Радянсько-Польська війна і Україна.

Варшавський договір Петлюри з Пілсудським та його наслідки.

22 квітня 1920 р. було складено Варшавську угоду між УНР і Польщею. Вона стала, по суті, повторенням основних положень декларації від 2 грудня 1919 р. Галицький уряд, що переїхав тоді до Відня, вирішив повернути попередню державну назву — ЗУНР. Варшавська угода складалася з трьох частин: загальної, торговельно-економічної та військової конвенції (останню було підписано 24 квітня). Польща згідно з угодою отримувала Холмщину, Підляшшя, Лемківщину, Західну Волинь, частину Полісся та всю Галичину. Україно-польський кордон визначався по лінії р. Збруч і далі вздовж східного кордону Рівненського повіту до Прип'яті. Збройні сили УНР переходили під командування Польщі. Залізниці на території України тимчасово підпорядковувалися польському управлінню. Утримання військ покладалося на український уряд, а озброєння петлюрівських дивізій — на польський. Водночас Польща визнавала незалежність УНР на чолі з головним отаманом С. Петлюрою, відмовлялася від претензій на поширення до кордонів Речі Посполитої 1772 р. Позиція С. Петлюри, який віддав перевагу залежності від Варшави й пожертвував територією ЗУНР, аби відстояти УНР у боротьбі з більшовиками, була засуджена багатьма українськими політичними діячами в еміграції. Зокрема, на есерівській конференції у Празі М. Грушевський та інші колишні лідери українського національно-визвольного руху визнали Варшавську угоду юридичне неспроможним актом. В Україні її також зустріли вкрай негативно.

25 квітня 1920 р. без оголошення війни три польські армії загальною чисельністю близько 150 тис. чоловік вступили на територію України. Разом з поляками наступали дві дивізії військ УНР на чолі з Удовиченком та Безручком. Розпочалася радянсько-польська війна, в результаті якої було підписано Ризький мирний договір. Майже всі території України, означені у Варшавській угоді, крім Східної Галичини, відійшли до Польщі.

У складі польських військ наступали і війська УНР: дві дивізії під командуванням полковників Удовиченка й Безручка і 5-тисячна військова група, яка на початку травня повернулась із Зимового походу. Загальна чисельність військ УНР становила близько 15 тис. чол. Польська армія була в кілька разів більшою. Об'єднаним польсько-українським військам протистояли радянські частини Західного фронту, що діяли на території Білорусії, а також зосереджені в Україні частини Південно-Західного фронту. Чисельність радянських військ була незначною. Польські армії і частини Директорії мали краще озброєння і спорядження. Це і визначило хід воєнних дій на початковому етапі війни. Фронт було прорвано, і радянські війська стали відступати у напрямку Києва і Одеси. 6 травня польська армія і частини УНР вступили до Києва. 9 травня вони форсували Дніпро, але їх подальший наступ було зупинено на лінії Вишгород-Бровари-Бориспіль. На Одеському напрямку польські війська також не виконали поставленого перед ними завдання прорватися до Чорного моря. На лінії міст Ямпіль-на-Дністрі-Гайсин-Липовець-Біла Церква рядянські війська 14-ї армії зупинили просування 6-ї польської армії. Масового антирадянського повстання, на яке сподівався Петлюра, у тилу Червоної Армії не сталося. Пропольські й петлюрівські групи, що діяли у великих містах України, не мали підтримки населення.

На захопленій польськими військами території України встановлювався окупаційний режим, створювався польський адміністративний апарат, який відновлював поміщицьку власність на землю, організовував вивезення до Польщі демонтованого промислового устаткування, промислових товарів і сировини. Вплив адміністрації УНР був обмежений. Новий уряд формувався повільно, і його остаточний склад було опубліковано лише 4 липня, за тиждень до вигнання поляків з Києва. На території Волині та Поділля представників української адміністрації взагалі не було: вся повнота влади тут належала польській адміністрації, що призначалася з польської шляхти і яку характеризувала особлива жорстокість щодо місцевого населення.

Переважна більшість населення недовірливо, а часто і відверто вороже ставилася до окупаційної влади, її спроби повернути поміщикам землю і маєтки, репресії, спрямовані проти українського населення, викликали сплеск селянських повстань. У тилу польських військ діяли підпільні організації. Чинити опір окупаційному режимові поряд з більшовиками закликали і представники лівих фракцій соціалістичних партій.

Радянсько-польська війна була одним із завершальних епізодів у становленні європейського устрою після Першої світової війни. Польща відстоювала в ній своє право на незалежність, а комуністична Росія продовжувала «збирати» імперію, що розпалась.

