Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






А. В. Дудник 5 страница

Таблиця 4

Рахунок 2. Наявний національний дохід і його розподіл

1. Витрати на кінцеве споживання державних установ 2. Витрати на кінцеве особисте споживання 3. Заощадження   4. Заробітна плата, з урахуванням відрахувань на соціальне страхування 5. Заробітна плата з-за кордону (сальдо) 6. Прибуток 7. Прибуток із-за кордону (сальдо) 8. Поточні трансферти з-за кордону (сальдо) 9. Непрямі податки 10. Субсидії (мінус)
Використання наявного доходу Наявний національний дохід

 

Національний дохід уключає також інші факторні доходи з-за кордону (сальдо), зокрема доходи від власності за кордоном. У правій колонці рахунку відображаються також інші поточні трансферти з-за кордону (сальдо). Тому сума всіх компонентів цієї колонки рахунку становить наявний національний дохід. У лівій колонці рахунку 2 реєструються показники використання національного доходу. Згідно з методологічними принципами СНР він поділяється на кінцеве споживання та заощадження. Заощадження інтерпретується не як реальне нагромадження капіталу, а як джерело фінансування капітальних витрат. Тому величина заощадження переноситься в кредит наступного рахунка СНР, де використовуються показники фінансування капітальних витрат:

Цей рахунок призначено для характеристики процесу реального нагромадження активів (матеріально-речових, відтворюваних і невідтворюваних, фінансових), а також джерел фінансування придбання цих активів.

У верхній частині рахунку розміщуються джерела фінансування витрат на приріст запасів матеріальних оборотних коштів, придбання основного капіталу, на будівництво, на купівлю нематеріальних активів (патентів, ліцензій тощо). Перевищення джерел фінансування над сумою реального нагромадження матеріально-речових і нематеріальних активів утворює окрему позицію рахунку 3, одержану сальдовим методом і названу «перевищення придбаних фінансових активів над сумою прийнятих зобов’язань». Ця стаття характеризує вартість придбаних фінансових активів (позик, приріст наявних коштів у банку та ін.) за вирахуванням вартості прийнятих зобов’язань (одержаних позик, кредитів тощо).

Таблиця 5

Рахунок 3. Фінансування капітальних витрат

1. Приріст матеріальних оборотних засобів 2. Вкладення в основний капітал 3. Купівля нематеріальних активів (крім фінансових) за кордоном 4. Перевищення придбаних фінансових активів над сумою прийнятих зобов’язань 5. Заощадження 6. Амортизація 7. Капітальні трансферти з-за кордону (сальдо)  
Валові інвестиції Фінансування валових інвестицій
8. Придбання фінансових активів (сальдо) 9. Перевищення придбаних фінансових активів над сумою прийнятих зобов’язань 10. Сальдо прийнятих зобов’язань 11. Сальдо взятих зобов’язань плюс перевищення придбаних фінансових активів над сумою прийнятих зобов’язань

 

У нижній частині рахунку зазначено придбання фінансових активів за видами (у лівій частині) та взяті зобов’язання (у правій частині). Зведений рахунок 4 призначено для реєстрації зовнішніх операцій: експорту, імпорту, надходжень доходів від капіталу за кордоном та ін.

Таблиця 6

Рахунок 4. Зовнішні операції

1. Експорт товарів і послуг 2. Заробітна плата, що надходить із-за кордону 3. Доходи від власності, одержані із-за кордону 4. Інші поточні трансферти, що надходять із-за кордону 5. Імпорт товарів і послуг б. Заробітна плата іноземцям 7. Прибуток іноземних підприємств 8. Інші поточні трансферти за кордон 9. Сальдо поточних операцій
Поточні надходження Витрати поточних надходжень
10. Сальдо поточних операції 11. Сальдо капітальних трансфертних активів з-за кордону 12. Сальдо взятих на себе закордонних зобов’язань 13. Сальдо придбаних за кордоном нематеріальних активів 14. Сальдо придбаних фінансових активів за кордоном
Надходження Виплати

 

Цей рахунок передбачає, крім виділення експорту та імпорту товарів і послуг, розподіл факторних доходів, які надходять із-за кордону чи вибувають з певної країни, на заробітну плату найманих працівників (громадян певної країни за кордоном та іноземців у цій країні), з одного боку, і на дохід від власності й підприємництва (власності громадян цієї країни в зарубіжних країнах та власності іноземців у цій країні) – з другого.

