• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ТЕМА 2. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС

ІІ. МАТЕРІАЛИ ДО КУРСУ ЛЕКЦІЙ

ТЕМА 1. ПОНЯТТЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

План

1. Конституційне право як галузь, наука та навчальна дисципліна.

2. Основи теорії конституційного права зарубіжних країн.

3. Види конституцій.

4. Конституція як юридичний документ.

5. Еволюція Конституцій і предмета конституційного регулювання.

1. Конституційне (державне) право зарубіжних країн – це узгоджена система юридичних норм, які містяться в конституціях, законних та підзаконних актів, а також в указах президента конкретної країни.

Конституційне право конкретної країни - це сукупність норм, що регулюють фундаментальні відносини, які складаються в процесі взаємодій індивіда, суспільства і держави, пов'язані із здійсненням публічної влади , і які покликані забезпечити і гарантувати реалізацію та захист основних прав і свобод людини, а також легітимність цієї влади.

Конституційне право як галузь національного права конкретної країни – це складна система, що складається з різних структурних елементів: принципів, норм та інститутів, які дають можливість характеризувати внутрішню будову галузі.

Принципи конституційного права – це загальні засада, в яких знаходять правове зображення найбільш важливі демократичні цінності людської цивілізації, відповідно до яких будується вся система юридичних норм, а також здійснюється конституційно-правове регулювання. Загальні принципи утворюють нібито кістяк, каркас цієї системи. Їх особливістю є те, що вони регулюють відповідні суспільні відносини не безпосередньо, а через конкретні конституційно-правові норми.

Важливим елементом структури конституційного права є його норми.

Конституційно-правові норми – це встановлені чи санкціоновані правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин.

У порівнянні з нормами інших галузей вони відрізняються:

а) своїм змістом, сферою регульованих суспільних відносин; б)джерелами, в яких вони містяться, оскільки найважливіші норми закріплені в Конституції, і в силу цього мають найвищу юридичну силу; в) установчим характером своїх приписів, оскільки конституційно-правові норми визначають форми правових актів, порядок їх прийняття і опублікування, компетенцію державних органів; г) особливостями внутрішньої структури.

За функціональною спрямованістю конституційно-правові норми можна класифікувати як регулятивні й охоронні. Переважають регулятивні норми, які безпосередньо спрямовані на регулювання суспільних відносин.

Кожна конституційно-правова норма діє не ізольовано. Для регулювання відповідної сфери суспільних відносин необхідна їх сукупність. Єдність певної групи правових норм за змістом дозволяє об'єднати їх у відповідні інститути.

Конституційно-правовий інститут - це певна система норм конституційного права, що регулюють однорідні і взаємопов'язані суспільні відносини і які утворюють відносно самостійну групу.

Постійний динамізм розвитку суспільних відносин є об'єктивною основою зміни, удосконалення системи національного конституційного права будь-якої держави. У такій значній за обсягом і складною за структурою галузі, яким є конституційне право, поряд із названими компонентами структури доцільно виділити і такий, як підгалузь права.

Підгалузь права - це цілісне за складом і предметом регулювання утворення, яке регламентує особливу сферу відносин у межах більш широкого комплексу тієї чи іншої галузі права.

У межах конституційного права окремих зарубіжних країн виділяють, наприклад, такі важливі підгалузі права - парламентське право, муніципальне право, виборче право і виборчий процес

Як і в більшості галузей права, і в конституційному праві потрібно виділяти загальну та особливу частини. До загальної частини доцільно відносити основи теорії конституції, конституційно-правовий статус людини і громадянина, конституційно-правовий статус політичних інститутів, форми правління, організація виборів і референдумів, статус законодавчих, виконавчих і судових органів, територіальну організацію публічної влади. Інакше кажучи, у загальній частині формулюються нормативні приписи, базові для конкретних норм галузі, які нібито "обслуговують" їх і які розповсюджують свою дію на усе коло відносин, що регулюються галуззю. Загальна частина містить і галузеві принципи права, визначає предмет і завдання галузі, її обсяг. Вона покликана об'єднати, цементувати зміст галузі.

Норми ж загальної частини розвиваються і конкретизуються в особливій частиніна прикладах із конституційного права окремих зарубіжних країн. Саме така структура дозволяє компактно викласти нормативний матеріал, виключити повтори, полегшити тлумачення і застосування норм галузі.

