• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Злочини проти екологічної безпеки

План

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ

ЛЕКЦІЯ

1. Загальна характеристика, поняттям та види злочинів проти довкілля.

2. Злочини проти екологічної безпеки.

3. Злочини, що посягають на встановлений порядок використання землі, її надр.

4. Злочини, що посягають на встановлений порядок використання водних ресурсів та атмосферного повітря.

5. Злочини, що посягають на встановлений порядок використання флори і фауни.

1. Загальна характеристика, поняттям та види злочинів проти довкілля

Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильсь­кої катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави (ст. 16 Кон­ституції України).

З метою охорони навколишнього природного середовища, ра­ціонального використання природних ресурсів, забезпечення еко­логічної безпеки життєдіяльності людини в Україні має здійсню­ватися екологічна політика, спрямована на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середови­ща, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середови­ща, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Відносини в галузі охорони навколишнього природного середо­вища регулюються Законом «Про охорону навколишнього природ­ного середовища», а також виданими на його розвиток законами «Про природно-заповідний фонд», «Про екологічну експертизу», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про Загальнодер­жавну програму формування національної екологічної мережі», «Про рослинний світ», Лісовим кодексом України, Земельним ко­дексом України, Кодексом України «Про надра», Водним кодек­сом України, Повітряним кодексом України, постановами КМ, ак­тами місцевих органів влади та самоуправління тощо.

Родовим об'єктомзлочинів проти довкілля є екологічна безпека Довкілля, тобто навколишнього природного середовища, в якому живуть люди, безпека повітря, води, землі, флори, фауни тощо.

Більшість статей розділу VIII Особливої частини КК мають бланкетні диспозиції. Це означає, що для визначення ознак об'єк­тивної сторони описаного в них складу злочину необхідно зверну­тися до відповідного закону або іншого нормативно-правового акта.

Здебільшого злочини проти довкілля вчиняються як шляхом дії,так і шляхом бездіяльності.Це пояснюється тим, що механізм спричинення шкоди екологічній безпеці полягає у невиконанні або неналежному виконанні відповідних правил (правил проведення екологічної експертизи, правил охорони надр, правил охорони вод), вимог законодавства (порушення законодавства про конти­нентальний шельф України, порушення законодавства про захист рослин тощо). Низка злочинів цієї категорії може вчинюватися тільки шляхом активних дій. Це, зокрема, стосується незаконної порубки лісу, незаконного полювання, незаконного зайняття риб­ним, звіриним або іншим водним добувним промислом тощо. Окремі з цих злочинів можуть бути вчинені тільки шляхом без­діяльності (наприклад, забруднення моря - ч. 3 ст. 243).

Ряд статей розділу VIII Особливої частини КК сконструйовано так, що передбачений у них злочин вважається закінченим за наяв­ності (настанні) суспільно небезпечних наслідків. Наприклад, з мо­менту настання злочинного наслідку вважаються закінченими зло­чини, передбачені статтями 236, 237, ч. 2 ст. 239, ч. 2 ст. 241, ч. 2 ст. 242, ч. 2 ст. 243, ч. 1 і ч. 2 ст. 245, статтями 246, 247, 249, 251, 252, ч. 2 ст. 253, ст. 254. Водночас приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238), порушення законодавства про континентальний шельф України (ч. 2 ст. 244), проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 250) вважаються закінченими злочинами незалежно від того, настали якісь наслідки в результа­ті їх вчинення чи ні. Сам факт вчинення чи невчинення вказаних у диспозиціях зазначених статей дій утворює закінчений склад злочину.

Вісім диспозицій статей цього розділу сконструйовано таким чином, що порушення спеціальних правил або відповідного зако­нодавства вважається злочином тільки за умови, що це створило небезпеку для життя чи здоров'я людей, або настання інших тяж­ких наслідків. Наприклад, забруднення або псування земель речо­винами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для жит­тя, здоров'я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціаль­них правил визнається злочином, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля (ч. 1 ст. 239). Для притягнення до кримінальної відповідальності за такі злочини необхідно встановити, що небезпека існує в реальній дійсності та її реалізація зале­жить лише від часу та (або) певних обставин, що ще не привели на час припинення злочину до реального настання відповідних наслід­ків. До зазначених злочинів належать діяння, передбачені части­нами першими статей 239, 240, 241,242, 243, 244, 253 та ч. 3 ст. 243.

Декілька складів злочинів цієї групи сформульовані як форма­льно-матеріальні. Вони вважаються закінченими як при вчиненні (невчиненні) певних дій, так і тоді, коли настали вказані у диспо­зиції відповідної статті (її частини) суспільно небезпечні наслідки (у т. ч. й у виді створення небезпеки їх настання). Йдеться про юридичні склади злочинів, в яких дається опис двох чи більше можливих фактичних складів злочину, при цьому один із них скон­струйований як матеріальний, а інший (інші) - як формальний. Наприклад, незаконним полюванням є: 1) порушення правил по­лювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду, а також 2) незаконне полювання в заповідниках або інших територіях та об'єктах при­родно-заповідного фонду, або полювання на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України (ч. 1 ст. 248). Припускається, що у другому випадку незаконне по­лювання завжди або заподіює істотну шкоду, наявність якої не по­требує доказів, або хоча й не заподіяло, але могло її заподіяти, ре­альність чого також не потребує доказів.¹

До цієї групи віднесено (крім вказаного вище) юридичні склади злочинів, передбачені ч. 2 ст. 238, ч. 1 ст. 240, ч. 2 ст. 240 (в якій для наявності формально-матеріального складу під тими самими діяннями треба розуміти лише незаконне видобування ко­рисних копалин, крім загальнопоширених), ч. 1 ст. 243, ч. 2 ст. 243 (де під тими самими діяннями треба розуміти незаконне скидання чи поховання в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або у відкритому морі зазначених у ч. 1 цієї статті матері­алів, речовин та відходів), ст. 246.

Обов'язковою ознакою двох основних (статті 236 та 237) та восьми кваліфікованих складів злочину (частини другі статей 238, 239, 240, 241, 242, 243, 245, 252) закон називає загибель людей (тобто смерть хоча б однієї людини), а чотирьох основних (стат­ті 236, 237, 247, 251) та дев'яти кваліфікованих (частини другі ста­тей 238, 239, 240, 241, 242, 243, 245, 252, 253) - інші тяжкі наслідки. Під останніми пропонується розуміти заподіяння тяжких тілесних Ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам, великих матеріальних збитків юридичній або фізичній особі. Залежно від виду злочину, це може бути: тривалий простій підприємств або їх виробничих дільниць, загибель або пошкодження великої кількості сільгосппродукції, пошкодження на значних площах посівів, насаджень, втрата ре­креаційного значення значних територій тощо.

