Особливості динаміки фітоценозів на девастованих землях

В умовах девастованих ландшафтів, сформованих у процесі техногенезу, спостерігаємо природне заростання глибинних порід, які появилися на денній поверхні. Це стосується порід усіх категорій, крім зовсім непридатних для зарощування. Аналогічні процеси спостерігаємо на піщаних дюнах чи на кам'янистих розсипах гірських зсувів або річкової гальки. Ці девастовані ділянки земної поверхні належать, як вже згадувалося, до дуже сильнозмінених і дуже порушених місцезростань.

Природа без участі людини супроводжує фітомеліоративний процес зарощування, який проходить дві основні сукцесійні стадії: сингенетичну (піонерне засвоєння породи без видимої конкуренції рослин) та ендо-екогенетичну, яка характеризується напруженою внутрівидовою та міжвидовою конкуренцією і формуванням протягом тривалого часу більш-менш стабільних фітоценозів. У далекій перспективі на девастованих ландшафтах можуть появитися клімаксові угруповання, характерні для даної природно-кліматичної зони (наприклад, соснові бори чи діброви).

На перших стадіях формування природно-техногенних комплексів майже у всіх природних зонах можна виділити три основних етапи сингенетичної сукцесії (Панас, 1989). Безумовно, у Прикарпатті з його більш сприятливим кліматом, де працював автор, тривалість етапів дещо коротша, ніж у степовій зоні України.

Перший етап триває п'ять-шість років і закінчується утворенням мозаїчного незімкнутого рослинного покриву, який складається з невибагливих еврітопних рослин з широкою екологічною амплітудою і високою продуктивною здатністю. Зарощування розпочинають, як правило, рудеральні (лат. гийиз — щебінь, будівельне сміття) види. Зональні риси зарощування починають проявлятися лише на третій або четвертий рік.

Другий етап сингенетичної сукцесії протікає у віці від п'яти-шести років до десяти і характеризується створенням складних багатовидових фітоценозів (30-40 видів) з більш чітко вираженим зональним характером флори. Водночас зменшується представництво рудеральних однорічних видів і зростає рясність багаторічників. Розпочинається формування деревно-чагарникових угруповань.

Третій етап, який розпочинається після 10-12-річного віку відвалів, характеризується посиленням екологічної диференціації видового складу, яка протікає на фоні жорсткої конкуренції за використання природних ресурсів. У фітоценозах переважають багаторічники. Цей етап гингенетичної сукцесії можна було б віднести до наступної сукцесійної стадії — ендоекогенетичної, тому що тут в еволюційному процесі пере-зажають не зовнішні впливи, а внутрішня біоценотична діяльність ще молодих за віком угруповань.

Сукцесійні процеси на кар'єрно-відвальних породах свідчать про величезну діяльну силу рослинності як автотрофного блоку новоутворених біоценозів. Піонерні фітоценози, акумулюючи в надзвичайно складних едафо-кліматичних умовах сонячну енергію, складують на девастаційній поверхні гірничих розробок мертву органічну речовину у вигляді коріння та надземних органів, яка за допомогою редуцентів повертається знову до рослин. Крім того, мертву органічну продукцію творять гетеротрофні організми, втягнуті в речовинно-енергетичний потік тими ж таки рослинними організмами. А порода, як відомо, стає ґрунтом лише тоді, коли в ній появляється органічна речовина. Проте процес перетворення гірських порід у ґрунти є досить тривалим і залежить від багатьох інших біотичних і абіотичних факторів середовища.

Швидкість природного заростання відвалів, як свідчать численні польові дослідження, і, зокрема, формування видового складу рослинного покриву, головним чином залежить від фізико-хімічних властивостей розкривних порід, способу їх розробки і відсипки у відвали.

Для визначення потенційної придатності гірських порід для сільськогосподарської та лісогосподарської фітомеліорації широко використовують метод фітоіндикації — оцінки умов середовища за допомогою рослин, які в ньому ростуть. Ігнорування процесів самозаростання відвалів може призвести до серйозних помилок в їх культурному засвоєнні і, головне, неекономного використання коштів. Дійсно, може варто цей трудомісткий і коштовний процес в окремих випадках довірити природі.

Певне уявлення про породи як субстрат для росту рослин дає еколого-біологічний аналіз рослинності, яка бере участь у процесі самозаростання. Наведемо приклади природного заростання порід кар'єрно-відвальних ландшафтів в окремих регіонах України, зокрема Нікопольському марганцеворудному та Львівському сірконосному районах (Бекеревич, Горобець, Колбасін та ін., 1971; Панас, 1989). Цей перший в Україні досвід дослідження природних сукцесій девастованих земель мають знати екологи і фітомеліоратори, яким доведеться вирішувати, чи створювати на відвалах або кар'єрах фітомеліоративні культури, чи відвести цю ділянку під природне зарощування.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Адреноблокуючі засоби.	\|	Заростання відвалів з лесоподібними суглинками

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.