Норми конституційного права породжують конституційно-правові відносини, учасники яких є суб'єктами. До числа суб'єктів конституційно-правових відносин входять:

- народ, нації та інші етнічні групи, які мають право на самовизначення;

- держава та її суб'єкти або автономії;

- органи державної влади;

- політичні партії та громадські організації;

- органи місцевого самоврядування та управління;

- громадяни, особи без громадянства.

Джерелами конституційного права є:

- закони;

- публічно-правові договори;

- регламенти парламентів та їх палат;

- акти глави держави та виконавчої влади;

- акти державного конституційного контролю;

- судові прецеденти;

- конституційні звичаї;

- релігійні джерела;

- міжнародно-правові акти.

2. Наука про конституційне право зарубіжних країн вивчає дію конституційного права, способи реалізації його норм, закономірності його розвитку.

Як навчальна дисципліна, конституційне право заявила про себе наприкінці XVIII ст. після прийняття перших писаних конституцій. Так, перша кафедра конституційного права з'явилася в Італії у м. Фєрара у 1797 р. У Франції перша кафедра була заснована у 1834 р., в Парижі і першим її професором був Пелегріно Россі. Але її справжній розвиток був реалізований у XIX ст.

У наші дні ця дисципліна в тій чи іншій формі вивчається в усіх вузах юридичного профілю, її обсяг і зміст визначається типовою навчальною програмою, на основі якої вузи і факультети створюють власні, як правило, системи навчальної дисципліни відповідає структурі конституції, завжди включаючи такі розділи як конституція, правовий статус особи, конституційно-правовий статус політичних інститутів, конституційні інститути форми держави, форми народовладдя, конституційно-правовий статус вищих органів державної влади та місцевого самоврядування, засади судової влади тощо.

Для майбутнього фахівця, працівника національних судових установ, органів прокуратури, внутрішніх справ, а також адвокатів знання конституційного права зарубіжних країн не має великого значення. Між тим, не можна не помітити того незаперечного факту, що знання основ конституційного права зарубіжних країн є не тільки елементом правової ерудованості, але і важливою складовою частиною високого правового професіоналізму. Без таких знань неможливі успіхи на ниві юриспруденції.

Конституція - основний закон держави, документ з вищою юридичною силою, прийнятий в особливому порядку спеціально уповноваженим державним органом (парламентом, установчими зборами) чи народом на референдумі і регулюючий найстабільніші і важливі суспільні відносини:

• права і свободи людини;

• устрій держави;

• організацію влади в державі (структуру, порядок формування державних органів і розподіл компетенції між ними);

• а також інші найважливіші суспільні відносини, необхідність конституційного регулювання яких викликана національною специфікою і традиціями конкретної держави. Більш докладно конституція
характеризується через розкриття її:

• основних рис;

• основних функцій;

• юридичних властивостей.

Риси конституції показують зв'язок конституції як документа із суспільством, їхній взаємовплив.

Основними рисами конституції є:

• базовий характер;

• народність;

• реальність;

• стабільність.

Базовий характер конституції полягає в тому, що вона регулює не всі суспільні відносини, а лише найбільш важливі, істотні і, таким чином, носить узагальнюючий характер. Конституція повинна в рамках мінімального обсягу і кількості норм закріпити лише найголовніше в устрої суспільства і держави.

Детальна регламентація всього іншого, усієї сукупності суспільних відносин, що залишилися "за бортом" конституції, відбувається в законах, інших нормативно-правових актах, що повинні відповідати духу і букві конституції.

Народність конституції полягає в тому, що вона повинна виражати інтереси народу:

• по-перше, закріплювати ті суспільні відносини, що відповідають менталітету і прагненням даного народу;

• по-друге, виходити із народу і прийматися народом або безпосередньо, або через своїх представників.

Реальність конституції означає, що даний документ повинний відображати фактичну ситуацію в суспільстві. У противному випадку конституція буде фіктивним документом, що не має авторитету в народі, і, отже, не буде дотримуватися.

Конституція - документ тривалої дії, тому стабільність є її найважливішою рисою. Вона повинна забезпечувати непорушність існуючого порядку на визначений час і не може піддаватися багаторазовим і негайним змінам.

