• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

А. В. Дудник 12 страница

6.2 . СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

Система абсолютних показників міжнародної торгівлі складається з такихелементів:

1. Загальний імпорт (експорт).

2. Прямий транзит.

3. Побічний транзит.

4. Спеціальний експорт.

5. Спеціальний імпорт.

6. Реекспорт.

7. Чистий експорт.

8. Чистий імпорт.

Загальний імпорт охоплює весь обсяг увезення іноземних товарів на митні склади, вільні зони та відкриті порти країни незалежно від подальшого призначення цих товарів. Він визначається сумою обсягів товарів, що ввозяться в країну, за підзвітний період (як правило, за рік), а загальний експорт – сумою обсягів товарів, що вивозяться з країни, за підзвітний період.

Якщо ці товари потім вивозяться в іншу країну, їх називають транзитними, а торгівлю – транзитною. Таким чином, увезення в країну товарів з метою їхнього подальшого вивезення називається транзитом. Транзит може бути прямий (direct transit), або не оплачений, та побічний, або оплачений.

Прямий транзит, на відміну від побічного, здійснюється національним транспортом через територію країни без зупинення в ній та обминаючи її митні склади. Він не враховується в імпорті цієї країни.

Побічний транзит – коли товари, що імпортуються, проходять через митні склади країни з подальшим їхнім вивезенням за кордон без будь-якої переробки. Ці товари не призначені для продажу на внутрішньому ринку.

Спеціальний експорт складається з вивезених товарів вітчизняного виробництва, іноземних товарів, яки пройшли в країні переробку зі зміною їхніх властивостей або якостей.

Спеціальний імпорт розраховується відніманням від загального імпорту побічного транзиту. Спеціальний імпорт уключає ввезення товарів інших держав для внутрішнього споживання, для переробки на території країни, оголошених для внутрішнього використання, на митні склади країни. Як правило, його визначають у момент відвантаження товарів з митних складів для реалізації на внутрішньому ринку. В зв’язку з тим, що товари, які надходять на внутрішній ринок, не завжди реалізуються і не переробляються, а експортуються, у статистиці зовнішньої торгівлі їх називають націоналізованими товарами. Ці товари включають до складу спеціального експорту, але, по суті, вони є побічним імпортом, що деякою мірою викривляє дані про загальний обсяг зовнішньоторговельного обороту та його структуру.

У свою чергу загальний експорт можна поділити на експорт національних товарів і реекспорт.

Реекспорт уключає вивезення націоналізованих закордонних товарів, які пройшли митну очистку, товарів з приписних митних складів і вільних гаваней. Це побічний імпорт, тобто перепродаж товарів, що імпортуються іншій країні. Але експорт рівний побічному імпорту тоді, коли в його складі є націоналізовані товари. Реекспорт можна визначити іншим способом: з побічного імпорту вилучають різницю залишків товарів на митних складах (із залишків товарів на кінець року вилучають залишки товарів на початок року).

Чистий експорт одержують тоді, коли різниця між експортом та імпортом у натуральному виразі має додатне значення.

Чистий імпорт – додатна різниця між імпортом та експортом в натуральному виразі. Чистий експорт та чистий імпорт, що обчислюються у вартісному виразі, називають сальдо зовнішньої торгівлі (balance).

На підставі даних про експорт та про імпорт за рік у кожній країні складають зовнішньоторговельний баланс, у якому дістають своє вираження співвідношення між увезенням та вивезенням. Якщо експорт більше від імпорту, то сальдо балансу додатне, і такий баланс називають активним. Активний зовнішньоторговельний баланс відображає стабільність економічного становища в країні. Країна при цьому одержує надходження вільно конвертованої валюти, яку можна використовувати з будь-якою метою.

Надужиття імпорту над експортом у результаті дає від’ємне сальдо, а баланс називається пасивним. Пасивний баланс свідчить, як правило, про певні труднощі в економічному розвитку країни. Від’ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу повинно бути компенсоване за рахунок інших надходжень (від надходжень за міжнародні послуги, від туризму та ін.).

Рівність експорту та імпорту зумовлює нульове сальдо балансу, що в таких випадках називається чистим, або нетто-балансом.

