Засоби державного регулювання господарської діяльності

Під засобами державного регулювання господарської діяльності слід розуміти сукупність заходів впливу держави через органи законодавчої, виконавчої та судової влади на суб’єктів господарських відносин з метою створення та забезпечення умов для здійснення ними господарської діяльності відповідно до потреб соціально-орієнтованої економіки та національної економічної політики.

Основними засобами регулювального впливу держави на суб’єктів господарювання відповідно до ст. 12 ГК України «Засоби державного регулювання господарської діяльності» є:

– державне замовлення (завдання, контракт), тобто засіб державного регулювання, який передбачає формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідних для державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб’єктів господарювання незалежно від їх форми власності. Приклад – укладання державного контракту з оборонного замовлення (Закон України від 03 березня 1999 р. «Про державне оборонне замовлення»;

– ліцензування – засіб державного регулювання господарської діяльності, спрямований на забезпечення єдиної державної політики в тій чи тій сфері та захист економічних і соціальних інтересів громадян. Ліцензія – це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності. Правовідносини, пов’язані з ліцензуванням підприємницької діяльності, регулюються Законом України від 01 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», за яким сьогодні ліцензуванню підлягають 59 видів господарської діяльності. Крім цього ліцензування таких видів діяльності, як банківська, з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічна, використання каналів мовлення, діяльність у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, освіти, інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, обігу наркотичних засобів, телекомунікацій здійснюється згідно із законами, що регулюють відносини в цих галузях;

– квотування – це установлення граничного обсягу (квоти) на виробництво чи обіг певних товарів і послуг. Порядок квотування, включаючи експорт та імпорт, а також розподілу квот установлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

– сертифікація відповідно до Закону України від 17 травня 2001 р. «Про підтвердження відповідності» – це процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам;

– стандартизація – це діяльність, що полягає в установленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування в певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар’єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву. У сфері господарювання застосовуються: державні стандарти України, кодекси усталеної практики, класифікатори, технічні умови, міжнародні, регіональні й національні стандарти інших країн (застосовуються в Україні відповідно до чинних міжнародних договорів України). Правовою підставою для здійснення стандартизації є Закон України від 17 травня 2001 р. «Про стандартизацію»;

– застосування нормативів – це завчасно розроблені і затверджені в установленому законом порядку розміри споживання основних фондів, природних і матеріальних ресурсів, припустимих шкідливих викидів та інші обов’язкові до застосування умови господарювання;

– ліміти – це гранично допустимі величини використання ресурсів або, навпаки, гранично допустимі викиди. Своїм статусом ліміт чимось нагадує квоту;

– регулювання цін і тарифів. Цим питанням присвячено главу 21 ГК, а також норми Закону України 03 грудня 1990 р. «Про ціни і ціноутворення». Ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання (ст. 189 ГК України). Ціна є істотною умовою господарського договору. Суб’єкти господарювання можуть використовувати в господарській діяльності вільні ціни (визначаються суб’єктами господарювання самостійно та за згодою сторін на всі види продукції, робіт, послуг, але за винятком тих, на які встановлено державні ціни), державні фіксовані ціни та регульовані ціни (встановлюються на ресурси, що справляють вирішальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення, перелік яких затверджує Кабінет Міністрів України), а також граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін;

– надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій . інвестиційних, податкових та інших пільг. Підстави та порядок застосування засобів державної підтримки суб’єктів господарювання визначаються законом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Організаційно-господарські договори	\|	Господарсько-правова відповідальність

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.