• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ярі зернові культкри. Біологічні особливості та технологія вирощування (на прикладі ярого ячменю).

Біологічні особливості. Ярий ячмінь — невимоглива до тепла рослина. Насіння його починає проростати при температурі 1—2°С, а сходи і молоді рослини легко переносять приморозки до мінус З—4°С, зрідка до мінус 7—9°С. При такому зниженні температури листя може загинути, але вузол кущення зберігається і після підвищення температури рослини відростають, продовжується їх вегетація.

Оптимальна температура для росту і розвитку рослин у період вегетації 18°С. Разом з тим ячмінь характеризується значною стійкістю проти високих температур (запалів), легко витримуючи підвищення їх температури до 38—40°С. При такій температурі продихи ячменю не паралізуються протягом 25— 35 годин, тоді як у ярої пшениці вже через 10—17, а у вівса навіть через 5 годин настає їх параліч. Саме тому посіви ярого ячменю поширені у південних районах.

Серед хлібів першої групи ячмінь — найбільш посухостій­кий. Його транспіраційний коефіцієнт становить близько 400 (від 300 до 450).

Для проростання насіння ячменю потрібно 45—50% води від його сухої маси (це значно менше, ніж для проростання насіння пшениці і вівса). Проте, на початку вегетації у ячменю недостатньо розвивається коренева система і рослини погано переносять весняні посухи. Тому затримка з сівбою може спричинити недружне з'явлення сходів. Ячмінь висівають у перші дні весняно-польових робіт.

Дуже чутливий ячмінь до надмірної вологості грунту — урожайність його різко знижується на заболочених грунтах, недостатньо розпушених, з близьким заляганням ґрунтових вод. Погано росте він на легких піщаних грунтах, дуже пригні­чується на кислих торфовищах (при рН менше 6—6,5), а в умовах надмірно кислої реакції ґрунтового розчину (рН 3,5) Сходи не з'являються. Тому при вирощуванні ячменю хімічна меліорація таких грунтів є обов'язковим агротехнічним заходом.

На утворення 1 ц зерна ячменю з грунту виноситься 2,5 кг азоту, 1,1 кг фосфору, 1,8 кг калію. Порівняно з іншими зерно­вими культурами ячмінь менше виносить азоту і калію, проте краще росте на родючих, добре забезпечених поживними легкодоступними речовинами грунтах. Пояснюється це тим, що в нього слаборозвинена коренева система.

Ярий ячмінь добре кущиться, утворюючи 3—5 стебел на рослині. Цю властивість використовують у насінництві при розмноженні дефіцитних сортів.

Ячмінь — типова самозапильна рослина. Цвіте і запилю­ється, як правило, до викидання колоса, хоч, наприклад, голозерні і плівчасті ячмені з нещільним колосом схильні до відкритого цвітіння.

За особливостями розвитку ярий ячмінь належить до рослин довгого світлового дня. Серед інших зернових культур — це найбільш скоростигла; деякі його сорти дозрівають за 75 днів. Завдяки короткому вегетаційному періоду ярий ячмінь широко вирощують у північних районах. Наприклад, у Заполяр'ї він практично основна продовольча культура. Проте на півдні, південному заході України, де світловий день коротший, вегетаційний період ячменю становить 105—115 днів.

На Україні найбільш поширені такі сорти ячменю: Абава, Донецький 8, Дружба, Носівський 9, Нутанс 518, Одеський 82, Одеський 100, Роланд, Гостинець, Харківський 112 теплий.

Технологія вирощування. Місце в сівозміні. Ячмінь, як уже зазначалося, має недостатньо розвинену кореневу систему, що зрідка призводить до слабкого кущення і забур'яненості посівів.

Висівати ячмінь слід на родючих, чистих від бур'янів грун­тах. Найкращі попередники для нього- просапні культури (картопля, кукурудза, коренеплоди), під які вносять органічні та мінеральні добрива. Міжрядний обробіток сприяє очищен­ню поля від бур'янів і накопиченню в грунті легкозасвою­ваних поживних речовин. Крім того, після просапних культур не ущільнюється грунт (ячмінь погано переносить щільні грунти, що запливають; у нього жовкне листя, засихають вер­хівки). Добрими попередниками для ячменю є також озимі по удобрених парах.