Оборот світової торгівлі розраховується як сума експорту (чи сума імпорту) всіх країн світу

.

Такий підхід необхідний для виключення повторного рахунка, тому що експорт однієї країни одночасно є імпортом для іншої країни. Оборот світової торгівлі, розрахований як сума імпорту, враховується в цінах СІФ, тому він завжди більший за експорт у цінах ФОБ. З цієї причини сальдо світової торгівлі – різниця між світовим експортом і світовим імпортом – завжди від’ємне.

Для окремої країни зовнішньоторговельний оборот (О) визначається сумою обсягів експорту (Е) й імпорту (І):

О = Е + І.

Його розраховують у поточних і порівнянних цінах.

Зовнішньоторговельний баланс (В) — це різниця між експортом й імпортом країни

В = Е – І.

Використовуючи абсолютні показники, можна розрахувати відносні показники зовнішньої торгівлі.

Коефіцієнт покриття імпорту експортом оцінює ступінь збалансованості зовнішньої торгівлі. Його значення може бути більше ніж 100 % при додатному сальдо торговельного балансу, менше ніж 100 % – при від’ємному сальдо, тобто певна частка імпорту не забезпечується експортом.

Коефіцієнт внутрішньовидової міжнародної спеціалізації країни може коливатися від –100 % (країна є виключно імпортером окремого товару чи послуги) до +100 % (країна є чистим експортером окремого товару чи послуги).

Коефіцієнт динаміки міжнародного розподілу праці знаходять відношенням індексу обсягу експорту до індексу обсягу виробництва.

Ступінь участі країни в міжнародному розподілі праці характеризує коефіцієнт експортної спеціалізації для окремих товарів чи послуг:

,

де Е, Е_i – відповідно загальний обсяг експорту країни та обсяг експорту i-ого товару чи послуги;

SЕ, SЕ_і – відповідно обсяг світового експорту та експорт i-ого товару чи послуги;

d_i, d_ij – відповідно частка i-ого товару в обсязі світового експорту та конкретної країни j.

Якщо К_Е.С > 1, то це свідчить, що країна спеціалізується у світовому господарстві на виробництві й експорті цього товару чи послуги (для імпорту це означає, що країна є чистим його споживачем).

Участь країни у світовій економіці характеризують показники частки країни у світовій економіці, частки експорту у ВВП, частки експорту в сумі світового товарообороту, частки імпорту в обсязі національного споживання, всього та за окремими товарними групами.

6.3.СТАТИСТИКА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ ТОВАРАМИ

Статистика міжнародної торгівлі товарами є найбільш розвинутою галуззю міжнародної статистики торгівлі.Вона вивчає тенденції розвитку міжнародної торгівлі товарами, стан торговельного балансу, структуру світового експорту за видами товарів, за територіями, динаміку цін, фізичного обсягу експорту та імпорту, умов торгівлі, її ефективності.

Для аналізу тенденцій показників зовнішньоекономічної діяльності використовуютьсяіндекси фізичного обсягу зовнішньоторговельного обороту та індекси цін експорту та імпорту; шляхом порівняння додатково обчислюють індекси умов торгівлі.

Абсолютні показники зовнішньоторговельного обороту широко використовуються в міжнародній статистиці. Вони вимірюються як у натуральних фізичних одиницях, так і у вартісних. Розрізняють три види ваги:брутто, нетто і нетто-легальна. Брутто – вага враховує тару, нетто – чиста вага товару. Ваганетто-легальна розраховується шляхом віднімання від ваги брутто певних норм знижок на тару. Цей показник використовується в разі неможливості відділення товарів від тари. Найчастіше в міжнародній практиці застосовується вага нетто.

Облік зовнішньоторговельного обороту здійснюється за кален­дарний період незалежно від того, в рахунок якої угоди чи плану ввезено або вивезено товар. Сам облік зовнішньоторговельного обороту провадиться у зіставленні з торговельними угодами, а також угодами, включеними в план багатосторонніх інтеграційних заходів країн. Статистичне вивчення товарообороту здійснюється також з урахуванням його географічного виробництва або розподілу, що дає можливість аналізувати орієнтацію країн у їхніх зовнішньоекономічних зв’язках, визначити частку зовнішньої торгівлі країни, рівень і можливості розвитку експорту та імпорту щодо окремих країн і груп країн та міру участі окремих держав у міжнародному розподілі праці з урахуванням товарної структури експорту й імпорту.

