• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

А. В. Дудник 8 страница

Перше видання побачило світ у 1986 році. У ньому викладалися економічні й облікові принципи, використовувані в розробленні статистики, керівні принципи представлення податково-бюджетної статистики на аналітичній основі, що включає відповідні балансуючі статті. Балансуючі статті представляють чисті вартісні показники з тих видів діяльності, що охоплюються певним набором облікових записів, наприклад чиста вартість сукупних доходів за винятком сукупних витрат.

Рекомендації не містили систематичного викладу практичних аспектів розроблення статистики. Ці аспекти системи СДФ розглядатимуться в окремому посібнику з розроблення статистики.

У другому виданні Рекомендацій наводиться опис спеціалізованої системи макроекономічної статистики (системи СДФ), покликаної забезпечити підтримку податково-бюджетного аналізу.

Мета Рекомендацій полягала в тому, щоб забезпечити комплексну концептуальну та облікову основу, придатну для аналізу й оцінки податково-бюджетної політики, особливо результатів діяльності сектора державного управління і більш широкого-державного сектора будь-якої країни. Сектор державного управління – це сукупність одиниць, що проводять державну політику шляхом надання послуг переважно неринкового характеру та перерозподілу доходів і майна, причому обидва зазначені види діяльності в основному спираються на обов'язкові збори з інших секторів. Державний сектор уключає сектор держаного управління й контрольовані органами державного управління одиниці-державні корпорації, основна діяльність яких полягає у проведенні комерційних операцій.

Податково-бюджетна статистика використовується для аналізу масштабів державного сектора: його внеску у виробництво, інвестиції та заощадження; впливу податково-бюджетної політики на економіку, ситуацію в грошово-кредитній сфері й заборгованість держави; податкового тягаря; тарифного протекціонізму; а також системи соціального захисту. Крім того, можлива оцінка ефективності державних витрат з мстою стійкості податково-бюджетної політики, чистого боргу, зобов’язання з виплати пенсій у рамках системи соціального забезпечення.

Основні концепції, класифікації та визначення, які викладено в Рекомендаціях, застосовувалися для економіки будь-якого типу, безвідносно до інституціональної чи правової структури органів державного управління країни, рівня розвитку її статистики, системи державного фінансового обліку і звітності, масштабу державної власності на некомерційні підприємства.

У другому виданні Рекомендацій представлено оновлений варіант міжнародно визнаних стандартів статистики, необхідних для податково-бюджетного аналізу, що були наведені в посібнику 1986 року. Переглянуті стандарти було узгоджено з відповідними стандартами інших міжнародно визнаних систем макроекономічної статистики: Систему національних рахунків і дві спеціалізовані системи – платіжний баланс та грошово-кредитна й фінансова статистика. Рекомендації для того, щоб виключити можливість значеннєвих різночитань, багато в чому спираються на текст СНР 1993 року, на видання ООН «Класифікації витрат за цілями (Нью-Йорк, 2000 рік). У випадку класифікації функцій органів державного управління» і на щорічне видання ОЕСР «Статистика доходів».

Призначення системи СДФ – забезпечувати статистичні дані, що дозволяють директивним органам та аналітикам послідовно і систематично вивчати динаміку фінансових операцій, фінансової позиції й стану ліквідності сектора державного управління чи державного сектора.

СДФ може бути використана також для аналізу операцій органів державного управління конкретного рівня й операцій між різними рівнями державного управління, а також сектора державного управління чи державного сектора в цілому.

Для підготовки зведених даних про загальні результати діяльності й фінансову позицію сектора державного управління чи державного сектора використовують балансуючі статті, такі, як «чисте операційне сальдо», «чисте кредитування/запозичення» і «зміна чистої вартості активів».

Ефективне визначення і кількісне вимірювання таких балансуючих статей досягається в рамках інтегрованої та комплексної основи обліку СДФ.

Деталізовані дані системи СДФ можуть використовуватися для вивчення конкретних сфер державних операцій. Наприклад, дані про рівні витрат, понесених у зв’язку з наданням певного виду соціальних послуг, чи про обсяги запозичення в банківській системі, здійснюваного органами державного управління.

