Злочини проти добросовісної конкуренції

Стаття 206. Протидія законній господарській діяльності

1. Протидія законній господарській діяльності, тобто протиправна вимога припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, поєднана з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, пошкодження чи знищення їхнього майна за відсутності ознак вимагання, -
караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, або з пошкодженням чи знищенням майна, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.
3. Протидія законній господарській діяльності, вчинена організованою групою, або службовою особою з використанням службового становища, або поєднана з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, або така, що заподіяла велику шкоду чи спричинила інші тяжкі наслідки, -
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
Примітка. Матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Будь-яке неправомірне обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку заборонено (див. ст.42 Конституції України). Протидія законній господарській діяльності посягає на свободу господарської діяльності, яка є основним безпосереднім об’єктом злочину, відповідальність за який передбачена ст.206. При вчиненні кваліфікованих видів злочину додатковими безпосередніми об’єктами можуть бути життя і здоров’я, відносини власності та інші.
2. Законною господарською діяльністю є будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт (див. абз.4 ч.1 ст.1 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р.), тобто така, що здійснюється особою, яка має право займатися господарською діяльністю взагалі чи окремими її видами, зареєстрована як суб’єкт підприємництва, має дозвіл на здійснення видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, дотримується норм чинного законодавства, що регулює господарську діяльність, в тому числі і встановлених ним обмежень.
3. Протидія незаконній господарській діяльності за наявності підстав може кваліфікуватися як самоправство, службовий злочин, злочин проти власності, життя чи здоров’я тощо.
4. З об’єктивної сторони злочин виражається в активних діях винного - протиправній вимозі:
- припинити займатися господарською діяльністю;
- обмежити господарську діяльність;
- укласти яку-небудь угоду, виконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси особи, яка займається господарською діяльністю;
- не виконувати укладену угоду, невиконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю.
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є спосіб вчинення злочину, який може виражатися в:
- погрозі застосування насильства, пошкодження чи знищення майна (ч.1);
- застосуванні насильства (ч.2 чи ч.3);
- пошкодженні або знищенні майна (ч.2 ст.206).
Залежно від характеру і змісту погроза застосування насильства над потерпілим або близькими йому особами є ознакою основного складу злочину, передбаченого ч.1 (неконкретизована погроза застосувати будь-яке насильство, за винятком погрози вбивством чи нанесенням тяжких тілесних ушкоджень), або перетворює його в кваліфікований склад, передбачений ч.2 (погроза вбивством або заподіянням тяжких тілесних ушкоджень). Погроза пошкодженням чи знищенням майна потерпілого або близьких йому осіб, незалежно від його виду і вартості, є ознакою тільки основного складу злочину. Реальне застосування до потерпілого чи близьких йому осіб насильства, залежно від його характеру, перетворює злочин в його кваліфікований, передбачений ч.2 (застосування насильства, що не є небезпечним для життя і здоров’я), або в особливо кваліфікований, передбачений ч.3 (застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я), види. Пошкодження або знищення майна потерпілого або близьких йому осіб є кваліфікованим видом складу злочину, передбаченого ч.2, а якщо заподіяна знищенням чи пошкодженням майна шкода є великою, то має місце особливо кваліфікований склад злочину (ч.3). Наслідки не є ознакою основного складу злочину (ч.1), який є формальним складом, їх наявність у вигляді великої шкоди чи інших тяжких наслідків утворює особливо кваліфікований вид складу злочину (ч.3 ст.206).
5. Під угодою, виконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси суб’єкта господарської діяльності, необхідно розуміти будь-які договори, якими обмежується, перш за все, свобода господарської діяльності, за винятком договорів майнового характеру, виконання яких пов’язане з заподіянням прямої матеріальної шкоди суб’єкту господарської діяльності чи з несенням ним матеріальних затрат на їх виконання. Примушування до укладення останніх повинно кваліфікуватися як вимагання (наприклад, примушування до укладення договору купівлі товарів за завищеними чи продажу за заниженими цінами, до укладення договору про надання на тривалий час безвідсоткової позики). Угодами (договорами), виконання яких обмежує законні права та інтереси суб’єкта господарської діяльності, є угоди (договори), виконання яких пов’язане з обмеженням права на безпечні умови роботи, на відпочинок, наприклад, примушування до укладення угоди (договору) на виконання певних робіт в святкові чи вихідні дні, в нічний час, чи виконання робіт, які суб’єкт господарської діяльності не має наміру здійснювати, чи взагалі будь-яких угод (договорів), якими обмежується право суб’єкта господарської діяльності на свій розсуд обирати партнерів при укладенні договорів, наприклад, примушування до укладення договору оренди приміщення або майна чи договору на реалізацію товарів з суб’єктом, який має “кримінальну” репутацію, тощо.
6. У законі встановлена відповідальність за примушування до укладення будь-якої угоди (договору) чи невиконання раніше укладеної угоди (договору), виконання (невиконання) якої (якого) може обмежити законні права чи інтереси суб’єкта господарської діяльності. Суть обмеження свободи господарювання у цьому разі полягає в тому, що потерпілий примушується до укладення небажаної для нього угоди (договору) чи не виконувати раніше укладену угоду (договір) проти його волі. При цьому не має значення, чи буде потерпілому завдана матеріальна, моральна або інша шкода внаслідок виконання (невиконання) такої угоди (договору). Інколи виконання (невиконання) такої угоди в матеріальному плані може бути більш вигідним потерпілому, але примушуванням до її укладення (невиконання) ущемляється його законне право на свободу господарської діяльності, підривається його ділова репутація тощо.
