Злочини проти прав і законних інтересів кредиторів

Стаття 218. Фіктивне банкрутство

Завідомо неправдива офіційна заява громадянина - засновника або власника суб’єкта господарської діяльності, а також службової особи суб’єкта господарської діяльності, а так само громадянина - суб’єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі, -
караються штрафом від семисот п’ятдесяти до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.
Примітка. У статтях 218-223 цього Кодексу матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Неплатоспроможність - неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності (див. ст.1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14 травня 1992 р. в редакції від 30 червня 1999 р. (далі - Закон України “Про відновлення платоспроможності…”).
У разі виникнення стану неплатоспроможності, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, за письмовою заявою боржника або кредитора господарським судом порушується справа про банкрутство. Звернення до господарського суду з такою заявою - не обов’язок, а право кредитора і боржника.
2. Предметом злочину є інформація (відомості) про фінансовий стан суб’єкта підприємницької діяльності, яка надається громадянином - засновником або власником суб’єкта підприємництва - юридичної особи чи службовою особою такого суб’єкта або громадянином - суб’єктом підприємницької діяльності господарському суду, яка є завідомо неправдивою - містить відомості про фінансову неспроможність виконати грошові вимоги з боку кредиторів і зобов’язання перед бюджетом при фактичній наявності такої можливості.
3. Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, виплати заборгованості по заробітній платі боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів). Кредитори поділяються на конкурсних та поточних (ст.1 Закону).
4. Суб’єктом банкрутства (банкрутом) згідно з ч.1 Закону України “Про відновлення платоспроможності…” є боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом, а боржником - суб’єкт підприємницької діяльності, що визнавався таким ст.1 Закону України “Про підприємництво” та зареєстрований як такий відповідно до його ст.8, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати (згідно із ст.1 Закону України “Про банкрутство” в редакції від 14 травня 1992 р. суб’єктом банкрутства визнавались лише суб’єкти підприємницької діяльності - юридичні особи). Частиною 4 ст.209 ГК України також передбачено, що суб’єктом банкрутства може бути лише суб’єкт підприємницької діяльності. Не можуть бути визнані банкрутом казенні підприємства, а також відокремлені підрозділи господарської організації.
Суб’єкт господарської діяльності - це юридична особа, яка здійснює господарську діяльність, тобто діяльність, пов’язану з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт (див. абз.4 ч.1 ст.1 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р.). Господарська діяльність може здійснюватись юридичними особами та фізичними особами - суб’єктами підприємницької діяльності. Видом господарської діяльності є діяльність підприємницька (про поняття “підприємницька діяльність” див. п.2 коментаря до ст.202). Дія Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” поширюється лише на боржників - суб’єктів підприємницької діяльності.
5. З об’єктивної сторони злочин характеризується активними діями - завідомо неправдивим повідомленням (заявою) суб’єкта підприємництва до суду (господарського) про фінансову неспроможність (нездатність) виконати зобов’язання перед кредиторами і бюджетом (державою) (ч.2 ст.215 ГК України). Зроблена заява для заявника є завідомо неправдивою, тобто відомості про фінансову неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати зобов’язання не відповідають дійсності. Заява має бути зроблена лише у письмовій формі - міститись у документах, що подаються суб’єктом підприємництва до господарського суду для порушення справи про банкрутство. При цьому доведення неправдивих відомостей, що містяться у такій заяві, також і до відома кредиторів не є обов’язковим.
Порядок подання суб’єктом підприємництва заяви до господарського суду про порушення справи про визнання його банкрутом та зміст відомостей, які мають в ній повідомлятись, визначається ст.7 Закону України “Про відновлення платоспроможності…”: така заява подається у письмовій формі, підписується керівником боржника або іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами, громадянином - суб’єктом підприємницької діяльності. До заяви мають бути також додані документи, перелік яких міститься в ст.7 Закону України “Про відновлення платоспроможності…”.
6. Злочин, передбачений ст.218, належить до злочинів з матеріальним складом, оскільки обов’язковою ознакою його об’єктивної сторони є наслідки у вигляді великої матеріальної шкоди кредиторові або державі, якою, згідно з приміткою до ст.218, є матеріальна шкода, що в п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Матеріальна шкода може бути заподіяна внаслідок неповернення кредиту і несплати відсотків за кредит, несплати податків тощо.
7. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: винна особа усвідомлює, що зроблена нею заява про фінансову неспроможність виконати вимоги кредиторів і зобов’язання перед бюджетом є неправдивою, в той час як така спроможність існує.
