Другий етап розвитку фінансової науки

Після Нідерландської й Англійської буржуазних революцій з'явилися перші з буржуазної точки зору теоретичні розробки фінансових проблем. Цей напрямок розвитку науки представлений в працях У.Петті “Трактат про податки і збори”(1662), “Слово мудрим” (1664), “Політична арифметика (1676). П'ятнадцять глав “Трактату про податки і збори” – це система фінансових знань за такими розділами, як вчення про державні витрати і доходи. Внеском У. Петті у формування фінансової науки є розробка проблем державних витрат. Для Англії другої половини XVII ст. поява твору про витрати (перша глава “Трактату”) закономірна. Після революції буржуазія домоглася права вотувати, контролювати і засуджувати державні витрати. У феодальних державах Європи становлення цієї частини фінансової науки стримувалося тим, що витрати були прерогативою королівської (царської) влади і науковому дослідженню не підлягали. У Росії в окремих працях навіть початку ХХ ст. у вченні про фінанси розділ про державні витрати був відсутній.

У. Петті дає прогресивне трактування державних витрат, указуючи, що скороченню підлягають витрати на утримання армії, державного апарата, двору, суду і церкви, а збільшенню – соціальні витрати (на богодільні, госпіталі і сирітські будинки). У. Петті був прихильником посилення економічних функцій держави. У “Трактаті” вказуються напрямки цієї діяльності: громадські роботи і державні підприємства у видобувній промисловості. Становить інтерес і обґрунтування необхідності збільшення витрат по цій статті: вони можуть вирішити проблеми жебракування, злодійства й еміграції.

У "Трактаті” містяться елементи теорії перекладання податків. Відмінність носія податку від суб'єкта розглянуто на прикладі обкладання землевласників, які перекладають податок на ренту на орендну плату (тобто фермерів) і на ціни сільськогосподарської продукції. Петті пише: “...поземельний податок стає нерівномірно стягнутим акцизом на споживання, що у більшій мірі несуть ті, хто менше скаржиться”. Історично вірно їм охарактеризовані два види подушної податі (поголовна і класно-розрядна), причому обґрунтована зворотна пропорційність поголовних податків. У XI главі поставлене важливе питання про ставлення фінансової науки до державних регалій. Воно вдало розібране на прикладі французької соляної регалії. Вірно відзначені наслідки габелі для найбідніших верств населення. Зроблено висновок про те, що чим бідніший платник, тим більш тяжка для нього соляна регалія і подушна подать.

Твір У. Петті, що відрізняється прогресивним трактуванням більшості проблем фінансової науки XVII ст., у зв'язку з класовою і національною обмеженістю світогляду автора містив і невірні положення. Так, Петті рекомендує посилення дохідної бази англійського бюджету за рахунок обкладання іноземців і єврейських громад. Причини недоліків податкової системи і нерівномірності оподаткування він бачив у діяльності окремих чиновників і недосконалості фінансової статистики. Але в цілому внесок У.Петті в розробку фінансової теорії значний.

Інші проблеми досліджувалися у фінансовій літературі феодальних держав. Для них були характерні, як указувалося, інтенсивна розробка принципів оподаткування і податкової справедливості, розробка проектів реформ. Такий напрямок наукового пошуку був викликаний кризовим станом феодальних фінансів, що переобтяжували народне господарство податками, зборами і митом, марнотратством феодальної аристократії і феодальним мілітаризмом. Яскравим прикладом розвитку зазначеного напрямку науки є проекти податкових реформ у Франції від П.Буагільбера (кінець XVII ст.) до Ж.Неккера (третя чверть XVIII ст.). Фінансова думка певною мірою підготувала появу теорії фізіократів, а остання, у свою чергу, вплинула на розробку принципів організації системи реальних податків.

Методологічний фундамент загальної теорії податків у Франції складали фінансові ідеї, що містилися в працях її просвітителів XVIII ст. У них затверджувалася неприпустимість податкового імунітету дворянства і духівництва, висувалася вимога участі народних представників у встановленні податків і регулюванні державних витрат.

