Дефляційний розрив має місце, коли загальний рівень цін (Р) падає.
В умовах інфляції економічні суб'єкти фактично сплачують ще один податок, не передбачений податковою системою,- інфляційний податок.
Інфляційний податок- це втрата капіталу власниками грошових коштів внаслідок інфляції.
Інфляційний податок сплачується автоматично домашніми господарствами, оскільки із зростанням цін вони витрачають більше своїх грошових коштів.
Інфляційний податок (IT) визначається за формулою:
(9.5)
або (9.6)
де Рп- рівень цін в п-му році; Рп-1 - рівень цін в (п -1) - му році; Мп - пропозиція грошей в п-му році; - рівень запасів грошових коштів у реальному вираженні; - темпи приросту інфляції за рік.
Інфляційний податокотримує емітент грошової маси, тобто держава.
Крім того, держава отримує додатковий дохід,обумовлений прогресивною шкалою оподаткування, тому що інфляція () сприяє зростанню номінальних доходів, і в результаті темп приросту номінальних податкових надходжень випереджає темп інфляції (тому, що податки сплачуються за більш високими ставками). Але цей дохід не є інфляційним податком.
Сеньйораж (SE) - це дохід, який отримує уряд на основі монопольного права друкувати гроші.
Сеньйораж може бути визначений купівельною спроможністю грошей, випущених в обіг за даний період:
, (9.7)
якщо то . (9.8)
З урахуванням витрат на виготовлення нових грошей, формула обчислення сеньйоражу набуває вигляду:
, (9.9)
де Мп- пропозиція грошей в п-му році; Мп-1 - пропозиція грошей в (п-1) - му році; Рп- рівень цін в n-му році; Мс- витрати на виготовлення нових грошей.