МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Зародження і ранній етап розвитку фінансової наукиПлан Зародження і розвиток фінансової науки у XV-XVIII ст. Тема 2 1. Зародження і ранній етап розвитку фінансової науки. 2. Другий етап розвитку фінансової науки. 3. Німецька школа камералістики. 4. Класична фінансова школа. Зародження фінансової науки відноситься до XV-XVI cт., коли в різних країнах феодальної Європи з'явилися перші твори, у яких предметом наукового аналізу стала економічна основа існування держави. Ранньою передумовою становлення науки було нагромадження досвіду розвитку фінансових відносин у середньовічних європейських містах, що володіють вільним статусом і власною матеріальною базою. На цій основі з'явилися твори з елементами фінансового аналізу в XV ст. в Італії. Але дійсним фундаментом науки став розвиток фінансових відносин у ході утворення централізованих держав – абсолютних монархій. Для позначення науки, що вивчає систему грошових відносин, обумовлених існуванням і функціонуванням держави, термін “фінанси” (грошовий платіж) уперше почав широко застосовуватися у Франції в XVI ст. Саме в цей період феодальні монархії стикнулися з великими фінансовими проблемами через зростання витрат на армію, утримання королівського (царського) двору, державного апарата. Практика визначила головну функцію фінансової науки – вишукати і теоретично обґрунтувати нові джерела державних доходів. З першого дня свого виникнення фінансова наука носила яскраво виражений класовий характер: вона представляла точку зору правлячого класу й експлуататорської держави, або захищала платників податків. У своєму розвитку фінансова наука пройшла ряд етапів. Починаючи з XV ст. і до середини XVII ст. у процесі зародження фінансової науки розвивалися вчення про державні доходи з виділенням доходів від домена і регалій, досліджувалися бюджети феодальних держав. З другої половини XVII ст. і до кінця XVIII ст. починаються перші спроби аналізу державних витрат, йде інтенсивна розробка принципів оподаткування й ідей податкової справедливості, з'являються перші навчальні посібники з фінансів. Генезис науки пов'язаний з такими іменами, як Д.Карафа (Італія, XV ст.), І.Пєрєсвєтов, І Єрмолай-Єразм (Росія, перша половина XVI ст.), Жан Боден і Григорій Тулузьський (Франція, друга половина XVI ст.). На перших етапах у развитку науки про фінанси важливу роль відігравали великі державні і господарські діячі, наприклад французькі сюрінтенданти і генеральні контролери фінансів – від М.Сюллі до Ж.Неккера. Працею, що користувалася європейською популярністю, стала праця Ж. Бодена “Про державу”, що видана в 1577 р. французькою мовою, а в 1856р. переведена на латинь. Фінансові відомості містить другий розділ шостої книги цього твору. У ній дана класифікація державних доходів (названі сім головних джерел). Опублікування його праці “Фінансові нерви держави” пов’язують із початком фінансової науки, а тому здобутки Бодена у справі розвитку фінансової науки порівнюють зі здобутками А.Сміта у сфері розвитку політичної економії. Дослідження доходів було характерним для всієї ранньої фінансової літератури. Ця увага до одного з розділів науки визначається тими фінансовими проблемами, з якими стикнулися європейські держави в ході централізації політичної влади. Нестача звичайних для середньовіччя джерел доходів – від домена (королівського і державного майна) і регалій (привілеїв на одержання визначених видів державних доходів) – зробила актуальним питання про відношення до такого фінансового інституту, як податки. Ж.Боден і вся середньовічна фінансова наука аж до епохи ранніх буржуазних революцій висловлювалися за обережне ставлення до податків. Їх варто використовувати тільки в крайніх випадках – нещасть і воєн. Рекомендація фінансової науки – максимально збільшити доходи від домена. Вони кращі з фіскальної і юридичної точок зору, як найбільш законний вид державних доходів. Фінансова наука виробила засіб і на випадок непередбачених витрат – нагромадження скарбів. Проблема доходів від домена і нагромадження скарбів для ведення воєн не стала історичним надбанням XVI ст. Ці фінансові рецепти, що є спробою повернути економічну історію назад – у раннє середньовіччя, розроблялися і у подальшому: у французькій фінансовій літературі першої половини XVII ст. (М.Сюллі й А.Рішельє) і німецькій літературі другої половини XVIII ст. (І.Юсті і І.Зонненфельс). Заслугою Ж.Бодена була вимога загальності податків і неприпустимості податкових імунітетів правлячого класу. Ця прогресивна ідея стала лейтмотивом податкової літератури аж до буржуазної революції 1789-1794рр. Увага до державних доходів була характерною і для російської літератури XVI ст. Але акцент у роботах І.