• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Господарський роз-к Китаю в осьовий час та його ек.думка. 12 страница

108. Економічне зростання у США в 50-70-ті рр ХХ ст. Кейнсіансько-неокласичний синтез.

Загалом світове лідерство США у 1950—1970-х роках визна­чилося за параметрами: найбільший обсяг ВВП і рівня життя — подвоєння доходів кожного покоління у до- і повоєнний періоди. Саме у США у 1950—1960-х роках визрівають умови та формується механізм щодо практичного переходу до нового інформаційного (постіндустріального) етапу розвитку. Напрямами структурної перебудови економіки США під впли­вом НТР були:

1) розвиток наукомістких і високотехнологічпих галузей, по­роджених НТР (авіакосмічна, електротехнічна, хімічна, машино­будівна. 2) скорочення економічної частки застарілих галузей (металур­гія, вугільна промисловість, суднобудування. та часткова науково-технічна модернізація їх. У неокласичну систему не вписувалися такі явища, як кризи та безробіття, тому вона не могла пояснити причин економічної нестабільності, «Загальна теорія» Кейнса, навпаки, містила ана­ліз факторів, які виводили економіку зі стану рівноваги, та про­понувала конкретну програму дій, одначе по-справжньому загаль­ної, системної форми вона не мала. Якнаслідок, у повоєнний період в економічній науці розгорнулася аналітична діяльність з об'єднання позицій Кейнса та неокласиків. Найактивнішу участь у цьому брали Дж. Хікс, Е. Хансен, П. Семюелсои, Л. Клейн та ін. Завдяки їхнім зусиллям було сформовано теоре­тичну систему — «неокласичний, або кєйнсіансько-неокласич­нийсинтез».Після війни вкраїнах Заходу розпочало­ся економічне піднесення. Виникає необхідність у більш загаль­ній концепції регулювання,придатній для умов зростання. Нео-класично-кейнсіанськпй синтез па першому етапі передбачав розроблення так званоїспрощеної моделі Кейнса.Жертвуючи аналізом фінансової сфери, спрощена модель змог­ла чітко сформулювати принцип визначення національного до­ходу, який ортодоксальні кейнсіанці вважають серцевиною кон­цепції Кейнса.

— Згодом до моделі було введено грошові параметри. Аналітич­ний апарат для цього ще 1937 року запропонував Дж. Хікс, піз­ніше її вдосконалив і використав Е. Хансен. У результаті з'явилася схема «доходів — видатків» Хікса — Хамсена.автори моделі, подібно до Кеіїнса, виходили з того, що інтенсивність інвестиційного процесу визначається граничною ефективністю капіталу, тобто відношенням між очікуваним до­ходом, який приносить одиниця капітального майна, та ціною її виробництва; при прийнятті рішення щодо інвестування чергової одиниці капіталу підприємець або сплачує за позичені кошти, або здійс­нює альтернативні витрати, відмовляючись від доходу, який міг би отримати за використання власних коштів в інший спосіб; здійснення інвестицій є доцільним за умови перевищення граничною ефективністю капіталу ставки відсотка;умовою рівноваги па товарному ринку є рівністьінвестицій (І) і заощаджень (S);

— заощадження відповідно до «основного психологічного за­кону» Кейнса визначаються рівнем національного доходу: S = S (Y). Звідси, чим вищим є рівень доходу, тим більшим є обсяг заоща­
джень. Таким чином, отримуємо функцію IS [І (г) = S (Y)]. У графіч­ному зображенні цс крива з від'ємним нахилом, яка показує відповідність кожної пари значень У і г рівності заощаджень та інвестицій, тобто певний рівень рівноваги товарного ринку.

109. Економічний роз-к Японії в 50-70-ті рр. ХХ ст. Економічне зростання в інституціональній теорії.