Серію творів, присвячених аналізу, критиці і розробці нових податкових систем, відкривав твір П.Буагільбера “Докладний опис Франції в сучасне правління” (1697). До них належали ще дві праці зазначеного автора, а також “Королівська десятина” маршала С.Вобана (1707), “Дослідження і міркування про фінанси Франції в період з 1596 по 1721рр.” Ф.Форбонне (1758), цикли творів А.Тюрго і Ж.Неккера. Усі роботи відрізняє різке критичне ставлення до податків і структури державного бюджету. У них пропонувалися різні варіанти реформ із метою перетворення станових податків у чисто помайнові. Рекомендувалося скасування внутрішніх мит. Серед принципів оподатковування були виділені загальність і пропорційність (відповідність майну або доходу платника). Передбачалося також об'єднання різних видів податків (помайнових, прибуткових і непрямих) у податкову систему.

XVIII століття висунуло й обґрунтувало теорії єдиного податку: “королівську десятину” Вобана і єдиного поземельного податку фізіократів. Десятина Вобана була 10%-им податком на усі види власності і доходів. Пропонований податок передбачав для робітників і поденників знижку в розмірі до 1/30 доходів.

Величезний вплив на розвиток фінансової теорії мало вчення фізіократів. На найбільшу увагу заслуговують теоретичні постулати в галузі фінансової науки французьких вчених Ф.Кене, А.Тюрго, О.Мірабо. Ідеї фізіократів про справедливе оподаткування, про джерела доходів, про розмір участі кожного громадянина у витратах держави мали прихильників і послідовників у багатьох європейських країнах протягом значного проміжку часу. Основна ідея фізіократів у фінансовій науці грунтувалася на тому, що лише земля дає чистий дохід, а тому держава може одержувати дохід у формі податку на землю.

Помилковість цього теоретичного положення нині очевидна, проте фізіократи найглибше дослідили взаємозв’язок фінансів і матеріального виробництва. Заслуги фізіократів у фінансовій науці полягають також у тому, що глава цієї школи Ф.Кене розробив знамениту економічну таблицю, де чітко простежується схема взаємозв’язку фінансів, їхньої ролі в процесі суспільного відтворення, тобто процесі створення та використання суспільного продукту. Очевидно, що цей процес може відбуватися лише шляхом створення й використання фондів фінансових ресурсів. Проте найзначнішим внеском фізіократів у розвиток фінансової науки є те, що вони своєю нищівною критикою наявної тоді фінансової системи вплинули на розвиток класичної школи політичної економії.

На основі концепції перекладання податків фізіократи першими поділили всі податки на прямі і непрямі, причому поняття “прямі” означало “податки, що не перекладаються”, а “непрямі” – “податки, що перекладаються”. Фізіократи вважали таким, що не перекладається у всій системі французьких податків поземельний, тому пропонували його як єдиний. Упровадження єдиного поземельного податку означало б включення дворянства і духівництва в податні стани. Фізіократи через своїх кращих представників чітко сформулювали ідею класового характеру фінансів і фінансової політики, негативне ставлення до непрямих податків. Вони показали антагонізм фінансових інститутів з дійсними інтересами розвитку промисловості і торгівлі країни.

Класичний аналіз 29 дохідних статей бюджету Франції зробив один їз останніх генеральних контролерів фінансів – Ж.Неккер у роботі “Про управління державних доходів Французького королівства”. Він показав архаїзм податкової системи, її нераціональність, тяжкість для платників податків і недостатність як бази державного бюджету. Людина, що очолювала фінансову систему країни, засудила структуру управління фінансами й окремі ланки, що змушують витрачати величезні кошти на утримання податкового апарата.

Фінансові ідеї і спроби їх використання на практиці дорого коштували авторам. За свої праці були піддані опалі П.Буагільбер і маршал Вобан, звільнені з займаних посад А.Тюрго і Ж.Неккер. Фінансові основи феодальної Франції вже не могли бути змінені шляхом реформ. Тільки Велика французька революція затвердила новий фінансовий лад держави. У значній мірі він склався під впливом податних теорій XVIII ст. У цьому був головний підсумок розвитку фінансової науки у Франції від П.Буагільбера до Ж.Неккера.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Зародження і ранній етап розвитку фінансової науки	\|	Німецька школа камералістики

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.