Кераміка

Епоха рококо ознаменувалася блискучим розквітом кераміки. Для народного мистецтва як і раніше характерне виробництво поливного гончарного посуду; фаянсові мануфактури у Франції й в інших країнах змагаються в зусиллях проникнути в секрет виробництва порцеляни. Замилування китайським мистецтвом і особливо порцеляновими виробами династії Мін, що поставлялися ост-індськими компаніями, викликає безліч копій і наслідувань, а також виготовлення в мануфактурах різних країн Європи статуеток, що зображують китайців. Створюються фаянсові «болванчики», іноді задумані як зображення Будди, і навіть «Вісім даоських мудреців». Китайські сюжети були в ході в Мейсені, Шантильї, Меннесі, Челсі, Бау, Дербі й інших мануфактурах. Головним центром фаянсового виробництва у Франції є Руан, який створив «променеподібний візерунок». Він складається з ламбрекенів, імітації мережева та інших мотивів, які розташовані в строгій симетрії. В руанському фаянсі переважає орнамент, фігури зустрічаються рідко і не грають суттєвої ролі. Мотиви «мережива» виконуються синім по білому тлу, або навпаки, білим в резервах по синьому тлу. Принцип нанесення орнаменту подібне з технікою чорно фігурної та червоно фігурної кераміки у греків. Візерунки «мережива» прикрашають головним чином великі блюда, іноді вони поліхромні, але завжди чудово гармонують з формою вироба. Руан не остався осторонь від захоплення китайським мистецтвом. Розпис – квітучі гілки – навіяні китайським фарфором, на інших предметах зображені фігурки китайців.

З середини ХУІІІст. остаточно утвердився стиль рококо: краї тарілок і блюд становляться хвилясті, у декоруванні ми знаходимо сцени з персонажами в дусі Буше і Піллемана. Найбільш поширений візерунок із квітів і птахів, які межують з колчаном або рогом достатку; орнамент цього типу користувався широким попитом і безкінченно копіювався і повторювався. Руан імітує вироби Страсбурга і Марселя.

Інші керамічні центри Франції рідко піднімаються до рівня продукції Руана. Найбільш своєрідні з неверських виробів вже не мають відношення до стилю рококо, а виготовлені у рамках народного мистецтва, яке досяглося великої висоти наприкінці XVIII ст.

Керамісти Мустьє, і зокрема Жозеф Олери, розробляють техніку поліхромного декору з перевагою жовтих і зелених тонів. У Мустьє виготовляються сервізи, прикрашені мотивами рокайля й «квітами картоплі». Вироби Мустьє мають більший успіх на Аквітанському півдні до Бордо і Самаде.

Марсельські фабрики спочатку наслідують Мустьє й Руану, застосовуючи випал при високих температурах, потім освоюють муфельний випал, який і приносить славу марсельському фаянсу. Найбільшою популярністю користується фабрика вдови Перрен; її вироби - вази й тарілки типової для рококо форми розписані польовими квітами, плодами, комахами. Квіти зображуються на жовтім тлі. Оригінальні пейзажні розписи й мініатюрні картинки марсельського порту й провансальських рибалок, але, мабуть, найбільш удалі зображення риб і раковин, які ближче до специфіки кераміки. Славилися також марсельські фабрики Саві й Робера; Робер спеціалізувався у виробництві гризайлей із зображеннями тварин.

Іншим великим керамічним центром є Страсбург, зобов'язаний своєю славою трьом поколінням родини Ханнонг, що працювали в період між 1709 і 1780 рр. Після спроб наслідувати саксонські статуетки Ханнонги створюють кераміку із квітковим декором, гартовану спочатку при високих температурах, а потім у муфельній печі. Після «індійських квітів», натхненних східними зразками, вони розробляють близько 1760 р. реалістично трактований декор — «страсбурзькі квіти» (іл.585). Тонкий малюнок з ніжними відтінками квітів повторює німецькі, а потім і французькі моделі. Найбільш удалий зі страсбурзьких мотивів - рози й півонії; обмежене число тонів підсилює декоративні якості виробу, де пурпур квітки контрастує із зеленню листя на білім тлі блюда або тарілки. Страсбурзькі фаянси поширюються по Ельзасі й Лотарингії; вони виготовляються на фабриках у Нідервілері, у Люневілі, у Лез-Ілеті, які іноді переманюють робочих фабрики Ханнонгов. Вплив Страсбурга виходить за межі прилеглих районів, воно відчувається й у віддалених країнах -у Скандинавії (у Копенгагені й у Рерстранді) і, крім того, у Швейцарії й навіть в Угорщині.

Якщо не вважати фабрику Понт- о-Шу в Парижі з її виробами з тонкого білого фаянсу, що імітують форми металевих виробів ( зокрема, супові миски), прославлений французький фаянс хилиться наприкінці XVIII ст. до заходу й витісняється тонкостінними англійськими й особливо німецькими виробами.