Дані системи СДФ можуть використовуватися разом з даними інших систем, щоб оцінювати динаміку показників сектора державного управління чи державного сектора. Уведення міжнародно визнаних стандартів дозволяє використовувати статистику державних фінансів для міжнародного порівняльного аналізу державних операцій, наприклад для зіставлення рівнів податків чи витрат щодо валового внутрішнього продукту.

Діяльність сектора державного управління і державного сектора трактується відповідно до визначень, наведених у СНР 1993 року. Ці сектори визначаються як інституційні одиниці, що здатні володіти активами, приймати зобов’язання і проводити економічну діяльність та операції з іншими структурами від свого імені. Ці характеристики роблять інституційні одиниці об'єктом економічного й статистичного інтересу, який може бути реалізовано шляхом складання повного набору їхніх рахунків, уключаючи баланси активів та пасивів.

У СДФ відбиваються операції й інші економічні потоки. Потоки відбивають утворення, перетворення, обмін, передачу чи зникнення економічної вартості. Операції у своїй більшості – це взаємодія між двома інституціональними одиницями, що здійснюються за взаємною згодою. У звіті про операції органів державного управління відображаються результати всіх операцій, проведених у звітний період. Вони класифікуються як доходи, витрати, чисте придбання нефінансових активів, чисте придбання фінансових активів чи чисте прийняття зобов'язань. Операції, внаслідок яких утворюються доходи чи здійснюються витрати, ведуть до зміни чистої вартості активів. Операції інших видів спричиняють еквівалентні зміни в активах чи зобов'язаннях і не змінюють чисту вартість активів.

Інші економічні потоки включають зміни цін і цілу низку інших економічних подій, що впливають на обсяг наявних активів і зобов’язань, наприклад списання боргу й утрати в результаті катастроф. Зведені дані про такі зміни активів, зобов’язань та чистої вартості активів наводяться у звіті про інші економічні потоки.

Баланс активів і пасивів сектора державного управління чи державного сектора є звітом про належні цьому сектору запаси фінансових і нефінансових активів, суми вимог інших одиниць до власників таких активів у формі зобов’язань, а також про чисту вартість активів цього сектора, що дорівнює загальній вартості всіх активів за винятком загальної вартості всіх зобов’язань.

Системний підхід до обліку операцій та інших економічних потоків у системі СДФ дає можливість повного взаємного узгодження початкового і підсумкового балансів активів та пасивів. Таким чином, запас активів чи зобов’язань певного виду на початок звітного періоду плюс зміни цього запасу у зв’язку з операціями та іншими економічними потоками дорівнює запасу на кінець періоду. Така статистична система дозволяє цілком описувати й аналізувати наслідки політичних заходів і конкретних економічних подій.

Для потоків та запасів використовуються різні класифікації. Кожна дохідна операція класифікується залежно від того, чи належить вона до податків або інших видів доходів; видаткові операції класифікуються за цілями та економічними видами. Активи класифікуються відповідно до того, фінансові вони чи нефінансові; а фінансові активи й зобов’язання класифікуються як за видом інструменту, так і за сектором одиниці, що випустила актив, власником якого є органи державного управління, чи власником зобов'язання, випущеного органами державного управління.

Між СДФ і СНР 1993 року є певні відмінності. Найбільш важливе розходження полягає в тому, що в системі СДФ основна увага приділяється фінансовим операціям – оподатковуванню, витратам, запозиченню й кредитуванню, тоді як у СНР 1993 року велика увага приділяється також виробництву та споживанню товарів і послуг. У результаті порядок обліку виробничої діяльності органів державного управління в системі СДФ істотно відрізняється від порядку обліку такої діяльності в СНР 1993 року. Значні розходження пов’язані з порядком обліку нагромадження капіталу за рахунок власних коштів, пенсійних програм для державних службовців та ступенем консолідації.

Розроблення статистики державних фінансів є першим етапом складання статистики сектора державного управління в національних рахунках. З цієї причини деякі дані, що, як правило, відсутні в стандартному представленні СДФ, повинні зберігатися в допоміжних облікових записах, оскільки вони необхідні для складання національних рахунків. Наприклад, варто зберігати докладні оцінки по пенсійних програмах для державних службовців, щоб мати можливість використовувати ці дані в рамках іншого підходу до обліку таких програм у СНР 1993 року.

