ЛЕКЦІЯ 2. Господарство первісного суспільства та його еволюція на етапі ранніх цивілізацій

1. Загальні риси первісної економіки та етапи її розвитку.

2. Особливості господарського розвитку та економічної думки Давнього Єгипту, Месопотамії, Давньої Індії, Давнього Китаю, Стародавніх Греції та Риму.

3. Господарська діяльність в первісній історії України.

1. Загальні риси первісної економіки та етапи її розвитку

Питання періодизації є одним з найскладніших в історико-економічній науці, постійно перебуває в центрі дискусій. Це пояснюється існуванням багатьох варіантів та підходів до визначення етапів розвитку господарської сфери суспільств. Розглядаючи цю проблему, студенти мають ознайомитися з найвідомішими в літературі варіантами періодизацій, сформувати власну позицію щодо вибору найбільш точного і науково обґрунтованого відображення історичного розвитку господарського життя суспільств. Вибраний варіант дає можливість зрозуміти структуру дисципліни «Історія економіки та економічної думки», логіку її розділів і тем.

Відправним моментом у розв'язанні даного завдання є встановлення сутності періодизації, що використовується історико-економічною наукою, та її відмінностей від підходів, що застосовуються загальною історією. Студенти мають усвідомити, що періодизація - це узагальнена характеристика еволюції господарських систем суспільств, що відбиває якісні зміни в них, перш за все етапи зростання цілісності системи. Ключові етапи розвитку господарської системи мають першорядне значення для встановлення періодизації. Студенти повинні розкрити особливості співіснування, симбіозу та синтезу як характеристик різних рівнів цілісності будь-яких системних об'єктів та показати можливість використання даного методологічного підходу в історико-економічних дослідженнях.

Необхідно звернути увагу на особливості періодизації, яка застосовується загальною історією. Вона полягає в тому, що події розглядаються послідовно в часі, її основу утворює хронологія подій, а періоди визначаються роками, століттями чи тисячоліттями. Для історико-економічної науки важливим стає не стільки час (коли відбулася подія), скільки якісні зміни в господарській системі, що тривали протягом певного періоду. Тобто періодизація встановлюється не плином часу, а змінами в господарських системах.

Отже, слід з'ясувати причини суспільного розвитку, які і приводять до змін у господарській сфері. Як відомо, такі причини по-різному визначаються в межах формаційної та цивілізаційної парадигм пізнання суспільних процесів. Студенти повинні навести ці причини та показати, як здійснюється суспільний розвиток, а також пояснити, чому формаційна парадигма передбачає періодизацію на основі послідовної зміни первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної та комуністичної суспільно-економічних формацій, у межах яких розглядається й історичний розвиток господарської сфери.

Проте цивілізаційна парадигма причини суспільного розвитку пов'язує із суперечністю між відносним відокремленням та належністю (долученістю) індивіда до суспільства, із суспільною залежністю людей. Джерелом розвитку суспільних процесів є активна діяльність людей, що відбувається під впливом суспільної залежності. Тому історичний розвиток суспільства та його господарської сфери визначається відповідно до форм суспільної залежності, зміна яких і обумовлює виникнення нових етапів розвитку. З огляду на це студенти мають назвати основні форми суспільної залежності людей, що існували історично, та пояснити, чому розвиток (поглиблення) свободи стає змістом історії.

Необхідно проаналізувати феномен суспільної залежності та зрозуміти, що у своїй сутності вона відображає взаємозв'язок між цілим (суспільством) та частиною (індивідом). Це дасть можливість усвідомити визначальну роль цілого та розглядати як одиницю історичного розвитку людства конкретне суспільство. Його стан, структура та характер взаємозв'язків стають важливими факторами в установленні періодизації історичного поступу господарської системи. Студенти мають чітко уявляти, чому різні стани суспільства стають підґрунтям періодизації господарського розвитку.

