Зародження і ранній етап розвитку фінансової науки

План

Зародження і розвиток фінансової науки у XV-XVIII ст.

Тема 2

1. Зародження і ранній етап розвитку фінансової науки.

2. Другий етап розвитку фінансової науки.

3. Німецька школа камералістики.

4. Класична фінансова школа.

Зародження фінансової науки відноситься до XV-XVI cт., коли в різних країнах феодальної Європи з'явилися перші твори, у яких предметом наукового аналізу стала економічна основа існування держави. Ранньою передумовою становлення науки було нагромадження досвіду розвитку фінансових відносин у середньовічних європейських містах, що володіють вільним статусом і власною матеріальною базою. На цій основі з'явилися твори з елементами фінансового аналізу в XV ст. в Італії. Але дійсним фундаментом науки став розвиток фінансових відносин у ході утворення централізованих держав – абсолютних монархій.

Для позначення науки, що вивчає систему грошових відносин, обумовлених існуванням і функціонуванням держави, термін “фінанси” (грошовий платіж) уперше почав широко застосовуватися у Франції в XVI ст. Саме в цей період феодальні монархії стикнулися з великими фінансовими проблемами через зростання витрат на армію, утримання королівського (царського) двору, державного апарата.

Практика визначила головну функцію фінансової науки – вишукати і теоретично обґрунтувати нові джерела державних доходів. З першого дня свого виникнення фінансова наука носила яскраво виражений класовий характер: вона представляла точку зору правлячого класу й експлуататорської держави, або захищала платників податків.

У своєму розвитку фінансова наука пройшла ряд етапів. Починаючи з XV ст. і до середини XVII ст. у процесі зародження фінансової науки розвивалися вчення про державні доходи з виділенням доходів від домена і регалій, досліджувалися бюджети феодальних держав. З другої половини XVII ст. і до кінця XVIII ст. починаються перші спроби аналізу державних витрат, йде інтенсивна розробка принципів оподаткування й ідей податкової справедливості, з'являються перші навчальні посібники з фінансів.

Генезис науки пов'язаний з такими іменами, як Д.Карафа (Італія, XV ст.), І.Пєрєсвєтов, І Єрмолай-Єразм (Росія, перша половина XVI ст.), Жан Боден і Григорій Тулузьський (Франція, друга половина XVI ст.). На перших етапах у развитку науки про фінанси важливу роль відігравали великі державні і господарські діячі, наприклад французькі сюрінтенданти і генеральні контролери фінансів – від М.Сюллі до Ж.Неккера.

Працею, що користувалася європейською популярністю, стала праця Ж. Бодена “Про державу”, що видана в 1577 р. французькою мовою, а в 1856р. переведена на латинь. Фінансові відомості містить другий розділ шостої книги цього твору. У ній дана класифікація державних доходів (названі сім головних джерел). Опублікування його праці “Фінансові нерви держави” пов’язують із початком фінансової науки, а тому здобутки Бодена у справі розвитку фінансової науки порівнюють зі здобутками А.Сміта у сфері розвитку політичної економії.

Дослідження доходів було характерним для всієї ранньої фінансової літератури. Ця увага до одного з розділів науки визначається тими фінансовими проблемами, з якими стикнулися європейські держави в ході централізації політичної влади. Нестача звичайних для середньовіччя джерел доходів – від домена (королівського і державного майна) і регалій (привілеїв на одержання визначених видів державних доходів) – зробила актуальним питання про відношення до такого фінансового інституту, як податки.

Ж.Боден і вся середньовічна фінансова наука аж до епохи ранніх буржуазних революцій висловлювалися за обережне ставлення до податків. Їх варто використовувати тільки в крайніх випадках – нещасть і воєн. Рекомендація фінансової науки – максимально збільшити доходи від домена. Вони кращі з фіскальної і юридичної точок зору, як найбільш законний вид державних доходів. Фінансова наука виробила засіб і на випадок непередбачених витрат – нагромадження скарбів.

Проблема доходів від домена і нагромадження скарбів для ведення воєн не стала історичним надбанням XVI ст. Ці фінансові рецепти, що є спробою повернути економічну історію назад – у раннє середньовіччя, розроблялися і у подальшому: у французькій фінансовій літературі першої половини XVII ст. (М.Сюллі й А.Рішельє) і німецькій літературі другої половини XVIII ст. (І.Юсті і І.Зонненфельс). Заслугою Ж.Бодена була вимога загальності податків і неприпустимості податкових імунітетів правлячого класу. Ця прогресивна ідея стала лейтмотивом податкової літератури аж до буржуазної революції 1789-1794рр.