8. Суб’єктом злочину, згідно з диспозицією ч.1 ст.218, можуть бути громадяни-засновники або власники суб’єкта підприємницької діяльності чи службові особи такого суб’єкта, а також громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють її без створення юридичної особи. Фактично суб’єктами злочину можуть бути лише керівник боржника чи особа, яка підписала заяву до господарського суду про порушення справи про банкрутство відповідно до повноважень, визначених законодавством або установчими документами суб’єкта підприємництва - юридичної особи, а також громадянин-підприємець. Про поняття “громадянин-засновник або власник суб’єкта господарської діяльності” див.: п.9 коментаря до ст.222, “службова особа” - коментар до ст.364, “громадянин - суб’єкт підприємницької діяльності” - п.2, 8 коментаря до ст.202.

Стаття 219. Доведення до банкрутства

Доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або службовою особою суб’єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору, -
карається штрафом від п’ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Про поняття “банкрутство”, “стійка фінансова неспроможність”, “кредитор”, “боржник”, “суб’єкт банкрутства”, “суб’єкт господарської діяльності” - див.: п.1, 2, 3, 4 коментаря до ст.218.
2. Об’єктивна сторона злочину характеризується наявністю трьох обов’язкових ознак:
- діяння, спрямованого на створення чи збільшення існуючої фінансової заборгованості (неплатоспроможності) суб’єкта господарської діяльності - юридичної особи;
- наслідків у вигляді стану стійкої фінансової неспроможності та великої матеріальної шкоди державі чи іншим кредиторам;
- причинового зв’язку між діянням і наслідками.
Злочин може бути вчинений як шляхом активних дій (укладення завідомо невигідних договорів; прийняття на себе чужих боргів; розтрата майна, його привласнення; штучне створення боргів, наприклад, умисна несвоєчасна сплата податків з метою накладення на суб’єкта господарської діяльності штрафних санкцій тощо), так і шляхом бездіяльності (невчинення дій по поверненню боргів боржниками суб’єкта господарської діяльності, наприклад, непред’явлення претензій, позовів тощо; умисне невиконання обов’язків по здійсненню управління господарською діяльністю суб’єкта господарської діяльності; потурання розкраданням майна суб’єкта господарської діяльності тощо), або ж поєднанням як дій, так і бездіяльності.
Якщо такі дії (бездіяльність), що є способом доведення до банкрутства, містять ознаки інших самостійних складів злочинів (розкрадання майна, зловживання владою чи службовим становищем, службова недбалість, одержання хабара тощо), вони мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів - за ст.219 та відповідною статтею КК.
3. За конструкцією склад злочину є складним - це злочин із двома наслідками. Перший наслідок - стан стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності - юридичної особи, другий - велика матеріальна шкода державі чи кредиторам. Наслідки у вигляді великої матеріальної шкоди можуть бути лише матеріального характеру. Заподіяння матеріальних збитків державі чи кредиторам у розмірі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян має визнаватись великою матеріальною шкодою.
4. Злочин вважається закінченим з моменту настання зазначених у диспозиції ст.219 наслідків.
5. З суб’єктивної сторони злочин характеризується наявністю не лише прямого умислу до наслідку у вигляді стійкої фінансової неспроможності, а й обов’язковими спеціальними мотивами і метою. До наслідків у вигляді заподіяння великої матеріальної шкоди державі чи кредиторам психічне ставлення може бути і у вигляді непрямого умислу або злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості. Якщо до наслідків у вигляді заподіяння великої матеріальної шкоди державі чи кредиторам матиме місце прямий умисел, то такі її дії повинні діставати самостійну кримінально-правову оцінку і кваліфікуватися за ст.219 та відповідною статтею КК (наприклад, за ст.192, 364 чи 365). Метою вчинення дій є створення стану стійкої фінансової неспроможності суб’єкта підприємництва. Мотиви вчинення злочину вказані у ст.219:
- корисливі мотиви;
- інша особиста заінтересованість;
- інтереси третіх осіб.
Корисливі мотиви будуть у разі вчинення передбачених ст.219 дій для особистого збагачення (одержання майна чи майнових прав) чи уникнення матеріальних затрат за виконані роботи, надані послуги тощо. Як вчинення злочину із інших особистих інтересів чи в інтересах третіх осіб може кваліфікуватись вчинення передбачених ст.219 дій з мотивів помсти власнику (власникам) суб’єкта господарської діяльності, допомоги іншим особам усунути дану юридичну особу як конкурента з ринку, виконання замовлення інших осіб, в тому числі за винагороду, зменшення вартості майна суб’єкта господарської діяльності до чи в процесі приватизації для його придбання за меншою ціною, догодити родичам, близьким, знайомим, керівникам тощо.
6. Суб’єктом злочину є особа, що досягла 16-річного віку, яка є засновником або власником суб’єкта господарської діяльності - юридичної особи чи його службовою особою, а також службова особа, засновник чи власник іншої юридичної особи, яка є власником даного суб’єкта господарської діяльності. Суб’єктами злочину можуть бути і службові особи органів, уповноважених управляти державним, комунальним майном, якщо зазначені у ст.219 дії вчинено щодо суб’єктів господарської діяльності державної та комунальної власності.
