Злочини проти прав і законних інтересів спожиачів

Стаття 225. Обман покупців та замовників

1. Умисне обмірювання, обважування, обраховування чи інший обман покупців або замовників під час реалізації товарів або надання послуг, якщо ці дії вчинені у значних розмірах, -
караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Ті самі діяння, вчинені особою, раніше судимою за обман покупців чи замовників, -
караються штрафом від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Примітка. Обманом покупців та замовників у значних розмірах слід вважати обман, що спричинив громадянинові матеріальну шкоду в сумі, що перевищує три неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

1. Залежно від способу вчинення обману покупців та замовників предметом цього злочину можуть бути грошові кошти, товари або різні вироби, що виготовляються чи ремонтуються на замовлення громадян.
2. Місце вчинення обману покупців чи замовників у ст.225 не визначається як обов’язкова ознака його об’єктивної сторони, тобто не має значення, де вчинено обман покупців чи замовників. Як правило, місцем вчинення обману покупців є підприємства торгівлі і підприємства громадського харчування. Підприємствами торгівлі є магазини, ятки, намети та інші заклади торгівлі незалежно від форми власності на них, які здійснюють продаж товарів населенню. До підприємств торгівлі відносяться також оптові бази, склади, які здійснюють безпосередньо реалізацію товарів населенню, магазини-склади по продажу дрібнооптових партій товарів, підприємства побутового обслуговування, які здійснюють продаж напівфабрикатів та готових виробів, приймальні пункти склотари, вторинної сировини, сільськогосподарської та іншої продукції, які здійснюють зустрічний продаж товарів. Підприємствами громадського харчування є заклади (сукупність закладів) громадського харчування - організаційно-структурна статистична одиниця у сфері громадського харчування, яка виробляє, доготовляє та продає кулінарну продукцію, булочні, борошняні кондитерські вироби та закупні товари, є самостійним статутним суб’єктом господарської діяльності, має права юридичної особи і здійснює свою діяльність з метою одержання прибутку (див. абз.3, 4 п.1.3 Правил роботи закладів (підприємств) громадського харчування, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24 липня 2002 р. № 219). За типами заклади (підприємства) громадського харчування поділяються на фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, ресторани, бари, кафе, їдальні, закусочні, буфети, магазини кулінарних виробів, кафетерії (п.1.5 названих Правил), в яких вартість харчування оплачується або готівкою, або в безготівковій формі (платіжні картки, платіжні чеки тощо) в процесі обслуговування, або попередньо за певний період, чи сумарно за певний минулий період.
Місцем вчинення обману замовників є, як правило, підприємства побутового обслуговування населення і підприємства комунального господарства незалежно від форми власності на них. До вказаних підприємств відносяться будинки побуту, різні підприємства, які здійснюють ремонт належних громадянам речей на їх замовлення (майстерні по ремонту побутової техніки, взуття, одягу, годинників, радіотелевізійної апаратури тощо), в тому числі й ті, що виконують гарантійний ремонт, а також інші підприємства, які надають певні послуги, виконують певну роботу чи інші замовлення громадян (перукарні, хімчистки, лазні, ательє індивідуального пошиття одягу, взуття, виробів із шкіри, підприємства по ремонту і будівництву житла, підприємства, що надають громадянам аудиторські, юридичні, сервісні, транспортні та інші послуги).
3. Способи обману покупців та замовників вказані в ст.225 шляхом перерахування найбільш поширених з них (обмірювання, обважування, обрахування) і вживанням як узагальнюючого всі інші способи обману покупців або замовників родового поняття “інший обман”.
Обмірювання - це відпуск товарів неповною мірою, тобто в меншій кількості. Цей спосіб обману має місце при продажу товарів, кількісні показники яких вимірюються мірами довжини (міліметри, сантиметри, дециметри, метри), площі (квадратні міліметри, сантиметри, дециметри, метри) і об’єму (кубічні міліметри, сантиметри, дециметри, метри та їх аналоги для рідин - мілілітри, літри, декалітри). На практиці зустрічаються два види обмірювання: недомір і недолив. Недолив має місце при продажу різних рідин: а) продуктів харчування - молочних продуктів, соків, олії тощо; б) напоїв - спиртних напоїв, пива, квасу, кави тощо; в) технічних рідин - бензину, миючих засобів, розчинників та ін. Недолив може вчинятись як під час продажу рідин, так і під час їх фасування через різні автомати і напівавтомати (олії, пива, соків тощо), коли такі автомати і напівавтомати налагоджуються таким чином, щоб рідина відмірювалась в меншій кількості. Досить часто для відпуску рідин в меншій кількості використовуються спеціально виготовлені мірні ємкості (прилади, мензурки, склянки тощо) з потовщеними стінками, з неправильно нанесеними мірними позначками тощо. Подекуди рідини перед продажем підігріваються з метою збільшення їх об’єму. Недолив іноді здійснюється за допомогою певних хитрощів, наприклад, за рахунок нахилу мірної ємкості, наливання рідини з підвищеним тиском з метою утворення буйної, густої піни тощо. Недомір має місце при відпуску тканин, скла, стрічок, пиломатеріалів та інших товарів.
Обважування - це відпуск товарів, кількісні показники яких визначаються мірами ваги (міліграми, грами, кілограми, центнери, тонни) в зменшеній вазі. Для цього іноді використовуються неправильно відрегульовані мірні прилади, які, наприклад, показують вагу товарів більшу дійсної. Досить часто вага товарів, що продаються, зменшується за рахунок збільшення ваги пакувальних матеріалів, збільшення ваги інвентарної тари, завищення відсоткового вмісту розсолу, соку чи маринаду при продажу оселедців, маринованих, засолених плодів і овочів, продажу нерозморожених продуктів з великим вмістом льоду, продажу м’ясопродуктів без попередньої зачистки чи вирізання обв’язувального шпагату, пергаментної обгортки тощо.
Обраховування є найпоширенішим способом обману покупців та замовників і виражається або в тому, що з покупця вимагають за проданий товар суму, яка перевищує його вартість, тобто неправильно підраховується вартість покупки, або ж у тому, що покупцеві здача або взагалі не дається, або дається не в повному розмірі. При обрахуванні замовників з них за надані послуги вимагається сума, яка перевищує фактичну вартість наданих послуг, або ж в тому, що при проведенні розрахунків з замовником вартість наданої послуги визначається правильно, але здача взагалі не дається або ж дається не в повному розмірі.
