Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Арабо-ізраїльська війна 1967 р.

Арабо-ізраїльська війна 1973 р. та Кемп-Девідська мирна угода.

Близькосхідна проблема на рубежі 60-70-х років.

Арабо-ізраїльська війна 1967 р.

ТЕМА: Близький Схід у 1967-1970 роках

ЛЕКЦІЯ № 17.

Весною 1967 р. загострилася обстановка на кордонах Ізраїлю з арабськими державами. На Голанських висотах відбувалися постійні артилерійські дуелі, а групи командос здійснювали взаємні рейди у глиб території Сирії та Ізраїлю. Ці сутички отримали назву "сезонних", через те що розпочиналися щорічно з початком сільськогосподарських робіт на прикордонних територіях. Ізраїльтяни висилали в прикордонну смугу під ескортом танків трактори, які розорювали землю на нейтральній смузі. Сирійці, не визнаючи прав на цю землю за Ізраїлем, здійснювали обстріли сільськогосподарської техніки. У відповідь на особливо запеклий обстріл 7 квітня 1967 р. ізраїльська авіація здійснила бомбовий удар по Дамаску. Під час повітряного бою над кварталами міста ізраїльським пілотам удалося збити кілька сирійських винищувачів.

Посилення напруженості викликало шовіністичні настрої як в Ізраїлі, так і в арабських країнах. Ізраїльський кнесет 9 травня надав урядові надзвичайні повноваження в питаннях планування та здійснення військових операцій. Міністр іноземних справ країни здійсив 26 травня візит до США, де, зустрівшись із президентом Ліндоном Джонсоном, провів консультації з проблеми деблокування Тіранської протоки. США запевнили Ізраїль у тому, що підтримають усі його заходи щодо відновлення судноплавства в Акабській затоці.

У свою чергу, президент Єгипту Г. А. Насер 14 травня оголосив про мобілізацію резервістів, а згодом звернувся до Генерального секретаря ООН У Тана з пропозицією вивести сили ООН з лінії розмежування єгипетських та ізраїльських військ. Президент Єгипту заявив, що отримав переконливі розвідувальні дані про запланований на 17 травня напад Ізраїлю на Сирію. Порушивши статут ООН, У Тан без погодження питання з Радою Безпеки ООН наказав вивести війська ООН з Синаю та сектору Гази. У відповідь Ізраїль запропонував провести інспекцію прилеглих до кордону з Сирією територій, стверджуючи, що там немає жодних військ, але це не переконало арабські країни у відсутності агресивних намірів у євреїв. Справа полягала в тому, що невелика територія Ізраїлю давала можливість зосередити значні військові формування в будь-якому районі країни впродовж менш ніж півдоби. Продовжуючи нагнітання напруженості навколо Ізраїлю 22 травня Єгипет закрив Акабську затоку для ізраїльських суден та кораблів третіх країн, що перевозили стратегічні матеріали для Ізраїлю. Пізніше Г. А. Насер виступив з публічними заявами про те, що Єгипет не використовуватиме першим зброю, але у випадку конфлікту "його головною метою буде знищення Ізраїлю". У кінці травня Йорданія та Ірак підписали з Єгиптом угоди про взаємооборону. З Сирією подібна угода була укладена ще раніше. Про готовність надати Єгипту військову допомогу у випадку війни з Ізраїлем заявили Алжир, Кувейт, Йємен, Ліван та Судан.

Тим часом Ізраїль зосередив на кордоні з Єгиптом 14 бригад (70 тис. чол. з 600 танками), 9 бригад на кордоні з Сирією (50 тис. осіб і 300 танків) і 5 бригад на йорданському кордоні. Повністю мобілізована армія Ізраїлю налічувала 275 тис. солдат з 1000 танків та самохідних гармат, 450 бойовими літаками і 20 військовими кораблями. Готуючись до війни й очікуючи значних втрат серед цивільного населення, ізраїльський уряд наказав освятити земельні ділянки в міських скверах та парках, де планувалося робити масові поховання.