У верхній частині рахунку реєструються поточні операції, у нижній – операції з капіталом. На дебеті поточного субрахунку фіксуються надходження коштів з-за кордону у вигляді: експортної виручки, факторних доходів з інших країн, інших надходжень поточних трансфертів. На кредиті поточного субрахунку відображаються потоки коштів за кордон у вигляді: платежів за імпортну продукцію і послуги, переказів, доходів за вартістю факторів, інших поточних трансфертів за кордон. Різниця між поточними надходженнями та використанням їх становить активне сальдо на поточному рахунку нації. Якщо різниця його від’ємна, то платіжний баланс сформувався з пасивним, тобто мінусовим сальдо.

Активне сальдо за поточними платіжними операціями, капітальні трансферти з інших країн, позичені кошти (від приватних і державних банків зарубіжних країн) у сукупності являють собою джерело для оплати купівлі нематеріальних активів (крім фінансових) та придбання фінансових активів.

Рахунки ІІ класу призначені для характеристики ресурсів та використання окремих груп товарів, для реєстрації обсягу продукції окремих галузей економіки і структури їх витрат.

СНР 1968 року не є міжнародною нормою, вона лише демонструє, як класифікації, таблиці та рахунки системи можуть бути пристосовані до умов тієї або іншої країни.

Одним з варіантів модифікованої СНР-1968 є Європейська система інтегрованих економічних рахунків (ЄСР), підготовлена Євростатом. Вона відрізняється від СНР тим, що має додаткову інформацію щодо виробництва і фінансів, докладні дані про розподіл і перерозподіл доходів.

СНР 1993 року, як і СНР-1953 та СНР-1968, є черговим етапом у розвитку національного рахівництва. З історичного погляду зміст СНР 1993 року, її аналіз та перегляд відображають поглиблення досвіду й спеціальних знань, які лежать в основі СНР, досягнення більш повного узгодження СНР з іншими міжнародними статистичними стандартами, а також зміну напряму досліджень в цій галузі.

Близько 120 країн і територій представляли дані статистики національних рахунків в Організацію Об’єднаних Націй для включення до Щорічника після затвердження СНР-1968.

Протягом 1975 – 1980 років було проведено декілька регіональних нарад з питань аналізування досвіду використання СНР-1968 у різних країнах. У 1979 році Статистична комісія ухвалила рішення про сформування відповідної групи експертів та запропонувала розробити конкретні пропозиції на короткострокову перспективу щодо внесення в СНР уточнень і приведення її у відповідність з новими умовами. На своїх сесіях 1983 та 1985 років Статистична комісія прийняла рекомендації експертної групи, але зазначила, що в ході такої роботи важливо зберегти спадкоємність, уникаючи серйозної зміни визначень і класифікацій. Пріоритетними було визначено питання, пов’язані з практичним упровадженням СНР в країнах, що розвиваються.

За 1982 – 1985 роки міжнародні організації, консультанти та національні статистичні установи провели дослідження за темами, які було винесено на обговорення. Результати досліджень було розіслано фахівцям у конкретних галузях з проханням подати свої зауваження, а потім обговорено на регіональних нарадах, у яких брали участь представники національних статистичних служб. У порядку підготовки до наступного етапу роботи Міжсекретаріатська робоча група (представники МВФ, Євростату, ОЕСР) розробила два документи – про організацію перегляду СНР і про концептуальні основи переглянутої СНР.

За 1986 – 1989 роки групи експертів обговорили широке коло питань за такими темами: структура СНР, зіставлення цін і кількості, зовнішній сектор, сектор домашніх господарств, державний сектор, рахунки виробництва й таблиці витрат-випуску, фінансові потоки та баланси активів і пасивів, а також узгодження СНР та БНГ. У 1989 році для розгляду невирішених питань й аналізу проектів розділів переглянутої СНР було утворено групу експертів з координації СНР; ця група провела шість засідань.