Дослідження С. Кузнеця розглядають у руслі інетитутональ­ної теорії економічного зростання. Серед факторів, які справля­ють основний вплив на динаміку національного доходу, С. Куз-пець називав: рух і чисельність населення, зміни його розподілу за віком, родом занять, професійним рівнем; структурні зрушен­ня у промисловості; технічний прогрес; зміни структури та якості капіталу; зміни у соціальній сфері; інституціональш та політичні зміни, які безпосередньо стосуються ринкових відносин; розви­ток міжнародної торгівлі; процеси міграції капіталів.

Кузнець дійшов висновку, що за сучасних умов економічне зростання залежить від внесків у «людський капітал» куди біль­шою мірою, ніж від інвестицій в уречевлений капітал.

Завдяки використанню емпіричних статистичних даних оуло виявлено, що підґрунтя процесу економічного зростання станов­лять тривалі структурні зрушення, зумовлені різноманітними фак­торами, що діють у промислових секторах. У зв'язку з цим уче­ний розробив систему вимірювання граничної капіталомісткості. Оскільки відносний обсяг акціонерного капіталу зазвичай зростає у процесі економічного розвитку, годі як частка акціонерного ка­піталу в прибутку із часом зменшується, внесок капіталу в зро­стання національного виробництва є відносно незначним.

Успішний приклад економічного поступу та зростання демон­струвала у повоєнний період і Японія, стрімко перетворюючись на економічного лідера Південно-Східної Азії.

Ця країна, подібно до країн Західної Європи, переживала не­втішні наслідки Другої світової війни: скорочення випуску про­мислової продукції (у 1945 р. — 28,5 % від рівня 1935—1937 рр.); руйнування міст і більшості промислових об'єктів, моральне и фізичне зношування обладнання; загострення продовольчої кризи; дефіцит бюджету та інфляційні явища. Крім того, в Япо­нії гостро постала проблема браку природних ресурсів для від­новлення економіки та неможливості придбання їх.

Найважливішими аспектами повоєнного відновлення еконо­міки Японії було проведення реформ, успіх яких зумовив ще од­не (поряд із німецьким) економічне диво.

Першою реформою була декартелізація методом реорганізації дзайбацу— закон про ліквідацію дзайбацу ухвалили 1945 року. Нагадаємо, що дзайбацу — форма монополії .

Економічному зростанню Японії сприяли й такі чинники: -низькі (за умовами капітуляції) воєнні видатки (вони не мали перевищувати 1 % національного доходу); -низький рівень (порівняно зі США та Західною Європою)заробітної плати у промисловості (у 5,6 раза нижче, ніж у США,в 1,4 раза нижче, ніж у Франції, у 2,6 раза нижче, ніж у ФРН).Отже, японському «економічному диву» передовсім сприяла модернізація інституціонального середовища.Визначаючи особливості «японського дива», слід звернути увагу па особливі форми відносин праці та високий рівень капі­таловкладень у національному доході. Японія інвестувала в гос­подарство близько третини валового національного продукту.

110. Інтернаціоналізація та глобалізація світового гос-ва останньої третини ХХ-почат.ХХІст. та її відображення в економічній думці.

Складовою глобалізаційі-шх процесів, а також характерною ри­сою сучасного етапу розвитку світового господарства є сталий розвиток міжнародної торгівлі й розширення потоків капіталів. Сучасне виробництво, що ґрунтується на новітніх технологіях, наштовхнулося на вузькість національного ринку при реалізації своєї продукції, що стимулювало прагнення країн збільшувати експорт. Нарощування обсягів міжнародної торгівлі тепер відбува­ється не лише за рахунок розширення експортного виробництва в країні, а й експорту капіталу до інших країн для будівництва під­приємств, що вироблятимуть ці товари. Посилення спеціалізації виробництва зумовлює до перетворення великих сучасних компа­ній. Сучасні компанії перетворюються на транснаціональні корпорації (ТНК). Інвестування набуває форм прямих капіталовкладень. Сьогодні рівень міжнародної торгівлі набагато вищий, ніж будь-коли. У пій задіяний значно ширший набір товарів та по­слуг. Але найголовніша відмінність полягає в інтенсивності фі­нансових потоків та рух капіталів. Сучасна світова економіка, прив'язана до «електронних грошей», які існують лише у вигляді цифр на моніторі комп'ютера, не має аналогів у минулому.Проникнення ТНК до інших країн супроводжується привне­сенням до цих країн нових знань, нової технології виробництва і

