Ранні роки

Іван Франко народився в селищі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Східній Галичині, поблизу м. Борислав, в родині селянина-коваля. Франко завжди говорив про себе як про «сина селянина, мужика». Його батько, коваль, заробляв не тільки на власну сім’ю, але й на всю рідню, він дуже хотів дати синові хорошу освіту. Мати Івана Франка — Марія Кульчицька походила із зубожілого польського роду. Це був не зовсім бідний селянський рід. Навчався спочатку в школі села Ясениця-Сільна (1862—1864), потім у так званій нормальній школі при василіанському монастирі у Дрогобичі (1864—1867). У 1875 році закінчив у Дрогобичі гімназію. У багатьох оповіданнях («Грицева шкільна наука», «Олівець») художньо передано окремі моменти з цієї пори життя автора. З них довідуємося, як важко було навіть обдарованому селянському хлопцеві, що на дев'ятому році втратив батька, свого найближчого порадника, здобувати освіту. Доводилося жити на квартирі у далекої родички на околиці Дрогобича, нерідко спати у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні («У столярні»). Навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам інформацію, яка подавалася вчителями на заняттях; глибоко засвоював зміст прочитаних книжок. А читав дуже багато: твори європейських класиків, культорологічні, історіософські праці, популярні книжки на природничі теми. Інтенсивній самоосвіті гімназиста сприяла зібрана ним бібліотека, в якій нараховувалося близько 500 книжок і українською, й іншими європейськими мовами. Знайомство з творами Маркіяна Шашкевича, Тараса Шевченка, захоплення багатством і красою української мови викликають у нього підвищений інтерес до усної народної творчості, стимулюють запис її зразків. Восени 1875 р. Іван став студентом філософського факультету у Львівському університеті. Перші літературні твори Іван Франко. 1875 р. Перші літературні твори Франка — вірші (1874 р.) і повість «Петрії і Довбущуки» (1875 р.) були друковані в студентському часописі «Друг», членом редакції якого він став з 1875 року. Активна громадсько-політична і видавнича діяльність та листування з М. Драгомановим привернули увагу поліції, і 1877 р. Франко, разом з Михайлом Павликом, Остапом Терлецьким та іншими, був заарештований за соціалістичну пропаганду. Після восьмимісячного ув'язнення Франко ще активніше включається в громадсько-політичну роботу, допомагає в організації гуртків у Львові, дописує до польської газети «Praca», знайомиться з працями Карла Маркса й Фрідріха Енґельса, та разом з Павликом засновує 1878 р. часопис «Громадський Друг», який після конфіскації виходив під назвами «Дзвін» і «Молот». 1880 р. Франка вдруге заарештовують, обвинувачуючи в підбурюванні селян проти влади. Після трьохмісячного ув'язнення Франко перебував під наглядом поліції і був змушений припинити студії в університеті. Перший період творчості Перший період Франка визначають його політичні поезії, своєрідні народні гімни: «Каменярі» (1878 р.), «Вічний революціонер» (1880 р.), «Не пора…» (1880 р.) та інші, а також повісті «Boa constrictor» (1881 р.), «Борислав сміється» (1881 р.), «Захар Беркут» (1882 р.) та низка літературознавчих і публіцистичних статей. Меморіальна дошка на будинку в Києві на вулиці Богдана Хмельницького де в 1885 і в 1886 роках жив Іван Франко У 1881 р. році Франко став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882 р.) якого працював в редакції часопису «Зоря» і газеті «Діло» (1883—1885 рр.). Розійшовшися з народовцями, які побоювалися його радикально-соціалістичних і революційних ідей, Франко пробував заснувати незалежний орган і для здобуття підтримки двічі їздив до Києва — 1885 і 1886 рр.; там познайомився з київськими культурними діячами, серед інших з М. Лисенком і М. Старицьким, і в травні 1886 р. одружився з О. Хоружинською. На весіллі говорили, що цей шлюб – символ єдності Заходу і Сходу України. Та спокійне подружнє життя тривало недовго. У його житті з’являлися нові жінки: Ольга Рошкевич (перша наречена), Юзефа Дзвонковська, Уляна Кравченко, Климентина Попович, Ольга Білецька, Целіна Журовська. Сам Іван Якович визнавав: «Значний вплив на моє життя, а, значить, також на літературу мали зносини мої з жіноцтвом…». Після невдачі з українським часописом Франко став співредактором польської газети «Kurier Lwowski». Період десятилітньої (1887—1897 рр.) праці в польській (також «Przyjaciel Ludu») і австрійській («Die Zeit») пресі Франко назвав «в наймах у сусідів». Політична діяльність 1888 р. Франко деякий час працював у часописі «Правда». Зв'язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889 р.). 