Сертифікація та порядок допуску повітряних суден до експлуатації.

Державна належність та реєстрація повітряних суден.

Повітряне судно володіє національною приналежністю, яка визначається фактом його реєстрації в тій або іншій державі. Принцип національної приналежності| створює безпосередній (публічно-правовий) зв'язок між державою реєстрації і повітряним судном, яке таким чином знаходиться під захистом цієї держави. Юрисдикція держави розповсюджується на її територію. Тому за межами території України зареєстроване в Україні повітряне судно повинно підпорядковуватись законам держави в межах якої воно знаходиться. При виконанні польотів у міжнародному повітряному просторі повітряне судно зареєстроване в Україні підпорядковується національному законодавству.

Згідно законодавству України державні і цивільні повітряні судна підлягають обов’язковій реєстрації і можуть бути зареєстровані тільки в одній державі, а експериментальні повітряні судна підлягають обліку який має внутрішній відомчий організаційний характер і ведеться з метою упорядкування обліку та допуску до польотів експериментальних повітряних суден.

З моменту внесення повітряного судна до державного реєстру повітряних суден України всі записи, зроблені раніше стосовно цього повітряного судна у реєстрах повітряних суден інших держав, не визнаються Україною.

Таким же чином не визнається Україною занесення повітряного судна України до реєстру повітряних суден іншої держави, якщо це повітряне судно не виключено з державного реєстру повітряних суден України.

Реєстрація цивільних повітряних суден Українирегламентується Правилами реєстрації цивільних повітряних суден в Україні, які затверджені наказом № 67 Державної служби з нагляду за забезпеченням безпеки авіації (втратив чинність). МІНІСТЕРСТВО ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ НАКАЗ 25.10.2012 № 636 „Про затвердження Авіаційних правил України, Частина 47 "Правила реєстрації цивільних повітряних суден в Україні"(Дивись додаток 1)Реєстрація державних повітряних суден регламентується Положенням про порядок реєстрації державних повітряних суден України затверджених наказом Міністерства оборони України № 435 від 02.12.1998 року, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28.01.1999 року за № 48/3341(Наказ втратив чинність)

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ НАКАЗ 07.02.2012 № 63 „Про затвердження Правил реєстрації державних повітряних суден України та Правил сертифікації екземпляра державного повітряного судна України”

(Дивись додаток 2)

Закон України “ Про підтвердження відповідності” визначає правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу та спрямований на забезпечення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності. Згідно цього закону сертифікація – процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам.

Сертифікація повітряних суден в Україні регламентується положеннями Повітряного кодексу України. Авіаційні правила України визначають і регулюють порядок діяльності авіації з метою забезпечення безпеки польотів та екологічної безпеки.

До авіаційних правил України належать норми льотної придатності цивільних повітряних суден, стандарти і нормативи у галузі охорони навколишнього природного середовища та інш.

Розгляд порядку сертифікації повітряних суден потребує визначення наступних термінів:

сертифікація – встановлення відповідності авіаційної техніки вимогам до льотної придатності і охорони навколишнього середовища;авіаційна техніка – повітряне судно і його компоненти;сертифікат типу – документ, що видається органом сертифікації і засвідчує відповідність зразка авіаційної техніки вимогам сертифікаційного базису;зразок авіаційної техніки – тип повітряного судна, тип авіаційного маршового двигуна, тип повітряного гвинта і тип допоміжного двигуна;сертифікаційний базис – комплекс вимог до льотної придатності й охорони навколишнього середовища, що поширені на даний зразок авіаційної техніки;типова конструкція – конструкція зразка авіаційної техніки (включаючи його льотні характеристики й експлуатаційні обмеження), відповідність якої вимогам сертифікаційного базису встановлюється за результатами сертифікації зразка;розробник – фізична або юридична особа, що здійснює розробку авіаційної техніки і має відповідний сертифікат;виробник – фізична або юридична особа, що здійснює виробництво авіаційної техніки і має відповідний сертифікат;експлуатант – фізична або юридична особа, що здійснює експлуатацію повітряних суден і має відповідний сертифікат.Розділ IIIОСНОВНІ МЕХАНІЗМИ УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮВ ГАЛУЗІ АВІАЦІЇ Стаття 13. Сертифікація, схвалення суб'єктів авіаційної діяльності 1. Сертифікат на відповідність вимогам авіаційних правил України повинні отримати підприємства та організації, які в галузі цивільної авіації здійснюють: 1) розроблення цивільної авіаційної техніки і змін до неї з метою схвалення типової конструкції та серійне виробництво авіаційної техніки схваленої конструкції; 2) технічне обслуговування авіаційної техніки; 3) управління підтриманням льотної придатності; 4) експлуатацію повітряних суден; 5) навчання авіаційного персоналу та персоналу, діяльність якого стосується забезпечення авіаційної безпеки, персоналу з наземного обслуговування; 6) наземне обслуговування; 7) надання послуг з аеронавігаційного обслуговування; 8) захист цивільної авіації від актів незаконного втручання; 9) інші види діяльності, передбачені законодавством, у тому числі авіаційними правилами України. 2. Сертифікат видається після здійснення процедури сертифікації, у ході якої перевіряється довгострокова здатність суб'єкта або об'єкта авіаційної діяльності до безпечного виконання дозволеного виду діяльності або функцій у галузі цивільної авіації. 3. Розробники та виробники цивільної авіаційної техніки, організації з технічного обслуговування, які отримали відповідний сертифікат на певний вид діяльності, мають право проводити випробувальні та виробничі польоти прототипів нових та модифікованих цивільних повітряних суден, включаючи тренування екіпажів, без отримання сертифіката експлуатанта в порядку, визначеному авіаційними правилами України. Ця вимога стосується також навчальних закладів під час виконання навчально-тренувальних польотів. 4. Порядок надання повноважень з видачі дозволу на виконання польотів відповідно до частини другої статті 44 цього Кодексу розробникам та виробникам цивільної авіаційної техніки, організаціям з технічного обслуговування, які отримали відповідний сертифікат на визначений вид діяльності, встановлюється авіаційними правилами України. 5. Уповноважений орган з питань цивільної авіації має право визначати або залучати установи, організації та підприємства для проведення інспекції, перевірки, оцінки, експертизи, випробування, дослідження. Стаття 14. Визнання сертифікації суб'єктів та об'єктів авіаційної діяльності 1. Уповноважений орган з питань цивільної авіації визнає сертифікат або аналогічний документ, виданий авіаційним органом влади іншої держави чи компетентною організацією, якщо це передбачено міжнародним договором України та відповідними міжнародно-правовими актами або якщо вимоги до його видачі були не нижчими, ніж ті, що застосовуються в Україні. 2. Порядок визнання сертифікатів та аналогічних документів, виданих авіаційними органами влади інших держав чи компетентними організаціями, визначається авіаційними правилами України з урахуванням правил відповідних міжнародно-правових актів і вимог законодавства. Стаття 15. Сертифікаційні перевірки та нагляд 1. Уповноважений орган з питань цивільної авіації проводить сертифікаційні перевірки на відповідність вимогам авіаційних правил України, інших нормативно-правових актів та нагляд, здійснюючи аудит та інспектування щодо дотримання вимог нормативно-правових актів та виконання приписів у галузі цивільної авіації. Безпосередньо сертифікаційні перевірки, контроль та інспектування здійснюють державні інспектори та особи, уповноважені на проведення перевірок. 