Під “іншим обманом” треба розуміти такі дії, як обман покупців шляхом перевищення встановлених роздрібних цін чи тарифів, продаж фальсифікованих товарів, продаж товарів нижчого сорту за ціною вищого, продаж знижених в ціні товарів за цінами, які існували до їх уцінки, продаж неповного комплекту товарів, передача покупцеві одного предмета під виглядом іншого тощо (абз.2 п.5 постанови ПВСУ “Про судову практику в справах про обман покупців” від 2 березня 1973 р. № 2). Інший обман замовників - це будь-які дії винного, направлені на отримання від громадян сум, що перевищують вартість виконаної за їх замовленнями роботи чи наданих послуг: штучне завищення складності робіт або послуг, що надаються, завищення норм витрат сировини і матеріалів, оформлення замовлення як термінового, а не звичайного, фальсифікація замовлених виробів, заміна окремих деталей і вузлів в побутовій, радіотелевізійній та іншій техніці при її ремонті, стягнення з замовників плати за роботи (послуги), які не виконувались, стягнення плати за ремонт виробів під час гарантійних строків на них, тобто коли повинен був проводитись їх гарантійний ремонт безоплатно, тощо. Зокрема, в період дії гарантійного строку на вироби замовник вводиться в оману щодо того, що необхідний ремонт не відноситься до гарантійного, оскільки поломка виробу сталася з вини замовника, тощо.
При перевищенні встановлених роздрібних цін покупець платить за товар гроші в сумі, що перевищує ціну, визначену для продажу товарів компетентними органами чи особами.
Згідно із ст.6, 7, 8, 13 Закону України “Про ціни і ціноутворення” від 3 грудня 1990 р. ціни, що застосовуються у народному господарстві, поділяються на вільні, державні фіксовані і регульовані. Вільні ціни встановлюються на всі види товарів і продукції, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін. Державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення державних фіксованих цін чи граничних рівнів або граничних відхилень від державних фіксованих цін. Частиною 3 ст.17 Закону України “Про молоко та молочні продукти” від 24 червня 2004 р. передбачено, що при реалізації у роздрібній мережі готової продукції промислового виробництва - молочних продуктів (молоко, масло тваринне, кефір). КМУ встановлюється гранична межа (верхній рівень) торговельних надбавок. Частиною 4 ст.14 Закону України “Про міський електричний транспорт” від 29 червня 2004 р. передбачено, що розрахунки тарифів на проїзд здійснюється відповідно до Порядку формування тарифів на послуги міського електричного транспорту, який затверджується у межах повноважень центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства і центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту. Постановами КМУ “Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)” від 25 грудня 1996 р. № 1548 та “Про заходи щодо стабілізації споживчого ринку” від 10 вересня 1998 р. № 1414 затверджено повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг та визначені максимальні націнки (надбавки) на окремі види товарів. Зокрема, згідно з абз.6 п.12 Додатка до названої постанови КМУ від 25 грудня 1996 р. № 1548 в редакції від 16 листопада 2001 р. № 1499 із наступними змінами граничні торговельні надбавки (націнки) на лікарські засоби і вироби медичного призначення у переліку вітчизняних та імпортних лікарських засобів і виробів медичного призначення, ціни на які підлягають державному регулюванню, що реалізуються через аптечну мережу, мають бути на рівні не вище ніж 35 відсотків оптової ціни виробника (митної вартості), а на ті, що придбаваються державними та комунальними закладами охорони здоров’я за бюджетні кошти, - на рівні не вище ніж 10 відсотків ціни виробника (митної вартості). Наказом МОЗ та Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 3 грудня 2001 р. № 480/294 затверджено Перелік вітчизняних та імпортних лікарських засобів і виробів медичного призначення, ціни на які підлягають державному регулюванню. Перевищення встановлених цін і тарифів на побутові і комунальні послуги, що надаються населенню, - це отримання з замовників більш високої плати вартості послуг, ніж передбачено прейскурантами на відповідні послуги. При цьому способі обману винний вводить замовника в оману щодо фактичної вартості робіт і послуг за замовленням.
При фальсифікації товарів здійснюється обман покупців в якості товару, що купується ними, наприклад, зменшується вміст кави в приготовленому напої, більш дорогий компонент страви замінюється дешевим (замість м’яса першого ґатунку використовується м’ясо третього ґатунку тощо), молоко розбавляється водою, сметана - молоком тощо.
Такі способи обману покупців, як продаж товарів нижчого ґатунку за ціною вищого, продаж знижених в ціні товарів за цінами, які існували до їх уцінки, продаж покупцеві під виглядом одного предмета іншого, мають ряд спільних рис (ознак) з обманом покупців шляхом перевищення встановлених роздрібних цін, тому що при всіх названих способах обману покупець оплачує товар за ціною, що перевищує його фактичну вартість, тобто товар продається за ціною, яка перевищує встановлену для його продажу ціну. Товари, що розподіляються на ґатунки, також продаються за роздрібними цінами, встановленими для відповідного ґатунку. Тому продаж товарів нижчого ґатунку за ціною вищого є одночасно і його продажем за ціною, яка перевищує певну роздрібну ціну для товару даного ґатунку. Проте, на відміну від обману способом перевищення роздрібних цін, при продажу товарів нижчого ґатунку за ціною вищого покупець обманюється не тільки у вартості товару, а і в його якості. При продажу під виглядом одного товару іншого покупець також обманюється в якості товару. При цьому обману щодо вартості товару може й не бути. Обман покупців шляхом продажу під виглядом одного товару іншого має спільні риси з таким способом обману, як фальсифікація товарів. Незважаючи на схожість різних способів обману покупців і наявності в них спільних рис, при кваліфікації дій винного спосіб повинен визначатись однозначно.