Бойові дії третього арабо-ізраїльського конфлікту, що згодом отримав назву шестиденної війни, розпочалися 5 червня несподіваними авіаударами ізраїльських ВПС по військових об'єктах арабів. У перший день війни араби втратили 441 літак, що згодом значною мірою відбилося на ході бойових дій. Однак, незважаючи на знищення на землі майже усіх літаків Єгипту та Сирії, у перші два дні війни силами арабської протиповітряної оборони (ППО) було збито 28 ізраїльських літаків. Свій напад ізраїльтяни мотивували військовою необхідністю та бажанням випередити арабську атаку. Після масованих авіаударів ізраїльські війська розпочали наступ на єгипетські та йорданські позиції. 6 червня ізраїльська армія захопила Сектор Гази та зав'язала бої за Єрусалим. Рафах тричі переходив з рук у руки, а початково втрачене місто Гірада на Середземноморському узбережжі у наступні дні було відбите єгиптянами. Незважаючи на запеклий арабський опір упродовж двох днів, ізраїльтянам вдалося захопити арабські дільниці Єрусалима і весь західний берег річки Йордан. Не отримавши допомоги від своїх союзників король Хусейн вже 7 червня погодився припинити вогонь. Знищивши головні сили єгипетської та йорданської армії 9 червня ізраїльтяни атакували Сирію. Метою операції було оволодіння Голанськими висотами, гірським плато, яке панує над прилеглою територією Ізраїлю, а, водночас, є природньою перешкодою, що прикриває Дамаську долину. Захопивши Голанські висоти 10 червня 1967 р., ізраїльтяни припинили бойові дії на сирійському фронті.

Незважаючи на запеклий опір окремих військових частин, Єгипет, Сирія та Йорданія зазнали принизливої військової поразки. На Синаї в полон потрапило понад 3000 єгипетських офіцерів і 21 генерал. Ізраїльтяни знищили й захопили 800 єгипетських танків, серед яких близько 300 були зовсім або майже неушкодженими, значна частина з невикористаним боєзапасом. Добре укріплений оборонний район навколо Шарм аль-Шейх, що контролював Тіранську протоку залишено взагалі без бою. Загалом усі арабські країни втратили лише вбитими близько 20 тис. осіб. Втрати Ізраїлю були мінімальними: близько 1000 осіб вбитими і пораненими, 200 танків і 100 літаків.

У результаті війни 1967 р. Ізраїль захопив 70 тис. кв. км території (Синайський півострів, сектор Гази, західний берег Йордану з Єрусалимом, Голанські висоти) і встановив повний контроль над Акабською затокою. У зв'язку з цим, упродовж червня 1967 р. місця свого постійного проживання покинули близько 100 тис. єгиптян та сирійців і близько 300 тис. палестинців. Згодом повернутися змогло лише 14000 осіб. Загалом число офіційно зареєстрованих палестинських біженців сягнуло І 344 576 осіб. Формально погоджуючись із правом арабів повернутися на окуповані землі, Ізраїль, зодночас, розпочав у вересні 1967 р. на окупованому західному березі Йордану будівництво єврейських поселень, які швидко вплинули там на зміну демографічної ситуації.

Одразу після початку війни президент Шарль де Голль заборонив експорт військової техніки до Ізраїлю, а після диверсійного нападу ізраїльських командос у грудні 1967 р. на Бейрутський аеропорт було припинено також поставки запасних частин. Це поставило Ізраїль у складну ситуацію, оскільки його армія була забезпечена в основному саме французькою зброєю. Ізраїльська розвідка зуміла зивести збудовані на замовлення Ізраїлю в Шербурі два ракетні катери й привести їх до Хайфи, однак, надалі за військовими матеріалами Тель-Авів змушений був звертатися до США. Бажаючи компенсувати понесені ізраїльтянами під час війни втрати, Сполучені Штати надали їм велику військову допомогу. До кінця 1969 р. Ізраїль отримав зброю і спорядження на 1 млрд. доларів.

