МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Питання № 1.Аналізуючи національні моделі соціальної політики та оцінюючи їх ефективність, мусимо враховувати особливості цих країн: різний життєвий рівень громадян, неоднакові можливості для облаштування побуту, зміцнення здоров'я, одержання освіти чи набуття фаху, безпечного життя. Все це залежить від певних умов і відповідного середовища — економічного, політичного, соціального, духовного та екологічного. Порівняти ці умови в різних країнах, а також віднайти шлях для їх поліпшення можна за допомогою показників, які об’єктивно відображають певні аспекти стану соціальної системи, чи узагальненого інтегрального показника, покликаного дати реальну картину стану соціальної сфери в цілому. Їх встановлення є актуальною науковою та практичною проблемою, навколо якої точаться дискусії не лише вчених, але і політиків. Щоб визначити міру, за якою певна країна досягає прогресу в розумінні задоволення потреб своїх громадян у добробуті, необхідно вивести декілька універсальних показників, завдяки яким можна було б досягти загальної згоди між країнами та культурами. Перш за все необхідно відкинути показники лише економічного зростання (наприклад, внутрішній валовий продукт - ВВП), тому що вони не відображають багато видів діяльності, які працюють на підвищення загального добробуту. До такої діяльності прийнято відносити неофіційну економічну діяльність, неоплачувану працю, яку, як правило, виконують жінки (виховання дітей, догляд за неповносправними, людьми похилого віку в сім’ях, домашня праця – приготування їжі, прання і т.д.). Натомість в економічні показники входить людська діяльність, яка не має ніякого відношення до соціальної сфери, а подекуди навіть шкодить людству – підготовка та ведення війни, виробництво забруднюючих речовин тощо. Тому на експериментальній основі було розроблено Показник фактичного прогресу (ПФП), в якому до величини ВВП додається вартість домашньої праці та віднімаються витрати, пов’язані із забрудненням навколишнього середовища, невикористанням вільного часу та іншими соціально некорисними та шкідливими видами діяльності. Проте на практиці виявилося, що цей показник також не досконалий. За цим показником у США фактичного прогресу не було досягнуто з 1965 по 1989 роки. При виведенні універсальної формули, яка б об’єктивно відображала суспільний прогрес та задоволення потреб людини, необхідно враховувати показник здоров’я та особистої свободи індивіда, культурний розвиток та задоволення таких потреб як потреба у житлі, одязі, їжі, безпеці, любові, освіті тощо. Поруч з цим виникає проблема ісламських держав, де добробут жінок цінується менше, аніж добробут чоловіків. На початку 1995 р. завдяки підтримці представництва Організації Об'єднаних Націй Україна однією з перших на пострадянському просторі опублікувала звіт про людський розвиток. За нею подібні звіти підготували й інші країни — колишні республіки Радянського Союзу. Однак повного розуміння глобальної концепції людського розвитку та її адекватного використання у виробленні державної політики ще не досягнуто, можливо, через те, що ця концепція цілком нова для нашого суспільства і частково була прив'язана ще до умов колишньої тоталітарної наддержави, у складі якої перебувала Україна. Концепція людського розвитку передбачає розширення можливостей людей поліпшити свій добробут, зміцнити своє здоров'я, одержати кваліфікацію, збагатити себе духовно і почувати себе безпечно. Все це потребує створення відповідних умов і середовища (насамперед соціального). Важливу роль у цьому відіграють політичні, соціальні та інші інституції, оскільки саме вони створюють громадянам суспільства умови, за яких вони можуть управляти своїм життям. Концепція людського розвитку передбачає пріоритет інтересів людей на кожному з трьох напрямів перехідного етапу: - розбудови держави; - становлення демократії; - реформування економіки. Ця концепція виникла на основі трансформації двох традиційних ідей про розвиток, а саме: - ідеї основних потреб; - доктрини економічного розвитку. Людський розвитокпередбачає надання гарантій індивідуальних прав і свобод людини: - як громадяни демократичного суспільства вони мають можливість брати участь у прийнятті рішень на рівні місцевих органів влади або національного уряду; - як нація мають право