Злочини, що посягають на встановлений порядок використання флори і фауни

Стаття 245. Знищення або пошкодження лісових масивів

1. Знищення або пошкодження лісових масивів, зелених насаджень навколо населених пунктів, вздовж залізниць або інших таких насаджень вогнем чи іншим загальнонебезпечним способом - караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей, масову загибель тварин або інші тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

1. Ліси та інші зелені насадження виконують важливу еколого-економічну функцію. Вони є джерелом сировини для багатьох галузей економіки, мають рекреаційне та санітарно-гігієнічне значення, знижують шум, виступають “фільтрами” атмосферного повітря, продукують кисень, забезпечують ґрунтоутримання і водорегулювання в природі.
2. Об’єктом злочину є порядок використання у господарських, рекреаційних, захисних, санітарно-гігієнічних цілях лісів і зелених насаджень та їх охорони.
3. Предметом злочину є ліс та зелені насадження як об’єкти природи, які можуть бути у власності держави, у комунальній або приватній власності. Ліс та інші зелені насадження є видами рослинного світу.
4. Рослинний світ - це сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території. Об’єктами рослинного світу є дикорослі та інтродуковані судинні рослини несільськогосподарського використання, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби. Судинні рослини - це рослини, в органах яких містяться судини або трахеїди, що проводять воду та мінеральні солі. До них належать дерева, чагарники, трав’янисті рослини.
5. Ліс - це сукупність: рослинності, в якій домінують дерева та чагарники; тварин; мікроорганізмів разом із землею, на якій вони знаходяться; а також інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов’язані і впливають один на одного та на навколишнє природне середовище.
Об’єктом законодавчого регулювання у даній сфері є лісовий фонд України. Його становлять усі ліси на території України, а також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства (див. ст.4 ЛК).
Залежно від форм управління і користування лісові ресурси (технічні, лікарсько-сировинні, харчові та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва) поділяються на державні і місцеві. До лісових ресурсів державного значення належать деревина від рубок головного користування і живиця, а до лісових ресурсів місцевого значення - усе те, що не віднесене до ресурсів державного значення.
Оскільки ліси виконують певні екологічні і господарські функції, законодавство відповідно до цього визначає основні вимоги щодо ведення лісового господарства. Згідно зі ст.34 ЛК це вимоги щодо збереження лісів, охорони їх від пошкодження, захисту від шкідників і хвороб; щодо посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших властивостей лісів з метою охорони здоров’я людей і поліпшення навколишнього природного середовища; щодо безперервного, невиснажливого і раціонального використання лісів для планомірного задоволення потреб виробництва і населення в деревині та іншій лісовій продукції; розширення відтворення, поліпшення природного складу і якості лісів, підвищення їх продуктивності, раціонального використання земельних ділянок лісового фонду; підвищення ефективності лісогосподарського виробництва на основі єдиної технічної політики, досягнень науки і техніки.
Зазначені вимоги забезпечуються: поділом лісів за групами та за категоріями захищеності; встановленням способів рубок і відтворення лісових насаджень, норм використання лісових ресурсів; визначенням системи заходів щодо охорони, раціонального використання та відтворення лісів; здійсненням інших організаційно-технічних заходів згідно з основними вимогами щодо ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів, визначених законодавством України (докладніше про це див. ст.35, 36 ЛК).
6. Лісові масиви - це деревостани та чагарники, що покривають земельні ділянки.
7. Зелені насадження - це деревно-чагарникові рослини і трав’яна рослинність природного або штучного походження. Термін “зелені насадження” найчастіше застосовується як ознака рослинності населених пунктів, перш за все міст і селищ. Це поняття в законодавстві також пов’язується із терміном “зелені зони”. Зелені зони - це земельні ділянки за межами міст та інших населених пунктів, покриті зеленими насадженнями, які виконують рекреаційні, санітарно-гігієнічні та захисні функції.
Земельні насадження - це рослинний світ вздовж транспортних магістралей, водних об’єктів, у містах та інших населених пунктах, навколо еколого-небезпечних об’єктів, який не може бути віднесений до лісів.
8. Об’єктивна сторона злочину характеризується наявністю суспільно небезпечних діянь, що полягають у заподіянні шкоди лісовим масивам чи зеленим насадженням, наслідків у вигляді знищення або пошкодження лісових масивів чи зелених насаджень загальнонебезпечним способом, а також причинового зв’язку між діяннями та наслідками.
9. Знищення лісів та зелених насаджень означає такий негативний вплив на об’єкти природи, який виключає можливість їх цільового використання та виконання ними своїх функцій внаслідок повної непридатності. З лісівницької позиції знищення лісових масивів означає припинення росту деревостанів і чагарників. Знищення лісового масиву означає, що він втратив своє господарське, кліматичне або культурно-естетичне значення.
10. Пошкодження лісових масивів і зелених насаджень - це погіршення їх якості або приведення на якийсь час у стан, непридатний для використання за цільовим призначенням.
11. Знищення та пошкодження лісів, інших зелених насаджень вогнем може бути вчинене як шляхом підпалу, так і в разі необережного поводження з вогнем.
Інші загальнонебезпечні способи - це знищення або пошкодження лісових масивів та зелених насаджень внаслідок хімічних забруднень, затоплення, вибухів, фізичного руйнування транспортними засобами та інших дій, які є небезпечними для життя і здоров’я людей, природних об’єктів або довкілля в цілому.
12. Суб’єктивна сторона злочину характеризується як умислом, так і необережністю.
Знищення або пошкодження лісових масивів з умислом спричинення смерті або тяжких тілесних ушкоджень утворює сукупність злочинів, передбачених ст.245 та ст.115 чи ст.121.
13. Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.
14. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченими ч.2 цієї статті, є: 1) загибель людей, 2) масова загибель тварин та 3) інші тяжкі наслідки.
Під загибеллю людей слід розуміти смерть хоча б однієї людини.
Про поняття масової загибелі тварин та інших тяжких наслідків див. п.19 коментаря до ст.236.

Стаття 246. Незаконна порубка лісу

Незаконна порубка дерев і чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, що заподіяло істотну шкоду, а також вчинення таких дій у заповідниках або на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах -
карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією незаконно добутого.