Власник суб’єкта господарської діяльності - це або 1) фізична особа, яка є його одноосібним власником (приватне підприємство) чи співвласником (підприємство, засноване на колективній формі власності - господарське товариство, кооператив та ін.), або 2) юридична особа, яка самостійно створила іншого суб’єкта господарської діяльності (дочірнє підприємство), у разі, якщо форма власності такої особи недержавна, чи набула право власності на іншого суб’єкта господарської діяльності, або ж створила його чи набула право власності на нього спільно з іншими юридичними чи фізичними особами (співвласниками), або 3) держава чи територіальна громада в особі уповноважених ними органів щодо майна, що знаходиться у державній чи комунальній власності.

Стаття 220. Приховування стійкої фінансової неспроможності

Умисне приховування громадянином - засновником або власником суб’єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб’єкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей, якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредиторові, -
карається штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Стаття 221. Незаконні дії у разі банкрутства

Умисне приховування майна або майнових обов’язків, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці дії вчинені громадянином - засновником або власником суб’єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб’єкта господарської діяльності у разі банкрутства і завдали великої матеріальної шкоди, -
караються штрафом від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Предметом злочину є: 1) майно, 2) майнові обов’язки, 3) відомості про майно або 4) документи, які відображають господарську чи фінансову діяльність.
Згідно зі ст.190 ЦК України, майном як особливим об’єктом цивільних прав вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Під майном як предметом злочину, передбаченого ст.221, слід розуміти майнові активи неплатоспроможного боржника, які належать йому на підставі речових та зобов’язальних прав, права інтелектуальної власності, а також майнові активи осіб, які відповідають за його зобов’язаннями відповідно до закону або його установчих документів (ст.213 ГК України). Перш за все це матеріальні цінності, які, відповідно до чинного законодавства, віднесені до основних засобів (фондів) (див. п.1 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом ФДМУ від 30 липня 1999 р. № 1477). Під основними фондами розуміють матеріальні цінності, що використовуються у господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом (див. п.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції від 18 листопада 1997 р.). Основні засоби мають матеріальну форму. До основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). До основних засобів належать земельні ділянки, будинки та споруди, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади та інвентар, робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження (див. Рахунок 10 “Основні засоби” Класу 1 “Необоротні активи” Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом МФ від 30 листопада 1999 р. № 291).
Під майновими обов’язками слід розуміти майнові зобов’язання суб’єкта господарської діяльності перед іншими особами та майнові зобов’язання перед ним інших осіб. Як правило, майнові зобов’язання існують у формі грошових зобов’язань - зобов’язань боржника заплатити певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Майнові обов’язки можуть бути і у формі зобов’язання передачі суб’єктом господарської діяльності за цивільно-правовими договорами певного майна іншим особам чи, навпаки, одержання майна від інших осіб. Майновими зобов’язаннями є заборгованість, що виникла внаслідок минулих подій, і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі потенційну можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів (див. ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” від 16 липня 1999 р.).
Документами про господарську чи фінансову діяльність суб’єкта господарської діяльності є будь-які документи, в тому числі первинні і зведені облікові документи, які містять відомості про здійснювані ним господарські операції, тобто про дії або події, які викликають зміни в структурі його активів, зобов’язань та власному капіталі: укладені ним цивільно-правові договори, документи бухгалтерського обліку та фінансової звітності тощо. Під фінансовою звітністю розуміється бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Фінансова звітність, яка відображає фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів суб’єкта господарської діяльності та його дочірних підприємств як єдиної економічної одиниці, іменується консолідованою фінансовою звітністю. Фінансова звітність включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів (див. ст.1, 11 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”).
Відомості про майно - це інформація про наявність майна, його кількісні та якісні характеристики, місцезнаходження.
2. Із об’єктивної сторони злочин дістає вияв у вчиненні у разі банкрутства будь-якого з діянь, альтернативно передбачених у диспозиції статті: 1) приховування майна, 2) приховування майнових обов’язків, 3) приховування відомостей про майно, 4) передача майна в інше володіння, 5) відчуження майна, 6) знищення майна, 7) фальсифікація документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність або 8) приховування чи 9) знищення таких документів.
Склад злочину матеріальний - обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є наслідки у вигляді великої матеріальної шкоди, якою є шкода, яка у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є час його вчинення, що описується словами “у разі банкрутства”, тобто під час проведення процедури банкрутства - з моменту прийняття суддею господарського суду ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство, якою, зокрема, вводиться процедура розпорядження майном боржника, призначається розпорядник майном боржника та вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів (див. ст.11 Закону України “Про відновлення платоспроможності…” від 14 травня 1992 р. в редакції від 30 червня 1999 р.).