Однак не можна допускати й іншої крайності - сприймати конституцію як "вічний" документ, що даний раз і назавжди і не підлягає змінам. На практиці це неможливо, оскільки життя йде, суспільство змінюється, і, якщо відповідні зміни не будуть внесені, конституція "відстане" від суспільного розвитку і втратить свою актуальність.

Приведемо ряд прикладів. В даний час звучить анахронізмом норма конституції СРСР 1936 р. про те, що земля є у власності колгоспного селянства навічно.

Як не намагалися бельгійці зробити конституцію 1831 р. "вічною", її все одно довелося в 1994 р. цілком замінити, оскільки загострилося національне питання, і виникла необхідність у створенні федерації, про яку навряд чи підозрювали в 1831 р. Назріли й інші зміни.

Одна з найстаріших конституцій Європи, що ще діє, - конституція Швейцарії 1874 р. - колись, можливо, була однією із найпрогресивніших, але зараз вона багато в чому виглядає як анахронізм.

Навіть з поправками більше схожа на правовий пам'ятник Конституція США 1787 р. Таким чином, необхідно знаходити баланс між стабільністю конституції і необхідністю її періодичного, але нечастого відновлення.

Функції конституції - різні прояви її призначення, її відображення, впливу на життя суспільства і держави.

основними функціями будь-якої конституції є:

установча;

організаторська;

зовнішньополітична;

ідеологічна;

юридична.

Зміст установчої функції в тому, що конституція підтверджує існуючий суспільний порядок чи створює умови для розвитку нових суспільних відносин, що вже дозріли в суспільстві, але не можуть зміцнитися без "допомоги" конституції.

Конституція може мати установче значення як для політичної системи в цілому (наприклад, запровадження нової форми правління республіки замість монархії й ін.), так і для окремих державних інститутів (створення двопалатного парламенту замість однопалатного, введення нових посад, як, наприклад, це мало місце в Росії в 1993 р.).

Організаторська функція полягає в тому, що конституція закріплює визначені "правила гри" у суспільстві, яким необхідно підкорятися. Конституція направляє все життя суспільства по конкретному руслу, вносить ясність і має мобілізаційне значення.

Зовнішньополітична функція полягає в тому, що, по-перше, конституція формулює напрямки зовнішньої політики, а по-друге, служить джерелом інформації про суспільство і державу для зовнішнього світу.

Ідеологічна функція виражається в тому, що конституція закладає

основи світогляду. Наприклад, найперші у світі конституції (США, Польщі, Франції) закріпили ідею пріоритету прав і свобод людини, демократичного устрою держави. Конституції соціалістичних держав сприяли формуванню в суспільстві соціалістичних цінностей. Сучасні ісламські конституції прищеплюють громадянам цінності ісламського світосприймання.

Юридична функція полягає в тому, що конституція:

• стає основою усього правопорядку в суспільстві;

• безпосередньо породжує права й обов'язки;

• служить фундаментом для прийняття всіх інших нормативно - правових актів.

Юридичними властивостями конституції називаються її ознаки як основного закону держави. Серед даних властивостей можна виділити основні:

• конституція є основний закон держави;

• юридичне верховенство;

• база поточного законодавства;

• особливий порядок її прийняття і зміни.

Конституція - загальнообов'язковий нормативно-правовий акт (закон), прийнятий вищим законодавчим і представницьким органом держави чи народом на референдумі, іншими способами. Цей акт закріплює найважливіші початки життя суспільства і держави, розрахований на постійне, багаторазове застосування і спирається на авторитет і примусову силу держави.

Як правило, конституція - це єдиний нормативно-правовий акт. За своїм значенням і по своїй ролі вона - основний закон держави. Все інше законодавство не повинне суперечити нормам основного закону, оскільки основний закон має вищу юридичну чинність, і в цьому його юридичне верховенство.

У світовій практиці існує поняття конституційних (органічних) законів.

Дані закони, як і конституція, регулюють найбільш важливі питання життя суспільства і держави (тільки докладніше), мають процедуру прийняття, подібну з конституцією, і є своєрідним продовженням конституції.

Оскільки все законодавство країни розвиває положення консти­туції, "виростає" з неї, то про конституцію можна говорити як про базу поточного законодавства. Прийняття нової конституції об'єктивно веде до поступової зміни всього законодавчого масиву.