Підприємства побутового обслуговування інколи без попередніх замовлень громадян виготовляють невеликі партії виробів (взуття, одягу тощо), особливо при відсутності замовлень в певний період, а потім або продають їх, або, за наявності замовлень, реалізовують їх як виготовлені за індивідуальними замовленнями. У таких випадках завищується вартість виробів за рахунок віднесення на їх вартість суми додаткової оплати за індивідуальність замовлення, його терміновість, складність тощо. У першому випадку дії особи, яка вчинила обман громадянина, є обманом покупців, оскільки виготовлення виробів громадянином попередньо не замовлялось, а в другому випадку - обманом замовників за рахунок завищення вартості робіт.
4. Обман одного й того ж покупця чи замовника може бути вчинений одночасно кількома способами, що є характерним для обману покупців в підприємствах громадського харчування. Якщо буде встановлено, що обман вчинено одночасно кількома способами, всі способи повинні бути вказані у відповідних процесуальних документах, тобто необхідно чітко визначити, яким конкретно способом і на яку суму вчинений обман.
5. Обман покупців та замовників відноситься до так званих матеріальних складів злочинів, оскільки основним безпосереднім об’єктом обману покупців чи замовників є їх матеріальні інтереси, спричинення реальної шкоди яким є обов’язковим для визнання обману закінченим злочином. Тому у разі, коли діями особи фактично не заподіяно матеріальних збитків покупцям чи замовникам (наприклад, обраховування виявлено під час проведення розрахунку за куплений товар чи відремонтовану річ), вчинене може кваліфікуватись як замах на обман покупців чи замовників. Готування до обману покупців або замовників (ч.1 ст.225) кримінальної відповідальності не тягне.
Обман покупців чи замовників визнається злочином за умови, що він вчинений у значних розмірах - спричинив громадянину матеріальну шкоду в сумі, що перевищує три неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
6. Якщо особа мала намір вчинити обман покупців на певну суму, яка становить значний розмір, але фактично вчинила обман лише на частину цієї суми, її дії повинні кваліфікуватись як замах на злочин за ч.2 чи 3 ст.15 та за ч.1 чи ч.2 ст.225.
7. При визначенні розміру обману покупців чи замовників необхідно враховувати всю суму, на яку вчинений обман всіх покупців чи замовників, а не кожного окремо, за умови, що дії винного містять всі необхідні ознаки єдиного продовжуваного злочину, тобто обман всіх покупців об’єднаний єдиним злочинним наміром винного і вчинений тотожними діями. Якщо ж умисел на обман кожного окремого покупця виникав самостійно, то при визначенні розміру обману покупців має враховуватися лише сума, на яку вчинено обман кожного окремого покупця.
8. Потерпілими при обмані покупців чи замовників повинні визнаватись лише фізичні особи (громадяни), в тому числі і приватні підприємці (громадяни-підприємці), оскільки у примітці до ст.225 говориться про спричинення матеріальної шкоди лише громадянину, а не будь-якому покупцеві чи замовнику. Покупцями чи замовниками можуть бути і юридичні особи, але обман замовників чи покупців - юридичних осіб при продажу їм товарів чи наданні їм послуг повинен кваліфікуватись як розкрадання чужого майна.
9. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. Обман покупців чи замовників, вчинений з необережності службовою особою, може кваліфікуватись як службова недбалість за наявності в діях службової особи ознак цього злочину. Відповідальність за ст.225 настає лише при встановленні в діях винного прямого умислу на вчинення обмірювання, обважування, обраховування або іншого обману покупців чи замовників. Склад цього злочину може мати місце як за наявності корисливої заінтересованості винного (як правило), так і у випадках, коли обман покупців чи замовників вчинено з інших мотивів (п.6 згаданої постанови ПВСУ). Іноді обман покупців чи замовників здійснюється на виконання незаконних розпоряджень службових осіб. Дії службової особи, яка віддала незаконне розпорядження вчинювати обман покупців чи замовників, повинні кваліфікуватись як співучасть в обмані покупців чи замовників. Якщо внаслідок такого розпорядження службової особи заподіяна істотна шкода охоронюваним законом інтересам, дії службової особи додатково кваліфікуються і за ст.364.
10. У диспозиції ч.1 ст.225 не міститься жодних обмежень щодо суб’єкта вчинення обману покупців та замовників та місця вчинення злочину, а тому суб’єктом злочину може бути будь-яка особа, яка вчинює обман громадян при продажу їм товарів, виконанні робіт чи наданні послуг. Коло суб’єктів адміністративного правопорушення “обман покупця чи замовника” більш чітко і однозначно визначено у ст.155-2 КУпАП - працівники торгівлі, громадського харчування і сфери послуг та громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності, які вчинили обман покупців чи замовників під час реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг.
Суб’єктами злочину мають визнаватись, перш за все, особи, які здійснюють розрахунки з покупцями або замовниками чи їх обслуговування в підприємствах торгівлі, громадського харчування чи побутового обслуговування. Це, насамперед, особи, які знаходяться в трудових відносинах з відповідними підприємствами, до функцій яких входить безпосереднє обслуговування покупців чи замовників або проведення з ними розрахунків (продавці, касири, офіціанти, фасувальники товарів, кіоскери тощо).
Суб’єктами злочину можуть бути й будь-які інші особи, які реалізують товари покупцям чи надають послуги замовникам. Зокрема, безпосереднє обслуговування покупців може здійснюватись і працівниками торговельних підприємств, підприємств громадського харчування чи побутового обслуговування населення, в функції яких не входить здійснення таких дій (вантажники, прибиральниці, мийники посуду тощо), але вони їх здійснюють за дорученням чи на прохання службової особи відповідного підприємства або навіть за власною ініціативою. Іноді покупців обслуговують особи, які взагалі не перебувають у трудових правовідносинах з підприємством торгівлі чи громадського харчування: родичі і знайомі працівників підприємства. Якщо такі особи на прохання чи навіть за власною ініціативою здійснюють безпосереднє обслуговування покупців чи замовників і допускають їх обман, вони повинні визнаватись суб’єктами передбаченого ст.225 злочину. Суб’єктом обману замовників мають визнаватись не тільки працівники побутових підприємств і підприємств комунального господарства, які виконують певні роботи на замовлення громадян, а й особи, які приймають замовлення, проводять розрахунки при оплаті замовлень, та ін. Ними можуть бути як штатні працівники вказаних підприємств, так і особи, що виконують для побутових підприємств та підприємств комунального господарства певні роботи за договорами цивільно-правового характеру, а також будь-які інші особи, які від імені таких підприємств обслуговують замовників.