У Голландії, у Дельфті, триває виготовлення посуду з поліхромним декором у китайському стилі й імітацій японських ваз із розписом Адріана Пейнакера ( близько 1725 р.), а також оригінальних ваз для тюльпанів (іл. 587). Продукція багатьох мануфактур ще видає вплив мистецтва Азії; у той же час активно розвивається й здобуває самобутні риси галузь кераміки більш простого й побутового призначення - кахлі. Кахлі з Дельфта й Роттердама завойовують загальноєвропейську славу, їх використовують у Данії й навіть у Португалії. Кахлі обпікалися перший раз при температурі в 1000, а потім покривалися шаром білої олов'яної глазурі й розписувалися синім кобальтом і фіолетовою фарбою (марганцем), до яких іноді додавалися зелена (окис міді) і жовта (сурма й свинцева). Зображувалися фігури людей і тварин, біблійні сцени, пасторалі, пейзажі, морські картини. Найчастіше кахель містить у собі весь мотив цілком, але іноді сюжет займає кілька плиток; так, наприклад, панорама Роттердама з кораблями на першому плані складається із дванадцяти кахлів. Звичайно ними викладається стіна близько вогнища.

Кахлі виготовляються й у Португалії, де вони називаються «азулежу»; ними облицьована стіна клуатра собору в Порту (іл. 588).

У Німеччині в Ханау виготовляються фаянси із квітковим декором, також відзначені китайським впливом. Але найбільшою подією явилась розгадка секрету виробництва порцеляни, здійснена в 1709 р. Иоганном Бетгером у Мейсені. Це відкриття ознаменувало переворот в історії європейської кераміки. Одержання твердої білої порцеляни, що становила ціль довгих і пошуків вишукувань, стало нарешті можливим після виявлення покладів каоліну. Будучи алхіміком, Бетгер бився в пошуках філософського каменю для видобутку золота із простого металу. Цієї мети Бетгер, природно, не досягся, але в процесі своїх пошуків він відкрив нову керамічну сировину, яка не тільки збагатила Саксонію, але й принесло їй світову славу. Оскільки Бетгер був експериментатором і вченим, але не художником і не керамістом, курфюрст саксонський доручає придворному ювелірові художнє керівництво створеної в Мейсені мануфактурою, а фаянсовщікам - виробництво порцеляни. Перші вироби наслідують китайські зразки, потім під керівництвом живописця по порцеляні Херольда, що успішно очолив мануфактуру, її виробництво розширюється. Крім посудин і блюд починають виготовляти порцелянові фігурки. Освоюються нові прийоми поліхромного розпису. Живописці по порцеляні створюють справжні мініатюрні картини в стилі Ватто.

Після цього початкового періоду на чолі Мейсенської мануфактури протягом двадцяти років стояв Генріх Брюль. На ці роки доводиться розквіт творчості скульптора Іоахима Кендлера. Виготовляються блюда, чайні й кавові сервізи, табакерки й вази в стилі рококо, на жаль, витончений декор багатьох виробів майже приховує форму: прикладом може служити супова миска зі знаменитого сервізу графа Брюля, створеного між 1737 і 1741 рр. Виготовляються також і великі настільні прикраси; саме цікаве з них дуже типово для епохи по своєму сюжету, воно зображує храм Любові, складається зі ста чотирнадцяти предметів і датується приблизно 1750 р. (Франкфурт, Музей).

Поряд із цим Кендлер і інші скульптори, як, наприклад, І.-Ф. Еберлейн, створюють моделі незліченних поліхромних порцелянових статуеток від св. Луки до Вакха й від курфюрста Августа III до Арлекіна. Збереглося чимало варіантів Арлекінів, на самоті й у парі з Коломбіною, є також і китайці, пастухи і пастушки, різні жанрові сценки цього часу зі скрупульозно точною передачею деталей одягу, фігурки бродячих ремісників у характерних костюмах і з типовими для їхньої професії знаряддями. Увесь цей мирок представлений з великою жвавістю, іноді, втім, надмірної, як ми це бачимо на прикладі групи «Викрадення Прозерпини». До кінця своєї діяльності Кендлер не втратив ні багатства уяви, ні майстерності: досить глянути на фігурки із сервізу, піднесеного Фрідріхом II генералові Мелендорфу в 1761 р. Граціозні саксонські порцелянові статуетки є самим живим і чарівним втіленням епохи рококо.

