• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Державні кордони

Територія однієї держави відокремлюється від території іншої держави за допомогою державних кордонів.

У міжнародній доктрині є різні визначення державних кордонів. Одні автори визначають державні кордони як лінію, що встановлює межі сухопутної або водної території держави, інші — як юридично обґрунтовану умовну лінію, що визначає межі не тільки поверхні, але також і надр, і повітряного простору, а треті — як фактичні або уявлювані лінії на сухопутному, водному і повітряному просторах і надрах, що визначають межі дії державного суверенітету. Проте в цих підходах, що характеризуються поліоб'єктністю складу, можна знайти точки дотику: під державним кордоном розуміється лінія, яка не тільки встановлює просторові межі державної території, але й межі дії державної влади.

Є також і нормативні визначення державних кордонів, що міс­тяться в національному законодавстві держав. Так, Закон України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 року визна­чає державний кордон як лінію і вертикальну поверхню, що про­ходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, вод, надр, повітряного простору.

Слід відрізняти державні кордони, що розділяють і розме­жовують території суміжних суверенних держав, і адміністративно-територіальні або адміністративні кордони, за допомогою яких здійснюється розмежування окремих частин однієї держави: адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів федерації і т.п.

Головне завдання державних кордонів полягає у визначенні просторових меж територіального верховенства держави й в об­меженні належної їй території, яка складає матеріальну основу життєдіяльності народу і самої держави. Належним чином закріп­лені і визнані, державні кордони підтверджують право держави (титул) на дану територію. В основу існування сучасних кордонів держав — членів світового співтовариства покладено принципи не­порушності і недоторканності державних кордонів, недоторканності та цілісності державної території, особлива стабільність договорів про кордони.

Сучасне міжнародне право забороняє односторонні, а тим більше насильницькі дії, пов'язані зі зміною кордонів. Проте воно не ви­ключає можливості мирної зміни кордонів за домовленістю між су­міжними державами, тобто шляхом укладання міжнародних угод і відповідно до принципів міжнародного права. Водночас вони можуть бути встановлені в результаті видання внутрішньодержавного акта. Так, стаття 2 Закону України «Про державний кордон України»,

одо регулює порядок визначення державного кордону, встановлює, що «державний кордон України визначається рішеннями Верховної Ради України, а також міжнародними договорами України».

Міжнародному праву відомий феномен невизначених кордонів, кордонівde facto, що виникають через відсутність демаркації. Такі кордони мають місце в Африці, на Азіатському континенті (напри­клад, у нащ час відзначається повна відсутність юридичного і навіть фактичного кордону між Пакистаном і Афганістаном), а також у випадку наявності неурегульованого прикордонного спору.

Існують сухопутні, водні і повітряні кордони держави, щорозрізняються залежно від місця проходження. За способами встановлення розрізняють кордони:

а) астрономічні — вони проводяться по меридіанах і паралелях
(наприклад, такий кордон проходить по 38-й паралелі між
КНДР і Південною Кореєю);

б) орографічні — проходять по місцевості з урахуванням її ре-

льєфу (такі кордони є між переважною більшістю суміжних

держав);

в) геометричні — вони прокладаються шляхом нанесення
прямих ліній (більшість таких кордонів існує в Африці: між
Єгиптом і Суданом, між Єгиптом і Лівією, Лівією і Чадом та
ін.; вони проходять також між Аляскою (США) і Канадою та

ін.). Сухопутні кордони встановлюються на основі Договорів між суміжними державами і, відповідно до цих договорів, позначаються

на місцевості.

Водні кордони поділяються на річкові, озерні, кордони інших водойм і морські. Кордони на ріках установлюються за згодою між прибережними державами: на судноплавних ріках — по середині головного фарватеру або по тальвегу (лінії найбільших глибин), на несудохідних — по середині головного рукава ріки. На озерах і інших водоймах — по прямій лінії, що з'єднує виходи сухопутного кордону до берегів озера або іншого водоймища. Морськими кор­донами держави є зовнішні межі її територіального моря або лінія розмежування територіальних морів суміжних або протилежних держав. Зовнішні межі територіального моря встановлюються за­конодавством прибережної держави відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Повітряними кордонами державної території є бокові і висотні межі її повітряного простору. Боковою межею повітряного просто­ру є вертикальна площина, що проходить по сухопутній і водній лініям державного кордону. Висотні межі державного кордону об­межуються 110-115км.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 року державний кордон України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, установлюється:

1) на суші — по характерних точках і лініях рельєфу або чітко
розрізнюваних орієнтирах;

2) на морі — по зовнішній межі територіального моря України;

3) на судноплавних ріках — по середині головного фарватеру або тальвегу ріки; на несудноплавних ріках (ручаях) — по їхній середині або по середині головного рукава ріки; на озерах і інших водоймах — по прямій лінії, що з'єднує виходи державного кордону України до берегів озера або іншого водоймища. Державний кордон України, що проходить по річці (ручаю), озеру або іншій водоймі, не переміщується як при зміні обрису їхніх берегів або рівня води, так і при відхиленні русла ріки (ручая) у той або інший бік;

4) на водоймищах гідровузлів та інших штучних водоймах — відповідно до лінії державного кордону України, що проходила на місцевості до їхнього заповнення;

5) на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спо­рудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних рік (струмків), — по середині цих споруд або по їхній технологічній осі, незалежно від проходження державного кордону України по воді.

