Злочини проти правосуддя, вчинювані засудженими або особами, які перебувають під вартою.

Стаття 389. Ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі

1. Ухилення від сплати штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю особою, засудженою до цих видів покарань, -
карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк.
2. Ухилення від відбування громадських чи виправних робіт особою, засудженою до цього покарання, -
карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст.389, обумовлюється тим, що цей злочин порушує нормальну діяльність органів кримінально-виконавчої системи. Внаслідок цього не виконується вирок суду. Як уже зазначалось в коментарі до ст.382, відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України одним із основних принципів судочинства є обов’язковість рішення суду, в даному випадку вироку суду. Якщо ст.382 передбачає відповідальність за невиконання судового рішення з вини службової особи, яка внаслідок свого службового становища зобов’язана була та мала реальну можливість виконати відповідний судовий акт, то в ст.389 передбачена кримінальна відповідальність засуджених осіб, які ухиляються від відбування призначеного їм покарання, що не пов’язане з позбавленням волі. Це протидіє досягненню цілей, які виконує покарання.
2. Безпосереднім об’єктом складу злочину, передбаченого ст.389, є діяльність по відправленню правосуддя в частині виконання покарання, не пов’язаного з позбавленням волі.
3. Об’єктивна сторона вказаного складу злочину проявляється в ухиленні:
- від сплати штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю (ч.1 ст.389);
- від відбування громадських чи виправних робіт особами, які засуджені до вказаних видів покарання.
4. Ухилення від відбування покарання пов’язане з конкретним видом покарання. Стосовно кожного виду покарання ухилення має свою специфіку, пов’язану з кримінально-правовими особливостями того чи іншого виду покарання. Покарання у виді штрафу регламентується ст.53. У відповідності до ст.75 Закону України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року виконання покарання у виді штрафу здійснюється державною виконавчою службою. Встановлено і певний порядок повідомлення про необхідність сплати штрафу та наслідки в разі його несплати (ст.26-28 КВК). Суд, призначаючи покарання у вигляді штрафу як основне чи додаткове покарання, пропонує засудженому добровільно сплатити штраф в місячний строк і попереджає, що в разі несплати він буде стягнутий в примусовому порядку. Стягнення у примусовому порядку передбачає обернення суми штрафу на майно засудженого (за винятком частини, яка не підлягає конфіскації). У разі відсутності майна штраф стягується із заробітної плати чи інших прибутків засудженого.
У частині 4 ст.53 передбачені випадки, коли особа об’єктивно не має можливості сплатити штраф, тоді відбувається заміна штрафу громадськими або виправними роботами у порядку, передбаченому ст.410 КПК. При цьому 10 годин громадських робіт прирівнюється до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян або один місяць виправних робіт - до чотирьох таких мінімумів.
Отже, законодавство достатньо гнучке і дає можливість будь-якій особі, навіть при невеликих прибутках, за відсутності майна і заробітку, виконати винесений щодо неї вирок у виді штрафу. Більш того, у передбачених законом (ст.84) випадках при певних захворюваннях засуджений може бути звільнений від покарання у порядку, передбаченого ст.408 КПК.
Ухилення від сплати штрафу відрізняється від перелічених вище обставин, коли у особи виникають об’єктивні утруднення у сплаті штрафу. Ухиляючись від сплати штрафу, особа не бажає взагалі його сплачувати, хоча має таку можливість, і застосовує для цього різні способи. На практиці частіше за все засуджені застосовують такі способи ухилення: зміна місця проживання чи роботи, приховування доходів або майна, на яке може бути звернено стягнення, продаж майна тощо.
5. Така міра покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю, передбачена ст.55. Вона полягає в позбавленні засудженого за вироком суду його суб’єктивного права займати ті посади, які він обіймав, або здійснювати ту діяльність, якою він займався. Обрання цієї міри покарання пов’язане з обставинами, передбаченими в ч.2 ст.55.
Ухилення від виконання цієї міри покарання може полягати в наступному:
а) засуджений продовжує залишатись на тій посаді або займатись діяльністю, щодо яких є заборона вироком суду;
б) засуджений протягом строку основного чи додаткового покарання влаштовується на роботу або займається забороненою діяльністю. При цьому він приховує наявність вироку щодо заборони йому обіймати певну посаду чи займатись певною діяльністю.
