Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Боротьба укр. селянства проти політики “воєнного комунізму”. Н. Махно.

Дайте порівняльну характеристику державотворчій діяльності УЦР, Української гетьманської держави, Директорії УНР та розкрийте причини їх поразки в період Української демократичної революції.

Причини поразки Центральної Ради.

Трагедія України полягала в тому, що майже ніде більшовизм не знаходив рішучого спротиву. Червоногвардійським загонам майже не потрібно було «здобувати» міста; особливо там, де були фабрики і заводи, вони знаходили прихильників серед робітників і молоді, переважно російської та єврейської. Селянська голота теж ставала на сторону більшовиків, що володіли вмілою соціальною демагогією, а ЦР не зуміла своєчасно і зацікавлено вирішити земельне питання.

Сама Центральна Рада не приховувала, будучи у своїй більшості соціалістичною, своїх пробільшовицьких настроїв, і тому не могла вести з більшовиками послідовної боротьби.

Серйозною помилкою ЦР було й те, що вона не займалася організацією своєї армії, вважаючи, що в новому суспільстві міліції буде достатньо для захисту демократичної держави, і тому перед загрозою Червоної організованої гвардії, яка швидко наступала на Україну, охороняти кордони Української держави практично не було кому.

Причини падіння уряду П. Скоропадського:— гетьман був тісно пов'язаний з соціальними станами, що прагнули скасувати революційні завоювання українського народу;

— компрометувала уряд Скоропадського залежність від німців;

— гетьман орієнтувався на деякі офіцерські кадри Росії, окремі посади чиновників належали росіянам, яким чужою була українська ідея;

— соціалістичні партії ЦР відмовилися співпрацювати з П. Скоропадським, свою партійну програму поставили вище від інтересів держави;

— великими були намагання Росії використати антигетьманський рух на свою користь: 50 млн. крб. було виділено на агітацію проти гетьмана, на підготовку загального повстання в Україні;

— російські емігранти, втікаючи від більшовицької кулі, отримували в українських консульствах паспорти і

виїздили в Україну, а тут, замість вдячності за притулок зразу «бралися» за відродження «єдиної і неділимої». Організація «Союз відродження Росії» організовувала саботаж, розкидалися листівки, вибухали порохові склади, злітали в повітря будинки й магазини, руйнувалися залізниці, тобто робилося все за формулою: чим довше в Україні буде, безпорядок, тим легше буде її прилучити до Росії. Нарешті москвичем Б. Донським було вбито в Україні фельдмаршала Айхгорна, це було намагання більшовиків зірвати українсько-німецький Брестський мир.

Всі ці моменти, пов'язані з причинами падіння уряду П. Скоропадського, надзвичайно повчальні. Особливо сьогодні, коли Україна вчетверте в своїй історії робить спробу розбудови незалежної, самостійної держави.

Причини падіння Директорії: — відсутність єдиної політичної лінії, безкінечні неузгодженості в самій Директорії;

— невиваженість внутрішньої і зовнішньої політики, відсутність перспективи державно-національного будівництва;

— відсутність боєздатної дисциплінованої армії, руйнівна роль отаманщини;

— неукраїнське населення горіло ненавистю до української влади, звідси-саботаж, грабежі, вбивства;

--- більшості українського населення (особливо селянству) були чужими національні інтереси, тобто відсутня «національна ідея». Цей історичний урок надзвичайно повчальний і сьогодні.

Могутня хвиля селянського протесту піднялася у відповідь на цей декрет та методи його реалізації. В квітні 1919 р. було зареєстровано 98 антибільшовицьких виступів, а в червні — липні — вже 328. Уряд практично контролював лише міста. Стихійний рух опору українського селянства проти комун і продрозкладки більшовики негайно охрестили «куркульським бандитизмом» й зробили спробу використати проти нього армію.

Махновщина. Велику загрозу для більшовиків являла 3-я бригада Задніпровської дивізії під командуванням Н. І. Махно (русифікованого українського селянина й затятого анархіста). У сер. 1919 р. його повстанські

сили, що базувалися в Гуляйполі на Запоріжжі, налічували до 50 тис. і ставали вирішальним чинником в боротьбі за південь України. На скликаний Махно без дозволу Радянського уряду з'їзд з'їхалися в Гуляйполе (10 квітня) представники 72 волостей Олександрівського, Бахмутського, Бердянського, Маріупольського, Павлоградського повітів. З'їзд відмовився виконувати рішення ІІІ-го Всеукраїнського з'їзду Рад. Махновці захоплювали ешелони з хлібом, що його силою забрали у селян, заважали проведенню розкладки в найбільш багатих зернових районах, ліквідовували тут органи Радянської влади. Недивлячись на всі ці акції махновців, Радянська влада в Україні не наважувалася весною 1919 р. застосовувати до них репресивні методи. Це пояснювалося, перш за все, важким воєнним становищем республіки. Загони Махно стримували натиск деніківців на значній ділянці фронту й замінити їх не було ким. «З військами Махно тимчасово, поки не взято Ростов, потрібно бути дипломатичними, пославши туди Антонова особисто й поклавши на нього відповідальність за війська Махно»,— телеграфував В. Ленін на поч. травня 1919 р. Але Махно допустив низку випадів проти радянського командування. Керівництво Радянської Росії вбачало в бригаді Махно вогнище майбутнього заколоту. Для ліквідації цієї бригади прибув в Україну голова Військради Л. Троцький. Було знайдено й привід: Махно опротестував рішення командування Південного фронту про заборону переформування його бригади в дивізію. Це було визнано злочином, а самого Махно таким, що підлягає арешту й суду. В червні були заарештовані декілька членів махновського штабу. Спасаючись від розправи, Махно із загоном в 800 чоловік 19 червня 1919 р. , перейшовши Правобережжя, подався на Херсонщину, де почав навколо себе знову збирати повстанські антирадянські сили.