2. Уповноважений орган з питань цивільної авіації проводить планові та позапланові перевірки з метою визначення відповідності утримувача сертифіката вимогам, які встановлені авіаційними правилами України або іншими нормативно-правовими актами. Необхідність проведення позапланової перевірки визначається уповноваженим органом з питань цивільної авіації. Окремі види перевірок, визначені авіаційними правилами України, проводяться без попереднього повідомлення. Стаття 16. Державні інспектори та особи, уповноважені на проведення перевірок 1. Державні інспектори та особи, уповноважені на проведення перевірок, на підставі службового посвідчення та спеціального завдання на проведення перевірки відповідно до частини шостої цієї статті мають право: 1) доступу до всіх приміщень і об'єктів, що стосуються мети перевірки, підприємства, організації чи установи, в яких проводиться перевірка; 2) проводити перевірку будь-якого повітряного судна, аеропорту, аеродрому чи обладнання, діяльності служб та організацій, що перебувають у межах аеродрому, аеропорту або використовуються для провадження діяльності у сфері цивільної авіації; 3) доступу до матеріалів, документів і будь-якої іншої інформації, необхідної для проведення перевірки, а також знімати з матеріалів і документів копії, крім копій з інформації, що є конфіденційною або має статус комерційної таємниці згідно із законом; 4) вчиняти контрольно-вимірювальні дії, перевіряти повітряні судна чи обладнання, що використовуються для провадження авіаційної діяльності; 5) на підставі письмового рішення (звіту про перевірку) не допускати до подальшої експлуатації будь-яке повітряне судно, технічний стан якого є незадовільним або не відповідає встановленим вимогам, а також під час користування повітряним судном особами без відповідних повноважень; 6) не допускати до подальшої експлуатації або отримання на зберігання обладнання у незадовільному технічному стані, призначене для провадження авіаційної діяльності, чи обладнання, що використовується особами без відповідних повноважень; 7) перебувати на борту повітряного судна під час виконання польотів згідно із завданням на перевірку та за умови внесення до завдання на політ; 8) складати протоколи та розглядати справи про адміністративні правопорушення і застосовувати фінансові санкції. 2. Державні інспектори та особи, уповноважені на проведення перевірок, зобов'язані проводити перевірки, здійснювати сертифікацію, державний нагляд і контроль з додержанням законодавства, у тому числі авіаційних правил України, та несуть персональну відповідальність за об'єктивність і неупередженість результатів перевірки. 3. Уповноважений орган з питань цивільної авіації може проводити перевірки та здійснювати нагляд спільно з іншими державними органами. 4. Процедури перевірки, визначені уповноваженим органом з питань цивільної авіації, можуть проводитися дистанційно. Результати вимірювань, отриманих дистанційно, повинні включати дані, що дають можливість ідентифікувати використані інструменти вимірювання. Положення частини п'ятої цієї статті не застосовуються до перевірок, які проводяться дистанційно. 5. За результатами перевірки у випадках, передбачених авіаційними правилами України, державні інспектори та особи, уповноважені на проведення перевірок, складають звіт, який підписується керівником чи уповноваженою особою суб'єкта авіаційної діяльності або фізичною особою, стосовно якої проводилася перевірка. У разі відмови підписати такий звіт уповноважений на перевірку представник уповноваженого органу з питань цивільної авіації робить у звіті про перевірку відповідну відмітку. 6. Порядок проведення перевірок, процедури перевірки, умови, які суб'єкт авіаційної діяльності, що перевіряється, повинен забезпечити для державних інспекторів та осіб, уповноважених на проведення перевірок, визначаються авіаційними правилами України. 7. Керівники експлуатантів України, які здійснюють повітряні перевезення, за запитом уповноваженого органу з питань цивільної авіації або Експертної установи з розслідування авіаційних подій повинні забезпечити бронювання та виділення необхідної кількості місць на рейсах, які здійснює експлуатант, для працівників вищезазначеного органута/або установи з метою забезпечення виконання покладених на них завдань. Стаття 17. Захист державних інспекторів та осіб, уповноважених на проведення перевірок 1. Держава гарантує захист державних інспекторів та осіб, уповноважених на проведення перевірок, від втручання з боку осіб, які перевіряються, у тому числі з боку керівництва уповноваженого органу з питань цивільної авіації, інших органів виконавчої влади з метою запобігання необ'єктивному висвітленню результатів перевірки. 2. Умови оплати праці державних авіаційних інспекторів визначаються Кабінетом Міністрів України. 