3. Приховування - це діяння, спрямоване на те, щоб про наявність майна чи майнових обов’язків, відомостей про майно, а також документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність, не було (не стало) відомо. Про поняття приховування див.: абз.5 п.5 коментаря до ст.357 та коментарі до ст.388, 396. Приховування може бути вчинене як активними діями (передача майна на зберігання іншим особам чи поміщення його у місці, відомому лише даній особі), так і шляхом бездіяльності (неповідомлення про наявність майна). При цьому предметом приховування є майно, майнові обов’язки, відомості про майно суб’єкта господарської діяльності, а також документи, які відображають його господарську чи фінансову діяльність. Спосіб приховування обумовлюється видом предмета, який приховується. Зокрема, способом приховування відомостей про майно та майнові обов’язки є невідображення у документах бухгалтерського обліку відомостей про здійснені господарські операції, за якими майно суб’єкта господарської діяльності передане іншим особам чи, навпаки, іншими особами, має бути передане суб’єкту господарської діяльності.
4. Володіння майном - це фізичне панування над майном чи інше утримування його для власних потреб, яке дозволяє користуватися майном, тобто зумовлює можливість використання корисних властивостей майна. Під передачею майна в інше володіння слід розуміти не пов’язану із його відчуженням передачу майна у господарське відання інших осіб (передача в оренду, лізинг, тимчасове користування, заставу тощо) без права розпорядження переданим майном. Предметом передачі майна в інше володіння чи його відчуження може бути не будь-яке майно суб’єкта господарської діяльності, а лише те, яке згідно із Законом України “Про відновлення платоспроможності…” не може бути передане в інше володіння чи відчужене:
- на яке накладено арешт ухвалою судді господарського суду як захід для забезпечення грошових вимог кредиторів згідно з ч.1 ст.12 Закону;
- щодо якого можуть укладатись договори керівником боржника виключно за погодженням з розпорядником майна згідно з ч.13 ст.13 Закону.
Крім того, з дня винесення суддею господарського суду ухвали про санацію боржника та призначення керуючого санацією всі повноваження керівника боржника, його органів управління припиняються, в тому числі і повноваження щодо розпорядження майном та майновими зобов’язаннями (див. ст.17 Закону), а тому укладання ними будь-яких договорів щодо майна суб’єкта господарської діяльності, в тому числі і пов’язаних з його передачею у володіння іншим особам чи відчуженням при проведенні санкції боржника, є незаконним.
Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законом порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду. Одна і та ж особа може виконувати функції арбітражного керуючого на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство (абз.17 ст.1, абз.2 ч.1 ст.31 Закону). Керуючий санацією - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення санації боржника (абз.14 ст.1 Закону).
5. Під відчуженням слід розуміти передачу майна у володіння іншим особам з переходом до них права власності на майно. Таке відчуження може бути як оплатним, так і безоплатним. При заниженні вартості майна у разі його оплатного відчуження, а також при безоплатному відчуженні майна дії винного можуть містити ознаки складів злочинів викрадення майна чи заволодіння ним, одержання хабара (якщо за відчуження майна за заниженою ціною чи за його безоплатну передачу особа одержує винагороду), ухилення від сплати податків.
6. Під фальсифікацією документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність, слід розуміти підроблення справжніх документів (внесення до їх тексту змін, які викривляють їх зміст), або виготовлення підроблених (фальшивих) документів.
7. Про поняття знищення майна див. п.4 коментаря до ст.194.
8. Про поняття знищення документів див. абз.3 п.5 коментаря до ст.357.
9. Діяння, відповідальність за які передбачена ст.221, здебільшого взаємопов’язані між собою: вчинення окремих із них можливе, як правило, лише за умови вчинення іншого, яке одночасно є і самостійним діянням, і способом вчинення іншого діяння. Зокрема, приховування майна, майнових обов’язків та відомостей про майно неможливе без фальсифікації, приховування чи знищення документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність суб’єкта господарської діяльності.
10. Із суб’єктивної сторони злочин умисний, вид умислу - прямий.
11. Суб’єкт злочину спеціальний: 1) громадянин-засновник, 2) громадянин-власник суб’єкта чи 3) службова особа суб’єкта господарської діяльності, який є суб’єктом підприємницької діяльності (див. п.9 коментаря до ст.218).
12. Оскільки дія Закону України “Про відновлення платоспроможності…” поширюється не на будь-яких суб’єктів господарської діяльності - юридичних осіб, а лише на тих із них, що є суб’єктами підприємницької діяльності (див. преамбулу та абз.3, 5 ст.1 Закону), то суб’єктами злочину можуть визнаватись лише громадяни - засновники чи власники боржників - суб’єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб. До внесення змін до названого Закону громадяни - засновники чи власники суб’єктів господарської діяльності - юридичних осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, а також службові особи таких суб’єктів господарської діяльності, не можуть визнаватись суб’єктами злочину, передбаченого ст.221.