нових виробничих відносин. За підтримки національних урядів руйнуються соціальні структури традиційних суспільств, адже міжнародні корпорації перетворюють їх відповідно до «міжнарод­них стандартів». Побут, культурні цінності, економіка в різних регіонах світу стають дедалі схожими. Цій уніфікації суспільств та економік сприяють потужні потоки капіталу між країнами, що вимагають єдиних правил гри. На противагу попереднім підходам, що характеризува­лися порівняно високим рівнем незалежності національних еко­номік і більшою свободою прийняття рішень, у новій глобалізо-вапій міжнародній економіці залишається дедалі менше можли­востей для національних автономій. Це, звісно, призводить до втрати керівництва національних економік контролю в управлін­ні господарським розвитком країни і, зокрема, в таких ключових сферах, як «рівень державних витрат». Глобалізація економіки практично внеможливлює регулювання ринку і системи вироб­ництва в країні на національному рівні.

Глобалізація набуває різного сенсу залежно від того, чи йдеть­ся про окрему компанію, галузь, країну, або про світове вироб­ництво загалом. Глобалізація фінансового капіталу випробувала концепції рів-' новажного розвитку ринкової економіки на основі ліберальної економічної політики. Класична і неокласична економічні теорії спиралися на раціональну основу пізнання, на досконалість знань. Але вже Хайєк стверджує, що абсолютне знання на основі сучасної інформації не існує і неможливе, а отже, рівноважного стану не можна досягти і в умовах централізованої економічної системи, і тому тільки ринок може з найменшими витратами уникнути втрат від асиметрій, що виникають. Хоча Пригожий (брюссельська школа) стверджує, що саме хаос породжує поря­док. Але це означає, що теорія «економіки раціональних очіку­вань» повинна стати надбанням історії економічних ученьГі

Глобалізація,, збільшивши простір і глибину фінансових рин­ків, нестабільність не ліквідувала, а породила умови її безупинної нестійкості. У кредитних відносинах також відбулися серйозні зміни. Суб'­єктивна оцінка у зв'язці «кредит—застава» — реальність. Цін­ність застави залежить від того, яку суму готовий позичити банк його власнику. Особливо це характерно у відносинах центру і пе­риферії на постсоціалістичному просторі, де кредитні ризики ду­же великі. А кредитний ризик веде до збільшення ставки процен­та. Тут відносини «дикого капіталізму», а Дж. Сорос називає його «бандитським капіталізмом».Для сучасного періоду розвитку світового господарства хара­ктерним також с посилення ідеології інтернаціоналізації та кон­солідації. Цьому сприяв розвиток продуктивних сил, що дедалі більше вимагав активного обміну між багатьма країнами та уні­фікованих правил гри на міжнародному ринку. Від переговорів на двосторонній основі, що створювало різні умови для експорту чи імпорту одного товару, країни перейшли до міжнародних угод.Стосовно посилення ідеології інтернаціоналізації та консолі­дації у світовому господарстві необхідно зазначити, що нині на авансцену світового економічного життя виходять нові учасники,

які, поряд із традиційними, стають головними законодавцями моди у світогосподарських процесах.Так, сьогодні виокремлюють вісім нових основних суб'єктів, що справляють вирішальний вплив на світогосподарські процеси. Це:-міжнародні організації — Міжнародний валютний фонд
(МВФ), Світовий банк, Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Продовольча і сільськогосподарська організаціяОб'єднаних Націй (ФАО), Міжнародна організація праці (МОП),
Світова організація торгівлі (СОТ);