1. Об’єктом злочину є встановлений порядок раціонального використання лісів, їх охорони та відтворення для теперішніх і майбутніх поколінь.
2. Предметом злочину є дерева і чагарники, що ростуть у лісі і не відділені від коріння (наприклад, ліс, що росте). При цьому не має значення стан насадження - сироростучий або сухостійний.
Дерева - це багаторічні рослини, що мають постійний твердий дерев’янистий стовбур або стебло, яке має гілки і зазвичай виростає до певної висоти. Чагарники - значна, чітко не окреслена територія земної поверхні, покрита змішаною багаторічною дикоростучою рослинністю, що не має чітко вираженого головного стовбура.
Визначення поняття лісу - див. п.5 коментаря до ст.245.
3. З об’єктивної сторони злочин виражається: 1) у незаконній порубці дерев і чагарників, що заподіяло істотну шкоду, а також 2) у вчиненні цих дій у заповідниках або на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, або в інших лісах, що особливо охороняються.
4. Порубка являє собою не тільки відокремлення дерев або чагарників від кореня, але й їх пошкодження до ступеня припинення росту.
Незаконною визнається порубка лісу, яка здійснюється:
а) фізичними особами або представниками юридичної особи без спеціального дозволу (лісорубного квитка, ордера);
б) за наявності спеціального дозволу, але з недотриманням передбачених у ньому вимог щодо території (зони порубки), способу (наприклад, шляхом викорчовування), строків, породи чи об’єму дерев та/або чагарників;
в) уповноваженими на проведення санітарно-оздоровчих заходів (зокрема, вибіркових та/або суцільних санітарних рубок, ліквідації захаращеності) особами, але без дотримання ними вимог, передбачених пп.5-34 Санітарних правил в лісах України, затверджених постановою КМУ від 27 липня 1995 р. № 555.
5. Про поняття об’єктів природно-заповідного фонду див. коментар до ст.240 та ст.252. Іншими особливо охоронюваними лісами є ліси першої групи, що виконують переважно природоохоронні функції (зокрема, захисні, водоохоронні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі), визначені у ст.36 ЛК.
6. Незаконна порубка дерев і чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях вважається закінченим злочином з моменту настання внаслідок цих дій істотної шкоди, а вчинення таких дій у заповідниках або на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах - з моменту відокремлення дерев та/або чагарників від кореня, а також їх пошкодження до ступеня припинення росту.
Істотна шкода незаконної порубки дерев і чагарників визначається у кожному конкретному випадку з урахуванням таких критеріїв: кількості вирубаних дерев та/або чагарників; цінності їх породи; діаметру дерев на пні; групи лісу; розмірів витрат, виділених, наприклад, на засадження території новими рослинами; розмірів шкоди, заподіяної довкіллю.
В останньому випадку шкода, заподіяна незаконною порубкою лісу, обчислюється за таксами, затвердженими постановами КМУ, зокрема постановою “Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству” від 5 грудня 1996 р. № 1464.
На практиці виникають ситуації, коли незаконні порубки дерев допускаються постійними або тимчасовими лісокористувачами при здійсненні рубок виділеного лісосічного фонду або веденні лісового господарства. У даному випадку за рубку дерев на непризначених для цього ділянках, рубку без лісорубного квитка (ордера) або не в такій кількості і не тих дерев, що зазначені в матеріалах відведення, а також за пошкодження цих дерев до ступеня припинення росту розмір завданих збитків визначається відповідно до глави 8 Правил відпуску деревини на пні в лісах України, затверджених постановою КМУ від 29 липня 1999 р. № 1378 (зокрема, десятикратна таксова вартість незаконно зрубаної або пошкодженої деревини). Крім того, у таких випадках необхідно надавати юридичну оцінку діям відповідальної службової особи підприємства-лісокористувача.
7. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини.
8. Суб’єктом даного злочину є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.
Вчинення службовими особами незаконної порубки лісу, внаслідок чого заподіяно істотну шкоду, охоплюється ст.246 і додаткової кваліфікації за ч.1 ст.364 не потребує.
Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, утворюють сукупність злочинів, передбачених ст.246 та ч.2 ст.364.
Незаконна порубка лісу, вчинена службовими особами при перевищенні влади або службових повноважень, утворює сукупність злочинів, передбачених ст.246 та ст.365.

Стаття 247. Порушення законодавства про захист рослин

Порушення правил, установлених для боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, та інших вимог законодавства про захист рослин, що спричинило тяжкі наслідки, -
карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

1. Суспільна небезпечність порушення законодавства щодо правил боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, а також щодо їх захисту полягає в тому, що дане порушення посягає на встановлений порядок захисту рослинного світу, який складає невід’ємну частину людського існування. Рослинний світ є харчовим продуктом як людей, так і тварин. Він містить великий фіто-санітарний та оздоровчий потенціал, який використовується людьми та тваринами. Розповсюдження шкідників та поширення збудників хвороб створюють безпосередню загрозу рослинам, а опосередковано це може впливати на економічну систему держави в цілому.
2. Об’єктом цього злочину є встановлений порядок боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, а також порядок захисту рослин.
3. Предмет злочину - сукупність дикорослих дерев та природних рослинних угруповань усіх видів несільськогосподарського призначення, судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, грибів, а також їх місцезростання.
4. Об’єктивна сторона злочину характеризується діяннями у таких формах:
- порушення правил, установлених для боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, із спричиненням тяжких наслідків;
- порушення інших вимог законодавства про захист рослин, що спричинило тяжкі наслідки.
5. Шкідники рослин - це види тварин, комах, кліщів, мікроорганізмів, здатних заподіяти шкоду рослинам, чагарникам, деревам та продукції рослинного походження, збитки від якої економічно доцільно відвернути.
6. Хвороби рослин - порушення нормального обміну речовин у рослинах під впливом фітопатогенів (вірусів, бактерій, грибів) або несприятливих умов навколишнього середовища.
7. З метою обмеження розплодження шкідників та поширення збудників хвороб рослин, які можуть завдати значної шкоди рослинам або рослинній продукції, встановлюється спеціальний правовий режим (карантин), що передбачає систему державних заходів, спрямованих на захист рослин.
Захист рослин - комплекс організаційно-господарських, агротехнічних, селекційних, фізичних, біологічних, хімічних та інших методів, засобів та спеціальних заходів, спрямованих на захист рослинного світу від шкідників, хвороб та бур’янів.
Основними вимогами законодавства щодо захисту рослин є: додержання технології вирощування рослин, екологічне та економічне обґрунтування доцільності захисту рослин від шкідливих організмів, обов’язковість здійснення заходів щодо захисту рослин, суворе додержання регламентів зберігання, транспортування та застосування засобів захисту рослин, збереження корисної флори і фауни, недопущення пошкодження рослин, погіршення їх стану та забруднення продукції рослинного походження і довкілля надмірною кількістю засобів захисту рослин.
8. Склад даного злочину - матеріальний. Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків.
9. Питання про визнання наслідків тяжкими має вирішуватись у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. При цьому обов’язковому врахуванню підлягає: характер шкоди, заподіяної рослинному світу; розмір збитків, що є наслідком зараження хворобами або загибелі значної частини лісу чи посівів, насаджень інших культур тощо.
10. Диспозиція ст.247 є бланкетною, тому необхідно встановити, які конкретно правила, встановлені для боротьби з хворобами і шкідниками рослин, порушив суб’єкт і які з них є причиною настання тяжких наслідків.
11. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною щодо порядку боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, а також щодо захисту рослин і непрямим умислом чи необережністю - щодо настання тяжких наслідків.
12. Суб’єктом злочину можуть бути як фізичні осудні особи, які досягли 16-річного віку, так і службові особи, на яких покладені обов’язки по здійсненню заходів щодо дотримання спеціальних правил боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, а також інших вимог законодавства про захист рослин (державні інспектори з карантину рослин, головні та провідні спеціалісти та спеціалісти усіх категорій прикордонних областей тощо).
Слід мати на увазі, що на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності проводяться роботи, пов’язані із захистом рослин. Їх, зокрема, виконують працівники, які пройшли відповідну спеціальну підготовку з технології захисту рослин, і тільки під безпосереднім керівництвом спеціалістів із захисту рослин.
Спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері захисту рослин повинні сприяти громадянам, яким належать земельні ділянки на праві власності або на праві користування і які займаються вирощуванням рослин.

