Місце етносоціології в структурі соціологічного знання.

Кожна людина ідентифікує свою належність до певної спільноти. Етнічна самоідентифікація є однією з її базових ідентифікаційних практик. Почуття етнічної спільності у давніх суспільствах було першим у розмежуванні на «своїх» і «чужих». Етнічне самовизначення людини є значно суттєвішим за усвідомлення територіальної відокремленості. В етнічності відображаються особливості соціальних практик, культурної спадщини тощо. Феномен етнічного, національного вивчають етнографія, соціальна антропологія, історія, філософія, політологія та ін. У просторі соціологічної науки проблемами етнічного та національного займається етносоціологія. Етносоціологія (грец. ethnos — плем'я, народ) — галузь соціології, що досліджує суть і функції різних етнічних спільнот (рід, плем'я, народність, нація) з метою з'ясування загальних закономірностей їх взаємодії та вироблення механізмів включення в існуючу систему соціальних відносин.
Як наукова дисципліна, вона існує на стику соціології, етнографії та історії. Предмет її — взаємозв'язок загальних соціальних явищ і процесів з явищами та процесами етнічними. Об'єкт — особливості етнічних виявів соціального.

До найважливіших проблем, які досліджує етносоціологія, належать:

- етнічна зумовленість характерних рис культури та побуту соціальних спільнот;

- етнічні впливи на формування ціннісних орієнтацій;

- зв'язок національних чинників із особливостями соціальної структури, міграційної і трудової мобільності, урбанізації тощо;

- соціальна детермінованість національної самосвідомості, міжнаціональнихвідносин;

- сутність міжнаціональних конфліктів;

- етномовні процеси.

Термін «етносоціологія» обґрунтований у 30-ті роки ХХст. Німецьким ученим Ріхардом Турнвальдом, який досліджував соціальну структуру аборигенів Соломонових островів. Етносоціологію він тлумачив як науку , що досліджує структури і процеси всередині етнічних спільнот і між ними.

Одним із перших етносоціологічних досліджень є праця У.Томаса і Ф.Знанецького «Польський селянин у Європі й Америці» (1918-1920), присвячена адаптації польських емігрантів у США.

Сучасні етносоціологічні дослідження мають соціально-психологічне спрямування, зосереджені на аналізі між групових відносин (між групових конфліктів, дискримінації, етнорасових забобонів тощо).

В Україні як окрема дисципліна вона почала формуватися на межі 50—60-х років XX ст. Однак її джерелом стали: етнографія, історія, фольклористика та інші науки, які цікавилися особливостями національної культури, традиціями народу.
Не залишилась осторонь цього процесу і соціологічна наука. Стараннями Максима Ковалевського (1851—1916) (робота Російської вищої школи суспільних наук у Парижі), а згодом М. Грушевського, який створив Український соціологічний інститут у Відні, етнографічні дослідження тогочасного та минулого становища українського народу набули системного характеру. Помітне місце посідали вони і в діяльності Всеукраїнської академії наук.

Щоправда, згодом і до кінця 50-х років XX ст., вивчення етнографічних і національних аспектів суспільного життя було унеможливлене у зв'язку із загрозами бути звинуваченим у «буржуазному націоналізмі». Тому проблеми, які досліджує етносоціологія (феномен етносу, нації тощо), в Україні значилися як «ризиковані».
Певні зміни у ставленні до етносоціології, як і щодо можливості досліджень етнічних аспектів соціального, відбулися у другій половині 60-х років. Безумовно, і тоді наукові пошуки не могли бути очищеними від ідеологічних нашарувань, зосереджувалися насамперед на «національних особливостях соціалізму», «поліетнічності в умовах соціалізму» тощо.

Радянська наука етносоціологічні проблеми розглядала здебільшого на межі між соціологією та етнографією, історією тощо. Помітну роль у становленні проблематики етносоціології відіграла діяльність Інституту етнографії АН СРСР, особливо з середини 60-х років, коли його очолив видатний етнолог Ю. Бромлей.

У пострадянський час етносоціологія здебільшого переймалася соціальним розвитком етнічних груп у процесі трансформації політичного, економічного і соціальногосередовища.
Для української етносоціології актуальними є дослідження етнонаціональної ідентичності , націоналізму в різних проявах (економічного, культурного, політичного сепаратизму), вивчення впливу етнічного походження на соціальну мобільність та ін..

Як і кожна молода галузь, етносоціологія особливу увагу зосереджує на з’ясуванні сутності і специфіки наукового апарату, базових понять («етнос», «народність», «нація» тощо), формуванні методології досліджень. Існують різні підходи до пояснення базових понять етносоціології, особливо це стосується категорії «етнос». Загальноприйнятим є його визначення , сформульоване відомим російським дослідником Ю.Бромлеєм.

Етнос — усталена сукупність людей, яка історично склалася на певній території і має спільні, відносно стабільні особливості мови, культури й психіки, а також усвідомлення своєї єдності та відмінності від інших подібних утворень (самосвідомість), зафіксоване у самоназві (етнонімі).

Отже, згідно з еволюційно-історичним підходом, етноси характеризуються певними стійкими ознаками (мова, культура, етнічна самосвідомість, самоназва тощо), які формуються у взаємозв'язку з певними передумовами — природними, територіальними, соціально-економічними, державно-правовими та ін.

Найхарактернішою ознакою у виокремленні етнічної групи вважають етнічну ідентичність.

Етнічна ідентичність — відчуття взаємної тотожності, історичної, соціальної та культурної спільності у представників однієї етнічної групи.

Здебільшого етнічна ідентичність може бути зафіксована та вивчена на рівні етнічних стереотипів. Етнічний стереотип (грец. stereos — твердий і typos — відбиток) — стандартизований, стійкий, емоційно насичений, ціннісно визначений образ, уявлення про певний об'єкт, продукований під впливом конкретної етнічної культури, актуальний для представників окремої етнічної спільноти.

Етнічні стереотипи спрощують сприйняття навколишнього світу для представників конкретного етносу, водночас вони допомагають етносу зберігати ідентичність, поширюватися і розвиватися у часі та просторі.
Однією із проблем етносоціології є визначення таких категорій «народність» і «нація». Народність - мовна, територіальна та культурна сукупність людей, яка склалася історично і передує нації.

Народності - починають формуватися одночасно з консолідацією союзів племен. Згодом формується територіальна, мовна, культурна спільність з відповідною самоназвою, але народності не ототожнюються з державами, що починають формуватися, ні територіально, ні мовно.

Нація — особлива історична сукупність людей, що характеризується спільністю походження, мови, території, економічного становища, психічного стану та культури, що виявляються в єдиній етнічній свідомості та самосвідомості.
Важливою ознакою нації є внутрішній державний устрій та чіткі державні кордони, у межах яких завершується їх формування.

Останнім часом стала поширеною точка зору, згідно з якою відмінність між народністю та нацією є досить умовною, а окремі етнічні групи були закріплені за цими поняттями довільно.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціальні процеси як соціологічна категорія.	\|	Сучасні етнічні процеси: інтеграція, консолідація, асиміляція, сегрегація.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.