Процес встановлення кордону проходить у два послідовних етапи:

— делімітація — це визначення в договірному порядку за­гального напрямку проходження лінії державного кордону з позначенням її на картах, схемах і планах. При делімітації складається докладний опис проходження лінії кордону, що виключає двояке тлумачення, із нанесенням її на карти і схеми (делімітаційні карти) за спеціально обраними і узго­дженими природними або штучними точками або орієнтирами (ріками, струмками, гірськими вершинами, хребтами і т.д.). Делімітаційна карта підлягає парафуванню і підписанню, вона також скріплюється гербовими печатками договірних сторін. В Україні проведена делімітація державних кордонів з усіма суміжними державами (у 1997 році підписаний дого­вір про делімітацію кордонів із Білорусією, у 1999 році — із Молдавією), у 2004 році — із Російською Федерацією;

— демаркація — це проведення лінії державного кордону на місцевості з позначенням її спеціальними прикордонними знаками (пірамідами, стовпами, буями, створними знаками, маяками і т.п.). Роботи з демаркації перебувають під контро-

лем представників суміжних держав і здійснюються прикор­донними ЕІйськами. Відповідно до статті 4 Закону України від 4 листопада 1991 року «державний кордон України на місце­вості позначається ясно видимими прикордонними знаками, форми, розмір і порядок установлення яких визначаються законодавством України і міжнародними договорами Украї­ни» . При демаркації складається протокол — докладний опис проходження лінії кордону на місцевості зі схемами, фотогра­фіями й описом кожного прикордонного знака та його відміт­них характеристик (розміри, колір, характеристики вогнів і т.д.). Повітряні і підземні кордони не позначаються. У наш час відбувається процес демаркації україно-білоруського й україно-молдавського кордонів. При позначенні лінії кордону на місцевості можливі невеличкі відхилення від делімітаційного опису (особливо поблизу населених пунктів), виникаючі розбіжності вирішуються змішаними комісія­ми, а в особливих випадках — на дипломатичних переговорах.

Слід мати на увазі, що всі документи з делімітації і демаркації є складовими частинами договорів про територіальне розмежуван­ня, поступку, обмін, продаж територій і підлягають затвердженню вищими органами державної влади суміжних держав, що домов­ляються.

У разі виникнення необхідності уточнення територіальних кор­донів суміжних держав проводиться редемаркація. Редемаркація здійснюється шляхом перевірки раніше демаркованого кордону з відновленням, ремонтом (заміною) раніше виставлених прикордон­них знаків. Така редемаркація була здійснена, наприклад, у районі ріки Араке на радянсько-турецькому кордоні в 1967-1972 роках. Особливої актуальності проблематика державного кордону набула у зв'язку з розпадом Союзу РСР і утворенням на його території ряду незалежних держав. Потрібно насамперед звернути увагу на достатньо умовний характер кордонів між колишніми союзними республіками СРСР — нині незалежними державами. Вони були визначені за адмі­ністративними кордонами між союзними республіками, при цьому не була проведена ні їхня делімітація, ні демаркація. З урахуванням цих умов 26 травня 1995 року держави — члени СНД підписали До­говір про співробітництво й охорону кордонів держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав із державами, що не входять у Співдружність. Основним положенням, що міститься в цьому дого­ворі, було рішення іменувати кордонами лише ті, що є ділянками державних кордонів учасників Співдружності Незалежних Держав із державами, що не входять у Співдружність. Такими державними кордонами України є лише кордони з Румунією, Польщею, Угорщи­ною і Словаччиною.