Істотна шкода як ознака об'єктивної сторони названа у чотирьох статтях - 244, 246, 248 та 249. Це оціночне поняття, яке в кожному конкретному випадку визначається з урахуванням всіх обставин справи.

Суб'єктивна стороназлочинів проти довкілля характеризу­ється, як правило, необережною або змішаною формою вини. Це стосується всіх злочинів, передбачених у статтях із бланкетного диспозицією. Необережна форма вини має місце, коли психічне ставлення суб'єкта злочину до порушення спеціальних правил чи вимог відповідного законодавства та до наслідків, що настали вна­слідок такого порушення, характеризується тільки необережною формою вини. При змішаній формі вини дії чи бездіяльність особи характеризуються умисною формою вини, а психічне ставлення до заподіяних наслідків - необережною.

Вчинення передбачених у розділі VIII Особливої частини КК діянь з умислом на спричинення загибелі людей або інших тяжких наслідків може утворювати (за наявності інших необхідних ознак) злочини проти основ національної безпеки України, проти власно­сті, проти життя та здоров'я особи тощо.

Злочини, якими створюється небезпека настання передбачених у відповідних статтях наслідків (небезпека для життя, здоров'я, довкілля тощо), можуть характеризуватися й умисною формою вини. Це може мати місце у випадках, коли порушення певних правил, вимог законодавства чи вчинення інших дій (бездіяльнос­ті), передбачених у окремих статтях розглядуваного розділу, харак­теризується прямим умислом, а до створення небезпеки психічне ставлення винного характеризується непрямим умислом.

Кілька злочинів та окремих діянь юридичних складів злочину характеризуються умисною формою вини. До них належать зло­чини, передбачені ст. 238 (крім випадків, коли приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюва­ність населення спричинили загибель людей чи інші тяжкі нас­лідки - ч. 2 ст. 238), ст. 240 (видобування корисних копалин, крім загальнопоширених, у тому числі вчинене на територіях та об'єк­тах природно-заповідного фонду або повторно і за умови, що воно не спричинило передбачених у ч. 2 ст. 240 наслідків), ч. 1ст. 243 (незаконне скидання чи поховання в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або у відкритому морі зазначених у цій статті матеріалів, речовин і відходів), ч. 2 ст. 244, ст. 246 (незаконна порубка лісу у заповідниках або на те­риторіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах), ч. 1 ст. 252.

Злочини, передбачені ч. 1 ст. 245, статтями 248, 249 та 250, можуть вчинюватися як умисно, так і через необережність.

Суб'єктом значної частини злочинів проти довкілля може бути лише спеціальний суб'єкт. Його ознаки або прямо називаються у диспозиціях відповідних статей (наприклад, вчинення злочину службовою особою — ст. 238, службовою або спеціально уповно­важеною особою - ст. 253, особою, на яку покладено обов'язок проведення заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруд­нення, - ст. 237), або випливають із її змісту. Так, вчинення злочи­ну шляхом порушення спеціальних правил (статті 241, 243 та ін.) свідчить про те, що його суб'єктом може бути лише особа, на яку покладено обов'язок дотримуватися вимог цих правил. Порушити порядок проведення екологічної експертизи (ст. 236) може лише особа, на яку чинним законодавством покладено обов'язок дотри­муватися відповідних приписів щодо її проведення. На вчинення злочину спеціальним суб'єктом вказує (хоча і не прямо) наявність у санкції відповідної статті покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Злочини проти довкілля треба відмежовувати від інших злочи­нів і, зокрема, від злочинів у сфері службової діяльності. При цьому треба враховувати, по-перше, ознаки суб'єкта відповідного злочи­ну проти довкілля, випадки, коли такий злочин вчиняється шляхом зловживання владою або службовим становищем, чи перевищен­ням влади або службових повноважень, чи службовою недбалістю, наслідки, що настали в результаті вчинення злочину проти довкіл­ля, і, по-друге, санкції відповідних статей про злочини проти до­вкілля та у сфері службової діяльності.

Якщо діяння, передбачене розділом VIII Особливої частини КК, вчинюється службовою особою з використанням свого службового становища і потягло за собою, крім наслідків, передбачених у стат­тях про злочини проти довкілля, ще й заподіяння істотної шкоди або тяжкі наслідки, воно завжди утворює сукупність злочинів - від­повідного злочину проти довкілля і злочину, передбаченого стаття­ми 364, 365 чи 367. За сукупністю злочинів треба кваліфікувати і випадки, коли службова особа, вчинюючи злочин проти довкілля, крім створення небезпеки життю, здоров'ю людей чи довкіллю, заподіяла ще й істотну шкоду або тяжкі наслідки, що охоплюються злочинами у сфері службової діяльності.

Подібним чином треба кваліфікувати дії службової особи і у випадку, коли зазначені наслідки були заподіяні при вчиненні зло­чину проти довкілля з формальним складом. Якщо заподіяні служ­бовою особою наслідки за своїм змістом збігаються із наслідками відповідного злочину проти довкілля і відповідного злочину у сфері службової діяльності, скоєне кваліфікується за сукупністю злочинів лише у випадку, коли санкція статті про злочин у сфері службової діяльності є більш суворою, ніж санкція статті про злочин проти довкілля. Наприклад, дії службових осіб, які допусти­ли внаслідок перевищення влади або службових повноважень за­бруднення моря, чим було заподіяно істотну шкоду, утворює су­купність злочинів, передбачених ч. 1 ст. 243 і ч. 1 ст. 365.

Дії службових осіб, які не є відповідальними за додержання відповідних (спеціальних) правил охорони навколишнього природ­ного середовища і допустили (заподіяли), внаслідок зловживання владою чи службовим становищем, перевищення влади або служ­бових повноважень або внаслідок службової недбалості істотну шкоду довкіллю або тяжкі наслідки (у т. ч. передбачені статтями про злочини проти довкілля), необхідно кваліфікувати тільки як злочини у сфері службової діяльності.

Аналіз санкцій статей про злочини проти довкілля свідчить про те, що до особливо тяжких злочинів віднесено лише кваліфікований склад умисного знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду (ч. 2 ст. 252); до тяжких - порушення правил екологічної безпеки (ст. 236) та кваліфікований склад знищення або пошкодження лісових маси­вів (ч. 2 ст. 245); до злочинів середньої тяжкості - передбачені стат­тями 237, 243, 245, 246, 250, 251, та кваліфіковані склади злочинів, передбачених статтями 238, 239, 240, 241, 242, 248, 249, 253. Всі інші злочини проти довкілля є злочинами невеликої тяжкості.

