Незалежно від моделі, прийнятої внутрішньої правової системи, держава повинна виконувати ефективно свої зобов’язання в галузі міжнародного права. У кожній моделі парламентарі можуть зіткнутися з різними проблемами. Вони повинні забезпечити виконання стандартів щодо ефективного захисту прав людини вітчизняним законодавством і практикою. Навіть у державах з сильними традиціями конституційного захисту прав людини можуть виникнути обставини, коли конституційні гарантії не відповідають міжнародним стандартам. У цих випадках держава, як і раніше, зобов'язана приймати дії з реалізації міжнародного стандарту і робити кроки для забезпечення конституційних змін, які необхідні. Якщо цей тип конфлікту виникає, органи моніторингу ООН можуть рекомендувати заходи для вжиття державою щодо ефективного виконання договору. Навіть тоді, коли Конституція передбачає, що міжнародні договори про права людини мають пряму дію у внутрішньому законодавстві, Парламентарям варто переконатись, чи краще здійснити інкорпорацію, чи залишити це питання на розсуд судів, аби були внесені зміни до існуючого законодавства і практики.
Зміна Конституцій відповідно до норм міжнародного права.
У 1994 році Домініканська Республіка оприлюднила і прийняла нову національну Конституцію. Ця зміна розроблена у відповідь на критику тодішнього Комісара ООН з прав людини, що Конституція є несумісною з МПГПП, зокрема, передбачає необґрунтовані обмеження прав іноземців з третіх країн. У 2001 році Комітет відзначив кроки, зроблені Домініканською Республікою для більш повного виконання МПГПП, і для усунення порушення передбачених прав у Конституції.