країни «Великої сімки» — С7 (чи вісімки, С8, разом із Росією);регіональні організації, яких налічується близько 60;2)багатонаціональні корпорації (понад 60 тисяч);3)інституціональні інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди,страхові компанії); 4)неурядові організації; 5)великі міста; 6)окремі видатні особистості (науковці -— лауреати Нобелів­ської премії, університетські професори, відомі фінансисти, під­приємці та ін.) Таким чином, глобалізація стала постійним чинником внутріш­ньої та міжнародного економічного життя.

111. Економічні зміни в провідних країнах світу у 1970-х рр та їх відображення в посткейсіанстві.

Новими економічними явищами, що характеризували функці­онування світового господарства у 70-х на початку 80-х рр. XX ст., були: подальше розгортання НТР, посилення інтелектуа­лізації й віртуалізації економічних відносин; вступ виробництва на основі переходу до наукомістких і ресурсозбережувальних технологій у фазу глобальної технологічної модернізації; вичерп­ність традиційних екстенсивних факторів економічного зростан­ня; загострення проблеми дефіцитності енергетичних ресурсів у вигляді глобальної енергетичної (нафто-газової) кризи розвине­них країн. Також у цей період посилювалася роль екологічної складової економічного прогресу перед загрозою тотального руйнування навколишнього природного середовища. Зростання інтернаціоналізації господарських зв язків та панування транс­національних корпорацій надавали кризовим явищам характеру. глобальності. Характерним було також поєднання глобальних проблем із поглибленням економічних суперечностей та виявів макроекономічної нестабільності економік провідних країн Заходу. Світові економіч­ні кризи 1974—1975 та 1980—1982 рр. Надзвичайної гостроти їм надавало поєднання циклічних спадів із низкою структурних криз —- енергетичною, валютно-фінансовою, екологічною, що зу­мовило небачені раніше за глибиною й раптовістю шоки пропози­ції. Стрімке зростання світових цін на нафту спричинило подоро­жчання паливно-сировинних ресурсів. Ціни на сировину та паливо впродовж 1972—1973 рр. перевищили зростання їх за період від кіпця Другої світової війни до 1972 року, що завдало нищівного удару по пропозиції; зумовило спад у країнах із розвиненою рин­ковою економікою за одночасного зростання цін. Суттєвою відмінністю від попередніх циклічних спадів стало та­ке нове економічне явище, як стагфляція — одночасний спад зі зростанням безробіття, та інфляція. Необхідність пошуку шляхів виходу з кризи кейнсіанського напряму призвела до посилення критики кейнсіанської ортодоксії з боку' представників неортодоксального кейнсіанства. Вихід із кризи вбачали в необхідності модернізації та модифікації мето­дологічних засад кейнсіанства. Посилення розмежування в сере­довищі кейнсіанства наприкінці 60-х — на початку 70-х рр. XX ст., що було пов'язане з переоцінкою вагомості ортодоксальної теорії кейнсіанства з боку самих кейнсіапців, призвело до формування двох основних тенденцій подальшого розвитку цього напряму: по-перше — традиційні кейисіанці, представники старого поко­ління кейнсіанців (П. Семюелсоп, Дж. Тобін, Г. Екклі, Л. Клейн, Ф. Модільяні), які за умов теоретичної кризи цього напряму за­лишилися на непохитних позиціях кейнсіанської ортодоксії, і, по-друге — поеткейнсіанці, що являли собою молоду генерацію на-уковців-иоваторів (Р. Клауер, А. Лейонхуфвуд, П. Девідсон, С. Вайнтрауб, X. Мінскі), які виступили з різкою критикою ортодо­ксальної кейнсіанської теорії. Утворилось 2 течії.Отже, виходячи зі сказаного вище, можна вирізнити дві основ­ні течії у структурі посткейнсіанства:

