• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Принципи складання анкети

План

Змістовний модуль 4. Методи емпіричного дослідження

План

1. Система методів науково-педагогічного дослідження

2. Загальна характеристика науково-педагогічного дослідження

Правильний вибір методів психолого-педагогічного дослідження вимагає знання їх класифікації. Через те, що наукове дослідження може відбуватися на двох рівнях: емпіричному, коли здійснюється процес на­копичення фактів, і теоретичному, на якому здійснюється узагальнен­ня знань, — загальні методи пізнання, відповідно до цих рівнів, умовно ділять на три групи:

· методи емпіричного дослідження;

· методи теоретичного дослідження;

· методи, що можуть застосовуватися на емпіричному і теоретичному рівнях.

Методи емпіричного дослідження — це методи, що забезпечують можливість безпосереднього пізнання навчально-виховної дійсності, що збагачує емпіричну основу освіти і створює базу для подальшого теоре­тичного пізнання.

Методи емпіричного рівня пов'язані з явищами, що вивчаються і використовуються на етапі формування наукової гіпотези. Ці методи допомагають досліднику виявити ті чи інші достовірні факти, об'єктивні прояви в проходженні досліджуваних процесів. За допомогою цих ме­тодів здійснюється накопичення фактів.

До методів емпіричного дослідження слід віднести спостереження, експеримент, соціометричні методи (анкетування, інтерв'ю, опитування, тестування, метод експертних оцінок), вивчення результатів діяльності, документації.

Методи, які використовуються на теоретичному рівні, сприяють логіч­ному дослідженню зібраних фактів, виробленню понять, суджень, вис­новків. У процесі цієї роботи співвідносяться первинні наукові уявлення з тими новими, що виникають при дослідженні, розробляються нові систе­ми знань, вирішуються завдання подальшого узгодження теоретично роз­роблених систем з накопиченим новим експериментальним матеріалом.

На теоретичному рівні наукове мислення позбувається емпіричного опису, створює теоретичні узагальнення. Таким чином, новий теоретич­ний зміст знань надбудовується над емпіричними знаннями.

До методів теоретичного дослідження необхідно віднести ідеалі­зацію, формалізацію, історичний метод, системний аналіз.

Емпіричні і теоретичні методи пов'язані між собою і знаходяться в певній субординації, теоретичне в процесі пізнання завжди іде за емпіричним; спочатку здобуваються знання емпіричні, потім вони оброблюються теоретично. Але, з'явившись на базі емпіричного матеріалу, проникнувши в його сутність, теоретичний метод сам, у свою чергу, створює основу для нового емпіричного дослідження, для збирання емпіричних фактів па новій теоретичній основі. Тому такі логічні форми мислення, як індукція і дедукції аналіз і синтез, абстрагування і конкретизація, порівняння використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях дослідження.

При переході від емпіричного рівня до теоретичного емпірично наданий об'єкт часто замінюється теоретичною моделлю об'єкта, конструктуються ідеальні об'єкти. Це дає можливість уточнити залежності, як емпірично встановлені, але виявилися вельми приблизними або зовсім неправильними. Для цього використовується метод моделювання.

Особливу групу методів представляють кількісні методи, які використовуються на всіх рівнях психолого-педагогічного дослідження.

Поділ методів за будь-якою класифікацією завжди є умовним, б в межах розвитку пізнання один науковий метод може переходити з однієї категорії до іншої.

1. Загальна характеристика методів емпіричного дослідження: спостереження, експеримент, анкетування, опитування, інтерв'ювання, тестування

Спостереження є важливим методом емпіричного вивчення в психології й педагогіці. На відміну від щоденного, стратегія спостереження в експерименті завжди повинна бути цілеспрямованою, певною мірою спланованою, пошуковою.

Метод спостереження як метод для здійснення початкового етапу психолого-педагогічного дослідження має одну значну перевагу: він не вимагає спеціальної підготовки, дозволяє швидко отримувати інформацію, вивчати і аналізувати психологічні реалії в природних умовах. Разом з тим необхідно мати на увазі, що за допомогою даного методу можна виявити тільки "явища", зовнішні симптоми, що спостерігаються в розвитку, але не завжди можливо розкрити причини, мотиви, тобто те. що є суттєвим і внутрішнім у тому або іншому явищі. Спостереженню також не характерні повторюваність і тривалість, тому експериментатор може випадково не помітити (або, навпаки, помітити), що є важливим для управління експериментом — подія, факт, обставина і т. ін.