В основу обговорення проблем СНР було покладено документ, підготовлений Міжсекретаріатською робочою групою. На цих нарадах дедалі більший інтерес викликало питання обліку екологічних аспектів. У 1991 році Статистичній комісії було представлено попередній проект переглянутої СНР. До літа 1992 року в переглянутий комплекс проектів розділів і додатків було внесено подальші уточнення й доповнення. Цей проект було покладено в основу обговорення на міжрегіональному семінарі, який відбувся в жовтні того ж року. У 1993 році Статистична комісія одноголосно рекомендувала затвердити новий проект СНР, а Економічна і соціальна рада Організації Об’єднаних Націй закликала держави-члени та міжнародні організації використати її.

Незважаючи на відсутність суттєвих розбіжностей щодо невирішених питань, на останніх етапах процесу перегляду сформувалася програма досліджень за кількома напрямами.

1. Розроблення практичних вказівок для чіткого розподілу комісійних зборів за фінансове посередництво, що не підлягають прямому вимірюванню по конкретних користувачах. Комісія прийняла пропозицію Міжсекретаріатської робочої групи з національних рахунків про забезпечення в СНР гнучкого підходу до застосування цього принципу в окремих країнах або групах країн.

2. Розроблення порядку умовного обчислення плати за оренду будівель, що знаходяться у власності та користуванні органів державного управління і некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства.

3. Розмежування виплат, що приносять вигоду переважно споживачам і виплат, що приносять вигоду переважно виробникам. Необхідні подальші дослідження, особливо з урахуванням важливого значення субсидій у деяких країнах.

4. Розмежування організованого і неорганізованого (тіньового) секторів економіки. Провідною організацією, що займається розробленням таких критеріїв, є Міжнародна організація праці (МОП). Це питання включено до програми досліджень з національного рахівництва, що передбачає продовження співпраці з МОП у цій галузі.

5. Облік екологічних аспектів шляхом розроблення допоміжних екологічних рахунків. Він потрібен для країн, зацікавлених у побудові системи допоміжних рахунків, необхідних для вироблення політики і проведення аналізу, спрямованих на екологічно безпечне й стійке зростання та розвиток. У ньому напрямі рекомендується продовжувати співпрацю в галузі досліджень і методологічних розробок укладачів національних рахунків та фахівцями з питань навколишнього середовища.

6. Подальше уточнення Класифікації індивідуального споживання за призначенням і Класифікації виробників за призначенням, які мають попередній характер. Що стосується Класифікації функцій органів державного управління, то її модифікація повинна забезпечити як точніше визначення соціальних трансфертів у натуральній формі, так і повніше виявлення таких функцій, що стають дедалі важливішими з точки зору ліквідації та запобігання екологічній шкоді.

7. Подальше вдосконалення матричного формату для рахунків нагромадження та балансів активів і пасивів.

У СНР-1993 розроблено такі проблеми: межі нагромадження і запасів; надання послуг, уключаючи послуги, що виробляються в рамках домашніх господарств; види фінансової діяльності, включаючи таку діяльність, як наприклад, операції з похідними фінансовими інструментами; регіональні рахунки.

У СНР 1993 року сформульовано дві функції, які вона має виконувати.

Пасивна функція. Національні рахунки є певною організаційною структурою для економічної статистики. Виходячи з цього, основна цінність СНР полягає в узгодженості класифікацій і визначень, а також у відображенні взаємозв’язків між різними галузями економіки. Таким чином, основна увага повинна приділятися поліпшенню вихідних статистичних даних.

Активна функція. Національні рахунки головним чином мають полегшувати економічний аналіз і прийняття рішень. Від структури СНР та визначень, які використовуються в ній, залежать не тільки можливості проведення того або іншого виду аналізу, але й сам підхід до розгляду економічних і соціальних проблем. Це веде до перегляду сфер застосування національного рахівництва.

 

3.2. Загальна характеристика СНР ООН

 

Національні рахунки є інтегрованою системою рахунків. Ця точка зору є традиційною в національній системі обліку і залишається основною. Цей матеріал подається з іншої точки зору, відповідно до якої національні рахунки розглядаються як сукупність взаємопов'язаних підсистем, кожна з яких внутрішньо є повністю узгодженою, а всі вони, хоч і відрізняються одна від одної в деяких аспектах, сумісні між собою в широкому розумінні слова. У цьому ж розділі введено допоміжні рахунки, напівінтегровані з центральною структурою.