Охоплення окремих категорій операцій може трохи відрізнятися. Наприклад, оплата праці працівників, що у системі СДФ відбивається як витрати, не включає оплату праці працівників, що беруть участь у нагромадженні капіталу за рахунок власних коштів, тоді як у СНР 1993 року оплата праці працівників уключає оплату праці всіх працівників. Разом з тим визначення і структура оплати праці працівників у обох системах однакові. Використання тієї самої назви при різному охопленні може стати причиною непорозумінь.

Позичкові гарантії й неявні гарантії з надання соціальної допомоги у разі виникнення різних потреб можуть мати важливі економічні наслідки для економіки в цілому, однак вони не спричиняють виникнення операцій чи інших економічних потоків, що відображаються у системі СДФ доти, доки фактично не відбудеться певна подія чи не буде виконана обговорена умова. Умовні інструменти відбиваються в обліку як довідкові статті.

Центральне місце в охопленні системи СДФ займає сектор державного управління, визначений, відповідно до СНР 1993 року, на основі інституціональних одиниць. Нерідко окремі функції органів державного управління виконують одиниці державного сектора в більш широкому визначенні. Для обліку податково-бюджетних операцій і видів діяльності, здійснюваних за межами сектора державного управління, рекомендується складати статистику державного сектора й виділяти операції між одиницями сектора державного управління та державних корпорацій (організацій).

У СДФ потоки відображаються за методом нарахування, що означає відображення потоків у обліку на момент створення, перетворення, обміну, передачі чи зникнення економічної вартості.

Використання методу нарахування також означає повну інтеграцію операцій, що не мають грошово-кредитного характеру, в перероблену систему СДФ.

У Рекомендаціях вартісну оцінку потоків, а також активів, зобов’язань і чистої вартості активів проводять за поточними ринковими цінами, але при цьому передбачається також відображення номінальної вартості боргових цінних паперів у довідкових статтях.

СДФ містить повні баланси активів і пасивів, які включають усі запаси фінансових та нефінансових активів, зобов’язань і чисту вартість активів.

Системне відображення в обліку операцій та інших економічних потоків забезпечує можливість повної інтеграції потоків і запасів та узгодження розбіжностей між початковим і кінцевим балансом активів та пасивів.

У СДФ уведено декілька нових балансуючих статей. Така зміна пов’язана з тим, що при аналізі сектора державного управління чи державного сектора необхідно враховувати безліч аспектів, і жоден з показників окремо не може бути достатнім для розв’язання всіх завдань.

Усі операції, пов’язані з придбанням чи вибуттям фінансових активів, ураховуються як фінансові операції, а чисте кредитування/запозичення являє балансуючу статтю, обумовлену як чисте придбання всіх фінансових активів, за винятком чистого прийняття всіх зобов’язань у результаті операцій. У системі передбачається балансуюча стаття – загальне сальдо, яка дозволяє враховувати чисте придбання окремих фінансових активів аналогічно чистому придбанню фінансових активів для цілей економічної політики в Рекомендаціях 1986 року.

Упровадження цілком інтегрованої системи СДФ, наведеної в Рекомендаціях, забере певний час, і темпи цієї роботи визначатимуться специфічними потребами й обставинами конкретних країн. Зокрема, багатьом країнам буде необхідно переглянути свої базові системи обліку щодо принципів обліку за методом нарахування та переглянутих схем класифікації системи СДФ. Важливо пам’ятати, що, незважаючи на використання при описі системи СДФ стандартних термінів бухгалтерського обліку, вона є системою статистичної звітності, що може за багатьма важливими аспектами відрізнятися від базової системи фінансової звітності, на основі якої ґрунтуватиметься значна частина статистики СДФ.

Багато країн дотримуватимуться такого порядку впровадження розглянутої системи. Наприклад, на першому етапі переходу країни можуть упровадити переглянуту класифікаційну структуру звіту про операції органів державного управління чи звіту про джерела й використання коштів і внести виправлення в існуючу статистику на касовій основі, щоб урахувати відомі недоліки такої статистики, наприклад, уключивши в неї інформацію про прострочену заборгованість за доходами чи витратами. Ще одним етапом може стати збирання балансової інформації з фінансових активів та зобов’язань, що дасть змогу оцінити інші економічні потоки в системі, пов’язані з цими фінансовими статтями.

