Історичне значення та уроки боротьби укр. народу за незалежність.

Обставини і значення об’єднання УНР і ЗУНР у 1919р.

1 грудня у Фастові укладається двосторонній "передвступний" договір про "майбутню злуку обох українських держав в одну державну одиницю". З січня 1919 р. Українська Національна Рада, уперше зібравшись у новій столиці Станіславі, урочисто проголосила з'єднання ЗУНР з УНР в одну одноцілу суверенну Народну республіку. . . "

Вранці 16 січня галицька делегація на чолі з Левом Бачинським і Степаном Витвицьким відбула зі Станіслава до Києва. Серед 36 парламентарів були члени Української Національної Ради та уряду, відомі громадські діячі Дмитро Вітовський, Леонгин Цегельський, Василь Стефаник, Роман Перфецький, Семен Вітик та ін.

Святковий Акт злуки розпочався 22 січня о 12 годині. Державний секретар Цегельський зачитав і передав голові Директорії Винниченку грамоту-ухвалу Української Національної Ради від З січня 1919 р. У відповідь представник Директорії Федір Швець виголосив довгоочікуваний Універсал: . . . Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Ужгородська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України, Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має тепер змогу з'єднати всі змагання своїх синів для утворення нероздільної незалежної української держави". В Оперному театрі відбувся Трудовий конгрес, на якому за злуку проголосували практично всі чотири сотні присутніх. Водночас ухвалено скликати парламент Великої Соборної України, до Директорії дообрано Євгена Петрушевича.

Катастрофа під Варшавою поклала край усім планам радянських керівників. Мир було укладено без перегляду лінії розмежування сил, що фактично склалася перед цією війною. Лінія розмежування стала державним кордоном. Радянська Росія і УСРР (як перед війною — й УНР) відмовилися від претензій на Західну Україну, що залишилася у межах Польщі.

Чому 30-мільйонний народ не зміг завоювати незалежність у 1917—1920 рр. ? Розглядаючи основні причини поразки українців, слід розрізняти внутрішні і зовнішні фактори та відмінності між Східною та Західною Україною. Сусіди України, особливо Росія і Польща, не погоджувалися на існування української держави і робили все, щоб ліквідувати її незалежність. Характерно, що на позиціях невизнання самостійної України стояли і російські більшовики, і російські білогвардійці. Білогвардійців і польських інтервентів підтримувала Антанта.

Серед внутрішніх причин слід назвати відсутність єдності в національне-визвольному таборі, недостатню соціальну базу державотворення, численні помилки керівників Української держави.

Проте героїчна боротьба українського народу за свою незалежність у 1917-1920 рр. не була марною. Вона мала велике історичне значення, яке полягало в тому, що після тривалого історичного періоду русифікації, національного і соціального гноблення український народ, створивши власну незалежну державу і кілька років підтримуючи її існування, продемонстрував своє нестримне прагнення до самостійності. В широких масах українського населення зростало переконання, що без власної держави неможливе краще життя кожного зокрема і процвітання України в цілому.

Боротьба за незалежність була прикладом для наступних поколінь українців. Як тільки виникали сприятливі внутрішні і зовнішні можливості, кращі представники цих поколінь знову піднімалися на боротьбу. Без цієї боротьби було б неможливе проголошення державної незалежності в 1991 р. , а існування українського народу взагалі було б поставлене під сумнів.

Водночас, поразка в боротьбі за незалежність змушує критично оцінити дії українських національно-державницьких сил, сформулювати історичні уроки цієї боротьби. Вони полягають у необхідності єдності всіх національно-патріотичних сил для досягнення спільної мети — незалежності (саме відсутність такої єдності була основною внутрішньою причиною поразки), у необхідності взаємних поступок, компромісів різних національно-патріотичних сил, без чого єдність їхніх дій неможлива. Досягнення незалежності неможливе без глибоких соціально-економічних реформ, які відкривають перспективу покращення життя основної маси населення.

Один із уроків полягає в необхідності враховувати зовнішньополітичну ситуацію, домагатись підтримки незалежності України основними зарубіжними країнами. Без широкого міжнародного визнання існування самостійної України буде поставлене під сумнів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Прихід до влади в Україні Директорії. Внутрішня і зовнішня політика Директорії УНР.	\|	Боротьба укр. селянства проти політики “воєнного комунізму”. Н. Махно.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.