3. Держава гарантує захист життя, здоров'я, честі, гідності державних інспекторів та осіб, уповноважених на проведення перевірок, і членів їхніх сімей від злочинних посягань та інших протиправних дій у зв'язку з виконанням ними своїх службових обов'язків. 4. За образу державних інспекторів та осіб, уповноважених на проведення перевірок, погрозу, насильство та за дії, які перешкоджають виконанню покладених на них обов'язків, винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом. Стаття 18. Обов'язки керівників суб'єктів авіаційної діяльності, що перевіряються 1. Керівник суб'єкта авіаційної діяльності, що перевіряється, зобов'язаний забезпечити надання всієї необхідної інформації, що стосується мети перевірки, а також забезпечити для державних інспекторів та осіб, уповноважених на проведення перевірки: 1) умови для ефективного проведення перевірки; 2) доступ до матеріалів, документів, даних та обладнання; 3) доступ до об'єктів і приміщень, що перевіряються. 2. Положення частини першої цієї статті також застосовуються до фізичних осіб, стосовно яких проводиться перевірка. Стаття 19. Відносини уповноваженого органу з питань цивільної авіації з правоохоронними органами 1. Працівники правоохоронних органів зобов'язані надавати допомогу державним інспекторам та особам, уповноваженим на проведення перевірок, у виконанні ними службових обов'язків щодо інспектування і перевірок та припиняти незаконні дії осіб, які перешкоджають виконанню цих обов'язків. 2. Порядок взаємодії уповноваженого органу з питань цивільної авіації з правоохоронними органами встановлюється Кабінетом Міністрів України. 3. У разі виявлення державним інспектором або представником правоохоронних органів факту незаконного польоту повітряного судна, яке перебуває поза межами місця базування або аеродрому, що охороняється, державний інспектор або представник правоохоронних органів складають відповідний акт про правопорушення та/або видають припис. Стаття 20. Розгляд скарг на рішення уповноваженого органу з питань цивільної авіації та його посадових осіб 1. Дії, рішення та висновки уповноваженого органу з питань цивільної авіації та його посадових осіб можуть бути оскаржені суб'єктами авіаційної діяльності, стосовно яких вони вчинені чи прийняті, до керівника уповноваженого органу з питань цивільної авіації шляхом подачі вмотивованої та обґрунтованої скарги. 2. Скарга на дії уповноваженого органу з питань цивільної авіації та його посадових осіб може бути подана суб'єктом авіаційної діяльності протягом десяти днів з дня вчинення такої дії, а щодо оскарження рішення чи висновків - протягом десяти днів з дня отримання рішення чи висновку. 3. Для розгляду скарги на висновок про перевірку та дії посадових осіб за результатами перевірки керівник уповноваженого органу з питань цивільної авіації утворює апеляційну комісію, повноваження та строки діяльності якої визначаються відповідним положенням. 4. Скарга на рішення, звіт про перевірку та дії посадових осіб за результатами перевірки розглядаються апеляційною комісією у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання скарги. 5. У разі необхідності у проведенні детальної перевірки, яка потребує певного часу, строк розгляду скарги може бути продовжено, але не більше як до тридцяти днів. 6. Рішення, звіт про перевірку та дії посадових осіб можуть бути оскаржені в установленому порядку до суду. Стаття 21. Система обов'язкових сповіщень щодо безпеки цивільної авіації 1. Експертна установа з розслідування авіаційних подій спільно з уповноваженим органом з питань цивільної авіації створюють систему обов'язкових сповіщень про інциденти з метою сприяння збору інформації про фактичні чи потенційні недоліки в забезпеченні безпеки польотів. 2. Уповноважений орган з питань цивільної авіації визначає перелік подій та обсяг інформації щодо безпеки в галузі цивільної авіації, які підлягають обов'язковому сповіщенню суб'єктами авіаційної діяльності, аналізу та/або розслідуванню, а також встановлює порядок сповіщення, розгляду отриманої інформації, її аналізу та вжиття відповідних заходів. 3. Інформація про авіаційні події та інциденти, надана в рамках системи обов'язкових сповіщень, вноситься до бази даних добровільних і обов'язкових сповіщень. До бази даних добровільних і обов'язкових сповіщень не вносяться жодні імена чи адреси осіб. Зазначеною базою даних користуються уповноважені особи уповноваженого органу з питань цивільної авіації та Експертна установа з розслідування авіаційних подій у межах своїх повноважень з метою систематичного аналізу інформації в базі даних для виявлення тривожних тенденцій, пов'язаних з безпекою польотів, та вжиття запобіжних заходів у встановленому порядку. 