американська течія посткейнсіанства, або монетарне посткєйнсіанство — Р. Клауер, А. Лсйонхуфвуд, П. Девідсон, С. Вайптрауб, X. Мінскі;2)англійська течія посткейнсіанства, або калецькіансько-нео-рікардіанське посткейнсіанство — Дж. Робінсон, Н. Калдор,П. Сраффа, Л. Пазінетті, Я. Крсгель, Дж. Ітуелл.Отже, у 1970-х рр. посткейнсіапство як нове теоретичневідгалу­ження кейпсіанського напряму зробило спробу оновлення макроеко-номічпоїтеорії з урахуванням змін у тогочасній ринковій економіці.

До ідейно-теоретичних ідей посткейнсіанства можна віднести:

1) власне теорію Дж. М. Кейнса, яка лежала в основі обох на­прямів посткейпсіанства;

2критичне й творче використання ідей монетаризму та нео­класичної мікроекономічної теорії американськими посткейнсіанцями;3)відродження рікардіанства, і передусім методологічних за­
сад його теорії вартості представниками англійського посткейн­сіанства (П. Сраффа);4)використання англійськими посткейнсіанцями здобутків інституціонального напряму економічної теорії, враховуючи у влас­них дослідженнях існування і взаємодію соціальноекономічних та політичних інституцій; 5)використання наукових ідей макроекономічної теорії й тео­рії розподілу національного доходу, економіко-математичні ме­тоди дослідження польського економіста Міхала Калецького; 6)визнання деякими представниками англійського посткейнсі­анства (Дж. В. Робінсон) доцільності використання елементів марк­систського аналізу, особливо макроекономічних, загальнорівноважних аспектів теорії суспільного відтворення.

Посткейнсіанські течії об'єднують спільні цілі, якими є:1)теоретичне протистояння неокласичній системі; 2)необхідність завершення кейнсіанської революції; 3)створення нового синтезу макро- та мікроекономіки.Але поряд з цим американське та англійське посткейнсіанство мають певні відмінності та особливості.

112. Особливості роз-ку гос-ва Великобританії та США та їх відображення в англійському та американському посткейнсіанстві.

Методологічними засадами американського (монетарного) пост­кейнсіанства с:

• макроаналіз монетарної сфери, врахування грошового чин­ника в макроекономіці;

• включення неокласичної мікроекономіки як теоретичного підґрунтя макроекономічного аналізу;

• урахування ролі недостатньої інформації на фінансових рин­ках;

• широке впровадження економіко-математичних методів.
Методологічними засадами англійського посткеішсіанства були:

• заперечення методології маржипалізму (теорії граничної ко­рисності та граничної продуктивності;

• відродження традиції класичної школи у вигляді неорікардіанства (теорії цінності, прибутку, розподілу);

• включення дослідження інституцій та іиституціонального принципу «кумулятивної всебічної причинності»;

• спроби використання аналізу процесу суспільного відтво­рення К. Маркса.

113. Проблеми функціонування господарської сис-ми та загальна характеристика нового кейсіанства у 80-ті рр.ХХ ст.

У 1980-х рр відокремлення прибічників американського монетарного посткейнсіанства у вигляді нового кегаїсіанства, яке суттєво відрізняється як від неокейнсіанства так і від постскейнсіанства.Важливу роль у розроб­ленні ідей нового кейнсіанства у цей час відіграють американські економісти Брюс Грінвальд, Джозеф Стігліц (Степфордський університет), Джордж Акерлоф та Жанет Йєллсн (університет Берклі), ОлІв'є Бланшар та Джуліо Ротсмберг (Массачусетський технологічний інститут), Грегорі Манків (Гарвард) та ін.

Прихильники цієї течії, подібно до посткейпсіапців, виходять з того, що в капіталістичному господарстві існують серйозні причини, здатні викликати болісні відхилення від стабільного

економічного зростання та повного використання ресурсів, при­звести до макроекономічної нестабільності ринкової економіки, тому необхідним є активне втручання держави в економіку.

