• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

СЛОВНИК ОСНОВНИХ ЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

А

Абсурд – суперечливий вислів, у якому щось стверджується і заперечується одночасно.

Абстракція – мислене відволікання від ряду неістотних властивостей і зв’язків досліджуваного предмета і виділення найістотніших і найхарактерніших його ознак, зв’язків і відношень з метою проникнення в суть цього предмета.

Аксіома – вихідні положення тієї чи іншої теорії, що приймаються без доведення.

Аксіоматичне визначення – вид неявного визначення, в якому контекстом виступає сукупність аксіом деякої теорії.

Аксіоматичний метод – спосіб побудови наукової теорії, при якому певні положення (аксіоми) приймаються як істинні без доведення, а всі інші положення виводяться з них шляхом міркування за певними логічними правилами.

Алетична логіка – розділ модальної логіки, де досліджуються алетичні висловлювання та їх відношення в структурі міркувань.

Алетичні висловлювання – модальні висловлювання, до складу яких входять модальності: “необхідно”, “можливо”, “випадково” та їх модифікації.

Алогізм – хід міркування, що порушує закони і правила логіки та містить в собі логічну помилку.

Алфавіт – сукупність знакових засобів, які використовуються у даній логічній теорії.

Аналіз – це мислене виділення окремих сторін, властивостей предмета і дослідження їх як елементів цілого.

Аналогія – міркування, в якому робиться висновок про наявність певної ознаки у досліджуваного одиничного предмета (ситуації, події) на підставі його подібності за суттєвими рисами з іншим одиничним предметом (ситуацією, подією). Розрізняють аналогію предметів і аналогію відношень.

Аналогія відношень – міркування, в якому об’єктом уподібнення виступають схожі відношення між двома парами предметів, а переносною ознакою – властивості цих предметів.

Антиномія – протилежність між двома судженнями, що взаємно виключають одне одного та одночасно справляють враження можливого доведення обох.

Антитеза – судження, що суперечить тезі доведення і використовується як вихідне положення у доведенні від супротивного.

Аналогія предметів – міркування, в якому об’єктом уподібнення виступають два схожих одиничних предмети, а переносною ознакою – властивості цих предметів.

Апагогічна аргументація – вид непрямої аргументації. Хід міркування у цьому випадку такий:

1) висувається твердження, яке є запереченням тези (антитеза);

2) із аргументів і антитези виводять протиріччя;

3) на цій підставі робиться висновок про хибність антитези та істинність тези.

Аргумент – судження, за допомогою якого обґрунтовується істинність іншого судження.

Аргументація – процес обґрунтування певного положення з метою переконання в його істинності чи доцільності.

Атрибутивно-реляційне визначення – вид визначення через найближчий рід та видову ознаку, де видовою ознакою виступають властивості предмета, що визначається або його відношення до інших предметів.

Б

Barbara – умовне позначення першого модусу (ААА) першої фігури простого категоричного силогізму.

Безвідносне поняття – поняття, яке не знаходиться в безпосередньому зв’язку з іншим поняттям і відображує істотні ознаки предметів і явищ, що мають самостійне, автономне існування.

В

Визначення – логічна операція, що розкриває зміст поняття.

Визначуване поняття (Dfd), дефінієндум – поняття, зміст якого розкривається.

Визначальне (Dfn), дефінієнс – поняття, за допомогою якого розкривається зміст Dfd.

Виконувана формула – формула, яка може змінювати своє логічне значення, тобто бути істинною або хибною, залежно від того, яких логічних значень набувають її складові.

Відношення логічного слідування (в класичній логіці) – відношення, яке існує між засновками та висновком міркування. Якщо засновки представити у вигляді формули А, а висновок у вигляді формули В, тоді можна стверджувати, що з формули А логічно випливає формула В, коли імплікація А®В є логічним законом.

Визначення логічної рівносильності – відношення між висловлюваннями. Відношення вважають рівносильними тільки в тому випадку, коли при однакових наборах логічних значень пропозиційних змінних, що входять до їх складу, вони набувають однакових логічних значень. Таблиці істинності таких висловлювань збігаються. Їх еквіваленція є логічним законом.