Щоб конституція була стабільною і мала вищу юридичну чинність стосовно іншого законодавства, порядок прийняття конституції повинний бути набагато складніший, ніж прийняття звичайного закону.

Існують наступні основні способи прийняття конституції:

• парламентом;

• народом на референдумі;

• установчими зборами;

• відкроювання

Прийняття парламентом - найпоширеніший і природний спосіб прийняття конституції. Звичайно парламенти приймають конституцію кваліфікованою більшістю, тобто 2/3 від загального числа членів парламенту (іноді - 3/5, 3/4).

Часто при прийнятті конституції застосовується подвійний вотум. Це означає, що конституція чи поправки до неї приймаються двома голосуваннями.

Виділяється простий і складний подвійний вотум. Простий подвійний вотум - це здійснення двох голосувань або в рамках однієї сесії, або в рамках однієї легіслатури парламенту.

Наприклад, для прийняття виправлення до Конституції України 1996 р. необхідно спочатку затвердити її більшістю голосів у рамках однієї сесії, а потім кваліфікованою більшістю (у 2/3 голосів) протягом наступної сесії.

Складний подвійний вотум - це проведення першого голосування одним складом парламенту, а наступного - іншим.

Такий порядок існує у Швеції. У деяких країнах (Бельгія, Голландія, Іспанія) при прийнятті конституції чи внесенні серйозних поправок парламент спеціально переобирається і потім новим складом приймає конституцію. Відомий також порядок (США, ФРН), коли конституція (виправлення) приймається не тільки парламентом країни, але і парламентами більшості суб'єктів федерації (шляхом ратифікації).

Другий розповсюджений спосіб - прийняття конституції на референдумі. У деяких країнах (наприклад, Румунії) суміщаються обидва способи: конституція приймається спочатку парламентом, а потім затверджується на референдумі.

Установчі збори - особливий орган, що обирається спеціально для прийняття конституції. Звичайно установчими зборами приймаються конституції нових, тільки що створених держав (так були прийняті Конституція США 1787 р. і Основний закон ФРН 1949 р.) або держав, що кардинально змінюють форму правління чи суспільний лад (Італія, 1947р).

Відкроювання - дарування конституції монархом або іншим главою держави. Таким способом приймався ряд конституцій абсолютних монархій Перської затоки, або метрополії - монархії (Великобританія, Голландія й ін.) - дарували своїм вивільнюваним колоніям так звані "колоніальні конституції".

3. Види конституцій.

За різними підставами конституції класифікуються на:

- кодифіковані і не кодифіковані;

- "живі" і "мертві";

- юридичні і фактичні;

- реальні і фіктивні;

- гнучкі і жорсткі.

Переважна більшість конституцій приймається у вигляді кодифікованогоакта. Це означає, що конституція, як правило, являє собою єдиний, структурований, що має внутрішню логіку, документ.

Однак у світі зустрічається кілька держав, де конституція не кодифікована. До них відносяться Великобританія, Швеція, Ізраїль, де конституція - не єдиний акт, а сукупність декількох найважливіших законів, що регулюють питання конституційного характеру.

У країнах англосаксонської правової системи прийнято виділяти "живу" і "мертву" конституції. Класичним прикладом у цьому плані є США. Конституція США 1787 р. (тобто прийнята більш 200 років тому) вважається "мертвою", тому що вона сильно застаріла, архаїчна, поверхнева, регулює лише основи основ і по ній важко жити, якби вона не тлумачилася суддями (Верховним судом). Десятки томів рішень Верховного суду, що докладно роз'ясняють текст Конституції 1787 р., і є "жива" конституція.

Суди англосаксонських держав, що мають право тлумачити конституцію, створюють своїми рішеннями "живі" конституції цих країн.

Конституція може бути юридичною і фактичною. Юридична конституція - це "конституція на папері", а фактична - "конституція в житті", які можуть не збігатися.

Наприклад, у конституціях ряду авторитарних і тоталітарних держав закріплюються норми про права і свободи людини, а насправді вони не дотримуються владою, і немає механізмів, за допомогою яких дані права могли би бути захищені. Інший приклад: у гітлерівській Німеччині продовжувала діяти, але не дотримувалася "демократична" Веймарська конституція 1919 року.