Центральна структура характеризує основні явища економічного життя: виробництво, дохід, споживання, нагромадження і багатство. Центральна структура складається з кількох аспектів, наприклад: запаси та потоки, характер та мета операцій, інституційні одиниці типу установ, ринкова й неринкова продукція, споживчі витрати та фактичне споживання. Усі вони взаємоузгоджуються і не призводять до будь-якої непослідовності.

Центральна структура також є узгодженою. Це означає, що кожен економічний потік або запаси вимірюються ідентично для відповідних сторін. Ця узгодженість досягається шляхом використання в усій системі одних і тих самих понять та визначень, а також шляхом використання єдиного комплексу правил обліку й усіх запасів у системі. Звичайно, фактичні дані, що надходять з рахунків, або статистичні дані, які подаються первинними одиницями, з різних підстав не будуть повністю узгодженими. На практиці забезпечення узгодженості в національних рахунках вимагає більшого обсягу додаткової роботи.

Інтеграція та узгодженість – ось основні вимоги, що випливають з основних характеристик економічного життя і необхідності забезпечити логічно послідовний облік. Ці риси дозволяють центральній структурі слугувати основою для координування економічної й частково соціальної статистики.

За допомогою засобів, наведених у попередніх розділах, можна фіксувати всі потоки і запаси. Це робиться на рахунках системи. Рахунок є засобом, що фіксує для цього аспекту економічного життя види використання і ресурси або зміну в активах та пасивах чи запас активів та пасивів, які існують у певний період чи момент часу.

Рахунки можуть бути побудовані для інституційних одиниць та секторів, операцій, інших країн світу (зовнішні операції), активів і пасивів, закладів та галузей, продуктів, економіки країни в цілому.

Стосовно одиниць (інституційні одиниці, заклади) або груп одиниць (інституційні сектори і як їх продовження інші країни світу й галузі) в різних субрахунках фіксуються операції та інші потоки, пов’язані з яким-небудь конкретним аспектом економічного життя (наприклад, з виробництвом). Така сукупність операцій не балансується; підсумкові суми, зафіксовані як дебіторська і кредиторська заборгованість, зазвичай розрізняються. Тому повинна бути введена балансуюча стаття. Як правило, балансуюча стаття повинна бути також уведена між підсумком за активами й підсумком за зобов’язаннями інституційної угоди або сектора. Балансуючі статті є важливими показниками економічної діяльності. На рівні для всієї економіки вони є такими агрегованими показниками, як ВВП, національний дохід.

Перш ніж приступити до рахунків детально, корисно коротко розглянути побудову центральної структури.

Вона складається з:

1) інтегрованих економічних рахунків, у яких подана повна сукупність рахунків інституційних секторів та інших країн світу разом з рахунками для операцій (й інші запаси, які стосуються нагромадження) та рахунками для активів і пасивів;

2) таблиці ресурсів та їх використання, в якій інтегровано рахунки галузей відповідно до виду економічної діяльності й рахунки операцій з товарами та послугами відповідно до виду продукту;

3) тривимірного аналізу фінансових операцій та запасів фінансових активів і пасивів, в яких безпосередньо відображено відносини між секторами («від кого кому?»);

4) функціонального аналізу, в якому наведено деякі операції інституційних секторів згідно з цілями, яким вони слугують;

5) таблиць населення і зайнятості.

Ці різні блоки, що разом утворюють центральну структуру, взаємопов'язані різними шляхами, які описано нижче. Вони повністю узгоджуються між собою, тому що в них використовується одні й ті самі поняття, визначення, класифікації та правила розрахунку.

 

3.3. Інтегровані економічні рахунки та їх компоненти

 

Інтегровані економічні рахунки дають загальну картину економіки країни. Інтегровані економічні рахунки включають рахунки інституційних секторів. Ці рахунки поділено на три підгрупи: 1) рахунки поточних операцій; 2) рахунки нагромадження; 3) балансів активів та пасивів. У поточних рахунках фіксується виробництво, розподіл і перерозподіл доходу. Вони показують, як наявний капітал використовується для кінцевого споживання. Закінчуються вони нагромадженням.