6. Важливе значення має і визначення строків - початкового і остаточного, протягом яких повинен виконуватись вирок. Саме в цей час можливе ухилення від виконання вироку. Якщо позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю призначене як основне покарання, то відповідно заборона триває з часу вступу вироку в законну силу і до кінця відбуття цього виду покарання. У разі, якщо даний вид покарання обраний як додаткове покарання, то час дії вироку в цій частині залежить від визначеного строку додаткового покарання і виду основного покарання. Варіанти вирішення цього питання передбачені ч.3 ст.55. Слід зазначити, що в ст.30-35 КВК регламентований порядок виконання покарання цього виду, обов’язки осіб, які виконують цей вид покарання, та обов’язки засуджених. У разі вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних в ухиленні від відбування зазначеного виду покарання, необхідно звертатись до названих статей КВК.
7. У частині 2 ст.389 передбачена кримінальна відповідальність за ухилення від відбування громадських робіт чи виправних робіт.
Громадські роботи як вид покарання передбачені ст.56. Це основне покарання, яке полягає в примусовому притягненні засудженого до суспільно-корисної праці у вільний від роботи час. Суд визначає строк виконання громадських робіт, а органи місцевого самоврядування визначають їх характер і місце проведення. Це строковий вид покарання, який може призначатись на строк від шестидесяти до двохсот сорока годин. Максимальна кількість годин протягом одного дня не повинна тривати більше чотирьох годин для дорослих і двох годин для неповнолітніх. Порядок виконання цього виду покарання передбачений ст.36-40 КВК. Ухилення від відбування громадських робіт полягає у невиконанні засудженим цього виду покарання. У частині 3 ст.40 КВК зазначається, що ухиленням від відбування покарання у виді громадських робіт є: невиконання встановлених обов’язків, порушення порядку та умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були вчинені після письмового попередження; невихід більше двох разів протягом місяця на громадські роботи без поважних причин, а також допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця, поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння.
8. Виправні роботи як вид покарання передбачені ст.57. Це основне, строкове покарання, яке призначається тільки працюючим за місцем роботи засудженим на строк від 6 місяців до 2 років. Порядок виконання цього виду покарання передбачений в ст.41-46 КВК. Ухилення від цього виду покарання, як зазначено в ч.6 ст.46, може виражатись у невиконанні встановлених обов’язків; порушенні порядку та умов відбування покарання; вчиненні проступку, за який засудженого було притягнуто до адміністративної відповідальності; допущенні більше двох разів протягом місяця прогулів, а також більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або в появі на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного чи токсичного сп’яніння.
Склад злочину є формальним, він є закінченим з моменту ухилення від відбування зазначених у ст.389 видів покарання.
9. Суб’єкт злочину - спеціальний. Це особа, засуджена до штрафу, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, до громадських чи виправних робіт.
10. Суб’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст.389, виражається в прямому умислі. Тут має місце і спеціальна мета - ухилення від відбування покарання. У разі, якщо така мета у засудженого відсутня, то не можна і вести мову про наявність в його діях складу злочину - ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі.

Стаття 390. Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі

1. Самовільне залишення місця обмеження волі або злісне ухилення від робіт, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинені особою, засудженою до обмеження волі, -
караються позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду -
карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду -
карається позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст.390, полягає в тому, що внаслідок його вчинення не виконується вирок суду. Це порушує нормальну діяльність органів кримінально-виконавчої системи, на які покладається виконання покарання у виді обмеження та позбавлення волі.
2. Безпосереднім об’єктом даного складу злочину є нормальна діяльність установ кримінально-виконавчої системи.
3. Об’єктивна сторона складів злочинів, передбачених в ч.1, 2 та 3 ст.390, достатньо повно виписана у вказаній статті.
Так, наприклад, в ч.1 ст.390 названі такі можливі форми діянь:
а) самовільне залишення місця обмеження волі;
б) злісне ухилення від робіт особою, засудженою до обмеження волі;
в) систематичне порушення громадського порядку або встановлених правил проживання особою, засудженою до обмеження волі.