Нові кейнсіанці, на відміну від своїх попередників, удо­сконалюють методологію економічних досліджень шляхом залу­чення як неокласичних ідей, так і відповідного категоріального апарату, використовують формальио-математичний апарат загальної рівноваги. Вони досліджують функціонування ринків капіталу, праці, товарів та раціональної поведінки господарських агентів за умов макроекономічної невизначеності та неповноти економічної інформації. Нові кейнсіанці аналізують проблеми грошей та ціноутворен­ня. Найбільшу увагу їх привертає концепція ціноутворення за умов недосконалої конкуренції. , Нові кейнсіанці вважають, що кейнсіанська тео­рія сьогодні — це теорія малозмінних цін і заробітної плати, які й потребують дослідження під час аналізу стійкої інфляції. Прихильни­ки кейнсіанства мусили визнати небезпечність невпинного й без­застережного зростання державних видатків й дефіцитів держав­ного бюджету. Це повною мірою позначилося на їхній економічній політиці, де традиційно в основі регулювання попи­ту перебувала бюджетна політика, або, точніше — політика бю­джетного дефіциту. У кредитно-грошовому регулюванні акцент робиться на посиленні гнучкості всієї кредитно-грошової систе­ми. В центрі уваги опиняється політика доходів, якій приділяють особливого значення. Саме в ній сучасні кейисіапці вбачають можливість одночасного розв'язання проблеми зайнятості та ін­фляції. Власне, пропозиції нових кейнсіанців зводяться до обґрун­тування нової макро економічної стратегії, яка полягає в тому, що за умов сучасної договірної економіки уряд мас перебрати на себе контроль за цінами й доходами за допомогою оподаткуван­ня, коли відбувається регулювання процесів монополізації. Вста­новлення заробітної плати мас відповідати співвідношенню по­питу та пропозиції в кожному секторі економіки.

114. Вплив інформаційно-технологічної революції 60-х рр.ХХ-ХХІ ст.на роз-к гос-ва провідних країн світу.

До інформа­ційних технологій зазвичай відносять сукупність технологій у мікроелектроніці, створенні обчислювальної техніки (машин та програмного забезпеч є) шя), телекомунікації!мовлення та оптико-електронної промисловості.Останні два десятиліття XX ст. виникаєсузір'я великих технологічних про­ривів у сфері нових матеріалів, джерел енергії, в медицині, у ви­робничій техніці , зокрема в транспортній технології. Сучасний процес технологічної трансформації розширюється по експоненті. Сьо­годні ми живемо у світі, який вже давно називають цифровим, або елетронно-цифровим.Нові інформаційні технології— це не просто ін­струменти, якими необхідно користуватися, а процеси, які не­обхідно розробляти.

Є суттєві відкриття у сфері інформаційних технологій;

1) поява мікропроцесора як ключового пристрою в поширенні мікроелектропіки (1971 р.);

2) винайдення мікрокомп'юшера в 1975 р. (перший успішний комерційний варіант з'явився у квітні 1977 р.);

3) виробництво операційних систем для мікрокомп 'ютерів компанією Microsoft (середина 1970-х рр.);

4) промислове виробництво оптичних волокон компанією Corning Glass па початку 1970-х рр.;

5) промислове виробництво відеомагнітофонів компанією
8опу у середині 1970-х рр. на основі відкриттів, зроблених у
1960-х роках в Америці та Англії;

в)створення в 1969 році компанією Advanced Research Project Aganscy (АRРА) Міністерства оборони США нової, революційної електронної комунікаційної мережі', яка згодомперетворилася насучасний Іптернет.