Висловлювання – це мовний вираз, що є нерозчленованим цілим і розглядається лише з точки зору його істинісного значення (“істинно”, “хибно”, “можливо”, “необхідно” та ін. ).

Відношення логічної сумісності – відношення між висловлюваннями. Розрізняють відношення логічної сумісності за істинністю та відношення логічної сумісності за хибністю.

Відношення логічної сумісності за істинністю – це відношення, яке має місце між формулами, які можуть бути істинними при однакових наборах логічних значень пропозиційних змінних, що їх складають. Інакше ці висловлювання будуть несумісними за істинністю.

Відношення логічної сумісності за хибністю – це відношення, яке має місце між висловлюваннями, які можуть бути хибними при однакових наборах логічних значень пропозиційних змінних, що їх складають. У супротивному випадку ці висловлювання будуть несумісними за хибністю.

Відношення перетину (часткового збігу) між поняттями – відношення, яке існує між поняттями, обсяги яких частково збігаються.

Відношення підпорядкування між поняттями – відношення, яке існує між родовим поняттям і поняттям, що виражає один із видів цього роду.

Відношення підпротилежності (субконтрарності) – відношення, яке має місце між висловлюваннями, які є сумісними за істинністю та несумісними за хибністю.

Відношення протилежності (контрарності) – відношення, яке має місце між висловлюваннями, що є несумісними за істинністю, але сумісними за хибністю.

Відношення протилежності між поняттями – відношення, яке має місце між поняттями, зміст яких відрізняється найвищою мірою, тобто:

а) сума обсягів протилежних понять не вичерпує обсяг родового поняття;

б) обсяги таких понять є крайніми видами в множині видів, які виділяються в межах певного роду (певного універсуму) на підставі деякої ознаки;

в) одне з таких понять містить у собі ознаки, які не просто заперечують ознаки другого поняття, але й замінюють їх на протилежні ознаки.

Відношення протиріччя (контрадикторності) – відношення, яке має місце між висловлюваннями, які є несумісними за істинністю і несумісними за хибністю.

Відношення протиріччя між поняттями – відношення, яке існує між двома поняттями, що є видами одного роду, але на відміну від відношення протилежності сума їх обсягів повністю вичерпує обсяг родового поняття, а зміст одного з них просто заперечує зміст іншого.

Відношення співпідпорядкування між поняттями – відношення, яке існує між поняттями, що є різними видами одного роду.

Відношення тотожності між поняттями – відношення, яке існує між поняттями, що мають різний зміст, але обсяги яких повністю збігаються.

Г

Генетичне визначення – вид визначення через рід і видову ознаку, де видовою ознакою виступає спосіб походження, створення, конструювання предметів.

Гіпотеза – це припущення про існування певних предметів чи явищ або ж причини їх існування, що потребує доведення.

Гіпотеза загальна – припущення про певні закономірності, які стосуються всієї множини явищ відповідної предметної сфери.

Гіпотеза часткова – припущення про певні закономірності, які стосуються тільки деяких елементів множини явищ відповідної предметної сфери.

Гіпотеза одинична (для одиничного випадку: лат. аd hoc – “для цього”) – припущення, що стосується характеристики одного-єдиного предмета чи явища.

Гіпотеза описова – припущення про притаманні предмету властивості або форми зв’язку між спостережуваними предметами та явищами.

Гіпотеза пояснююча – припущення про причини виникнення досліджуваних явищ.

Гокленіївський сорит – прогресивний полісилогізм, у якому пропущено всі більші засновки, крім першого, та всі висновки, крім останнього.

Д

Дедукція – умовивід у результаті якого отримуємо нове знання про частину предметів даного класу чи окремий предмет на підставі знання про клас предметів в цілому.

Деонтична логіка – розділ модальної логіки, де досліджуються деонтичні висловлювання та їх відношення в структурі міркувань.

Деонтичні висловлювання – модальні висловлювання, до складу яких входять такі модальності: “дозволено”, “обов’язково”, “заборонено” та їх модифікації.

Деонтичні модальності – “дозволено”, “обов’язково”, “заборонено” та їх модифікації.

