• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Індикатори сталого розвитку. Індекс людського розвитку

Для подолання бідності, надання технічної та методологічної допомоги країнам, що розвиваються, і країнам із перехідною економікою, до яких зараз належить і Україна, у 1965 році була створена Програма розвитку ООН.

§ За останні 20-25 років у світі сформувалась концепція людського розвитку, яка розглядає розвиток людини як основну мету і критерій суспільного прогресу. Показники сталого людського розвитку формуються у трьох напрямках:

§ можливість прожити довге життя, підтримуючи хороший стан здоров’я;

§ одержання освіти;

§ доступ до засобів, що забезпечують гідний рівень життя.

Якщо ці основні положення не реалізовано, то більшість інших цілей залишаються недосяжними.

Фахівці ООН розробили методику визначення індексу людського розвитку, який складається з трьох компонентів: тривалості життя, рівнів освіти (письменності та охоплення навчанням), а також матеріального добробуту населення. Ці складові вводять у загальні розрахунки за спеціальними формулами і одержують зведений ІЛР для кожної країни. ІЛР розраховується як середнє зважене індексів вимірів людського розвитку (довголіття характеризується одним показником, освіченість – двома, матеріальний добробут – одним):

ІЛР = ,

де:

M_j і m_j — максимальне та мінімальне значення показників людського розвитку;

Х_j : Х₁ — очікувана тривалість життя при народженні (мінімальне значення — 25 років, максимальне — 85 років):

Х₂ — грамотність дорослого населення (0% і 100%);

Х₃ — повнота обсягу навчанням в початковій, середній та вищій школі (0% і 100%);

Х₄ — спеціальний індикатор матеріального добробуту, розраховується як десятичний логаріфм реального валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення (100 і 40000 доларів);

a_j — коефіцієнти вагомості показників, підібрані таким чином, щоб три виміри людського розвитку мали рівну вагу (a₁ = 1/3, a₂ = 2/9, a₃ = 1/9, a₄ =1/3).

Для кожної країни ІЛР є відносною величиною від 0,000 до 1,000. Рівень ІЛР, який складає від 0,8 до 1, вважається високим, від 0,5 до 0,8 – середнім, меньше 0,5 – низьким. Місця країн у загальносвітовому рейтингу визначаються за зменшенням цих показників. ІЛР по країнах світу приводяться в щорічних “Доповідях про розвиток людини” Програми розвитку ООН.

З 1990 року в “Доповідях про розвиток людини” Програми розвитку ООН використовується так званий індекс людського розвитку (ІЛР). Концепцію, на базі якої було розроблено цей індекс, можна надати в стислому вигляді з допомогою п’яти положень:

§ розвиток людини відображує як процес розширення людського вибору, так і досягнутий рівень добробуту людей;

§ добробут оцінюється за можливостю людей вести таке життя, яке вони вважають гідним;

§ людський розвиток критично залежить від задовільнення трьох потреб – прожити довге та здорове життя, здобути знання, мати доступ до ресурсів, які забезпечують гідний рівень життя, - які характеризують такі показники людського розвитку як довголіття, освіченість та метеріальний добробут;

§ прибуток розглядається як засіб, що розширює людський вибір, тобто надає більшу свободу вибору і більше варіантів для досягнення вибраної мети;

для забезпечення гідного життя людям не потрібен нескінчено високий прибуток, позитивний вплив останнього на людський розвиток слабне із зростанням прибутку.

За опублікованими в 2001 році в Доповіді Програми розвитку ООН даними, що стосуються 1999 року, Україна за ІЛР посідає 74 місце серед 162 країн світу і належить до держав із середнім рівнем людського розвитку.

Таблиця 1 - Країни світу в ІЛР, 1999 р.

Аналіз даних, які наведено в Доповідях Програми розвитку ООН стосовно тривалості життя, показує, що в Україні цей показник поступово підвищується порівняно із попередніми роками. Але має місце тенденція скорочення загальної чисельності населення країни: вона скоротилася з 52,22 млн. чол. у 1992 році до 49,29 млн. на початку 2000 року, тобто на 2,95 млн. чол. За прогнозом, наведеним у Доповідях, чисельність населення України до 2015 року знизиться до 43,3 млн. чол. Однією з причин цього є різке скорочення народжуваності: 1990 року в Україні народилося 657 тис. дітей, 1995 – 493 тис., 2001 року – 385 тис. На початок 2001 року в Україні було 381 тис. дітей віком до року і 409 тис. чоловік віком 74 роки.

З компонентів ІЛР Україна найбільше відстає за виробництвом валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення (96 місце). Цей показник в Україні становить менше половини загальносвітового рівня. Найвищим цей показник є у Люксембурзі – 42769 дол., найменшим – у Сьєра – Леоне (448 дол.). Загалом по країнах, що розвиваються, цей показник становить 3530 дол.

Крім ІЛР, у Доповіді 2001 року наведено ще 24 статистичні таблиці показників, які характеризують різні аспекти розвитку людей: індекс тендерного розвитку (враховує показники щодо статі), частка населення з доходами нижче рівня бідності, ратифікація основних міжнародних конвенцій із прав людини й конвенцій МОТ, тощо.