на мову, віру, звичаї; - як виробники громадяни мають право брати участь у виробничій та комерційній діяльності; - як споживачі люди мають право доступу до необхідної інформації та на захист від шкідливих і неякісних товарів, матеріалів і послуг, право на достойне життя в безпечних умовах та здоровому навколишньому середовищі. Людський розвиток— це процес розширення можливостей вибору, серед яких на всіх стадіях суспільного розвитку головними є: - можливості вести здоровий спосіб життя; - можливості здобути освіту; - можливості доступу до ресурсів, необхідних для забезпечення нормального життєвого рівня. Людський розвитокмістить і інші складові: політичну, соціальну та економічну свободу, право на творчість, самоповагу, інші цінності і параметри. Людський розвитоквідбувається за двома основними напрямами: - набуття якісних показників(продовжена тривалість достойного життя, професіоналізм, високий рівень освіти тощо); -використання набутих якісних показників(для праці, відпочинку, культурних, соціальних і політичних цілей). Обидва напрями повинні бути збалансовані. Одержання доходу (прибутку) не є основною метою життя людини, необхідно враховувати і гуманітарні бажання особистості. Людський розвиток повинен відбуватися паралельно з культурним, за повної поваги та збереження культурних традицій. Будь-які зміни у цій сфері не варто прискорювати чи форсувати. Обережно слід вирішувати питання деідеологізації. Необхідно створити умови та можливості для розвитку свідомості як окремої людини, так і цілих спільнот. Треба і надалі забезпечувати розвиток інтелектуального потенціалу, вивести з кризи освіту, підтримувати на високому рівні інформаційне забезпечення, що дасть змогу людям психологічно адаптуватись до освітніх норм і раціоналізму, а отже, примножувати національні здобутки. Права людини повинні домінувати над правами держави. Людський розвиток мусить бути сталим,що означає раціональне використання усіх можливих ресурсів як для задоволення потреб сучасних, так і майбутніх поколінь. Провідною ідеєю сталого людського розвитку слід вважати мінімізацію обмежень сучасних можливостей та/або зростання умов майбутнього вибору членів спільноти. Це означає, що нинішня генерація повинна не лише (і не стільки) дбайливо ставитися до того світу, який вона отримала у спадок від своїх попередників, а й, враховуючи обсяги використання фізичного капіталу, знаходити нові способи його примноження і заміщення, розвивати і впроваджувати нові ефективні форми соціального капіталу. Сталість людського розвитку визначається як передумова виживання людства (у матеріальному і соціальному сенсі), а не як спосіб формування того чи іншого типу суспільства. Суспільство може розвиватися різними шляхами, забезпечуючи при цьому свою сталість, однак не завжди ці шляхи соціально та етично прийнятні (наприклад, розвиток деяких держав Нового Світу та Австралії базувався на поневоленні та фізичному знищенні аборигенів; соціалістична система в Радянському Союзі формувалася і утверджувалася ціною життя десятків мільйонів наших співвітчизників, знищення довкілля і хижацького використання природних ресурсів). Методику вимірювання людського розвитку, а саме індексу людського розвитку (ІЛР), вперше запропоновано в межах Програми розвитку ООН (ПРООН) 1990 р. ІЛР значно досконаліший, ніж показник валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення, який визначає лише середній дохід, що забезпечує чи не забезпечує прожитковий мінімум членам суспільства. Спочатку для вимірювання ІЛР використовували близько 40 показників, здебільшого кількісних параметрів і рейтингів. Однак не всі параметри можна виміряти кількісно, наприклад, наявність політичного вибору чи свободу особистості, обсяги духовного чи соціального капіталів. Наразі показник ІЛР, окрім середнього доходу, включає відомості про тривалість людського життя, рівень освіти (різні ступені грамотності). Більш точно ІЛР розраховується на основі трьох показників: П.І — очікуване довголіття, яке визначається як тривалість майбутнього життя при народженні дитини; П. ІІ — досягнутий рівень освіти, вимірюється як сукупний індекс грамотності дорослого населення (дві третини) і сукупна частка учнів (одна третина); П. ІІІ — життєвий рівень, вимірюється реальним ВВП на душу населення (в доларах США). Читайте також:
|
||||||||
|