7. Протидія господарській діяльності є кримінально караною лише у разі, якщо вона поєднана з погрозою а) насильства над потерпілим чи близькими йому особами або б) пошкодження чи знищення їх майна. Крім того, для кваліфікації дій за ст.206 необхідно встановити, що в них відсутні ознаки складу злочину вимагання, тобто дії не поєднанні з вимогою майнового характеру (передати майно чи право на нього або вчинити дії майнового характеру).
8. Під погрозою насильством над потерпілим або близькими йому особами чи знищення або пошкодження їх майна треба розуміти погрозу вчинити негайно чи в майбутньому дії, якими погрожують, у разі невиконання пред’явленої вимоги. При цьому погроза є реальною, тобто, перш за все, сприймається потерпілим як така, що може бути реалізованою. Необхідно також враховувати суб’єктивну оцінку погрози винним, який повинен висловлену ним погрозу оцінювати як таку, що сприймається потерпілим як реальна, незалежно від того, чи збирається винний погрозу реалізувати. Погроза насильством полягає в погрозі застосувати до потерпілого чи близьких йому осіб у разі невиконання вимоги будь-якого насильства: нанести удар, побої, позбавити волі, позбавити життя, заподіяти тілесні ушкодження тощо. У залежності від характеру дій, якими погрожують, дії винного повинні кваліфікуватися або за ч.1 ст.206, або за ч.2 цієї статті, якщо винний погрожує позбавити потерпілого чи близьких йому осіб життя чи заподіяти їм тяжкі тілесні ушкодження.
9. Погроза пошкодження чи знищення майна потерпілого чи близьких йому осіб полягає в погрозі пошкодити чи знищити будь-яким способом майно, що належить їм на праві приватної власності чи знаходиться у їх віданні, у разі, коли за збереженість такого майна вони несуть матеріальну відповідальність. При цьому не має значення вартість майна, яке погрожують пошкодити чи знищити, його споживча, естетична, історична тощо цінність. Про пошкодження та знищення майна див. п.4 коментаря до ст.194.
10. Потерпілим від злочину є особа, яка здійснює законну господарську діяльність (див. п.2 коментаря).
11. Близькими потерпілому є будь-які особи, доля яких для потерпілого має істотне значення: найближчі родичі, інші особи, наприклад, жінка, з якою потерпілий має намір одружитись, перебуває у фактичному шлюбі чи підтримує інтимні стосунки. Питання визнання осіб, щодо яких має місце погроза застосувати насильство або пошкодити чи знищити їх майно, близькими потерпілому особами - питання факту. Головним при вирішенні цього питання є те, що винний вважає, що погроза застосувати насильство до конкретної особи або пошкодити чи знищити її майно змусить потерпілого виконати чи не виконати обумовлені вимогою дії. Фактичний характер взаємовідносин між такою особою і потерпілим значення не має.
12. Закінченим злочин буде з моменту пред’явлення вимоги незалежно від того, вдалось чи не вдалось винному змусити потерпілого вчинити (не вчинити) бажані для винного дії. Такі кваліфіковані види злочину, як протидія господарській діяльності, поєднана з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, з пошкодженням чи знищенням майна (ч.2), поєднана з насильством, що є небезпечним для життя і здоров’я, що завдало великої шкоди або потягло інші тяжкі наслідки (ч.3), будуть закінченими, відповідно, з моменту застосування насильства або настання наслідків у вигляді пошкодження чи знищення майна, завдання великої шкоди, настання інших тяжких наслідків.
13. З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом і наявністю спеціальної мети - примусити особу перестати займатися господарською діяльністю чи обмежити її, або укласти будь-яку угоду, виконання якої може обмежити її законні права (інтереси) (див. абз.2 п.17 постанови ПВСУ “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” від 25 грудня 1992 р. № 12).
14. Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 16 років. Протидія законній господарській діяльності, вчинена службовою особою з використанням службового становища, утворює особливо кваліфікований вид даного злочину (ч.3 ст.206). Вчинення злочину службовою особою, яка не використовувала при цьому свого службового становища, тобто не використовувала надані їй права або повноваження для примушування суб’єкта господарської діяльності вчинити певні дії чи утриматись від їх вчинення, за відсутності інших кваліфікуючих ознак, повинно кваліфікуватись за ч.1 ст.206.
15. Частиною 2 ст.206 передбачена відповідальність за 5 кваліфікованих, а ч.3 - за 5 особливо кваліфікованих видів протидії законній господарській діяльності.
16. Про повторність вчинення злочину див. ст.32 та коментар до неї.
17. Про поняття протидії господарській діяльності, поєднаній з погрозою вбивства або нанесення тяжких тілесних ушкоджень, див. п.8 коментаря до цієї статті.
18. Про поняття знищення чи пошкодження майна див. п.4 коментаря до ст.194. Вартість пошкодженого чи знищеного майна значення не має. Якщо пошкодження чи знищення майна було вчинено загальнонебезпечним способом, в тому числі шляхом підпалу чи вибуху, дії винного повинні додатково кваліфікуватись за ч.2 ст.194.
19. Про поняття протидії законній господарській діяльності, поєднаній з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я (ч.2), поєднаній з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я (ч.3), детальніше див. коментарі до ст.186, 187, 189. При цьому заподіяння потерпілому чи близьким йому особам легкого тілесного пошкодження, що спричинило короткочасний розпад здоров’я чи незначну втрату працездатності, або тілесне ушкодження середньої тяжкості, повністю охоплюється ч.3 ст.206. Нанесення ж тяжкого тілесного ушкодження або умисне позбавлення життя вказаних осіб повинно додатково кваліфікуватись за відповідною частиною ст.121 чи за ст.115. Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, а так само вбивство через необережність при протидії законній підприємницькій діяльності охоплюється такою ознакою, вказаною у ч.3 ст.206, як спричинення інших тяжких наслідків, і додаткової кваліфікації за ст.119 чи 128 не потребує.