У зв’язку з тим, що товар, який обертається в зовнішній торгівлі, може бути куплений та проданий декілька разів, у міжнародній практиці переважно застосовуються три методи обліку: 1) країна виробництва – країна споживання; 2) країна відвантаження – країна постачання; 3) країна закупок – країна продажу.

Якщо дані побудовано не на суцільному, а на вибірковому спостереженні, то індекс фізичного обсягу визначається за середньоарифметичною формою індексу, індекс цін – за середньогармонійною.

Індекс умов торгівлі розраховується шляхом відношення середніх цін експорту до індексу цін імпорту. Він залежить від товарної структури і рівня цін на товари в окремих країнах. Аналогічно розраховується індекс цінових співвідношень з окремою країною та індекс цінових співвідношень відносно експорту.

Якщо ці показники більші від одиниці, то умови торгівлі порівняно з базисними поліпшилися, якщо менші – це свідчитиме про несприятливі умови торгівлі.

Деякі країни публікують також показник брутто-умов торгівлі, що становить співвідношення індексів фізичного обсягу з експорту та імпорту.

Обсяг світового товарообороту торгівлі товарамидорівнює сумі експорту всіх країн. Показники імпорту менш надійні, що пов’язане з відмінностями методології їх обліку.

У міжнародній статистиці торгівлі товарами для аналізу використовуються відносні показники.

Аналіз структури експорту здійснюють шляхом порівняння питомої ваги найбільш значущого експортного продукту в різних країнах.

Для аналізу рівня спеціалізації країни в світовому господарстві використовують коефіцієнт експортної спеціалізації – відношення питомої ваги експорту товару в загальній сумі експорту країни до питомої ваги експорту товару в загальному обсязі світового експорту.

Для характеристики ступеня залучення країни у світову економіку розраховують коефіцієнт диверсифікації. Він визначається як різниця між питомою вагою експорту товару в загальній сумі експорту країни та питомою вагою виробництва цього товару в загальному обсязі світової економіки.

Коефіцієнт економічної ефективності зовнішньої торгівлі для кожного товару дорівнює відношенню витрат на імпорт до витрат на експорт. Він повинен бути більшим від одиниці.

Окремо для кожного товару розраховують показник валютної ефективності експорту, який дорівнює відношенню валютної виручки від експорту до вартості його в цінах виробництва.Аналогічно розраховують показник валютної ефективності імпорту шляхом відношення необхідних витрат на виробництво імпорту в країні до витрат на імпорт або відношення виручки від реалізації його всередині країни до витрат на його придбання. Розрахунки цих показників допомагають визначити, які товари мають низьку валютну ефективність. Показники валютної ефективності експорту й імпорту визначають показник купівельної спроможності валюти вітчизняної у порівнянні з іноземною.

6.4.СТАТИСТИКА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ ПОСЛУГАМИ

Міжнародна торгівля послугами має низку особливостей у порівнянні з традиційною торгівлею товарами.

По-перше, послуги, на відміну від товарів, виробляються і споживаються в основному одночасно і не можуть зберігатися. Тому більшість видів послуг базується на прямих контактах між їх виробниками та споживачами. Це відрізняє міжнародну торгівлю послугами від торгівлі товарами, в якій велика кількість операцій базується на торговому посередництві й можливості зберігати товари. Міжнародна торгівля послугами вимагає присутності за кордоном безпосередніх виробників послуг або ж присутності іноземних споживачів у країні виробництва послуг. Разом з тим інформатика постійно розширює можливості здійснювати купівлю-продаж послуг на відстані.

По-друге, міжнародна торгівля послугами тісно взаємопов’язана з торгівлею товарами і дедалі більше на неї впливає. Для поставок за кордон товарів залучаються все більше послуг, починаючи з аналізу ринків та закінчуючи транспортуванням товарів. Особливо великим є вплив послуг на торгівлю наукомісткими товарами, які потребують значних обсягів технічного обслуговування, інформаційних і різноманітних консультаційних послуг. Успіх товару на зовнішньому ринку в основному залежить від якості й кількості послуг, що залучаються для його виробництва, продажу та реалізації (в багатьох випадках і для післяпродажного обслуговування).