Стаття 248. Незаконне полювання

1. Порушення правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду, а також незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, або полювання на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України, -
караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією знарядь і засобів полювання та всього добутого.
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені службовою особою з використанням службового становища, або за попередньою змовою групою осіб, або способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу, або з використанням транспортних засобів, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, -
караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією знарядь і засобів полювання та всього добутого.

1. Об’єктом злочину є порядок забезпечення охорони, раціонального використання та відтворення диких звірів і птахів.
2. Предметом злочину є дикі звірі і птахи, що охороняються законом і знаходяться в стані природної волі, а також утримуються у напіввільних умовах або у неволі в межах угідь державних мисливських господарств.
Мисливське господарство - сфера суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського спорту і мисливського собаківництва (див. абз. 6 ст.1 Закону України “Про мисливське господарство і полювання” від 22 лютого 2000 р. № 1478-ІІІ).
Мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства (див. абз. 10 ст.1 Закону України “Про мисливське господарство і полювання”).
Крім цього, в абз. 8 ст.1 зазначеного Закону України “Про мисливське господарство і полювання” визначається, що мисливськими тваринами є дикі звірі та птахи, що можуть бути об’єктами полювання. У свою чергу, утримання мисливських тварин може здійснюватись у напіввільних умовах та у неволі. У першому випадку утримання мисливських тварин у напіввільних умовах - це утримання набутих в установленому порядку мисливських тварин у штучно створених умовах, в яких вони живляться переважно природними кормами, але не мають можливості вільно переміщуватися за межі штучно ізольованої ділянки мисливського угіддя. У другому випадку утримання мисливських тварин здійснюється у відповідних спорудах, де вони не мають можливості живитися природними кормами та самостійно виходити за межі таких споруд (див. абз.16, 17 ст.1 Закону України “Про мисливське господарство і полювання”).
До мисливських звірів належать, зокрема, зубри, лосі, олені (благородні, плямисті), лані, муфлони, козулі, кулани, кабани, хутрові звірі (у т.ч. зайці-русаки, білки, байбаки, лисиці, вовки, єнотовидні собаки, норки вільні, борсуки, видри, куниці, тхори чорні, коти лісові, рисі, ведмеді, ондатри, дикі кролики, бобри, нутрії, горностаї), перната дичина - фазани, сірі куріпки, качки, перепілки, глухарі, тетеруки, рябчики, гуси, лебеді, лиски, кулики, голуби тощо (див., наприклад, розд. ІІІ (“Чисельність, розселення і добування мисливських тварин”) Форми № 2-ТП - (мисливство), затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 6 червня 2003 р. № 166; Типовий договір про умови ведення мисливського господарства, затверджений наказом Міністерства лісового господарства України від 12 грудня 1996 р. № 153).
3. З об’єктивної сторони злочин виражається у трьох формах:
- порушення правил полювання, якщо це заподіяло істотну шкоду;
- незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях та об’єктах природно-заповідного фонду;
- полювання на звірів, птахів чи на інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України.
4. Відповідно до абз. 12 ст.1 Закону України “Про мисливське господарство і полювання” полюванням визнаються дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах. Від полювання слід відрізняти мисливство - вид спеціального використання тваринного світу шляхом добування мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь (абз.5 цього ж Закону).
5. Згідно зі ст.12 Закону України “Про мисливське господарство і полювання” право на полювання в межах визначених для цього мисливських угідь мають громадяни України, які досягли 18-річного віку, одержали в установленому порядку дозвіл на добування мисливських тварин та інші документи, що засвідчують право на полювання. Полювання з використанням вогнепальної мисливської зброї дозволяється лише особам, які в установленому порядку одержали дозвіл органу внутрішніх справ на право користування цією зброєю. До полювання прирівнюється: перебування осіб у межах мисливських угідь, у тому числі на польових і лісових дорогах (крім доріг загального користування), з будь-якою стрілецькою зброєю або з капканами та іншими знаряддями добування звірів і птахів, або з собаками мисливських порід чи ловчими звірами і птахами, або з продукцією полювання; перебування осіб на дорогах загального користування з продукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю.
Документами на право полювання є: посвідчення мисливця; щорічна контрольна картка обліку добутої дичини і порушень правил полювання з відміткою про сплату державного мита; дозвіл на добування мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка тощо); відповідний дозвіл на право користування вогнепальною мисливською зброєю; паспорт на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів з відміткою про допуск до полювання у поточному році у разі їх використання під час полювання. Зазначені документи мисливець зобов’язаний мати під час здійснення полювання, транспортування або перенесення продукції полювання і пред’являти їх на вимогу осіб, уповноважених здійснювати контроль у галузі мисливського господарства та полювання. Посвідчення мисливця та щорічна контрольна картка обліку добутої дичини і порушень правил полювання видаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання або його місцевими органами у порядку, встановленому КМУ. Розмір державного мита, а також порядок стягнення платежів за видачу посвідчення мисливця та щорічної контрольної картки обліку добутої дичини і порушень правил полювання встановлюються у порядку, передбаченому законодавством. Розмір плати за видачу посвідчення мисливця та щорічної контрольної картки обліку добутої дичини і порушень правил полювання встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань фінансів.
Полювання може здійснюватися такими способами: індивідуальне полювання; колективне полювання; колективне полювання з нагоничами (облавне полювання). Полювання може здійснюватися з використанням: мисливської вогнепальної зброї; собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів (за наявності паспортів на них з допуском до полювання у поточному році); сіток і пасток для відлову тварин живцем; пасток для добування хутрових звірів з науковою метою та для переселення; вишок; пахучих неотруйних приманок. Полювання може здійснюватися з мисливською зброєю, що належить іншій фізичній особі, лише в її присутності і за наявності у мисливця та власника зброї відповідних дозволів, виданих органом внутрішніх справ (див. ст.14, 15 Закону України “Про мисливське господарство і полювання”).
Добування мисливських тварин здійснюється за дозволом - ліцензією або відстрільною карткою. За ліцензією здійснюється полювання на кабана, лань, оленів благородного та плямистого, козулю, лося, муфлона, білку, бабака, бобра, нутрію вільну, ондатру, куниць лісову та кам’яну, норку американську, тхора лісового. За відстрільною карткою здійснюється полювання на пернату дичину, кроля дикого, зайця-русака, єнотовидного собаку, вовка та лисицю. Добування вовка дозволяється здійснювати також за наявності у мисливця ліцензії або відстрільної картки на добування інших мисливських тварин. Ліцензії видаються мисливцям користувачем мисливських угідь, який отримує їх у спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання або визначеному ним органі. Відстрільні картки видаються мисливцям користувачем мисливських угідь. Ліцензії та відстрільні картки видаються мисливцям із зазначенням у них терміну та місця здійснення полювання з урахуванням лімітів добування мисливських тварин та пропускної спроможності мисливських угідь (див. ст.17 Закону України “Про мисливське господарство і полювання” в редакції від 20 квітня 2004 р.).
Полювання може здійснюватися у такі строки: на норця великого, качок (крім гоголя, черні білоокої, савки, огара, галагаза, гаги звичайної, лутка, крохалів), лиску, курочку водяну, пастушка, куликів (крім кулика-сороки, ходуличника, шилодзьобки, кроншнепів, чайки, лежня, дерихвостів, поручайника, крем’яшника, чорниша, перевізника, фіфі, зуйків морського, малого, великодзьобого, галстучника), голубів (крім голуба-синяка) - у серпні - грудні; на гусок: сіру, білолобу велику, гуменника - у серпні - січні; на куріпку сіру, кеклика, фазана, рябчика, тетерука - у жовтні - грудні; на перепела - у серпні - жовтні; на самця козулі - з 1 травня по грудень включно; на самців кабана, лані, оленів благородного та плямистого, лося, муфлона - у серпні - січні; на самок кабана, лані, оленів благородного та плямистого, козулі, лося і муфлона та на молодняк (до двох років) зазначених видів - у вересні - січні; на білку, нутрію вільну, єнотовидного собаку, лисицю, куниць лісову і кам’яну, тхора лісового - з 15 жовтня по лютий включно; на бобра, ондатру, норку американську - з 1 листопада по лютий включно; на кроля дикого і зайця-русака - з 1 листопада по січень включно; на бабака - у липні - вересні. Полювання протягом мисливського сезону може здійснюватися в усі дні тижня. Строки полювання (конкретна дата відкриття та закриття полювання на той чи інший вид мисливських тварин, дні полювання) та порядок його здійснення визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, з іншими заінтересованими центральними і місцевими органами виконавчої влади, що доводиться до відома користувачів мисливських угідь і громадськості (див. ст.19 Закону України “Про мисливське господарство і полювання”).
Відповідно до ч.1 ст.20 цього Закону з метою раціонального використання мисливських тварин, охорони диких тварин, а також середовища їх перебування забороняється:
- полювання без належного на те дозволу, а саме: без документів, визначених ст.14 даного Закону; полювання на тварин, які не зазначені у дозволах на добування мисливських тварин або понад встановлену в цих дозволах норму;