Кожне суспільство є частиною більш широкої спільноти людей - людства, розвиток якого впливає на поступ кожного суспільства. Тому першим напрямком періодизації історико-економічного розвитку суспільств на основі цивілізаційної парадигми є встановлення головних етапів розвитку людства, у межах яких слід досліджувати еволюцію окремих суспільств. Людиноцентричність цивілізаційної парадигми це ключ для розуміння того, що існують три стадії розвитку людства: формування основ сучасних цивілізацій, становлення і розвиток світових цивілізацій та початок формування глобальної цивілізації, а також для встановлення зв'язку між ними та визначення часових меж їх існування. Треба запам'ятати, що господарський розвиток кожного суспільства має розглядатись у контексті особливостей відповідних стадій історичного поступу людства. Зазначені три стадії обумовлюють зміст трьох розділів дисципліни «Історії економіки та економічної думки».

Якщо на стадії формування світових цивілізацій суспільства мали общинний устрій, об'єднання людей здійснювалось переважно на основі кровної спорідненості (у формі племен, родів тощо), де зв'язки між людьми були, скоріше, природного характеру, то на другій стадії розвитку людства відбулися радикальні зміни. Формування світових цивілізацій виявилось у тому, що організація суспільства набула форми держави, в якій домінантну роль стали відігравати суспільні зв'язки. Студенти повинні проаналізувати основні форми держав - від держав общинного типу до утвердження національної держави. Установлення відмінностей у суспільній залежності людей у різних формах держав, її ролі в господарському житті дозволить визначити головні етапи в розвитку господарської сфери. Теми другого розділу дисципліни «Історія економіки та економічної думки» всебічно розкривають цей процес.

З утвердженням національних держав та заміною особистої залежності людей економічною виникає ринкова система господарства. Вивченню її сутності та розвитку присвячені третій та четвертий розділи дисципліни. В них аналізуються етапи еволюції ринкового господарства та передумови переростання господарською сферою меж національних держав і формування глобальної економіки. Підґрунтям для визначення окремих періодів у розвитку ринкової системи господарства є зміна форм конкуренції, що є найбільш характерною ознакою даної господарської системи.

Отже, необхідно з'ясувати, чому конкуренція та її розвиток обумовлюють якісні зміни в господарській системі. Для цього слід розкрити зв'язок між конкуренцією та економічною свободою, показати, що різний рівень свобод у господарській діяльності людей є формою вияву їхньої суспільної залежності. Тобто потрібно усвідомити, що в конкуренції виявляється кардинальна суперечність суспільного розвитку господарської сфери.

Вивчений матеріал студенти повинні узагальнити у такому висновку: одиницею процесу історичного розвитку є конкретне суспільство, що має власні, притаманні тільки йому, характеристики (особливості) історичного поступу. їх можна розкрити лише тоді, коли суспільство розглядається як складова частина людства, стадії розвитку якого безпосередньо впливають і на визначення стадій у розвитку суспільства. Тобто перший аспект періодизації розвитку суспільства здійснюється в рамках трьох відомих стадій еволюції людства.

На другій стадії кожне суспільство розвивається в межах відповідної світової цивілізації. Тому періодизація розвитку господарської сфери суспільств залежить від таких цивілізаційних ознак, як форма державної організації та особливості суспільної залежності людей. Тобто тип світової цивілізації (цивілізаційна лінія людства), до якої належить суспільство, є наступним критерієм періодизації його розвитку.

Нарешті, кожне суспільство, що перебуває на відповідній стадії розвитку людства та належить до одного з типів світових цивілізацій, має власні способи розв'язання головної суперечності свого розвитку. Особливості суспільних умов взаємодії людей у господарській сфері обумовлюють специфіку господарської системи в різні періоди її функціонування, різні форми господарств, засоби взаємодії тощо.

Отже, періодизація історико-економічного розвитку суспільств передбачає єдність стадійного підходу, віднесення до однієї з ліній світових цивілізацій (лінійності) та встановлення притаманних кожному суспільству особливостей розв'язання головної суперечності суспільного розвитку в господарській сфері (дискретності).

Розглянуті підходи до періодизації, що ґрунтуються на засадах формаційної та цивілізаційної парадигм, утворюють базу для критичного аналізу широко поданих у літературі різних її варіантів. При цьому особливе значення мають вибрані авторами критерії, аналіз яких дозволяє виявити як недоліки, так і переваги запропонованих періодизацій. Іншим важливим аспектом оцінки наявних у літературі варіантів періодизацій є відображення в них основних стадій, напрямків або періодів, історичного розвитку господарської сфери.