Залежно від безпосереднього об'єкта злочини проти довкілля можна поділити на такі групи:

1. Злочини проти екологічної безпеки (статті 236, 237, 238, 253);

2. Злочини, що посягають на встановлений порядок викорис­тання землі та її надр (статті 239, 240, 254);

3. Злочини, що посягають на встановлений порядок викорис­тання водних ресурсів та атмосферного повітря (статті 240, 241, 242, 243, 244).

4. Злочини, що посягають на встановлений порядок викорис­тання флори і фауни (статті 245, 246, 247, 248, 249, 250, 251,252).

Цю групу злочинів можна назвати екологічними злочинами за­гального характеру. Вони посягають на довкілля в цілому і можуть заподіяти шкоду різним компонентам навколишнього природного середовища одночасно. Наприклад, порушення правил екологічної безпеки може призвести до забруднення води, землі, повітря, до знищення фауни і флори, загибелі людей тощо. Основним безпо­середнім об'єктомцих злочинів є екологічна безпека, тобто такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпе­чується попередження погіршення екологічної обстановки та ви­никнення небезпеки для здоров'я людей. Тобто, забезпечується нормальний розвиток фауни і флори та безпечне життя людей. До­датковим - залежно від наслідків, що настали, - життя, здоров'я, власність, інші блага або будь-яке їх сполучення.