Особливості спостереження як наукового методу

можна висловити таким чином:

- визначення спостереження за якою-небудь ідеєю і спрямовано до чітко сформульованої мети. Визначеність мети означає, що науко­вець точно знає, що йому слід спостерігати, і може передбачати результати свого спостереження. Разом з метою підтверджується і предмет спостереження, яке має завжди вибірковий характер. Підбір матеріалу проходить з урахуванням поставленої мети. Це дає можливість пов'язати вибір з вимогами повноти спостережен­ня в межах, установлених предметом дослідження;

- планомірність і систематичність — це характерні ознаки спостере­ження як наукового методу. У відповідності до визначених цілей дослідник розробляє програму свого спостереження, визначає час роботи, засоби, техніку збору матеріалу. Для повноцінного вико­ристання методу спостереження дослідник обдумує взаємовідно­шення між проблемою — робочою гіпотезою — критеріями вибору фактів і оцінки одержаних результатів;

- об'єктивність як ознака методу спостереження передбачає адекватне сприйняття явищ і процесів, а також об'єктивні і точні записи спо­стереження.

Записи, протоколи дослідження повинні вестись систематично, вони можуть бути формалізовані. Для більш об'єктивного і точного спостере­ження можуть використовуватися різні засоби навчання, наприклад, маг­нітофон, відеомагнітофон і т. ін.

Підводячи підсумки вищезазначеного, можна сказати, що спостере­ження потребує, щоб дослідник точно визначив, що він хоче спостеріга­ти, як будуть зареєстровані явища та процеси, що спостерігаються, як будуть аналізуватися і оцінюватися отримані результати.

У чому ж пізнавальна функція методу спостереження? Спостережен­ня безпосередньо відображає явища, дає можливість виявити факти, які є підґрунтям для всебічного об'єктивного опису, подальшого аналізу, уза­гальнення та інтерпретації. При спостереженні йдеться про пізнання явищ, зовнішньої сторони дійсності.

Систематичним, планомірним спостереженням ми певною мірою встановлюємо внутрішні закономірності й зв'язки, розвиток явищ.

Метою спостереження, як наукового методу, є не лише опис, фотографування дійсності, реєстрація фактів. Спостереження повинно привести до формулювання гіпотез, до їх перевірки подальшим спостереженням, до його повного з'ясування і, нарешті, перейти до теорії, яка пояснює явища.

Спостереження потребує певних знань та умінь, підготовленості до наукового експерименту. Дослідник повинен:

– вміти точно спостерігати всі зовнішні прояви міміки, мови, рухів та інших компонентів;

– правильно тлумачити психологічне значення зовнішніх проявів; ]

– уміти спостерігати в системі та її програмі;

– ретельно продумувати вивчення вчинків і дії досліджуваних, вміти виявляти справжні особливості психіки людей;

– встановлювати закономірності розвитку психіки та її зміни в людини.

Спостереження необхідно проводити у звичайних умовах і не втручатися в хід діяльності досліджуваних.

Експеримент — це комплекс методів дослідження, який забезпечує науково-об'єктивну перевірку правильності обґрунтованої на початку дослідження гіпотези) Він дозволяє перевірити ефективність тих чи інших інновацій в освіті, порівняти значущість різних факторів у структурі пе­дагогічного процесу і вибрати найкраще (оптимальне) для відповідних ситуацій їх поєднання, виявити необхідні умови повної реалізації осві­тянських завдань. Експеримент дозволяє виявляти зв'язки між явищами, вивчати закономірності, що є характерними для педагогічного процесу.

