Ювелірна справа

Скло

На початку XVIII ст. у Франції виготовляється поташне скло, кришталь, що імітує богемський, і содове скло в «венеціанській манері» (останнє переживає занепад). Сулії, які спочатку були із чорного скла й мали форму цибулини, витягаються й, зберігаючи розширений тулуб, здобувають циліндричну форму. Крім сулій для вина зі скла виготовляються посудини для рослинної олії, для лікерів, у Лангедокі роблять колбоподібні посудини для вина типу каталонських «порро». Виготовляються також різні глечики, фляги, кільцеподібні посудини, перечниці, кропильниці, масляні лампи, каганці, аптечний посуд і багато чого іншого. У ряді випадків можна визначити, в якій саме провінції створений виріб (іл. 593).

Посудини для питва перетерплюють незвичайну еволюцію: у першій половині ХУІІІ ст. вони тонкі й легкі, у другій половині - важкі й масивні. Самий стародавній - келих на ніжці з опуклим вузлом посередині й рельєфним орнаментом на чаші. Цей декор часто зустрічається на виробах з Маржерида (Пюі); ніжка чарок буває веретеноподібною або крученою. Більш пізні вироби прикрашені різьбленням або шліфуванням. Серед них ми знаходимо багато посудин без ніжок або з масивною ніжкою, часто вони мають плоскі грані. Зустрічається розпис емалями й написи, зрідка з датою. Деякі написи дуже виразні: «Цієї божественної вологи налий мені склянку до країв», «Так здраствує моя красуня» (Анжер, Музей). Після 1770 р. виготовляються келихи й чарки різної ємності залежно від типу напою, для якого вони призначені. Установлено три розміри, але ще не вироблені особливі форми келихів для різних сортів вин. Зустрічаються келихи з ніжкою, декорованою молочною філігранню «в англійському стилі». Важко описати всі різноманітні види французьких скляних посудин XVIII ст. (Ж. Барелі нараховує близько сотні келихів з різними ніжками й близько 250 видів посудин без ніжок, виготовлених у Сен-Квирині.) Сен-Квирин у період між 1765 і 1772 рр. був самим значним у Європі центром склоробства, його продукція продавалася не тільки у Франції, але й у Голландії. Швейцарії й Іспанії.

Крім того, у Франції виготовляються головним чином у Невірі, але також і в долині Луари, Парижі, Нормандії й у Марселі різноманітні фігурки й групи з розписаного емаллю скла: персонажі сцени «Поклоніння волхвів», алегорії пір року й інші (іл. 594). Між кінцем ХУІІ ст. і 1725 р. Бернар Перро і його спадкоємці розробили в Орлеані скляну порцеляну - опакове, покрите емаллю скло, яке є предком опалового скла. Китайська порцеляна, як ми бачимо, по- колишньому викликає замилування й спроби наслідувань. Серед виробів цього роду є підставки для перуки з королівським гербом.

В обробці інтер'єрів стилю рококо широко застосовуються дзеркала, що підсилюють враження світла й святковості в приміщеннях, розмір яких суттєво поменшився в порівнянні з барочним: по оформленню будуара або вітальні видно, як змінився спосіб життя із часів Людовика XIV.

Венеція продовжує експортувати свою продукцію, однак конкуренція богемського скла змушує її перейти на виробництво більш модних товстостінних виробів із гравірованим візерунком. У музеї Мурано можна бачити келих з гербом Моченіго й із квітковим бордюром, а також ряд посудин із гравірованим візерунком, виконаному на колі: кубок на ніжці із кришкою й сулія з гербом дожа Фоскарі, що свідчить про те, що знатні венеціанські родини додержуються моди. Виготовляються також дрібні штучки й фігурки з непрозорого скла з емалевим розписом. Поряд із цим у Мурано зберігаються й традиційні види продукції - люстри, декоровані поліхромними квітами, і дзеркала, багато обрамлені орнаментальним шліфуванням. Тут особливо виділяються твори мануфактури Г. Бріаті хоча й вона з 1730 р. починає наслідувати богемському склу.