Диз’юнкція (сильна/строга) – логічний сполучник. Складне висловлювання, до якого входить сильна/строга диз’юнкція буде істинним лише в тому випадку, коли логічні значення висловлювань (його складників) не збігаються, тобто якщо одне із них є істинним, а інше – хибним. Таке висловлювання буде хибним у тих випадках, коли логічні значення висловлювань, що входять до його складу, збігаються: вони є або обидва істинними, або обидва хибними.

Диз’юнкція (слабка/нестрога) – логічний сполучник. Складне висловлювання, до якого входить слабка/нестрога диз’юнкція буде істинним тоді, коли хоча б одне із його складових висловлювань буде істинним. Воно вважається хибним, якщо всі висловлювання, які до нього входять, будуть хибними.

Дилема – це умовно-розділовий умовивід з двома альтернативами.

Дискусія – публічна суперечка, метою якої є розв’язання певної проблеми чи виявлення шляхів її розв’язання і зближення позицій учасників цієї суперечки.

Дихотомічний поділ – поділ, у якому основою виступає певна ознака, що є притаманною лише окремій частині предметів, що входять до обсягу діленого поняття. Поділ у цьому випадку здійснюється за наявністю чи відсутністю цієї ознаки у предметів.

Доведення – це процес думки, що полягає в обґрунтуванні істинності якогось положення за допомогою інших положень, істинність яких встановлена раніше.

Доказова аргументація – це доведення. Доведення визначають як встановлення істинності тези з використанням логічних засобів за допомогою аргументів, істинність яких вже встановлена.

Достатня умова – вид умови. Умова вважається достатньою для даної події (ситуації, дії тощо), якщо щоразу, коли ця умова є наявною, дана подія може відбутися і в окремих випадках відбувається. Висловлення “А→В”.

Достовірність – правильне, точне, безсумнівне відображення в мисленні предметів чи явищ; перевірене практикою значення.

Е

Еквіваленція – логічний сполучник. Складне висловлювання, до якого входить еквіваленція, буде істинним тоді і тільки тоді, коли логічні значення висловлювань, що входять до його складу, збігаються: вони або істинні, або хибні. У випадках, коли їх значення не збігаються, таке висловлювання буде хибним.

Еклектика – поєднання різнорідних, внутрішньо не пов’язаних, а іноді й несумісних поглядів, ідей, концепцій і т. д. Для еклектики є характерним ігнорування логічних зв’язків, використання багатозначних і неточних понять.

Елемент обсягу поняття – предмет, який входить до обсягу поняття.

Елементарна (атомарна) формула – формула, яка виражає просте висловлювання природної мови.

Епістемічна логіка – це розділ модальної логіки, де досліджуються епістемічні висловлювання та їхні відношення в структурі міркувань.

Епістемічні висловлювання – висловлювання, до складу яких входять модальності: “знаю”, “вірю”, “вважаю”, “доведено”, “спростовано” тощо.

Епістемічні модальності – модальності, які характеризують процес пізнання (“знаю”, “вірю”, “доведено”, “спростовано” тощо).

З

Загальне ім’я – ім’я, яке позначає клас однорідних предметів.

Заперечення – логічний оператор, який з істинного висловлювання творить хибне, а з хибного – істинне.

Запитання – імператив, у якому виражається вимога певної інформації від людини, до якої звертаються.

Звичайні контекстуальні визначення – вид неявних визначень, у яких контекстом виступає звичайний уривок якогось тексту.

Зміст поняття – ознака, на підставі якої узагальнюються та виділяються предмети в деякому понятті.

Знак – матеріальний об’єкт, який служить у процесі спілкування та мислення людей представником якогось іншого об’єкта.

Знаки-індекси – знаки, значення яких повністю визначається тим контекстом, у якому вони виявляються. Прикладами таких знаків є займенники, деякі прислівники тощо.

Знаки-копії – знаки, значення яких повністю визначається тим предметом, якому вони відповідають. Прикладами таких знаків є фотографії, картини, відбитки пальців тощо.

Знаки-символи – знаки, які фізично не пов’язані з об’єктами, які вони позначають. Їх значення встановлюються, переважно, за умовною згодою. У зв’язку з цим вони набувають статусу умовного позначення і всезагального правила. Прикладом таких знаків є більшість слів природної мови, дорожні знаки тощо.