Високі якості має кормове і продовольче зерно ячменю _гпри розміщенні його по пласту багаторічних трав і після зернобобових культур.

У степових і лісостепових районах ярий ячмінь здебільшого висівають після кукурудзи і озимої пшениці, а в районах бурякосіяння — після цукрових буряків, особливо у роки дос­татнього зволоження. На Поліссі його розміщують після кукурудзи на силос, картоплі, озимих, люпину.

Як скоростигла культура, ячмінь є добрим попередником 'для ярих культур, а у вологі роки — і для озимих. Він також цінна покривна культура для багаторічних трав.

Система удобрення. Ячмінь дуже добре реагує на внесення добрив. При застосуванні добрив під ячмінь слід враховувати , його вимоги до вмісту поживних речовин у різних грунтах. Так, при вирощуванні на підзолистих і сірих лісових грунтах, деградованих і опідзолених чорноземах, сіроземах та каш­танових грунтах він найбільше реагує на азотні і фосфорні добрива. Калійні добрива найбільш ефективні на піщаних і осушених торфових грунтах, фосфорні — на глибоких чорноземах.

Пивоварний ячмінь треба добре забезпечувати, насамперед, фосфорно-калійними добривами, що сприяє накопиченню в зерні крохмалю. Продовольчий і кормовий ячмінь слід піджив­лювати азотними добривами.

При удобренні ячменю беруть до уваги те, що він позитивно реагує як на безпосереднє внесення добрив, так і на їх післядію. Тому ячмінь удобрюють мінеральними добривами, а органічні застосовують під його попередники. Норми мінеральних добрив доцільніше встановлювати на заплановану урожайність або на основі зональних рекомендацій.

Орієнтовні норми внесення такі: при основному внесенні на дерново-підзолистих супіщаних і суглинкових грунтах Полісся — ; на чорноземах правобережного Лісо­степу — ; на чорноземах центрального, північного і лівобережного Степу — ; каштанових і солонцюва­тих грунтах південного Степу — - При вирощуванні ячменю після неудобрених попередників норми добрив збіль­шують на 25—30%.

Фосфорні та калійні добрива вносять під основний обро­біток грунту, азотні — локально (одночасно з передпосівною культивацією) культиваторами-рослинопідживлювачами на глибину 10—12 см.

Мінеральні добрива вносять також у рядки під час сівби ячме­ню: у Степу і Лісостепу — гранульований суперфосфат ( ) на Поліссі — повне мінеральне добриво ( ).

Під ячмінь використовують мідні, борні, марганцеві мікро­добрива. Так, на болотистих і торфових грунтах Полісся під ячмінь слід вносити мідні добрива у вигляді мідного купоросу (25 кг/га) або піритного недогарку (3—5 ц/га). На чорноземах ефективні марганцеві шлаки по 2—3 ц/га під зяблеву оранку та марганізований гранульований суперфосфат, який вносять у рядки під час сівби ячменю з розрахунку близько 50 кг/га.

При вирощуванні ячменю, особливо пивоварного, на кислих грунтах, їх обов'язково вапнують. При цьому збільшу­ється маса 1000 зерен і вміст в них крохмалю. У вологі роки у фазі кущення рослини ячменю підживлюють азотними добривами з розрахунку 20—30 кг діючої речовини на 1 га.

Сівба. Сіють ячмінь кондиційним насінням високих репро­дукцій. Перед сівбою (завчасно) його протруюють Вітаваксом (3—3,5 кг/т), Фундазолом (2—3 кт/т) або іншими препаратами із застосуванням плівкоутворювачів (ПВС або №КМЦ). Якщо є загроза появи жужелиці, насіння обпудрюють гептахлором (4 кг/т). Сіяти ячмінь треба в ранні строки. Запізнення на 5—7 днів призводить до зниження врожаю в умовах України на 4—6, а в посушливі роки на 10—14 ц/га і більше. При запізненні з сівбою пивоварного ячменю підвищується плівчастість і зменшується величина зерна та вміст у ньому крохмалю.