4. Інформація, зібрана в базі даних добровільних і обов'язкових сповіщень, охороняється відповідно до закону. 5. Для забезпечення конфіденційності інформації, зазначеної в частині третій цієї статті, інформація розголошується заінтересованим особам відповідно до частини другої статті 122 цього Кодексу. Стаття 22. Система добровільних сповіщень щодо безпеки цивільної авіації 1. З метою сприяння збору інформації про фактичні чи потенційні недоліки у забезпеченні безпеки польотів, які на нерегулярній основі фіксуються в рамках системи обов'язкових сповіщень, створюється та підтримується система добровільних сповіщень про події з безпеки у сфері цивільної авіації. 2. Система добровільних сповіщень надає кожному громадянинові можливість інформувати відповідний уповноважений орган з питань цивільної авіації про події негативного характеру, які були ним зафіксовані чи до яких заявник був причетний. Зазначена система створюється відповідно до принципів та процедур, що визначаються уповноваженим органом з питань цивільної авіації. 3. Громадянин, який сповіщає про події небезпечного характеру щодо цивільної авіації або про чинники, які можуть створити загрозу життю та здоров'ю пасажирів, авіаційного персоналу та експлуатаційних служб, а також інші загрози, у разі підтвердження такої інформації не може підлягати дискримінації, переслідуванню чи обмеженню його прав і свобод. 4. Громадянин, який надав завідомо недостовірну інформацію про факти, події небезпечного характеру або про чинники, які можуть створити загрозу життю та здоров'ю пасажирів, авіаційного персоналу та експлуатаційних служб, а також інші загрози, що стосуються цивільної авіації, несе відповідальність, передбачену законом України. Допуск повітряних суден до експлуатації здійснюється наступним чином.Цивільне повітряне судно, яке має сертифікат типу, допускається до експлуатації, якщо воно зареєстровано у державному реєстрі цивільних повітряних суден України і має посвідчення про придатність до польотів, видане державним органом з питань сертифікації і реєстрації повітряних суден України або іншої держави, якщо вимоги, на підставі яких було видано це посвідчення,
відповідають вимогам, встановленим в Україні.Стаття 47. Бортова документація повітряного судна 1. На борту цивільного повітряного судна під час виконання польотів повинні бути: 1) реєстраційне посвідчення; 2) сертифікат льотної придатності або дозвіл на виконання польотів; 3) повний перелік бортової документації, що визначається авіаційними правилами України. МІНІСТЕРСТВО ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ НАКАЗ 25.10.2012 № 636 „Про затвердження Авіаційних правил України, Частина 47 "Правила реєстрації цивільних повітряних суден в Україні"(Дивись додаток 1) 4. Право власності на повітряні судна.У багатьох країнах|громадянське| повітряне судно є|з'являється,являється| об'єктом цивільного|громадянського| права, права приватної власності. Його може бути продано, куплено, закладено, орендовано, даровано, включено до складу спадкового|спадкоємного| майна і т.п.Стаття 41 Конституції України дозволяє зробити висновок про те, що повітряні судна можуть бути об’єктами права державної, комунальної та приватної власності, а статті 325-327 Цивільного кодексу України містять чітке визначення цих понять права власності.Стаття 9 Закону України “Про транспорт” визначає, що транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування транспорту, шляхи сполучення, закріплені за підприємствами, об'єднаннями, установами та організаціями Міністерства транспорту та зв’язку України, є загальнодержавною власністю і належать до єдиної транспортної системи. У загальнодержавній власності можуть також перебувати транспортні засоби, споруди, устаткування транспорту, закріплені за підприємствами, об'єднаннями, установами та організаціями інших міністерств і відомств (відомчий транспорт). Транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування транспорту та дорожнього господарства, закріплені за підприємствами, установами та організаціями місцевих Рад народних депутатів, належать до комунальної власності. Транспортні засоби, споруди, устаткування транспорту можуть перебувати у власності підприємств, об'єднань, установ, організацій і громадян.