20. Про вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ч.2 ст.28 та коментар до неї.
21. Як вчинену організованою групою треба розуміти протидію законній господарській діяльності, вчинену щонайменше трьома особами, які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього (передбаченого ст.206) та іншого (інших) такого ж чи будь-якого іншого злочинів. Дії всіх членів організованої групи, незалежно від того, які конкретно дії ними вчинені, повинні кваліфікуватися лише за ч.3 ст.206 без посилання на ст.27.
22. Під великою шкодою треба розуміти понесені потерпілим матеріальні затрати чи недоодержані прибутки у великих розмірах внаслідок, наприклад, розриву існуючих ділових зв’язків з контрагентами, підриву ділової репутації, зменшення замовлень, позбавлення суб’єкта господарської діяльності права займатися певним видом діяльності (ліцензії) тощо. Шкода може бути як матеріальною, так і моральною. Питання визнання нематеріальної шкоди великою повинно вирішуватись в кожному окремому випадку самостійно. Матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
23. Під іншими тяжкими наслідками треба розуміти умисне заподіяння потерпілому чи близьким йому особам тяжких тілесних ушкоджень, середньої тяжкості тілесних ушкоджень хоча б двом особам, умисне позбавлення їх життя, їх самогубство, а так само заподіяння смерті чи тяжких тілесних ушкоджень третім особам (наприклад, загибель сторонніх людей при знищенні майна потерпілого загальнонебезпечним способом), заподіяння великої матеріальної чи іншої шкоди третім особам (наприклад, в результаті невиконання договору потерпілим особа, з якою був укладений договір, зазнала значних збитків) тощо.

Стаття 228. Примушування до антиконкурентних узгоджених дій

(стаття в новій редакції: Закон № 669-IV 03.04.2003)
1. Примушування до антиконкурентних узгоджених дій, які заборонені законом про захист економічної конкуренції, шляхом насильства чи заподіяння матеріальної шкоди або погрози застосування насильства чи заподіяння такої шкоди -
карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
2. Ті самі дії, вчинені організованою групою або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, -
караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років

1. Законом України від 3 квітня 2003 р., яким ст.228 викладена у новій редакції і виключена із КК ст.230, фактично декриміналізована відповідальність за два види діянь, відповідальність за вчинення яких передбачалась ст.228 у попередній редакції:
- змову про штучне підвищення або підтримання монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок з метою усунення конкуренції між суб’єктами підприємницької діяльності всупереч вимогам антимонопольного законодавства;
- насильство, заподіяння шкоди чи погрозу ними з метою штучної зміни або штучного фіксування цін у разі, якщо такі дії вчинюються не стосовно осіб, які є суб’єктами господарювання, а, наприклад, які реалізують на ринках сільськогосподарську продукцію чи продукцію тваринництва власного виробництва. Якщо ж такі дії будуть вчинені щодо суб’єктів господарювання, то це буде примушуванням до вчинення одного із видів антиконкурентних узгоджених дій - встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів (п.1 ч.2 ст.6 Закону України “Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 р.).
2. Безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст.228, є свобода здійснення господарюючими суб’єктами господарської діяльності в частині реалізації права на економічну конкуренцію, під якою розуміється змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку (див. абз.2 ст.1 Закону України “Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 р.).
3. Суб’єктами господарювання, примушування яких до антиконкурентних узгоджених дій визнається злочином ст.228, є юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб’єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб’єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання (див. абз.12 ст.1 Закону України “Про захист економічної конкуренції”).
4. Статтею 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції” передбачено 20 видів порушень законодавства про захист економічної конкуренції, вчинення яких тягне за собою відповідальність, встановлену законом:
1) антиконкурентні узгоджені дії;
2) зловживання монопольним (домінуючим) становищем;
3) антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;
4) невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету України або їх виконання не в повному обсязі;
5) здійснення учасниками узгоджених дій суб’єктами господарювання дій, заборонених згідно з частиною п’ятою статті 10 цього Закону;
6) делегування повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування у випадках, заборонених згідно із статтею 16 цього Закону;
7) вчинення дій, заборонених згідно із статтею 17 цього Закону;
8) обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно із частиною другою статті 18, статтями 19 і 20 цього Закону;
9) обмежувальна діяльність, заборонена згідно із частиною першою статті 18 цього Закону;
10) недотримання умов, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 22 цього Закону;
11) порушення положень погоджених з органами Антимонопольного комітету України установчих документів суб’єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції;
12) концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна;
13) неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;
14) подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;
15) подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню;
16) створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації;
17) надання рекомендацій суб’єктами господарювання, об’єднаннями, органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень;
18) обмеження в господарській діяльності суб’єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
19) невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов’язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію;
20) обмежувальна діяльність об’єднань, заборонена згідно зі статтею 21 цього Закону.
За порушення, передбачені пунктами 1, 2, 4, 5, 8-16, 18 та 19, органи Антимонопольного комітету накладають штрафи у розмірах, передбачених ст.52 Закону “Про захист економічної конкуренції”, на юридичних та фізичних осіб - суб’єктів господарювання, а також на об’єднання та групи суб’єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб, що відповідно до ст.1 Закону визнаються суб’єктами господарювання. Крім того, службові особи суб’єктів господарювання - юридичних осіб та фізичні особи - суб’єкти господарювання за порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть притягуватись до адміністративної чи кримінальної відповідальності.