Історично та логічно першу групу періодизацій становлять визначення стадій господарського розвитку А. Сміта, С. Десницького, Ф. Ліста. Студенти мають знати спільні підходи та відмінності позицій названих авторів, використання ними розвитку суспільного поділу праці як критерію періодизації. Це дасть можливість показати особливості тлумачення таких стадій, як мисливство та збиральництво, скотарство, рільництво, комерція (С. Десницький); до них Ф. Ліст додає рільницько-мануфактурну та обґрунтовує ще й рільницько-мануфактурно-комерційну стадію.

Свої варіанти періодизації історичного розвитку господарської сфери суспільств запропонували Б. Гільдебранд, К. Бюхер та В. Ф. Левицький. В їх основі лежить рівень відносної відокремленості господарських одиниць, обумовлений не тільки розвитком суспільного поділу праці, а й особливостями форм власності на засоби виробництва. Спираючись на різне тлумачення авторами впливу цих факторів на визначення періодів господарського розвитку, студенти мають показати відмінності між стадіями натурального, грошового і кредитного господарства, виділених Б. Гільдебрандом; стадіями домашнього, міського, народного господарства в періодизації К. Бюхера; стадіями замкненого натурального, міського та народного, або грошового, господарства, запропонованими В. Левицьким, та розкрити обмеженість трактувань кожної з них.

Наступну групу класифікацій етапів історичного розвитку суспільств утворюють варіанти сучасних дослідників В. Ростоу, Д. Белла, Е. Тоффлера, К. Поланьї та ін. Ці автори як критерій періодизації розглядають особливості технології, яка визначально впливає на результати виробництва і, відповідно, на досягнення дедалі вищого рівня добробуту населення. Студенти повинні розкрити стадії економічного зростання, запропоновані В. Ростоу (традиційне суспільство; суспільство вільної конкуренції, в якому створені передумови для піднесення; стадія піднесення, на якій машинне виробництво забезпечує зростання; наближення до зрілості, коли всі галузі охоплені машинним високотехнологічним виробництвом; суспільство масового споживання, в якому забезпечуються необхідні умови для всіх верств населення), та показати обмеженість і сильні сторони такої періодизації.

Окремо варто розглянути обґрунтовані Д. Беллом стадії доіндустріального, індустріального та постіндустріального суспільств і класифікацію Е. Тоффлера, в якій пропонується розмежувати стадії аграрного, індустріального та суперіндустріального суспільств. Порівнюючи названі стадії, необхідно показати єдність і;і відмінність їхніх ключових ознак і розкрити значення цих варіантів періодизації в історико-економічних дослідженнях.

Заслуговує на увагу також дослідження К. Поланьї, котрий як критерій періодизації запропонував розглядати особливості характеру взаємодії суб'єктів господарювання на різних етапах розвитку економічної сфери суспільства. На цій підставі він виділив такі способи взаємообмінів, як реципрокність, редистрибуція та еквівалентність. Студенти мають назвати історичні періоди, яким були притаманні зазначені способи обміну, що виникають у процесі господарської взаємодії.

2. Особливості господарського розвитку та економічної думки Давнього Єгипту, Месопотамії, Давньої Індії, Давнього Китаю, Стародавніх Греції та Риму