Стаття 236. Порушення правил екологічної безпеки

Порушення порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів, якщо це спричинило загибель людей, екологічне забруднення значних територій або інші тяжкі наслідки, -
карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Злочини, що передбачені розд. VIII Особливої частини КК, мають спільний родовий об’єкт, яким є довкілля, тобто навколишнє природне середовище, що оточує людину і створює умови для її життя.
2. Термінологічний зворот “екологічна безпека”, що використовується законодавцем у назві цієї статті, позначає стан захищеності довкілля від порушення екологічної рівноваги внаслідок неправомірного використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища. Крім цього, екологічна безпека об’єднує в собі цілу низку заходів, спрямованих на недопущення виснаження і знищення природних ресурсів, захворюваності та смертності людей.
Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р. № 1264-ХІІ передбачається така система заходів забезпечення екологічної безпеки:
- екологічні вимоги щодо розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об’єктів (ст.51);
- охорона навколишнього природного середовища під час застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів (ст.52);
- охорона навколишнього середовища від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу (ст.53);
- охорона навколишнього природного середовища від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення (ст.54);
- охорона навколишнього природного середовища від забруднення відходами (ст.55);
- екологічна безпека транспортних засобів (ст.56);
- додержання вимог екологічної безпеки при проведенні наукових досліджень, впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем (ст.57);
- вимоги екологічної безпеки щодо військових оборонних об’єктів та військової діяльності (ст.58).
Екологічна безпека забезпечується:
а) екологічним нормуванням і лімітуванням;
б) видачею дозволів на використання природних ресурсів;
в) екологічним моніторингом;
г) контролем в галузі охорони довкілля;
ґ) прокурорським наглядом за дотриманням природоохоронного законодавства;
д) екологічною експертизою.
3. Об’єктом цього злочину є порядок забезпечення довкілля, придатного і безпечного для життя і здоров’я людей, а також збереження екологічної рівноваги шляхом стандартизації, нормування і лімітування використання природних ресурсів та негативних впливів на навколишнє природне середовище.
4. Предметом злочину є підприємства, споруди, пересувні засоби та інші об’єкти, проектування, розміщення, будівництво, реконструкція, введення в експлуатацію, експлуатація та ліквідація яких створює небезпеку негативного впливу на довкілля та неправомірне використання природних ресурсів.
Підприємство - це єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення господарської діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Підприємство або його частина можуть бути об’єктом купівлі-продажу, застави, оренди або інших правочинів (ст.191 ЦК). Згідно зі ст.62 ГК підприємство є самостійним суб’єктом господарювання, створеним компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності, в порядку, передбаченому цим Кодексом. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Якщо інше не встановлено законом, підприємство діє на основі статуту. Воно є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. При цьому жодне підприємство не може мати у своєму складі інших юридичних осіб.
Статтею 63 ГК передбачено, що залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);
- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
- державне підприємство, що діє на основі державної власності;
- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).
У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.
Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні (ч.4 ст.63, ст.73-78 ГК) та корпоративні (ч.5 ст.63 ГК). Також підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації за рік можуть бути віднесені до малих, середніх або великих (ч.7 ст.63 ГК).
Відповідно до ч.1 ст.64 ГК підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Функції, права та обов’язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами (ч.2 ст.64 ГК).
Отже, з огляду на зміст диспозиції ст.236, підприємство слід розглядати як єдиний майновий комплекс, до складу якого входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, право на торговельну марку або інше позначення та інші права (з усім устаткуванням, яке до нього відноситься, інструментом і реманентом, галереями, естакадами, внутрішніми інженерними мережами водопостачання, каналізацією, газо- і теплопроводом, електропостачанням, радіофікацією, підсобними і допоміжними надвірними будівлями, благоустроєм та іншими роботами і витратами), на будівництво, реконструкцію або розширення якого (майнового комплексу в цілому) повинен бути складений окремий проект і кошторис (див. п.2.9. Положення про фінансування та державне кредитування капітального будівництва, що здійснюється на території України, затвердженого наказом Міністерства економіки, Міністерства фінансів, Державного комітету у справах містобудування та архітектури від 23 вересня 1996 р. № 127/201/173). Будівництво, розширення та реконструкція таких підприємств здійснюються, як правило, за єдиною проектно-кошторисною документацією зі зведеним кошторисним розрахунком вартості будівництва, на які у встановленому порядку затверджується титул будови (п.2.5 цього Положення).
Споруда - це об’єкт будівництва (міст, тунель, платформа тощо) з усіма улаштуваннями (галереями, естакадами тощо), устаткуванням, меблями, інвентарем, підсобними та допоміжними пристроями, що належать до нього, а також, за необхідності, з інженерними мережами, які прилягають до нього. На будівництво цього об’єкта має бути складений окремий проект і кошторис або кошторисний розрахунок (див. підпункт 2.1.1 п.2.1 “Елементи будівництва” розд. 2 Правил визначення вартості будівництва (ДБН Д.1.1-1-2000), затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 27 серпня 2000 р. № 174). Згідно з п.6 розд. 2 додатка № 1 до Методичних рекомендацій щодо формування собівартості будівельно-монтажних робіт, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 7 травня 2002 р. № 81 та абз. 4 п.1 Листа ДПАУ “Про окремі питання оподаткування, пов’язані з будівництвом” від 23 лютого 2004 р. № 1299/16/15-1116 до структурних (тимчасових) частин (компонентів) споруд слід також відносити пристосування та пристрої на об’єктах будівництва, такі як помости, драбини, перехідні містки, ходові дошки (усі названі предмети легко переміщаються на будівельному майданчику). Крім цього, у абз.1 підпункту 8.2.2 п.8.2 ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції Закону від 24 грудня 2002 р. № 349-IV складовими компонентами споруд називаються жилі будинки та їх частини (зокрема, квартири та місця загального користування).
Пересувні засоби - будь-які прилади, устаткування, пристрої, що мають ходову частину та призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів (тобто транспортні засоби: всі види автомобілів, трактори та інші самоходні машини, мотоцикли та інші механічні транспорті засоби - див. абз. 64 п.1.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10 жовтня 2001 р. № 1306, а також абз. 8 п.1.3 розд. 1 Правил застосування зброї, бойової техніки, озброєння кораблів (катерів), літаків і вертольотів Прикордонних військ, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу під час охорони державного кордону та виключної (морської) економічної зони України, затверджених наказом Голови Держкомкордон України від 29 жовтня 1998 р. № 450), технічного обслуговування (наприклад, засоби, призначені для заправки пальним, мастилами та спеціальними рідинами, або для зарядження повітряних суден стисненим та зрідженим газом, засоби забезпечення повітряних суден електро- та пнемоенергією для запуску двигунів та для перевірки електро- і радіообладнання (див. пп.4.4.2 п.4.4 розд. 4 Положення про порядок використання аеродромів в Україні, затвердженого наказом Міністерства оборони та Міністерства транспорту України від 20 червня 2003 р. № 191/446) тощо), радіозв’язку (зокрема, такі нестаціонарні вузли зв’язку як антени, локатори, різного роду передавачі та ін.) тощо.
Інші об’єкти - це будь-які стаціонарні або нестаціонарні об’єкти господарського та/або промислового призначення, проектування, розміщення, будівництво, реконструкція, введення в експлуатацію, експлуатація або ліквідація яких може негативно вплинути на довкілля та неправомірне використання природних ресурсів (наприклад, спеціально відведені для складування та/або переробки відходів місця, радіоактивні сховища тощо).