5. Кримінальна відповідальність ст.228 передбачена не за вчинення діянь, якими порушується законодавство про захист економічної конкуренції, за окремі з яких передбачалась відповідальність ст.230, яка виключена із КК згідно із Законом від 3 квітня 2003 р., а за примушування інших осіб до вчинення одного із найбільш небезпечного виду таких дій - антиконкурентних узгоджених дій.
Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (див. ч.1 ст.6 Закону України “Про захист економічної конкуренції”).
Під узгодженими діями розуміється укладення суб’єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі, будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання, а також створення суб’єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання (див. ст.5 Закону України “Про захист економічної конкуренції”).
Згідно із ч.2 ст.6 Закону України “Про захист економічної конкуренції” антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються:
1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;
2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;
3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;
4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;
5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб’єктів господарювання, покупців, продавців;
6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб’єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;
7) укладення угод за умови прийняття іншими суб’єктами господарювання додаткових зобов’язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;
8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин.
Крім того, антиконкурентними узгодженими діями мають визнаватися дії щодо постачання та використання товарів, якщо учасник узгоджених дій стосовно іншого учасника узгоджених дій встановлює обмеження на 1) використання поставлених ним товарів чи товарів інших постачальників або 2) придбання в інших суб’єктів господарювання або продаж іншим суб’єктам господарювання чи споживачам інших товарів, або 3) придбання товарів, які за своєю природою або згідно з торговими чи іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не належать до предмета угоди, або 4) формування цін або інших умов договору про продаж поставленого товару іншим суб’єктам господарювання чи споживачам у разі, якщо такі дії призводять до суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині, у тому числі монополізації відповідних ринків або обмежують доступ на ринок інших суб’єктів господарювання чи призводять до економічно необґрунтованого підвищення цін або дефіциту товарів (див. ст.8 Закону України “Про захист економічної конкуренції”).
Антиконкурентними узгодженими діями можуть визнаватися також будь-які добровільно узгоджені дії малих або середніх підприємців щодо спільного придбання товарів, якщо вони призводять до суттєвого обмеження конкуренції та не сприяють підвищенню конкурентоспроможності малих або середніх підприємців (ст.7 названого Закону).
Малими та середніми підприємцями вважаються суб’єкти господарювання, доходи (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній фінансовий рік чи вартість активів яких не перевищує суми, еквівалентної 500 тисячам євро, визначеної за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року, якщо на ринках, на яких діють ці підприємці, є конкуренти із значно більшою ринковою часткою (абз.5 ст.1 названого Закону).
Антиконкурентними узгодженими діями можуть визнаватись угоди про передачу прав інтелектуальної власності або про використання об’єкта права інтелектуальної власності в частині, в якій вони обмежують у здійсненні господарської діяльності сторону угоди, якій передається право, якщо ці обмеження виходять за межі законних прав суб’єкта права інтелектуальної власності. Такими, що не виходять за межі зазначених прав, вважаються обмеження стосовно обсягу прав, які передаються, строку та території дії дозволу на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а також виду діяльності, сфери використання, мінімального обсягу виробництва (див. ст.9 Закону України “Про захист економічної конкуренції”).
У певних випадках антиконкурентні узгоджені дії можуть бути дозволені органами Антимонопольного комітету України, а саме, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють: вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару; техніко-технологічному, економічному розвитку; розвитку малих або середніх підприємців; оптимізації експорту чи імпорту товарів; розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари; раціоналізації виробництва, за винятком випадків, якщо конкуренція буде суттєво обмежуватись на всьому ринку чи в значній його частині. У разі, якщо Антимонопольним комітетом України не було надано дозволу на проведення зазначених узгоджених дій, дозвіл на їх вчинення може бути наданий КМУ, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що позитивний ефект для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції. Проте такий дозвіл КМУ не може бути наданий, якщо учасники узгоджених дій застосовують обмеження, які не є необхідними для реалізації узгоджених дій або якщо обмеження конкуренції становить загрозу системі ринкової економіки (див. ст.10 Закону України “Про захист економічної конкуренції”).
Порядок надання КМУ дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання затверджено постановою КМУ від 28 лютого 2002 р. № 219. Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24 квітня 2003 р. № 105 та розпорядженням Антимонопольного комітету України від 11 лютого 2003 р. № 40-р затверджено Вимоги до порядку подання та оформлення заяви та документів, що до неї додаються, на надання КМУ дозволу суб’єктам господарювання на узгоджені дії, концентрацію, на які Антимонопольний комітет не надав дозволу, а наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24 квітня 2003 р. № 106 та рішенням Антимонопольного комітету України від 11 лютого 2003 р. № 41-р затверджено Положення про Комісію з питань оцінки позитивних і негативних наслідків узгоджених дій, концентрації суб’єктів господарювання.
Розпорядженнями Антимонопольного комітету України затверджені: від 12 лютого 2002 р. № 26-р - Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання; від 19 лютого 2002 р. № 33-р - Положення про порядок надання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання (Положення про концентрацію); від 12 лютого 2002 р. № 27-р - Типові вимоги до узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання.
6. З об’єктивної сторони злочин, передбачений ч.1 ст.228, виражається у протиправній вимозі, зверненій до суб’єкта господарювання, вчинити дії, які Законом України “Про захист економічної конкуренції” визнаються антиконкурентними узгодженими діями. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є спосіб вчинення злочину: або 1) застосування насильства до потерпілого, або 2) заподіяння потерпілому матеріальної шкоди, або 3) погроза застосування насильства чи заподіяння шкоди.