За археологічними свідченнями, найдавніші поселення землеробів та скотарів у долині р. Ніл виникають на межі V та IV тис до н.е. Природно-кліматичні умови місцевості були особливо придатні для сільськогосподарського виробництва. Жаркий клімат у поєднанні з долинами родючих ґрунтів дозволяв отримувати з землі значний додатковий продукт навіть з урахуванням низького рівня техніки землеробства. Основою виробництва додаткового продукту була висока продуктивність землеробства завдяки родючості долинних земель, але господарське використання яких було можливим лише за умови створення зрошувальної системи (будівництва мережі каналів, дамб, гребель). Споруджувати й експлуатувати таку систему було не під силу окремій сім'ї чи громаді. Для цього були потрібні об'єднання зусиль усього населення річкової долини і злагоджені дії усіх номів (общин) для того, щоб підтримувати систему в порядку та постійно розширювати. З найдавніших часів спочатку номи, а потім державна влада виконували цю об'єднавчу функцію. Держава об'єднувала господарські дії сільських спільнот для будівництва зрошувальних систем, і це перетворювало вже сформовану общинну трудову повинність індивідів спільно здійснювати господарську діяльність у державну трудову повинність. Саме через суспільні роботи східні владики підпорядковували собі вільних сільських землеробів, які фактично переставали бути вільними. Отже, можна стверджувати, що до III тисячоліття до н. є. в Єгипті було сформовано господарську модель тотальної підпорядкованості населення і його залучення в систему державного господарства, Тут руйнуються община з її традиціями колективного землекористування і встановлюється панівна роль державного господарства з ознаками адміністративно-командної системи . Це і засвідчують найдавніші пам'ятки економічної думки. Так, у «Повчанні гераклеопольського царя своєму синові Мерікара» (XXII ст. до н.е.), написаного в формі порад батька синові, підкреслюється важливість і корисність централізованої влади та контролю за виробництвом і розподілом. А для цього правитель повинен був дбати про матеріальне заохочення чиновників та жерців. Згуртованість підданих, підпорядковане функціонування системи управління розглядається як запорука стійкого владарювання. Про наслідки руйнації централізованої системи управління, що порушує сувору регламентацію господарського життя та необхідності відродження деспотично-бюрократичного механізму регулювання господарства і повернення до системи трудових повинностей для будівництва пірамід та іригаційних систем, ідеться в таких документах, як «Речення Іпусера» (XVIII ст. до н.е.,) і «Пророцтво Неферті» (XV ст. до н.е.).Адміністративно-господарські документи Стародавнього Єгипту (переписи населення, земельні кадастри, документи господарської звітності, юридичні акти) відображають особливості організації господарської діяльності різних верств населення. Вони засвідчують, що все населення було розбите па вікові групи (діти,юнаки, зрілі чоловіки, старі люди) та соціальні розряди (зокрема це воїни, жерці, царські землероби тамайстри). Розподіл та перерозподіл ресурсів за професіями, розрядами, віковими категоріями був прерогативою представників державної влади. У господарському житті давнього єгипетського суспільства провідна роль належала натуральному господарству. Проте в цей період почали зароджуватися і перші ознаки торговельно-обмінних відносин. З'являються такі суб'єкти товарно-грошових відносин, як торгівці та лихварі, люди пов'язані з ринком. Мірою вартості виступає зерно (функції грошей - загального еквівалента ще не було). Про особливості сфери обігу певне уявлення дають древньоєгипетські юридичні акти, за допомогою яких здійснювалося оформлення торгово-лихварських операцій: купівля-продаж землі, худоби, рабів, боргові зобов'язання. На межі 1 тисячоліття до н.е. в Давньому Єгипті посилюються тенденції децентралізації господарської системи. Земельні ділянки, які держава виділяла чиновникам в умовне користування, переходили в їхню особисту власність. Соціально-економічними наслідками формування особистої власності процес ожебрачення землеробів і збагачення власників землі, зростання лихварської залежності, послаблення централізації, зменшення розмірів державної скарбниці. У 1 тис до н.е. Стародавній Єгипет перетворюється в залежну країну, яка постачає зерно та поповнює скарбниці провідним країнам Західної Азії.

