Фінансова думка Середньовіччя

Із занепадом Римської імперії в її провінціях почалася криза всієї інфраструктури та сформованих за довгі роки ринкових відносин. Це поставило нові держави-правонаступниці перед необхідністю формування нової системи забезпечення державних видатків. Стало нереальним збирання податків у грошовій формі. Проте й натуральних зборів не вистачало на покриття державних потреб. Бракувало ресурсів для належного утримання доріг і мостів, якими мали перевозитися ці натуральні платежі у визначені правителями місця. До того ж держава вже нездатна буда підтримувати гарантії безпеки населення, що створювалися впродовж цілої епохи. Все це спричинило суттєве зменшення податкової бази.

Середньовічні правителі мали обмежений арсенал інструментів втручання в економічні відносини своїх підданих. Так, щоб задовольнити свої високі потреби, німецькі імператори і королі вимушені були «кочувати» власними володіннями. Основна причина мобільності правителів полягала в труднощах транспортування натуральної данини, низькому рівні розвитку комунікацій та інфраструктури.

В Х ст. за часів правління імператора Оттона Великого, розпочалася епоха відродження торгівлі, що справило позитивний вплив на розвиток товарно-грошових відносин. Для правителів це означало насамперед відкриття нових можливостей оподаткування. Нові джерела податкових доходів королі використовували переважно для утримання власного двору, а феодали – для формування своєї скарбниці. Проте податків часто не вистачало для утримання армії, доріг та імператорського двору. Правителі не мали прямого доступу до податкової бази, а отримували лише частину податкових надходжень від міст, монастирів тощо.

Дуалізм інтересів короля та провінцій привів імперію на межу розвалу. Водночас цей дуалізм перешкодив формуванню «вад» у системі оподаткування та сприяв збереженню рівноваги між платежами громадян у вигляді податків та зустрічними послугами держави. Земельні князі могли налагодити досить ефективний механізм фінансування витрат у масштабах своїх невеличких однорідних областей. Однак вони залежали від своїх соціальних каст, які здійснювали контроль за політикою витрат, щоб забезпечити використання податкових надходжень лише на узгоджені цілі, а не на задоволення особистих потреб князів.

Після розпаду Римської імперії настає період культурного і наукового застою. Цього часу безпідставно шукати прояви фінансової наукової думки. Найосвіченішим класом тоді було духовенство, яке виховало у своєму середовищі досить відомих учених. Один із них – Фома Аквінський. У XIII ст. він у своїх працях рекомендує правителям досить раціональні правила ведення державного господарства, ґрунтуючись на релігійних і моральних принципах, що дуже важливо, оскільки у подальшому мораль і фінанси мало перетиналися.

У працях учених того часу зустрічаються поради правителям не розоряти народ непомірними податками, не продавати публічних засад, не псувати монети. Загалом пропагувалося негативне ставлення до податків. У часи середньовіччя лише в державах Флоренціята Венеціябуло помічено досить успішну організацію фінансів у практичному значенні.

Історія економічної думки Україничасів раннього та класичного середньовіччя зв’язана з добою Київської Русі – першої держави на українській етнічній території. Визначною пам’яткою соціально-економічної та політичної літератури цієї доби є “Руська правда” –зведення законів давньоруського права XI-XII cт. Її статті відбивають соціальну структуру й відносини власності давньоруського суспільства. Вони регулюють майнові відносини, захищають права власності князів та феодальної знаті на землю і кріпаків; право стягувати податки, отримувати ренту; визначають обмеження майнових та особистих прав різних категорій феодально залежного населення та ін.

У «Повісті временних літ» розглядаються джерела доходів київської держави: надходження з господарства, данина, збори з населення, штрафи, судовий збір, торговий, військова здобич. Данина збиралася продуктами, хутрами, грошима.

З XIV ст. на українських землях починає діяти Магдебурзьке право – міське право, що виникло у XIIIст. в місті Магдебурзі. За ним міста звільнялися від управління та суду великих князів чи королів, тобто одержували права самоврядування. Магдебурзьке право встановлювало порядок і функції органів міського самоврядування, суду, купецьких об’єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки та успадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо.

Міста, що перебували під безпосередньою юрисдикцією польського короля або великого князя литовського, не платили за міські землі, а міщан було звільнено від повинностей на користь феодалів. Міщани сплачували лише державний податок на торгівлю й заняття ремеслом. Вони мали право використовувати на потреби міста грошові збори, встановлені міським правлінням (магістратом), податок від броварень, солодовень, воскобоєнь, млинів, земельних угідь, мали значні привілеї в галузі організації та регламентації стаціонарної торгівлі, ярмарків і ремесел.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фінансова думка античного світу	\|	Зародження і ранній етап розвитку фінансової науки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.