• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності

Термін «державна регуляторна політика» не так давно з'явився в нашому законодавстві. Його зміст формується і змінюється з 2000 року з урахуванням перетворень в економічній сфері. Поняття державної регуляторної політики вперше було закріплене в Указі Президента України від 22.01.2000 р. «Про впровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва». Сьо­годні воно відбите в Законі «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 р.

Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності визначається як напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а та кож адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Як видно, в основі державної регуляторної політики лежить по­няття «регуляторний акт», тобто нормативно-правовий акт, який ділком або в будь-якій частині спрямований на врегулювання гос­подарських або адміністративних відносин між органами державної влади і суб'єктами господарювання.

Закон «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» встановив, що регуляторними органами, діяльність яких має відповідати вимогам щодо здійснення регуля­торної політики є:

— Верховна Рада України;

— Президент України;

— Кабінет Міністрів України;

— Національний банк України;

— інші державні органи, зокрема центральні органи виконавчої влади;

— Верховна Рада Автономної Республіки Крим;

— Рада міністрів Автономної Республіки Крим;

— місцеві органи виконавчої влади;

— органи місцевого самоврядування.

Такий широкий перелік регуляторних органів визначений тому, що кожен орган, рішення якого впливає на суб'єктів господарюван­ня, має обґрунтовувати необхідність своїх рішень, розраховувати доходи і витрати від впровадження того чи іншого регуляторного акта. Цей перелік значно ширший, ніж попередні, які затверджу­валися Указами Президента України. Кожен орган, який відповідає ознакам регуляторного органу, а також, що є вкрай важливою нове­лою — місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самовря­дування — повинні безпосередньо виконувати вимоги регуляторної політики. Тобто кожен нормативно-правовий акт, який відповідає ознакам регуляторного акта, має супроводжуватися аналізом ре­гуляторного впливу його норм на державу, бізнес і громадськість, оприлюднуватися для отримання зауважень і пропозицій тощо.

Основні функції з реалізації державної регуляторної політики покладені на Державний комітет України з питань регуляторної політики і підприємництва (далі — Держкомпідприємництво).

Реалізація державної регуляторної політики припускає наяв­ність певних стадій:

Перша стадія «проектна» — включає обов'язкову підготовку аналізу регуляторного впливу; оприлюднення проектів регулятор­них актів з метою отримання зауважень і пропозицій. Це один з

найважливіших етапів узгодження проекту регуляторного акта Держкомпідприємництвом, який включає:

— опис проблеми (причини, умови, суб'єктний склад; неможливість вирішення проблеми за допомогою ринкових механізмів);

— опис альтернативних (не менше двох) шляхів вирішення проблеми (важливо провести порівняльний аналіз можливої ефективності ухвалення регуляторного акта, співвідношення витрат і вигод від введення акта, обґрунтування відмови від альтернативних способів вирішення проблеми);

— опис конкретних механізмів (обґрунтування принципів і заходів, необхідних для досягнення мети регулювання, визначення ступеня їх ефективності);

— характеристика очікуваних соціально-економічних наслідки впровадження регуляторного акта (визначення і порівняння позитивних і негативних чинників, які можуть впливати на виконання вимог акта).

Розроблений і упроваджений механізм оскарження відмові територіальних органів Держкомпідприємництва від узгодження проектів регуляторних актів¹ шляхом створення апеляційних регуляторних комісій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, які формуються з представників об'єднань громадян, суб'єктів господарювання, місцевих органів виконавчої влади і територіальних органів центральних органів виконавчої влади. Скарга підлягає розгляду відповідною комісією в строк не більш як один місяць з дня її отримання. У разі відмови проект регуляторного акта повинен бути повернутий розробникові для доопрацювання, після закінчення якого регуляторний акт прямує на повторне узгодження з територіальним органом Держкомпідприємництва.

Друга стадія передбачає прийняття і публікацію регуляторного акта у встановленому законом порядку.