І

Імператив – висловлювання, яке представляє схему поведінки людини. За його допомогою суб’єкт, який повідомляє, намагається нав’язати певну дію суб’єкту, який слухає. Імператив не може бути істинним або хибним, він оцінюється як правильний або неправильний, доцільний або недоцільний.

Імплікація – логічний сполучник. Складне висловлювання, до якого входить імплікація, буде хибним лише тоді, коли перше висловлювання (антецедент) – істинне, а друге висловлювання (консеквент) – хибне. У всіх інших випадках воно буде істинним.

Ім’я – вираз природної чи штучної мови, що позначає окремий предмет чи клас предметів.

Індукція – одна з форм умовиводу, спосіб мислення. Індукція на основі знання про ті чи інші характерні ознаки у частини предметів певного класу робить висновок про наявність їх у всіх предметів даного класу.

Істина – адекватне відображення дійсності суб’єктом пізнання, критерієм якого є суспільна практика.

К

Категоричне судження – судження, в якому щось стверджується чи заперечується в безумовній формі.

Класифікація – багатоступінчастий, послідовний поділ обсягу поняття з метою систематизації, поглиблення і отримання нових знань щодо членів поділу. Результатом класифікації є система співпорядкованих понять: ділене поняття є родом, а нові поняття (члени поділу) є видами цього роду, видами видів і т. ін.

Кон’юнкція – логічний сполучник. Складне висловлювання, до якого входить кон’юнкція буде істинним лише тоді, коли всі його складові висловлювання будуть істинними. Воно визнається хибним тоді, коли хоча б одне із складових висловлювань виявиться хибним.

Критика – обґрунтування безпідставності процесу аргументації, який відбувся раніше.

Критика аргументів – вид критики, спрямований на обґрунтування безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподібності) аргументів, які застосовує опонент для обґрунтування тези.

Критика демонстрації – вид критики, спрямований на обґрунтування безпідставності форми аргументації, яку застосовує опонент.

Критика тези – вид критики, спрямований на обґрунтування безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподібності) тези, яку висуває опонент. Критика тези буває прямою і непрямою.

Л

Логіка – наука, яка вивчає форми (схеми, структури) міркувань.

Логіка висловлювань – це перша складова частина математичної логіки, котра досліджує операції із висловлюваннями. Під висловлюванням у цій логіці розуміється будь-яка пропозиція, стосовно якої можна сказати, що вона або істинна, або хибна. Вона є двозначною логікою, абстрагується від смислового значення висловлювань, до уваги береться лише предметне значення, внутрішня структура простого висловлювання в рамках пропозиційної логіки не розглядається.

Логіка відношень – розділ сучасної логіки, який вивчає властивості висловлювань про відношення між об’єктами різної природи. У сучасному трактуванні цю логічну теорію, як правило, розглядають як розділ логіки предикатів.

Логіка дії – напрям сучасної логіки, де робиться спроба логічного аналізу поняття “дія”. Розрізняють індивідуальну дію, взаємодію та соціальну дію. Відповідно до цього у рамках логіки дії відрізняють логіку індивідуальної дії, логіку взаємодії, логіку соціальної дії.

Логіка запитань та відповідей – розділ сучасної логіки, де досліджуються запитання та відповіді на них.

Логіка предикатів – розділ сучасної логіки, де описуються міркування, в яких враховується внутрішня структура простих висловлювань. Класична логіка предикатів є розширеним варіантом класичної логіки висловлювань.

Логічна помилка – порушення законів та правил логіки. Логічні помилки в процесі міркування можуть припускатися як ненавмисно (через незнання), так і навмисно з метою введення в оману опонента, обґрунтування неправдивого твердження, якоїсь нісенітниці тощо. У першому випадку логічна помилка називається паралогізмом, у другому – софізмом.

Логічна прагматика – розділ логічної семіотики, що досліджує відношення мовних знаків до носіїв мови.

Логічна семантика – розділ логічної семіотики, що досліджує відношення мовних знаків до їх значень, тобто до позначених ними об’єктів та вираженого смислу. Відповідно до двох типів значень (предметного й смислового) у логічній семантиці виділяють два основних розділи: теорію референції та теорію смислу.

Теорія референції має справу з відношенням мовних знаків до позначених об’єктів. Теорія смислу розглядає відношення знака до вираженого ним смислу.

