Злочини проти правосуддя, вчинювані особами, які не мають безпосереднього відношення до здійснення правосуддя.

Стаття 376. Втручання в діяльність судових органів

1. Втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення -
карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.
2. Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені особою з використанням свого службового становища, -
караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст.376 КК, полягає в тому, що внаслідок втручання в діяльність судових органів порушується порядок здійснення правосуддя відповідно до конституційного принципу незалежності суддів. На практиці не поодинокі випадки, коли органи виконавчої влади намагаються контролювати діяльність суддів, дають їм вказівки з тих чи інших питань. Є і випадки втручання з боку представників законодавчої влади по конкретних судових справах з питань наявності чи відсутності складу злочину в діях підсудного, призначення йому покарання тощо. Все це негативно відбивається на здійсненні правосуддя. Наявність в КК України кримінальної відповідальності за втручання в діяльність судових органів є певною гарантією принципу незалежності суддів. У зв’язку з важливістю питання захисту суддів від сторонніх впливів ВСУ тричі виносив постанови з питань кримінально-правового захисту суддів. Так, 26 червня 1992 р. була прийнята постанова ПВСУ “Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів”. 12 квітня 1996 р. ПВСУ прийняв постанову “Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів”. 18 червня 1999 р. прийнята постанова ПВСУ “Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві”. У подальшому коментуванні тексту ст.377-389 будуть враховані положення вказаних постанов ПВСУ.
2. Об’єктом досліджуваного складу злочину є діяльність судді (суду) по вирішенню кримінальних, цивільних, адміністративних справ у будь-якій інстанції, а також інші аспекти службової діяльності судді. Додатковим об’єктом можуть бути права і законні інтереси судді (суддів).
3. Вказаний склад злочину передбачає наявність потерпілого. Потерпілими від цього злочину є суддя (судді), народний засідатель, що виконують функції зі здійснення правосуддя.
4. Об’єктивна сторона злочину полягає у незаконному втручанні в будь-якій формі у діяльність судді (суддів). У п.4 постанови ПВСУ від 12 квітня 1996 р. № 4 зазначається, що під втручанням у діяльність по здійсненню правосуддя слід розуміти будь-який вплив на суддю (прохання, вказівку, вимогу, критику судді в засобах масової інформації до вирішення справи тощо) з боку будь-якої особи з метою схилити його до вчинення чи не вчинення певних процесуальних дій або ухвалення бажаного судового рішення. При цьому не має значення, за допомогою яких засобів (обіцяння різних вигод, погрози тощо), в якій стадії процесу і в діяльності суду якої інстанції здійснюється втручання. Втручання в діяльність судових органів може бути здійснено в усній чи письмовій формі шляхом безпосереднього контакту з суддею, а також через посередників. Погрози можуть бути спрямовані як на самого суддю, так і на його близьких родичів. Застосований в законі термін “неправосудне рішення” слід тлумачити розширено, маючи на увазі, що неправосудним може бути також вирок, ухвала, постанова.
Здійснення тиску на суддю, вчинене не у формі психологічного впливу на його свідомість і волю, а іншим способом, зокрема підміною речових доказів, викраденням чи знищенням кримінальної справи тощо, не утворює досліджуваного складу злочину.
5. Основний склад досліджуваного злочину є формальним і вважається закінченим з моменту вчинення передбаченого у ст.376 діяння. Втручання в діяльність судових органів може переслідувати різні цілі, але головне при цьому, щоб винна особа домагалась незаконних дій з боку судді. Це може проявитись у вимозі виправдати винну особу або засудити невинного, перекваліфікувати дії підсудних, обрати певну міру покарання тощо. Інколи з метою винесення судом неправосудного вироку винна особа може вимагати того, щоб у судове засідання не були викликані певні свідки, не призначались експертизи, не проводилися інші дії.
6. У тому випадку, коли винна особа досягла своєї мети і суддею (судом) постановлено незаконний вирок, рішення, ухвалу, постанову, її дії підлягають кваліфікації не лише за ст.376, але й як співучасть у вчиненні суддею злочину, передбаченого ст.375, 364 чи 365. У такому разі особа буде розглядатись як підбурювач до вчинення суддею відповідного злочину. У випадках, коли мало місце “невдале підбурювання” і суддя не виніс неправосудного акта, винна особа відповідатиме за ст.376 та за ч.1 ст.14 як готування до того злочину, до вчинення якого вона схиляла суддю.
