• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Методика складання позовних заяв у справах, що виникають із спадкових правовідносин

Тема 1. Порядок складання позовних заяв у справах, що виникають із спадкових правовідносин

Лекція 4

Література

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. 1996. — № 30.

2. Цивільний процесуальний кодекс України.¹ — К.: Атіка, 2004.

3. Цивільний кодекс України. — К.: Парламентське видавниц­тво, 2003.

4. Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції. Постанова Пленуму Верховного Суду від 21 грудня 1990 року № 10(з наступними змінами) // Постанови Пленуму Верховного Суду України у цивільних справах (1972—2003). — К., 2004.

5. Застосування судами цивільного і цивільного процесуал ного законодавства. Серія «Бібліотека судді». — К.: Ін Ю] 2002.

6. Ромовська 3. В. Сімейний кодекс України: Наук.-прак коментар. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003.

7. Сімейне право: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2004.

8. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень: Закон України від 1 липня 2004 року № 1952-ІУ.

9. Про практику застосування судами законодавства, що регу­лює право приватної власності громадян на жилий будинок: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 р. № 7 (зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 р. № 13, 25 травня Ш р. № 15) // Постанови Пленуму Верхов­ного Суду України У цивільних справах (1972—2003): Офіц. видання. — К., 2004

10. Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. № 3425X11 з наступними змінами (станом на березень 2004 р.). — К.І Страйд, 2004.

11. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотиріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції під З березня 2004 р. № 20/5.

12. Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень Закон України від 18 листопада 2003 р. № 1255ЛУ.

13. Про судову практику у справах про визнання угод недійсними: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 (з наступними змінами) // Постанови Верховно го Суду у цивільних справах (1972—2003): Офіційне видання. К., 2004.

Мета: сформувати у студентів систему знань про порядок складання позовних заяв у справах, що виникають із спадкових правовідносин.

Обсяг навчального часу: 2 години.

План проведення лекції:

Вступна частина – 5 хв. (вибіркова перевірка наявності студентів, перевірка готовності до заняття, оголошення теми, питань та мети завдання).

1. Методика складання позовних заяв у справах, що виникають із спадкових правовідносин.

2. Поняття спадкування, час і місце відкриття спадщини.

3. спадкування за заповітом.

4. спадкування за законом.

Заключна частина – 5 хв. (підведення підсумків розглянутих питань, рекомендація нормативно-правових актів та спеціальної літератури для самостійного вивчення, відповіді на запитання).

Спадкове право виконує вельми важливу для забезпечення нормального розвитку цивільного обороту функцію – воно дозволяє не втратити для обороту ті права та обов`язки, що виникли за життя у суб`єкта, а забезпечити їх перехід до спадкоємців після його смерті, а тому, в кінцевому підсумку, забезпечує правонаступництво поколінь.

Будь-яка правова галузь або підгалузь має своїм предметом регулювання певних суспільних відносин, які, будучи підданими правовому регулюванню, стають правовими.

Предметом спадкового права виступають відносини посмертного правонаступництва у майні спадкодавця спадкоємців та інших осіб (сингулярних правонаступників).

Загальновідомим є те, що правові відносини мають певну внутрішню структуру. Спадкові відносини, як і інші правовідносини, складаються із трьох основних елементів: суб`єктів, об`єкту та змісту. Іншими словами, спадкові правовідносини складаються між певними учасниками – спадкоємцями щодо певного майна - спадщини і мають свій зміст, яким є права та обов`язки учасників.

Як уже зазначалося вище, безпосередніми учасниками спадкових правовідносин виступають лише спадкоємці, адже спадкодавець не бере у них безпосередньої участі хоча б тому, що спадщина відкривається вже після його смерті або оголошення померлим у судовому порядку.

Ст.1222 ЦК України визначає, що спадкоємцями згідно із заповітом і законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народженні живими після відкриття спадщини. Слід уточнити, що спадкоємець вважатиметься таким лише тоді, коли він доживе до кінця тієї календарної доби, коли помер спадкодавець, оскільки у протилежному випадку він вважатиметься таким, що помер одночасно зі спадкодавцем згідно із ч.3 ст.1220 ЦК України. Особи, які могли б спадкувати одна після одної і померли разом, в літературі отримали назву «комморієнтів».

Основне значення наведеної норми полягає у тому, що вона встановлює засади спадкової правоздатності фізичних осіб, указуючи, що вони можуть бути спадкоємцями як за заповітом, так і за законом. При цьому спадкувати може не лише та фізична особа, яка є живою на час відкриття спадщини, але також і та особа, яка була зачата за життя спадкодавця і народжена живою після відкриття спадщини (так званий, «постум»). Якщо ж дитина народжується мертвою, то жодні правові наслідки, пов`язані зі спадщиною, для неї не настають.

Здатність бути спадкоємцем входить до змісту правоздатності фізичної особи і зберігається за нею протягом усього життя. Разом із тим, нерідко можливість приймати спадщину або відмовлятися від її прийняття, виконуючи для цього різноманітні юридичні дії, у сукупності із правом складати заповіт іменують «тестаментоздатність», розглядаючи останню як елемент дієздатності фізичної особи.