Суб’єктом обману покупців чи замовників можуть бути і службові особи підприємств торгівлі, громадського харчування чи побутового обслуговування, якщо вони:
- безпосередньо здійснюють обслуговування покупців чи замовників;
- дають підлеглим вказівку здійснювати обман покупців чи замовників.
Службові особи торговельних підприємств, підприємств громадського харчування чи побутового обслуговування (завідуючі магазинами, їдальнями, їх заступники, завідуючі відділами, секціями та ін.), які обманюють покупців чи беруть участь у їх обмані, за наявності у їх діях також ознак зловживання службовим становищем несуть відповідальність за ст.225 і 364 (див. п.13 постанови ПВСУ). Так само мають кваліфікуватися дії службових осіб торговельних підприємств або підприємств громадського харчування, які дали підлеглим їм по службі працівникам вказівку про обман покупців чи замовників.
11. Для кваліфікації дій за ч.2 ст.225 за ознакою вчинення обману покупців особою, яка раніше була судима за обман покупців чи замовників, необхідно, щоб судимість за раніше вчинений нею злочин не була погашена чи знята у встановленому законом порядку.
12. Обман покупців шляхом продажу фальсифікованих товарів необхідно відмежовувати від реалізації недоброякісної продукції (товарів), відповідальність за яку передбачена ст.227. При реалізації недоброякісних товарів також має місце обман споживачів - покупців щодо якості товару. Відмінність розглядуваних злочинів у наступному. По-перше, за наслідками: обман покупців є закінченим злочином, якщо його розмір перевищує три неоподатковуваних мінімуми доходів громадян, а при реалізації недоброякісної продукції необхідно, щоб вартість реалізованих недоброякісної продукції та товарів перевищувала триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Крім того, покупцям чи замовникам при їх обмані обов’язково має бути заподіяна матеріальна шкода у значних розмірах, а при реалізації недоброякісної продукції матеріальна шкода споживачам може і не бути заподіяна, значення ж має лише вартість реалізованої недоброякісної продукції чи товарів. По-друге, за способом вчинення: обов’язковою ознакою злочину, передбаченого ст.225, є спосіб його вчинення - обман, а при реалізації недоброякісної продукції обману споживачів щодо якості реалізованої їм продукції і товарів може і не бути. По-третє, за колом потерпілих: ст.225 передбачена відповідальність за обман покупців або замовників лише громадян, а ст.227 - за обман споживачів - покупців як громадян, так і юридичних осіб. По-четверте, за ознаками суб’єктивної сторони: обман покупців характеризується лише прямим умислом, а реалізація недоброякісної продукції може бути вчинена як умисно, так і з необережності. По-п’яте, за колом суб’єктів: обман покупців може бути вчинено будь-якою особою, яка реалізує товари, а суб’єктом передбаченого cт.227 злочину є лише особа, яка є відповідальною за якість продукції, що реалізується.

Стаття 226. Фальсифікація засобів вимірювання

1. Виготовлення або перероблення з метою використання чи збуту, а також збут фальсифікованих вимірювальних приладів чи інструментів -
караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до трьох місяців.
2. Ті самі дії, вчинені особою, яка була засуджена за цією статтею, -
караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Предметом злочину є вимірювальні прилади чи інструменти. У назві ст.226 та у Законі України “Про метрологію та метрологічну діяльність” від 11 лютого 1998 р. в редакції від 15 червня 2004 р. вживаються більш загальні поняття - відповідно “засоби вимірювання” (ст.226) та “засіб вимірювальної техніки”, під яким розуміється технічний засіб, який застосовується під час вимірювань і має нормовані метрологічні характеристики.
Віднесення тих чи інших технічних засобів до засобів вимірювальної техніки здійснюється у відповідності з Порядком встановлення приналежності технічних засобів до засобів вимірювальної техніки (ПМУ 11-99), затвердженим наказом Держстандарту України від 12 травня 1999 р. № 217.
Оскільки у диспозиції ч.1 ст.226 жодних обмежень щодо кола потерпілих, сфери застосування засобів вимірювальної техніки та їх виду не міститься, предметом злочину, передбаченого цією статтею, можуть бути будь-які засоби вимірювальної техніки у всіх галузях економічної (господарської) діяльності, науки і техніки, на виготовлення та використання яких поширюється дія Закону України “Про метрологію та метрологічну діяльність”.
Предметом злочину, передбаченого ст.226, є засоби вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний нагляд, а саме засоби, якими здійснюються вимірювання, результати яких використовуються під час: робіт із забезпечення охорони здоров’я; робіт із забезпечення захисту життя та здоров’я громадян; контролю якості та безпеки продуктів харчування і лікарських засобів; контролю стану навколишнього природного середовища; контролю безпеки умов праці; геодезичних і гідрометеорологічних робіт; торговельно-комерційних операцій і розрахунків між покупцем (споживачем) і продавцем (постачальником, виробником, виконавцем), у тому числі у сферах надання побутових і комунальних послуг, телекомунікаційних послуг і послуг поштового зв’язку; податкових, банківських і митних операцій; обліку енергетичних і матеріальних ресурсів (електричної і теплової енергії, газу, води, нафтопродуктів тощо), за винятком внутрішнього обліку, який ведеться підприємствами, організаціями та фізичними особами - суб’єктами підприємницької діяльності робіт, пов’язаних з державною реєстрацією земельних ділянок і нерухомого майна; робіт із забезпечення технічного захисту інформації, необхідність якого визначена законодавством; робіт, що виконуються за дорученням органів прокуратури та правосуддя; робіт з оцінки відповідності продукції процесів, послуг; реєстрації національних і міжнародних спортивних рекордів (див. ст.16 Закону).
Засоби вимірювальної техніки, які відносяться до медичних виробів, підлягають державній метрологічній атестації і державній реєстрації (див. Порядок державної реєстрації медичної техніки та виробів медичного призначення, затвердженої постановою КМУ від 9 листопада 2004 р. № 1497).