Міжнародна торгівля послугами тісно взаємодіє з міжнародним рухом капіталів і переміщенням робочої сили, що взагалі неможливо без банківських, інформаційних, транспортних та інших послуг. Водночас зростання світових ринків товарів, капіталів, робочої сили стимулює збільшення світового ринку послуг.

По-третє, сфера послуг, як правило, краще захищена державою від іноземної конкуренції, ніж сфера виробництва товарів. Більше того, транспорт і зв’язок, фінансові й страхові послуги, наука, освіта, охорона здоров’я в багатьох країнах традиційно знаходяться у повній або частковій власності держави або ж суворо контролюються нею. Імпорт послуг у значних масштабах може, як вважають громадськість та уряди багатьох країн, являти собою загрозу для їх добробуту, суверенітету і безпеки. В результаті – перед міжнародною торгівлею послугами більше бар’єрів, ніж перед торгівлею товарами.

По-четверте, не всі види послуг, на відміну від товарів, придатні для широкого залучення в міжнародний господарський оборот. Передусім це стосується деяких видів послуг, які надходять переважно в особисте споживання. Навряд чи можна сподіватися на помітне зростання міжнародної торгівлі такими видами послуг, як комунальні та побутові, хоча в інших видів споживчих послуг перспективи кращі. Так, успіхи охорони здоров’я та освіти в низці країн усе більше приваблюють туди іноземців на лікування і навчання. Високий рівень розвитку культури й мистецтва країни збільшує її доходи від гастролей і прокату фільмів за кордоном, а швидкий розвиток туризму все ширше залучає до обслуговування іноземців роздрібну торгівлю, громадське харчування, готельне господарство, музеї та інші заклади культури. Проте і зараз, і на перспективу домінуюче становище в міжнародній торгівлі послугами займають та займатимуть послуги, пов’язані в основному з обслуговуванням трудової діяльності.

У 2001 році статистичною комісією ООН розроблено «Посібник зі статистики міжнародної торгівлі послугами». Крім традиційних видів послуг, у ньому особлива увага приділяється таким видам послуг, як фінансові послуги, телекомунікації, послуги, пов’язані з Інтернетом. Єдиний методологічний підхід у сфері обліку послуг сприятиме розвитку статистики міжнародної торгівлі послугами. У посібнику подано рекомендації, що дозволить надавати широке коло статистичних даних з міжнародної торгівлі послугами. В ньому пропонуються чотири можливих методи обліку міжнародної торгівлі послугами з урахуванням знаходженнях як постачальника, так і споживача послуг, що є об’єктом торгівлі.

Перший метод передбачає транскордонне постачання, коли постачальники послуг в одній країні поставляють послуги споживачам в іншій країні без переміщення постачальника чи споживача на територію іншої країни.

Другий метод ураховує споживання за кордоном і характеризує процес, за допомогою якого споживач, що є резидентом однієї країни, переміщується до іншої країни для одержання послуги. Крім того, підприємства в тій чи іншій країні можуть поставляти послуги в міжнародному масштабі через свої філії за кордоном.

Третій метод постачання полягає в тому, що постачальник переміщується до країни споживача для надання послуги.

Четвертий метод аналогічний попередньому методу, тільки коли постачальник і споживач є фізичними особами.

Рекомендації, що стосуються визначення, вартісної оцінки, класифікації й відображення в обліку торгівлі послугами між резидентами і нерезидентами, містяться в «Посібнику зі складання платіжного балансу».

Міжнародною торгівлею послугами тією чи іншою мірою займаються більше ніж 40 міжнародних організацій. В першу чергу це стосується ГАТТ, де головну роль традиційно відіграють західні країни. Переговори в рамках ГАТТ з питань лібералізації міжнародної торгівлі, які проходили з 1986 року, охоплюють, серед іншого, й послуги, насамперед такі, як банківська діяльність, страхування, транспорт і зв’язок. Передбачається прийняття принципу однакового регулювання національних та іноземних постачальників послуг, а також заходів для полегшення постачання послуг держав, що розвиваються, на ринки промислово розвинутих країн.