- полювання в заборонених для цього місцях, а саме: на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, де це заборонено відповідно до положень про них; на відтворювальних ділянках; у межах населених пунктів (сіл, селищ, міст), за винятком випадків, передбачених рішеннями Ради міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад; в угіддях, не зазначених у дозволі; на відстані ближче ніж 200 метрів від будівель населеного пункту та окремо розташованих будівель, де можливе перебування людей;
- полювання у заборонений час, а саме: у не дозволені для полювання строки на відповідні види тварин; у темний період доби (пізніше години після заходу сонця і раніше години до його сходу);
- полювання із застосуванням або використанням заборонених знарядь та забороненими способами, а саме: клеїв, петель, підрізів, закотів, гачків, самострілів, ловчих ям; отруйних та анестезуючих принад; живих сліпих чи знівечених тварин як принади; звуковідтворювальних приладів та пристроїв; електричного обладнання для добування тварин; штучних світлових джерел, приладів та пристроїв для підсвічування мішеней, у тому числі приладів нічного бачення; дзеркал та інших пристроїв, що осліплюють тварин; вибухових речовин; з під’їзду на авто- і мототранспорті, а також на плавучих засобах з працюючим двигуном; з літаків та вертольотів; немисливської (у тому числі військової) вогнепальної, пневматичної та іншої стрілецької зброї, а також нарізних вкладок, напівавтоматичної або автоматичної зброї з магазинами більш як на два патрони; руйнування жител тварин, бобрових загат, гнізд птахів; газу та диму; заливання нір звірів; а також: на тварин, які зазнають лиха (переправляються водою або по льоду, рятуються від пожежі, повені тощо); на пернату дичину з нарізною вогнепальною зброєю; на хутрових звірів (крім вовка) з нарізною вогнепальною зброєю калібром більш як 5,6 міліметра; на копитних тварин з використанням малокаліберної гвинтівки під патрон кільцевого запалювання або набоїв, споряджених картеччю чи шротом; полювання з мисливськими собаками, ловчими звірами і птахами без наявності на них паспорта з допуском до полювання;
- транспортування або перенесення добутих тварин чи їх частин без відмітки цього факту у дозволі на їх добування;
- допускання собак у мисливські угіддя без нагляду;
- полювання з порушенням установленого для певної території (регіону, мисливського господарства, обходу тощо) порядку здійснення полювання;
- полювання на заборонених для добування тварин;
- збирання яєць птахів, загиблих тварин або їх частин, руйнування, нищення або псування штучних гніздищ, солонців, годівниць для звірів і птахів, посівів кормових рослин, мисливських вишок, вказівних знаків, відповідних вивісок та інших атрибутів мисливського господарства.
При цьому в ч.2 ст.20 Закону України “Про мисливське господарство і полювання” дії, зазначені в пунктах 1-8 цієї статті, відповідно кваліфікуються як незаконне полювання.
Незаконним слід визнавати й полювання, яке здійснюється з недотриманням передбачених у дозволі на добування мисливських тварин (ліцензії, відстрільній картці тощо) умов щодо строку (часу (наприклад, забороненого), періоду), території (регіону, місця) мисливських угідь (мисливських господарств), способу, знарядь, виду (видів) мисливських тварин тощо.
6. Питання про заподіяння порушенням правил полювання істотної шкоди вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи. При цьому слід враховувати такі критерії: вартість та кількість здобутих або знищених звірів і птахів, особливу цінність їх популяцій (у випадку знищення), екологічну цінність фауни, незначну поширеність виду (видів) мисливських звірів у конкретній місцевості, зміни умов існування, трудність їх відтворення тощо.
Визначаючи розмір шкоди, слід виходити із затверджених наказом Міністерства лісового господарства України та Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 12 березня 1996 р. № 24/32 такс для нарахування розміру стягнення за збитки, заподіяні незаконним добуванням або знищенням диких звірів і птахів (крім видів, занесених до Червоної книги України), їх жител, біотехнічних споруд.
7. Про поняття природно-заповідного фонду див. п.10 коментаря до ст.240, а про поняття територій та об’єктів природно-заповідного фонду - коментар до ст.252.
8. Здійснення незаконного полювання в заповідниках чи на інших територіях та об’єктах природно-заповідного фонду або полювання на звірів, птахів чи інші види тварин, що занесені до Червоної книги України, тягне за собою кримінальну відповідальність незалежно від заподіяних наслідків.
9. Червона книга України є офіційним державним документом, який містить перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу та заходи щодо їх збереження і відтворення. Червона книга є основою для розроблення та реалізації програм (планів дій), спрямованих на охорону та відтворення рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до неї. Об’єктами Червоної книги України є рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, види тваринного і рослинного світу, які постійно або тимчасово перебувають (зростають) у природних умовах у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони (див. ст.3, 4 Закону України “Про Червону книгу України” від 7 лютого 2002 р. № 3055-ІІІ).
Залежно від стану та ступеня загрози зникнення видів тваринного і рослинного світу, що заносяться до Червоної книги України, вони поділяються на такі категорії:
- зниклі - види, про які після неодноразових пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших відомих та можливих місцях поширення, відсутня будь-яка інформація про наявність їх у природі чи спеціально створених умовах;
- зниклі в природі - види, які зникли в природі, але збереглися у спеціально створених умовах;
- зникаючі - види, які перебувають під загрозою зникнення у природних умовах і збереження яких є малоймовірним, якщо триватиме дія факторів, що негативно впливають на стан їх популяцій;
- вразливі - види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії зникаючих, якщо триватиме дія факторів, що негативно впливають на стан їх популяцій;
- рідкісні - види, популяції яких невеликі і на даний час не належать до категорії зникаючих чи вразливих, хоча їм і загрожує небезпека;
- неоцінені - види, про які відомо, що вони можуть належати до категорії зникаючих, вразливих чи рідкісних, але ще не віднесені до неї;
- недостатньо відомі - види, які не можна віднести до жодної із зазначених категорій через відсутність необхідної повної і достовірної інформації.
При цьому слід мати на увазі, що згідно з ч.2 ст.13 зазначеного Закону України “Про Червону книгу України” Національною комісією з питань Червоної книги України можуть бути внесені пропозиції про встановлення й інших категорій видів тваринного і рослинного світу, що заносяться до Червоної книги України.
Підставою для занесення видів тваринного і рослинного світу до Червоної книги України є наявність достовірних даних про чисельність популяцій та їх динаміку, поширення і зміни умов існування, що підтверджують необхідність вжиття особливих термінових заходів для їх збереження та охорони.
Спеціальне використання (добування) об’єктів Червоної книги України здійснюється у виняткових випадках лише у наукових і селекційних цілях, у тому числі для розмноження, розселення і розведення у штучно створених умовах, а також для відтворення популяцій за дозволом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів на підставі рішень Національної комісії з питань Червоної книги України, прийнятих відповідно до її повноважень.
10. Злочин вважається закінченим:
- у разі порушення правил полювання (вчинення злочину у першій формі) - з моменту заподіяння істотної шкоди (матеріальний склад злочину);
- у разі вчинення злочину у другій формі - з моменту вчинення дій, що утворюють незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях та об’єктах природно-заповідного фонду (формальний склад злочину);
- у разі вчинення злочину у третій формі - з моменту полювання на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України (формальний склад злочину).
11. Суб’єктивна сторона злочину в його першій формі характеризується умислом щодо діяння та непрямим умислом або необережністю - щодо наслідків у вигляді заподіяння істотної шкоди, а в другій та третій формах - лише прямим умислом.
12. Суб’єктами злочину є особи, які досягли 16-річного віку. Це можуть бути громадяни України, громадяни іноземних держав, особи без громадянства.
Іноземці можуть здійснювати полювання на території України відповідно до Правил організації полювання та надання послуг іноземним туристам-мисливцям, затверджених наказом Державного комітету лісового господарства України від 9 вересня 1999 р. № 83 (в редакції наказу від 8 вересня 2000 р. № 101).
13. Кваліфікуючими ознаками, передбаченими ч.2 ст.248, є вчинення вказаних у ч.1 діянь, якщо вони здійснені:
- службовою особою з використанням службового становища;
- за попередньою змовою групою осіб;
- способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу;
- з використанням транспортних засобів;
- особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.
Про поняття службової особи та групи осіб за попередньою змовою див., відповідно, коментар до ст.364 та 32.
До способів масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу відноситься застосування під час полювання автоматичної зброї, вибухових пристроїв, а також спеціальних устаткувань, приладів, здатних виділяти отруйні речовини, тощо.
Полювання з використанням транспортних засобів означає, що будь-яке повітряне судно, плавучий, авто- та мототранспортний засіб тощо використовується для добування звірів і птахів (наприклад, для їх вистежування, переслідування та відстрілу з борту вертольота, для розкидування вибухових пристроїв тощо). З приводу визначення змісту поняття “повітряне судно” див. п.6 коментаря до ст.243.
Вчинення злочину особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст.248, має місце тоді, коли незаконне полювання здійснюється особою, яку вже було засуджено за цей злочин, і судимість з неї не знята і не погашена у встановленому законом порядку.
14. Про специфіку конфіскації знарядь і засобів полювання та всього добутого див. п.3 коментаря до ст.388.