У рахунках нагромадження фіксуються всі зміни в активах та пасивах і, отже, всі зміни в різниці між активами й пасивами (тобто у власному капіталі), що відбулися за певний період. В балансах фіксуються запаси активів і пасивів та різниця між ними, які існують на початку й у кінці облікового періоду. Виділяється також колонка для інших країн світу.

Центральна колонка включає операції, балансуючі статті, активи і пасиви, що розташовані в порядку відповідно до структури рахунків, про яку говорилося вище. Існує єдиний баланс для всіх операцій з товарами і послугами, а не для кожної з них. Тому рахункам товарів та послуг відповідає спеціальна колонка. В цій колонці відображено кожну операцію з товарами й послугами (виробництво, кінцеве виробництво і т. ін.), що зафіксована в рахунках інституційних секторів.

Інтегровані економічні рахунки включають також колонку для суми інституційних секторів (резидентів), тобто для всієї економіки в цілому

Структура обліку є єдиною в усій системі. Вона використовується до всіх інституційних одиниць, підсекторів, секторів та економіки в цілому. Однак певні рахунки можуть не підходити для деяких секторів. Так само не всі операції підходять для кожного сектора, а якщо вони підходять для кожного сектора, то можуть виступати в ролі ресурсів для деяких секторів і способів використання для інших.

Щоб зробити рахунки зрозумілими, необхідно ввести цілий ряд операцій. Це робиться шляхом використання фактичної класифікації операцій у системі на рівні деталізації, достатньої для повного розуміння рахунків.

Балансуючі статті можуть бути дані у валовому або чистому виразі, й різниця між цими двома значеннями становитиме споживання капіталу. Концептуально чисті балансуючі статті є більш значущими. Однак широко використовуються валові поняття, говорячи конкретно, валові агреговані показники. При цьому валові показники часто оцінюються з більшою легкістю, точністю і швидкістю, ніж чисті показники. В рахунках припускається подвійне надання балансуючих статей.

Покажемо взаємозв’язок між рахунками.

Поточні рахунки стосуються виробництва, розподілу й використання доходу. Рахунки нагромадження охоплюють зміни в активах і пасивах та зміни у власному капіталі (для будь-якої інституційної одиниці або груп одиниць різниця між її активами і зобов’язаннями). Баланси являють собою запаси активів і пасивів та власний капітал.

Рахунки нагромадження відбивають усі зміни між двома балансами. Навіть якщо баланси і не складаються, чітке розуміння концептуального взаємозв’язку між рахунками нагромадження та балансами є необхідним для правильного розроблення самих рахунків нагромадження.

Залежність між поточними рахунками і рахунками нагромадження є більш складною. Всі поточні операції спричиняють або позитивну зміну власного капіталу (ресурси), або негативну (у вигляді його використання).

Фіксування операції як поточних ресурсів означає збільшення суми економічної вартості, котру має інституційна одиниця або сектор; і навпаки, операція, що фіксується як поточне використання, означає зменшення цієї суми економічної вартості.

Різниця між підсумковою сумою та загальною сумою поточних ресурсів (нагромадження) являє собою на цей період зміни у власному капіталі в результаті поточних операцій.

Розглянемо детальніше основні рахунки і покажемо їх взаємозв’язки за допомогою головних показників СНР.

 

3.4. Рахунки поточних операцій

 

Почнемо з рахунку виробництва. У ресурсах рахунку виробництва як надходження відображається випуск продукції, а як використання – проміжне споживання і валова додана вартість (для економіки в цілому – валовий внутрішній продукт), що відповідає вихідним потокам рахунку виробництва. Валова додана вартість є балансуючою статтею рахунку. Вихідний потік рахунку виробництва є вхідним потоком інших рахунків: проміжне споживання є вхідним потоком рахунку товарів та послуг, а валова додана вартість подана вхідним потоком рахунку утворення доходів.

Рахунок виробництва будується для всіх інституційних секторів.

Процеси первинного розподілу доходу відображаються в рахунку утворення доходів та в рахунку розподілу первинного доходу.

Ресурсами рахунку утворення доходів є балансуюча стаття рахунку виробництва – валова додана вартість. Ресурси використовують на оплату праці робітників, податки на виробництво (включаючи податки на продукти та імпорт), а також утворення прибутку (змішаний дохід).