Логічна семіотика – семіотика, яка вивчає властивості різноманітних логічних систем, їх структуру й особливості. Розмежовують три основних розділи логічної семіотики: логічний синтаксис, логічну семантику та логічну прагматику.

Логічна форма міркування – спосіб зв’язку висловлювань, які входять до його складу. Основними компонентами логічної форми є логічні та нелогічні терміни.

Логічне протиріччя – формула, яка буде хибною у будь-якій предметній області, вона є завжди хибною формулою.

Логічний закон – формула, яка буде істинною у будь-якій предметній області, вона є завжди істинною формулою.

Логічний синтаксис – розділ логічної семіотики, що вивчає відношення в структурі мов логіки.

Логічний сполучник – логічний термін, основна функція якого полягає у тому, що за його допомогою з простих висловлювань утворюються складні.

Логічні значення висловлювань – такі характеристики висловлювання, як його істинність та хибність.

М

Металогіка – частина логіки в якій за допомогою метатеоретичних засобів вивчають властивості різних логічних систем і логіки в цілому.

Метамова – мова, засобами якої досліджують і описують властивості об’єктної мови.

Метод – спосіб досягнення певних результатів у пізнанні і практиці, сукупність прийомів та операцій пізнання і практичного перетворення дійсності.

Міркування – розумовий процес, під час якого на основі вже наявних знань отримують нове знання. Вихідні відомі висловлювання, з яких виводиться нове знання називається засновками міркування. Висловлювання, отримане логічним шляхом із засновків, називається висновком міркування.

Мова логіки – штучна мова, призначена для аналізу логічної структури різних типів висловлювань. Будь-яка мова характеризується списком знакових засобів (алфавітом) та визначенням формули.

Модальна логіка – розділ сучасної логіки, де вивчаються модальні висловлювання та їх відношення в структурі міркувань.

Модальне висловлювання – висловлювання, до складу якого входять модальні поняття (модальності).

Модальність – характеристика або оцінка висловлювання, яка дається з тієї чи іншої точки зору. Це спосіб відношення людини до висловлювання, яке вона виголошує.

Модальність de dicto – модальність, яка відноситься до всього висловлювання в цілому.

Модальність de re – модальність, яка характеризує тип зв’язку між структурними компонентами простого висловлювання.

Н

Наукова індукція – міркування, в якому висновок випливає через відбір необхідних та виключення випадкових обставин.

Необхідна умова – вид умови. Умова вважається необхідною для даної ситуації або події, якщо за її відсутності ця подія не відбувається.

Неповна індукція – міркування, в якому на підставі наявності певної ознаки у частини предметів даного класу робиться висновок про її наявність у всього класу предметів. Види неповної індукції: індукція шляхом переліку (популярна індукція) та індукція шляхом відбору (наукова індукція).

Непорівнянні поняття – поняття, які не належать до одного універсуму, тобто не мають спільних родових ознак.

Неправильне міркування – міркування, яке не відповідає законам і правилам логіки, що призводить до логічних помилок.

Непряма аргументація – аргументація, де істинність тези встановлюється шляхом обґрунтування хибності антитези. Непряма аргументація буває двох видів: апагогічна та розділова.

Несумісні поняття – поняття, обсяги яких не мають жодного спільного елемента.

Неявне визначення – визначення, що не має форми (структури) тотожності дефінієндума і дефієнсу. У ньому смисл певного терміна виводиться (встановлюється) з системи відношень цього терміна до інших термінів у певному контексті.

Номінальне визначення – визначення, в якому розкривається значення імені речі, не торкаючись її суті.

О

Об’єктна мова (предметна мова, мова-об’єкт) – мова, засобами якої описують певну предметну (позамовну) діяльність.

Обмеження понять – перехід від певного поняття до поняття з меншим обсягом, але більшим змістом.

Обсяг поняття – клас усіх тих предметів універсуму міркування, яким притаманна ознака, що складає зміст поняття про ці предмети.

Одиничне ім’я – ім’я, яке позначає один-єдиний предмет.

Операційне визначення –визначення через найближчий рід та видову ознаку, де видовою ознакою є зазначення операції, за допомогою якої можна розпізнати ті чи інші предмети.