5. Об’єктивна сторона злочину включає: а) діяння у вигляді порушення порядку проведення екологічної експертизи і правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації або ліквідації підприємства, споруди, пересувних засобів та інших об’єктів; б) суспільно небезпечні наслідки та в) причиновий зв’язок між ними.
6. Екологічна експертиза - це вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки (див. ст.1 Закону України “Про екологічну експертизу” від 9 лютого 1995 р. № 45/95-ВР в редакції від 6 квітня 2000 р.).
Основні принципи організації екологічної експертизи визначені ст.26-28 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, а конкретний механізм її здійснення (проведення) регламентований зазначеним Законом України “Про екологічну експертизу”.
До екологічної експертизи включають: перевірку, аналіз, оцінку проектів господарської діяльності і підготовку висновків про їх відповідність нормам і правилам охорони навколишнього природного середовища.
Екологічній експертизі підлягають:
а) техніко-економічні обґрунтування і розрахунки проектів на будівництво і реконструкцію підприємств та інших об’єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища;
б) проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та документів, які регламентують господарську діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище;
в) документація щодо створення нової техніки, технологій, матеріалів і речовин, у тому числі та, що закуповується за кордоном;
г) матеріали, речовини, продукція, господарські рішення, системи й об’єкти, впровадження або реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на навколишнє природне середовище чи створення небезпеки для здоров’я людей.
Відповідно до ст.12 Закону України “Про екологічну експертизу” в Україні здійснюється проведення державної, громадської та інших видів екологічної експертизи. При цьому тільки висновки державної екологічної експертизи є обов’язковими для виконання, а висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об’єкта екологічної експертизи. Виходячи з цих положень кримінальна відповідальність за даною статтею КК настає не тільки за порушення порядку проведення державної, але й будь-якої іншої (у т.ч. громадської) екологічної експертизи, оскільки останні можуть бути враховані при її проведенні та прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об’єкта екологічної експертизи. Отже, саме при безпідставному неврахуванні висновків громадської та/або іншої екологічної експертизи при проведенні державної екологічної експертизи, а також щодо подальшої реалізації її (їх) об’єкта може бути порушений порядок проведення екологічної експертизи.
Державній екологічній експертизі підлягають:
- державні інвестиційні програми, проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей народного господарства;
- проекти генеральних планів населених пунктів, схем районного планування, схем генеральних планів промислових вузлів, схем розміщення підприємств у промислових вузлах і районах, схеми порядкування промислової забудови, інша передпланова і передпроектна документація;
- інвестиційні проекти, техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти і робочі проекти на будівництво нових та розширення, реконструкцію, технічне переозброєння діючих підприємств;
- документація по перепрофілюванню, консервації та ліквідації діючих підприємств, окремих цехів, виробництв та інших промислових і господарських об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, в тому числі військового та оборонного призначення;
- проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в галузі забезпечення екологічної (в тому числі радіаційної) безпеки, охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, діяльності, що може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища;
- документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів і речовин (у тому числі тих, що закуповуються закордоном), які можуть створити потенційну загрозу навколишньому природному середовищу (див. ч.1 ст.14 Закону України “Про екологічну експертизу”).
Проте слід мати на увазі, що умовою кваліфікації дій особи за ст.236 є те, що зазначені об’єкти державної екологічної експертизи мають бути пов’язані з проектування, розміщенням, будівництвом, реконструкцією, введенням в експлуатацію, експлуатацією або ліквідацією підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів матеріального світу.
За результатами державної екологічної експертизи готується висновок, що містить оцінку екологічної допустимості реалізації діяльності, яка передбачена проектами. Позитивний висновок державної екологічної експертизи є підставою для відкриття фінансування всіх програм і проектів. Без позитивного висновку державної екологічної експертизи реалізація програм, проектів і рішень забороняється.
Громадська екологічна експертиза може здійснюватись незалежно від державної екологічної експертизи. Ініціатором її проведення щодо будь-яких проектів господарської діяльності, які потребують врахування громадської думки, можуть бути групи місцевого населення чи громадські організації, зареєстровані у встановленому законом порядку. Це, наприклад, тимчасові еколого-експертні формування, що створюються на добровільних засадах і включають відповідних спеціалістів. Висновки громадської екологічної експертизи можуть враховуватись органами, які здійснюють державну екологічну експертизу, а також органами, що заінтересовані у реалізації проектних рішень.
Інші екологічні експертизи можуть здійснюватися за ініціативою заінтересованих юридичних і фізичних осіб на договірній основі із спеціалізованими еколого-експертними органами і формуваннями (див. ч.1 ст.17 зазначеного Закону України “Про екологічну експертизу”).
Отже, порушенням порядку проведення екологічної експертизи слід вважати здійснення таких дій або бездіяльність, які пов’язані з тим, що: за наявності всіх умов та підстав щодо проведення екологічної експертизи об’єктів, які становлять підвищену екологічну небезпеку, уповноважені на це органи (суб’єкти) незаконно утримуються від цього; екологічна експертиза проводиться або не уповноваженими на це органами (суб’єктами), або з порушенням порядку (процедури) її проведення тощо.
7. Екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (див. ст.31 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”).
Правила (нормативи) екологічної безпеки являють собою обов’язкові до виконання норми і правила (екологічні нормативи та екологічні стандарти), що визначають допустимі рівні негативного впливу на довкілля та неправомірного використання природних ресурсів.
Екологічні нормативи встановлюються та вводяться в дію Мінекоресурсів і МОЗ України у вигляді науково обґрунтованих лімітів використання природних ресурсів, що не дозволяють порушувати природні процеси в екосистемах і передбачають можливість відновлення вказаних ресурсів, збереження екологічної рівноваги та рекультивації земель.
Чинне законодавство України передбачає такі ліміти щодо використання водних, лісових, рибних ресурсів та надр, атмосферного повітря (при цьому нормативи використання атмосферного повітря для виробничих потреб на сьогодні поки що не розроблені):
а) гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі;
б) гранично допустимі рівні акустичного (шумового), радіаційного, електромагнітного та іншого шкідливого впливу на довкіллі;
в) гранично допустимі концентрації (вміст) шкідливих речовин у продуктах харчування;
г) гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів;
ґ) гранично допустимі обсяги утворення забруднюючих речовин, які відводяться в атмосферне повітря, нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних (транспортних) засобів та допустимі норми шкідливого фізичного впливу на людину цих джерел.
Підприємства, установи, організації та фізичні особи - підприємці зобов’язані відповідно до Порядку проведення та оплати робіт, пов’язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи, затвердженого постановою КМУ від 13 березня 2002 р. № 302, отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та скиди у поверхневі і підземні води.
Дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами являє собою офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам - підприємцям експлуатувати об’єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів гранично допустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну. Такий дозвіл відповідно до п.2 зазначеного Порядку проведення та оплати робіт, пов’язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи, видається на безоплатній основі територіальними органами Мінекоресурсів за погодженням з установами державної санітарно-епідеміологічної служби на термін не менш як п’ять років.