До понять юридичної і фактичної конституцій дуже близькі поняття реальної і фіктивної. Реальна конституція відображає ті суспільні відносини, що склалися фактично, і відповідає їм.

Фіктивна конституція сильно розходиться з реальністю і часто явно не відображає реальну ситуацію. Так, якщо в сучасних США прийняти конституцію тоталітарного соціалізму, то така конституція буде фіктивна, оскільки суспільні "відносини їй не адекватні. Та ж ситуація буде, якщо в нинішньому Китаї прийняти класичну "буржуазну" конституцію.

Конституції в залежності від способу їхньої зміни можуть бути гнучкими і жорсткими. Гнучка конституція - та, у текст якої легко внести доповнення чи зміни.

Фактично гнучкі конституції часто піддаються негайним змінам. До гнучкої можна віднести Конституцію Великобританії. Досить прийняття акту парламенту, і конституція буде змінена. До гнучкої також можна віднести Конституцію РСФСР 1978 р. у редакції 1989 -1993 рр., коли до неї сотні разів вносилися доповнення. Конституція постійно "перекроювалася".

Жорсткою називається така конституція, яку дуже важко змінити. Існує кілька способів, щоб перетворити конституцію у жорстку. Для цього вводяться:

- кваліфікована більшість при внесенні поправок (2/3, 3/5, 3/4);

- подвійний вотум (простий, коли 2 голосування проходять протягом однієї сесії або однієї легіслатури; чи складний, коли поправка приймається тільки різними складами парламенту);

- перевибори парламенту спеціально для прийняття конституції новим складом парламенту;

- затвердження поправок на референдумі;

- ратифікація поправок законодавчими органами суб'єктів феде­рації.

Наджорсткіконституції - ті, котрі змінити практично неможливо. Приклади: Конституція США 1787 р. (за 200 років внесено лише 27 поправок), Конституція РФ 1993 р. (поки не внесено ні одної поправки, крім зміни назв деяких суб'єктів Федерації).

4. Конституція як юридичний документ.

Конституція - це завжди юридичний документ (частіше - один, рідше - декілька). Як документ конституція має внутрішню логіку, визначену структуру. Основні елементи структури конституції:

- преамбула;

- основна частина;

- заключні і перехідні положення.

Преамбула- це коротка й урочиста вступна частина до конституції. Преамбула звичайно проголошується від імені народу або від імені органу, що прийняв конституцію. Вона вказує на історичне минуле народу, проголошує мету, в ім'я якої приймається конституція.

Преамбула - поширений, але не обов'язковий елемент конституції. Деякі конституції (наприклад, італійська) взагалі не мають преамбули.

Зовсім іншу роль грають преамбули деяких країн тоталітарного й авторитарного соціалізму (Куби, Китаю, В'єтнаму), їх преамбули – не коротка декларація, а велика розповідь про життя країни, її важке минуле, боротьбу революціонерів, перемогу революції, цілі нового, соціалістичного суспільства. Нерідко такі преамбули закріплюють (конституційно) історичну роль окремих особистостей, як тих, що пішли в минуле - Мао Цзэдуна, Хо Ши Мина (Китай, В'єтнам), так і діючих керівників (Ф. Кастро на Кубі).

У демократичних державах узагалі не прийнято вводити прізвище в конституцію, навіть якщо дана особистість мала заслуги перед суспільством.

Як правило, преамбула носить ненормативний характер (не містить конкретних юридичних норм). Виняток - Франція. По-перше, 1-а стаття Конституції Франції 1958 р. (найважливіша стаття, "мала Конституція") поміщена безпосередньо в преамбулу, по-друге, частиною Конституції 1958 р. є й інша преамбула - до Конституції 1946 р., що регулює деякі права людини.

Основна частина - сам текст конституції. Звичайно він розбитий на глави (частини, розділи) і статті, що мають нумерацію. Кожна глава регулює визначену сферу суспільних відносин (наприклад, права людини, пристрій держави), а стаття містить конкретні норми.

У сучасних конституціях звичайно спочатку йде регулювання основ конституційного ладу, далі - прав і свобод людини, потім устрою держави і системи державних органів.