Опис – пізнавальний прийом, який полягає в перерахуванні низки ознак предмета з метою нестрогого виділення його з ряду схожих на нього предметів.

Остенсивне визначення – вид неявного визначення, яке здійснюється за допомогою демонстрації предмета (вказівки на предмет), що позначається даним терміном. Контекстом такого визначення виступає ситуація, в якій зустрічається даний предмет.

П

Парадокс – міркування, яке приводить до двох протилежних висновків. Існує такий варіант парадоксів, коли міркування, що здається правильним, приводить до висновку, який суперечить життєвому досвіду та загальновизнаним істинам.

Паралогізм – це логічна помилка, допущена ненавмисно, в результаті незнання законів і правил логіки.

Підформула – формула, що входить до складу іншої формули.

Повна індукція – міркування, в якому на підставі наявності певної ознаки у кожного предмета даного класу робиться висновок про її наявність у всього класу предметів.

Поділ – логічна операція, в результаті якої здійснюється перехід від окремого родового поняття до множини видових понять. Це процес виявлення можливих понять певного роду. Структура поділу: ділене поняття, члени поділу, основа поділу.

Поділ за видозміною ознаки – поділ, у якому основою виступає будь-яка предметно-функціональна характеристика елементів обсягу діленого поняття.

Поняття– думка, яка шляхом вказівки на певну ознаку виділяє з універсуму та узагальнює в клас предмети, яким притаманна ця ознака.

Популярна індукція – міркування, в якому шляхом переліку встановлюється наявність певної ознаки у деяких предметів даного класу і на цій підставі робиться висновок про її наявність у всіх предметів даного класу.

Порівняні поняття – поняття, які належать до одного універсуму, тобто мають спільні родові ознаки.

Порівняння – пізнавальний прийом, що застосовується для образної характеристики предмета. Порівнюються однорідні предмети з метою встановлення їх подібності та відмінності.

Правила інтерпретації – правила, на підставі яких правильно побудовані вирази логічної теорії пов’язуються з предметною областю. Мета таких правил – визначити способи приписування значень виразам логічної теорії.

Правила перетворення – правила, на підставі яких із одних правильно побудованих виразів логічної теорії отримують інші правильно побудовані вирази.

Правила творення – правила, що визначають правильно побудовані вирази логічної теорії, тобто її формули.

Правильне міркування – міркування, яке відповідає законам і правилам логіки.

Практичне міркування – міркування, яке переслідує мету обґрунтувати дії людини. Засновки практичного міркування, як правило, містять терміни, які характерні для опису цілей, бажань, намірів людини. Результатом такого міркування є формулювання наміру щось зробити.

Предметне значення знака – предмет, що позначається даним знаком. Предметні значення різноманітні: це можуть бути окремі предмети та класи предметів, явища, процеси, властивості предметів та відношення між ними тощо.

Просте висловлювання – висловлювання, яке не включає в себе інші висловлювання (не має самостійних частин).

Пряма аргументація – аргументація, яка прямує від аргументів до тези. Теза безпосередньо обґрунтовується аргументами.

Порожнє ім’я – ім’я, яке нічого не позначає, тобто не існує такого предмета, який би позначався даним іменем.

Р

Раціональний – розумний, такий, що обґрунтовується за допомогою розуму.

Реальне визначення – вид визначення. Із семантичної точки зору визначення називається реальним, якщо предметним значенням терміна, що визначається є реально (матеріально) існуючий предмет або його характеристики; з прагматичної точки зору визначення називається реальним, якщо його мета полягає у більш точному та ясному роз’ясненні смислу досліджуваного терміна, який є загальновживаним.

Риторика – це наука про переконання, способи й форми переважно мовного впливу на аудиторію, що здійснюється з врахуванням її особливостей, для досягнення бажаної мети.

Розділова аргументація – вид непрямої аргументації шляхом обґрунтування тези, яка є членом певної диз’юнкції висловлювань, шляхом встановлення хибності й виключення всіх інших конкуруючих з тезою положень – членів диз’юнкції.

Розділове судження – це складне судження (висловлювання), утворене в результаті операції диз’юнкції з простих суджень (висловлювань), з’єднаних між собою логічним сполучником “або”.

Розрізнення – пізнавальний прийом, що встановлює ознаки, які відрізняють один предмет від іншого подібного до нього предмета.