Увага до державних доходів була характерною і для російської літератури XVI ст. Але акцент у роботах І.Пєрєсвєтова і Єрмолая–Єразма робився на необхідності централізації фінансів країни (у конкретно-історичному випадку Росії – скасуванні годувань). Як і в багатьох дослідників XVI ст., в Єрмолая-Єразма в праці “Благохотящим царем правительница и землемерие” є й архаїчні фінансові проекти: перейти від грошових податків до натурального.

У першій половині XVII ст. поряд з аналізом традиційних джерел дохідної бази держави розроблялася (особливо у Франції) категорія екстраординарних доходів від рентних позик. Вивчалися способи їхньої конверсії. Історично поява такої теми пояснюється величезним збільшенням витрат скарбниці в зв'язку із серією громадянських воєн і міжнародних конфліктів кінця XVI ст. – першої половини XVII ст.

У цьому зв'язку становлять інтерес праці французького сюрінтенданта фінансів М. Сюллі. Цей великий фінансовий діяч стояв на чолі фінансового господарства Франції наприкінці XVI ст. – початку XVII ст. Їм розроблялися в теорії і здійснені на практиці такі заходи, як анулювання державних позик, їхньої конверсії, реорганізація відкупної системи. Остання викликала появу у Франції соціального прошарку “фінансистів” – державних кредиторів і чиновників податкового апарату. З 1598 р. у Франції під егідою М. Сюллі почалося регулярне складання розпису державних доходів і витрат, тобто були закладені основи бюджетної справи.

У “Політичному заповіті” кардинала А. Рішельє фінансам присвячений сьомий розділ дев'ятої глави. У самій назві глави – “Тут показано, що золото і срібло є однією з головних і найбільш необхідних сторін могутності держави” – відчувається вплив меркантилізму. Загальні положення А. Рішельє з проблем фінансів увійшли в літературу під назвою фінансовий максим кардинала. Він порівнює фінанси з нервами держави й Архімедовою точкою опори. Сформульовано принципи оподаткування: “Необхідно, щоб гроші, що стягуються государем зі своїх підданих, відповідали їхнім можливостям, і не тільки не розоряли, але і не наносили майну значного збитку. Але якщо не слід обтяжуватися зайво, то не слід також і вимагати менше, ніж це необхідно для держави”.

У “Заповіті” А.Рішельє представляє й аналізує два проекти бюджетної реформи, причому він обирає той з них, де зниження державних витрат передбачено за рахунок конверсії рентних позик і зменшення платні чиновникам, тобто він віддає перевагу усталеним з часів М.Сюллі методам оздоровлення фінансів (у другій половині XVII ст. цю лінію продовжив Ж.Кольбер).

Другий (радикальний) проект реформи, пов'язаний з такими змінами дохідної бази бюджету, що включали перехід від станових поземельно-помайнових податків (тальї) і регалій до непрямих податків, кардинал Рішельє відкидає, по досвіду знаючи, що зростання непрямих податків призводить до народних заворушень.

Слід відмітити виділення трьох типів державного бюджету: мирного, воєнного і післявоєнного. Для мирного часу А. Рішельє передбачає урівноваженість доходів і витрат; для воєнного – збільшення екстраординарних доходів від продажу державних рент і посад; для післявоєнного основна мета фінансової політики – ліквідація бюджетного дефіциту і виплата державного боргу. До державного кредиту і кредиторів він відносився як до необхідного зла. Для мирного часу екстраординарні позики і високі податки їм засуджені.

М.Сюллі й А.Рішельє розробляли питання фінансової теорії з погляду фіскальних інтересів держави. У політекономичному трактаті їхнього сучасника А. Монкретьєна висувається один з перших в історії науки проектів податкової реформи, виходячи з інтересів народного господарства і платників податків. Ним запропонована ліквідація станових вилучень, заміна соляної регалії (габелі) прибутковим податком на основі майнового кадастру. Ця прогресивна лінія розвитку податкової теорії повною мірою була сприйнята в XVIII ст., у той час, коли виважене і збалансоване ставлення М.Сюллі, А.Рішельє і Ж.Кольбера до джерел державних доходів і обмеження державних витрат було забуте феодальною владою.

Цього часу з’являються досить грунтовні роботи з фінансів італійських учених Ф.Петрарки, Бернадо, Дж.Баторо, Н.Макіавелі та інших. Цьому сприяв розвиток італійських міст-республік та розвиток наукової думки під впливом раннього Ренесансу. Проте ця література більшою мірою мала практичний характер.

У XVII ст. значний внесок у розвиток фінансової науки зробили англійські вчені Т.Мен, Дж.Локк, Т.Гоббс. Основні їхні праці присвячені проблемам оподаткування. Більшість цих учених була прихильниками ідеї непрямого оподаткування, пропагувала спрощення існуючої і побудову нової системи податків на раціональних засадах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фінансова думка Середньовіччя	\|	Другий етап розвитку фінансової науки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.