Стаття 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами

1. Надання громадянином-підприємцем або засновником чи власником суб’єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб’єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності -
карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріальної шкоди, -
караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об’єктом злочину є фінансова діяльність держави та суб’єктів господарської діяльності.
2. З об’єктивної сторони злочин характеризується діями - наданням вказаними у ч.1 ст.222 особами у будь-якій формі органам державної влади, органом влади АРК чи органам місцевого самоврядування, банкам, іншим кредиторам (кредитним установам, що визнаються такими Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 р.; різним фондам, підприємствам та іншим суб’єктам господарської діяльності - юридичним особам чи громадянам-підприємцям, громадянам, а також будь-яким іншим кредиторам) (далі по тексту - органам державної влади, місцевого самоврядування, кредиторам) завідомо неправдивої інформації з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з податків.
3. Дотації, субсидії і субвенції - види, як правило, грошової допомоги, яка надається державою в особі її центральних чи місцевих органів влади (законодавчої чи виконавчої) за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів, а також допомога, що надається суб’єктами господарської діяльності, різними фондами, в тому числі благодійницькими, і окремими громадянами за рахунок власних коштів суб’єктам господарської діяльності, громадським організаціям, об’єднанням громадян тощо. Дотації, субсидії і субвенції можуть надаватись і в натуральній формі.
Дотація - вид грошової допомоги, яка надається, як правило, збитковим підприємствам з боку держави з метою покриття затрат, що не покриваються виручкою від реалізації виробленої продукції, тобто підприємствам, планові затрати на виробництво продукції чи надання послуг у яких перевищують доходи від реалізації виробленої продукції і наданих послуг. Частиною 1 ст.16 ГК передбачено, що держава може надавати дотації суб’єктам господарювання: на підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування, на виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів, на імпортні закупівлі окремих товарів, послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення, а також суб’єктам господарювання, що опинилися у критичній соціально-економічній або екологічній ситуації, з метою фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для підтримання їх діяльності, на цілі технічного розвитку, що дають значний економічний ефект, а також в інших випадках, передбачених законом. Видом дотацій є компенсації або доплати сільськогосподарським товаровиробникам за сільськогосподарську продукцію, що реалізується ними державі, які можуть здійснюватись державою згідно з ч.2 ст.16 ГК. Підстави та порядок застосування зазначених засобів державної підтримки суб’єктів господарювання визначаються законом (ч.3 ст.16 ГК).
Субсидія - підтримка, допомога, що надається без будь-яких конкретних умов і незалежно від фінансового стану суб’єктів, яким вона надається.
Субвенція - допомога, що надається для фінансування певних конкретних програм, проектів, що схвалюються суб’єктами, які надають допомогу. На відміну від дотації і субсидії, субвенція підлягає поверненню у разі використання наданої допомоги не за її цільовим призначенням.
Кредит - це позика в грошовій чи товарній формі, надана кредитором на умовах повернення у певний строк і, як правило, із виплатою відсотків за користування ним. Вид кредиту, з метою одержання якого надається завідомо неправдива інформація, для кваліфікації дій за ст.222 значення не має.
Згідно з п.1.11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” кредит - це “кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики”.
Під товарним кредитом розуміються товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під відсоток. Різновидами товарного кредиту є торгівля у розстрочку - господарська операція, яка передбачає продаж товарів фізичним чи юридичним особам на умовах розстрочення кінцевого розрахунку, на визначений строк та під відсоток (див. п.1.12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”), а також фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем за замовленням орендаря основних фондів з подальшим їх переданням у користування орендарю на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів, з обов’язковою подальшою передачею права власності на такі основні фонди орендарю (п.1.18.2 Закону).
Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики, - це кошти, які залучаються юридичною особою - боржником (дебітором) від інших юридичних або фізичних осіб як компенсація вартості випущених (емітованих) таким дебітором облігацій або депозитних сертифікатів (пп. 1.11.3 Закону).
Інвестиційний податковий кредит - це відстрочка сплати податку на прибуток, що надається суб’єкту підприємницької діяльності на визначений строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм, з наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку через загальне зростання прибутку, що буде отримано внаслідок реалізації інноваційних програм (пп. 1.11.4 Закону).
Фінансовий кредит - це кошти, які надаються банком або небанківськими фінансовими установами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під відсоток. Фінансовий кредит надається, як правило, лише під заставу майна. Різновидом кредиту під заставу є ломбардні операції - операції фізичних чи юридичних осіб з отримання коштів від юридичної особи, кваліфікованої як фінансова установа згідно із законодавством України, під заставу товарів або валютних цінностей (п.1.14 Закону).
У Законі України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг” під фінансовим кредитом розуміються кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під відсоток (п.3 ч.1 ст.1 Закону).
Різновидом фінансового кредиту треба розглядати і інноваційний кредит - кошти, надані платнику податку з Державного інноваційного фонду (до його ліквідації згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1573/99) на зворотній основі при здійсненні інноваційних проектів у порядку, визначеному КМУ.