4. Особи, засуджені до обмеження волі, відбувають це покарання у виправних центрах. Вони зобов’язані постійно знаходитись у вказаних установах. У виправних центрах за засудженими встановлений нагляд. Вони не мають права залишати центри без спеціального дозволу адміністрації. У п.4 ст.59 КВК перелічені діяння, що заборонені засудженим до обмеження волі. Територія виправних центрів визначена на місцевості у відповідності з кримінально-виконавчим законодавством. Про кордони цієї території повідомляються засуджені. Вони також знайомляться з забороною самовільно залишати територію центру та настанням відповідальності за такі порушення.
Самовільним вважається залишення місця обмеження волі без спеціального на те дозволу адміністрації. Цей злочин вважається закінченим з моменту залишення місця відбування покарання.
5. Засуджені до обмеження волі залучаються до праці. Кримінально караним є злісне ухилення від робіт. Факт наявності злісного ухилення в кожному конкретному випадку встановлюється судом. Про наявність злісного ухилення від робіт може свідчити відмова без будь-яких об’єктивних підстав виходити на роботу, невихід на роботу під приводом хвороби, наявність якої симулюється, прогули, поява на роботі в нетверезому стані тощо, за які адміністрація виправного центру у встановленому законом порядку накладала на засудженого заходи стягнення, передбачені ст.68 КВК.
6. Систематичне порушення громадського порядку як прояв об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.1 ст.390, має місце у випадках, коли засуджений вчинив не менше трьох порушень, за які передбачена адміністративна відповідальність. Наприклад, дрібне хуліганство, розпивання спиртних напоїв в громадських місцях, азартні ігри тощо. Вказані правопорушення та відповідальність за них передбачені гл.14 КУпАП.
Систематичне порушення встановлених правил проживання має місце у випадках, коли особа не менше трьох разів порушувала такі правила. Вони можуть мати прояв у неодноразовій відсутності засудженого в житловому приміщенні, знищенні або пошкодженні меблів, вживанні спиртних напоїв тощо. Слід підкреслити, що і в випадках систематичного порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання необхідною умовою для притягнення винних за ці дії до кримінальної відповідальності є попереднє накладення на винних адміністративних чи дисциплінарних стягнень. При цьому повинні ретельно перевірятись порядок накладення стягнень, їх законність та строки накладення.
7. Частина 2 ст.390 передбачає кримінальну відповідальність за неповернення до місця відбування покарання особи, яка засуджена до обмеження волі, але якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду.
Стаття 59 КВК дає перелік підстав, за яких може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру засудженої особи.
Такий дозвіл дається за наявності виняткових обставин, які виникли у засудженого. Крім того, стосовно осіб, засуджених до обмеження волі, називаються і інші обставини, за яких може бути даний дозвіл на виїзд за межі установи.
Злочин вважається закінченим з моменту неповернення особи до виправного центру у встановлений строк, або повернення з запізненням без поважних причин для цього. Між тим незначне за часом запізнення не тягне за собою кримінальної відповідальності.
8. Частина 3 ст.390 передбачає кримінальну відповідальність за неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до позбавлення волі, якщо було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду. Надання дозволу на короткочасний виїзд за межі колонії передбачено в ст.111 КВК. Закінченим злочин вважається з моменту неповернення особи, якщо їй було дозволено короткочасний виїзд за межі виправної колонії мінімального рівня безпеки, без поважних причин.
Суб’єкт складу злочину спеціальний. За ч.1 та 2 ст.390 це особи, що відбувають покарання у виді обмеження волі, а за ч.3 ст.390 - особи, що відбувають покарання у виді позбавлення волі.
9. Суб’єктивна сторона досліджуваного складу злочину передбачає прямий умисел і спеціальну мету - ухилення від відбування покарання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Злочини проти правосуддя, вчинювані особами, на яких покладені обов’язки зі сприяння у здійсненні правосуддя.	\|	Злочини проти правосуддя, вчинювані особами, які не мають безпосереднього відношення до здійснення правосуддя.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.