Для досягнення цілей договору сторони взяли на себе взаємну відповідальність за забезпечення охорони своєї ділянки кордону з урахуванням інтересів безпеки сторін (стаття 3). Одночасно з дого­вором було узгоджене Положення про Раду командуючих прикор­донними військами (воно не було підписано Україною, Молдавією й Азербайджаном), у функції якого входить узгодження зусиль з реалізації рішень Ради глав держав СНД, що стосуються прикор­донних питань. У 1995 році Радою глав держав СНД була прийнята Концепція охорони зовнішніх кордонів, що закріпила розподіл кордонів на внутрішні і зовнішні. Відповідно до неї на внутрішніх кордонах держав СНД діє режим прозорості кордонів. При їхньому перетинанні громадянами таких держав не потрібно пред'явлення якихось спеціальних документів, за винятком посвідчення особи. Слід зазначити, що подібний розподіл кордонів на внутрішні (про­зорі) і зовнішні встановлено Договором про Європейський Союз, укладеним у 1992 році в Маастрихті. На цей час деякі з держав СНД, зокрема Російська Федерація, готуються до введення зміни порядку перетинання державного кордону для громадян СНД — таке перетинання буде дозволено тільки у разі наявності інозем­ного паспорта. Якщо такі тенденції будуть набирати чинності, то незабаром внутрішні кордони між державами СНД перетворяться в кордони зовнішні.

Для забезпечення недоторканності державних кордонів і відпо­відно своєї території держава на кордоні установлює певний режим, що звичайно називається режимом державного кордону. Відпо­відно до розділу II Закону України «Про державний кордон Укра­їни», режим державного кордону України розуміється як порядок перетинання державного кордону України, плавання і перебування українських та іноземних невійськових суден і військових кораблів у територіальному морі і внутрішніх водах України, заходження іноземних невоєнних суден і військових кораблів у внутрішні води і порти України і перебування в них, утримання державного кордону України, провадження різних робіт, промислової та іншої діяль­ності на державному кордоні України. Крім цього Закону, режим державного кордону визначається іншими актами законодавства України і міжнародних договорів України.

Згідно зі статтею 22 Закону України від 4 листопада 1991 року з метою встановлення на державному кордоні належного порядку Кабінетом Міністрів України визначається прикордонна смуга, що встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України, на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних рік, озер та інших водоймищ з урахуванням особливостей місцевості й умов. До прикордонної смуги не входять населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Відповідно до нової редакції Закону України «Про державний кордон України» від 18 червня 1996 року в межах території райо­ну, міста, селища, сільради, що прилягає до державного кордону України або до узбережжя моря, що охороняється прикордонними військами України, як правило, встановлюються контрольовані прикордонні райони. У контрольований прикордонний район вхо­дять також територіальне море України, внутрішні води України і частина вод прикордонних рік, озер та інших водоймищ України і розташовані в цих водах острови.

У прикордонній смузі і контрольованому прикордонному районі в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, встановлю­ється прикордонний режим, що містить правила в'їзду, тимчасо­вого перебування, проживання, пересування громадян України й інших осіб, провадження робіт, обліку та утримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних і несамохідних суден, їхнього плавання і пересування у внутрішніх водах України. При­кордонний режим також поширюється і на територію району, міста, селища, сільради, що прилягає до державного кордону України або до узбережжя моря, що охороняється прикордонними військами України, де прикордонна смуга і контрольований прикордонний

район не встановлені.

Дозвіл на в'їзд, тимчасове перебування, проживання, здійснення робіт і пропуск в прикордонну смугу дають і здійснюють Прикор­донні війська України разом з органами внутрішніх справ. У разі необхідності Прикордонні війська України можуть вводити додат­кові тимчасові режимні обмеження на в'їзд і провадження робіт у прикордонній смузі (стаття 24 Закону).

Стаття 21 Закону України від 4 листопада 1991 року встановлює, що для вирішення питань, пов'язаних із підтримкою режиму дер­жавного кордону України, а також для врегулювання прикордонних інцидентів на визначеній ділянці державного кордону України серед офіцерів прикордонних військ України призначаються прикордонні представники України (у деяких країнах вони іменуються прикор­донними комісарами). Прикордонні представники України у своїй діяльності керуються законодавством України і міжнародними до­говорами України. Не врегульовані ними питання вирішуються в

дипломатичному порядку.

Залізничне, автомобільне, морське, річкове, паромне, повітряне й інше сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, установлюваних Кабінетом Міністрів Украї­ни відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України. Пункт пропуску через державний кордон України — це спеціально виділена територія на залізничних і автомобільних

станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) із комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуску через Державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна (стаття 9 Закону).

Особи, транспортні засоби, вантажі й інше майно, що перети­нають державний кордон України, підлягають прикордонному і митному контролю, у відповідних випадках здійснюється також санітарно-карантинний, ветеринарний і фітосанітарний контроль, контроль за вивезенням із території України культурних цінностей та інший контроль. Пропуск осіб, що перетинають державний кор­дон України, здійснюється прикордонними військами України за дійсними документами на право в'їзду на територію України або виїзду з України. Відповідно до міжнародних договорів України Кабінетом Міністрів України може бути встановлений спрощений порядок пропуску осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна через державний кордон України.

Виліт українських та іноземних повітряних суден із території України, а також їхня посадка після зльоту на територію України провадяться в аеропортах (на аеродромах), відкритих для міжна­родних польотів, де є контрольно-пропускні пункти прикордонних військ України та митні установи. Для морських (річкових) суден державний кордон відкривається і закривається в останньому порту відплиття або прибуття.