Засоби вимірювальної техніки побутового призначення застосовувати для торговельних операцій заборонено (див. п.2.2 Правил користування засобами вимірювальної техніки у сфері торгівлі, громадського харчування та надання послуг (ПМУ 212001), затверджених наказом Державного комітету стандартизації та сертифікації (нині - Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики - Держспоживстандарт України - див. Указ Президента України від 18 березня 2003 р.).
Приналежність засобів вимірювальної техніки, що виробляються в Україні та ввозяться на її територію, до таких, що призначення для використання у побутовій сфері та не підлягають державним приймальним і контрольним випробуванням, визначається згідно з Порядком встановлення приналежності засобів встановлення приналежності засобів вимірювальної техніки до таких, що призначені для використання у побутовій сфері та не підлягають державним приймальним і контрольним випробуванням, затвердженим наказом Держспоживстандарту України від 9 грудня 2004 р. № 271. Згідно з п.1.5 цього Порядку, побутовими повинні визнаватись засоби вимірювальної техніки, якщо: у технічних умовах та (або) експлуатаційних документах зазначено, що ці засоби призначені для використання фізичними особами виключно у побутовій сфері для їх власних потреб; на засобі вимірювальної техніки нанесено напис “Для побуту”.
2. З об’єктивної сторони злочин виражається у вчиненні хоча б однієї із вказаних у диспозиції ч.1 ст.226 дій.
Виготовлення фальсифікованих вимірювальних приладів чи інструментів - це їх створення з метрологічними характеристиками, які не дозволяють здійснювати точні вимірювання (спотворюють результати вимірювання) при їх застосуванні.
Перероблення вимірювальних приладів чи інструментів - це їх фальсифікація, тобто надання справжнім вимірювальним приладам чи інструментам технічних параметрів, які спотворюють результати вимірювань. Під переробленням засобів вимірювальної техніки слід розуміти внесення змін до їх конструкції, їх видозміну (спилювання нижньої частини гирі чи висвердлювання у ній порожнини, яка заповнюється більш легкими ніж метал речовинами, потовщення стінок чи дна мензурок, мірних кухлів, фужерів, склянок та інших засобів вимірювання об’єму (мір місткості) рідин чи сипучих речовин тощо).
Діяльність по виготовленню засобів вимірювальної техніки не відноситься до видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а тому незаконне виготовлення засобів вимірювальної техніки, метрологічні характеристики яких відповідають встановленим стандартам чи технічним умовам, не тягне кримінальної відповідальності, тобто виготовлення нефальсифікованих засобів вимірювальної техніки з точки зору їх метрологічної характеристики не є злочином. За наявності підстав такі дії можуть кваліфікуватись за ст.171 або ст.172 КУпАП.
Під збутом фальсифікованих вимірювальних приладів чи інструментів слід розуміти їх відчуження (передачу) іншій особі будь-яким способом і на будь-яких підставах: продаж, дарування, обмін, передача в якості оплати боргу тощо. Фальсифікованими мають вважатись виготовлені, як законно так і незаконно, чи перероблені вимірювальні прилади чи інструменти, які при їх застосуванні під час вимірювань спотворюють фактичні значення фізичних величин (вага, об’єм, кількість тощо) об’єктів, що вимірюються.
3. Із суб’єктивної сторони злочин характеризується умисною виною, вид умислу прямий.
4. Суб’єктом злочину може бути особа, що досягла 16-річного віку. Суб’єктами злочину, зокрема, можуть бути будь-які фізичні особи - власники засобів вимірювальної техніки, результати вимірювань якими використовуються для здійснення розрахунків за спожиті для побутових потреб електричну і теплову енергію, газ і воду. Якщо перероблення зазначених засобів такими особами вчинене з метою зменшення плати (ухилення від плати) за спожиті електричну та теплову енергію, газ і воду, і таке ухилення фактично мало місце у значних розмірах, дії винного мають додатково кваліфікуватися за відповідною частиною ст.192 як заподіяння майнової шкоди шляхом обману.
5. Кваліфікованим видом злочину є вчинення його особою, раніше судимою за ч.1 чи ч.2 ст.226, за умови, що судимість з такої особи не знята або не погашена у встановленому законом порядку.
6. Статтею 226 не передбачена відповідальність за використання фальсифікованих вимірювальних приладів чи інструментів. Така відповідальність може наставати за ст.172 КУпАП. Такі дії можуть кваліфікуватись як обман покупців чи замовників (ст.225) чи як злочини проти власності, наприклад, як шахрайство за наявності всіх інших необхідних ознак цих злочинів, тобто коли фальсифіковані вимірювальні прилади та інструменти використовуються як засоби вчинення названих злочинів.

Стаття 227. Випуск або реалізація недоброякісної продукції

Випуск на товарний ринок або інша реалізація споживачам недоброякісної, тобто такої, що не відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам, або некомплектної продукції та товарів, якщо такі дії вчинені у великих розмірах, -
караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Примітка. Під випуском або реалізацією недоброякісної продукції, вчиненими у великих розмірах, слід вважати розміри, що перевищують триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

1. Законом України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 р. гарантується споживачам право вимагати від продавця (виготівника, виконавця), щоб якість придбаного ними товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативних документів, умовам договорів, інформації про товар (роботу, послугу), який за якістю відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товар (роботу, послугу), що надається продавцем (виготівником, виконавцем).
2. Предметом злочину є недоброякісна або некомплектна продукція та товари.
Продукція - це продукти діяльності людини, створені для задоволення потреб інших людей, суспільства в цілому. Продукція може бути різноманітного призначення: промислового, споживчого тощо. Продукцією є як готові вироби, так і напівфабрикати, сировина тощо. Зокрема, до продукції відносяться плоди землі, вилучені з затратами праці з їх природного стану (видобуті корисні копалини і продукти їх переробки, заготовлені ягоди, гриби, трави, виловлена риба, впольовані дикі звірі).
Різновидом продукції є товари - продукти виробництва чи діяльності людини, створені для задоволення потреб споживача через обмін, купівлю-продаж. Характерною ознакою товару є його споживча вартість - здатність задовольняти ті чи інші потреби і мати ціну - грошову форму вартості товару.