Англійське склоробство минулих століть добре вивчене колекціонерами у Великобританії. У XVIII ст. тут створюється безліч різноманітних келихів і чарок з ніжкою у формі балясини. Деякі з них прикрашені гравіруванням з іменем або гербом власника, а іноді й з датою. На багатьох виробах вигравірувана роза - символ англійської корони, вони створювалися в період з 1715 по 1766 р. і нагадують про домагання Стюартів на англійський престол. Сюжети гравірованих орнаментів часто присвячені важливим подіям загальнодержавного значення (наприклад, напис «Британія» на честь Паризького договору 1763 р.) або місцевого й навіть приватного. Написи на виробах іноді дуже забавні: «Так квітне англійська церква», «Так здраствує торгівля» і по-французькому - «Вино зцілює сум». Для англійського виробництва характерні келихи, ніжка яких прикрашена усередині, що переплітаються нитками молочного скла, які відтінюють шляхетну простоту самої чаші (іл. 632). Чаша келихів нерідко має форму тюльпана або усіченого конуса, з багатьма різновидами.

У Німеччині, батьківщині опалового скла (іл. 597), і в Богемії (іл. 596) практикується шліфування й різьблення. Ніжка виробів звичайно прикрашається грануванням, тоді як на чашу наноситься мереживний візерунок з пейзажами, людськими фігурками й написами. Малюнок являє собою справжні мініатюри, що нагадують своєю тонкістю античні різьблені камені. Слава силезських виробів настільки велика, що їх підносять у дарунок іноземним монархам і іншим високим особам. У Музеї Вікторії й Альберта є графини з гербом роду Ламбертіні - дарунок папі Бенедикту XIV, вихідця із цього роду. У Нюрнберзі славиться своєю майстерністю гравер А. В. Мейєрль. Богемський кришталь знаменитий своєю прозорістю; чеські мануфактури знову вводять у виробництво подвійне скло із прокладкою з ажурної й гравірованої золотої фольги — техніка, що практикувалась в ранньохристиянський період.

Голландські склороби крім чудового алмазного гравірування застосовують нові прийоми — пунктирне гравірування, де орнамент наноситься за допомогою крапок різного ступеня густоти, а тло залишається гладким. Суцільні лінії заміняються тонкою градацією густоти крапок, пунктир наноситься на поверхню скла вертикально поставленим алмазом, по якім ударяють молоточком. Віртуозна майстерність створює ілюзію, начебто малюнок перебуває не на поверхні, а в товщі скла. Описаним способом, у якім особливо прославився Ф. Гринвуд (іл. 595), виконуються всілякі сюжети.

При відомій стилістичній спільності європейського склоробства Іспанія вносить у це мистецтво риси своєрідності. Відмінність іспанського скла не в гравірованому декорі, який до того ж нерідко виконують іноземні майстри, зокрема на королівській мануфактурі в Ла Гранха де Сан-Ільдефонсо, а в оригінальності форм. В Андалусії виготовляються посудини з великими ліпними ручками, широким розтрубом устя й сітчастим декором на горлі. У Каталонії створюються посудини, чудово мальовничі за формою: порро з довгим носиком, через який вино ллється прямо в рот; кантир, комбінований глечик для вина й води з кільцеподібною ручкою нагорі: альмарратха-посудина із чотирма носиками навколо горла - для рожевої води; сетрил — графинчик з довгим зливом, очевидно, що сходить до готичних виробів, різноманітні лампи й багато інших менш оригінальних предметів.

Ювелірне мистецтво рококо, на щастя, уникло сумної долі творів епохи бароко, які понесли непоправну втрату через кількаразові королівські укази про переплавлення. У ХУІІІ столітті французькі майстри займають провідне місце в Європі в цьому виді художнього ремесла.

Манера Берена, що панувала на початку сторіччя, потім, зі зміною моди, поступається місцем новому стилю, у якім домінує криволінійний контур, настільки близький самої природі ювелірної справи; його провісником з'явився Ж. Мейсоньє (іл. 581). Альбом малюнків і моделей цього художника, який вийшов близько 1740 р., свідчив про великий успіх нової манери. Втім, Мейсоньє одержав звання майстра ще у 1725 р. і, отже, придбав визнання задовго до виходу у світ цієї книги. Він створив знамениту модель королівського корабля, який дивним образом утримує рівновагу на вигадливих хвилях у вигляді завитків рокайля, а також виконав в 1735 р. велику декоративну настільну прикрасу на замовлення герцога Кінгстона. Малюнки Мейсоньє із примхливо вигнутими й динамічними лініями мали, ще більший успіх за межами Франції.