Успіх мейсенської продукції був величезний і викликав у всіх керамічних центрах Європи незліченні наслідування, а в більш пізні часи й чимало підробок. Саксонські вироби визначають стилістичні риси європейської порцеляни. На Німфенбургській мануфактурі в Баварії по моделях скульптора Ф. А. Бустеллі створюються статуетки персонажів італійської комедії; своєю добірністю й влучністю характеристик вони суперничають із роботами Кендлера. Там же в 1740 р. створюється оригінальний сервіз із чорними силуетами для курфюрста Саксонії Августа Сильного (Париж, Музей декоративних мистецтв). На порцеляновім підприємстві Франкенталя, яке було засновано в 1755 р., що переселилися зі Страсбурга Ханнонгом, і в Хйохсті теж виготовляються статуетки. У Людвигсбурзі В. Бейер створює фігурки китайців, там же виконаний канделябр на три свічі зі статуеткою Діани (іл. 592) з типовим для стилю рококо витонченим контуром. Берлінська королівська мануфактура виготовляє сервізи для Сан-Сусі, резиденції Фрідріха II. У Відні Марія-Терезія засновує імператорську порцелянову мануфактуру.

В Англії порцелянові заводи в Бау, Челсі, Дербі, а потім у Вустері роблять вироби високої якості, чудові по багатству творчої фантазії й барвистої гами. Спочатку завод у Челсі імітує китайські вироби з білої порцеляни і японські зразки, потім під впливом Мейсена там створюються розписи із зображеннями різних квітів, а вироби здобувають рокайльні форми. Але більшої своєрідності Челсі досягає у виготовленні флаконів для парфумів у вигляді людських фігурок. Продукція мануфактури у Вустрі, що виникла пізніше інших, найбільш значна. Вустер нерідко наслідує інші підприємства й використовує популярні французькі сюжети, як, наприклад, амурів Бушеві й інші. Свої сині й рожеві фони Вустер запозичить у севрських виробів. Підприємство Лонгтон у Стаффордширі створює статуетки, а також блюда й вази з мотивами дубового листя.

Виробу Італії й Іспанії представлені продукцією королівської мануфактури в Капо ди Монте, яку Карл III Неаполітанський, ставши королем Іспанії, перевів у Буен Ретиро, переселивши в Іспанію й кращих майстрів. На жаль, занадто підкреслений рельєфний писаний декор псує в цілому гарні статуетки. Венеціанська порцеляна наслідує Мейсену, але із широким використанням червоного залізного кольору й сюжетів у стилі італійського рококо.

Завдяки Венсенської, а пізніше Севрської мануфактурам Франція займає значне місце спочатку у виробництві м'якої порцеляни, а потім, при Людовику XV, твердої порцеляни. Спроби виробництва порцеляни робилися також у Руані, Страсбурзі, Сен-Клу, Меннесі, Шантильї. Заснована в 1725 р. принцом Конде, мануфактура Шантильї копіює японську порцеляну з його колекції, потім виробляє більш самостійний декор з мотивами із квітів і тварин.

Після первісних труднощів Венсенський завод стає в 1753 р. «Королівською порцеляновою мануфактурою», а в 1756 р. його переводять у Севр. Севрський декор являє собою розпис у білих резервах, обрамлених рокайлем. Фони — спочатку білі, потім переміняються кольоровими у звучних тонах, спочатку густо-синіми, потім знаменитим «королівським синім», бірюзовим і ясно-жовтим. Використовувалися й однотонні розписи. Привілеєм Севру було вживання позолоті. В 1757 р. створюється колір «рожевий помпадур», що був у великій моді протягом дев'яти років; нині вироби в ніжно-рожевих тонах нагадують нам про те, що всесильна фаворитка Людовика XV жваво цікавилася мануфактурою й захищала її. Англійці помилково називають цей колір «рожевий Дю Баррі». Характерний декор севрських виробів становлять птаха й квіти, порізно, гірляндами або в букетах. Зустрічаються також пейзажі, пастушки й амури в стилі Бушеві. Сам Бушеві, так само як і ювелір Кл.-Т. Дюплессі, що постійно працює для Севру, створює моделі для порцелянових виробів.

Поряд із блюдами й різноманітними посудинами Севр робить і порцелянову пластику. Севрські статуетки виготовляються не блискучими й поліхромними, як саксонські, а з матового білого бісквіта, освоєного після 1751 р. М'яка фактура неглазурованого бісквіта дозволяє вигідно підкреслити тонкість моделіровки. Протягом десяти років скульптурною майстернею керує Е. М. Фальконе, у її роботі бере участь ряд видатних художників: Бушардон, Пігаль, Салі й Тараваль. Севрські бісквіти користуються заслуженою славою (іл. 590). Керамісти цієї мануфактури створили в 1761 р. твір, що об'єднав два вида техніки - погруддя Людовика XV по моделі Лемуана з бісквіта на п'єдесталі із твердої порцеляни, розписаної Доденом синіми й зеленими квітами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Живопис	\|	Ювелірна справа

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.