Згідно із п.9 ст.11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” в редакції від 21 грудня 2000 р. податковими органами може надаватись відстрочення та розстрочення податкових зобов’язань.
Статтею 35 Закону України “Про бюджетну систему України” від 5 грудня 1990 р. в редакції від 29 червня 1995 р. передбачалась можливість надання суб’єктам господарської діяльності бюджетних позичок. Бюджетні позички є видом кредиту, що надавався за рахунок бюджетних коштів. Законом України “Про Державний бюджет України на 2000 рік” від 17 лютого 2000 р. (ст.49) надання бюджетних позичок суб’єктам підприємницької діяльності було заборонено. Законом України “Про Державний бюджет України на 2001 рік” від 7 грудня 2000 р. (ст.28) було заборонено надання будь-яким суб’єктам господарювання позичок за рахунок коштів Державного бюджету України, крім тих, що встановлені цим Законом. Законом України “Про Державний бюджет України на 2002 рік” від 20 грудня 2001 р. передбачено надання бюджетних позичок внаслідок погашення державою гарантійних зобов’язань у разі невиконання юридичними особами своїх зобов’язань щодо погашення та обслуговування кредитів, залучених під державні гарантії, та кредитів селянським (фермерським) господарствам, які можуть надаватись за рахунок джерел, визначених Законом. Указом Президента України ”Про зміцнення фінансової дисципліни та запобігання правопорушенням у бюджетній сфері” від 25 грудня 2001 р. на Раду міністрів АРК, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації накладено обов’язок не допускати надання з місцевих бюджетів позичок і кредитів юридичним та фізичним особам.
БК, прийнятий 21 червня 2001 р., прямо не визначає порядок надання бюджетних позичок, хоча цей термін у ньому вживається (ч.4 ст.17, п.22 ч.1 ст.2).
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. під банківським кредитом розуміє будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (абз.7 ст.2 Закону). Надання безпроцентних кредитів банками забороняється, за винятком передбачених законом випадків (ч.8 ст.49 Закону).
У Положенні НБУ “Про кредитування” (втратило чинність) згідно з постановою правління НБУ від 18 лютого 2004 р. № 54), затвердженим постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. № 246. Під кредитом розумівся позичковий капітал банку в грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Основними умовами надання банківського кредиту, які повинні передбачатись кредитним договором, є забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість. Пункт 2 ст.2 названого Положення передбачав, що суб’єктами господарської діяльності, а також фізичними особами можуть використовуватися такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний, споживчий тощо.
Іпотечний кредит - правовідносини, які виникають на підставі договору про іпотечний кредит між кредитодавцем і боржником з приводу надання коштів у користування з встановленням іпотеки щодо нерухомого майна, об’єктів незавершеного будівництва, прав на нерухомість та користування нею, а також майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено (див. абз.4 ч.1 ст.1, ч.1 ст.5 Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” від 19 червня 2003 р.).
Пільги щодо податків - повне чи часткове звільнення від сплати всіх чи окремих податків залежно від виду суб’єкта господарської діяльності та виду господарської діяльності (див.:, наприклад, п.7.12.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”; абз. 4, 5 п.2 ст.1 Закону “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування” від 11 січня 2001 р., згідно з яким роботодавці підприємств та організацій громадських організацій інвалідів звільняються від сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття у частині витрат на оплату праці найманих працівників - інвалідів, якщо кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 відсотків сум витрат на оплату праці, а роботодавці підприємств та організацій товариств УТОГ і УТОС взагалі звільняються від сплати таких внесків).
4. Злочин, передбачений ч.1 ст.222, належить до злочинів з формальним складом і є закінченим з моменту надання винною особою завідомо неправдивої інформації, незалежно від того, чи вдалося їй у такий спосіб одержати субсидії, субвенції, дотації, кредити або пільги щодо податків (див. абз.1 п.21 постанови ПВСУ “Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності” від 25 квітня 2003 р. № 3).
5. Предметом злочину, передбаченого ч.1 ст.222 є інформація, що надається органам державної влади, органам влади АРК, органам місцевого самоврядування, банкам чи іншим кредиторам. При цьому така інформація має бути завідомо неправдивою за своїм змістом і має бути такою, що обумовлює можливість прийняття чи неприйняття рішення про надання кредитів, пільг щодо податків, субсидій, субвенцій, дотацій. Така інформація може стосуватись будь-яких сторін господарської діяльності суб’єкта господарської діяльності чи громадянина-підприємця. ПВСУ роз’яснює, що завідомо неправдивою є “така інформація, яка могла бути або стала підставою для прийняття рішення про надання відповідному суб’єкту субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків (коли не зазначено в документах, наданих банку для одержання кредиту, що є інший неповернений кредит, або завідомо неправдиво вказано мету використання коштів, які особа має одержати як дотацію, субсидію, субвенцію тощо)” (див. абз.2 п.21 вказаної постанови). За наявності підстав такі дії можуть кваліфікуватися за ст.366.