Серед паризьких майстрів славився Клод Баллен, що працював також у Баварії, де він створив у 1712 р. велику овальну балію. На замовлення російського двору Баллен виконав в 1724- 1727 рр. кілька великих настільних прикрас зі срібла.

Численні ювелірні твори створювалися й для французьких замовників; згадаємо серед них соусник роботи Одри (1745 р.) і судки для оцту й масла роботи Ж. Бальзака (1754 р.). Обоє предмета перебувають зараз у паризькому Музеї декоративних мистецтв.

Найбільш видатний талант мав Тома Жермен, ювелір, живописець і скульптор, який вісімнадцять років працював у Римі, перш ніж поселився в Парижі, де швидко завоював популярність. Т. Жермен є безперечним автором ряду творів: нині втраченого туалетного приладу Марії Лещинської, посудини з позолоченого срібла з карбованим візерунком і гербом кардинала де Мотта е Сільва (1733 р.; Париж, Лувр); для нього ж Жермен виготовив у 1746 р. срібний золочений письмовий прилад (Париж, Лувр), а в 1747 р.- канделябр на дві свічі для письмового стола із золоченого срібла з карбованим декором. Його син Франсуа-Тома Жермен здобув, мабуть, ще більшу славу. Він працював як на замовлення короля й придворних, так і для більш скромної клієнтури. У 1762 р. він виконав два свічники для маркізи де Помпадур (іл. 604). Ряд речей виготовлені їм для іноземних монархів: так, португальський король замовив йому 127 предмета, що цілком збереглися. Серед цих предметів є настільна прикраса висотою в один метр; на його постаменті, оформленому в рокайльному стилі, реалістично зображено дві левретки й кущі; шість свічників обрамляють центральну вазу із кришкою, увінчаної двома амурами. Серед творів, що дійшли до нас Ф.-Т. Жермена є супові чаші, глечики для води, канделябри, кавники, чайники й ряд інших предметів, що відносяться до періоду між 1757 і 1762 рр. Кришки супових чаш, як і кришка настільної декоративної прикраси, завершуються статуеткою амура, що дуже характерно для епохи рококо. Ф.-Т. Жермен працює й на замовлення російського двору, і серед інших речей створює в 1760 р. три настільні прикраси для Єлизавети Петрівни. Слава його поширюється так далеко, що в 1752 р. набоб Голконди (Індія) замовляє йому настільну прикрасу у вигляді скелі. Поряд із цим Жермен створює й менш значні, але настільки ж гарні речі, що відрізняються дивною гармонією форм: кавник 1756 р. на трьох ніжках з невисоким рельєфним крученим орнаментом на тулубі (Нью-Йорк, Музей Метрополітен); ще один кавник подібного типу, виконаний в 1760 р., перебуває в Музеї стародавнього мистецтва в Лісабоні.

Ряд інших майстрів також виконують іноземні замовлення. Так, ювелір Жак Ретьє працює для російського двору. Для Катерини II він створює в 1770 р.

знаменитий «Орловський» сервіз. Супова чаша й таця, виготовлені Ретьє для Катерини II, перебувають нині в Парижі в Музеї Ниссима де Камондо. Н. Кузіне виконує в 1757 р. для португальського короля декоративний настільний ансамбль із шістнадцяти статуеток карбованого позолоченого срібла висотою в 0,4 м; парні фігурки зображують жителів різних країн, серед них, як це ні дивно, немає португальців, але зате є китайці й, уже звичайно, французи (іл. 603). Поза й одяг статуеток відрізняються різноманітністю й природністю, незважаючи на те, що поміщені вони на крихітних цоколях у формі скелі. З робіт Кузіне для королівського будинку два предмети, створені в 1729 р., перебувають у Луврі; посудина для шоколаду Марії Лещинскої і дзвіночок з ручкою-дельфіном.