Зростання вивозу послуг було нерівномірним: швидке у 70-і, 90-і та помірне у 80-і роки ХХ ст. Темпи зростання світової економіки у 80-і роки знизилися, що неминуче вплинуло й на динаміку міжнародного обміну послугами. Співвідношення між експортом послуг і товарів, яке становить у період, що розглядається, приблизно 1 : 4, слід вважати заниженим. Багато видів послуг, що надходять у міжнародний оборот, або відображаються у статистиці торгівлі послугами не повністю, або включаються до експорту та імпорту товарів. На думку експертів ЮНКТАД, це стосується насамперед інформаційних послуг і післяпродажного обслуговування експортованих наукомістких товарів. Недостатньо враховуються витрати туристів, студентів та інших людей під час їх перебування на території інших країн. Не завжди інженерно-консультаційні й будівельні послуги відокремлюються від поставок машин і обладнання. В результаті фактичний розмір експорту послуг, наприклад з США, за деякими оцінками, майже у два рази вищий від офіційного.

Офіційна статистика платіжного балансу, в якій зазначається щорічний оборот за статтею «Послуги», не може дати точного уявлення про масштаби світової торгівлі через низку обставин.

Нерідко послуги супроводжують постачання товарів, і вартість послуги включається у вартість товару. Іноді неможливо визначити вартість послуги.

Інколи важко врахувати заробітну плату іноземних робітників, переказану ними назад у країну, з якої вони прибули. У статистичний звіт не потрапляють доходи від банківських і страхових операцій, якщо їх реінвестовано в тій самій країні, в якій їх було отримано. Крім цього, неможливо визначити вартість послуг у внутріфірмовому обміні ТНК.

У міжнародній статистиці послуги поділяються на: фрахт, транспортні послуги, туризм, підрядні послуги, послуги з продажу та ремонту транспортних засобів, послуги складського господарства, послуги зв’язку, послуги з оренди, послуги обчислювальної техніки та пов’язане з ними обслуговування, патенти, ліцензування, загальне технічне керівництво, контроль і послуги з експлуатації та ін. В останні роки в міжнародній торгівлі послугами значне місце займає торгівля технологіями, виробничим досвідом, інженерними й технічними навичками, науковими розробками.

Міжнародна статистика надає обмежені відомості про структуру світової торгівлі послугами. МВФ поділяє цю торгівлю лише на чотири види – фрахт, інші транспортні послуги, туризм, інші послуги.

Серед інших є будівельні послуги. При підрядних роботах розрізняють країну-«будівельника», що будує за кордоном на певних умовах, країну-«учасника», що бере в будівництві пайову участь, і країну-«замовника». Підрядні договори укладають не лише на будівництво, а й на виробництво будь-якої промислової продукції. Тому до цих послуг належать конструкторські розробки, виготовлення машин та устаткування за замовленнями і т. ін. Загальна сума витрат у будівництві дорівнює вартості власного капіталовкладення плюс витрати на чисті валютні платежі.

До інших видів послуг належать також технічне обслуговування, або інжинірингові послуги, некомерційна форма технологічного обміну – проведення конференцій, ярмарків.

Помітну роль у торгівлі послугами відіграє оренда. В міжнародній торгівлі поширені такі види оренди: короткострокова оренда «renting», середньострокова «hurring», довгострокова «leasing».

Угоди, за якими лізингова компанія купує обладнання всередині країни, а після цього поставляє його орендарю за кордон, називається експортом лізингу. Закупівля ж іноземного обладнання і надання його вітчизняним орендарям називатиметьсяімпортом лізингу.

6.5. ОСНОВНІ ВИДИ ЦІН, ЯКІ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ В МІЖНАРОДНІЙ СТАТИСТИЦІ ТОРГІВЛІ

У міжнародній статистиці торгівлі ціна поділяється на два види: внутрішні ціни окремих країн та світові (ціна на світовому ринку).