1890 р. за підтримкою М. Драгоманова Франко стає співзасновником Русько-Української Радикальної Партії, підготувавши для неї програму, та разом з М. Павликом видає півмісячник «Народ» (1890—1895 рр.). В 1895, 1897 і 1898 рр. Радикальна Партія висувала Франка на посла віденського парламенту і галицького сейму, але, через виборчі маніпуляції адміністрації і провокації ідеологічних і політичних супротивників, без успіху. 1899 р. в Радикальній Партії зайшла криза, і Франко спільно з народовцями заснував Національно-Демократичну Партію, з якою співпрацював до 1904 р., і відтоді покинув активну участь у політичному житті. На громадсько-політичному відтинку Франко довгі роки співпрацював з М. Драгомановим, цінуючи у ньому «європейського політика». Згодом Франко розійшовся з Драгомановим у поглядах на соціалізм і в питанні національної самостійності, закидаючи йому пов'язання долі України з Росією («Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова», 1906 р.). Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» - так традиційно називали себе корінні галичани. В «Одвертому листі до галицької української молодежі» Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…» Наукова діяльність Поряд активної громадської і літературної діяльності, Франко продовжував свої студії, спочатку в Чернівецькому університеті (1891 р.), готуючи дисертацію про І. Вишенського, згодом у Віденському; там 1 липня 1893 захистив докторську дисертацію у відомого славіста В. Яґіча про духовний роман «Варлаам і Йоасаф». 1894 р. Франко габілітувався у Львівському університеті з історії української літератури, але професури не здобув через опір намісника Бадені і галицьких реакційних кіл. У 1894—1897 рр. Франко разом з дружиною Ольгою видавав часопис «Житє і Слово», в якому серед інших з'явилась його стаття «Соціалізм і соціал-демократизм» (1897 р.) з гострою критикою української соціал-демократії й соціалізму Маркса й Енгельса. Критику марксизму, як «релігії, основаної на догмах ненависти і класової боротьби», Франко продовжив у передмові до збірки «Мій Ізмарагд» (1897 р.). Могила Івана Франка у Львові. Скульптор Литвиненко Сергій. З 1894 р., з приїздом М. Грушевського до Львова, Франко тісно співпрацював з НТШ (1899 р. став його дійсним членом, 1904 р. — почесним), публікуючи у «ЗНТШ» більшість своїх наукових праць, історико-літературних нотаток, рецензій; Франко працював також в Етнографічній Комісії, очолював Філологічну Секцію НТШ (1898—1908 рр.). Саме завдяки Франку і Грушевському НТШ стало фактичною академією наук напередодні війни 1914 р. 1898 р. українська громада урочисто відзначила 25-літній ювілей літературної діяльности Франка. Покинувши в 1897 р. журналістику, до чого призвела його стаття у віденській газеті «Die Zeit», в якій він назвав Міцкевича поетом зради (Der Dichter des Verrates), Франко повністю віддається спільно з Грушевським і В. Гнатюком редагуванню «Літературно-Наукового Вісника»; фактично вся редакція була в руках Франка. Останні роки життя З 1908 р. стан здоров'я Франка значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя. За останній період він написав «Нарис історії українсько-руської літератури» (1910 р.), «Студії над українськими народними піснями» (1913 р.), здійснив велику кількість перекладів з античних поетів. 1913 р. вся Україна святкувала сорокарічний ювілей літературної праці Франка. Період останнього десятиліття життя Франка – дуже складний. За розповідями сина Андрія: «у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по руках…» «Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю» - писав Іван Франко. За таких обставин, за неповний рік до смерті Франко творить 232 поетичні переклади і переспіви, обсягом близько 7000 поетичних рядків. Помер Іван Франко 28 травня 1916 р. у Львові. Через два дні відбулося кількатисячне урочисте прощання на Личаківському цвинтарі. Спочату поховали Івана Яковича в чужому склепі. Лише через 10 років останки Франка були перенесені в окрему могилу, відому своїм пам’ятником, на якому Франко-каменяр «лупає сю скалу».

Лекція №

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розповідь з елементами бесіди	\|	Зів’яле листя» І.Франка: характеристика ліричного героя

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.