Усі ці відкриття мають спільні характеристики: грунтуючись головним чином на наявних знаннях і розвиваючись як продов­ження ключових технологій, вони завдяки доступності й падінню ціни за зростання якості являють собою кардинальний прорив у масовому поширенні технології у сфері комерційного та суспіль­ного використання.Під час третьої хвилі НТП розпочалося й господарське освоєння навколоземного космічного простору, були синтезовані матеріали, яких раніше не існувало в природі, створено промислові роботи, здатні практично повністю замінити людину на виробництві, а пер­сональний комп'ютер перетворив і примножив потоки інформації.Досягнення науки і техніки у поєднанні з високим рівнем по­літичних, економічних та соціальних інститутів уможливили ви­хід країн Заходу на небачений раніше рівень економічного розвит­ку - - рівень задоволення різноманітних, у тому числі зовсім нових потреб переважної частини свого населення.

Усе це дало підстави для висновку про завершення індустріаль­ного періоду в розвитку західних країн: США, Великої Британії, Франції, ФРН, Японії, Швеції, Норвегії, Швейцарії, Голландії, Бельгії, Австрії, Ізраїлю та іп.

Утім скороченню кількості та частки зайнятих у промислово­сті цих країн сприяло також перенесення виробничих потужно­стей, особливо «екологічно сумнівних», до таких країн із середнім рівнем економічного розвитку і відносно дешевою робочою си­лою, як Туреччина, Південна Корея, Індонезія, Бразилія, Мекси­ка, Таїланд. Перенесення технологій і цілих виробництв до цих та інших країн, поряд із негативними ефектами, мало наслідком їх індустріалізацію, перетворення на нові індустріальні країни, або нові індустріальні економіки.

У цей період країни Латинської Америки, Східної Європи та колишнього Радянського Союзу перебувають на етапі переходу не лише від планово-директишюї до ринкової економіки, а й до постіндустріальної структури виробництва та зайнятості. Та попри те, що нова технологічна структура і нова постінду­стріальна, сервісно-інформаційнаекономіка відіграють дедалі біль­шу роль у світовому співтоваристві, говорити про остаточне і глобальне завершення доби іпдустріалізму зарано. Про це свід­чить принаймні, що такі країни, як Китай та Індія, зі своїм вели­чезним економічним потенціалом, зовсім нещодавно вступили у стадііо зрілого індустріалізму, а більшість країн Африки його ще навіть не досягли.

115. Роз-к світової економіки в останній третині ХХ-ХХІ ст. „Рейганоміка” та „Тетчеризм”.

Війна, що її США вели у В'єтнамі, призвела до загострення со­ціальних суперечностей і, також — до повороту до політики реалі­зму, перегляду політичного курсу відповідно до міжнародних умов, що змінилися, та економічних можливостей країни. До початку 1990-х років у США здійснюється перехід до кон­сервативної моделі економічного зростання. У 1970-і роках стала очевидною дисфункціональпість механі­змів державно-монополістичного регулювання, що склалися ще у 1930-х роках, у період «нового курсу» Ф. Д. Рузвельта. Підтвер­дженням цього є низка економічних криз структурного порядку, що завдали удару по капіталістичній економіці. Кризи 1974—-1975 та 1980-—1982 років негативним чином вплинули й на корінні інтереси монополістичної буржуазії, що стало одним із найважливіших чинників, що зумовили різкий зсув управо в еко­номічній теорії та політиці розвинених капіталістичних країн. Діяльність неоконсерватшших урядів 70—-80-х рр. XX ст. («рейганоміка» у США, «тетчеризм» у Великій Британії, відроджене «соціальне ринкове господарство» у ФРН) була спрямована передусім на забезпечення монопольно високих при­бутків, стимулювання підприємницької ініціативи.