Внутрішні ціни включають: 1) прейскурантні (довідкові) – ціни фірм-виробників, до яких належать витрати та прибуток цих фірм; 2) тіньові – ціни фактичних угод. Вони, як правило, не розголошуються; 3) ціни оптової та роздрібної торгівлі, що перевищують тіньові ціни на величину торгових націнок і непрямих податків. Іноді таке перевищення становить понад 100%; 4) договірні ціни, які є різновидом прейскурантних цін на нестандартну продукцію. Їх, як правило, визначають заздалегідь і враховують умови достав­ки та якість продукції.

Світові – це ціни, за якими здійснюються значні регулярні комерційні експортно-імпортні операції у вільно конвертованій валюті в умовах вільного ринку. Їх називають також цінами комерційних операцій. Крім них, у міжнародній торгівлі використовують ціни комерційних операцій у не вільно конвертованій валюті, ціни за кліринговими угодами, преференційні (пільгові ціни), ціни в рамках міжнаціональних компаній та ін.

Якщо світові ціни розглядати у розрізі цін вільного ринку і закритих ринків, то, як правило, виділяють такі види цін:

– ціни вільного ринку: 1) аукціонні; 2) торгів; 3) біржові; 4) довідкові (офіційно опубліковані);

– ціни закритих ринків: 1) внутріфірмової торгівлі, які встановлюють зазвичай транснаціональні корпорації; 2) регіональні, функціонуючі для різних торгових блоків; 3) преференційні (пільгові), які встановлюються міжурядовими угодами про поставки певних видів товарів.

При визначенні цін комерційних операцій застосовують ціни: експортні – найбільших постачальників певних товарів; імпортні – що діють у країнах, які є основними імпортерами цього товару, а також ціни, за якими торгують світові торгові центри.

У міжнародній торговельній практиці існує більше від десяти видів цін, які можуть бути встановлені на один і той же товар залежно від умов угоди. Перелік умов має назву Інкотермс – «Міжнародні комерційні терміни», які розроблено Міжнародною торговою палатою. Відправною точкою у формуванні ціни угоди слугують базисні, чи так звані прейскурантні, ціни на ідентичні угоди за попередні періоди. Їх публікують у спеціальних довідниках-прейскурантах. Згідно зі стандартами вартість товарів, що експортуються, рекомендовано приводити до вартості FOB (FOB – порт відправлення, FOB – франко-сухопутний кордон), а товари, що імпортуються, – до вартості CIF (CIF – порт призначення, CIF – франко-сухопутний кордон країни призначення).

Вартість FOB визначається на кордоні країни-продавця.

FOB – free on board – «вільний на борту» – доставлений до судна та завантажений на борт товар. Відповідальність експортера закінчується після відвантаження товару.

Термін «вільний на борту» означає, що продавець бере на себе обов’язки щодо поставки товару до моменту перетину ним поручнів судна, зафрахтованого покупцем, у порту відвантаження.

В обов’язки продавця входить отримання експортної ліцензії, а також виконання всіх митних формальностей, необхідних для вивозу товару. За умови FOB покупець за свій кошт укладає договір перевезення товару від порту відвантаження, вчасно доповідає продавцю назву судна, місце завантаження, необхідну дату поставки вантажу. Ризик випадкової загибелі або пошкодження товару переходить з продавця на покупця з моменту фактичного перетину товаром поручнів судна у зазначеному порту відвантаження.

Термін FOB може застосовуватися лише при перевезеннях товару морським або внутрішнім водним транспортом.

Вартість FOB уключає: контрактну вартість товару + всі витрати, пов’язані з доставкою товару на борт судна + податки та збори, пов’язані з відвантаженням товару, включаючи експортне мито. Вартість FOB записується в підсумки зовнішньої торгівлі й означає вартість, яку експортер повинен отримати від партнера.

Вартість CIF визначається на кордоні країни-імпортера.

Термін «вартість, страхування, фрахт» означає, що продавець несе всі витрати, необхідні для доставки товару в погоджений порт призначення.

Продавець за свій кошт отримує експортну ліцензію, а також виконує всі митні формальності, необхідні для вивозу товару. Витрати з вивантаження товару в порту призначення несе покупець. Вивантаження товару оплачується продавцем тільки у випадку, коли воно включається до фрахту. Крім того, він повинен забезпечити морське страхування від ризику загибелі або пошкодження товару під час перевезення та передати покупцю страховий поліс. У ціну CIF, яку сплачує покупець, уходять вартість товару, страхування, фрахт.