Повітряне судно як об’єкт регулювання повітряного права України є одночасно об’єктом майнових і господарських відносин, що регулюються Цивільним кодексом (ЦК) України і Гоподарським кодексом (ГК) України. Так наприклад, згідно ст. 115 ЦК України та ст. 86 ГК повітряні судна можуть бути вкладами учасників та засновників господарських товариств, але повітряні судна не можуть бути вкладами учасників або засновників до статутного фонду господарського товариства – страхової компанії, оскільки ст. 2 Закону України “Про страхування” передбачає формування статутного фонду страховиків виключно у грошовій формі. Згідно ст. 181 ЦК України режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні судна, а це означає, що право власності та інші речові права на повітряні судна в таких випадках підлягають державній реєстрації (ст. 182 ЦК України), але на даний час застосування режиму нерухомої речі до повітряних суден законом не передбачено, за виключенням положень ст. 1 Закону України “Про іпотеку” які визначають, що застава повітряного судна регулюється цим законом, як для нерухомих речей.У суб’єктивному розумінні право власності визначається як передбачене і гарантоване законом право конкретного суб’єкта – власника здійснювати володіння, користування і розпорядження належним йому майном, а в об’єктивному розумінні право власності це система норм, які встановлюють належність майна (повітряних суден) фізичним та/або юридичним особам, визначають умови та підстави виникнення та припинення прав щодо цього майна.Власник повітряного судна на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається ним. Право володіння повітряним судном означає можливість фактичного перебування у власника цього транспортного засобу, а володіння може бути законним або незаконним. Право користування повітряним судном передбачає можливість вилучення його корисних можливостей з метою задоволення потреб власника або інших осіб. Право розпорядження повітряним судном це право визначати його юридичну чи фактичну долю. Право розпорядження може бути реалізовано власником шляхом його обмеження (передача права володіння і користування цим повітряним судном оредареві по договору оренди) та припинення ( договір куплі –продажу або дарування).Виникнення права власності на повітряні судна встановлюється наступним чином:а) право власності на повітряне судно, яке виготовлене (створене) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа яка виготовила (створила) повітряне судно зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цього повітряного судна (ст. 331 ЦК України). Правила реєстрації цивільних повітряних суден в Україні встановлюють, що власник повітряного судна аматорської конструкції при реєстрації надає інформацію про те, звідки бралися основні вузли, агрегати та матеріали, що використовувались при виготовленні повітряного судна.б) право власності на повітряне судно за договором виникає з моменту його передання, якщо інше не встановлено договором або законом (згідно ст. 334 ЦК України право власності на повітряне судно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним);в) право на безхазяйне повітряне судно, яке не має власника або власник якого невідомий, переходить до органу місцевого самоврядування, на території якого воно знаходиться, після спливу одного року з дня взяття на облік (ст. 335 ЦК України) г) право власності на повітряне судно, від якого власник відмовився, переходить до особи, яка ним заволоділа, з моменту заволодіння (ст. 336 ЦК України);ґ) якщо особа заволоділа повітряним судном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред’явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю з часу спливу позовної давності ( ст. 344 ЦК України ). Повітряні судна можуть знаходитись у власності двох або більше осіб (співвласників) та належати їм на праві спільної власності, яке поділяється на право спільної часткової власності та право спільної сумісної власності (глава 26 ЦК України). Припинення права власності на повітряні судна регулюється загальним порядком припинення права власності передбаченим главою 25 ЦК України, згідно якого право власності на повітряні судна припиняється припиняється у разі:а) відчуження власником повітряного судна;б) відмова власника від права власності на повітряне судно;в) знищення повітряного судна;г) звернення стягнення на повітряне судно за зобов’язаннями власника;ґ) реквізиції повітряного судна;д) конфіскації повітряного судна;е) припинення юридичної особи чи смерті власника повітряного судна. Принцип національної приналежності| повітряних суден створює безпосередній (публічно-правовий) зв'язок між державою реєстрації і повітряним судном, яке таким чином знаходиться під захистом цієї держави, але від вказаного принципу слід відрізняти цивільно-правові питання власності, володіння| і користування повітряним судном. 5. Правові основи оренди, фрахтування та обміну повітряними суднами.