Роботи, що виконуються на замовлення споживачів, і послуги, що їм надаються, якщо вони не відповідають вимогам стандартів, норм і правил, не відносяться до предмета розглядуваного злочину. Недоброякісне виконання робіт чи надання недоброякісних, тобто таких, що не відповідають вимогам стандартів, норм і правил, послуг громадянам-споживачам тягне відповідальність за ст.168-1 КУпАП.
3. Формою взаємозв’язку між виготівниками продукції (товарів) та її споживачами і безпосередньо між виготівниками є товарний ринок - місце безпосереднього обертання продукції і товарів, їх обміну, обміну товарів на гроші і грошей на товари. Товарний ринок - різновид ринку взагалі. Під ринком розуміється форма зв’язку виробництва із споживачами, виготівників продукції між собою, всіх ланок виробництва і видів господарської діяльності через процеси обміну, купівлі-продажу товарів, капіталів, робочої сили, об’єктів приватної власності тощо.
4. Якість продукції - сукупність властивостей, які відображають безпеку, новизну, довговічність, надійність, екологічність продукції тощо, які надають їй здатність задовольняти споживача згідно з її призначенням (ст.1 Декрету КМУ “Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення” від 8 квітня 1993 р.).
5. Недоброякісною визнається продукція, котра не відповідає вимогам, які характеризують її властивості, тобто продукція, виготовлена з порушенням затверджених для неї стандартів, норм, правил або технічних умов, внаслідок чого така продукція або взагалі не може бути використана за її цільовим призначенням, або ж потребує суттєвої переробки.
6. Такою, що не відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам або технічним умовам, є продукція, виготовлена з відхиленням від державних і галузевих стандартів, технічних умов та інших нормативних документів, що затверджені відповідним органом, в яких встановлюються загальні принципи чи характеристики щодо визначених об’єктів стандартизації або технічних умов, яким повинна відповідати конкретна продукція.
Стандарт - документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу. Стандарти можуть бути міжнародними, регіональними та національними. Технічні умови - документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом (див. ст.1 Закону України “Про стандартизацію” від 17 травня 2001 р.).
7. Некомплектна - це продукція, випущена без обов’язкових окремих деталей, вузлів чи додаткових пристосувань, внаслідок чого вона або взагалі не може бути використана за її цільовим призначенням, або ж її використання утруднюється. Комплектність продукції, тобто сукупність предметів, які входять до складу продукції, визначається відповідним стандартом на цю продукцію.
8. Об’єктивна сторона злочину характеризується активними діями - реалізацією споживачам недоброякісної або некомплектної продукції і товарів. Безпосередньо в диспозиції ст.227 названий і один з видів реалізації споживачам таких продукції і товарів - випуск на товарний ринок. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є також великі розміри випущеної чи реалізованої недоброякісної продукції чи товарів, якими, згідно з приміткою до ст.227, вважаються розміри, що перевищують триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За сам факт випуску у продаж продукції, що не відповідає вимогам стандартів, технічних умов і зразків (еталонів) щодо якості, комплектності та упаковки, незалежно від її вартості, передбачена адміністративна відповідальність ст.168 КУпАП (в редакції від 3 квітня 2003 р.). Суб’єктами цього правопорушення можуть бути службові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності.
Під реалізацією продукції і товарів треба розуміти комплекс заходів, здійснюваних виробником продукції і товарів чи торговельним посередником для продажу чи передачі на будь-яких умовах продаж, обмін, надання в оренду, постачання в рахунок виконання державного замовлення тощо, продукції і товарів споживачам. В умовах ринкової економіки основним способом реалізації продукції є її продаж.
Споживачами продукції і товарів є громадяни і суб’єкти господарської діяльності, які придбавають і використовують продукцію і товари для власних побутових, виробничих та інших потреб.
Продавцями продукції і товарів виступають підприємство, установа, організація або громадянин-підприємець, які реалізують товари і продукцію за договором купівлі-продажу чи за іншими договорами.
Під випуском продукції і товарів на товарний ринок треба розуміти передачу виготівником (підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем) виробленої ним продукції і товарів, а так само господарюючим суб’єктом - імпортером товарів чи іншим торговельним посередником (оптові бази, склади тощо) торговельним підприємствам, підприємствам громадського харчування та іншим суб’єктам господарської діяльності, які здійснюють роздрібну торгівлю, для реалізації, в тому числі і на консигнаційній основі, кінцевим споживачам (громадянам чи суб’єктам господарської діяльності, які придбавають продукцію і товари для власних потреб). Випуск продукції і товарів на товарний ринок передує їх безпосередній реалізації іншими суб’єктами господарської діяльності. Передача кінцевим споживачам продукції і товарів їх виготівником чи торговельним посередником є реалізацією продукції і товарів, а не випуском їх на товарний ринок.
9. Закінченим злочин є з моменту фактичної передачі недоброякісної продукції і товарів споживачеві або укладення договору на реалізацію продукції і товарів, якщо час укладення договору і передачі продукції (товарів) споживачеві не співпадають. У разі передачі продукції і товарів торговельним посередникам для їх наступної реалізації споживачам злочин буде закінченим з моменту такої передачі, тобто з моменту випуску продукції і товарів на товарний ринок.
10. Виготовлення недоброякісної продукції і товарів без їх випуску на товарний ринок чи іншої реалізації відповідальності за ст.227 не тягне. Такі дії, залежно від конкретних обставин, можуть кваліфікуватись як службовий злочин.
11. Незалежно від того, притягнута чи ні особа, відповідальна за випуск на товарний ринок чи іншу реалізацію споживачам недоброякісної або некомплектної продукції і товарів, до адміністративної чи кримінальної відповідальності (персональна відповідальність за ст.167, 168, 170-1 КУпАП чи ст.227 КК), до суб’єктів підприємництва застосовуються стягнення у вигляді штрафу згідно зі ст.8 Декрету КМУ “Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення” чи згідно зі ст.23 Закону України “Про захист прав споживачів” (майнова відповідальність господарюючих суб’єктів підприємництва - юридичних осіб і громадян-підприємців, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи).
12. Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу або необережності. При цьому необхідно встановлювати психічне ставлення особи не до факту виготовлення недоброякісної продукції, а до факту її випуску чи іншої реалізації, оскільки ст.227 передбачена відповідальність не за виготовлення недоброякісної продукції і товарів, а за випуск на товарний ринок чи іншу реалізацію виготовленої недоброякісної або некомплектної продукції і товарів.