Експеримент відрізняється від спостереження активним втручанням у ситуацію дослідника, який здійснює планомірне маніпулювання однією або кількома змінними (факторами) і реєстрацію супутніх змін у по­ведінці об'єкта, що вивчається. Правильно поставлений експеримент дає можливість перевіряти гіпотези про причинно-наслідкові відношення, не обмежуючись констатацією зв'язку (кореляції) між змінними. Розді­ляють традиційні і факторні плани проведення експерименту. За умов традиційного планування змінюється лише одна незалежна змінна, за умов факторного — кілька. Якщо досліджувана галузь відносно невідома й система гіпотез відсутня, то говорять про пілотажний експеримент, ре­зультати якого можуть допомогти в уточненні напряму подальшого ана­лізу. Коли є дві конкуруючі між собою гіпотези і експеримент дає змогу вибрати одну з них, говорять про вирішальний експеримент. Контрольний експеримент здійснюється з метою перевірки якихось залежностей.

У психолого-педагогічному дослідженні виділяють такі основні види експерименту: лабораторний і природний.

Лабораторний експеримент передбачає створення якоїсь штучної ситуації, в якій найкраще можна вивчити досліджувану властивість.

Лабораторний експеримент здійснюється в спеціальних умовах, із використанням спеціальної апаратури. При цьому дії досліджуваного визначаються інструкцією. Як правило, при проведенні психолого-педагогічного дослідження спостерігаються і співставляються два об'єкти.

Наприклад:

Дві групи: одна — експериментальна, друга — контрольна.

Враховується характеристика студентів і групи в цілому. Для підви­щення об'єктивності результатів дослідження, а також виключення впли­ву особливостей тієї чи іншої групи проводиться перехресне вивчення, під час якого послідовно змінюються експериментальні групи.

Експеримент природний — особливий вид експерименту, за якого до­сліджувані особи не знають про те, що вони вивчаються педагогом чи психологом. Для вивчення педагогічних і психічних процесів та індиві­дуальних психологічних особливостей відбираються особи в звичайній, "природній" обстановці, в якій проходять життя і діяльність даної люди­ни, наприклад у вищому навчальному закладі — у процесі навчальних занять. Експеримент природний поєднує в собі позитивні риси спосте­реження й лабораторного експерименту, однак, порівняно з останнім є менш вірогідним і в більшості випадків має доповнюватися лаборатор­ним експериментом. Найпоширеніше застосування експеримент природ­ний дістав у дитячій і педагогічній психології як метод, який дає змогу не лише вивчати ті чи інші закономірності психічного життя, а й активно впливати на психіку дитини в бажаному напрямі. Експеримент природ­ний дає можливість уникнути негативного впливу емоційного напружен­ня й навмисних реакцій, які виникають у штучних лабораторних умовах. Нерідко доповнюється бесідою. Протоколювання результатів здійснюєть­ся тільки по завершенні окремих етапів дослідження. Результати експе­рименту природного обробляються шляхом якісного аналізу одержаних Даних. Точний кількісний аналіз результатів експерименту природного практично не застосовується. Різновид експерименту природного — експериментальне навчання, під час якого вивчення особистості здійснюєть­ся безпосередньо в процесі його навчання й виховання з метою активного формування психічних особливостей, які підлягають вивченню.

У психолого-педагогічних дослідженнях виділяють констатуючий і формуючий експерименти. У першому випадку педагог-дослідник визначає стан психолого-педагогічної проблеми, що вивчається, констатує факт зв'язку, залежності між явищами. Коли ж педагог-дослідник використовує спеціальну систему заходів, спрямованих на формування в тих, хто! навчається певних особистісних якостей, то це формуючий експеримент.

Педагогічний експеримент — ненауково поставлене дослідження на­вчальної чи виховної діяльності, спостереження досліджуваного педаго­гічного явища в спеціально створених і контрольованих дослідником умовах. При цьому встановлюється залежність між тим чи іншим впли­вом або умовою навчання та виховання і його результатом. Одержання точних і вірогідних результатів педагогічного експерименту залежить головним чином від теоретичної позиції дослідника, вираженої в робочій гіпотезі, і методики дослідження.

Організація педагогічного експерименту

Організація та проведення педагогічного експерименту — найбільш важкий і складний метод дослідження. Він повинен бути достатньо три­валим і характеризуватися обґрунтованим вибором експериментальних та контрольних груп, правильним визначенням статистичної вибірки експерименту.

