МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||||||||||||||||||
Та рівнем доходуКласифікація країн за рівнем зовнішньої заборгованості Таблиця 3.2
Перехід питань управління зовнішнім державним боргом у розряд першочергових зумовлюють необхідність розробки і проведення системи заходів щодо врегулювання проблеми зовнішньої заборгованості. Враховуючи те, що проблема надмірного зовнішнього боргу стала досить відомим і поширеним явищем другої половини ХХ ст., світова практика нагромадила значний досвід щодо управління борговим тягарем вирішення проблеми заборгованості: від найгіршого – абсолютний дефолт (повна відмова від своїх зобов’язань), до дещо кращого, при якому частково списуються борги (однак боржник втрачає частково політичну самостійність та тимчасовий доступ до міжнародного ринку капіталів), та до найкращого із варіантів – реструктуризації, що передбачає переоформлення боргу в тій чи іншій формі. Під реструктуризацією боргу розуміють прийняття за згодою боржників і кредиторів заходів, спрямованих на підтримку платоспроможності боржників у середньо- та довгостроковій перспективі. В існуючій системі управління зовнішнім боргом, яка має інтернаціональний характер використовуються різноманітні моделі реструктуризації, що реалізуються в залежності від типів кредиторів і боржників і можуть здійснюватися на базі однієї або комбінації наступних схем (див. рис. 3.2).
В залежності від типів кредиторів і боржників розрізняють декілька варіантів реструктуризації зовнішнього боргу. Один із цих варіантів – реструктуризація міжурядових позик і позик, гарантованих урядом у рамках Паризького клубу офіційних кредиторів. Реструктуризація у рамках Паризького клубу базується на так званому меню (рис. 3), що передбачає вибір між зменшенням боргу (шляхом списання частини основного боргу) чи скороченням його обслуговування за рахунок зниження ставок поточних платежів. Важливою умовою реалізації цих схем є узгодження з МВФ країною-боржником програми економічного розвитку і наявність достатньо переконливого платіжного балансу, який би підтверджував, що у майбутньому реструктуризація заборгованості проводитися більше не буде.
У грудні 1991 року Торонтські умови замінено Лондонськими, які дозволяли боржникам 50%-е списання боргу, або зниження відсоткової ставки таким чином, щоб обслуговування боргу скоротилося на 50%. Сучасний варіант програми, що пропонується у рамках Паризького клубу країнам з низьким рівнем доходу регламентується Неапольськими умовами, що вступили в дію з січня 1995 року. Ці умови дозволяють суттєво зменшити борговий тягар найбідніших країн шляхом списання основного боргу, або відсоткових виплат на 67%. З 1996 року у рідкісних випадках практикуються Ліонські умови, що передбачають списання боргових зобов’язань на 80%. У 1990 році відбулися радикальні зміни у політиці Паризького клубу стосовно країн із середнім доходом і надмірною заборгованістю. Прийняті у цьому році Х’юстонські умови допускають можливість погашення країнами-боржниками консолідованих позик у рамках офіційної допомоги розвитку у продовж 20-и років, враховуючи 10-річний пільговий період. Консолідовані експортні кредити і офіційні позики, отримані в рамках офіційної допомоги розвитку, підлягають погашенню у продовж 15 років з періодом відстрочки платежів до 8-и років. Другий варіант – реструктуризація комерційного боргу у рамках Лондонського клубу приватних кредиторів. Лондонський клуб – міжнародне об’єднання приватних комерційних банків. Спормований у кінці 70-х рр. ХХ ст. для вирішення проблем, які виникають через нездатність низки країн (в першу чергу країн, що розвиваються) регулярно обслуговувати зовнішню заборгованість. На відміну від Паризького, Лондонський клуб займається питаннями заборгованості перед приватними комерційними банками, кредити яких не гарантуються державою. Перше засідання Лондонського клубу було скликане в 1976 році у зв’язку з проблемами Заїру. Всього в 1981-1983 рр. укладено чотирнадцять угод на 10 млрд. дол. США; наступні два роки, після світової боргової кризи 1982 року сорок сім угод на 130 млрд. дол. США. В 1994-1996 рр. Лондонський клуб здійснив реструктуризацію зовнішньої заборгованості Польщі, Болгарії, Румунії, Угорщини, а також деяких країн, що розвиваються (наприклад, Бразилії і Габону). У клуб сьогодні входить близько 600 комерційних банків індустріально розвинутих країн світу на чолі з банківським консультативним комітетом (БКК). Банки-члени БКК Лондонського клубу: Німеччина (Deutshe Bank AG (голова БКК), Dresdner Bank, Kommerzbank AG), Італія (Banca Commerciale Italiana, Mediocredito Centrale), США (Bank of America), Великобританія (Midland Bank), Японія (Bank of Tokyo Mitsubishi, Dai-Ichi Kangyo Bank, Industrial Bank of Japan (співголова БКК)), Франція (Credit Lyonnais SA (співголова БКК), Banque Nationale de Paris SA), Австрія (Creditanstalt-Bankverein). (Дані глобальної сітки Інтернет. Сервер Лондонського клубу.) Переоформлення заборгованості комерційним кредиторам здійснюється двома основними способами: - скороченням заборгованості у результаті викупу боргових зобов’язань з дисконтом з вторинного ринку країнами з низьким рівнем доходу за рахунок коштів Фонду скорочення заборгованості Міжнародної асоціації розвитку (МАР) (дане положення стосується лише кредитів, отриманих по лінії МАР); чи конверсії боргів (рис. 3). Необхідність створення Фонду (1989 р.) було зумовлене наступними причинами: нездатністю боржників обслуговувати зовнішню заборгованість через важке економічне становище; діючі механізми реструктуризації боргів не давали ніяких позитивних зрушень у даній групі країн; відбувався постійний відтік кредиторів через погіршення ситуації. Програми переоформлення заборгованості по лінії Фонду скорочення заборгованості МАР мають без поворотний разовий характер, тобто шляхи подальшої реструктуризації не розглядаються. Розмір коштів, що виділяються Фондом, обмежений 10 млн. дол. (у деяких випадках більше), а операції вважаються доцільні, якщо вони дають можливість погасити не менше 85% заборгованості приватним кредиторам. Кошти Фонду використовуються для викупу лише основного боргу у формі середньо- і довгострокових державних зобов’язань приватним кредиторам, а відсотки, нараховані по боргу, погашаються боржником. Кошти Фонду МАР можуть використовуватися на конверсію боргу у програми розвитку національної економіки. - зниження боргу і його обслуговування в рамках “плану Брейді”, запропонованого адміністрацією США у 1989 році, чи конверсії боргів для країн із середнім рівнем доходу (рис. 4). Суть “плану Брейді” полягала в тому, щоб урізноманітнити форми фінансової підтримки країн, що розвиваються, розробити схеми, які дозволять зменшити борг комерційним банкам і платежі щодо його обслуговування. Першою випробувала “план Брейді” Мексика, підписавши в липні 1989 року угоду, у відповідності до якої більша частина боргу іноземним банкам у розмірі 54 млрд. дол. була скорочена на 35% (майже на 19 млрд. дол.), у тому числі і шляхом обміну боргових зобов’язань на акції національних підприємств. Передбачаються такі форми: - викуп боржником певної частини своїх боргових зобов’язань із знижкою (дисконтом) на вторинному ринку; - обмін зобов’язань на цінні папери із меншим номіналом чи під більш низькі відсотки (облігації Брейді) з довшим (більше 10 років) періодом обертання і пільговим періодом виплати відсотків; - Облігації типу “Брейді” є державними облігаціями, емітованими в обмін на реструктуризований борг перед комерційними банками. Як правило, ці зобов’язання в частині номіналу гарантовані облігаціями Казначейства США. Вже на сьогодні в облігаціях типу “Брейді” оформлено більше 1/3 всіх зовнішніх державних зобов’язань країн Латинської Америки. - обмін частини боргових зобов’язань і відсотків на національну (неконвертовану) валюту, або на акції національних компаній країн-боржників. Операції підтримуються коштами, отриманими із офіційних джерел (кредитами МБРР, МВФ та іншими міжнародними організаціями, коштами, отриманими на двосторонній основі від країн-донорів). У якості невід’ємного елементу “плану Брейді” передбачається прийняття країною-боржником ухваленої МВФ і Світовим банком (МБРР) національної програми економічного розвитку, яка, як правило, включає наступні заходи: контроль за грошовою масою, скорочення бюджетного дефіциту і темпів інфляції; приватизація; у зовнішньоекономічній діяльності – лібералізація торгового і валютного режимів. Серед основних схем реструктуризації зовнішнього боргу найбільшого поширення набули такі: 1. Перенесення термінів платежів (пролонгація); 2. Нові кредити з цільовим призначенням оплати минулих боргів (за схемою “Ponzi”); 3. Списання боргу; 4. Викуп боргу із дисконтом на вторинному ринку; 5. Обмін боргу на акції національних підприємств; 6. Обмін боргу на національну валюту; 7. Сек’юритизація (обмін боргу на облігації боржника). Політика реструктуризації боргу шляхом пролонгації має першочергове значення при вирішенні проблеми заборгованості. Перенесення