Структурна перебудо­ва капіталістичного відтворення, здійснювана у 1960—1970 роки під впливом НТР та складних умов економічного зростання, була досить болісною і супроводжувалася певним зниженням темпів росту продуктивності праці, ефективності капіталістичної еконо­міки загалом.Усе це спричинилося до необхідності суттєвої переорієнтації державної економічної політики, переоцінки ролі тогочасної ка­піталістичної держави в регулюванні капіталістичного виробниц­тва. У 1970-і рр. увиразнилася неефективність подальшого акцен­ту на кейпсіанські та неокейпсіанські механізми державно-монополістичиого регулювання господарських процесів.

Зовсім новий характер мали економічні труднощі та супереч­ності 1970-х --- початку 1980-х рр., коли проблемою стали самі виробничі потужності, а не попит, необхідність формування про­позиції. Таким чином, був потрібен демонтаж кейнсіанських форм та методів регулювання економіки, пов'язаних, на думку неоконсерваторів, із бюрократизацією державного апарату, неви­правданим зростанням бюджетних витрат, розширенням соціаль­них програм капіталістичної держави. Так звана «рейганоміка»була одним із варіантів неоконсервативної політики, що впродовж ї 980-х -— на початку 1990-х років застосовувалася в багатьох розвинених капіталістичних країнах (зокрема, у Великій Британії політика М. Тетчер — «тетчеризм»). Ця політика стала відповід­дю на погіршення умов капіталістичного відтворення. На перший план вийшли завдання раціоналізації виробництва, поліпшення його структури, технологічної перебудови, інтернаціоналізації капіталу. У 70-і рр. XX ст. в економі­ці США відбулися структурні зміни. Було проведено масову «чи­стку» неконкурентоспроможних галузей економіки, сотні під­приємств ліквідовано. Водночас з'явилися нові наукоємпі галузі, які й сьогодні визначають обличчя сучасного світу. У 1970-і роки ак­тивно втілювалась у життя концепція нового федералізму, яка пе­редбачала перенесення центру ваги у прийнятті громадських рі­шень на місцеві органи й активний розвиток самоврядування на місцях. У період президентства Р. Рейгана (1981—1988) економіка країни була охоплена кризою. Ще однією складовою економічної політики Р. Рейгана було скорочення податків.

У 1970-х роках у Великобританії уповільнилося зростання ви­робництва, почастішали циклічні кризи, подовжилася фаза де­пресії, темпи інфляції досягли на кінець 1970-х рр. 15 % на рік, що було небаченим до того часу в країні рівнем. Наприкінці 1970-х років критики економічної політики Великої Британії на­зивали її «хворою людиною Європи». Політика виходу британської економіки з кризи за допомогою впровадження неоконсервативної моделі державного регулюван­ня, реалізована урядом консерваторів на чолі із М. Теттчер (на­род, у 1925 році), увійшла в історію під назвою «тєтчєргізм». М. Тетчер відкинула жорстке державне регулювання економіки й запропонувала нову економічну програму, яка ґрунтувалася на концепції економічного лібералізму та його сучасній модифіка­ції— монетаризмі.

Проголошені впрограмі денаціоналізація і приватизація, дерегулюванпя, дебюрократизація означали підтримку підприєм­ницької ініціативи, крайній індивідуалізм. Також уряд здійсню­вав політику скорочення витрат і оподаткування, відмови в суб­сидіях підприємствам, що збанкрутували, приборкання влади профспілок. Реформи заторкнули всі сфери господарського життя країни. Одним із перших кроків було прийняттязаконів, що обмежували безмежні права профспілок па оголошення страйків, а також за­конів, що дозволили уряду вистояти у боротьбі зі страйкарями.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. А АА1В1В – осьовий переріз
3. А. В. Дудник 1 страница
4. А. В. Дудник 10 страница
5. А. В. Дудник 11 страница
6. А. В. Дудник 12 страница
7. А. В. Дудник 2 страница
8. А. В. Дудник 3 страница
9. А. В. Дудник 4 страница
10. А. В. Дудник 5 страница
11. А. В. Дудник 6 страница
12. А. В. Дудник 7 страница

Переглядів: 1000