В середньому конституції, прийняті в сучасну епоху, мають 100 -150 статей.

Бувають конституції дуже лаконічні: конституція США містить 7 статей (розділів), а конституція Монголії - 70 статей. Існують і занадто детальні, "роздуті" конституції. Це конституція Індії (близько 450 статей), конституція Бразилії (близько 315 статей), конституція Португалії (близько 300 статей), конституція Мексики (близько 100 статей, але кожна в собі містить ще 5 - 10 статей).

З погляду сучасної теорії конституції це не зовсім правильно - конституція повинна бути чіткою, компактною, лаконічною, містити лише найголовніше і нічого зайвого, а не "роздутою", незрозумілою, де можна заплутатися.

Заключні і перехідні положення забезпечують наступність між минулою і нинішньою конституціями.

Звичайно конституції пишуться високим і урочистим (офіційним) стилем, не вживаним у повсякденній мові.

Предмет регулювання кожної конституції індивідуальний (наприклад, у Греції актуальні і відбиті в конституції проблеми релігії, у Португалії - питання обробки землі, у Швейцарії - питання охорони особливо красивих ландшафтів боліт і т.д.)- У, той же час є 2 універсальних і найважливіших елементи предмету конституційного регулювання, закріплених майже у всіх конституціях:

• права і свободи людини;

• організація держави і влади в державі.

Кодифікована конституція - це переважно єдиний документ. Однак іноді зустрічаються комплексні кодифіковані конституції (їх не треба плутати з некодифікованими, що складаються з декількох актів).

Комплексні кодифіковані конституції - це такі, де складовою частиною конституції поряд з її текстом проголошуються які-небудь інші акти, декларації.

Наприклад, Конституція Франції 1958 р. своїми складовими части­нами визнає Декларацію прав і свобод людини і громадянина 1789 р. і преамбулу до Конституції 1946 р. Конституція Чехії складається з основного тексту і Декларації основних прав і свобод.

На відміну від некодифікованих конституцій - сукупності актів (у Великобританії, Швеції) акти, частини комплексних кодифікованих конституцій (Франції, Чехії) "спаяні" між собою й у цілому сприймаються як єдиний складний документ, а не сукупність документів.

Конституція - основне джерело конституційного права, але не єдине.

Крім конституцій джерелами конституційного права зарубіжних країн (як науки і навчальної дисципліни) є:

• конституційні й органічні закони;

• закони;

• акти органів виконавчої влади, що мають силу закону (делеговане законодавство);

• судові прецеденти;

• конституційні звичаї;

• доктринальні й інші джерела.

5. Еволюція Конституцій і предмета конституційного регулювання.

У різний час приймалися різні конституції. Кожна конституція несе в собі відбиток конкретної історичної епохи і регулює ті суспільні відносини, необхідність конституційного закріплення яких у конкретний час і в конкретній країні була найбільшою.

На прийняття конституції, її зміст (предмет) впливають визначені фактори. Найважливіші з них:

• розміщення класових сил у суспільстві;

• фактична приналежність влади тим чи іншим верствам суспільства;

• існуючі відносини власності, рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин;

• суспільна думка в момент підготовки і прийняття конституції;

• менталітет народу;

• рівень культури в суспільстві;

• історичне минуле народу і держави;

• вплив конституцій інших держав;

• рідко - вплив окупаційних сил іноземної держави.

Кодифіковані конституції в їхньому сучасному розумінні існують

трохи більше 200 років. За цей період мало місце шість "хвиль" прийняття конституцій ( що породили шість конституційних епох):

• кінець XVIII ст. - перша світова війна 1914 - 1918 рр.;

• період між першою і другою світовими війнами (1918 - 1945рр.);

• 1945-1960рр.;

• 1960-1975рр.;

• 1975- 1990рр.;

• з 1990р.

Перша епоха була найтривалішою - близько 130 років. Вона почалася прийняттям перших конституцій (США - у 1787 р., Польщі - у 1791 р., Франції - 1791 р.). Після цього багато в чому за зразком перших конституцій протягом 130 років були прийняті конституції у всіх передових державах світу і Європи (десяток конституцій у Франції, конституція Бельгії - у 1831 р., Люксембургу - 1868 р., Швейцарії -1874 р., Голландії-1887 р., Японії-1889 р., Німеччини - 1871 р., Італії-1848 р., Португалії - 1911 р. і ін.).