термінів платежів дозволяє перетворити короткотермінові та середньотермінові борги у довготермінові, відклавши час оплати основної частини боргу. Але при цьому треба мати на увазі, що така реструктуризація боргів здійснюється під досить високі відсотки, і можливість заощадити фінансові ресурси сьогодні у подальшому призведе до підриву кредитоспроможності зі всіма можливими негативними наслідками. Ще більш ризикованою є схема реструктуризації через залучення нових кредитів для оплати минулих боргів. Наступний варіант – списання боргів. Практика списання боргів досить відоме явище у практиці фінансово-кредитних відносин. Однак, найчастіше подібні механізми застосовуються відносно найменш розвинутих країн, нездатних погасити свої зобов’язання навіть у віддаленій перспективі. При цьому, за певних умов, часткове списання боргу економічно вигідне і кредиторам. Так, при незначних обсягах запозичень очікуваний обсяг виплат за боргом співпадає з обсягом зобов’язань, тобто очікується, що борг буде погашено повністю. Але з деякого часу величина боргу починає перевищувати обсяг очікуваних виплат за ним. Наростаюча ймовірність дефолту призводить до падіння вартості боргу. Із подальшим ростом обсягів запозичень разом із ринковою ціною падає і сумарна вартість боргу. Дестимулюючий вплив, який чинить надмірний борговий тягар на економіку країни і її фінансову систему, стає надзвичайно сильним. У цьому випадку, очевидно, необхідне списання частини боргу. З середини 80-х років ХХ ст. отримали поширення ринкові методи регулювання заборгованості, серед яких провідне місце займає конверсія боргів. Під конверсією розуміють усі механізми, що забезпечують заміну зовнішнього боргу іншими видами зобов’язань, менш обтяжливими для боржника (наприклад, конверсія боргу в акції, інвестиції, погашення товарними поставками, зворотній викуп боргу самим позичальником на вторинному ринку на особливих умовах, обмін на боргові зобов’язання третіх країн, взаємозалік та інше). Пік популярності схем конверсії боргів припадає на початок 90-х рр. ХХ ст. Серед конверсійних операцій найбільшу питому вагу має схема викупу боргу із вторинного ринку за ціною нижче ринкової (40% усіх операцій) і конверсія в акції корпоративних підприємств (34% усіх операцій). Зупинимося і докладніше розглянемо зазначені механізми. Викуп боргу. Деякі країни-боржники мають у своєму активі значні обсяги золотовалютних резервів чи можуть достатньо швидко їх нагромадити за рахунок стимулювання експортних галузей. У той самий час, борги цих держав на ринку продаються із значним дисконтом, що свідчить про насторогу інвесторів щодо платоспроможності позичальника. У такій ситуації можна було б дозволити позичальнику самостійно викупити власні борги на відкритому ринку. Це дозволило б на ринкових умовах скоротити загальний обсяг державного боргу без прийняття кредиторами яких-небудь узгоджених рішень. Через наявність дисконту по боргах подібна стратегія у чомусь аналогічна частковому списанню боргу. Обмін державного боргу на акції національних підприємств. Однією із найбільш відомих ринкових схем реструктуризації державного боргу є надання кредиторам права продажу боргів з дисконтом за національну валюту, на яку у результаті можна придбати акції національних компаній. Частіше використовується безпосередній обмін (своп) боргів на акції компанії, що знаходяться у державній власності. Вважаємо, що такий своп дозволяє одночасно вирішити дві проблеми – зменшити державний борг і забезпечити притік капіталу у реальний сектор економіки. З одного боку, така схема передбачає зміну графіку виплат і зменшує короткотерміновий тиск на бюджет. А з іншого, якщо до свопу потік виплат за боргом був жорстко заданий у номінальному виразі, то після нього – потік доходів від компанії стає залежним від економічного стану країни, рівня внутрішньої і зовнішньої інфляції та інших факторів. Таким чином, виплати за боргом прив’язуються до економічного становища країни-позичальниці, що розширює можливості досягнення компромісу. Конверсія боргу в національну валюту (борг для розвитку). В останні роки поступово зростає (хоча і продовжує залишатися помірним) інтерес кредиторів до конверсії боргів у розвиток національних економік боржників. Ця операція фактично відображає безкоштовну допомогу. Держави-кредитори розробили програми конверсії боргів у національні валюти з метою довгострокового фінансування проектів розвитку. У світовій практиці вирізняють три види подібних програм: борг на охорону природи, борг