Інші потенційні спадкоємці, окрім фізичних осіб (юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади та інші учасники цивільних відносин), можуть бути спадкоємцями лише за заповітом, оскільки вони не мають і не здатні володіти тими зв`язками зі спадкодавцем, які є притаманними в силу їх природи для фізичних осіб (спорідненість, перебування у зареєстрованому шлюбі, проживання однією сім`єю, перебування на утриманні) і які діють на підставі для зарахування фізичних осіб до певної черги спадкоємців за законом.

Цікавим і неоднорідним у спадкових відносинах є правове положення територіальних громад. Аналіз норм ч.2 ст.1222 та ст..1277 ЦК України дає підстави для висновку, що у спадкових правовідносинах територіальна громада може виступати як спадкоємець як згідно із заповітом, так і законом.

У першому випадку положення громади як спадкоємця за заповітом нічим істотно не відрізняється від положення інших суб`єктів. Єдина особливість пов`язується з існуванням наперед визначених шляхів подальшого використання, який залежить від виду спадкового майна, його стану та ін., і є передбаченим Порядком обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998року. Однак ця особливість не означає, що громада не підпадає під дію норм спадкового права.

Принципово відмінним від інституту спадкування територіальною громадою за заповітом є перехід до неї усієї спадщини або її частини у порядку відумерлості, що може наступити у таких випадках:

- за відсутності спадкоємців за законом та заповітом із будь-яких причин: позбавлення їх права спадкування в силу норм закону або розпоряджень заповідача, відмови від прийняття спадщини або неприйняття її та ін.;

- за відсутності спадкоємців за законом, якщо спадкодавцем було заповідано лише частину майна.

Слід відзначити, що згідно із ЦК УРСР майно, щодо якого не виявилося спадкоємців, переходило не у комунальну власність, до територіальної громади, а до держави.

Відповідно до ЦК України відповідний орган місцевого самоврядування на певній території має звернутися до суду із заявою за місцем відкриття спадщини про визнання спадщини відумерлою. Така заява подається органом місцевого самоврядування після спливу одного року від часу відкриття спадщини.

Визначення у законодавстві правових норм, котрі зобов`язують суб`єктів цивільних прав до певних дій, автоматично ставить запитання про механізми реалізації даної норми. У даному випадку законодавець не пропонує жодних негативних наслідків для територіальної громади у випадку нездійснення нею зазначених дій. Ситуація ускладнюється тим, що майно, щодо якого відкрилася спадщина, до набуття права на нього територіальною громадою нікому не належить, тобто є безсуб`єктивним. Від цього страждають інтереси кредиторів та інших осіб, причетних до спадкування, і у підсумку – потреби цивільного обороту. Слід пам’ятати про те, що основне призначення інституту відумерлості якраз і полягає у тому, щоб уникнути такої безсуб`єктністі.

Відумерла спадщина переходить до територіальної громади як до правонаступника, а не спадкоємця. Іншими словами, на громаду не поширюються у повному обсязі норми, що регулюють відносини із спадкування.

У юридичній літературі існують різні погляди на питання щодо правової природи виморочності спадкового майна. Переважна більшість цивілістів вважає, що перехід до держави виморочного майна слід визнати спадкуванням, оскільки це підтверджується самим законом: згідно із ч.4 ст.1277 ЦК України територіальна громада є зобов`язаною задовольнити претензії кредиторів спадкодавця, а отже, є правонаступником як у правах, так і в обов`язках спадкодавця (універсальним правонаступником). Ця ознака об`єднує територіальні громади зі спадкодавцями.

Особливість такого порядку переходу до держави як законодавчого попередника територіальної громади відумерлого майна зумовлюється тим, що держава виступає як підпризначений (у силу закону) спадкоємець.

Іншою істотною ознакою переходу до територіальної громади відумерлого майна є незалежність такого переходу від волі самої громади: вона не має права відмовитись від прийняття такого майна або не прийняти його.

Відповідно до іншої точки зору щодо правової природи виморочного майна його перехід до держави взагалі не можна пов`язувати з будь-яким цивільно-правовим наступництвом. Держава просто проявляє себе як суверен. Це підтверджується спільністю ознак переходу до держави виморочного, безхазяйного та конфіскованого майна.

Дійсно, на перший погляд можна знайти підтвердження цієї позиції у чинному законодавстві. Зокрема, згідно із уже згаданим Порядком питання обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження таким майном регулюється одним актом.

Разом із тим у даному нормативному акті зазначається, що дія встановленого порядку поширюється на майно, конфісковане згідно рішення суду, майно, визнане Безхазяйним, предмети – знахідки, а також майно, що за правом успадкування перейшло у власність держави. Отже, у ньому прямо вказується на існування майна, котре може бути успадкованим. Таким чином, незважаючи на регулювання даних правовідносин одним актом, не можна говорити про їх єдину правову природу.

До того ж, ніяким іншим чином, окрім як за допомогою ознак цивільного правонаступництва, не можна пояснити перехід до держави разом із активом виморочного майна також і обов`язків. Для отримання державою майна як безхазяйного потрібне настання відмінного від порядку спадкування державою юридичного складу. Набуття права власності на безхазяйне майно відноситься до первинних, а на виморочне майно - до похідних способів набуття права власності.