Месопотамія - територія, що розташовувалась між двома річками - Тигр і Євфрат, тому часто ця назва перекладається як Межиріччя. Зародженню господарської діяльності на цій території сприяла низка факторів, серед яких: 1)надзвичайна родючість ґрунтів, особливо придатна для розвитку землеробства;2)географічне розташування (центр Близького Сходу), що забезпечувало провідну роль у розвитку міжнародної торгівлі; 3)природні ресурси [глина, поклади металів(олово, залізо)],що сприяло розвитку різних ремесел. На території Месопотамії з VII по IV тисячоліття до н.е. відбувався процес розподілу первісного суспільства та виникнення суспільств ранніх цивілізацій. На початку III тисячоліття до н.е. утворюються перші невеликі держави в історичній місцевості Шумер (держава Давній Шумер). Економічною основою цієї першої цивілізації було високопродуктивне сільське господарство, рівень продуктивності якого визначався природною родючістю ґрунтів і технологією іригаційного землеробства. Ця технологія вимагала організаційних зусиль зі зрошування землі (спорудження гребель, системи сполучених каналів, колодязів та ін.), а це, всвою чергу,потребувало багаточисельної і дисциплінованої робочої сили, кваліфікованого управління танагляду. У ролі керівників, ініціаторів і координаторів колективних дій виступали жерці та воїни. Цивілізація шумерів була цивілізацією міст.З одного боку, різниця міжшумерським містом і селом була невелика, оскільки значну частину його населення становили селяни, Але технології, пов'язані з поданням води, від яких залежало існування людей, вимагали організованих зусиль міського населення. Замість обробітку невеликих ділянок силами однієї сільської родини, як напевно робили жителі сіл епохи неоліту, шумери переділили зрошувані землі на великі лани, що належали богові та якими від його імені розпоряджалися жерці. Місто створювалося на базі однієї або кількох таких храмових громад. Населення шумерських міст, яке займалося землеробством, об'єднувалося в робочі бригади в кількасот, а може, і в кілька тисяч осіб. Користуючись найпростішими ручними знаряддями, ці бригади споруджували та обслуговували великомасштабні іригаційні системи, необхідні для використання можливостей річки в повному обсязі. Глиняні таблички з одного давньошумерського міста оповідають про те, що землю іврожай у цьому місті було поділено на три категорії: 1) лани, які належали богові та оброблялися від його імені; 2) лани, що орендувалися окремими жителями на рік; 3) лани, віддані жителям безплатно в постійне користування .Наприкінці ПІ тисячоліття до н.е. внаслідок завоювання міст давнього Шумеру утворюється стійке централізоване державне утворення - Шумеро-Аккадське царство, зі столицею у Вави-лоні. В історичному розвитку цивілізації в Месопотамії найвищою межею є Вавилонське царство під час правління царя Хаммурапі (приблизно 1700 р. до н.е.). Закони Хаммурапі свідчать про розвинутість економічних відносин та відповідне економічне мислення, в системі якого відображено широкий спектр процесів і явищ господарського життя. Численні закони свідчать про розвиток товарно-грошових відносин, тенденцій зародження ринкового господарства та намагання влади їх обмежити. Вільні громадяни мали повне право розпорядження своїм майном, зокрема землею. Але був заборонений продаж службових наділів. Обмежувалося лихварство та боргове рабство. Закони Хаммурапі суворо регламентували норму процента в грошовій (20 %) та натуральній (33 %) формах, а також передбачали відстрочку виплати боргу в разі неврожаю на 1 рік без сплати додаткових відсотків. За несвоєчасну сплату боргів ні царські воїни, ні інші громадяни не мали права бути позбавлені своїх земельних наділів. Оренда землі, як правило, була короткостроковою (один-два роки) і відносини оренди оформлялися договором, у якому вказувався термін, об'єкт, розмір і час сплати. Орендарі сплачували ЗО-50 % врожаю за землю, за сад - 2/3 врожаю тощо. Закони Хаммурапі передбачали встановлення норми грошової винагороди найманим робітникам, форми і строки найму (10- 20 років). Тож можемо зробити узагальнення про те, що закони Хаммурапі визнавали існування товарно-грошових відносин та інституту приватної власності, проте були спрямовані на гальмування їх розвитку і зростання ролі держави, формування традиційних підвалин східного суспільства та його соціальної стабільності.

Економічна думка Стародавньої Індії, як правило, була оповита релігійною оболонкою. Економічні проблеми окремо не досліджувалися, а розглядалися в давньоіндійській літературі лише у зв’язку зі спробами вирішення соціальних та політичних завдань. В основі староіндійських уявлень про суспільство лежала концепція станової (варнової) ієрархії та кастової визначеності професійних занять. Писемними джерелами середини I тисячоліття до н.е. є переважно релігійні трактати буддійські та брахманістські (індуїстські). Вони дають уявлення про соціальну структуру суспільства і містять цікавий матеріал, що характеризує специфіку сприйняття окремих економічних категорій, зокрема власності, майна.