У розумінні суті й призначення педагогічного експерименту серед науковців немає єдності. Однак більшість науковців під педагогічним експериментом розуміє:

§ спеціальне внесення в педагогічний процес принципово важливих змін відповідно до завдань дослідження і гіпотези;

§ таку організацію процесу, яка давала б можливість бачити зв'язки між досліджуваними явищами без порушень цілісності цього процесу;

§ глибокий якісний аналіз і точне кількісне вимірювання внесених у педагогічний процес змін і результатів цього процесу.

Кращі результати дає педагогічний експеримент, що складається з таких частин:

невеликий за обсягом і статистичною вибіркою експеримент (тобто камерний експеримент), який слугує для перевірки ідей і моделі навчально-виховного процесу;

коректування концепції, гіпотези й моделі навчально-виховного процесу;

масовий педагогічний експеримент.

Камерний педагогічний експеримент проводиться в кількох групах, а масовий охоплює значно більшу кількість студентів. При його прове­денні важливо забезпечити рівні умови в експериментальних і контрольних групах. Часто під час досліджень проблем навчання контрольни­ми групами навмисно обирають групи з дещо вищою успішністю.

Для об'єктивного фіксування ходу й результатів педагогічного експерименту використовують різні технічні засоби і приладдя.

Для визначення вірогідності отриманих результатів застосовують методи математичної статистики.

Обов'язковою умовою для повноцінного психолого-педагогічного експерименту є виконання таких основних правил:

· точне формулювання проблеми, цілей і завдань дослідження, гіпотез, що перевіряються;

· встановлення критеріїв та ознак, за якими можна зробити висновки, наскільки успішно пройшов експеримент, підтвердилися чи не підтвердилися гіпотези;

· точне визначення об'єкта і предмета дослідження;

· вибір та розробка валідних і надійних методів психодіагностики стану досліджуваного об'єкта й предмета дослідження до і після проведення експерименту;

· визначення необхідності форми представлення результатів прове­деного експерименту;

· характеристика наукового і практичного використання результатів експерименту, формулювання практичних висновків та рекомендацій, які є наслідком проведення експерименту.

Приклади прикладних експериментальних психолого-педагогічних досліджень

Приклад. Експеримент, який передбачає наукову перевірку нового методу навчання.

Припустимо, що, ознайомившись на практиці а реальним станом ви­користання різних методів навчання в педагогічному процесі, психолог чи педагог робить висновки, що традиційні методи недостатньо і не в повному обсязі враховують можливості засвоєння тими, хто навчається, корисної навчальної інформації, що ці методи можуть і повинні бути суттєво вдосконалені або замінені на більш досконалі.

У формі наукової гіпотези висловлюється припущення про те, яким повинен бути більш досконалий метод навчання, і для перевірки правильності даної гіпотези організовується і проводиться експеримент. Суть експерименту полягає в тому, щоб доказати дану гіпотезу, таким чином продемонструвати, що запропонований новий чи змінений традиційний метод навчання дійсно дає в навчанні кращі результати, ніж використо­вувані до цього часу методи. Підтвердження цієї гіпотези в науковому прикладному експерименті буде підґрунтям для подальшого впровадження в педагогічну практику нового методу навчання.

Підготовка і проведення педагогічного експерименту

Завдання конкретних експериментів у дидактиці та методиках ви­кладання окремих дисциплін частіше зводиться до наступного:

порівняння ефективності певних методів навчання;

перевірка ефективності системи проблемного навчання;

розроблення системи заходів формування у тих, хто навчається, пізнавальних інтересів і потреб.

Можливі дидактичні дослідження, які присвячені вибору оптималь­ного варіанту тієї чи іншої системи заходів чи педагогічних дій. До них належать експерименти:

- оновлення системи заходів запобіганню неуспішності;

- оптимізація обсягу і складності матеріалу підручників;

- вибір оптимальної кількості завдань для формування певного вміння;

- обґрунтування системи викладання креслення у ВНЗ.

Проведені чисельні педагогічні експерименти з обґрунтування більш досконалих методик вивчення основних тем усіх навчальних предметів, застосування технічних засобів навчання, організації самостійної робо­ти, сучасних технологій навчання тощо.

Таким чином, коло завдань, які вирішуються за допомогою педагогічного експерименту, досить широке і різнобічне, охоплює всі основні і проблеми педагогіки.