Прибуток та аналогічні доходи/змішаний дохід є балансуючою статтею рахунку утворення доходів і може обчислюватися як на «чистій», так і на «валовій» основах. Змішаний дохід визначається у випадку, коли оплату праці робітників і прибуток неможливо розмежувати. Таким чином, валова додана вартість – це сукупність усіх факторних доходів.

Ті процеси первинного розподілу доходів, які не знайшли відображення в рахунку утворення доходів, відображаються в рахунку розподілу первинного доходу. Показники використання попереднього рахунку утворення доходів є ресурсами рахунку розподілу первинного доходу. Ресурсом рахунку розподілу первинного доходу також є одержувані від інших інституційних секторів доходи від власності. У лівій частині рахунку в напрямах використання відображаються: доходи від власності та балансуюча стаття рахунку – сальдо первинних доходів (може ґрунтуватися на «валовій» та «чистій» основі).

Доходи від власності утворюються завдяки праву володіння активами за умови їх тимчасової передачі іншим інституційним одиницям. Усі первинні доходи, з урахуванням сальдо факторних доходів і доходів від власності, одержаних з-за кордону і переданих за кордон, дозволяють перейти до показника національного доходу.

Процес вторинного розподілу доходів характеризується у рахунку вторинного розподілу доходів. Цей рахунок охоплює перерозподіл доходів через поточні трансферти в грошовій формі як усередині країни, так і з «Іншим світом» що дозволяє поділити процес перерозподілу на дві частини: трансферти в грошовій формі та в натуральній формі.

Ресурсами рахунку вторинного розподілу доходів є балансуюча стаття «Сальдо первинних доходів» рахунку розподілу первинного доходу, а також усі види трансфертів, одержаних у грошовій формі. Ці трансферти розміщено також у графі «Використання», тому що для одних секторів такі трансферти відносять до «Ресурсів» а для інших – до «Використання». Балансуючою статтею рахунку вторинного розподілу доходів є наявний дохід.

Наявний дохід може або безпосередньо використовуватися, або попередньо коригуватися з урахуванням трансфертів соціального характеру в натурі. В останньому випадку наявний дохід надходить як ресурси в рахунок перерозподілу доходів у натуральній формі. Це вже третій розподіл доходів за допомогою уряду. Він характеризується за допомогою рахунку перерозподілу доходів у натуральній формі.

Крім наявного доходу, в ресурсах цього рахунку є трансферти соціального характеру в натурі, що одержують домашні господарства.

Рахунок перерозподілу доходів у натуральній формі зачіпає тільки три сектори: уряд, домашні господарства та некомерційні організації, які обслуговують домашні господарства через соціальні трансферти в натуральній формі. Для домашніх господарств соціальні трансферти в натуральній формі розташовані в «Ресурсах», а для уряду – у «Використанні».

Балансуючою статтею рахунку перерозподілу доходів у натуральній формі є скоригований наявний дохід. Цей рахунок дає змогу чіткіше характеризувати роль уряду, більш повно вимірювати доходи домашніх господарств, легше робити міжнародні зіставлення.

Наявний дохід і скоригований наявний дохід можуть використовуватися або на споживання, або на заощадження. Це відображається в рахунку використання наявного доходу та в рахунку використання скоригованого наявного доходу. Балансуючою статтею обох рахунків є заощадження.

У СНР кінцеве споживання здійснюється урядом, домашніми господарствами, а також некомерційними організаціями, які обслуговують домашні господарства. Крім того, в СНР ураховуються відносини між домашніми господарствами та пенсійними фондами через відповідну поправку.

 

3.5. Рахунки нагромадження

 

Рахунки нагромадження охоплюють усі зміни активів, пасивів та їх різницю – зміни в чистій вартості капіталу. З лівого боку цих рахунків є графа під назвою «Зміни в активах», де фіксуються всі зміни в активах – як позитивні, так і негативні. З правого боку розташована графа «Зміни в пасивах і чистій вартості капіталу», де відбиваються всі зміни в пасивах (±) та чистій вартості капіталу. Заощадження є вхідним показником рахунків нагромадження, тому що це балансуюча стаття за рахунками операцій.

