• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Торгові представництва

Історія виникнення торгових представництв пов'язана зі станов­ленням і розвитком Радянської держави. У1918 році Рада Народних Комісарів РРФСР прийняла декрет «Про націоналізацію зовнішньої торгівлі», яким вперше у світі була встановлена монополія держави на зовнішню торгівлю. Саме для здійснення на практиці цієї моно­полії і були створені спеціальні органи зовнішніх зносин — торгові представництва.

У період існування СРСР, відповідно до радянського законодав­ства, торгові представництва були частиною дипломатичного пред­ставництва Союзу РСР і здійснювали за кордоном права в галузі зов-

нішньоекономічної діяльності Радянської держави, забезпечували захист її торгово-політичних і економічних інтересів і ефективність участі країни в системі світових економічних зносин.

Після розпаду СРСР у 1991 році, однією з основних причин якого став «супермонополізм» у політичній та економічній сферах, дер­жавна монополія на зовнішню торгівлю перестала існувати. Проте її елементи усе ж залишилися в Україні, що на конституційному рівні закріпила відданість принципам плюралістичної демократії в економіці та політиці. Одним із них є зберігання торгових пред­ставництв України за кордоном.

Правовою підставою діяльності таких закордонних органів зов­нішніх зносин стало Положення про торгове представництво Украї­ни за кордоном, затверджене Указом Президента України 17 серпня 1993 року. Проте глибокі кризові явища системного характеру, що охопили економіку України, показали низький рівень ефективності таких торгових представництв, діяльність яких характеризувалася малою економічною віддачею. З метою підвищення ефективності здійснення контролю за їхньою діяльністю, об'єднання і коорди­нації спільних зусиль, нарешті, «економізації» зовнішніх зносин держави Указом Президента України від ЗО квітня 1994 року було затверджене Положення про торгово-економічну місію в складі дипломатичного представництва України за кордоном.

Відповідно до цього Указу змінювалося правове становище цього органу зовнішніх зносин України: воно почало функціону­вати в складі дипломатичного представництва держави. Торгово-економічна місія підпорядковується главі дипломатичного пред­ставництва України за кордоном, що здійснює контроль за її ро­ботою. Роботу місії в державі перебування організує Міністерство зовнішніх економічних зв'язків України.

До основних завдань цього органу зовнішніх зносин належить:

— захист економічних інтересів і прав суб'єктів підприємни­цької діяльності України в державі перебування;

— сприяння розвитку торгово-економічних зв'язків України, залученню іноземних інвестицій у пріоритетні сфери еконо­міки України і виконанню договорів України, укладених із державою перебування;

— інформування Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України, МЗС України й інших органів державної виконав­чої влади України про цінову, податкову, тарифну політику, що провадиться державою перебування стосовно товарів, що експортуються Україною;

— підготування висновків стосовно доцільності імпорту товарів і послуг, одержання кредитів із держави перебування, виходя-

чи з запропонованих цією державою цін, тарифів, кредитних ставок і т.д.

Очолює торгово-економічну місію її керівник, що за посадою є радником-посланником або радником дипломатичного представ­ництва України.

Керівник торгово-економічної місії України і його заступник (за­ступники), яким присвоєні дипломатичні ранги, входять до складу дипломатичного персоналу, інші співробітники торгового пред­ставництва є членами адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу дипломатичного представництва України. Виконання функцій торгово-економічної місії може бути покладене на одну особу. На співробітників такої місії може бути покладене виконання їхніх службових обов'язків у двох і більше державах.

Керівника торгово-економічної місії України і його заступни­ків призначає і звільняє з посади міністр зовнішньоекономічних зв'язків України за погодженням із МЗС України; інших співробіт­ників призначає той самий міністр, але без такого погодження.

Слід зазначити, що зміна правового статусу торгових представ­ництв мало що змінило: діяльність торгово-економічних місій при дипломатичних представництвах України залишається низькою. Кризове становище в сучасній зовнішньоекономічній діяльності України є тому підтвердженням.

Вважається, що з погляду державних інтересів було б доцільним скасувати цей інститут радянської системи, а кошти платників по­датків, що йдуть на заснування й утримання торгово-економічних місій, можна було б використовувати більш ефективно, тим більше, що в Україні немає державної монополії на зовнішню торгівлю. Крім того, слід враховувати і зарубіжний досвід, адже більшість держав світу не має такого органу зовнішніх зносин, як торгові представ­ництва (торгово-економічні місії).

У дипломатичних представництвах багатьох держав є посади торгових радників, торгових секретарів або аташе. Ці співробітники підтримують зв'язки з міністерством зовнішньої торгівлі держави перебування або іншого відомства, що виконує аналогічні функції. Торгові радники, торгові секретарі або аташе належать до диплома­тичного персоналу представництв і на них поширюються привілеї та імунітети, передбачені міжнародним правом. Україні, що нама­гається привести своє законодавство у відповідність зі стандартами демократії, варто запозичити цей досвід і стосовно зовнішньоторго­вельної діяльності дипломатичних представництв.

Читайте також:

1. Бренди (торгові марки).
2. Види процесуального представництва
3. Дипломатичні представництва
4. Дипломатичні представництва та спеціальні місії
5. Консульські представництва
6. Міжнародні торгові організації
7. Неторгові
8. Неторгові
9. Особливості добровільного представництва
10. Особливості необхідного (законного) представництва
11. Особливості правового регулювання представництва прокурором інтересів громадян і держави у справах про державну та комунальну власність, з питань паливно-енергетичного комплексу.
12. Підстави виникнення представництва у цивільному процесі. Види представництва у цивільному процесі

Переглядів: 492