Пєрєсвєтова і Єрмолая–Єразма робився на необхідності централізації фінансів країни (у конкретно-історичному випадку Росії – скасуванні годувань). Як і в багатьох дослідників XVI ст., в Єрмолая-Єразма в праці “Благохотящим царем правительница и землемерие” є й архаїчні фінансові проекти: перейти від грошових податків до натурального. У першій половині XVII ст. поряд з аналізом традиційних джерел дохідної бази держави розроблялася (особливо у Франції) категорія екстраординарних доходів від рентних позик. Вивчалися способи їхньої конверсії. Історично поява такої теми пояснюється величезним збільшенням витрат скарбниці в зв'язку із серією громадянських воєн і міжнародних конфліктів кінця XVI ст. – першої половини XVII ст. У цьому зв'язку становлять інтерес праці французького сюрінтенданта фінансів М. Сюллі. Цей великий фінансовий діяч стояв на чолі фінансового господарства Франції наприкінці XVI ст. – початку XVII ст. Їм розроблялися в теорії і здійснені на практиці такі заходи, як анулювання державних позик, їхньої конверсії, реорганізація відкупної системи. Остання викликала появу у Франції соціального прошарку “фінансистів” – державних кредиторів і чиновників податкового апарату. З 1598 р. у Франції під егідою М. Сюллі почалося регулярне складання розпису державних доходів і витрат, тобто були закладені основи бюджетної справи. У “Політичному заповіті” кардинала А. Рішельє фінансам присвячений сьомий розділ дев'ятої глави. У самій назві глави – “Тут показано, що золото і срібло є однією з головних і найбільш необхідних сторін могутності держави” – відчувається вплив меркантилізму. Загальні положення А. Рішельє з проблем фінансів увійшли в літературу під назвою фінансовий максим кардинала. Він порівнює фінанси з нервами держави й Архімедовою точкою опори. Сформульовано принципи оподаткування: “Необхідно, щоб гроші, що стягуються государем зі своїх підданих, відповідали їхнім можливостям, і не тільки не розоряли, але і не наносили майну значного збитку. Але якщо не слід обтяжуватися зайво, то не слід також і вимагати менше, ніж це необхідно для держави”. У “Заповіті” А.Рішельє представляє й аналізує два проекти бюджетної реформи, причому він обирає той з них, де зниження державних витрат передбачено за рахунок конверсії рентних позик і зменшення платні чиновникам, тобто він віддає перевагу усталеним з часів М.Сюллі методам оздоровлення фінансів (у другій половині XVII ст. цю лінію продовжив Ж.Кольбер). Другий (радикальний) проект реформи, пов'язаний з такими змінами дохідної бази бюджету, що включали перехід від станових поземельно-помайнових податків (тальї) і регалій до непрямих податків, кардинал Рішельє відкидає, по досвіду знаючи, що зростання непрямих податків призводить до народних заворушень. Слід відмітити виділення трьох типів державного бюджету: мирного, воєнного і післявоєнного. Для мирного часу А. Рішельє передбачає урівноваженість доходів і витрат; для воєнного – збільшення екстраординарних доходів від продажу державних рент і посад; для післявоєнного основна мета фінансової політики – ліквідація бюджетного дефіциту і виплата державного боргу. До державного кредиту і кредиторів він відносився як до необхідного зла. Для мирного часу екстраординарні позики і високі податки їм засуджені. М.Сюллі й А.Рішельє розробляли питання фінансової теорії з погляду фіскальних інтересів держави. У політекономичному трактаті їхнього сучасника А. Монкретьєна висувається один з перших в історії науки проектів податкової реформи, виходячи з інтересів народного господарства і платників податків. Ним запропонована ліквідація станових вилучень, заміна соляної регалії (габелі) прибутковим податком на основі майнового кадастру. Ця прогресивна лінія розвитку податкової теорії повною мірою була сприйнята в XVIII ст., у той час, коли виважене і збалансоване ставлення М.Сюллі, А.Рішельє і Ж.Кольбера до джерел державних доходів і обмеження державних витрат було забуте феодальною владою. Цього часу з’являються досить грунтовні роботи з фінансів італійських учених Ф.Петрарки, Бернадо, Дж.Баторо, Н.Макіавелі та інших. Цьому сприяв розвиток італійських міст-республік та розвиток наукової думки під впливом раннього Ренесансу. Проте ця література більшою мірою мала практичний характер. У XVII ст. значний внесок у розвиток фінансової науки зробили англійські вчені Т.Мен, Дж.Локк, Т.Гоббс. Основні їхні праці присвячені проблемам оподаткування. Більшість цих учених була прихильниками ідеї непрямого оподаткування, пропагувала спрощення існуючої і побудову нової системи податків на раціональних засадах. Читайте також:
|
||||||||
|