• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Соціальна стратифікація.

Соціальна структура суспільства не є його простим описом в «горизонтальній проекції», вона передусім є відображенням соціальної нерівності Нерівність індивідів і соціальних груп є первинною ознакою соціальної структури.

Факт нерівності зумовлює розвиток і зміну соціальної структури. Нерівність людей виявляється в різних аспектах їх буття. Але не все, що різнить їх є соціально значущим. Про соціальну нерівність йдеться тільки тоді, коли вона за якимось критерієм закріплена інституціально як базовий принцип вертикальної класифікації людей. Соціологія соціальну нерівність розглядає як результат соціальної стратифікації.

Засновниками сучасної теорії соціальної стратифікації вважають М.Вебера, російського соціолога Сорокіна. Пізніше цю теорію розвинули англійський соціолог Г.Дейм, американські соціологи Т.Парсонс, Р.-К. Мертон та інші вчені, які вважали, що вертикальна класифікація людей та їх груп спричинена розподілом функцій в суспільстві. На їх думку, соціальна стратифікація забезпечує виокремлення соціальних верств за певними важливими для конкретного суспільства ознаками : характером власності, розміром доходів, обсягом влади , освітою, престижем, національними та іншими.

В основі соціальної нерівності, за М.Вебером, лежать не лише володіння власністю й рівень доходів . Нерівність статусів дає змогу виконувати ту чи іншу соціальну роль та забезпечують можливість досягнення певного становища , а також рівень володіння реальною владою, зокрем, належність до тих чи інших політичних угрупувань. Кожен з цих компонентів може забезпечити сходження «соціальною драбиною». В середні віки особливу роль у формуванні ієрархічної структури відігравала належність до певних статусних груп. У новітні часи в ряді

країн найважливішим фактором, що забезпечує входження до найвищих верств, ставала партійна належність. Зокрема, в тоталітарному радянському суспільстві саме вона визначала близькість до владних структур й давала можливість досягти вищих щаблів соціальної ієрархії.

Питирим Сорокін виділяє три основні форми стратифікації і , відповідно, три види критеріїв: економічні, політичні, професійні. Всі вони пов’язані між собою. Люди, які належать до вищих верств, у якомусь одному відношенні, як правило, належать до тих самих верств і за іншими параметрами. Представники вищих економічних верств належать одночасно й до вищих політичних тощо.

Суспільство не тільки допускає ієрархію статусного становища груп, окремих індивідів, що до них належать, але сприймає її як джерело для свого розвитку. Соціальна стратифікація вказує на нерівність у суспільстві, його поділ за певним критерієм чи їх сукупністю на стійкі групи, які мають неоднаковий вплив на суспільне життя.

Соціально стратифікаційний підхід є одночасно методологією і теорією розгляду соціальної структури суспільства. Він сповідує такі основні принципи, як обов’язковість дослідження всіх верств суспільства; застосування при їх порівнянні єдиного критерію; достатність критеріїв для повного й глибокого аналізу кожної з досліджуваних соціальних верств.

Соціальна стратифікація – це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві в даний історичний проміжок часу.

Це поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви , які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо. Таку ієрархічно побудовану структуру соціальної нерівності можна уявити як розподіл суспільства на страти (від лат. stratum – пласт, прошарок)

Розшароване, багаторівневе суспільство можна порівняти з геологічними нашаруваннями грунту, або різнокольоровими пластами кондитерського виробу.

Соціальна стратифікація означає як сам процес, що безперервно триває в суспільстві, так і його результат. Він засвідчує не просто різне становище індивідів, родин країн в суспільстві, а саме їх нерівноправність.

Найчастіше для загального уявлення про соціальну ієрархію суспільства достатньо поділити громадян будь-якого суспільства відповідно до таких критеріїв: дохід, освіта, влада, престиж.

Дохід вимірюється в гривнях або доларах, які одержує окремий індивід або сім'я протягом певного періоду часу, скажімо, одного місяця або року.

Освіта вимірюється кількістю років навчання у школі, ліцеї, гімназії, технікумі, коледжі, університеті. Наприклад , професор має більше 20років формального навчання, а інша людина може не мати і неповної середньої освіти.

Влада вимірюється кількістю людей, на яких розповсюджується прийняте Вами рішення. Влада – можливість нав’язувати свою волю або рішення іншим людям незалежно від їх волі. Скажімо, рішення Президента України розповсюджується на всіх громадян, а рішення бригадира – лише на членів бригади.

Престиж – повага статуса, яка склалася в громадській думці.

Система цінностей, яка панує в суспільстві, буде визначати домінанти у співвідношенні чотирьох критеріїв. У тоталітарних суспільствах визначальною була наближеність до влади, доступ до прийняття владних рішень, що давало

можливість піднятись на вершину соціальної піраміди за всіма показниками. Сучасне суспільство орієнтується на фінансовий успіх, досягнення якого відкриває більші перспективи і в набутті влади. Кожна привілейована страта об’єктивно прагне до закріплення і відтворення у спадкоємців свого престижного статусу, до перетворення власного набутого статусу у приписний для нащадків, принаймі, для полегшення їм процесу набуття привілейованого статусу. При тому, чим впливовішою є страта, тим більше в неї таких можливостей, наприклад, через передачу частини нагромаджених багатств у спадок, через створення умов для набуття кращої освіти тощо.

Особливості соціальної стратифікації:

1)стратифікація є ранговим розшаруванням, коли вищі верстви знаходяться у більш привілейованому становищі ніж нижчі (стосовно ресурсів і можливостей розвитку);

2)верхні верстви, як правило, значно менші за кількістю членів суспільства, що до них належать, аніж нижчі.

Те саме можна сказати і щодо інших верств, якщо їх розглядати послідовно зверху вниз

Однак у сучасних розвинутих суспільствах цей порядок порушується. Нижчі верстви в кількісному відношенні поступаються так званому «середньому класу» .

Соціальна стратифікація означає як сам процес, що безперервно триває в суспільстві , так і його результат. Вона засвідчує не просто різне становище в суспільстві індивідів, родин, країн, а саме їх нерівноправність. Стратифікація є не лише методом виявлення верств конкретного суспільства , а й портретом цього суспільства. Простратифікувавши населення країни, можна виділити страти (верстви), з яких воно складається. Тому стратифікація є ознакою будь-якого суспільства.

Читайте також:

1. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
2. Адресна соціальна допомога
3. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
4. Б. Громадсько-політичний рух 60-90 рр. ХІХ ст. інтелігенції Росії та України, в центрі уваги яких був народ, селянська община та соціальна революція.
5. Біологічна, соціальна та психологічна сутність здоров’я.
6. Визначення поняття соціальна мобільність.
7. Гендерна нерівність і соціальна стратифікація
8. Генеза і соціальна сутність мистецтва.
9. Глава 6. СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ
10. Господарська, економічна та соціальна діяльність підприємства
11. Державна соціальна допомога
12. До теми 6. Соціальна структура суспільства. Теорії соціальної стратифікації

Переглядів: 665