Рекомендації можна підрозділити на два тематичні блоки. У розділах 2 – 4 розробляються концепції, використовувані в системі СДФ, а в розділах 5 – 10 наведено застосовувані класифікації й види потоків чи запасів, що включаються в кожну класифікаційну категорію. Розглянемо ці розділи докладніше.

У розділі 2 наводиться характеристика охоплення сектора державного управління, поділ цього сектора на підсектори і його розширення до державного сектору. У розділі 3 спочатку узагальнюються концепції операцій, інших економічних потоків і запасів активів та зобов’язань. Потім викладаються правила обліку, що регламентують їхнє відображення, включаючи час відображення в обліку, вартісну оцінку й консолідацію. У розділі 4 розглядається аналітична основа, що визначає такий порядок представлення операцій, інших економічних потоків і балансів активів та пасивів, що дозволяє розрахувати балансуючі статті як зведені показники діяльності сектора державного управління.

У розділах 5 – 10 подаються класифікації операцій, інших економічних потоків і запасів активів та зобов'язань. Розділ 5 присвячено дохідним операціям, що являють собою збільшення чистої вартості активів. У розділі 6 – опис видаткових операцій, що призводять до зменшення чистої вартості активів. У розділі 7 розглядається баланс активів і пасивів та класифікація запасів активів, зобов'язань і чистої вартості активів. У розділі 8 представлена класифікація операцій з нефінансовими активами, а в розділі 9 – класифікація операцій з фінансовими активами й зобов’язаннями. Нарешті, у розділі 10 розглядаються інші економічні потоки.

5.2. Загальна характеристика міжнародного стандарту з грошово-кредитної статистики

Грошово-кредитна статистика відображає дані про запаси і потоки за активами й пасивами сектора фінансових корпорацій та його підсекторів. Більш широка категорія – фінансова статистика – охоплює всі фінансові запаси і потоки в економіці країни.

Сектор фінансових корпорацій поділяється на підсектор центрального банку, підсектор інших депозитних корпорацій і підсектор інших фінансових корпорацій. Підсектор інших фінансових корпорацій уключає страхові корпорації й пенсійні фонди, інші фінансові посередники та допоміжні фінансові одиниці. Підсектори центрального банку й інших депозитних корпорацій, узяті разом, складають підсектор депозитних корпорацій.

Обробка даних грошово-кредитної статистики здійснюється в два етапи. На першому дані про запаси і потоки, надані окремими інституційними одиницями, агрегуються у баланси за секторами. Вони містять комплексні дані за окремими підсекторами сектора фінансових корпорацій, тобто по центральному банку, інших депозитних корпораціях та інших фінансових корпораціях. На другому етапі дані про баланси по секторах консолідуються в огляди. Дані балансів по секторах використовуються також для складання фінансової статистики.

Огляди складаються для окремих підсекторів сектора фінансових корпорацій і для всього сектора фінансових корпорацій.

Огляд фінансових корпорацій (Financial Corporation Survey-FCS) ширший за огляд депозитних корпорацій, що відображає дані тільки по депозитних корпораціях. В огляді фінансових корпорацій дані про запаси і потоки з огляду депозитних корпорацій консолідуються з даними з огляду інших фінансових корпорацій (Other Financial Corporation Survey – OFCS), що містить консолідовані дані про запаси й потоки по страхових корпораціях та пенсійних фондах, інших фінансових посередниках і допоміжних фінансових одиницях. На основі цих даних може проводитися аналіз на рівні всього сектора фінансових корпорацій та вимог і зобов’язань стосовно всіх інших секторів економіки та нерезидентів.

Огляд депозитних корпорацій (Depository Corporation Survey – DCS) і його складові: огляд центрального банку (Central Bank Survev – CBS) й огляд інших депозитних корпорацій (Other Depository Corporation Survey – ODCS) знаходяться в центрі уваги грошово-кредитної статистики та являють собою основний набір даних для макроекономічного аналізу. Огляд депозитних корпорацій містить дані про запаси і потоки за тими зобов’язаннями депозитних корпорацій, що становлять широку грошову масу відповідно до національного визначення, а також дані по тих активах депозитних корпорацій, що є вимогами стосовно (тобто кредитом) інших секторів економіки. Огляд депозитних корпорацій також містить дані про вимоги та зобов’язання депозитних корпорацій стосовно нерезидентів. Огляд центрального банку й огляд інших депозитних корпорацій містять дані, з яких шляхом консолідації складається огляд депозитних корпорацій, а також інші дані, які використовуються в грошовому та кредитному аналізі окремо на рівні центрального банку і на рівні інших депозитних корпорацій. Зокрема, в огляді центрального банку показуються компоненти грошової бази.