Основний спосіб сівби — звичайний рядковий з міжряддями 15 см. Одночасно з сівбою створюють постійні технологічні колії, перекриваючи для цього висівні апарати 6—7 та 18—19 сош ників у середній сівалці (СЗ-3,6, СЗТ-3,6) сівалкового агрегату

Орієнтовні норми висіву ячменю в основних грунтово-клі матичних зонах України такі: у поліських і західних районах 4,5—5; Лісостепу — 4—4,5; у центральних і північних районах Степу — 4—4,5; у південних і південно-східних степових — 3,5—4 млн. схожих насінин на 1 га. Вагова норма висіву коливається відповідно від 180 до 220 і від 140 до 160 кг/га.

Для схильних до вилягання та висококущистих сортів ячменю норми висіву зменшують орієнтовно на 0,8—1 млн. на 1 га, для стійких проти вилягання і менш кущистих — збільшують на таку ж кількість.

При вирощуванні ячменю після кращих попередників шетосовують менші норми висіву, ніж після гірших. При іипізненні з сівбою або висіванні у сухий грунт норму висіву мчменю також збільшують.

При вузькорядному способі норму висіву збільшують на 0,5 -1 млн. насінин на 1 га порівняно із сівбою звичайним рядковим способом.

У сівозміні під ярий ячмінь підсівають багаторічні трави (конюшину, люцерну, еспарцет). Норми висіву багаторічних трав під покрив ячменю залежно від зони становлять: конюшина — 14—20 кг/га, люцерна — від 10—12 до 18—20 і венпрцст — від 60—80 до 100 кг/га. Сумішки висівають зерно-трав'яними сівалками СЗТ-3,6, які окремо висівають насіння ячменю і трав. У сумішках норму висіву ячменю зменшують на 0,5 - 1 млн. насінин на гектар.

Глибина загортання насіння ячменю на важких глинистих грунтах становить 3—4 см, на легких — 5—6 см, у посушливих степових районах — 7—8 см (конюшини і люцерни — 2—3 см, й еспарцету — 3—4 см).

Догляд за посівами. У посушливу весну для підвищення польової схожості і дружного проростання насіння ячменю проводять післяпосівне коткування посівів кільчасто-шпоровими ботками ККШ-6. У районах достатнього зволоження, зокрема на важких грунтах, що запливають, ґрунтову кірку руйнують ротаційними мотиками МВН-2,8 або голчастими боронами БИГ-3.

У період иегстації застосовують інтегровану систему захисту ячменю від хвороб, шкідників та бур'янів. При виявленні ознак борошнистої роси, іржі посіви обприскують за допомогою обприскувачів ОПШ - 15, ОВТ-1А та інших Байлетоном (0,6 кг/га) або Тілтом (0,5 л/га).

Збирання врожаю. Збирають ячмінь у фазі воскової стиглості зерна, поєднуючи роздільне збирання з прямим комбайнуванням. Посіви високорослих сортів, а також забур’янені та полеглі скошують роздільним способом у валки при вологості зерна 30 – 38%, а тизькорослі, зріджені, чисті – прямим комбайнуванням при вологості зерна 15 – 18%.

Після обмолоту зерно ячменю очищають, доводять його вологість до 14 – 15% і використовують за призначенням.

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. IXX. ОСОБЛИВОСТІ ПРИЙОМУ ДО кафедри військової підготовки НАУ
3. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
4. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
5. XIV. Біологічні активи
6. XVIII. Особливості прийому та навчання іноземців та осіб без громадянства у вищих навчальних закладах України
7. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
8. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
9. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
10. Аграрна сфера виробництва та її особливості
11. Аграрне виробництво і його особливості
12. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.

Переглядів: 2062