Стаття 249. Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом

1. Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, якщо воно заподіяло істотну шкоду, -
карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією знарядь і засобів промислу та всього добутого.
2. Ті самі діяння, якщо вони вчинені способом масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, -
караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією знарядь і засобів промислу та всього добутого.

1. Об’єктом злочину є порядок раціонального використання, відтворення та охорони риб та інших водних тварин.
2. Предметом злочину є водні живі ресурси, тобто організми, їх частини, популяції або будь-які інші біотичні компоненти екосистем (динамічних комплексів угрупувань рослин, тварин і мікроорганізмів, а також їх неживого навколишнього середовища, взаємодіючих як єдине функціональне ціле), життя яких постійно або на окремих стадіях розвитку неможливе без перебування (знаходження) у воді та які мають фактичну або потенційну користь або цінність для людства. Це, зокрема: прісноводні, морські, анадромні риби на всіх стадіях розвитку; круглороті; морські ссавці; водні безхребетні, у тому числі молюски головоногі, черевоногі, двостулкові; ракоподібні, черв’яки, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, інші водні тварини; водорості, вищі водні рослини, які мають промислове значення (див.: абз.3 п.3 Тимчасового порядку ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затвердженого постановою КМУ від 28 вересня 1996 р. № 1192; абз.8 п.2 Правил промислового рибальства в рибогосподарських водних об’єктах України, затверджених наказом Державного комітету рибного господарства України від 18 березня 1999 р. № 33).
3. З об’єктивної сторони злочин характеризується сукупністю таких ознак:
- діяння у формі незаконного заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом;
- суспільно небезпечні наслідки у вигляді істотної шкоди;
- причиновий зв’язок між зазначеним діянням і наслідками.
4. Поняття “промисел” охоплює вилучення (вилов, добування, збирання) риби і водних звірів, які перебувають у стані природної волі, із природного середовища з використанням будь-яких спеціальних промислових знарядь лову (наприклад, сіток, неводів, тралів, пасток, якими здійснюється промисловий лов). Промислом може бути визнаний як одиничний акт добування водних живих ресурсів, так і сукупність дій.
5. Незаконність заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом означає, що вилов риби і водних звірів із природного середовища здійснюється:
1) фізичними особами або представниками юридичної особи без спеціального дозволу (зокрема, ліцензії на вилов риби, яка видається згідно з Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності, пов’язаної з промисловим виловом риби на промислових ділянках рибогосподарських водойм, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств, затвердженими наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства аграрної політики України від 14 листопада 2001 р. № 132/336);
2) за наявності ліцензії, але з недотриманням передбачених в ній вимог щодо строку, місця вилову (водного об’єкта), знарядь лову, квоти (частки ліміту, яка виділяється ліцензіату), ліміту (дозволеного обсягу вилучення риби з природного середовища), приймального пункту, приймального судна (тобто приміщення (судна), пристосованого (відповідно до санітарних, технологічних норм) для приймання вилученої посортованої за видами риби, для її подальшого зберігання);
3) будь-якими особами у заборонений час, тобто тоді, коли промисел водних живих ресурсів заборонений:
а) взагалі (наприклад, відповідно до підпункту 4.10 п.4 зазначених Правил любительського і спортивного рибальства забороняється любительський лов таких видів водних ссавців, риб і водних безхребетних: дельфінів, тюленів, усіх видів осетрових та їх гібридів, лосося, камбали-калкан (в Чорному морі), вирезуба, кутума, шемаї (в Чорноморському регіоні), річкової міноги, форелі, харіуса, чопа, рибця звичайного, вусача (крім нижнього Дніпра), минька, всіх видів крабів, устриць та інших видів, занесених до Червоної книги України; крім цього, згідно з п.2 Режиму промислового рибальства в басейні Чорного моря у 2004 році, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 24 березня 2004 р. № 103, забороняється промисловий вилов осетрових видів риб і їх гібридів у басейні Чорного моря);
б) у строки, на які встановлено заборону для вилову водних живих ресурсів (наприклад, відповідно до п.7 зазначеного Режиму промислового рибальства в басейні Чорного моря у 2004 р. заборона на вилов калкана під час нересту у виключній (морській) економічній зоні і в районі дії управління Одесарибвод визначається з 1 по 30 травня (при цьому в період нерестової заборони забороняється спеціалізований промисел калкана сітками, а у внутрішніх морських та територіальних водах (крім районів селищ Морське - Алушта, мис Аю-Даг - мис Сарич, о. Зміїний) також промисел шпрота і мерланга різноглибинними тралами, катрана сітками і наживними гачками); згідно з п.16 цього Режиму забороняється промисел пелінгаса сітками у період з 15 червня по 15 вересня у Чорному морі на північ від лінії, що з’єднує мис Тарханкут з Дністровсько-Царгородським маяком; згідно з підпунктом 10.1 п.10 зазначених Правил промислового рибальства в рибогосподарських водних об’єктах України забороняється промисел протягом усього року у дніпровських водосховищах та річках, що в них впадають: Київському (перед гирлом р. Тетерів на ділянці, обмеженій з боку водосховища лінією, яка проходить від південного краю с. Страхолісся по водній межі Дніпровсько-Тетерівського державного лісомисливського господарства на північну околицю с. Сухолуччя і далі вгору до гирла річки Тетерів; р. Тетерів - від гирла до с. Приборськ; р. Уж - на ділянці від гирла до с. Поліське; р. Прип’ять - у межах іхтіологічного заказника місцевого значення “Прип’ятський”), Канівському (на відстані 5 км вниз рікою від греблі Київської ГЕС; у затоці Річище вниз рікою від греблі Київської ГЕС до Гатки, а в районі м. Києва від пригребельного забороненого простору до гирла р. Павлівка, включаючи затоки і р. Десна від гирла до затоки Погрібська стариця; у затоці урочища Галерне на всьому протязі від гирла до верхньої межі садкового господарства ТЕЦ-5; р. Десна - в районі пристані м. Новгород-Сіверський в межах іхтіологічного заказника місцевого значення “Кам’яна гряда”) та ін.).
