• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Питання № 1.

Аналізуючи національні моделі соціальної політики та оцінюючи їх ефективність, мусимо враховувати особливості цих країн: різний життєвий рівень громадян, неоднакові можливості для облаштування побуту, зміц­нення здоров'я, одержання освіти чи набуття фаху, безпечно­го життя. Все це залежить від певних умов і відповідного се­редовища — економічного, політичного, соціального, духовно­го та екологічного. Порівняти ці умови в різних країнах, а також віднайти шлях для їх поліпшення можна за допомогою показників, які об’єктивно відображають певні аспекти стану соціальної системи, чи узагальненого інтегрального показника, покликаного дати реальну картину стану соціальної сфери в цілому. Їх встановлення є актуальною науковою та практичною проблемою, навколо якої точаться дискусії не лише вчених, але і політиків.

Щоб визначити міру, за якою певна країна досягає прогресу в розумінні задоволення потреб своїх громадян у добробуті, необхідно вивести декілька універсальних показників, завдяки яким можна було б досягти загальної згоди між країнами та культурами. Перш за все необхідно відкинути показники лише економічного зростання (наприклад, внутрішній валовий продукт - ВВП), тому що вони не відображають багато видів діяльності, які працюють на підвищення загального добробуту. До такої діяльності прийнято відносити неофіційну економічну діяльність, неоплачувану працю, яку, як правило, виконують жінки (виховання дітей, догляд за неповносправними, людьми похилого віку в сім’ях, домашня праця – приготування їжі, прання і т.д.). Натомість в економічні показники входить людська діяльність, яка не має ніякого відношення до соціальної сфери, а подекуди навіть шкодить людству – підготовка та ведення війни, виробництво забруднюючих речовин тощо.

Тому на експериментальній основі було розроблено Показник фактичного прогресу (ПФП), в якому до величини ВВП додається вартість домашньої праці та віднімаються витрати, пов’язані із забрудненням навколишнього середовища, невикористанням вільного часу та іншими соціально некорисними та шкідливими видами діяльності.

Проте на практиці виявилося, що цей показник також не досконалий. За цим показником у США фактичного прогресу не було досягнуто з 1965 по 1989 роки. При виведенні універсальної формули, яка б об’єктивно відображала суспільний прогрес та задоволення потреб людини, необхідно враховувати показник здоров’я та особистої свободи індивіда, культурний розвиток та задоволення таких потреб як потреба у житлі, одязі, їжі, безпеці, любові, освіті тощо. Поруч з цим виникає проблема ісламських держав, де добробут жінок цінується менше, аніж добробут чоловіків.

На початку 1995 р. завдяки підтримці представництва Організації Об'єднаних Націй Україна однією з перших на пострадянському просторі опублікувала звіт про людський розвиток. За нею подібні звіти підготували й інші країни — колиш­ні республіки Радянського Союзу. Однак повного розуміння глобальної концепції людського розвитку та її адекватного використання у виробленні державної політики ще не досягнуто, можливо, через те, що ця концепція цілком нова для нашого суспільства і частково була прив'язана ще до умов колишньої тоталітарної наддержави, у складі якої перебувала Україна.

Концепція людського розвитку передбачає розширення можливостей людей поліпшити свій добробут, зміцнити своє здоров'я, одержати кваліфікацію, збагатити себе духовно і почувати себе безпечно. Все це потребує створення відповідних умов і середовища (насамперед соціального). Важливу роль у цьому відіграють політичні, соціальні та інші інституції, оскільки саме вони створюють громадянам суспі­льства умови, за яких вони можуть управляти своїм життям.

Концепція людського розвитку передбачає пріоритет інте­ресів людей на кожному з трьох напрямів перехідного етапу:

- розбудови держави;

- становлення демократії;

- реформування економіки.

Ця концепція виникла на основі трансформації двох тра­диційних ідей про розвиток, а саме:

- ідеї основних потреб;

- доктрини економічного розвитку.

Людський розвитокпередбачає надання гарантій індиві­дуальних прав і свобод людини:

- як громадяни демократичного суспільства вони мають можливість брати участь у прийнятті рішень на рівні місцевих органів влади або національного уряду;

- як нація мають право на мову, віру, звичаї;

- як виробники громадяни мають право брати участь у виробничій та комерційній діяльності;

- як споживачі люди мають право доступу до необхідної інформації та на захист від шкідливих і неякісних то­варів, матеріалів і послуг, право на достойне життя в безпечних умовах та здоровому навколишньому сере­довищі.