У багатьох державах крім глобальних Доповідей, видають національні доповіді про людський розвиток, де важливими є регіональні індекси. Україна була одним із піонерів видання таких доповідей і першою країною регіону, яка підготувала таке видання. Українські вчені побудували методику вимірювання рівня людського розвитку, яка допомогла зіставити ситуацію в різних регіонах держави. Було створено національну систему показників, яка не обмежується трьома напрямками, а складається з дев’яти інтегральних індексів, що характеризують головні аспекти людського розвитку:

§ демографічна ситуація, що є показником і причиною людського розвитку;

§ ситуація на ринку праці, що забезпечує матеріальний добробут населення, можливість розвитку соціальної та виробничої інфраструктури тощо;

§ матеріальний добробут населення;

§ умови проживання населення;

§ стан здоров’я населення й охорони здоров’я;

§ освіта;

§ соціальне середовище (зокрема, криміногенна ситуація в регіоні);

§ фінансування людського розвитку;

§ екологічна ситуація.

За даними на 2001 рік серед регіонів України за кожним з цих показників є лідери і аутсайдери. За рівнем демографічного розвитку перше місце належить Києву, останнє – південним, Сумській, Луганській та Донецькій областям, а також Севастополю. Середні показники мають західні області, Черкащина, Полтавщина, Чернігівщина, Харківщина.

За умовами проживання населення Київ також є лідером, останнє місце посідає Івано – Франківщина. Високій рівень фінансування людського розвитку демонструють Харківська, Дніпропетровська, Івано – Франківська, Чернівецька області та Севастополь. У хвості рейтингу – Волинський та Кіровоградський райони. За рівнем розвитку ринку праці перше місце посідає Київ, останнє – Чернівецька область. У жителів столиці та Київського, Чернігівського й Полтавського регіонів матеріальний добробут є найвищим, найнижчі показники – у Закарпатської, Харківської та Чернівецької областей.

Соціальне середовище найбільш сприятливе на Заході України, середні показники мають Одеська, Херсонська , Донецька області, Крим та вся північ. Нижче середнього – ситуація в центральному і східному регіонах, найгірша – на Луганщині. За інтегральним індексом умовного здоров’я населення лідирує Закарпаття, на останньому місці – Харківщина. Регіоном України з найгіршою екологічною ситуацією є Київ, на другому місці – Донецька, Дніпропетровська, Львівська, Одеська і Луганська області.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Безпека життєдіяльності (забезпечення соціальної, техногенної та природної безпеки: Навч. посібник/ В.В. Бєгун, І.М. Науменко - К.: 2004. – 328с.

2. Безпека життєдіяльності: Навч.посібник./За ред. Цапка.-К.,2006.-397с.

3. Джигирей В.С., Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. Підручник.-Львів, 2001.-254с.

4. Желібо Є. П., Заверуха Н. М., Зацарний В. В. Безпека життєдіяльності. Навч. посіб. / за ред. Є. П. Желібо. 6-е вид. –К.: «Каравела», 2009. – 344 с.

5. Желібо Є. П., Зацарний В. В. Безпека життєдіяльності. Підручник. – К.: «Каравела», 2008. – 280 с.

6. Березуцький В.В., Васьковець Л.А., Вершиніна Н.П. та ін. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник / За ред.. проф. В.В. Березуцького. – Х.: Факт, 2005. – 348 с.

7. Касьянов М.А., Ревенко Ю.П., Медяник В.О., Арнаут І.М., Друзь О.М., Тищенко Ю.А. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2006. – 284 с.

8. Концепція освіти з напряму "Безпека життя і діяльності людини" / В.О.Кузнецов, В.В. Мухін, О.Ю. Буров та ін. // Інформаційний вісник. Вища освіта. – К.: Вид-во наук.-метод. центру вищої освіти МОНУ, 2001. – № 6. – С. 6–17.

9. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини: Навч. посіб.-К., 2007. – 332с.

10. Ліпкан В.А. Безпекознавство: Навч. посіб. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. – 208 с.

11. Михайлюк В.О. Цивільний захист: Навч.посібник. Миколаїв: НУК, 2005. – ч.1. Соціальна, техногенна і природна безпека. – 136 с.

12. Михайлюк В.О., Халмурадов Б.Д. Цивільна безпека: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008, - 158 с.

13. Мохняк С.М., Дацько О.С., Козій О.І., Романів А.С., Петрук М.П., Скіра В.В., Васійчук В.О., Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник. Львів. Видавництво НУ "Львівська політехніка", 2009.- 264 с.

14. Осипенко С.І., Іванов А.В. "Організація функціонального навчання у сфері цивільного захисту". Навчальний посібник. – К., 2008. – 286с.

15. Скобло Ю.С., Соколовська Т.Б., Мазоренко Д.І., Тіщенко Л.М., Троянов М.М. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів ІІI-IV рівнів акредитації. – Київ: Кондор, 2003. – 424с.

16. Черняков О.Г., Кочін І.В., Сидоренко П.І., Букін В.Є, Костенецький М.І. Медицина катастроф. Навч. посібник. К.: "Здоров’я". 2001, - 348 с.

17. Яким Р.С. Безпека життєдіяльності. Навч. посіб. – Львів: Видавництво "Бескид Біт", 2005. – 304 с.

18. Яремко З.М. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник. Львів. Видавничий центр ЛНУ ім.. Ів. Франка, 2005.- 301 с.

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. IV етап розвитку міжнародної міграції робочої сили розпочав ся після II світової війни і триває понині.
5. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
6. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
7. VII. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У ХХ ст.
8. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
9. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
10. Автоматизація виробництва як вищий етап технологічного розвитку підприємств
11. Агрегатний індекс фізичного обсягу
12. Агрегатний індекс ціни

Переглядів: 1142