При визначенні конкретних завдань педагогічного експерименту педагог-дослідник з'ясовує, яка частина гіпотези вимагає педагогічного дослідження, оскільки окремі елементи гіпотези можуть підтверджуватися за допомогою теоретичних обґрунтувань, інші можуть доводитися досвідом, а треті можуть доказуватися експериментально.

Із загальної системи заходів, що автор обґрунтовує у своєму дослідженні, він обирає для перевірки деякі основні елементи, які мають принципову новизну і вимагають доказу, а не посилання на попередні дослідження. Таким чином, виникає ціла низка конкретних дослідницьких завдань у межах одного цілісного педагогічного експерименту.

На жаль, досить часто молоді дослідники в загальному аспекті формулюють завдання експерименту і перевіряють раніше визнані положення.

Наприклад:

Роль унаочнення в покращанні засвоєння навчального матеріалу, роль проблемності в активізації розумової діяльності тощо.

Якщо ж педагог-дослідник поставить завдання виявлення оптималь­них заходів використання унаочнення, проблемності тощо, то йому потрібно провести експеримент, порівняти можливі варіанти використан­ня унаочнення в навчанні. Також потребують експериментального дослідження й перевірки завдання, які порівнюють ефективність двох методів або прийомів навчання, виховання й виявлення найбільш ефективних з них для відповідних умов. Таким чином, коли дослідник вводить в дослідження елементи порівняння, співставлення, вибір найкращого варіанта, визначає умови використання тих чи інших педагогіч­них засобів, безумовно виникає необхідність обов'язкового педагогічного експерименту.

Анкетування — це метод, який базується на опитуванні людей і при­значається для проведення масштабного збору даних. Про можливості анкетування як метода наукового дослідження в педагогіці виникли ве­ликі суперечності. Засновником використання цього методу був американський психолог і педагог Г.С. Гапп, який за допомогою анкети вивчав різні сторони психіки дітей та молоді.

АНКЕТА — упорядкований за змістом і формою перелік питань та висловлювань у вигляді опитувальної карти, яка передбачає жорстко фіксований порядок і структуру, точні вказівки щодо способів відповідей, при цьому відповіді реєструються респондентом або сам на сам, або в присутності анкетуючого.

Використання методу анкетування вимагає перш за все з'ясувати, наскільки анкета може бути найбільш придатним методом для дослідження даної ситуації. Правильне використання цього методу передбачає відповідну теоретичну підготовку. Ретельне вивчення стану досліджуваності проблематики дає науковому співробітнику можливість визначи­ти власну галузь дослідження, сформулювати проблему, для вирішення якої за допомогою анкети буде проводитися збір даних. Анкета, на відміну від бесіди, припускає більш жорстку логічну конструкцію, що залишається незмінною протягом всього опитування. Даний спосіб також, як і інші способи, має свої позитивні та негативні сторони. Як позитивне виділимо те, що він дозволяє за порівняно короткий термін зібрати необхідну інформацію з великої вибірки досліджуваних. При цьому при достатньо продуманому змісті анкета практично виключає можливість впливу досліджуваних один на одного. Негативний аспект полягає в тому, що дані, отримані за допомогою анкети, вимагають значних витрат часу для їхньої обробки.

За змістом анкети можуть належати:

- до фактів: "Опишіть, будь ласка, ті умови, в яких Ви працюєте";

- до характеристик людей: "Чим, на Вашу думку, відрізняються неї врівноважені люди?";

- до подій: "Коли Ви вперше навчилися плавати?";

- до міркувань: "Що, на Вашу думку, може бути причиною поганого настрою?" і т. ін.

За формою анкети можуть бути:

а) відкритими — у них респондент відповідає на запитання за своїм вибором, у відповідності до своїх бажань у відношенні до форми і змісту відповідей: "Яку літературу Ви переважно читаєте у вільний час?";

б) закритими, запитання яких передбачають тільки відповіді типу "так", "ні", "не знаю" ("Вам важко стримувати себе, коли на Вас кричать?") або відповіді за заданими оцінками в балах. Наприклад, на запитання: "Вам подобається "притягувати" до себе конфліктні ситуації?'' варіанти відповідей: 0 — ні, 1 — іноді, 2 — часто, 3 — так.

