Ярі зернові культкри. Біологічні особливості та технологія вирощування (на прикладі ярого ячменю).

Біологічні особливості. Ярий ячмінь — невимоглива до тепла рослина. Насіння його починає проростати при температурі 1—2°С, а сходи і молоді рослини легко переносять приморозки до мінус З—4°С, зрідка до мінус 7—9°С. При такому зниженні температури листя може загинути, але вузол кущення зберігається і після підвищення температури рослини відростають, продовжується їх вегетація.

Оптимальна температура для росту і розвитку рослин у період вегетації 18°С. Разом з тим ячмінь характеризується значною стійкістю проти високих температур (запалів), легко витримуючи підвищення їх температури до 38—40°С. При такій температурі продихи ячменю не паралізуються протягом 25— 35 годин, тоді як у ярої пшениці вже через 10—17, а у вівса навіть через 5 годин настає їх параліч. Саме тому посіви ярого ячменю поширені у південних районах.

Серед хлібів першої групи ячмінь — найбільш посухостійкий. Його транспіраційний коефіцієнт становить близько 400 (від 300 до 450).

Для проростання насіння ячменю потрібно 45—50% води від його сухої маси (це значно менше, ніж для проростання насіння пшениці і вівса). Проте, на початку вегетації у ячменю недостатньо розвивається коренева система і рослини погано переносять весняні посухи. Тому затримка з сівбою може спричинити недружне з'явлення сходів. Ячмінь висівають у перші дні весняно-польових робіт.

Дуже чутливий ячмінь до надмірної вологості грунту — урожайність його різко знижується на заболочених грунтах, недостатньо розпушених, з близьким заляганням ґрунтових вод. Погано росте він на легких піщаних грунтах, дуже пригнічується на кислих торфовищах (при рН менше 6—6,5), а в умовах надмірно кислої реакції ґрунтового розчину (рН 3,5) Сходи не з'являються. Тому при вирощуванні ячменю хімічна меліорація таких грунтів є обов'язковим агротехнічним заходом.

На утворення 1 ц зерна ячменю з грунту виноситься 2,5 кг азоту, 1,1 кг фосфору, 1,8 кг калію. Порівняно з іншими зерновими культурами ячмінь менше виносить азоту і калію, проте краще росте на родючих, добре забезпечених поживними легкодоступними речовинами грунтах. Пояснюється це тим, що в нього слаборозвинена коренева система.

Ярий ячмінь добре кущиться, утворюючи 3—5 стебел на рослині. Цю властивість використовують у насінництві при розмноженні дефіцитних сортів.

Ячмінь — типова самозапильна рослина. Цвіте і запилюється, як правило, до викидання колоса, хоч, наприклад, голозерні і плівчасті ячмені з нещільним колосом схильні до відкритого цвітіння.

За особливостями розвитку ярий ячмінь належить до рослин довгого світлового дня. Серед інших зернових культур — це найбільш скоростигла; деякі його сорти дозрівають за 75 днів. Завдяки короткому вегетаційному періоду ярий ячмінь широко вирощують у північних районах. Наприклад, у Заполяр'ї він практично основна продовольча культура. Проте на півдні, південному заході України, де світловий день коротший, вегетаційний період ячменю становить 105—115 днів.

На Україні найбільш поширені такі сорти ячменю: Абава, Донецький 8, Дружба, Носівський 9, Нутанс 518, Одеський 82, Одеський 100, Роланд, Гостинець, Харківський 112 теплий.

Технологія вирощування. Місце в сівозміні. Ячмінь, як уже зазначалося, має недостатньо розвинену кореневу систему, що зрідка призводить до слабкого кущення і забур'яненості посівів.

Висівати ячмінь слід на родючих, чистих від бур'янів грунтах. Найкращі попередники для нього- просапні культури (картопля, кукурудза, коренеплоди), під які вносять органічні та мінеральні добрива. Міжрядний обробіток сприяє очищенню поля від бур'янів і накопиченню в грунті легкозасвоюваних поживних речовин. Крім того, після просапних культур не ущільнюється грунт (ячмінь погано переносить щільні грунти, що запливають; у нього жовкне листя, засихають верхівки). Добрими попередниками для ячменю є також озимі по удобрених парах.

Високі якості має кормове і продовольче зерно ячменю _гпри розміщенні його по пласту багаторічних трав і після зернобобових культур.

У степових і лісостепових районах ярий ячмінь здебільшого висівають після кукурудзи і озимої пшениці, а в районах бурякосіяння — після цукрових буряків, особливо у роки достатнього зволоження. На Поліссі його розміщують після кукурудзи на силос, картоплі, озимих, люпину.

Як скоростигла культура, ячмінь є добрим попередником 'для ярих культур, а у вологі роки — і для озимих. Він також цінна покривна культура для багаторічних трав.

Система удобрення. Ячмінь дуже добре реагує на внесення добрив. При застосуванні добрив під ячмінь слід враховувати , його вимоги до вмісту поживних речовин у різних грунтах. Так, при вирощуванні на підзолистих і сірих лісових грунтах, деградованих і опідзолених чорноземах, сіроземах та каштанових грунтах він найбільше реагує на азотні і фосфорні добрива. Калійні добрива найбільш ефективні на піщаних і осушених торфових грунтах, фосфорні — на глибоких чорноземах.

Пивоварний ячмінь треба добре забезпечувати, насамперед, фосфорно-калійними добривами, що сприяє накопиченню в зерні крохмалю. Продовольчий і кормовий ячмінь слід підживлювати азотними добривами.

При удобренні ячменю беруть до уваги те, що він позитивно реагує як на безпосереднє внесення добрив, так і на їх післядію. Тому ячмінь удобрюють мінеральними добривами, а органічні застосовують під його попередники. Норми мінеральних добрив доцільніше встановлювати на заплановану урожайність або на основі зональних рекомендацій.