Слід мати на увазі, що згідно з Порядком одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, затвердженим постановою КМУ від 20 червня 1995 р. № 440, обов’язковим є одержання дозволу всіма підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності і видів їхньої діяльності, а також громадянами-підприємцями, які, дотримуючи норми, що гарантують безпеку для здоров’я населення та навколишнього природного середовища, здійснюють виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів. Без цього дозволу провадження зазначеної діяльності забороняється. Дозвіл видається Мінприроди за погодженням з МОЗ, Держнаглядохоронпраці, Мінтрансом, МВС згідно з Переліком отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнологій та інших біологічних агентів, виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізація яких здійснюються за наявності дозволу (Додаток до зазначеного Порядку одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів). При цьому видача дозволів на виробництво та використання пестицидів і агрохімікатів здійснюється в установленому порядку після їх державної реєстрації в Мінприроди (див. п.3 вказаного Порядку одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів в редакції постанови КМУ від 7 травня 1998 р. № 656 та від 16 червня 2004 р. № 769).
Згідно зі ст.22 Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 р. № 39/95-ВР суб’єкти підприємницької діяльності мають отримувати в Мінекоресурсів спеціальний дозвіл (ліцензію) на використання джерел іонізуючого випромінювання. Порядок та умови здійснення дозвільної діяльності у сфері використання додаткових джерел іонізуючого випромінювання, спрямованої на захист інтересів національної безпеки, запобігання перевищенню допустимих норм опромінення людей і забруднення довкілля, а також дотримання вимог режиму нерозповсюдження ядерної зброї, визначаються Законом України “Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії” від 11 січня 2000 р. № 1370-ХIV в редакції від 15 травня 2003 р. № 747-IV, а також Порядком ліцензування окремих видів діяльності у сфері використання ядерної енергії, затвердженим постановою КМУ від 6 грудня 2000 р. № 1782.
Відповідно до ст.6 зазначеного Закону України “Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії” така дозвільна діяльність передбачає:
1) ліцензування окремих видів діяльності у сфері використання ядерної енергії;
2) ліцензування діяльності експлуатуючої організації, тобто призначеної державою юридичної особи, яка:
а) здійснює діяльність, пов’язану з вибором майданчика, проектуванням, будівництвом, введенням в експлуатацію, експлуатацією, зняттям з експлуатації ядерної установки або вибором майданчика, проектуванням, будівництвом, експлуатацією, закриттям сховища для захоронення радіоактивних відходів;
б) забезпечує ядерну та радіаційну безпеку і несе відповідальність за ядерну шкоду на окремому етапі життєвого циклу ядерної установки або сховища для захоронення радіоактивних відходів та видачу цій організації окремих дозволів на виконання певних видів робіт чи операцій на етапах введення в експлуатацію, експлуатації та зняття з експлуатації ядерної установки і на етапах експлуатації та закриття сховища для захоронення радіоактивних відходів;
3) ліцензування діяльності, пов’язаної із здійсненням персоналом безпосереднього управління реакторною установкою атомних електростанцій;
4) обов’язкову сертифікацію джерел іонізуючого випромінювання, елементів, важливих для безпеки ядерних установок, упаковок для зберігання, перевезення та захоронення радіоактивних відходів, транспортних упаковок для перевезення джерел іонізуючого випромінювання і транспортних упаковок для перевезення ядерних матеріалів;
5) державну реєстрацію джерел іонізуючого випромінювання.
Згідно з ч.1, 3 ст.7 Закону України “Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії” та п.2 постанови КМУ “Про затвердження Порядку ліцензування окремих видів діяльності у сфері використання ядерної енергії” від 6 грудня 2000 р. № 1782 в редакції постанови КМУ від 9 серпня 2001 р. № 1006, від 12 вересня 2002 р. № 1362 Державним комітетом ядерного регулювання здійснюється ліцензування таких видів діяльності у сфері використання ядерної енергії:
- проектування ядерної установки або сховища для захоронення радіоактивних відходів;
- переробка уранових руд;
- перевезення радіоактивних матеріалів;
- переробка, зберігання та захоронення радіоактивних відходів;
- виробництво, зберігання, технічне обслуговування джерел іонізуючого випромінювання;
- використання джерел іонізуючого випромінювання;
- підготовка персоналу для експлуатації ядерної установки (за переліком посад та спеціальностей, який визначається КМУ);
- діяльність, пов’язана із забезпеченням фізичного захисту ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання і ядерних установок (щодо переліків видів такої діяльності див. ч.1 ст.7 Закону України “Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії” в редакції від 15 травня 2003 р., а також п.1 зазначеного Порядку ліцензування окремих видів діяльності у сфері використання ядерної енергії в редакції постанови КМУ від 4 лютого 2004 р. № 125).
Вимоги та умови безпеки провадження діяльності з використання джерел іонізуючого випромінювання регулюються також Вимогами та умовами безпеки (ліцензійними умовами) провадження діяльності з використання джерел іонізуючого випромінювання, затвердженими наказом Державного комітету ядерного регулювання України від 2 грудня 2002 р. № 125. Відповідно до цих ліцензійних умов КМУ визначає також виключний перелік джерел іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких звільняється від ліцензування (докладніше див. Перелік джерел іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких звільняється від ліцензування, затверджений постановою КМУ від 1 липня 2002 р. № 912).
Екологічні стандарти в галузі охорони навколишнього природного середовища є обов’язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища, інші питання, пов’язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів (див. ч.1 ст.32 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” в редакції від 6 квітня 2000 р.).
Таким чином, порушення правил екологічної безпеки утворюють дії або бездіяльність, які пов’язані з невиконанням вимог відповідних норм, правил (екологічних нормативів та/або екологічних стандартів), що визначають допустимі рівні негативного впливу на довкілля та неправомірного використання природних ресурсів.
8. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.236, є час вчинення злочину. Так, згідно з диспозицією ст.263 порушення порядку проведення екологічної експертизи та правил екологічної безпеки має бути здійснено під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів.
9. Проектування - це розроблення та затвердження документації (проекту), що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторисних розрахунків та визначає планувальні, архітектурні, інженерні та/або технологічні рішення та конструктивні особливості (властивості) підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів, їх основні параметри (містобудівні, об’ємно-планувальні, конструктивні тощо), вартісні показники та організацію конструювання, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та/або ліквідації цих об’єктів (див., наприклад, ст.1 Закону України “Про архітектурну діяльність” від 20 травня 1999 р. № 687-XIV).
10. Розміщенням підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів є вчинення всіх операцій щодо їх надання (продаж, оренда) для експлуатації у спеціально відведеному згідно з проектною документацією місці, безпечного протягом тривалого часу.
11. Будівництво охоплює спорудження нового об’єкта, реконструкцію, розширення, добудову, реставрацію і ремонт об’єктів та виконання монтажних робіт (див. абз. 4 п.2 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 18 “Будівельні контракти”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 квітня 2001 р. № 205 в редакції наказу від 23 травня 2003 р. № 363).
12. Реконструкцією слід вважати переобладнання існуючих виробничих потужностей, пов’язане з удосконаленням виробництва і підвищенням його техніко-економічного рівня на основі науково-технічних досягнень, що здійснюється за комплексним проектом підприємства з метою збільшення виробничих потужностей, поліпшення якості та зміни номенклатури продукції, поліпшення умов праці та охорони навколишнього природного середовища (див. абз.3 п.46 розд. VIII Правил застосування Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, затверджених постановою ВРУ від 27 червня 1995 р. № 247/95-ВР в редакції від 14 липня 1995 р.).