Рахунки нагромадження складаються з двох груп. Перша група включає рахунок операцій з капіталом і фінансовий рахунок, де джерелом змін у чистій вартості капіталу є заощадження й добровільні трансферти багатства. Друга група рахунків нагромадження складається з рахунків інших змін у обсязі активів та рахунку переоцінки. Вони враховують такі фактори, як відкриття і вичерпання ресурсів корисних копалин, знищення активів унаслідок війн, землетрусів та інших змін у рівні й структурі цін, які впливають на активи.

Рахунок операцій з капіталом відображає зміни в активах, пасивах і чистій вартості капіталу в розрізі кожного сектора та економіці в цілому. Заощадження є одним з факторів, який впливає на зміни в чистій вартості капіталу, що й відображається в рахунку операцій з капіталом.

Стаття «Зміни в чистій вартості капіталу за рахунок заощаджень і капітальних трансфертів» не є балансуючою, а є підсумком правої частини рахунку.

Рахунок операцій з капіталом дозволяє виявити чисті кредити, або чисті борги, зміни в чистій вартості капіталу за рахунок заощадження і чистих капітальних трансфертів.

Фінансовий рахунок відображає збільшення фінансових активів і зміну фінансових зобов’язань. У результаті руху всіх фінансових потоків відбувається взаємне погашення фінансових зобов'язань, після чого залишаються тільки ті фінансові засоби, які не було спрямовано ні на кінцеве споживання, ні в інвестиції. Таким чином, чисті кредити або чисті борги можна одержати також з фінансового рахунку.

Чисті кредити (чисті борги) подано як перевищення величини створених фінансових активів над усіма прийнятими фінансовими зобов’язаннями.

Динаміка чистої вартості капіталу може відбуватися під впливом заощаджень або чистих капітальних трансфертів, відкриття або вичерпання корисних копалин, руйнування активів унаслідок стихійного лиха, їх некомпенсованих конфіскацій, які фіксуються в рахунку інших змін в обсязі активів, переоцінки активів, що пов’язана зі зміною цін і характеризується в рахунку переоцінки.

Рахунок інших змін в обсязі активів відображає не тільки відкриття або вичерпання корисних копалин, руйнування активів унаслідок стихійного лиха, їх некомпенсованих конфіскацій, але він ще враховує такі коригування, як зміни класифікації та зміни в структурі, що впливають на динаміку чистої вартості капіталу.

Балансуючою статтею рахунку інших змін в обсягу активів є зміна чистої вартості капіталу в результаті інших змін в обсязі активів, яка розміщена з правого боку рахунка.

Рахунок переоцінки відображає холдинговий прибуток або збиток унаслідок зміни вартості капіталу, зумовлених динамікою цін різних активів та пасивів за певний період часу. На лівому боці рахунку відбиваються операції з активами, а на правому – з пасивами. Додатна переоцінка фінансових пасивів дає номінальний холдинговий збиток, а від’ємна – прибуток. Балансуючою статтею рахунку переоцінки є зміни в чистій вартості капіталу, зумовлені номінальним холдинговим прибутком/збитком.

Рахунок переоцінки поділяється на два субрахунки: субрахунок нейтрального холдингового прибутку/збитку та субрахунок реального холдингового прибутку/збитку.

Субрахунок нейтрального холдингового прибутку/збитку відображає переоцінку активів і пасивів у тій пропорції, яка відповідає зміні загального рівня цін за минулий період. Це здійснюється шляхом множення індексу загального рівня цін за певний період часу на первинну вартість усіх активів та пасивів. Отриманий показник має назву «нейтральний холдинговий прибуток (-)/збиток (:+-)», тому що переоцінка активів та пасивів здійснюється в однаковій пропорції. Балансуючою статтею рахунку є зміни в чистій вартості капіталу, зумовлені нейтральним холдинговим прибутком/збитком.


Читайте також:

  1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
  2. А. В. Дудник 1 страница
  3. А. В. Дудник 10 страница
  4. А. В. Дудник 11 страница
  5. А. В. Дудник 12 страница
  6. А. В. Дудник 2 страница
  7. А. В. Дудник 3 страница
  8. А. В. Дудник 4 страница
  9. А. В. Дудник 6 страница
  10. А. В. Дудник 7 страница
  11. А. В. Дудник 8 страница




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
А. В. Дудник 4 страница | А. В. Дудник 6 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.