Раніше, згідно зі статтею 20 Закону України «Про державний кордон України», що була виключеною на підставі Закону України про внесення змін та доповнень до Закону України «Про державний кордон України» від 3 квітня 2003 року, порушниками державного кордону України визнавалися:

1) особи, які перетнули або намагаються перетнути державний кордон України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України, але з порушенням правил його перетинання;

2) особи, які проникли або намагаються проникнути на укра­їнські або іноземні транспортні засоби закордонного прохо­дження з метою незаконного виїзду з території України;

3) іноземні невійськові судна і військові кораблі, що зайшли в територіальне море або внутрішні води України з порушенням встановлених правил заходу в ці води. Іноземні підводні човни й інші підводні транспортні засоби є порушниками державно­го кордону України й у тих випадках, коли вони перетинають державний кордон України в підводному положенні або зна-

ходяться в цьому положенні під час плавання і перебування

у водах України; 4) повітряні судна й інші літальні апарати, що перетнули держав­ний кордон України без відповідного дозволу компетентних органів України або вчинили інші порушення правил пере­льоту через державний кордон України. Порушенням держав­ного кордону України є також перетинання його будь-якими іншими технічними або іншими засобами без відповідного на це дозволу або з порушенням встановленого порядку. Згідно з ч. 1 статті 29 Закону України про внесення змін та до­повнень до Закону України «Про державний кордон України» від З квітня 2003 року, визначено підстави тільки затримки органами Державної прикордонної служби України іноземних і українських

невоєнних суден.

Так, іноземне невоєнне судно, що перебуває в територіальному морі й внутрішніх водах України, затримується органами Держав­ної прикордонної служби України й конвоюється в найближчий порт або інший відповідний пункт у випадках, якщо:

1) судно на шкоду безпеки України займається збором інформа­ції або здійснює будь-який інший акт, ворожий Україні;

2) судно знаходиться в районі, оголошеному компетентними органами України у встановленому порядку тимчасово за­критим для плавання;

3) судно незаконно займається будь-якою промисловою, до­слідною або пошуковою діяльністю, скиданням і похованням речовин, шкідливих для здоров'я людей або живих ресурсів вод, чи інших відходів і матеріалів;

4) судно проводить висадження або посадку людей, розвантажен­ня або навантаження вантажів у не встановлених для цього місцях або у встановлених місцях, але без дозволу компетент­них органів України;

5) судно здійснює без дозволу компетентних органів України під­няття в повітря або прийняття на борт літальних апаратів;

6) члени екіпажу або інші особи, які перебувають на судні,
ушкоджують прикордонні знаки, засоби навігаційного огоро­
дження, кабелі зв'язку, інші підводні або надводні об'єкти,
які належать Україні;

7) капітан судна не пред'явив необхідних суднових і вантажних

документів;

8) судно не підкоряється розпорядженню представників органів Державної прикордонної служби України або інших компе­тентних органів України;

9) судно перебуває в територіальному морі України, внутрішніх водах України на порушення правил, установлених цим За-

коном, міжнародних договорів України або загальновизнаних

принципів і норм міжнародного права. Рішення про затримку іноземного невоєнного судна прийма­ється Державною прикордонною службою України після його огляду. При цьому судно, що допустило порушення, зазначені в пунктах 2-9 частини першої статті 29, затримується органами Державної прикордонної служби України, якщо встановлено факт навмисного порушення або якщо судно завдає шкоди безпеки або інших інтересів України. Органи Державної прикордонної служби України мають право затримати й українське невоєнне судно, що допустило порушення, передбачені пунктами 2-9 частини першої статті 29, і конвоювати його в найближчий порт або інший відпо­відний пункт.

Читайте також:

1. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
2. Б). Податки та державні фінанси.
3. Бюджет – загальне поняття, що об’єднує різноманітні фінансові документи, які включають заплановані доходи і державні видатки на відповідний період.
4. В загальній сукупності фінансових відношень можуть бути виділені три важливі сфери: фінанси підприємств, установ і організацій; страхування; державні фінанси.
5. Варіант 13. Тема: Державні фінанси, їх місце і роль вфінансово-кредитній системі
6. Визначте кордони Галицько – Волинського князівства на історичній карті [Див.істор.карту].
7. Вищі державні контролюючі органи в зарубіжних країнах
8. Відмова у державній реєстрації прав на землю та їх обмежень.
9. Відмова у державній реєстрації прав на землю та їх обмежень.
10. Господарські об'єднання або державні чи комунальні господарські об'єднання.
11. Державні боргові цінні папери та їх види.
12. ДЕРЖАВНІ БУДІВЕЛЬНІ НОРМИ УКРАЇНИ

Переглядів: 564