Орієнтовні норми внесення такі: при основному внесенні на дерново-підзолистих супіщаних і суглинкових грунтах Полісся — ; на чорноземах правобережного Лісостепу — ; на чорноземах центрального, північного і лівобережного Степу — ; каштанових і солонцюватих грунтах південного Степу — - При вирощуванні ячменю після неудобрених попередників норми добрив збільшують на 25—30%.

Фосфорні та калійні добрива вносять під основний обробіток грунту, азотні — локально (одночасно з передпосівною культивацією) культиваторами-рослинопідживлювачами на глибину 10—12 см.

Мінеральні добрива вносять також у рядки під час сівби ячменю: у Степу і Лісостепу — гранульований суперфосфат ( ) на Поліссі — повне мінеральне добриво ( ).

Під ячмінь використовують мідні, борні, марганцеві мікродобрива. Так, на болотистих і торфових грунтах Полісся під ячмінь слід вносити мідні добрива у вигляді мідного купоросу (25 кг/га) або піритного недогарку (3—5 ц/га). На чорноземах ефективні марганцеві шлаки по 2—3 ц/га під зяблеву оранку та марганізований гранульований суперфосфат, який вносять у рядки під час сівби ячменю з розрахунку близько 50 кг/га.

При вирощуванні ячменю, особливо пивоварного, на кислих грунтах, їх обов'язково вапнують. При цьому збільшується маса 1000 зерен і вміст в них крохмалю. У вологі роки у фазі кущення рослини ячменю підживлюють азотними добривами з розрахунку 20—30 кг діючої речовини на 1 га.

Сівба. Сіють ячмінь кондиційним насінням високих репродукцій. Перед сівбою (завчасно) його протруюють Вітаваксом (3—3,5 кг/т), Фундазолом (2—3 кт/т) або іншими препаратами із застосуванням плівкоутворювачів (ПВС або №КМЦ). Якщо є загроза появи жужелиці, насіння обпудрюють гептахлором (4 кг/т). Сіяти ячмінь треба в ранні строки. Запізнення на 5—7 днів призводить до зниження врожаю в умовах України на 4—6, а в посушливі роки на 10—14 ц/га і більше. При запізненні з сівбою пивоварного ячменю підвищується плівчастість і зменшується величина зерна та вміст у ньому крохмалю.

Основний спосіб сівби — звичайний рядковий з міжряддями 15 см. Одночасно з сівбою створюють постійні технологічні колії, перекриваючи для цього висівні апарати 6—7 та 18—19 сош ників у середній сівалці (СЗ-3,6, СЗТ-3,6) сівалкового агрегату

Орієнтовні норми висіву ячменю в основних грунтово-клі матичних зонах України такі: у поліських і західних районах 4,5—5; Лісостепу — 4—4,5; у центральних і північних районах Степу — 4—4,5; у південних і південно-східних степових — 3,5—4 млн. схожих насінин на 1 га. Вагова норма висіву коливається відповідно від 180 до 220 і від 140 до 160 кг/га.

Для схильних до вилягання та висококущистих сортів ячменю норми висіву зменшують орієнтовно на 0,8—1 млн. на 1 га, для стійких проти вилягання і менш кущистих — збільшують на таку ж кількість.

При вирощуванні ячменю після кращих попередників шетосовують менші норми висіву, ніж після гірших. При іипізненні з сівбою або висіванні у сухий грунт норму висіву мчменю також збільшують.

При вузькорядному способі норму висіву збільшують на 0,5 -1 млн. насінин на 1 га порівняно із сівбою звичайним рядковим способом.

У сівозміні під ярий ячмінь підсівають багаторічні трави (конюшину, люцерну, еспарцет). Норми висіву багаторічних трав під покрив ячменю залежно від зони становлять: конюшина — 14—20 кг/га, люцерна — від 10—12 до 18—20 і венпрцст — від 60—80 до 100 кг/га. Сумішки висівають зерно-трав'яними сівалками СЗТ-3,6, які окремо висівають насіння ячменю і трав. У сумішках норму висіву ячменю зменшують на 0,5 - 1 млн. насінин на гектар.

Глибина загортання насіння ячменю на важких глинистих грунтах становить 3—4 см, на легких — 5—6 см, у посушливих степових районах — 7—8 см (конюшини і люцерни — 2—3 см, й еспарцету — 3—4 см).

Догляд за посівами. У посушливу весну для підвищення польової схожості і дружного проростання насіння ячменю проводять післяпосівне коткування посівів кільчасто-шпоровими ботками ККШ-6. У районах достатнього зволоження, зокрема на важких грунтах, що запливають, ґрунтову кірку руйнують ротаційними мотиками МВН-2,8 або голчастими боронами БИГ-3.

У період иегстації застосовують інтегровану систему захисту ячменю від хвороб, шкідників та бур'янів. При виявленні ознак борошнистої роси, іржі посіви обприскують за допомогою обприскувачів ОПШ - 15, ОВТ-1А та інших Байлетоном (0,6 кг/га) або Тілтом (0,5 л/га).

Збирання врожаю. Збирають ячмінь у фазі воскової стиглості зерна, поєднуючи роздільне збирання з прямим комбайнуванням. Посіви високорослих сортів, а також забур’янені та полеглі скошують роздільним способом у валки при вологості зерна 30 – 38%, а тизькорослі, зріджені, чисті – прямим комбайнуванням при вологості зерна 15 – 18%.

Після обмолоту зерно ячменю очищають, доводять його вологість до 14 – 15% і використовують за призначенням.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Озимні злакові культури. Біологічні особливості та технологія вирощування (наприклад, озима пшениця).	\|	Лекція № 11

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.