Усі перші конституції, прийняті наприкінці XVIII ст. - 1914 -1918 рр., за формою і по змісту мали подібні риси:

- були дуже короткі і лаконічні;

- писалися архаїчною мовою;

- відрізнялися невисокою юридичною технікою (мали багато пробілів, неточностей, не зовсім зрозумілих норм і т.д.);

- часто приймалися установчими зборами й іншими мало представницькими колегіями, деякі - дарувались монархом;

- приймалися під впливом революцій і в інших надзвичайних
ситуаціях;

- основну увагу приділяли питанням організації влади в державі;

- правам і свободам присвячували лише незначну частину конституційного тексту, причому закріплювали тільки найважливіші права;

- значний акцент робили в бік політичних прав;

- майже всі закріплювали недоторканність приватної власності;

- обмежували владу монархів чи встановлювали республіку;

- закріплювали принцип поділу влади;

- засновували виборні представницькі органи народу – парламенти (найчастіше перші парламенти були недосконалі, мали мало повноважень, обиралися багатоступінчастими виборами на основі
високого майнового цензу, причому жінки, як правило, не мали виборчих прав).

Майже всі перші конституції приймалися в боротьбі з абсолютизмом за остаточну перемогу буржуазної демократії і капіталізму й інші головні цілі:

- відібрати владу від феодалів і поступово передати її буржуазії;

- обмежити абсолютизм;

- закріпити елементарні права людини;

- закріпити нові відносини власності, створити умови для капіталістичного шляху розвитку;

- утвердити парламентаризм.

Інша хвиля конституцій (1918-1945 рр.) була викликана величезними змінами у світі, що відбулися в результаті першої світової війни: англомовні держави (Великобританія, СІЛА) завдали нищівної поразки німецькомовним (Німеччині, Австро-Угорщині), перекроїли на свою користь карту світу - встановили у світі і Європі власний порядок (Версальський договір 1919 р.; мандатна система, що узаконила колоніалізм, Ліга Націй);

- у результаті війни розпалися 4 найбільших у світі імперії - Німецька, Австро-Угорська, Російська, Турецька;

- на карті Європи з'явилося безліч нових держав (їх називали "версальськими"): Латвія, Литва, Естонія, Веймарська Німеччина, невелика Австрійська Республіка, Угорщина, Чехословаччина,
Югославія, Польща, Фінляндія;

- у багатьох країнах (Росія, Німеччина, Австро-Угорщина, Мексика й ін.) відбулися антиімперіалістичні, народні і соціалістичні революції;

- змінилися моральні цінності (підвищилася повага до конституції, прав людини, парламентаризму).

Нові конституції, прийняті після 1918 р., сильно відрізнялися від колишніх, перших конституцій:

• були більш грамотно і професійно написані;

• значно розширили предмет свого регулювання, збільшилися в обсязі;

• приділяли значно більшу увагу правам і свободам людини (наприклад, Веймарська конституція 1919 р., конституції Австрії 1920 р., Чехословаччини 1920 р. і ін.);

• стали більш демократичними за духом;

• вперше стали закріплювати соціальні права і норми (так Веймар­ська конституція 1919 р. вказувала, що власність зобов'язує і повинна приносити благо всьому суспільству);

• удосконалили парламентаризм (виборче право стало загальним, ліквідувалися цензи);

• Конституція Австрії 1920 р. вперше передбачила заснування Конституційного суду.

Нова ситуація у світі, викликана вже результатами другої світової війни, породила третю хвилю прийняття конституцій.

Прийняття конституцій "третього покоління" відбувалося по двох напрямках:

• приймалися нові конституції в переможених країнах і поновлю­ валися в країнах-переможницях;

• по усьому світу почали поширюватися народно-демократичні і соціалістичні конституції.