Таким чином, в 1919 р. селянські повстання, що охопили більшу частину України, дії партизанських повстанських загонів, запеклі бої між радянсько-більшовицьким та білогвардійськими військами перетворили Україну в суцільний хаос. Такої запеклої громадянської війни, такого остаточного розвалу влади, який у цей час зазнала Україна, не пережила в новітній історії Європи жодна з країн. На українській території в цей час діяли 6 різних армій: українська, більшовицька, біла, Антанти, польська та анархістська. Менш, ніж за рік, Київ 6 разів переходив з рук в руки. Майже повністю порушився зв'язок з зовнішнім світом. Знелюдніли голодні міста, а їхні мешканці подалися на село. Селянин же, усвідомлюючи, що не бажає повернення старої влади, не сприймав дії і нової влади (продрозкладки, колективізації тощо), грізно бунтуючи проти неї. Він готовий був підтримати будь-який уряд, який міг задовольнити його прагнення вільно працювати на землі. Це робило українського селянина важко передбачуваним елементом на протязі всієї громадянської війни.

80. Вторгнення на територію України денікінської армії. Конфлікт між лідерами національних і великодержавних сил.

Наприкінці літа білогвардійці окупували майже всю Україну. Денікінщина захищала інтереси перш за все великоруських поміщиків і підприємців, які добивалися реставрації у дещо реформованому вигляді імперських порядків. У їх розрахунки не входило збереження української національної держави. Вже перші кроки білогвардійців в Україні засвідчили їх прагнення знищити всі сліди існування у недавньому минулому не лише УСРР, а й УНР. Україна була розділена на три області: Київську, Харківську і Новоросійську (з центром в Одесі). На чолі областей стояли головноначальствуючі з фактично необмеженими повноваженнями. Відновлювався національний гніт. Денікінці не визнавали української мови і культури.

На Україні при денікінцях було влаштовано 400 єврейських погромів, жертвами кожного з яких були десятки, а то й сотні людей. Організаторами та учасниками погромів було білогвардійське офіцерство, козаки, солдати, чорносотенне міщанство. Денікінці установили на захопленій території режим терористичної диктатури. Поява у тій чи іншій місцевості білогвардійців супроводжувалася масовими стратами. Тюрми були переповнені. Лютували військово-польові суди. Контррозвідка своїми розправами сіяла серед населення жах. В Одесі без суду й слідства було страчено близько З тисяч чоловік. У Києві на третій день після захоплення міста денікінцями в тюрмі вже було 700 чоловік, а через 13 днів — 1700. Головний контингент в'язнів — комуністи, члени інших соціалістичнихпартій, чекісти, радянські службовці. Аграрна політика Денікіна передбачала відновлення поміщицької власності на землю. Повертаючись за допомогою каральних команд у маєтки, поміщики примушували селян віддавати майно і реманент, виплачувати великі контрибуції. У майбутньому, щоправда, білогвардійці обіцяли наділити селян землею за викуп, залишивши за поміщиками досить значні земельні площі. У промисловості був ліквідований восьмигодинний робочий день, збільшувалися норми виробітку. Але нормалізувати економічне життя не вдавалось. Розвал народного господарства тривав. На багатьох заводах при денікінцях підтримувалася лише робота силових ліній. Зростало безробіття. У перший місяць денікінщини у Києві зареєстрованих безробітних налічувалося 40 тис. чоловік, стільки ж в Одесі.


Читайте також:

  1. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
  2. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
  3. Активний характер соціальної політики.
  4. Аміноглікозиди (стрептоміцину сульфат, гентаміцину сульфат). Механізм і спектр протимікробної дії, застосування, побічні ефекти.
  5. Аналіз економічноїї політики за допомогою моделі Мандела-Флемінга. Випадки вільного та фіксованого валютного курсів.
  6. Аналіз посередників в системі розподільчої політики
  7. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства як методична основа діагностики його спроможності протидіяти кризовим явищам та ліквідувати їх наслідки
  8. Антиінфляційної політики
  9. Антисептики ароматичного ряду (фенол чистий, іхтіол, дьоготь, мазь Вількінсона, лінімент за Вишневським). Особливості протимікробної дії та застосування.
  10. Антифеодальна боротьба селянства України: гайдамаччина, опришки, коліївщина
  11. Антифеодальна боротьба українського народу
  12. Аншлюс Австрії. Мюнхенська конференція та її наслідки. Крах політики західних держав щодо умиротворення агресора




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Історичне значення та уроки боротьби укр. народу за незалежність. | Радянсько-Польська війна і Україна.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.