Таким чином, можна дійти висновку про те, що при переході відумерлого майна до територіальної громади, громада також виступає спадкоємцем, як і при спадкуванні за законом.

Відсутність у ст.1277 ЦК України вказівки на те, що територіальна громада є спадкоємницею, є істотною прогалиною вітчизняного законодавства, оскільки громада перебуває у заздалегідь більш вигідному правовому положенні у порівнянні зі спадкоємцями відповідно до заповіту і з закону. Передусім, це пояснюється тим, що громада не відшкодовує витрати щодо охорони спадкового майна, адже такі витрати відшкодовуються лише спадкоємцями, а громада формально спадкоємницею не вважається. Складається дещо абсурдна правова ситуація, коли згідно із ч.5 ст.1277 ЦК України спадщина до того, як перейти у власність громади охороняється, а охоронець є позбавленим права вимагати від громади відшкодування понесених витрат та сплати винагороди за охорону.

Окрім того, територіальна громада як наступниця у відумерлому майні звільняється також і від обов`язків щодо понесення інших витрат, які є притаманними спадкоємцям (зокрема, обов`язків щодо відшкодування витрат на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця).

Вищезазначене дає підставу для висновку про необхідність відображення у ст.1277 ЦК України норми про те, що територіальна громада є спадкоємницею відумерлого майна. Така норма позбавить її нічим не обґрунтованого привілейованого правового положення порівняно з іншими спадкоємцями.

Аналогічну норму, до речі, запровадив російський законодавець у відношенні держави, як спадкоємиці виморочного майна.

Іншим елементом спадкових правовідносин виступає їх об`єкт. Об`єктом спадкових правовідносин виступає спадщина, тобто сукупність прав та обов`язків, які належали спадкодавцеві і переходять до спадкоємців.

Незважаючи на те, що у процесі обговорення сутності об`єкта цивільних правовідносин висловлювалися погляди про непотрібність такої категорії, як об`єкт цивільних правовідносин, про необхідність вилучення об`єкту із числа елементів цивільних відносин тощо, усе ж наслідком дискусії було утвердження об`єкта як невід`ємного елемента цивільних правовідносин і сприйняття теорії багатоманітності об`єктів, згідно якої під об`єктами слід розуміти речі, дії, продукти інтелектуальної діяльності, які за своєю природою не є нерозривно пов`язаними із його особою і не припиняються із його смертю.

Об`єкт спадкових правовідносин слід відрізняти від їх змісту. Під змістом спадкових правовідносин розуміють права та обов`язки його учасників. Якщо враховувати те значення, яке має воля спадкодавця для формування об`єктного і суб`єктного складу відносин спадкування, слід зважити також і на надані йому суб`єктивні права. Основним правом спадкодавця є право на складання заповіту, яке у свою чергу складається із цілої низки правомочностей: на призначення спадкоємців та розподіл майна між ними; на усунення будь-якої особи з числа потенційних спадкоємців без зазначення причини; на заповідальну відмову, покладання; на призначення спадкоємця; на призначення виконавця заповіту; на розпорядження, що не мають майнового характеру тощо.

Основним правом спадкоємців є право на прийняття спадщини або на відмову від прийняття спадщини. Окрім того, такі спадкоємці мають право задля реалізації своїх спадкових прав звертатися до нотаріуса із різноманітними заявами та проханнями (зокрема, про вжиття ним заходів щодо охорони спадкового майна, про видачу їм дозволу щодо зняття коштів із банківського рахунку спадкодавця до явки інших спадкоємців тощо).

Спадкоємці, які спадщину прийняли, набувають дещо інші правомочності. Зокрема, вони одержують право на поділ спадщини і на її оформлення, хоча останнє може бути і обов’язком спадкоємців.

Спадкоємці, які спадщину прийняли і оформили свої права стають уже повними правонаступниками спадкодавця – носіями речових, зобов`язальних та інших прав, належних йому. Тому ці особи вже перетворюються із спадкоємців у власників, носіїв зобов`язальних та інших прав та обов`язків. Спадкування для них уже має значення лише етапу та законної підстави для набуття нових прав та обов`язків.

Читайте також:

1. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
2. Адміністративні правовідносини
3. Апаратура і методика проведення густинного гамма-гамма-каротажу
4. Апаратура і методика проведення густинного гамма-гамма-каротажу
5. Апаратура та методика проведення газометрії свердловин в процесі буріння
6. Банківські правовідносини
7. Банківські правовідносини мають такі самі характерні риси, що властиві усім видам правовідносин, але в них є і свої специфічні ознаки.
8. Бюджетні запити: їх суть, необхідність складання та аналіз
9. Бюджетні правовідносини: об’єкти, суб’єкти, норми бюджетного права
10. ВИБІР ТЕМИ КУРСОВОЇ РОБОТИ І СКЛАДАННЯ ПЛАНУ
11. Вибір типу обмотки і складання схеми.
12. Вибір типу обмотки і складання схеми.

Переглядів: 920