Згідно з абз. 29 п.2 названих Правил промислового рибальства в рибогосподарських водних об’єктах України особи, які відповідають за вилучення водних живих ресурсів у складі виробничих підрозділів користувача (судно, ланка, дільниця, бригада тощо), повинні отримувати промисловий квиток.
Забороненими слід визнавати ті знаряддя лову, якими взагалі не дозволяється користуватися або які не дозволяється використовувати для промислу певних видів водних живих ресурсів. Наприклад, любительський лов риби в зимовий період (від льодоставу до скресання криги) дозволяється зимовими вудками з блешнею вертикального блесніння з гачком не більше № 10, мормишкою, наживною і живцевою снастями із загальною кількістю гачків:
а) на водоймах загального користування, а також тих, що закріплені за громадськими об’єднаннями - не більше п’яти на рибалку;
б) на водоймах, де впроваджене платне рибальство - не більше десяти на рибалку.
Підводне полювання на риб дозволяється лише гарпунними рушницями без застосування аквалангів та інших автономних дихальних приладів (підпункти 4.2 та 4.3 п.4 названих Правил любительського і спортивного рибальства). В іншому випадку для запобігання загибелі молоді осетрових риб і збереження їх запасів у 2004 р. забороняється промисловий лов:
а) пелінгаса зябровими сітками у 12-мильній прибережній зоні від паралелі 46° 00ў півн. широти до кінцевої частини коси Обіточної;
б) судака зябровими сітками в Азовському морі та Таганрозькій затоці.
Дозволяється ведення промислу бичків:
а) механізованими драгами в Азовському морі уздовж українського узбережжя від кінцевої частини Бердянської коси до маяка острова Бирючий на віддаленні від берега до 30 миль, на акваторії, обмеженій на заході лінією “мис Зюк-мая острова Бирючий”, на сході - лінією “кінцева частина Бердянської коси - буй Єленінської банки (46° 35,7ў півн. ш., 37° 24,3ў східн.д.) - буй Железинської банки (46° 13,5ў півн. ш., 37° 25,0ў східн. д.)” - з 15 серпня по 30 листопада; загальна кількість механізованих драг становить у сумі 35 одиниць для Української та Російської сторін;
б) підйомними пастками у прибережній 1,5-км зоні від с. Каменське до миса Хроні та у Керченській протоці - з 15 серпня по 30 листопада;
в) ручними, напівмеханізованими драгами, волокушами, ятерами уздовж українського узбережжя Азовського моря від Керченської протоки до кінця Бердянської коси - з 15 серпня по 30 листопада;
г) ятерами в Обіточній затоці - з 1 березня по 30 квітня (див. п.3 та підпункт 9.1 п.9 Режиму промислового рибальства в басейні Чорного моря у 2004 р.).
6. Питання про заподіяння істотної шкоди вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи. При цьому слід враховувати такі критерії: вартість предмета незаконного вилову, кількість добутого, особливу цінність порід риби, екологічну цінність фауни, трудність відтворення певної породи, знищення місць нересту тощо.
7. Злочин є закінченим з моменту заподіяння внаслідок незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом істотної шкоди.
8. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною або необережною формою вини.
9. Суб’єктами злочину є особи, які досягли 16-річного віку. Це можуть бути громадяни України, громадяни іноземних держав, особи без громадянства.
10. Кваліфікуючими ознаками, передбаченими ч.2 ст.249, є вчинення злочину:
1) способом масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу;
2) особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.
До способів масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу відноситься застосування під час зайняття незаконним рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом таких засобів, які здатні заподіяти загибель значної кількості водних живих ресурсів, зокрема: автоматичної зброї, вибухових пристроїв, а також спеціальних устаткувань, приладів, здатних проводити електрострум, виділяти отруйні речовини, тощо.
Не можна визнавати способами масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу використання під час зайняття незаконним рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом ставних неводів, ятерів, закидних неводів, волокуш, турбуків, трандад, лапташ, підйомних пасток, кошильних і кільцевих неводів, різноглибинних тралів (включаючи близнюкові), драги Хижняка, ручних, механізованих та напівмеханізованих драг тощо, оскільки дані прилади, пристрої та устаткування мають цільовим призначенням не масове знищення окремих (або всіх) видів тваринного світу, а саме їх вилучення (вилов, добування, збирання) із водних об’єктів. Вони можуть бути лише пристосовані (зокрема, шляхом зміни конструкції) для вилучення (вилову, добування, збирання) риби, звірів чи інших видів тваринного світу в обсягах, що є більшими за встановлені.
Наприклад, згідно з підпунктами 9.3 та 9.4 п.9 зазначеного Режиму промислового рибальства в басейні Чорного моря у 2004 р. мінімально допустимий розмір вічка:
а) у бичкових драгах і волокушах у матні та приводах повинен становити 18 мм, у крилах - 20 мм;
б) у ставних неводах, каравках, ятерах, підйомних пастках для лову бичків у котлі, бочці, дворі, крилах - 18 мм. А висота приводів бичкової драги повинна бути біля матні не більше 2 м (у посадці), висота крил біля клячів (у джгуті) - 1,4 м; довжина - не більш 45 м у посадці, з обов’язковою посадкою матні на нерозтяжні пожилини з вихідним коефіцієнтом посадки - 0,87. Відповідно до розмірного та вікового складу бичків коефіцієнт посадки може змінюватися за рекомендаціями наукових рибогосподарських організацій у межах 0,71-0,97.
Вчинення злочину особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст.248, має місце тоді, коли незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом здійснюється особою, яку вже було засуджено за цей злочин, і судимість з неї не знята і не погашена у встановленому законом порядку.
11. Про специфіку конфіскації знарядь і засобів промислу та всього добутого див. п.3 коментаря до ст.388.