Запитання анкети повинні задовольняти такі вимоги: 1. За своїм формулюванням вони повинні бути простими, точними зрозумілими за змістом і однозначними, а саме: запобігати прихованій завданості відповідей, надмірній деталізації і двозначності передбачуваних відповідей.

2. Не слід пропонувати реципієнтам питання, які стосуються соціальної або моральної оцінки своїх якостей. Наприклад: "Ви вважаєте себе рішучою людиною?" Коректніше можна сформулювати питання так: "Вам важко приймати рішення в кризових ситуаціях?"

В анкетах часто пропонуються завдання, де необхідно вибрати із запропонованого переліку те, що відповідає точці зору досліджуваного тощо.

Головне значення для складання анкети має мотивований набір і формування запитань (пунктів анкети), відповідність опитувальної карти меті дослідження. Кожне запитання повинно відповідати досліджуваній про­блемі або ж окремим її аспектам таким чином, щоб одержана на основі анкетування інформація могла б використовуватися для перевірки гіпо­тези дослідження.

Питання повинні бути сформульовані чітко і конкретно. Це передба­чає, у свою чергу, зрозумілі конкретні відповіді. Якщо запитання неточні, невизначені, узагальнені, опитуваний не може дати відповідь, яка б являла собою інформаційну цінність.

Анкетування завжди базується на соціальному відношенні між тими, хто запитує, і тими, хто дає відповіді. Тому важливе значення має створення такої атмосфери, в якій людина, яка відповідає, розуміє, що дослідник прагне отримати інформацію для досягнення суспільно важливих наукових цілей і інформація, одержана при анкетуванні, безумовно, корисна.

Анкета є методом збору масової інформації. Методом випадкового або спеціального відбору дослідник визначає кількість осіб для анкетування.

Виділяють такі види анкетування:

– контактне — за участю самого дослідника, при безпосередній участі самих досліджуваних;

– заочне — коли анкети з поясненнями висилаються поштою або пе­редаються в один чи інший навчальний заклад, організацію, звідки дослідник планує отримати відповіді для подальшої обробки;

– анкетування в засобах інформації— це анкетування через видання;

– пілотне анкетування — використовується з метою визначення до­стовірності та об'єктивності опитування (для випробування неве­ликої кількості досліджуваних).

Часто використовується анонімна анкета, яка містить правдиві одповіді. Як правило, анкета — це підбір таких питань, що органічно пов'язані з основним завданням дослідження і сприяють одержанню результату, що передбачається дослідником.

Анкета не повинна містити занадто багато запитань, оскільки це приведе до поверхневих відповідей.

Складовою частиною підготовки анкет слугує попереднє дослідження, під час якого перевіряється зміст питань, їх зрозумілість і однозначність. Таке дослідження дає можливість визначити, наскільки правильно сформульоване кожне питання і наскільки воно забезпечує пра­вильну відповідь.

Анкета містить у собі запитання, що стосуються досліджуваної про­блеми, а також це можуть бути відомості про себе.

Таблиця 2.1

Метод анкетування відображає переважно кінцевий результат, тобто результат на даний момент, а не на динаміку процесу.

Цінність анкетування залежить від звичайних умов, від майстерності експериментатора: його доброзичливості, емоційності, інтуїції, чутливості, виконання основних принципів створення анкет.

Науковцю, який планує використати у своєму дослідженні метод пікетування, рекомендується пам'ятати про основні правила реалізації процедури анкетування:

- правильне формулювання питання: запитання повинно "торкатись" проблеми;

- створення нормального сприятливого самопочуття досліджуваного;

- запобігання ситуації упередженості до досліджуваного їдо дослід­ника;

- максимальна довіра досліджуваному та досліднику;

- створення певного інтересу в досліджуваного й запобігання елементам навіювання.

Орієнтовну структуру моделі анкети наведено в табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Читайте також:

1. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
2. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
3. Антикорупційні принципи
4. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
5. Б/. Принципи виборчого права.
6. Базові принципи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції
7. Базові принципи психології спорту.
8. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
9. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
10. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
11. Біржові товари і основні види товарних бірж. Принципи товарних бірж.
12. Бюджетна система України: поняття та принципи побудови

Переглядів: 5012