Дані балансів по секторах використовують для складання оглядів. Огляди містять дані про запаси і потоки, які відображають усі активи й пасиви одиниць, охоплюваних відповідним оглядом. Кожен огляд оснований на даних по всіх інституційних одиницях визначеного підсектора. Таким чином, термін «огляд» у цьому випадкові позначає вичерпний набір даних по всіх одиницях підсектора, а не дані вибіркового обстеження, які охоплювали б тільки деяку підмножину одиниць чи тільки деяку підмножину активних і пасивних рахунків.

Дані для балансу по секторах надходять від окремих інституційних одиниць конкретного підсектора сектора фінансових корпорацій і класифікуються за стандартними компонентами згідно з описаними у цьому розділі принципами розподілу на сектори, класифікації інструментів й обліку. Крім того, баланси по секторах можуть безпосередньо використовуватися для проведення різних видів аналізу, що вимагає дані по підсекторах у детальнішій розбивці, ніж вони представлені за категоріями активів та пасивів відповідних оглядів фінансових підсекторів.

Огляд депозитних корпорацій є основою для макроекономічної політики в багатьох країнах. Він є консолідованим звітом про запаси і потоки, що відбиваються на рахунках усіх одиниць сектора фінансових корпорацій, які приймають на себе зобов’язання, які включаються у визначення грошової маси. Огляд депозитних корпорацій надає можливість для аналізу грошової маси і її компонентів, кредитних агрегатів та їх компонентів, а також іноземних активів і пасивів депозитних корпорацій та інших активів і пасивів.

В огляді депозитних корпорацій забезпечується зв’язок зобов’язань депозитних корпорацій. що включаються в грошову масу, з відповідними вимогами стосовно нерезидентів і секторів внутрішньої економіки, а також з іншими їх активами та пасивами.

Відповідно до рекомендацій МВФ у кожній країні для визначення інституціональних одиниць, які потраплятимуть у сферу охоплення огляду депозитних корпорацій, використовується національне визначення широкої грошової маси. Всі інституціональні одиниці, які входять у сектор фінансових корпорацій і беруть зобов’язання, що включаються в національне визначення широкої грошової маси, класифікуються як депозитні корпорації й тому включаються в огляд депозитних корпорацій.

Національні визначення грошей можуть охоплювати також зобов’язання інших секторів, крім сектора фінансових корпорацій. Ці компоненти грошової маси можуть уключати наявну валюту, випущену центральним урядом, депозити, відкриті в секторі державних нефінансових корпорацій, а також наявну валюту, випущену нерезидентами. Для одержання грошових агрегатів відповідно до національного визначення ці компоненти поєднуються з компонентами грошової маси, охопленими оглядом депозитних корпорацій.

Огляд депозитних корпорацій надає можливість полегшити макроекономічний аналіз, якій використовує дані грошово-кредитної статистики та інших інструментів макроекономічної статистики. Він відображає зв’язок між зобов’язаннями депозитних корпорацій, що входять у широку грошову масу, з одного боку, і їх іноземними активами й пасивами та їх вимогами і зобов’язаннями стосовно центрального уряду – з іншого. За рахунок цього забезпечуються зв’язки грошово-кредитної статистики згідно зі статистикою платіжного балансу і статистикою державних фінансів.

Зобов’язання, які входять у широку грошову масу (broad mоnеу liabilities – ВМL), дорівнюють сумі чистих іноземних активів (net foreign assets – NFA), внутрішніх вимог (domestic credit – DC) та інших статей (нетто) (other item net – OIN). Тобто запаси на початок і кінець періоду в огляді депозитних корпорацій можуть бути подані в такий спосіб:

BML = NFA + ОС – OIN.