Стаття 250. Проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів

Проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів або диких водних тварин -
карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Суспільна небезпека злочину полягає в тому, що внаслідок його вчинення може завдаватися значна шкода рибним запасам або водним тваринам, які є частиною національного багатства України.
2. Об’єктом злочину є встановлений порядок проведення вибухових робіт, спрямований на охорону рибних запасів або деяких водних тварин.
3. Предмет злочину - риба та деякі водні тварини, що перебувають у стані природної волі. Про поняття риб і водних тварин див. п.2 коментаря до ст.249.
Рибні запаси - це кількість живої риби - об’єкта рибного господарства, - яка утримується у водних об’єктах з метою одержання різних видів харчової, кормової, технічної та медичної продукції, а також створення умов для задоволення матеріальних, рекреаційних та оздоровчих потреб населення.
4. Об’єктивна сторона злочину полягає у проведенні вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів або деяких водних тварин.
Вибуховими роботами є діяльність, пов’язана з використанням вибухових матеріалів (речовин) у промислових цілях. Про поняття вибухових матеріалів (речовин) див. коментар до ст.262.
Згідно з ч.2 ст.26 Гірничого закону України вибухові (підривні) роботи проводяться за спеціальними проектами із зазначеними параметрами буропідривного комплексу та в суворій відповідності з єдиними правилами безпеки при підривних роботах. Вимоги щодо здійснення вибухових робіт у рибогосподарських водоймах містяться у Правилах використання водойм, наданих колгоспам, радгоспам та іншим сільськогосподарським підприємствам і організаціям, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР від 23 березня 1959 р. № 402 в редакції від 21 червня 1983 р. № 275.
Вибухові роботи (зокрема, пов’язані з будівництвом, поглибленням дна, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій) на землях водного фонду, в тому числі на прибережних захисних смугах, земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об’єктів можуть проводитися лише за умови отримання дозволу (див. п.2 Положення про порядок видачі дозволу на будівельні, днопоглиблювальні і вибухові роботи, видобування піску, гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду, затвердженого наказом Державного комітету України по водному господарству від 29 лютого 1996 р. № 29).
У свою чергу такий дозвіл видається органами водного господарства за погодженням з:
- місцевими органами виконавчої влади, державними органами охорони навколишнього природного середовища, геології, земельних ресурсів, відповідними водокористувачами, власниками землі і землекористувачами - у всіх випадках;
- відповідними органами Мінрибгоспу - при проведенні робіт на рибогосподарських водоймах;
- відповідними органами Мінтрансу - при проведенні робіт на судноплавних водних шляхах;
- Держкомгідрометом України і його органами на місцях - при проведенні робіт в охоронних зонах гідрометеорологічних станцій;
- відповідними органами Міністерства охорони здоров’я - при проведенні робіт у зонах, призначених для задоволення питних, побутових та інших потреб населення та віднесених до категорії лікувальних, а також у межах зон санітарної охорони курортів та джерел централізованого водопостачання. Якщо вибухові роботи проводяться на водних об’єктах загальнодержавного значення, то відповідний дозвіл видають басейнові водогосподарські об’єднання, а на водних об’єктах місцевого значення - облводгоспи.
Також слід мати на увазі, що вибухові роботи виконуються заявником після здійснення заходів щодо попередження небезпечних екзогенних геологічних процесів (зсувів ґрунту, обвалів берегів тощо). А проведення вибухових робіт під час льодоходу чи здійснення протиповеневих та протипаводкових заходів дозволяється після погодження з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.
Видача дозволу на проведення робіт на землях водного фонду здійснюється за умови виконання водоохоронних заходів, що передбачають недопущення:
- порушення стійкості прибережних схилів (берегообвалення, ерозійні, зсувні процеси, осідання);
- утворення зосереджених будь-яких забруднюючих речовин, сміття, дерев, кущів від вирубок на будівельних майданчиках та трасах;
- створення навіть тимчасових перетинів водних потоків;
- перекриття вільної течії води через водопропускні споруди різних типів та прольоти мостів;
- затоплення та підтоплення прибережних територій (див. пп.3, 4, 8 та 10 зазначеного Положення про порядок видачі дозволу на будівельні, днопоглиблювальні і вибухові роботи, видобування піску, гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду).
Згідно з підпунктом 9.14.7 п.9 Правил промислового рибальства в рибогосподарських водних об’єктах України, затверджених наказом Державного комітету рибного господарства України від 18 березня 1999 р. № 33, забороняється здійснювати вибухові роботи в рибогосподарських водних об’єктах без погодження з державними органами рибоохорони, за винятком проведення невідкладних днопоглиблювальних робіт для підтримки судноплавства на обмілілих ділянках річок. Про проведення вибухових робіт у зазначених випадках потрібно негайно повідомити в державні органи рибоохорони.
5. Склад даного злочину є формальним, тому злочин вважається закінченим з моменту проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів або диких водних тварин.
6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною або необережною формою вини.
7. Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 16 років.
8. Проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів або диких водних тварин, якими 1) була створена загроза загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків, 2) було заподіяно шкоду здоров’ю потерпілого або 3) було спричинено загибель людей або інші тяжкі наслідки, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст.250 та (у перших двох випадках) ч.1 ст.272 або (у третьому випадку) ч.2 ст.272.