Злочин, передбачений ч.1 ст.228, містить матеріально-формальний склад і є закінченим:
- при вчиненні злочину у формі застосування насильства - з моменту фактичного застосування насильства;
- при вчиненні злочину у формі заподіяння матеріальної шкоди - з моменту фактичного заподіяння потерпілому матеріальних збитків;
- при вчиненні злочину у формі погрози застосування насильства чи заподіяння матеріальної шкоди - з моменту доведення до відома потерпілого вимоги вчинити антиконкурентні узгоджені дії, які заборонені законом про захист економічної конкуренції, поєднаної з погрозою застосувати насильство чи заподіяти матеріальну шкоду. Фактичне вчинення (невчинення) потерпілим дій, до вчинення яких його примушують, для кваліфікації дій за ст.228 значення не має, але може враховуватись при призначенні покарання.
7. Способи примушування до антиконкурентних узгоджених дій, які заборонені законом про захист економічної конкуренції, безпосередньо названі у диспозиції ч.1 ст.228:
- застосування насильства;
- заподіяння матеріальної шкоди;
- погроза застосування насильства;
- погроза заподіяння матеріальної шкоди.
8. Насильство може діставати вияв у нанесенні удару, побоїв, вчиненні інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю, мордуванні чи катуванні, заподіянні легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, позбавленні волі, іншому фізичному впливі на потерпілого. Заподіяння потерпілому умисних тяжких тілесних ушкоджень вимагає додаткової кваліфікації дій винного за відповідною частиною ст.121. Насильство може бути застосоване як до особи, від якої вимагають вчинити антиконкурентні узгоджені дії, які заборонені законом про захист економічної конкуренції, так і до інших осіб, зокрема до близьких родичів потерпілого. При цьому застосування насильства не до потерпілого, а до інших осіб, підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів - за ч.1 чи ч.2 ст.228 та відповідною статтею КК, що передбачає відповідальність за вчинені насильницькі дії.
9. Під заподіянням матеріальної шкоди треба розуміти як заподіяння прямих матеріальних збитків, наприклад, знищенням чи пошкодженням майна, товарів чи іншої продукції, засобів виробництва тощо, так і заподіяння матеріальних збитків внаслідок недодержання суб’єктом господарювання доходів, які б він одержав від виробництва та реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, тобто від здійснення господарської діяльності, можливості здійснення якої він позбавлений (усунення доступу до суб’єкта господарювання постачальників, покупців, розірвання чи невиконання іншими суб’єктами господарювання укладених договорів тощо).
10. Погроза насильством чи заподіянням матеріальної шкоди характеризується виявом у будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо) наміру застосувати насильство (погроза завдати удари, побої, спричинити тілесні ушкодження, позбавити волі тощо) чи заподіяти матеріальну шкоду потерпілому (погроза знищити чи пошкодити майно, позбавити можливості займатися господарською діяльністю тощо). При цьому погроза має бути 1) реальною і 2) сприйматися потерпілим як реальна, тобто особа, яка висловлює погрозу, повинна бажати, щоб у потерпілого склалося враження, що у разі невиконання вимоги винного ця погроза буде реалізована, а у потерпілого дійсно таке враження склалося. Погроза вбивством повністю охоплюється диспозицією ч.1 та ч.2 ст.228 і додаткової кваліфікації за ст.129 не потребує.
11. Вимога, пред’явлена потерпілому повинна бути конкретизованою, тобто потерпілий повинен примушуватись до вчинення (невчинення) конкретних дій, які є антиконкурентними узгодженими діями і заборонені законом про захист економічної конкуренції.
12. Із суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом і наявністю спеціальної мети - примусити суб’єкта господарювання до вчинення антиконкурентних узгоджених дій. Мотиви вчинення злочину можуть бути різними і не впливають на кваліфікацію вчинених винним дій. Здебільшого такими мотивами є прагнення монополізувати ринок товарів і послуг, усунути конкурентів із ринку, отримати монопольні прибутки.
13. Суб’єктом злочину можуть бути:
- службові особи суб’єктів господарювання, в тому числі і службові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського управління та контролю;
- фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність;
- будь-яка інша особа, яка досягла 16-річного віку.
14. Кваліфікованими видами складів злочину, передбаченими ч.2 ст.228, є його вчинення організованою групою або вчинення особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст.228.
Під примушуванням до антиконкурентних узгоджених дій, які заборонені законом про захист економічної конкуренції, вчиненим організованою групою, розуміється вчинення таких дій групою осіб, яка має ознаки організованої групи, визначені ч.3 ст.28, тобто трьома і більше особами, які брали участь у готуванні до вчинення таких дій чи у безпосередньому їх вчиненні, якщо вони попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та, принаймні, ще одного такого ж чи будь-якого іншого (інших) злочинів, які (злочини) об’єднані єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.
Для кваліфікації дій як вчинених особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст.228, необхідно, щоб особа була раніше засуджена за ч.1 чи ч.2 ст.228 і судимість з неї за цей злочин не була знята чи погашена у встановленому законом порядку.
15. Примушування до антиконкурентних узгоджених дій, які заборонені законом про захист економічної конкуренції, може поєднуватись із примушуванням до вчинення (невчинення) діянь, відповідальність за яке передбачена ст.206 (протиправна вимога припинити займатися господарською діяльністю, обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю) чи ст.355 (примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань). Злочини, передбачені ст.206 та 355 є менш тяжкими порівняно зі злочином, передбаченим ст.228, а тому, якщо вчинені дії повністю охоплюються об’єктивною стороною складу злочину, сформульованого у ст.228, то вони мають кваліфікуватися лише за ст.228. Якщо ж винним будуть вчинені і інші дії, які не охоплюються ст.228, то вони підлягають самостійній оцінці, тобто матиме місце сукупність злочинів, передбачених ст.228 та/або ст.206 чи ст.355.