На міжнародному ринку повітряних перевезень існує велика кількість повітряних перевізників, які не мають власних повітряних суден, а використовують повітряні судна на підставі договорів оренди чи фрахтування. Це обумовлюється тим, що сучасні повітряні судна коштують дуже дорого, а їх експлуатація супроводжується значними витратами, тому не завжди економічно виправданим є придбання повітряних суден у власність. Оренду повітряних суден слід відрізняти від фрахтування. На підставі договору оренди власники повітряних суден орендодавці, передають повітряні судна в тимчасове користування орендаторам, які використовуються ним на певних фінансових умовах, з обов’язковим дотриманням норм льотної придатності.Фрахтування повітряних суден застосовується у випадках коли авіакомпанії необхідна заміна тимчасово несправного повітряного судна для завершення рейсів, або необхідності організації додаткових рейсів. Зазвичай фрахтують повітряні судна туристичні агенства, туроператори, транспортні експедитори, які не являються повітряними перевізниками. Фрахт передбачає фрахтування всієї або частини ємності (пасажирськіх місць, грузових відсіків) і не передбачає передачі прав на експлуатацію повітряного судна, що є характерним для договорів оренди. На відміну від договору фрахтування договір оренди передбачає, що повітряне судно передається орендатору в його повне комерційне і експлуатаційне користування, але права розпорядження та володіння зберігаються за власником повітряного судна, який не бере участі в комерційній і технічній експлуатації переданого в аренду повітряного судна. Орендатор зазвичай не має права на передачу повітряного судна в суборенду без згоди власника і не може допускати його застави, чи будь-які інші обтяження відносно нього, а орендодавець залишає за собою право контролю за технічною експлуатацією повітряного судна переданого в оренду.Стаття 798 Цивільного кодексу України передбачає, що предметом договору найму (оренди) транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму (оренди) транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Сторони договору можуть домовитися про надання комплексу послуг для забезпечення нормального користування транспортним засобом. Особливістю передачі повітряного судна в оренду з екіпажем є те, що управління та технічна експлуатація повітряного судна переданого в оренду з екіпажем, проводиться його екіпажем, який не припиняє трудових відносин з орендодавцем. Витрати на утримання екіпажу несе орендар. Екіпаж повітряного судна зобов’язаний відмовитися від виконання розпоряджень орендаря, якщо вони суперечать умовам договору оренди, умовам використання повітряного судна, а також якщо вони можуть бути небезпечними для екіпажу, повітряного судна, прав інших осіб. Наприкінці минулого століття в міжнародному повітряному праві виникла проблемна ситуація, яка стосувалась того, що орендовані повітряні судна зберігали національну належність держави реєстрації, а їх експлуатація здійснувалася в іншій державі, що створювало значні проблеми при вирішенні питань відповідальності. У відповідності з Чиказькою конвенцією 1944 року на державу реєстрації повітряного судна покладались основні зобов’язання щодо дотримання положень цієї конвенції і у випадку передачі повітряного судна іноземному повітряному перевізнику держава реєстрації не в змозі була належним чином виконувати свої зобов’язання. Асамблеєю міжнародної організації цивільної авіації у 1980 році було прийнято доповнення до Чиказької конвенції 1944 року у вигляді поправки до статті 83 під назвою “Передача окремих функцій і обов’язків” (протокол ратифіковано Законом України N 67/95-ВР від 15.02.95) Стаття 83 bis Чиказької конвенції визначала, що незважаючи на положення статей 12, 30, 31 і 32 а), у випадку, коли повітряне судно, що зареєстроване в Договірній державі, експлуатується згідно з договором про оренду, фрахтування або взаємний обмін повітряними суднами або відповідно до будь-якого подібного договору експлуатантом, основне місце діяльності якого або, якщо він не має такого місця діяльності, постійне місцеперебування якого знаходиться в іншій Договірній державі, держава реєстрації може за погодженням з такою іншою державою передати їй всі або частину своїх функцій та обов'язків як держави реєстрації щодо такого повітряного судна, які передбачені статтями 12, 30, 31 і 32 а). Держава реєстрації звільняється від відповідальності відносно переданих функцій та обов'язків. Ця стаття Чиказької конвенції не передбачала автоматичної передачі функцій і обов’язків держави реєстрації повітряного судна державі експлуатанту повітряного судна. Поправка 83 bis вступила в дію 20 червня 1997 року.

Для подальшого розгляду питань оренди, фрахтування і обміну повітряними суднами потребують визначення наступні терміни:

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття та юридична класифікація повітряних суден.	\|	ЛЕКЦІЯ 4

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.