Найчастіше недоброякісна продукція випускається з метою вчасного виконання господарських планів і договірних зобов’язань та уникнення відповідальності за їх невиконання.
13. Згідно з п.7 ст.8 Декрету КМУ від 8 квітня 1993 р. відповідальність за випуск недоброякісної продукції не настає, якщо підприємець має дозвіл на тимчасове відхилення від вимог відповідних стандартів щодо якості продукції, виданий Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики - центральним органом виконавчої влади за наявності клопотання зацікавленого органу державної виконавчої влади, згоди споживача та спеціально уповноваженого органу, який здійснює державний нагляд за безпекою цієї продукції.
14. Суб’єктом злочину є лише особи, на яких покладена відповідальність за реалізацію, в тому числі випуск на товарний ринок продукції та товарів належної якості, здійснення контролю за якістю продукції. Такими особами є, наприклад, службові та інші особи торговельних підприємств, які здійснюють продаж товарів й іншої продукції споживачам, а також інших суб’єктів господарської діяльності - юридичних осіб, що реалізують продукцію і товари споживачам, на яких покладені обов’язки здійснення контролю за якістю продукції і товарів, що реалізуються. Суб’єктами злочину є і громадяни-підприємці, які здійснюють торгівлю продукцією і товарами, оскільки вони згідно із Законом України “Про захист прав споживачів” несуть відповідальність за якість товарів і продукції, що ними реалізуються.
Суб’єктами випуску на товарний ринок недоброякісної продукції і товарів є службові особи промислових підприємств та інших суб’єктів господарської діяльності - юридичних осіб, на яких покладено обов’язок здійснення контролю за якістю виготовленої продукції і товарів, а також громадяни-підприємці, які провадять діяльність по виробництву продукції (товарів) для реалізації споживачам.
15. Використання недоброякісної і некомплектної продукції і товарів нерідко призводить до тяжких наслідків у вигляді заподіяння шкоди здоров’ю споживачів, до їх смерті. Ці наслідки знаходяться за межами розглядуваного складу злочину і мають діставати самостійну кримінально-правову оцінку.
16. Заподіяння майнової шкоди споживачеві внаслідок використання недоброякісної продукції і товарів складом злочину, що аналізується, не охоплюється. Залежно від розміру майнової шкоди дії особи, винної у випуску на товарний ринок чи іншій реалізації недоброякісної продукції або товарів, можуть додатково кваліфікуватися за статтею КК, що передбачає відповідальність за умисне або необережне знищення чи пошкодження майна.

Стаття 217. Незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма

1. Незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма -
карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.
2. Ті самі дії, вчинені повторно, -
караються штрафом від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років.

1. Предметом злочину є державне пробірне клеймо - знак встановленого єдиного зразка, що засвідчує цінність виробів із дорогоцінних металів. Державне пробірне клеймо виготовляється за замовленням Міністерства фінансів у відповідності із затвердженими ним його описом та формою (див. п.22 ст.1 Закону України “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними” від 18 листопада 1997 р.)
Залежно від методу проставлення відбитків державні пробірні клейма поділяються на клейма для механічного клеймування (відбиток проставляється методом механічного удару) та клейма для електроіскрового клеймування (клейма-електроди) (відбиток проставляється електроіскровим методом) (див. п.10.5 Інструкції про здійснення державного експертно-пробірного контролю за якістю ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, затвердженої наказом Міністерства фінансів від 20 жовтня 1999 р. № 244).
2. Крім державного пробірного клейма, яке проставляється або органами, які здійснюють державний пробірний контроль (Державна пробірна служба та її територіальні представництва), або безпосередньо виготовлювачами виробів з дорогоцінних металів, які мають право за наявності акредитованої у встановленому порядку Держстандартом України лабораторії на клеймування виробів власного виробництва пробірним клеймом, на всіх ювелірних та побутових виробах їх виготовлювачами проставляється відбиток іменника - спеціального знака, що засвідчує виготовлювача ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів.
Іменники виготовлювачів ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів містять індивідуальні знаки виготовлювача і знаки, що визначають рік проставлення іменника, і повинні мати єдину форму. Форма іменника, система позначень року проставлення іменника, індивідуальних знаків (шифру) виготовлювача визначається Державною пробірною службою, яка також проводить щорічну їх реєстрацію та видає дозволи на їх використання на території України в порядку, визначеному Інструкцією про порядок реєстрації в Державній пробірній службі відбитків іменників - спеціальних знаків, що засвідчують виготовлювачів ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, затвердженою наказом Міністерства фінансів від 16 жовтня 2001 р. № 466 у редакції наказу від 14 серпня 2003 р. № 500. Згідно з Додатком 1 до названої Інструкції дозволяється використання іменників прямокутної форми, що наносяться у відповідності з технічною документацією в поєднанні з державним пробірним клеймом суб’єктів підприємницької діяльності, які мають право на клеймування виробів із дорогоцінних металів власного виробництва. У такому випадку іменник є складовою частиною державного пробірного клейма.
У всіх інших випадках самостійного (окремого) проставлення іменник не є складовою частиною державного пробірного клейма, а тому він не може визнаватись предметом злочину, передбаченого ст.217. Незаконне виготовлення іменників з метою їх збуту чи збут підроблених іменників, за наявності підстав, може кваліфікуватися за ст.358, оскільки іменники є офіційними штампами суб’єктів господарської діяльності, які здійснюють діяльність по виготовленню виробів із дорогоцінних металів. Незаконне використання як підроблених, так і справжніх іменників не є злочином.
3. З об’єктивної сторони злочин виражається у вчиненні будь-якої з альтернативно визначених у її диспозиції дій. З моменту вчинення дії злочин вважається закінченим.
4. Незаконним виготовленням державного пробірного клейма є або його самовільне виготовлення, або його виготовлення з порушенням підстав та порядку його виготовлення (створення), визначених нормативно-правовими актами, якими регулюється порядок виготовлення, клеймування та реалізації виробів із дорогоцінних металів. Виготовленням має вважатись і самовільне відновлення державного пробірного клейма, що прийшло в непридатність для подальшого використання. Не придатні для подальшого використання пробірні клейма разом з актом відбору надсилаються Державній пробірній службі і знищуються нею після їх списання.