13. Введення в експлуатацію - це господарські операції (процес), що відображають (відображає) початок використання нових (побудованих, сконструйованих) та/або реконструйованих підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів.
14. Експлуатацією слід вважати використання підприємства, споруди, пересувних засобів та інших об’єктів згідно з їх функціональним призначенням та проведенням необхідних заходів до збереження стану конструкції, при якому вони здатні виконувати задані функції з параметрами, що визначені вимогами технічної документації (див. абз. 8 розд. 2 Правил обстежень, оцінки технічного стану та паспортизації виробничих будівель і споруд, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України та Держнаглядохоронпраці України від 27 листопада 1997 № 32/288).
15. Відповідальність за ст.236 настає лише у випадку, якщо порушення порядку проведення екологічної експертизи та/або порушення правил екологічної безпеки (під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів) заподіяло певні наслідки - загибель людей, екологічне забруднення значних територій або інші тяжкі наслідки.
16. Під загибеллю людей слід розуміти смерть хоча б однієї людини.
17. Екологічне забруднення - це надходження у навколишнє природне середовище речовин та енергії, які завдають або можуть завдати шкоди екологічній рівновазі, життю і здоров’ю людей, привести до знищення або пошкодження природних ресурсів. Причинами екологічних забруднень можуть бути як наслідки природних катаклізмів (переміщення материків, цунамі, виверження вулканів, землетруси, зсуви, ерозія землі, загнивання лісів), так і наслідки діяльності людини. Діяльність людини може носити або антропогенний характер (коли люди забруднюють довкілля самим фактом своєї життєдіяльності), або техногенний характер (забруднення довкілля внаслідок функціонування підприємств, технологічних процесів, випробувань, роботи транспорту, а також промислових та інших екологічних аварій).
Оскільки будь-яка діяльність людини призводить у більшій чи меншій мірі до забруднення довкілля, вагомим при кваліфікації екологічних правопорушень є аналіз причин і характеру забруднень.
Відповідальність за ст.236 настає за техногенні забруднення довкіллі або вчинення діянь (дії чи бездіяльності), які призвели до екологічної аварії. Техногенне забруднення довкілля може бути підставою притягнення до кримінальної відповідальності лише у випадку перевищення суб’єктами господарської діяльності екологічних нормативів (нормативів екологічної безпеки), тобто гранично допустимих концентрацій, гранично допустимих викидів і скидів забруднюючих речовин, гранично допустимих рівнів акустичного або радіаційного забруднення довкілля та ін.
18. Згідно зі ст.1 Закону України “Про планування і забудову територій” від 20 квітня 2000 р. № 1699-III територією вважається частина земної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй географічним положенням, природними та створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором та розташованими під нею надрами.
Вирішення питання про наявність забруднення значних територій належить до компетенції суду з урахуванням фактичних обставин справи, розмірів заподіяної шкоди тощо.
У пункті 8 Постанови ПВСУ “Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля” від 10 грудня 2004 р. № 17 роз’яснюється, що відповідальність за порушення правил екологічної безпеки настає, зокрема, за умови, що воно спричинило екологічне забруднення значних територій. Під таким забрудненням необхідно розуміти істотне погіршення екологічної обстановки внаслідок значного запилення, задимлення, викидів радіоактивних, хімічних, бактеріологічних та інших речовин, що становлять небезпеку для людини, довкілля, матеріальних цінностей тощо. З’ясовуючи питання про те, чи є значною територія, на якій сталося екологічне забруднення, треба враховувати дані про її площу, екологічну унікальність, належність до природно-заповідного фонду чи іншого об’єкта загальнодержавного значення.
19. Поняттям “інші тяжкі наслідки” охоплюються випадки масового захворювання людей, масове знищення об’єктів тваринного або рослинного світу, виснаження природних ресурсів, тривалий простій підприємств тощо.
Під масовим захворюванням людей слід розуміти захворювання значної кількості людей на одній території, що є небезпечними для їх життя і здоров’я або поєднані із стійкою втратою працездатності, зараження епідемічними або інфекційними хворобами кількох осіб, появу відхилень у розвитку дітей, значне зниження тривалості життя, захисних можливостей імунної системи.
Масове знищення об’єктів тваринного або рослинного світу означає:
а) приведення у непридатний стан рослин на великих площах, у великому розмірі або на значну суму;
б) приведення у непридатний або в частково непридатний стан угідь;
в) знищення або приведення у непридатний або в частково непридатний стан врожаю сільськогосподарських рослин у великій кількості або на значну суму;
г) знищення значної кількості тварин;
ґ) знищення посівного матеріалу, земель та насаджень;
д) знищення та отруєння значної кількості риби.
Під виснаженням природних ресурсів слід розуміти їх нераціональне використання, що призвело до зниження продуктивності або невідповідності доступних запасів ресурсів і безпечних умов їх використання, до зменшення стоку поверхневих вод чи скорочення запасів підземних вод.
20. Обов’язковим при кваліфікації злочину, передбаченого ст.236, є встановлення причинового зв’язку між зазначеним діянням та суспільно небезпечним наслідком (наслідками).
21. За особливостями конструкції склад даного злочину є матеріальним. Злочин вважається закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених диспозицією ст.236.
22. Суб’єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини до наслідків, саме ж порушення порядку проведення екологічної експертизи та правил екологічної безпеки є умисним.
Мотивами цього злочину може бути корислива зацікавленість, тобто економія коштів, потрібних для проведення екологічної експертизи та виконання її висновків; економія затрат, необхідних на врахування вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів, або, наприклад, бажання прискорити вирішення згаданих проблем за рахунок скорочення строків на екологічні висновки тощо.
23. Суб’єктом злочину можуть бути службові особи, а також працівники підприємств, установ і організацій, на яких покладені певні обов’язки: проведення екологічної експертизи, врахування в роботі висновків екологічної експертизи, визначення екологічних нормативів, видача дозволів на використання природних ресурсів та на забруднення довкілля, контроль за дотриманням встановлених екологічних нормативів, у тому числі визначених у дозволах на використання природних ресурсів та забруднення довкілля.
Фізична особа може бути суб’єктом злочину, якщо вона займається господарською діяльністю як фізична особа - підприємець або у випадках екологічних аварій і катастроф, які сталися з її вини. У випадках умисного знищення, пошкодження природних ресурсів, що перебувають у чужій власності, якщо це не призвело до наслідків, передбачених ст.236, особою, якій вже виповнилося 14 років, відповідальність за відповідних обставин може наставати за ст.194, 347, 352 або 378.
24. Порушення правил екологічної безпеки, встановлених Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”, можна кваліфікувати таким чином:
- здійснення порушення екологічних вимог щодо розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію і експлуатації підприємств, споруд та інших об’єктів (ст.51 цього Закону) та порушення правил екологічної безпеки транспортних засобів (ст.56 Закону) слід кваліфікувати за ст.236;
- порушення правил охорони навколишнього природного середовища при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин та інших препаратів (ст.52 згаданого Закону) підлягає кваліфікації за ст.239;
- порушення вимог охорони навколишнього природного середовища та шкідливого біологічного впливу (ст.53 Закону) слід кваліфікувати за іншими статтями КК.
25. Притягнення осіб до кримінальної відповідальності за ст.236 не звільняє їх від обов’язку відшкодувати заподіяні збитки. У даному випадку відшкодування виступає своєрідним засобом реалізації міжнародно-правового принципу “забруднювач платить”, закріпленого у ст.66 Конституції України.