7. У випадках, коли втручання в діяльність судових органів пов’язане з даванням хабара, дії винної особи кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ст.376 та відповідною частиною ст.369. Якщо хабар не був переданий судді, а мала місце лише спроба його дати, дії такої особи кваліфікуються за відповідними частинами ст.15 та ст.369.
8. У частині 2 ст.376 передбачені кваліфіковані склади досліджуваного злочину. В якості кваліфікуючих закон передбачає дві обставини: коли втручання в діяльність судових органів перешкодило запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, та коли втручання в діяльність судових органів вчинено особою з використанням свого службового становища.
9. Перша з перелічених обставин утворює кваліфікований матеріальний склад злочину. Для його наявності необхідно не лише втручання в діяльність судових органів, але й настання певних наслідків. Вони можуть проявитись у вигляді перешкоди запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила. Уявляється, що термін “запобігання злочину” тут застосовується не в широкому розумінні цього слова, як це має місце в кримінології, а в більш вузькому, процесуальному, коли мова йде про обрання обвинуваченому (як виняток - підозрюваному), підсудному, засудженому (до набрання вироком законної сили) певних запобіжних заходів процесуального примусу. Як випливає зі ст.148 КПК, застосування запобіжних заходів поряд з іншими повинно перешкодити названим вище особам в подальшому вести злочинну діяльність. Найбільш суворим запобіжним заходом є взяття під варту. Цей запобіжний захід у відповідності зі ст.165 КПК застосовується лише за вмотивованою постановою судді чи ухвалою суду. Отже, в тому разі, коли втручання в діяльність судових органів було пов’язане з безпідставним незастосуванням цього запобіжного заходу суддею і це призвело до вчинення винною особою нового чи нових злочинів, дії особи, яка здійснювала незаконний вплив на суддю, належить кваліфікувати за ч.2 ст.376 КК. Зрозуміло, що в цих випадках необхідно встановлювати причиновий зв’язок між діями особи, яка допустила втручання в діяльність конкретного судді, відмовою судді взяти під варту обвинуваченого (підозрюваного), підсудного, засудженого за наявності всіх підстав для цього і вчиненням цією особою нового злочину чи злочинів.
10. Втручання в діяльність судових органів з боку особи, яка використовує своє службове становище, може мати місце в тих випадках, коли службова особа має певні повноваження щодо судді і, зловживаючи своїми правами, орієнтує суддю (суддів) на прийняття незаконних рішень по конкретній справі. Така діяльність може мати місце і в разі, коли службова особа впливає на інших службових осіб, домагаючись певного впливу на прийняття суддею (суддями) незаконного рішення. У п.13 постанови ПВСУ від 12 квітня 1996 р. № 4 у зв’язку з вищенаведеним зазначається, що за змістом ч.2 ст.176-1 (КК 1960 р., нині це ч.2 ст.376) відповідальність за цей злочин може нести лише посадова (нині службова) особа. При цьому під використанням посадового становища слід розуміти не лише випадки зловживання ним з боку посадових осіб, які мають певні повноваження щодо судді, а й використання свого становища чи можливостей, які воно надає, іншими посадовими особами.
11. Суб’єктом складу злочину, передбаченого ч.1 і частково ч.2 ст.376, може бути приватна особа, яка досягла 16 років.
Вчинення злочину спеціальним суб’єктом (службовою особою) є кваліфікуючою ознакою складу злочину, передбаченого ч.2 ст.376.
12. Суб’єктивна сторона складу злочину передбачає наявність прямого умислу щодо вчинюваних особою дій. У матеріальному складі злочину ставлення до наслідків може бути як умисним, так і необережним.
13. Досліджуваний склад злочину слід відмежовувати від складів злочинів, передбачених ст.377-379. Розмежування складу злочину, передбаченого ст.376, і названих вище здійснюється на підставі аналізу погроз, які застосовує винна особа. Вони є більш суспільно небезпечними у ст.377-379. Наприклад, погрози вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна (ст.377), умисним знищенням або пошкодженням майна судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (ст.379 КК).

Стаття 377. Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного

1. Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо судді, народного засідателя чи присяжного, а також щодо їх близьких родичів у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, -
карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
2. Умисне заподіяння судді, народному засідателю чи присяжному або їх близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, -
карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до шести років.