Буддійське вчення проповідує відмову від власності як необхідну умову досягнення кінцевого спасіння - нірвани. І хоча воно не заперечує господарської діяльності мирян, подаянням яких мають жити буддійські монахи, але спеціальної уваги їй не приділяє. Рабство розглядається як перешкода до досягнення нірвани, а боргова кабала визнається за страшне лихо. Тому сповідується необхідність всіляко уникати заборгованості та своєчасно сплачувати борги.

Велика кількість брахманістських творів ґрунтується на концепції трьох цілей життя людини - релігійного обов’язку, матеріальної вигоди та чуттєвої любові. Кожній із цих цілей присвячено відповідну літературу. Найвідомішими книжками про обов’язок (дхарму) є «Закони Ману», про вигоду (артху) - «Артхашастра».

У «Законах Ману» економіка розглядалася як сфера діяльності варни вайшя. Вона об’єднувала тваринництво, землеробство, торгівлю та лихварство. Багатство давало право на особливу пошану тільки в середовищі самих вайшя. Ремесло як різновид обслуговуючої праці було долею варни шудра. Такою самою вважалася й праця орендарів-половинщиків, найманих працівників у сільському господарстві. Суспільним ідеалом був економічно незалежний господар. Можна сказати, що господарська самостійність розглядалася як одна з головних умов свободи та повноправності людини. Хоч «Закони Ману» ставлять на перше місце релігійний обов’язок (дхарму), але істинним щастям уважають досягнення всіх трьох цілей життя людини. Отож, користь, матеріальна вигода та добробут санкціонуються брахманізмом.

«Артхашастру» (між IV та III ст. до н.е.) присвячено користі, матеріальній вигоді - артхі. Це трактат про мистецтво політики та управління державою. «Артхашастра» - це зведення правил, адресованих царям та правителям, якими вони мають керуватися у своїй державницькій діяльності. За повнотою та різноманітністю змісту цей твір належить до найбільш глибоких староіндійських джерел. У ньому подано ґрунтовні відомості про економіку, адміністрацію, соціальні та юридичні інститути, зовнішню та внутрішню політику індійської держави.

«Артхашастра» показує величезну роль держави в господарському житті країни. У трактаті мовиться, в основному, про державні справи та царське господарство. Головною метою економічної політики держави є поповнення скарбниці. Відповідно до цього у «Артхашастрі» викладається вчення про управління та державні доходи.

Основними джерелами доходів староіндійської держави були прибутки від державних (царевих) підприємств, а також різноманітні податки, мито та штрафи, що стягувалися з населення. В «Артхашастрі» податки розглядаються як утримання, належне цареві у винагороду за те, що він охороняє країну від зовнішньої небезпеки та внутрішніх заколотів.

«Артхашастра» торкається також питань торгівлі як одного зі способів збагачення державної скарбниці. Важливою складовою регламентації торгівлі був нагляд за цінами та отримуваним прибутком. Ринкові наглядачі могли встановлювати «справедливі ціни» на товар, а на аукціонах стягати різницю між ринковою та оголошеною ціною у скарбницю. Прибуток включався в ціну товарів як частина витрат, i його норма заздалегідь фіксувалася - для місцевих товарів у розмірі 5% встановленої ціни, а для іноземних товарів - 10%.

Отже, у давньоіндійській літературі вже наявні відомості про економічний лад держави, а також відображено практичні знання в галузі ведення господарства, подано рекомендації щодо управління ним, зокрема щодо організації оподаткування та з інших питань економічної політики.