16. Частиною 4 ст.6 Закону України “Про захист економічної конкуренції” передбачено звільнення від відповідальності у вигляді штрафу, який накладається органами Антимонопольного комітету за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, особи, що вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але раніше за інших учасників цих дій добровільно повідомила про це Антимонопольний комітет України чи його територіальне відділення та надала інформацію, яка має суттєве значення для прийняття рішення у справі. При цьому від відповідальності особа не може бути звільнена, якщо вона:
- не вжила ефективних заходів стосовно припинення нею антиконкурентних узгоджених дій після повідомлення про них Антимонопольному комітету України;
- була ініціатором чи забезпечувала керівництво антиконкурентними узгодженими діями;
- не надала всіх доказів або інформації стосовно вчинення нею порушення, про які їй було відомо та які вона могла безперешкодно отримати.
Оскільки ч.4 ст.6 названого Закону передбачено звільнення від відповідальності з підстав (за умов) визначених нею, лише особи, яка вчинила антиконкурентні узгоджені дії, то звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили примушування інших осіб до антиконкурентних узгоджених дій, якщо вони були одним із учасників таких дій, їх ініціаторами, організаторами чи керівниками, з підстав, передбачених ч.4 ст.6 Закону, не допускаються. Такі особи можуть бути звільнені лише від відповідальності, передбаченої ст.52 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

Стаття 229. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару

(стаття в новій редакції: Закон № 850-IV 22.05.2003)
1. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару, або інше умисне порушення права на ці об’єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, -
караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, -
караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи, -
караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Примітка. Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі - якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Предметом злочину можуть бути такі засоби (правові засоби) індивідуалізації учасників господарського (цивільного) обороту, товарів, послуг, які є окремою групою об’єктів права інтелектуальної власності: 1) знак для товарів чи послуг або 2) фірмове найменування чи 3) кваліфіковане зазначення походження товару.
2. Згідно з абз.4 ст.1 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15 грудня 1993 р. під знаком для товарів і послуг розуміється позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб. Об’єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень (див. п.2 ст.5 названого Закону в редакції від 22 травня 2003 р.). Право власності на знак для товарів і послуг засвідчується свідоцтвом, яке видається центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до названого центрального органу виконавчої влади, який може продовжуватись щоразу на 10 років.
У статті 420 ЦК України для позначення знака для товарів і послуг як об’єкта права інтелектуальної власності вживається як синонім термін “торговельна марка”, якою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів (ст.492 ЦК). У ГК також вживається поняття “торговельна марка” як синонім поняття “знак для товарів і послуг” (ч.1 ст.155 ГК України).
Предметом злочину може бути лише знак для творів чи послуг, зареєстрований у встановленому законом порядку, або ж знак, який охороняється на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна.
3. Фірмове найменування - це найменування (назва) юридичної особи (суб’єкта господарської діяльності, громадської організації, благодійного фонду чи благодійної організації, об’єднань юридичних осіб), зазначене у його установчих документах, зареєстрованих у встановленому законом порядку, та свідоцтві про його державну реєстрацію (легалізацію). У найменуванні юридичної особи повинна міститись інформація про її організаційно-правову форму, а найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Комерційне (фірмове) найменування, згідно з ч.2 ст.90 ЦК, може мати юридична особа, що є підприємницьким товариством.
У Цивільному кодексі для позначення об’єкта права інтелектуальної власності “фірмове найменування” вживається як синонім і термін “ комерційне найменування” (ст.420, 489-491). У ГК ці поняття також розглядаються як тотожні (ч.1 ст.155), при цьому визначення цих понять у названих кодексах не дається. Згідно зі ст.489 ЦК, правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Право на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов’язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Аналогічне положення міститься і у ст.159 ГК. Але, на відміну від ЦК, у ст.159 ГК України передбачено, що комерційне найменування може мати будь-який суб’єкт господарювання - як юридична особа, так і громадянин-підприємець. Громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім’я. При цьому ст.159 ГК передбачено, що правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найменування суб’єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним у господарському обігу.
Відомості про зареєстрованих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, який створюється і ведеться спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації. Перелік відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які вносяться до названого реєстру, та їх статус визначено ст.17, 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” від 15 травня 2003 р. Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу затверджені наказом Держпідприємництва України від 9 червня 2004 р. № 65. Згідно із зазначеними вимогами у найменуванні юридичної особи зазначається її організаційно-правова форма та назва. Найменування юридичної особи викладається державною мовою. Назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юридичної особи та інших відомостей згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових суб’єктів господарювання, установлених ЦК та ГК. Юридична особа, крім повного найменування, може мати скорочене найменування.
4. Кваліфіковане зазначення походження товару - це його позначення, яке об’єднує назву місця походження товару та географічне зазначення походження товару. Назва місця походження товару - назва географічного місця, яке вживається як позначення у назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором. Географічне зазначення походження товару - назва географічного місця, яке вживається як позначення у назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію та інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами як людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора. Ним може бути і назва географічного місця, яке вживається для позначення товару або як складова частина такого позначення. Не є об’єктом кримінально-правової охорони просте зазначення походження товару - будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару, тобто вказує на будь-який географічний об’єкт із офіційно визначеними межами, зокрема, країну, регіон як частину країни, населений пункт, місцевість тощо (див. абз. 5, 6, 7, 8, 9 ст.1 Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 р.).
