

4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держа­телю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах. Товаророзпорядчим документами є коносамент і варант.

____________________________________________________

¹ Урядовий кур'єр. — 1997. — 7 серпня.

² Офіційний вісник України. — 1997. — № 38. — С. 45.

Коносамент є товаророзпорядчим документом, що посвідчує право його утримувача розпоряджатися зазначеним в коноса­менті вантажем і отримати вантаж після завершення перевезен­ня. Коносамент головним чином застосовується при здійсненні морських перевезень і є доказом прийому перевізником ванта­жу, зазначеного в коносаменті. Реквізити коносамента визна­чені ст. 138 Кодексу торговельного мореплавства України. Пе­редача коносамента здійснюється з дотриманням таких правил:

1) іменний коносамент може передаватися за іменними пе­редаточними написами або в іншій формі з дотриманням пра­вил, установлених для передачі боргової вимоги;

2) ордерний коносамент може передаватися за іменними або бланковими передаточними написами;

3) коносамент на пред'явника може передаватися шляхом простого вручення (ст. 140 КТМ України).

Варант (заставне свідоцтво) є однією з двох частин подвій­ного складського свідоцтва, яка може бути відокремлена від складського свідоцтва (ч. 1 ст. 962 ЦК).

У варанті мають бути зазначені:

1) найменування та місцезнаходження товарного складу, що прийняв товар на зберігання;

2) номер свідоцтва за реєстром товарного складу;

3)- найменування юридичної особи або ім'я фізичної особи, від якої прийнято товар на зберігання, її місцезнаходження або місце проживання;

4) найменування і кількість прийнятого на зберігання това­ру — число одиниць та (або) товарних місць та (або) міра (вага, об'єм) товару;

5) строк, на який прийнято товар на зберігання, або вказів­ка на те, що товар прийнято на зберігання до запитання;

6) розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, та порядок її сплати;

7) дата видачі свідоцтва.

Варант повинен також містити підпис уповноваженої особи та печатку товарного складу (ч. 2 ст. 962 ЦК).

Законом можуть визначатися також інші групи цінних па­перів (ч. 1 ст. 195 ЦК).

Залежно від способу визначення уповноваженої особи цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника.

Іменним цінним папером визнається документ, що виписа­ний на ім'я конкретної особи, яка тільки і може здійснити за­кріплене цим папером суб'єктивне право.

Цінний папір на пред'явника (пред'явницький) на відміну від іменного не містить вказівки на конкретну особу, якій треба здійснити виконання. Будь-який держатель цінного па­перу є особою, уповноваженою на здійснення закріпленого цим папером права.

Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено Законом «Про цінні папери і фондову біржу» або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шля­хом повного індосаменту (передавальним записом, який засвід­чує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.

Порядок іменної ідентифікації цінних паперів у бездокументарній формі встановлюється законом.

Правовий режим цінних паперів встановлюється, крім Гос­подарського кодексу, також іншими законами (ЦК, Законами України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу», від 9 липня 1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», від 10 грудня 1997 р. «Про Націо­нальну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» тощо).

Цінні папери можуть бути використані суб'єктом господа­рювання для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.

Суб'єкт господарювання може використовувати цінні папери (вексель, чек) для здійснення розрахунків. Порядок застосування форм розрахунків визначається Законом України від 5 квітня 2001 р. «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»1та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Цінні папери можуть бути використані також як застава для забезпечення платежів і кредитів. Особливості застави цінних паперів встановлені, зокрема, положеннями Розділу VI Закону України від 2 жовтня 1992 р. «Про заставу»2.

Крім цього, ч. 1 ст. 86 ГК та інші норми чинного законо­давства (наприклад, ч. 1 ст. 13 Закону України «Про госпо­дарські товариства», ч. 1 ст. 10 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», Закон України від 7 березня 1996 р. «Про страхуван­ня») встановлюють можливість використання (іноді з певни­ми обмеженнями) цінних паперів для формування статутних фондів господарських товариств.

_______________________________________________________

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 29. — Ст. 137.

² Там само. — 1992. — № 47. — Ст. 642.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. VII. Поняття про рану, рановий процес, види загоювання ран
4. А/. Поняття про судовий процес.
5. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
6. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
7. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
8. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
9. Аналіз в управлінні портфелем цінних паперів.
10. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
11. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
12. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ

Переглядів: 944