Участь військ УНР на стороні Польщі проти РСФРР та УСРР була актом відчаю. Діючи від імені УНР, С. Петлюра відмовлявся від ідеї соборності українських земель і визнав цілковиту залежність від Польщі. У нього була лише одна мета — зробити чергову спробу відродження УНР.

До них також долучалися це 100 тис. Червоної гвардії та "червоні козаки" Ю. Коцюбинського. На Київ наступала армія Муравйова (13,5 тис. військових та 12 гармат).

2. За час перебування при владі Центральній Раді, попри всі її зусилля, так і не вдалося створити регулярних, добре вишколених збройних сил. Регулярним військовим частинам більшовиків протистояли український гайдамацький КІШ' Слобідської України, Галицько-Буковинський курінь січових стрільців та загін київських студентів, гімназистів.

3. Схожість, а то й подібність, соціалістичних гасел більшовиків та Центральної Ради створювала у частини населення нерозуміння відмінності між ними.

4. Зусилля, яких докладала Центральна Рада до опанування військового апарату, виявилися недостатніми для гідної відсічі.

5. Більшовицька агітація позначилася й на дисципліні у полках УНР, які, як це сталося з полком ім. Т. Шевченка, не завжди виявляли бажання виконати свій обов'язок перед державою, яка їх зорганізувала й утримувала.

6. 14 січня 1918 р. у Миколаєві й Одесі, 16-го — у Києві спалахнули підготовлені більшовиками заколоти проти Центральної Ради. У Києві участь у виступі взяли окремі військові підрозділи й робітники заводу "Арсенал", Південноросійського заводу.

7. "П'ята колона" виявилася у самій Центральній Раді, група членів якої (ліві есери) намагалася дезорганізувати діяльність найвищого органу влади в Україні.

83. Брестський мирний договір УНР з країнами Четвертного союзу, його зміст та наслідки.

На початку грудня 1917 р. з ініціативи більшовиків розпочалися переговори між Росією й Німеччиною та її союзниками в Брест-Литовську (українська назва міста — Берестя). Ці переговори поставили Центральну Раду в складну ситуацію. Ніким не визнана Україна, яка на політичних картах була зображена як частина Росії, могла стати звичайним трофеєм переможців — Німеччини й Австро-Угорщини, що здавна на неї зазіхали.

За цих обставин уряд УНР звернувся до всіх держав з нотою, в якій заявив, що не визнає права РНК виступати на переговорах від імені народів усієї Росії й вестиме переговори з Німеччиною та її союзниками самостійно. Представники німецького командування на переговорах погодилися на це. Дала згоду і делегація Радянської Росії на чолі з Л. Троцьким. Можна виокремити щонайменше три головні причини укладення УНР мирного договору з Німеччиною та її союзниками.

1. Вкрай загрозлива для України ситуація, яка склалася наприкінці 1917 — на початку 1918 р. у зв'язку зі вторгненням до неї трьох російських більшовицьких армій (М. Муравйова, Р. Берзіка та І. Кудинського), вимагала від українського керівництва вивільнення сил, що перебували на Східному фронті, для відсічі агресії.

2. Укладення Росією у Бересті перемир'я з центральними державами мало великий пропагандистський вплив, й керівники УНР, щоб не втратити підтримки українських вояків і цивільного населення, змушені були із запізненням наслідувати більшовикам і домагатися миру.

3. Спроби Центральної Ради порозумітися з Антантою, якій вона симпатизувала, не були підтримані останньою.

Отож, нічого іншого, по суті, не залишалося, а договір, до того ж, дозволяв Україні стати повноправним суб'єктом міжнародного права.

29 грудня 1917 р. делегація УНР була визнана на Брест-Литовській мирній конференції єдиним представником України на переговорах.

27 січня (9 лютого) 1918 р. , коли Центральна Рада вже покидала Київ, українська делегація підписала Берестейський договір.

За умовами договору, УНР зобов'язувалася протягом першої половини 1918 р. поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн пудів хліба, 2750 пудів м'яса та ін. ; кордони УНР встановлювались на довоєнних кордонах Росії; кордон з Польщею визначався комісією з урахуванням етнічного складу населення. Німеччина і Австро-Угорщина дали згоду на . передачу (більшої частини Холмщини і Підляшшя до складу УНР. Договір забезпечив встановлення дипломатичних зв’язків УНР з централі ними державами.

Історичне значення Берестейського договору полягає у тому, що він став значним здобутком української дипломатії, який започаткував міжнародне дипломатичне визнання української держави.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Боротьба укр. селянства проти політики “воєнного комунізму”. Н. Махно.	\|	Внутрішня і зовнішня політика укр. держави П. Скоропадського.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.