на охорону здоров’я, борг на освіту. Механізм операції полягає у тому, що міжнародна неурядова організація купує борг на вторинному ринку із значним дисконтом. Пізніше борг обмінюється на національну валюту, найчастіше, щоб уникнути інфляційних коливань національної валюти на отриману суму боргу випускаються спеціальні облігації у національній валюті, які згодом використовуються для фінансування програм розвитку. Сек’юритизація. Основна ідея сек’юритизації полягає у тому, що країна-боржник емітує нові боргові зобов’язання у вигляді облігацій, які або безпосередньо обмінюються на старий борг, або продаються. У випадку продажу отримані кошти використовуються на викуп старих зобов’язань. Якщо нові цінні папери продаються на ринку з меншим дисконтом, така операція призведе до скорочення загального обсягу заборгованості. Подібна схема реструктуризації реалізується на добровільній основі лише у випадку, якщо нові зобов’язання визнаються пріоритетними відносно старих боргів. В інакшому випадку очікувані платежі за старим боргом еквівалентні платежам за новим, який буде продаватися з тим же дисконтом, що й існуючий. Зменшення боргового тягаря не відбувається. На практиці досягнути такої пріоритетності досить важко. Просте декларування переваги одних зобов’язань над іншими автоматично призводить до порушення міжнародних норм права. І тим не менше, у багатьох випадках це можливо. Останнім часом найбільшого поширення отримала сек’юритизація банківських боргів, тобто обмін зобов’язань перед банками-кредиторами на облігації.
[1] Під фінансовою заборгованістю вчений розуміє лише ту, що виникає у результаті покриття бюджетного дефіциту шляхом державних позик [18, С.384]. [2] Слово інституціональний має латинське походження (institutio – спосіб дії, настанова). У даному випадку інституціональна одиниця – це певна установа. Такими державними установами є, наприклад, Міністерство фінансів, Центральний банк. [3] На зразок принципу розмежування у фінансовій науці категорій “державний бюджет” та “бюджет держави”.
[4] Кредитування міжнародними фінансовими організаціями здійснюється як кредитування членів цих організацій. До виділення коштів для кредиту робочі групи цих організацій відвідують країну позичальника з метою вивчення економіко-політичної ситуації. Спільно з представниками країни-позичальниці розробляється програма кредитування проектів, що сприяють макроекономічній стабілізації та розвитку. Упродовж усього терміну кредитування робочі групи цих організацій постійно відвідують країну позичальника з метою контролю процесу реалізації програми. Позика, що надається, ділиться на транші, виділення яких здійснюється лише при виконанні програми і умов кредитування, передбачених у кредитному договорі. Країна-позичальник представляє конкретні проекти, у випадку схвалення яких, міжнародними фінансовими організаціями виділяються кошти по позиці. Кошти поступають на кореспондентські рахунки центрального банку країни-позичальника чи спеціалізовані рахунки у першокласні іноземні банки, що мають категорію мінімум “АА”, які і надають кредити на реалізацію проекту. [5] Борг МВФ не включають у категорію державного, оскільки кредити цієї організації зараховуються на рахунки Центрального банку для поповнення валютних резервів країни, а їх використання Урядом для платіжного балансу показується як заборгованість Уряду Центральному банку.
[6] З метою аналізу причинно-наслідкових зв’язків у відкритій економіці, останню, як правило, поділяють на чотири загальноприйнятих в макроекономіці сектори: - Реальний сектор (real sector), представлений домашніми господарствами та підприємствами, що забезпечує виробництво та пропозицію товарів на внутрішній та світовий ринок. - Бюджетний сектор(fiscal sector), або фіскальний, що служить для перерозподілу доходів і у вузькому розумінні представлений державним бюджетом. - Грошовий сектор(monetary sector), називається ще банківським сектором, представлений центральним і комерційними банками і забезпечує рух грошових потоків. - Зовнішній сектор(external sector), що включає операції із зарубіжними країнами кожного із вище названих секторів і відображається у платіжному балансі. [7] Global Development Finance 1997. Volume 1. Analysis and summary tables. The World Bank. Washington, D.C., 1997. [8] Порогові значення використовуються від 1995 року. (Global Development Finance 1997. Volume 1. Analysis and summary tables. The World Bank. Washington, D.C., 1997.) Читайте також:
|
||||||||||||||||||||||||
|