Згідно з Інкотермс за умови CIF від продавця вимагається забезпечення на мінімальних умовах. Воно повинно бути здійснене через страхові компанії на умовах «вільно від приватної аварії» або на інших схожих умовах. Інкотермс передбачає, що страхова сума повинна перекривати як мінімум передбачену в договорі купівлі-продажу ціну плюс 10% (тобто 110%). Страхування здійснюється у валюті договору купівлі-продажу.

Специфічні ризики не страхуються, крім випадків, коли їх страхування здійснюється на вимогу та за кошт покупця.

Термін CIF може застосовуватись тільки при морських та внутрішніх водних перевезеннях.

При поставці товарів на умовах CIF у ціну реалізації входить: ціна самого товару + витрати на транспортування товару до порту призначення (фрахт) + витрати на страхування товару. Іншими словами, з урахуванням того, що нам відомо (ціна FOB та фрахт), схема ціни CIF така: вартість FOB + фрахт + страхування від кордону країни-експортера до кордону країни-імпортера.

При поставках на умовах CIF продавець зобов’язаний зафрахтувати транспортний засіб, оплатити фрахт, доставити товар у порт відправки, завантажити його за свій кошт на транспорт, надати покупцю платіжні документи (коносамент). Продавець зобов’язаний застрахувати товар від транспортних ризиків і надати покупцю страховий поліс. Покупець несе витрати з розван­таження товару та його подальшого складування і зберігання. Таким чином, до розвантаження всю відповідальність за товар несе продавець, після розвантаження – покупець. При визначенні ціни FOB та CIF у міжнародній практиці за основу беруть спочатку ціну CAF (Cost and Freight), у яку входить тільки ціна товару й витрати з транспортування.

Теоретично при аналізі світової торгівлі зрозуміло, що вартість світового експорту повинна дорівнювати вартості світового імпорту. Насправді цього не відбувається. Існуюча між експортом та імпортом різниця пояснюється тим, що експорт обчислюють у цінах FOB, а імпорт – в цінах CIF. У статистиці США в платіжному балансі експорт й імпорт оцінюються в цінах FOB.

При підготовці до переговорів про майбутню угоду одним з основних питань є збирання, узагальнення, аналіз інформації про ціни та визначення можливої ціни продажу або купівлі товару. Процес обумовлення ціни залежить від того, ким виступає підприємець – продавцем чи покупцем.

Головними проблемами, які потрібно розв’язати при встановленні ціни на товар, є такі:

· на які ціни орієнтуватися експортеру при встановленні ціни пропозиції або імпортеру при визначенні цілеспрямованості закупівлі (рівень ціни);

· як співвідноситься ціна товару з витратами з доставки товару покупцю (базисні ціни);

· яким способом розрахувати ціну на товар;

· як зафіксувати ціну в контракті;

· у якій валюті встановити ціну товару і в якій проводити платіж;

· як уникнути валютних ризиків.

Ціна на кожний товар установлюється за певну одиницю вимірювання. Вибір одиниці вимірювання визначається характером товару та практикою, що склалася на світовому ринку при торгівлі цим товаром.

У базисні ціни, крім ціни товару, входять витрати, пов’язані з доставкою товару від продавця до покупця. Ці витрати досить різ­номанітні й іноді становлять 40 – 50% загальної ціни товару.

Витрати з доставки товару можуть уключати:

1) витрати з підготовки товару до відвантаження (перевірка якості та кількості, пакування);

2) оплату відвантаження товару на перевізні засоби внутрішнього перевізника (водним, залізничним, автомобільним, авіаційним та іншими видами транспорту);

3) оплату перевезення товару від пункту відправлення до основних транспортних засобів;

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. А. В. Дудник 1 страница
3. А. В. Дудник 10 страница
4. А. В. Дудник 11 страница
5. А. В. Дудник 2 страница
6. А. В. Дудник 3 страница
7. А. В. Дудник 4 страница
8. А. В. Дудник 5 страница
9. А. В. Дудник 6 страница
10. А. В. Дудник 7 страница
11. А. В. Дудник 8 страница

Переглядів: 2337