Форми державних пробірних клейм та їх опис розробляються Державною пробірною службою, яка є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну та йому підпорядковується. Після затвердження Мінфіном форми та опису державних пробірних клейм Державна пробірна служба України забезпечує їх виготовлення, реєстрацію та експертизу відбитків цих клейм (див. Положення про Державну пробірну службу, затверджене постановою КМУ від 28 квітня 2000 р. № 732).
Незаконним має вважатись виготовлення державного пробірного клейма:
- працівниками Державної пробірної служби з порушенням порядку виготовлення таких клейм, наприклад, виготовлення державного пробірного клейма з недотриманням затверджених його форм та опису, чи виготовлення державного пробірного клейма без затверджених Мінфіном його форм та опису, виготовлення державного пробірного клейма з іншими реквізитами, ніж затверджені тощо;
- самовільне виготовлення його будь-якою особою, яка не має права здійснювати такий вид діяльності.
5. Незаконний збут державного пробірного клейма - це передача його іншій особі, незалежно від умов та підстав такої передачі, зокрема його відчуження будь-яким способом. Як правило, незаконний збут державного пробірного клейма - це його незаконна передача іншій особі особою, яка його незаконно виготовила. Незаконним збутом державного пробірного клейма має вважатись і його відчуження іншій особі особою, яка його виготовила чи використовує на законних підставах. Дії особи, яка надала державне пробірне клеймо, що використовується нею на законних підставах, іншій особі для незаконного його використання на певний час у разі його фактичного незаконного використання іншою особою мають кваліфікуватися як пособництво незаконному використанню державного пробірного клейма, а дії особи, яка фактично його незаконно використала, - безпосередньо за ст.217.
6. Незаконним використанням державного пробірного клейма треба вважати його використання для клеймування ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів з порушенням встановленого законодавством порядку їх клеймування (див. ст.15, 22 Закону України “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями ними”, Інструкцію про здійснення державного експортно-пробірного контролю за якістю ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів).
Під клеймуванням виробів із дорогоцінних металів розуміється пробірно-технологічна операція нанесення відбитку державного пробірного клейма на ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних металів. Не підлягають обов’язковому клеймуванню в органах, які здійснюють державний пробірний контроль, напівфабрикати і зливки з дорогоцінних металів; вироби з дорогоцінних металів, які мають історичну або археологічну цінність, а також ордени, медалі і монети; дрібна насічка (інкрустація) золотом і сріблом на зброї, предметах побуту, релігійного культу тощо; сухозлітка жовта і сухозлітка срібна; прилади, лабораторний посуд та інші вироби, що виготовляються з дорогоцінних металів і призначені для наукових, виробничих, медичних та інших цілей (п.23 ст.1 Закону). Клеймування ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів здійснюється на підставі результатів їх експертного випробування або органами Державної пробірної служби, або суб’єктами господарської діяльності - виготовлювачами таких виробів, яким за наявності акредитованої у встановленому порядку Держстандартом України лабораторії на клеймування виробів власного виробництва надано право клеймування власних виробів (див. п.2.1 Інструкції).
Незаконним використанням державного пробірного клейма має вважатись, зокрема, клеймування виробів із дорогоцінних металів без їх експертного випробування чи проставлення на таких виробах відбитків неналежного пробірного клейма, наприклад, клеймування виробів із золота 333 проби клеймом для виробів 585 проби, а так само клеймування суб’єктами господарської діяльності, яким надано право клеймування власних виробів із дорогоцінних металів, виробів не власного виробництва, а виготовлених іншими особами, чи використання незаконно виготовленого державного пробірного клейма для клеймування незаконно виготовлених ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів особою, яка не має ліцензії на діяльність по їх виготовленню, тощо.
7. Із суб’єктивної сторони злочин характеризується умисною виною, вид умислу прямий. Метою незаконного використання державного пробірного клейма є позначення ним виробів із дорогоцінних металів. При цьому може використовуватись як справжнє державне пробірне клеймо, що належить іншій особі, так і незаконно виготовлене.
8. Суб’єктом злочину у формі незаконного виготовлення державного пробірного клейма може бути особа, що досягла 16-річного віку. Такими особами мають визнаватись і працівники Державної пробірної служби, які здійснюють діяльність по виготовленню державних пробірних клейм, при їх виготовленні без належним чином оформленого дозволу, наприклад, за безпосереднім замовленням інших осіб. Суб’єктом незаконного збуту чи незаконного використання державного пробірного клейма може бути як особа, що його незаконно виготовила, так і будь-яка інша особа. Дії службових осіб Державної пробірної служби, які надали незаконний дозвіл на виготовлення державного пробірного клейма чи порушили порядок їх виготовлення, за наявності підстав, мають кваліфікуватися і за ст.364 чи ст.365.
9. Повторним незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.217, має вважатись у разі вчинення будь-якого і в будь-якій послідовності із передбачених ч.1 цієї статті діянь особою, яка раніше вчинила хоча б одне із таких діянь. Повторне вчинення передбачених ч.1 ст.217 діянь необхідно відмежовувати від неодноразового вчинення таких дій, зокрема неодноразове використання державного пробірного клейма для клеймування декількох виробів, які охоплюються єдиним умислом, спрямовані на досягнення єдиної мети і у своїй сукупності становлять єдиний продовжуваний злочин.
10. Предметом злочину за ст.217 є державне пробірне клеймо у вигляді пристрою (приладу, предмету), призначеного для клеймування виробів із дорогоцінних металів, а не відбитки державного пробірного клейма на таких виробах. Відбитки державного пробірного клейма на виробах із дорогоцінних металів є різновидом штампів суб’єктів господарської діяльності, що здійснюють діяльність по виготовленню ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів, а тому підроблення відбитків державних пробірних клейм на таких виробах має кваліфікуватися за ст.358, за наявності у діях особи всіх інших ознак передбаченого цією статтею злочину.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Злочини проти добросовісної конкуренції	\|	Злочини проти порядку приватизації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.