Третя стадія відводиться відстежуванню результативності ре­гуляторного акта — залежно від часу здійснення відстеження буває базовим, повторним і періодичним (ст. 10 Закону). Якщо базове відстежування здійснюється до набуття чинності регуляторного акта і направлене, передусім, на оцінку стану суспільних відносин, для регулювання яких створений акт, то повторне може бути проведене лише через рік після набуття чинності регуляторного акта, але не пізніше ніж через два роки, і є порівнянням показників, отриманих

при здійсненні базового відстежування і нових показників впливу регуляторного акта, періодичне відстежування можливе раз на три роки, які відлічуються з дня виконання заходів щодо повторного відстежування, оскільки це виявляє співвідношення результатів застосування регуляторного акта із задекларованими при його ухва­ленні цілями, але лише після здійснення повторного відстежування.

Четверта стадія є факультативною — перегляд регуляторного акта, за результатами якого може бути прийнято одне з наступних рішень:

— про припинення дії регуляторного акта;

— про визнання регуляторного акта неконституційним;

— про скасування регуляторного акта;

— про необхідність залишення регуляторного акта без змін;

— про необхідність перегляду регуляторного акта.

Слід зазначити, що вказаний порядок здійснення державної регу­ляторної політики має деякі особливості стосовно окремих суб'єктів. Наприклад, акти НБУ загалом виключені з переліку регуляторних актів, окрім нормативно-правових актів, направлених на реалізацію функцій, передбаченихп.п.4,6, 7, 9,11 і 17 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» (зокрема, щодо відкриття відді­лень банку, встановлення валютних курсів, облікової ставки тощо).

На жаль, регуляторна політика поки не стала в Україні ефектив­ним інструментом державного впливу на економіку. Підтвердити це твердження можна відсутністю чіткої практики реалізації держав­ної регуляторної політики, відповідно до якої зміни в законодавство про підприємництво можуть бути внесені лише з урахуванням їх ефективності. Чого тільки в цьому плані варте виключення з ГК України поза врахування регуляторних процедур норм про філії і представництва як суб'єктів господарювання, що призвело до податкових, контрольно-наглядових проблем, зокрема вступило в суперечність із законодавством ЄС.

Державна регуляторна політика так само необхідна державі і підприємцям, оскільки не тільки забезпечує процедурний порядок управлінської діяльності, але і дозволяє гармонізувати публічні і приватні інтереси у сфері господарювання. Зневага такими скла­довими приводить до сковування підприємницької ініціативи, шкодить економіці.

Виходячи з вищевикладеного, регуляторна політика повинна стати в Україні найважливішим елементом управлінських процесів з урахуванням наступних чинників:

1) будь-які зміни в господарській сфері повинні відбуватися в рамках загальної концепції, заздалегідь сформованої і схваленої у встановленому законом порядку. Це виключить можливість здій­снення державними органами несумісних між собою заходів впливу на господарську діяльність;

2) необхідне налагодження загальнодержавного обговорення проектів регуляторних актів, оскільки це дозволить сформувати ефективне (не тільки для держави, але і для всіх підприємців) внутрішньо узгоджене господарське законодавство.

Кінцевий результат економічних реформ, здійснюваних в Україні, багато в чому залежить від того, наскільки зваженою буде позиція суспільства відносно адекватного формування і реалізації державної регуляторної політики з урахуванням ефективності господарсько-правового регулювання.

Читайте також:

1. II Державна дума
2. II. Мотивація навчальної діяльності
3. II. Мотивація навчальної діяльності
4. II. Мотивація навчальної діяльності
5. II. Мотивація навчальної діяльності
6. II. Мотивація навчальної діяльності
7. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
8. III. Мотивація навчальної діяльності
9. III. Мотивація навчальної діяльності
10. III. Ризики виробничого травмування та професійних захворювань механізаторів, допоміжного персоналу та сторонніх осіб при експлуатації сільськогосподарської техніки
11. IV. Загальна оцінка діяльності вчителя
12. IV. Загальні рекомендації щодо безаварійної та безпечної експлуатації сільськогосподарської техніки вітчизняного та зарубіжного виробництва

Переглядів: 725