Завідомо неправдива інформація може стосуватися фінансової платоспроможності суб’єкта господарської діяльності. Наприклад, з метою одержання кредиту приховується наявність стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, а з метою одержання дотації, субсидії чи субвенції, навпаки, подається завідомо неправдива інформація про стійку фінансову неспроможність. Подання завідомо неправдивої інформації щодо фінансової платоспроможності з метою одержання кредитів, дотацій, субсидій, субвенцій чи пільг щодо податків має кваліфікуватися за ст.222 та ст.218 чи ст.220 за наявності всіх інших ознак злочинів, передбачених цими нормами.
6. Шахрайство з фінансовими ресурсами необхідно відмежовувати від розкрадання чужого майна. Розмежувальними ознаками злочинів є ознаки їх суб’єктивної сторони - зміст умислу, мотив, мета та момент їх виникнення. Як розкрадання чи замах на розкрадання майна кредитора дії мають кваліфікуватися у разі, коли на момент надання відповідної завідомо неправдивої інформації з метою його одержання у особи був намір привласнити одержані кошти. Кошти чи майно, одержані суб’єктом господарської діяльності як кредити, дотації, субсидії чи субвенції, переходять у його власність з моменту їх фактичного одержання. Якщо після їх одержання у службової особи суб’єкта господарської діяльності, який їх отримав, виникає умисел на їх привласнення, то привласнення одержаних коштів (майна) має кваліфікуватися як розкрадання майна цього суб’єкта господарської діяльності. Якщо з метою розкрадання кредитних коштів створюються “фіктивні” підприємства, за наявності підстав такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю зі ст.205. Фіктивне підприємництво у подібних випадках є способом шахрайського обману. Якщо у особи був умисел на привласнення лише частини одержаних кредитних коштів, а іншу частину вона мала намір повернути, її дії утворюють сукупність розкрадання та, за наявності підстав, шахрайства з фінансовими ресурсами в частині привласнених (розкрадання) та неповернених коштів (шахрайство з фінансовими ресурсами).
7. Підроблення документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей і надання таких документів органам державної влади, місцевого самоврядування, банкам та іншим кредиторам кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст.222 та ст.358 чи ст.366.
8. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою - незаконного одержання дотацій, субвенцій, субсидій, кредитів чи пільг щодо податків. При цьому винний усвідомлює, що інформація, яка ним надається кредиторам, є завідомо недостовірною і від змісту наданої інформації залежить прийняття рішення про надання дотацій, субсидій, субвенцій, кредитів чи пільг щодо податків.
9. Коло суб’єктів злочину альтернативно визначено безпосередньо в диспозиції ч.1 ст.222.
Громадянин-підприємець - це фізична особа з повною цивільною дієздатністю, яка зареєстрована в порядку, встановленому законом, як суб’єкт підприємництва (підприємець) без статусу юридичної особи, і здійснює самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (див.: ст.50 ЦК, ст.42, 128 ГК).
Засновником (співзасновником) суб’єкта господарської діяльності - юридичної особи є громадянин чи юридична особа, який (яка) самостійно чи спільно з іншими громадянами чи юридичними особами створив (створила) суб’єкта господарської діяльності - юридичну особу. Суб’єктом господарської діяльності - юридичною особою є юридична особа, створена і зареєстрована до 1 липня 2004 р. в порядку, передбаченому ст.8 Закону України “Про підприємництво”, на яку поширювалась дія Закону України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р., а після 1 липня 2004 р. - в порядку, передбаченому Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” від 15 травня 2003 р. Власником (співвласником) суб’єкта господарської діяльності - юридичної особи є громадянин чи інша юридична особа, який (яка) набув (набула) права власності на діючого суб’єкта господарської діяльності будь-яким способом. Засновник (співзасновник) суб’єкта господарської діяльності є одночасно і його власником (співвласником), а власник (співвласник) суб’єкта господарської діяльності може і не бути його засновником.
Згідно із чинним законодавством засновниками (співзасновниками) і власниками (співвласниками) суб’єктів господарської діяльності - юридичних осіб можуть бути інші юридичні особи. Якщо юридична особа є єдиним засновником іншої юридичної особи - суб’єкта господарської діяльності, останній іменується дочірнім підприємством. При наданні завідомо недостовірної інформації засновником (власником) суб’єкта господарської діяльності - юридичною особою, суб’єктом злочину має визнаватись службова особа цієї юридичної особи, що подала таку інформацію. Логіко-граматичне тлумачення тексту диспозиції ч.1 ст.222 свідчить, що законодавець не обмежує поняття “засновник” та “власник” лише громадянами.