Стаття 251. Порушення ветеринарних правил

Порушення ветеринарних правил, яке спричинило поширення епізоотії або інші тяжкі наслідки, -
карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

1. Ветеринарна медицина - наука про хвороби, їх профілактику, діагностику, лікування, визначення якості харчових продуктів і сировини тваринного походження та про діяльність, спрямовану на збереження здоров’я і продуктивності тварин, запобігання захворюванням і захист людей від хвороб, спільних для тварин і людей (див. абз. 2 ст.1 Закону України “Про ветеринарну медицину” в редакції від 15 листопада 2001 р. № 2775-III). Невиконання зазначених заходів може призвести до виникнення епізоотій - поширення заразних захворювань тварин за відносно короткий проміжок часу на значній території, що характеризується безперервністю епізоотичного процесу.
Ветеринарні правила - це ветеринарні вимоги, які регулюють діяльність юридичних і фізичних осіб у галузі ветеринарної медицини.
2. Об’єктом злочину є порядок охорони тваринного світу в частині дотримання правил і вимог ветеринарної медицини.
3. Предметом злочину є: сільськогосподарські, домашні, зоопаркові, лабораторні, дикі, циркові тварини та хутрові звірі, домашня і дика птиця, бджоли, риба, жаби, молюски, раки, шовкопряди, інші представники фауни та біологічні об’єкти; ембріони, інкубаційні яйця, запліднена ікра; сировина тваринного походження; шкіра, вовна, волос, хутро, пух, залози внутрішньої секреції, їх виділення, кишки, роги, копита, кістки; кокони шовковичного черв’яка, яєчна маса для переробки, тваринні жири, м’якушеві субпродукти, кров, вощина та ін.; продукти тваринного походження - м’ясо і м’ясопродукти, молоко і молокопродукти, яйця, рибопродукти, мед тощо.
4. Об’єктивна сторона злочину характеризується наявністю трьох обов’язкових ознак:
- дій у вигляді порушення ветеринарних правил;
- наслідків у вигляді поширення епізоотії, а також інших тяжких наслідків;
- причинового зв’язку між порушенням ветеринарних правил та зазначеними наслідками.
5. Порушення ветеринарних правил може бути вчинене як діями, так і бездіяльністю особи: реалізацією хворих тварин, заражених продуктів і сировини тваринного походження на сільськогосподарському ринку; допущенням ввезення на територію України такої продукції; невжиттям заходів щодо запобігання і ліквідації інфекційних захворювань тварин; не проведенням необхідних лабораторно-діагностичних та радіологічних досліджень харчових продуктів і сировини та інших ветеринарно-санітарних і протиепізоотичних заходів; не проведенням забою тварин, не проведенням знезараження продуктів і сировини тваринного походження чи їх утилізації при встановленні заразних хвороб чи виникненні підозри на наявність особливо небезпечних захворювань тварин тощо.
6. До інших тяжких наслідків відносяться: втрата поголів’я худоби чи птиці від падежу; масова загибель дичини, бджіл, риби; захворювання людей на хвороби, спільні для людей і тварин; великий розмір шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, тощо. Питання про визнання наслідків порушення ветеринарних правил тяжкими повинно вирішуватись окремо в кожному випадку з урахуванням усіх обставин справи.
7. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю щодо порушення ветеринарних правил та необережністю щодо наслідків.
8. Суб’єктом злочину можуть бути як службові, так і приватні особи, які досягли 16-річного віку та на яких законом чи іншим нормативно-правовим актом покладено обов’язок щодо дотримання ветеринарних правил.

Стаття 252. Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду

1. Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду -
карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, -
караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

1. Об’єктом злочину є порядок організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об’єктів, а також у сфері охорони культурної та археологічної спадщини, захисту традиційного характеру в інтересах нинішнього і наступних поколінь.
2. Предметом злочину можуть бути:
- особливо охоронювані державою території та об’єкти природно-заповідного фонду, інші ландшафти і природні комплекси, визначені відповідно до законодавства України (див. ст.5 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р. № 1264-ХІІ);
- об’єкти культурної спадщини - городища, кургани, залишки стародавніх поселень, історичні центри, вулиці, квартали, природні території, які мають історичну цінність (див. ст.2 Закону України “Про охорону культурної спадщини” від 8 червня 2000 р. № 1805-ІІІ, а також Загальнодержавну програму збереження та використання об’єктів культурної спадщини на 2004- 2010 роки, затверджену Законом України від 20 квітня 2004 р. № 1692-IV);
- об’єкти археологічної спадщини (археологічні об’єкти) - місця, споруди (витвори), комплекси (ансамблі), їхні частини, пов’язані з ними території чи водні об’єкти, створені людиною, незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінності з археологічного, антропологічного та етнографічного поглядів і повністю або частково зберегли свою автентичність (див. абз. 3 ст.1 Закону України “Про охорону археологічної спадщини” від 18 березня 2004 р. № 1626-IV).
3. Охорона культурної спадщини являє собою комплекс заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), захисту, збереження, належного утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, реабілітації та музеєфікації об’єктів культурної спадщини (див. абз. 5 ст.1 Закону України “Про охорону культурної спадщини”). У свою чергу, згідно з абз. 6 зазначеного Закону України “Про охорону археологічної спадщини” охорона археологічної спадщини полягає у комплексі здійснюваних відповідно до законодавства України заходів держави, її органів, підприємств, закладів, установ і організацій, а також громадян, спрямованих на облік (виявлення, наукове вивчення, класифікацію, картографування, державну реєстрацію), захист, збереження, належне утримання, відпов

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Злочини проти екологічної безпеки	\|	Види та загальна характеристика злочинів проти громадської безпеки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.