3. Умисне заподіяння судді, народному засідателю чи присяжному або їх близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, -
карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

1. Злочин, передбачений ст.377, заподіює шкоду інтересам правосуддя, оскільки посягає на особисту безпеку, недоторканність та здоров’я людей, які безпосередньо здійснюють правосуддя. Погроза на адресу судді, народного засідателя, присяжного або їх близьких родичів може негативно вплинути на повноту і об’єктивність при розгляді судових справ, призвести до прийняття незаконних рішень по справі.
Об’єктом вказаного складу злочину є нормально побудована на суворому дотриманні закону діяльність по здійсненню правосуддя. Додатковим об’єктом є особисті інтереси судді, народного засідателя та їх близьких родичів.
У разі спричинення потерпілим тілесних ушкоджень додатковим об’єктом виступає здоров’я цих осіб.
2. Потерпілими від злочину можуть бути:
а) професійні судді;
б) народні засідателі;
в) присяжні;
г) їхні близькі родичі.
До професійних суддів відносяться громадяни України, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя. Професійні судді призначаються або обираються на штатну суддівську посаду в Конституційному Суді України, а також в судах загальної юрисдикції (місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди, ВСУ). Поняттям “суддя” охоплюються також голови і заступники перелічених судів. Між тим слід підкреслити, що в разі здійснення погрози або насильства щодо голови або судді Конституційного чи Верховного Суду, а також вищих спеціалізованих судів у зв’язку з їхньою державною чи громадською діяльністю як представників судової гілки влади, дії винних підлягають кваліфікації не за ст.377, а за ст.346. Ця стаття передбачає кримінальну відповідальність за погрозу або насильство щодо державного чи громадського діяча. У ч.1 вказаної статті безпосередньо названі в якості можливих потерпілих голови і судді вищеназваних судів.
Народний засідатель - громадянин України, який обраний у встановленому законом порядку і наділений у відповідності з КПК правом разом з професійним суддею (суддями) розглядати по першій інстанції певні категорії кримінальних справ. У таких випадках народний засідатель має рівні права з професійним суддею.
Присяжний - це громадянин України, який обраний у встановленому законом порядку, є членом колегії присяжних згідно з положенням КПК, бере участь у вирішенні справ по суті.
Близькими родичами суддів, народних засідателів, присяжних, які можуть бути потерпілими від злочину, який розглядається, вважаються батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки (п.11 ст.32 КПК).
3. Об’єктивна сторона основного складу злочину, передбаченого ч.1 ст.377, має прояв у психічному насильстві щодо потерпілих і виражається в погрозі вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна.
Під погрозою вбивством розуміється погроза позбавити потерпілого життя будь-яким способом.
Погроза насильством передбачає погрозу застосування до потерпілого фізичної сили. Це може бути погроза спричинити тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості - від легких тілесних ушкоджень до тяжких тілесних ушкоджень. Погроза фізичним насильством може проявитись і в погрозі незаконного позбавлення волі тощо.
Погроза пошкодженням чи знищенням майна може здійснюватись шляхом погрози погіршити якість майна, зменшити його цінність, привести в непридатний стан тощо.
Перелік видів погроз, названий в ч.1 ст.377, є вичерпним. Тому в разі висловлення на адресу потерпілих інших погроз дії особи не підпадають під ознаки ч.1 ст.377. У залежності від конкретних обставин винна особа може відповідати за ст.376 чи як підбурювач до вчинення злочину, передбаченого ст.375.
4. Для наявності складу злочину, передбаченого ст.377, не має значення, як сприйняв погрозу потерпілий. Не впливає на кваліфікацію і та обставина, чи мав винний дійсний намір реалізувати погрозу і чи була у нього реальна можливість її здійснити. Досліджуваний склад злочину є формальним і вважається закінченим з моменту доведення погроз до відома потерпілого будь-яким способом (див. п.14 постанови ПВСУ від 12 квітня 1996 р. № 4).
5. Погроза може бути доведена до потерпілого будь-яким способом - в особистій бесіді, письмово, шляхом демонстрації зброї, анонімно, через посередника тощо.
6. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони досліджуваного складу злочину є положення, згідно з яким погрози або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного повинні обумовлюватись їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя. Наприклад, погроза може здійснюватись щодо судді, народного засідателя чи присяжного, які беруть участь у підготовці до розгляду судових справ, винесенні вироків, ухвал чи рішень. Потерпілими від скоєного злочину можуть бути і голови судів, які приймають рішення організаційно-розпорядчого чи процесуального характеру. Наприклад, голова суду призначає головуючого по конкретній справі тощо. У разі, коли погроза здійснюється не у зв’язку з відправленням правосуддя, а пов’язана з іншими сторонами службової діяльності суддів, народних засідателів, присяжних, дії винних не містять складу злочину, передбаченого ст.377 КК. За наявності певних ознак такі дії можуть кваліфікуватись за ст.350 КК України.
7. Погроза спричинення фізичного насильства, незалежно від його характеру, охоплюється ознаками ч.1 ст.377 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями не потребує.
Однак у разі здійснення погрози вбивством членом організованої групи дії винної особи слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч.2 ст.129 та ст.377.
8. Злочин, передбачений ст.377, може бути вчинений до здійснення правосуддя з метою спрямування його в бажаному для винного напрямку, у процесі розгляду справ, після винесення вироку, рішення, ухвали, постанови з метою помсти за небажані для винного насліди розгляду справи.
9. У частині 2 ст.377 передбачений кваліфікований склад злочину, який має місце в разі заподіяння потерпілим побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя. Поняття та ознаки перелічених форм фізичного насильства розглядаються в коментарях до ст.125, 126, 122, що передбачають кримінальну відповідальність за вказані дії. Суспільна небезпека цього складу злочину є більшою у порівнянні зі злочином, передбаченим ч.1 ст.377. Це пояснюється тим, що винна особа не лише погрожує потерпілим, але й застосовує до них насильство. Якщо злочин, передбачений ч.1 ст.377, відноситься до злочинів середньої тяжкості, то злочин, передбачений ч.2 ст.377, - є тяжким. Крім цього, цей склад злочину є матеріальним, оскільки передбачає спричинення легких та середньої тяжкості тілесних пошкоджень чи болісних відчуттів. Отже, закінченим злочин вважається тоді, коли настали передбачені законом наслідки. Цей склад злочину потребує встановлення причинового зв’язку між діяннями винної особи і наслідками, що настали від цих дій.
10. Частина 3 ст.377 передбачає таку особливо кваліфікуючу ознаку, як спричинення потерпілим тяжкого тілесного ушкодження. Цей склад злочину відноситься до особливо тяжких злочинів і є матеріальним. Про поняття тяжких тілесних ушкоджень див. коментар до ст.121.
11. Суб’єктом складу злочину, передбаченого ч.1 ст.377, а також при заподіянні потерпілим побоїв і легких тілесних ушкоджень може бути особа, яка досягла 16 років. При заподіянні середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень суб’єктом може бути особа, яка досягла 14 років.
12. Суб’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч.1 ст.377, проявляється в прямому умислі. При цьому особа повинна усвідомлювати соціальний статус потерпілого, а також те, що злочин вчинюється саме у зв’язку з діяльністю потерпілого по здійсненню правосуддя. Склади злочинів, передбачених ч.2 та 3 ст.377, є матеріальними, тому для аналізу суб’єктивної сторони необхідно визначити ставлення винного до наслідків, настання яких передбачено вказаними частинами ст.377. Таке ставлення може проявлятись не тільки в прямому, але й в непрямому умислі. У тому разі, коли внаслідок застосування насильства до потерпілого спричинені тяжкі тілесні ушкодження, що викликали смерть потерпілого, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч.3 ст.377 та ч.2 ст.121 (див. п.15 постанови ПВСУ від 12 квітня 1996 р. № 4). Мотиви, якими керуються винні при вчиненні погроз або застосуванні насильства, для кваліфікації дій винного значення не мають. Між тим частіше за все такими мотивами є бажання спрямувати дії судді, народного засідателя чи присяжного у бажаному для винної особи напрямку чи припинити діяльність таких осіб взагалі, помститися їм за відмову виконати вимоги, які пред’явлені потерпілим, тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Злочини проти правосуддя, вчинювані засудженими або особами, які перебувають під вартою.	\|	Злочини, що посягають на життя, здоров’я, особисту безпеку, інші блага та інтереси захисників чи представників особи у зв’язку з їх діяльністю з надання правової допомоги.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.