Китайська цивілізація виникає в зоні так званого пшеничного поясу, в долині річки Хуанхе, а процес колонізації прямував на південь. Розвивається поливне землеробство, що стає панівним завдяки будівництву великих зрошувальних систем. Технологія поливного землеробства, як і вирощування рису, консервативна, зрошувальні системи будуються на тривалий період, що нараховує століття, а інколи й тисячоліття. Вони потребують постійного нагляду та ремонту, які не може здійснювати сільська община. Тож необхідне втручання потужного інституту - держави (монарха, деспота, магараджі) з глибокою централізацією управління, що зумовлює форму землекористування і землеволодіння. Клімат - один із факторів, що визначає розвиток цивілізації. Кульмінація похолодання залізного віку припала на 900-250 рр. до н. є. Зародження китайської цивілізації відбулося наприкінці епохи за найсприятливіших умов. Тут відбувалося вирубування лісів, що призвело до руйнування ґрунтового багатства. Постала загроза екологічної кризи тому колонізація півдня, перехід до поливного рільництва та лесового господарства були життєвою необхідністю. У цьому - подвиг китайського народу, що знайшов вихід з екологічної кризи, від якої загинуло багато цивілізацій. Потрібно було втручання держави. Крім того, на соціальному становищі народу позначилося зростання тиску демографічного фактора і клімату на життєвий простір. У давньому Китаї поважають науку, знання, мудрість. Населення поділяється на верстви: чиновники і народ. Останній, своєю чергою- на вчених, рільників, ремісників і торгівців. Платню як громадські, так і військові чиновники отримують зерном. Тут достатньо розвинені торгівля, міське ремесло, але, як і в Римі, ринково-грошові відносини в аграрній галузі замирають. Панує державне регулювання зерна. Земля - власність держави в особі імператора. Землероб має наділ і сплачує земельний податок зерном. Консерватизм технології, консерватизм системи управління, консерватизм світогляду загальмували розвиток китайської цивілізації, яка мала суттєві досягнення на ранньому етапі. Для створення сприятливих умов стабільності господарського устрою потрібні закони й релігія, сформовані звичаями. Економічна думка Стародавнього Китаювиникла та розвивалася в рамках тогочасних філософських та політичних учень, основними напрямами яких були конфуціанство, легізм, даосизм та моїзм, котрі сформувалися у IV - Ш ст., до н.е. Конфуціанство на перший план висувалися ідеї соціального порядку, заснованого на беззаперечному підкоренні владі, що асоціювалася зі старшинством та мудрістю. Конфуціанство прагнуло міцного, незмінного соціального порядку. Щоб уникнути соціальних конфліктів, .конфуціанці закликали правителів не підривати селян від сільськогосподарських робіт, дбати про поліпшення народного добробуту, зменшувати податки та ін. На відміну від конфуціанців, котрі розглядали здебільшого морально-етичні питання, представники легізму велику увагу приділяли питанням організації державного управління, яке, на їхню думку, мало ґрунтуватися не на традиціях і ритуалах, а на досконалому законодавстві. До критиків конфуціанства належить Мо Ді (Мо-цзи)(479-400 до н.е.) - засновник школи моїстів. Він та його прихильники виходили з принципу природної рівності всіх людей, виступали проти станового поділу суспільства, засуджували рабство, розкіш і паразитизм панівних станів, гноблення ними землеробів і ремісників. Вони вважали фізичну працю джерелом багатства й закликали всіх старанно працювати, щоб досягти щастя та добробуту. Економічну думку Стародавнього Китаю яскраво відображено також у трактаті невідомих авторів «Гуань-щи» (IV ст. до н.е.). Автори трактату приділяють значну увагу економічній політиці держави, висловлюються за постійний вплив держави на господарське життя, щоб «держава була багатою, а народ задоволеним». . Великого значення автори трактату надавали товарно-грошовим відносинам з погляду їх використання державою для регулювання економіки. Зокрема, вони вважали важливим регулювання державою цін на хліб, створення державних зернових фондів, надання пільгових кредитів землеробам, заміну прямих податків на залізо та сіль непрямими, застосування для стабілізації господарства нормованої емісії грошових знаків тощо.

3. Господарська діяльність в первісній історії України

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЛЕКЦІЯ 1. Предмет та метод історії економіки та економічної думки	\|	ЛЕКЦІЯ 3. Особливості господарського розвитку та економічної думки 1 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.024 сек.