Єгипет не погодився з поразкою й практично одразу ж після завершення широкомасштабних бойових дій розпочалися сутички на лінії Суецького каналу, що згодом отримали назву "війни на виснаження". У цій війні виділяють два етапи: перший (липень 1967 — травень 1969 р.), коли бойові дії здійснювалися наземними військами й зводилися в основному до артилерійських дуелей та взаємних рейдів командос, і другий (травень 1969 — серпень 1970 р.) — період "електронної зійни", що полягала в глибоких авіанальотах та протидії їм засобам ППО. Кількість збройних сутичок зростала в геометричній прогресії. Якщо у 1967 р. перестрілки спалахували кілька разів на тиждень, то у 1969 р. вони відбувалися щоденно. Ізраїль ніс порівняно великі втрати. У середині 1969 р. кількість вбитих на Синаї солдат ізраїльської армії перевищили бойові втрати „шестиденної війни" 1967 р. За офіційними ізраїльськими даними з липня 1967 по квітень 1969 р. у сутичках з єгиптянами загинули 543 військові та 116 цивільних осіб, а поранено, відповідно, 1763 і 629 осіб. Разом з активізацією конфлікту на Суеці посилюється діяльність палестинських партизанів. Лише впродовж 1968 р. партизани здійснили понад 1000 бойових операцій. Загалом з моменту закінчення "шестиденної війни" до середини 1970 р. ізраїльська армія втратила в боях з палестинцями 738 осіб убитими й 2728 пораненими.

Президент США Л. Джонсон ще 19 червня 1967 р. виступив із заявою про „п'ять принципів” мирного врегулювання на Близькому Сході. На думку президента США, мирне порозуміння могло б бути укладене на основі: визнання прав народів на національне існування, справедливого вирішення проблеми біженців, забезпечення вільного судноплавства у регіоні, обмеження регіональної гонки озброєнь, взаємне визнання незалежності та територіальної цілісності. Арабські країни різко негативно сприйняли запропоновані США принципи врегулювання, що давали односторонні переваги Ізраїлю. Рада Безпеки ООН прийняла 22 листопада 1967 р. резолюцію № 242 з вимогою вивести ізраїльські війська з окупованих арабських територій. Через відсутність в англійському тексті резолюції визначального артикля іке перед словом іеггііогіев (території) його смисл суттєво відрізняється від французького, іспанського та російського текстів, у яких була чітко визначена вимога звільнити всі захоплені під час останнього конфлікту території. Користуючись казуїстичними зачіпками, Ізраїль відмовився виконувати резолюцію. Для урегулювання конфлікту на Близький Схід було вислано спеціальну комісію ООН, очолену шведським дипломатом Гуннаром Яррінгом, яка, втім, не досягнула успіху.

Зважаючи на безперспективність подальшої збройної конфронтації, Єгипет та Ізраїль у кінці 60-х років все більше схилялися до мирного вирішення конфлікту. Державний секретар США Уільям Роджерс 9 грудня 1969 р. виступив з проектом мирної угоди на Близькому Сході. Початково зустрінутий вороже план згодом був прийнятий сторонами конфлікту як основа для переговорів.


Читайте також:

  1. I світова війна
  2. Арабо-ізраїльська війна 1973 р. та Кемп-Девідська мирна угода.
  3. В'єтнамська війна 1957-1975 років.
  4. Велика Вітчизняна війна СРСР.
  5. Вересня 1939 р. з нападу фашистської Німеччини на Польщу розпочалася Друга світова війна.
  6. Визвольна війна 1648–1654 рр.
  7. Визвольна війна народів Китаю проти японської інтер­венції
  8. Визвольна війна середнин XVII ст. та формування
  9. Використання мережі Інтернет в інформаційних війнах
  10. Війна більшовицької Росії проти УНР.
  11. Війна в Афганістані.




Переглядів: 4440

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Палестинський рух опору та арабо-ізраїльське протистояння в 60-х роках. | Близькосхідна проблема на рубежі 60-70-х років.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.065 сек.