Стаття 237. Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення

Ухилення від проведення або неналежне проведення на території, що зазнала забруднення небезпечними речовинами або випромінюванням, дезактиваційних чи інших відновлювальних заходів щодо ліквідації або усунення наслідків екологічного забруднення особою, на яку покладено такий обов’язок, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, -
карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об’єктом даного злочину виступають відносини у сфері захисту населення, яке перебуває на території, що зазнала забруднення небезпечними речовинами або випромінюванням, від негативних наслідків такого забруднення.
2. З об’єктивної сторони злочин характеризується вчиненням одного з двох альтернативних діянь:
- ухилення від проведення дезактиваційних чи інших відновлювальних заходів;
- неналежне проведення дезактиваційних чи інших відновлювальних заходів.
Ухилення - це непроведення (не здійснення) дій щодо усунення або ліквідації наслідків екологічного забруднення, обов’язкових у відповідності з вимогами чинного законодавства або рішеннями уповноважених органів.
Ухилення може полягати: у непроведенні відповідних заходів; знищенні або приховуванні матеріалів, техніки, засобів, устаткування, машин і механізмів, необхідних для ефективної ліквідації шкідливих для довкілля наслідків; невідданні відповідних наказів, розпоряджень або вказівок; залишенні місця події без відповідного дозволу; приховуванні інформації тощо.
Неналежне проведення - це здійснення дезактиваційних чи інших відновлюваних заходів з порушенням чинних вимог, норм, стандартів і правил, що призводить до значного зниження їхньої ефективності і зменшення можливості ліквідації та усунення наслідків екологічного забруднення.
Під територією, що зазнала забруднення небезпечними речовинами або випромінюванням, слід розуміти певну територію України, включаючи її надра і атмосферне повітря, що зазнала негативного впливу випромінювання, речовин, матеріалів, виробів чи відходів виробничої або іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей та за наявності певних факторів можуть заподіяти шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей і тварин або до знищення рослинності.
Небезпечними речовинами слід вважати: гази; легкозаймисті розчини; легкозаймисті тверді речовини; речовини, схильні до самозаймання; речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; речовини, що окислюють; органічні пероксиди, токсичні речовини; інфекційні речовини, корозійні речовини, інші небезпечні речовини та вироби (див. ст.1 Закону України “Про перевезення небезпечних вантажів” від 6 квітня 2000 р. № 1644-ІІІ). Крім цього, до небезпечних речовин відносяться:
а) деякі хімічні речовини - хімічні сполуки і суміші, які під впливом зовнішнього імпульсу здатні до самопоширення з великою швидкістю хімічної реакції з утворенням газоподібних продуктів та виділенням тепла (порох, тротил, амоніти, амонали тощо);
б) їдкі речовини - тобто хімічно активні речовини, що мають подразнюючий, денатуруючий або деструктивний вплив на живі тканини і деякі неорганічні матеріали (зокрема, всі види кислот і лугів);
в) радіоактивні матеріали - природного або штучного походження джерела іонізуючого випромінювання, що перебувають у будь-якому стані або вигляді;
г) ядерні матеріали - будь-які вихідні або спеціально розщеплювальні матеріали (уран, торій, плутоній, інші речовини, що містять одну або декілька їхніх сполук).
Під випромінюванням розуміється виділення джерелами іонізуючого випромінювання електромагнітних або корпускулярних променів.
Під ухиленням від проведення або неналежним проведенням дезактиваційних заходів слід вважати: ухилення від здійснення заходів по виявленню або невиявленню радіаційної обстановки через недбалість або помилкову оцінку; ухилення від організації і здійснення дозиметричного контролю чи його неналежне ведення; неналежне розроблення типових режимів радіаційного захисту; незабезпечення населення засобами індивідуального і колективного захисту, забезпечення неякісними або непридатними засобами чи в недостатній кількості; неналежну організацію і проведення спеціальної обробки або її непроведення взагалі тощо.
Ухиленням від проведення або неналежним проведенням інших відновлювальних заходів щодо ліквідації або усунення наслідків екологічного забруднення є ухилення від проведення або неналежне проведення заходів біологічного, хімічного і медичного характеру.
Ухиленням від проведення або неналежним чином проведенням відновлювальних заходів біологічного характеру слід вважати ухилення від проведення або неналежне проведення комплексу заходів по запровадженню режимів карантину і обсервації, порушення таких режимів, неякісне чи неповне знеуражування осередку ураження, неналежне чи неповне знезаражування людей, тварин, несвоєчасну або недостатню локалізацію зони біологічного ураження, непроведення екстреної і специфічної профілактики, її неякісне чи неповне проведення, недодержування протиепідеміологічного режиму тощо.
Під ухиленням від проведення або неналежним проведенням відновлювальних заходів хімічного характеру розуміється ухилення від проведення або неналежне проведення комплексу заходів по виявленню і оцінці хімічної обстановки, її неправильна оцінка, ухилення від організації і здійснення хімічного контролю чи його неналежне проведення, неналежне розроблення режимів хімічного захисту, незабезпечення засобами індивідуального і колективного захисту, забезпечення неякісними, непридатними засобами чи в недостатній кількості, неналежна організація чи неналежне проведення спеціальної обробки або її непроведення взагалі тощо.
Ухиленням від проведення або неналежним проведенням відновлювальних заходів медичного характеру є розгортання недостатньої кількості лікувальних закладів чи їх нерозгортання взагалі, несвоєчасне застосування або незастосування профілактичних медичних препаратів та санітарно-епідеміологічних заходів, недбалий контроль за якістю харчових продуктів, продовольчої сировини, питної води і джерелами водопостачання чи його відсутність взагалі, відсутність контролю чи неналежний контроль за станом атмосферного повітря і опадів, за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та епідеміологічною ситуацією тощо.
Рішенням органів державної влади, місцевого самоврядування, аварійно-рятувальних служб на відповідних службових осіб можуть покладатись й інші обов’язки щодо ліквідації або усунення наслідків екологічного забруднення.
За певних обставин відповідальність за ст.237 повинні нести особи, які ухиляються від здійснення або неналежно здійснюють: інформування і опитування про екологічне забруднення або екологічний стан на певній території, евакуаційні заходи або заходи з укриття в захисних спорудах тощо.
Ліквідацією наслідків екологічного забруднення є комплекс заходів, спрямованих на припинення дії небезпечних для людей і довкілля факторів, збереження життя і здоров’я людей, тварин, рослинності, а також на локалізацію зон екологічного забруднення і ліквідацію його джерела.
Усуненням наслідків екологічного забруднення вважається комплекс заходів, спрямованих на зменшення впливу небезпечних для довкілля і людей факторів.
3. Передбачений ст.237 склад злочину є матеріальним і вважається закінченим з моменту настання: а) загибелі людей або б) інших тяжких наслідків.
4. Під загибеллю людей слід розуміти загибель хоча б однієї людини.
5. Поняття “інші тяжкі наслідки” є оціночним, воно охоплює випадки настання екологічної катастрофи чи підвищеної екологічної небезпеки, масової загибелі тварин чи знищення рослин, заподіяння значної матеріальної шкоди, підвищеної захворюваності населення, розширення зони ураження небезпечними речовинами чи випромінюванням тощо. Докладніше про зміст поняття “інші тяжкі наслідки” - див. п.19 коментаря до ст.236.
6. З суб’єктивної сторони злочин може характеризуватися як умисною, так і необережною формою вини. Ставлення до наслідків має бути або необережним, або характеризуватись непрямим умислом. У разі якщо стосовно наслідків особа діяла з прямим умислом і бажала їх настання, то її діяння слід кваліфікувати як злочин проти життя або здоров’я особи, власності, національної безпеки України, громадського порядку або безпеки людства.
7. Стаття 237 передбачає обов’язкову наявність спеціального суб’єкта, яким є особа, на яку покладено обов’язок здійснювати дезактиваційні або інші відновлювальні заходи щодо ліквідації або усунення наслідків екологічного забруднення. Такими суб’єктами можуть виступати:
- служ

Читайте також:

1. Cистеми безпеки торговельних підприємств
2. II. Вимоги безпеки перед початком роботи
3. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
4. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
5. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
6. IV. Вимоги безпеки під час роботи на навчально-дослідній ділянці
7. V. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях
8. V. Вимоги безпеки в екстремальних ситуаціях
9. Абіотичні та біотичні небезпеки.
10. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
11. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
12. Аксіоми безпеки життєдіяльності.

Переглядів: 1052