С

Семіотика – наука, що визначає знаки та знакові процеси.

Синонімія – поняття логічної семантики, що відображає тотожність мовних виразів.

Складна (молекулярна) формула – формула, яка виражає складне висловлювання природної мови.

Складне висловлювання – висловлювання, яке включає в себе як самостійні частини інші висловлювання.

Смислове значення знака – зміст знака, пов’язаний з його розумінням. Смисл знака – це сукупність суттєвих рис, властивостей, характеристик предмета, що позначається даним знаком.

Сорит – від складноскороченого силогізму, в якому пропущений менший чи більший засновок.

Софізм – логічна помилка, допущена навмисно, з метою заплутати співрозмовника, видати хибне за істинне.

Судження – це така форма думки, в якій стверджується або заперечується наявність властивостей предметів, відношень між предметами.

Спростування – встановлення хибності якогось положення з використанням логічних засобів та положень, істинність яких доведена заздалегідь. Спростування є окремим випадком критики.

Структура аргументації: теза, аргументи, форма або демонстрація. Теза – це положення, яке необхідно обґрунтувати. Аргументи – це твердження, за допомогою яких обґрунтовується теза. Форма або демонстрація – це спосіб, який застосовується для обґрунтування тези.

Сумісні поняття – поняття, обсяги яких мають хоча б один спільний елемент.

Схожість – наявність бодай одної спільної ознаки у предмета, що досліджується.

Т

Тавтологія – логічна помилка, суть якої полягає в тому, що поняття, яке визначається, характеризується саме через себе.

Теза – це положення, яке потрібно обґрунтувати.

Темпоральна логіка – розділ модальної логіки, де досліджуються темпоральні висловлювання та їх відношення в структурі міркування.

Темпоральні висловлювання – висловлювання, для оцінки яких необхідні уточнення з використанням часових характеристик, тобто понять, зв’язаних з категорією часу: дати, тривалості, змінювання, часового порядку тощо. Для цього до складу темпоральних висловлювань включаються такі модальності “було”, “буде”, “завжди було”, “завжди буде”, “раніше”, “пізніше” тощо.

Теоретичне міркування – міркування, яке переслідує мету обґрунтування знань. Засновки та висновки таких міркувань можна оцінювати як істинні або хибні на підставі їх відповідності чи невідповідності дійсності. Результатом таких міркувань є формулювання наукових положень.

Термін – у науковій практиці це точна назва строго визначеного поняття.

Тотожність – рівність, однаковість предмета щодо себе самого чи рівність кількох предметів.

У

Узагальнення понять – перехід від деякого поняття до поняття з більшим обсягом, але меншим змістом.

Умовивід – це така форма мислення, за допомогою якої з одного або декількох суджень отримується нове судження, що містить нове знання.

Ф

Факт – реальна подія, явище на противагу вигаданому; висловлювання, що фіксує емпіричне значення.

Фальсифікація – процедура встановлення хибності теорії чи гіпотези в результаті її емпіричної перевірки

Формалізація – побудова моделі, в якій змістовним міркуванням відповідають їх формальні аналоги. Метод формалізації є основним методом сучасної логіки.

Формула – правильно побудований вираз мови логіки.

Х

Характеристика – пізнавальний прийом, що полягає у переліченні деяких властивостей предмета, важливих у певному відношенні.

Я

Ясність – характеристика терміна з точки зору визначеності, чіткості його змісту.

Читайте також:

1. IV – СЛОВНИК
2. V. Етичні правила психологічних досліджень
3. VI.СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ
4. XV. Фінансові результати від первісного визнання та реалізації сільськогосподарської продукції та додаткових біологічних активів
5. АВТОМАТИЗАЦІЯ РОЗВ’ЯЗУВАННЯ КОМПЛЕКСУ ЗАДАЧ З ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ТА НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ
6. АВТОМАТИЗАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ
7. АВТОМАТИЗАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ
8. Автоматизація технологічних процесів і транспортні засоби.
9. Актуальні смуги гідрологічних об’єктів та їх використання
10. Алгоритм розрахунку основних фінансових показників (коефіцієнтів)
11. Амортизація основних виробничих фондів
12. Амортизація основних засобів

Переглядів: 1334