ГК України та ЦК України об’єктом правової охорони визнають географічне зазначення (ч.1 ст.155, ст.160 ГК, глава 45 ЦК), визначення якого вони не дають. Обсяг правової охорони географічного зазначення, згідно з ч.2 ст.501 ЦК, визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення. Поділу географічного зазначення на просте і кваліфіковане ЦК і ГК не здійснюють. Разом з тим ГК визначає порядок використання назви країни походження товару (ст.161), не визначаючи правову природу цього об’єкта. По-суті, назва країни походження товару є різновидом простого зазначення походження товару.
Документом, що посвідчує право на кваліфіковане зазначення походження товару та/або право особи на використання зареєстрованої назви місця походження товару чи зареєстрованого географічного зазначення походження товару, є свідоцтво, яке видається після реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару в порядку, передбаченому ст.9-16 Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 р.
5. Із об’єктивної сторони склад злочину характеризується трьома обов’язковими ознаками:
- діянням у вигляді незаконного використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування чи кваліфікованого зазначення походження товару або іншого умисного порушення права на ці об’єкти;
- наслідками у вигляді завдання матеріальної шкоди у великому розмірі;
- причиновим зв’язком між зазначеними діянням і наслідками.
Під незаконним використанням знака для товарів чи послуг та фірмового найменування треба розуміти застосування знака, свідоцтво на який видано іншому громадянину чи юридичній особі, без дозволу власника цього знака, а також найменування іншої юридичної особи, яка внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, шляхом нанесення знака на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов’язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування знака під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування знака в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах. Знак вважається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака особою, яка не має права на використання такого знака чи фірмового найменування, тобто не має свідоцтва на такий знак, за винятком випадків, коли Законом України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” використання знака не визнається порушенням прав власника свідоцтва. При цьому предметом злочину є чужий знак для товарів чи послуг, тобто знак, на який у встановленому законодавством порядку видане Свідоцтво України на знак для товарів і послуг та опубліковані відомості про видачу такого свідоцтва у офіційному бюлетені Центрального органу виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності. Під доменним ім’ям розуміється ім’я, що використовується для адресації комп’ютерів і ресурсів в Інтернеті (абз.15 ст.1 Закону).
У частині 4 ст.489 ЦК передбачено, що особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються. Оскільки право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування (ч.2 ст.489 ЦК), то особа, якій воно належить внаслідок його використання першою, має право перешкоджати іншим особам неправомірно його використовувати, в тому числі забороняти його використання, лише за умови, що його використання може вводити в оману споживачів щодо виробника товарів.
6. Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару визнається: а) нанесення його на товар або на етикетку; б) нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі; в) запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар (див. ч.5 ст.17 Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів”).
Незаконним має вважатися використання кваліфікованого зазначення походження товарів: а) особою, яка не має свідоцтва про реєстрацію права на право його використання; б) якщо товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використовується у перекладі або супроводжується словами: “вид”, “тип”, “стиль”, “марка”, “імітація” тощо; в) використання зареєстрованого кваліфікованого походження товару або подібного до нього позначення для відмінних від описаних у Державному реєстрі назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання завдає шкоди репутації зареєстрованого зазначення або є неправомірним використанням його репутації; г) як видової назви (ч.3 ст.23 Закону).
7. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочину є наслідки у вигляді завдання суб’єкту права власності на засоби індивідуалізації учасників господарського (цивільного) обороту матеріальної шкоди у великому розмірі, яким вважається шкода, розмір якої у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
При незаконному використанні правових засобів індивідуалізації учасників господарського (цивільного) обороту, товарів, послуг (знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару) матеріальна шкода може бути заподіяна як суб’єкту господарювання, який є законним суб’єктом права інтелектуальної власності на зазначені засоби, так і споживачам товарів, робіт і послуг. Фактично матеріальна шкода суб’єкту права інтелектуальної власності на правові засоби індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів, послуг при їх незаконному використанні заподіюється внаслідок зменшення обсягу товарів, робіт і послуг, що ним виробляються та/або реалізуються, виконуються чи надаються, та зменшення попиту на них. При цьому має місце одночасно і незаконне одержання доходів особою, яка незаконно використала зазначені правові засоби індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів, послуг внаслідок збільшення обсягу товарів, робіт, послуг, що нею виробляються та/або реалізуються (виконуються, надаються). Зниження попиту на товари, роботи, послуги може бути і наслідком їх неналежної якості, оскільки, здебільшого, якість товарів, що виробляються та/або реалізуються з незаконним використанням чужих знаків для товарів і послуг чи фірмового найменування, які містяться на маркуванні товару, значно нижча, ніж якість товарів їх справжніх виробників.
До внесення змін до ст.229 Законом від 22 травня 2003 р. предметом передбаченого нею злочину визнавалось чуже маркування товару - позначення товару, яке містить інформацію про товар та його виробника, нанесену на етикетку, ярлик, упаковку товару, технічну документацію, бланки, рахунки та іншу документацію, що супроводжують товар, чи на інший матеріальний носій, в тому числі і безпосередньо на сам товар. Зміст інформації, яка повинна міститись у маркуванні товару, визначається ч.1, 2 ст.18 Закону України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 р. в редакції Закону від 10 січня 2002 р. Маркування більшості товарів, які виробляються та (або) реалізуються в Україні, повинне включати в себе і їх штрихове кодування штриховими кодами EAH UCC.
На маркуванні товару має міститись і зображення знаку для товарів чи послуг, фірмове найменування та кваліфіковане зазначення походження товару, якщо виробник товарів їх має, а тому незаконне використання маркування товару із зазначенням на ньому вказаних правових засобів індивідуалізації господарського (цивільного) обороту, товарів і послуг, є їх незаконним використанням і, за наявності підстав, має кваліфікуватися за ст.229.