Принципово нові конституції були прийняті в колишніх країнах-агресорах, переможених у війні: - Конституція Італії (1947 р.), Конституція Японії (1947 р.), Основний закон ФРН (1949 р.). Ці конституції:

- розроблялися "під диктування" окупаційних сил (насамперед США) країн-переможниць і мали на меті кардинальну зміну характеру переможених держав;

- фактично заново заклали основи державності (ФРН стала новою державою, що виникла майже одночасно з Основним законом; Італія з монархії перетворилася в республіку; Японія - з дуалістичної в парламентарну монархію);

- закріпили широкий спектр прав і свобод людини;

- Італія революційно для свого часу сформулювала соціально-економічні і трудові права своїх громадян;

- закріпили відмову від війни, а Японія взагалі відмовилася від збройних сил;

- заклали основи демократії, багатопартійності і парламен­таризму;

- засудили фашизм і створили передумови неможливості відродження фашизму і мілітаризму в майбутньому.

Значно демократизувала в 1946 р. свою конституцію Франція.

Істотно змінився конституційний лад держав, що опинились в радянській зоні впливу (спочатку - окупації): НДР, Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Болгарії, Румунії. В усіх цих країнах спочатку були прийняті народно-демократичні конституції, що легалізували місцеві компартії й узаконили можливість експропріації власності (тобто це були "компромісні" конституції, що тимчасово примирили національну буржуазію і соціалістичні сили, але створили правові передумови для зміни фактичних відносин власності і для приходу до влади комуністів).

Використовуючи можливості "компромісних" народно-демократичних конституцій, комуністи прийшли до влади (1947 -1948 рр.) у всіх зазначених державах і, експропріювавши власність у національної буржуазії, змінили фактично класову структуру суспільства. Після цього у всіх 7 країнах "радянського блоку" були прийняті "соціалістичні" конституції, що закріпили державний соціалізм як економічний лад і приналежність влади комуністичним партіям. Усі зазначені соціалістичні конституції приймалися, випробовуючи на собі вплив Конституції СРСР 1936 р.

Також у цей період приймалися народно-демократичні, націо­нально-визвольні і соціалістичні конституції в країнах Азії - В'єтнаму, Китаї, Індії, Індонезії й інших країнах.

Четверта хвиля прийняття конституцій була викликана катастрофою системи колоніалізму наприкінці 50-х - початку 60-х рр. XX століття. Свої національні конституції прийняли країни Африки. Деякі з них розроблялися країнами, що звільнилися, самостійно. Частіше вони приймалися при участі колишніх метрополій (Великобританії, Франції) чи дарувались ними.

Крах системи колоніалізму сприяв прийняттю нової, "деголівської" Конституції Франції 1958 р.

П'ята хвиля нових конституцій була обумовлена крахом останніх фашистських режимів у Європі - у Греції, Португалії (1974 р.) і в Іспанії (1975 р.). У цих країнах (у Греції - у 1975 р., Португалії - 1976 р. І Іспанії - у 1978 р.) були прийняті нові, демократичні конституції, що закріпили права і свободи людини, парламентаризм, новий конституційний лад і демократичний політичний режим.

Нові конституції (за зразком португальської 1976 р.) були прийняті в її колоніях, що стали незалежними в 1974 - 1975 рр.

В другій половині 70-х і в 80-і рр. були також прийняті конституції нових держав, що скинули колоніальний гніт в останню чергу (наприклад, Південна Родезія), а також держав, де відбулися революції чи іншим способом змінився суспільний лад (Іран).

Шоста, поки остання, хвиля конституцій стала результатом катастрофи тоталітарного соціалізму і розпаду СРСР. Біля двох десятків держав кардинально поміняли свій суспільний лад. Крім цього близько 20 нових держав з'явилося на карті світу (15 - на території колишнього СРСР, 5 - на території колишньої Югославії). В усіх цих державах були прийняті новітні конституції, багато з яких будуть більш докладно розглянуті в подальших дослідженнях.

ТЕМА 2. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС

Читайте також:

1. Автономія в Україні. Конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим
2. Адміністративно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
3. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України
4. Адміністративно-правовий статус об'єднань громадян
5. Адміністративно-правовий статус торговельного підприємства
6. Аксіологічний статус релігії
7. Акціонерне товариство та його правовий статус
8. Аудитор, його статус та сертифікація
9. Банківська система України. Правовий статус Національного Банку України
10. Безробітні та їх правовий захист і статус
11. В) види державних грошових знаків, що мають статус єдиного законного платіжного засобу на території України.
12. Верховна Рада України - орган законодавчої влади в Україні. Статус народного депутата України

Переглядів: 935