Серед найвизначніших ювелірів назвемо й Ф. Жубера, який в 1754 р. створює для маркізи Помпадур соусник з її гербом і декором з листів і грон винограду (Париж, Музей декоративних мистецтв; іл. 602). Ряд коштовних предметів виконані менш відомими майстрами. Назвемо в хронологічному порядку видатних ювелірів, що працювали в провінції, і деякі їхні твори: кубок стилю регентства роботи Н. Ведана з Анжера, 1716 р. (Анжер, Музей; іл. 598), судки для масла й оцту роботи Ж. Деарши (іл. 599, 1722 р.; Париж, Музей декоративних мистецтв), ажурна коробочка для губки роботи Н. Стьєвенара, 1724 р. (Париж, Лувр), канделябр на три ріжки роботи Ж. Дювівьє, 1734 р. (Париж, Музей декоративних мистецтв; іл., 600), туалетний несесер графа Марселлюса, 1749 р. (Бордо, Музей), кругла ажурна ложечка роботи А. Ше, 1749 р. (Париж, Музей декоративних мистецтв; іл. 601), кубок з позолоченого срібла роботи І. Фірлинга зі Страсбурга, свічник роботи Г. Алена, 1756 р. (Париж, Музей декоративних мистецтв), глечик для води й таз роботи Л. Самсона з Тулузи, 1760 р. (Париж, Музей декоративних мистецтв), мисочка з вушками з позолоченого срібла й блюдом роботи Ертеля зі Страсбурга, 1765 р. (Париж, Музей декоративних мистецтв). Перераховані твори дозволяють судити про багатство й різноманітність французьких ювелірних виробів епохи рококо.

Серед культових ювелірних виробів ми не знаходимо рівноцінних творів, можливо, це пояснюється тим, що стародавнє церковне начиння не піддалося переплавленню при Людовику XIV і, отже, не вимагала заміни. І все-таки духівництво не відстає від свого часу й замовляє рокайльні потири, дароносиці у вигляді сонця, вівтарні канделябри. У 1756 р. у Парижі був виконаний у стилі рококо набір церковного начиння, що включає потир, дискос, флакони для єлею й вина й литу чашу з карбованого й позолоченого срібла.

У цей період вплив французької ювелірної пластики особливо велике, і хоча в інших країнах є свої майстри, паризькі ювеліри виконують багато іноземних замовлень; крім того, великим попитом користуються вироби французьких гугенотів, що покинули Францію після скасування Нантського едикту. Один з них, Поль Ламері, прославився своїм мистецтвом в Англії (іл. 606). Серед англійських майстрів назвемо Чарльза Кендлера. Захоплений новим стилем, він нерідко втрачає почуття міри, такий його чайник із блюдом 1737 р. (Лондон, Музей Вікторії й Альберта), але інші його твори викликають великий інтерес, як, наприклад, витончений ребристий кавник ( близько 1735 р., Оксфорд, Музей). Він імітував також французькі супові чаші з опуклою кришкою, увінчаною плодом.

У Голландії працювало чимало французьких ювелірів, що укрилися там після скасування Нантського едикту. Із числа місцевих майстрів назвемо ван дер Лєлі з Леувардена й Стотелінга з Амстердама. У католицькій Бельгії виготовляється безліч дароносиць у вигляді сонця, як, наприклад, дароносиця 1725 р. роботи Яна Хермана із церкви Нотр-Дам у Брюггі.

Німецька ювелірна пластика відрізняється перевантаженим декором; це, на жаль, знижує художню цінність виробів, виконаних з віртуозною майстерністю. Не задовольняючи золотом і сріблом, обробленими з достатком деталей, німецькі майстри додають до них інші матеріали й інкрустації зі слонової кістки, емалей, твердих порід каменю й перли. У результаті їх творам часто не вистачає стилістичної єдності. Такі роботи І. М. Динглінгера, офіційного ювеліра при дворі саксонських курфюрстів. У ювелірній продукції Італії поряд з гармонічними й урівноваженими речами зустрічаються твори, створені в традиціях бароко й одмінні ваговитістю й пишністю декору.

Для Португалії характерна помірність декору; прикладом можуть служити: кавник із крученим візерунком і розами з Порту, таця на чотирьох ніжках з багато профільованим краєм з Лісабона, рукомийний глечик і таз у вигляді раковини з Гимарайнша й особливо канделябр із крученим орнаментом на широкій різьбленій ніжці з Евори. Усі ці предмети, датовані серединою століття, зберігаються в лісабонських музеях.

Твори, створені в Сполучених Штатах, говорять про переважний вплив голландського й англійського мистецтва; приведемо в якості зразків чашу для пуншу з декором з рельєфних квітів роботи Корнеліуса Кирстеде (Нью-Йорк, Музей Метрополітен), самий стародавній американський чайник і цукорницю роботи Джекоба Херда (1737 р., Бостон. Музей).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Кераміка	\|	Тканини

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.