При визначенні розміру матеріальної шкоди, завданої незаконним використанням правових засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів, послуг суб’єкту права інтелектуальної власності на них, мають враховуватись як прямі матеріальні збитки, так і неодержані доходи (втрачена вигода). Як правило, шкода виражається у втраченій вигоді. Для визначення розміру завданої шкоди та встановлення причинового зв’язку між незаконним використанням засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів, послуг та понесеними суб’єктом права інтелектуальної власності на них збитками, має проводитись експертиза, оскільки об’єктивно визначити розмір завданої шкоди надзвичайно складно, тому що зазнання збитків суб’єктом господарювання може бути зумовлене комплексом чинників (причин), у тому числі об’єктивного характеру: збільшення обсягу реалізації товарів конкурентами внаслідок підвищення їх якості чи зниження ціни, зниження платоспроможності споживачів, інфляційні процеси тощо. При визначенні розміру завданої шкоди обов’язково необхідно встановити наявність причинового зв’язку між діями винної особи і понесеними матеріальними збитками.
8. Заподіяння матеріальної шкоди споживачам товарів, робіт, послуг в результаті введення їх в оману щодо справжнього виробника товару або суб’єкта господарювання, який виконує роботи чи надає послуги, та якості товарів (робіт, послуг), на кваліфікацію дій винної особи за ст.229, незалежно від її розміру, не впливає, але має враховуватись при індивідуалізації відповідальності та покарання. Зазначені дії, за наявності підстав, можуть кваліфікуватися за ст.225 чи ст.227 або ж за ст.204.
9. Із суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Мотиви і мета вчинення передбачених ст.229 дій, як правило, корисливі.
10. Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку.
11. Незаконне використання чужого простого зазначення походження товарів не тягне відповідальності за ст.229.
12. Кваліфікованими видами складу злочину є вчинення передбачених ч.1 ст.229 дій 1) повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб, або 3) завдання ними матеріальної шкоди у особливо великому розмірі. Зміст цих ознак аналогічний змісту однойменних ознак у складах злочинів, передбачених частинами другими ст.176 та 177 (див. коментар до них).
13. Як і у частинах третіх ст.176 та 177, у ч.3 ст.229 сформульований привілейований склад злочину - вчинення передбачених її частинами першою чи другою дій службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи. Зміст цієї кваліфікуючої ознаки аналогічний змісту однойменної кваліфікуючої ознаки у ст.176 та 177.

Стаття 231. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю

Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності, -
караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Предметом злочину є відомості, що становлять комерційну таємницю суб'єкта господарської діяльності, та відомості, що становлять банківську таємницю. Суб'єктами господарської діяльності є юридичні особи будь-якої форми власності, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють господарську діяльність - будь-яку діяльність, у тому числі підприємницьку, пов'язану з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт (див.: абз.4 ст.1 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р.).
Під господарською діяльністю у ГК розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку. Така діяльність іменується некомерційною господарською діяльністю. Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів (ч.1, 2, 3, ст.3 ГК).
Цивільний кодекс України 2003 р. (далі - ЦК України) не дає визначення понять "підприємницька діяльність", "підприємництво", "суб'єкт підприємницької діяльності", "суб'єкт підприємництва", хоча і вживає ці терміни.
Підприємництво як вид господарської діяльності, згідно зі ст.42 ГК - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Термін "підприємництво" у ГК України вживається як синонім поняття "господарська комерційна діяльність" (назва глави 4 ГК України - "Господарська комерційна діяльність (підприємництво)"). Сама ж господарська діяльність поділяється на два види: 1) господарська комерційна діяльність і 2) некомерційна господарська діяльність, як синонім якої у ГК України вживається і термін "некомерційне господарювання", під яким розуміється самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (ч.1 ст.52 ГК України).
У Господарському кодексі як родове поняття для позначення всіх видів і типів суб'єктів господарської діяльності вживається термін "суб'єкти господарювання", якими "визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством" (ч.1 ст.55 ГК).
Суб'єкти господарювання поділяються на два види: суб'єкти, які здійснюють підприємницьку діяльність (підприємництво), та суб'єкти, які здійснюють некомерційну господарську діяльність (некомерційне господарювання). Головною розмежувальною їх ознакою є мета здійснення господарської діяльності: для перших - одержання прибутку, для других - відсутність такої мети (див. ст.42, ч.1 ст.52 ГК).
Некомерційна господарська діяльність може здійснюватись:
- суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до ст.12 ГК України забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування;
- іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом (ч.2 ст.52 ГК).
Суб'єктами господарювання є:
- господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні ті інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
- громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
- філії, представництва, інші, відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності (ч.2 ст.55 ГК).
2. Визначення поняття комерційної таємниці суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, дається в ч.1 ст.36 ГК України: це відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою його діяльністю, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, а склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону.
Згідно зі ст.420 ЦК України комерційні таємниці є одним із об'єктів права інтелектуальної власності. Під комерційною таємницею у ст.505 ЦК України розуміється інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.
Враховуючи наведені законодавчі визначення поняття комерційної таємниці, під комерційною таємницею суб'єкта господарської діяльності (суб'єкта господарювання), як предметом злочинів, передбачених ст.231 та 232, слід розуміти відомості (інформацію), пов'язані з його виробничою, організаційною (управ

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Злочини проти прав і законних інтересів кредиторів	\|	Злочини проти прав і законних інтересів спожиачів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.