Якщо засновником чи власником суб’єкта господарської діяльності є інша юридична особа, то при наданні такою юридичною особою завідомо неправдивої інформації органам державної влади, місцевого самоврядування, іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків суб’єктом господарської діяльності, засновником чи власником якого вона є, суб’єктами злочину мають визнаватись службові особи, засновники чи власники такої юридичної особи.
Зареєстровані об’єднання громадян з метою виконання статутних завдань і цілей можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридичної особи, заснування підприємств (див. ст.24 Закону України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р.). Якщо об’єднання громадян надає завідомо неправдиву інформацію для одержання створеним ним підприємством - суб’єктом господарювання дотацій, субсидій, субвенцій, пільг щодо податків, кредитів, то службова особа такого об’єднання, яка надала таку інформацію, може визнаватись суб’єктом передбаченого ст.222 злочину.
Не можуть визнаватись суб’єктами злочину фізичні особи, що не зареєстровані як суб’єкти підприємництва, а також службові особи юридичних осіб, які не є суб’єктами господарювання, які для одержання кредитів, субсидій та пільг щодо податків надали зазначеним у диспозиції ч.1 ст.222 органам завідомо недостовірну інформацію.
10. Частиною 2 ст.222 передбачена відповідальність за два кваліфікованих види цього злочину: 1) вчинення його повторно (див. ст.32 та коментар до неї) або 2) завдання злочином великої матеріальної шкоди (згідно з приміткою до ст.218 нею є та, яка у п’ятсот і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян). Даний вид злочину вважається закінченим з моменту фактичного заподіяння великої матеріальної шкоди державі або кредиторові. При вчиненні злочину у формі одержання пільг щодо податків він вважається закінченим з моменту ненадходження коштів до бюджетів чи державних цільових фондів, а саме з наступного дня після настання строку, до якого мав бути сплачений податок, збір чи інший обов’язковий платіж, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, а коли закон пов’язує цей строк із виконанням певної дії, - з моменту фактичного ухилення від їх сплати (див. абз.1 п.15 постанови ПВСУ “Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів” від 8 жовтня 2004 р. № 15).
11. Матеріальна шкода державі чи кредиторові може бути заподіяна в результаті використання дотацій, субсидій, субвенцій не за їх цільовим призначенням, неповернення одержаного кредиту, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів. Дії, якими заподіюється матеріальна шкода державі чи кредиторові, можуть утворювати склади самостійних злочинів і, за наявності підстав, кваліфікуватися за сукупністю із ч.2 ст.222. Наприклад, нецільове використання державних коштів, одержаних як дотацію, субсидію чи субвенцію, є однією із форм вчинення злочину, передбаченого ст.210, і за наявності в діях особи ознак цього злочину такі дії повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів - за ч.2 ст.222 та відповідною частиною ст.210. Сам по собі факт нецільового використання кредитних коштів у разі їх повернення кредиторові не утворює розглядуваного кваліфікованого виду злочину, оскільки такими діями матеріальна шкода кредиторам не заподіюється.
12. Несплата певних обов’язкових платежів внаслідок одержання пільг щодо них в результаті надання громадянином - підприємцем чи службовою особою суб’єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації податковим органам є одночасно і ухиленням від сплати податків, відповідальність за яке передбачена ст.212. При цьому склади злочинів, передбачені ч.2 ст.222 і ч.1 та ч.2 ст.212, співвідносяться між собою як спеціальний (ст.222) і загальний (ч.1 та ч.2 ст.212). Тому ухилення від сплати податків шляхом одержання пільг щодо них, якщо розмір несплачених податків дорівнює чи перевищує 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але менше п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, має кваліфікуватися лише за ч.2 ст.222. Якщо ж сума умисно несплачених податків, зборів, інших обов’язкових платежів в п’ять тисяч і більше разів перевищує установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто утворює особливо великий розмір коштів, що фактично не надійшли до бюджетів чи державних цільових фондів, дії винного мають кваліфікуватися за ч.1 ст.222 та ч.3 ст.212 (див.: п.24 постанови ПВСУ від 25 квітня 2003 р. № 3), оскільки злочин, передбачений ч.3 ст.212, є більш тяжким ніж злочин, передбачений ч.2 ст.222 (перший із них згідно зі ст.12 є тяжким, а другий - злочином середньої тяжкості), вони мають інше співвідношення - норма, передбачена ч.2 ст.222, є загальною, а ч.3 ст.212 - спеціальною щодо неї. Кваліфікація умисного ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів на суму, що в п’ять тисяч і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, шляхом надання завідомо неправдивих відомостей з метою одержання пільг щодо податків, і за ч.1 ст.222 зумовлена тим, що надання таких відомостей є способом умисного ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів у особливо великих розмірах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Злочини проти встановленого порядку зайняття підприємницькою та іншою господарською діяльністю 5 страница	\|	Злочини проти добросовісної конкуренції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.053 сек.