Внутрішні вимоги включають чисті вимоги стосовно центрального уряду і вимоги стосовно всіх секторів резидентів, крім центрального уряду. Інші статті є залишковою категорією, що дорівнює іншим пасивам, за винятком інших активів, де інші пасиви включають усі зобов’язання, що не ввійшли в широку грошову масу.

Приріст запасів у огляді депозитних корпорацій дорівнює

ΔBML = ΔNFA + ΔDC – ΔOIN.

Дані про потоки у кожній з категорій огляду депозитних корпорацій подаються в розбивці по окремих потоках – операції, зміни у вартісній оцінці й інші зміни в обсязі активів (other changes іn the volume of assets – OCVА).

Зміни зобов’язань, що включаються в широку грошову масу, можуть бути наслідком змін іноземних активів і пасивів депозитних корпорацій.

Приріст внутрішніх вимог

ΔDC = ΔNCG + ΔCORC,

де ΔNCG і ΔCORC – відповідно чисті вимоги до центрального уряду (net claims on central gоvеrnment) і вимоги до інших секторів-резидентів (claims on other геsіdеnt sector).

Дані про потоки операцій для базових компонентів чистих вимог до центрального уряду можуть використовуватися для аналізу впливу операції між депозитними корпораціями і центральним урядом на грошову масу. Зростання чистих вимог до центрального уряду за рахунок збільшення авуарів державних цінних паперів у депозитних корпорацій, прямого кредитування держави і (чи) зменшення депозитів держави спричинить зростання обсягу зобов'язань депозитних корпорацій, що входять у широку грошову масу.

Вимоги до інших секторів-резидентів є результатом змін у сумі вимог депозитних корпорацій стосовно секторів-резидентів, крім центрального уряду. Збільшення суми цих вимог – додатне значення ΔCORC – веде до зростання обсягу зобов'язань, що включаються в широку грошову масу, а їхнє зменшення викликає скорочення суми таких зобов’язань. Дані про компоненти ΔCORC по секторах можуть використовуватися для аналізу факторів, що викликають збільшення чи зменшення широкої грошової маси і зв’язаних зі зростанням чи скороченням вимог депозитних корпорацій стосовно різних секторів економіки. Для проведення більш детального аналізу ΔCORC може подаватися в розбивці на операції, зміни у вартісній оцінці та ОСVA.

Баланси поділяють на категорії активів і пасивів, що збігаються чи узгоджуються з категоріями фінансових активів СНР 1993 року – Основним методом побудови балансів по секторах є метод «базисних блоків». При цьому дані класифікують за секторами і видами фінансових інструментів з високим рівнем деталізації, що забезпечує гнучкість у використанні отриманих даних для розв’язання широкого спектра аналітичних задач.

Джерелами інформації для балансів по секторах є облікові, адміністративні документи інституційних одиниць підсекторів фінансових корпорацій чи приблизні оцінки. Дані про кожну одиницю класифікують за стандартними компонентами відповідно до правил розподілу на сектори, класифікації інструментів і обліку, й потім робиться агрегування даних по всіх одиницях, що входять до певного фінансового підсектора, у формі балансу по секторах.

Баланс по секторах містить окремі стовпці щодо початкових і підсумкових запасів, а також по фінансових потоках, що мали місце протягом певного періоду внаслідок проведення операцій, змін у вартісній оцінці та ОСУА.

Класифікація в балансах по секторах відповідає класифікації фінансового рахунка СНР 1993 року. Винятком є те, що кредити і позики та цінні папери, крім акцій, не розбивають за термінами погашення, що є вторинною класифікацією в СНР 1993 року. При цьому в умовах окремих країн додаткові дані, згруповані за термінами погашення, можуть бути корисні для грошово-кредитної статистики. У балансах по секторах також проводять розмежування між зобов’язаннями, що включаються в національне визначення широкої грошової маси, і зобов’язаннями, що в нього не включаються.

Фінансові активи й пасиви класифікуються за інструментами і по секторах кредиторів/боржників.