Людський розвиток— це процес розширення можливос­тей вибору, серед яких на всіх стадіях суспільного розвитку головними є:

- можливості вести здоровий спосіб життя;

- можливості здобути освіту;

- можливості доступу до ресурсів, необхідних для забез­печення нормального життєвого рівня.

Людський розвитокмістить і інші складові: політичну, соціальну та економічну свободу, право на творчість, самопо­вагу, інші цінності і параметри.

Людський розвитоквідбувається за двома основними на­прямами:

- набуття якісних показників(продовжена тривалість достойного життя, професіоналізм, високий рівень осві­ти тощо);

-використання набутих якісних показників(для праці, відпочинку, культурних, соціальних і політичних ці­лей).

Обидва напрями повинні бути збалансовані. Одержання доходу (прибутку) не є основною метою життя людини, необхідно враховувати і гуманітарні бажання особис­тості. Людський розвиток повинен відбуватися паралельно з культурним, за повної поваги та збереження культурних тра­дицій. Будь-які зміни у цій сфері не варто прискорювати чи форсувати. Обережно слід вирішувати питання деідеологізації. Необхідно створити умови та можливості для розвитку свідомості як окремої людини, так і цілих спільнот. Треба і надалі забезпечувати розвиток інтелектуального потенціалу, вивести з кризи освіту, підтримувати на високому рівні ін­формаційне забезпечення, що дасть змогу людям психологіч­но адаптуватись до освітніх норм і раціоналізму, а отже, примножувати національні здобутки. Права людини повинні домінувати над правами держави.

Людський розвиток мусить бути сталим,що означає ра­ціональне використання усіх можливих ресурсів як для задо­волення потреб сучасних, так і майбутніх поколінь. Провідною ідеєю сталого людського розвитку слід вважати мінімізацію обмежень сучасних можливостей та/або зростання умов май­бутнього вибору членів спільноти. Це означає, що нинішня генерація повинна не лише (і не стільки) дбайливо ставитися до того світу, який вона отримала у спадок від своїх попе­редників, а й, враховуючи обсяги використання фізичного капіталу, знаходити нові способи його примноження і замі­щення, розвивати і впроваджувати нові ефективні форми со­ціального капіталу.

Сталість людського розвитку визначається як передумова виживання людства (у матеріальному і соціальному сенсі), а не як спосіб формування того чи іншого типу суспільства. Суспільство може розвиватися різними шляхами, забезпечу­ючи при цьому свою сталість, однак не завжди ці шляхи соціально та етично прийнятні (наприклад, розвиток деяких держав Нового Світу та Австралії базувався на поневоленні та фізичному знищенні аборигенів; соціалістична система в Радянському Союзі формувалася і утверджувалася ціною життя десятків мільйонів наших співвітчизників, знищення довкілля і хижацького використання природних ресурсів).

Методику вимірювання людського розвитку, а саме індек­су людського розвитку (ІЛР), вперше запропоновано в межах Програми розвитку ООН (ПРООН) 1990 р. ІЛР значно доско­наліший, ніж показник валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення, який визначає лише середній до­хід, що забезпечує чи не забезпечує прожитковий мінімум членам суспільства. Спочатку для вимірювання ІЛР викорис­товували близько 40 показників, здебільшого кількісних па­раметрів і рейтингів. Однак не всі параметри можна виміряти кількісно, наприклад, наявність політичного вибору чи свобо­ду особистості, обсяги духовного чи соціального капіталів.

Наразі показник ІЛР, окрім середнього доходу, включає відомості про тривалість людського життя, рівень освіти (різні ступені грамотності). Більш точно ІЛР розраховується на ос­нові трьох показників:

П.І — очікуване довголіття, яке визначається як трива­лість майбутнього життя при народженні дитини;

П. ІІ — досягнутий рівень освіти, вимірюється як сукупний індекс грамотності дорослого населення (дві третини) і сукуп­на частка учнів (одна третина);

П. ІІІ — життєвий рівень, вимірюється реальним ВВП на душу населення (в доларах США).

Читайте також:

1. IV. Питання самоконтролю.
2. V. Питання для самоконтолю
3. V. Питання туристично-спортивної діяльності
4. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
5. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
6. Актуальні питання управління земельними ресурсами та їх охорони
7. Аналогія права - вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і значення законодавства.
8. Бесіда за запитаннями.
9. В лекції висвітлюються питання використання мережних структур, їх недоліки та переваги.
10. Виділення в природних комплексах незвичайних, унікальних ділянок і явищ і питання їх збереження.
11. Висновок з 1 питання
12. Відповідаючи на питання, будьте впевнені в своїй перемозі і все у вас вийде.

Переглядів: 534