У розділі пасивів балансу по секторах показуються акції на основі їхньої балансової вартості в розбивці за різними компонентами. Використання даних балансів по секторах при складанні рахунків фінансових потоків вимагає наявності даних про акції та інші форми участі в капіталі на основі ринкових цін у розбивці по секторах-власниках. Такі дані включають у баланси по секторах як довідкові статті. У балансах по секторах зобов’язання у вигляді акцій та інших форм участі в капіталі представляють у розбивці на кошти, внесені власниками нерозподілені прибуток, загальні й спеціальні резерви, СПЗ, отримані в порядку розподілу (застосовано тільки до центрального банку), і виправлення на зміну вартості. Кошти, внесені власниками, – це сума виторгу від продажу акцій фінансової корпорації їхнім власникам. У категорії нерозподіленого прибутку зазначається весь прибуток (після сплати податків) від усіх операцій фінансового підсектора за винятком суми прибутку, перерахованої в загальні та спеціальні резерви, створювані як резерв капіталу для покриття операційного і фінансового ризику корпорації. Виправлення на зміну вартості являють собою виправлення, внесені для обліку змін у ринковій вартості (чи її еквівалентів у формі справедливої вартості) активів та пасивів унаслідок змін у ринковій вартості активів і пасивів, а також змін в обмінних курсах, використовуваних для перерахунку позицій в іноземнім валюті в суми в національній валюті.

Складання оглядів відповідних підсекторів передбачає консолідації рахунків балансів по секторах. При проведенні консолідації відбувається взаємозалік вимог і зобов’язань кожної інституційної одиниці стосовно інших інституційних одиниць певного підсектора, у результаті чого створюється огляд, в якому показано тільки вимоги й зобов’язання цього фінансового підсектора стосовно інших секторів, у тому числі щодо інших фінансових підсекторів та нерезидентів.

Активи і пасиви стосовно окремих підсекторів сектора фінансових корпорацій представляються в окремих категоріях даних балансу пo секторах для їхнього подальшого використання при складанні огляду депозитних корпорацій і огляду фінансових корпорацій у цих двох оглядах взаємні рахунки між підсекторами консолідуються.

Баланси по секторах подаються в одиницях національної валюти. Всі активи і пасиви в іноземній валюті конвертуються в національну валюту з використанням ринкових чи еквівалентних ринковим обмінних курсів.

У всіх чи майже в усіх країнах деякі з цих довідкових статей постійно використовують для складання грошово-кредитної і фінансової статистики. Інші довідкові статті необхідні тільки в деяких країнах, але при цьому для більшості країн є корисними для проведення більш детального аналізу.

Дані про засоби у розрахунках центрального банку необхідні для складання огляду депозитних корпорацій у кожній із країн, де такі засоби створює центральний банк. Дані про ринкову вартість (чи справедливу вартість) акцій та інших форм участі в капіталі (як довідкова стаття) у розбивці по секторах-власниках є необхідним елементом для складання рахунків фінансових потоків і зв’язаних з ними даних про запаси.

Від кредитних установ у деяких країнах може вимагатися відрахування прострочених відсотків (відсотків із простроченим терміном платежу) з вартості позичок чи вони можуть бути зобов’язані представляти дані про очікувану реалізовану вартість своїх позичкових портфелів (тобто про їх вартість з поправкою на очікувані збитки за позичками). Перелічені поправки – на прострочені відсотки чи очікувані збитки за позичками – не рекомендується вносити в дані про позички, що представляються в балансах по секторах. При цьому для одержання альтернативної вартісної оцінки позичкових портфелів рекомендується використовувати довідкові дані про прострочені відсотки за позичками та очікувані збитки за позичками. Рекомендується представляти дані про прострочені відсотки й очікувані збитки за позичками у розбивці по секторах, що полегшує складання деталізованих даних про позички на основі альтернативних методів вартісної оцінки. Подібні дані корисні для цілей нагляду і макроекономічного аналізу незалежно від того, чи потрібно представлення цих даних за законом, нормативними актами чи сформованою в країні практикою.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. А. В. Дудник 1 страница
3. А. В. Дудник 10 страница
4. А. В. Дудник 11 страница
5. А. В. Дудник 12 страница
6. А. В. Дудник 2 страница
7. А. В. Дудник 3 страница
8. А. В. Дудник 4 страница
9. А. В. Дудник 5 страница
10. А. В. Дудник 6 страница
11. А. В. Дудник 7 страница

Переглядів: 1260