Підстави виникнення представництва у цивільному процесі. Види представництва у цивільному процесі

Повноваження представника припиняється разом із закриттям провадження у справі, винесенням рішення суду, якщо представник позбавлений права вносити апеляційну чи касаційну скаргу, винесенням рішення суду, що не підлягає оскарженню.

Відповідно до ст. 44 ЦПК представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти віл імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.

Категорія "повноваження" має істотне значення для визначення правосуб'єктності представника, який, не маючи повноважень, не може вважатися таким. Наявність повноваження у представника є обов'язковою умовою виникнення процесуального представництва, з огляду на яке представник наділяється відповідними правами та обов'язками, і в межах визначених повноважень здійснює процесуальні дії. Таким чином, повноваження представника визначає конкретний зміст процесуальних відносин, звісно, разом із цивільними процесуальними нормами.

Повноваження представника у суді є відносним суб'єктивним правом представника здійснювати від імені особи, яку представляють, визначені процесуальні дії, які породжують правові наслідки безпосередньо для особи, яку представляють, в її відносинах із судом, і одночасно обов'язком здійснити зазначені дії для законного представника.

Варто враховувати той факт, що в цивільному процесуальному праві, на відміну від цивільного права, обсяг та зміст повноважень представника визначаються не волевиявленням сторони, а нормами ЦПК. Довіритель має право лише обмежити повноваження представника на певні процесуальні дії (ч. 2 ст. 44 ЦПК), які передбачені законодавством.Власне, факт наділення представника повноваженнями означає згоду довірителя на здійснення всіх процесуальних дій, які він сам міг би здійснити, крім тих, які ним обмежені.

Однією з характерних рис представництва у цивільному процесі є те, що представник діє в інтересах особи, яку представляє, і його правова позиція не може суперечити правовій позиції особи, яку він представляє. При здійсненні процесуальної діяльності представник зобов'язаний керуватися вказівками особи, яку він представляє. Звісно, йдеться про здійснення добровільного представництва. Фактично представник є виразником волі довірителя і не може діяти всупереч його інтересам.

Обсяг прав, якими наділяється представник, визначається тими повноваженнями, якими наділили його закон та довіритель (чи тільки закон у випадку законного представництва). Довіритель має право лише обмежити повноваження представника на певні процесуальні дії, які передбачені законодавством.

Це зовсім новий підхід для законодавця у визначенні прав представника. Якщо раніше довіритель розширяв права та обов'язки представника порівняно із загальними правами, то тепер довіритель обмежує права порівняно з єдиним комплексом прав, які належать особам, що беруть участь у справі. Раніше чинне положення виправдовувалося тим, що використання прав, зазначених як такі, на здійснення яких потрібно було мати спеціальні повноваження, потребувало особливої уваги, маючи на увазі серйозні наслідки, що виникають для довірителя. Наприклад, відмова від позову назавжди позбавляє довірителя можливості захищати цю вимогу в судовому порядку. Зміна предмета позову породжує можливість повторного звернення до суду за первісною вимогою. Укладання мирової угоди остаточно розв'язує спір у тому варіанті, про який домовилися сторони. Аналогічні наслідки тягне визнання позову. Позитивною рисою правила, яке діяло до прийняття ЦПК, є також те, що особа, яку представляють, залишала за собою вирішення всіх найважливіших для неї питань і при цьому завжди могла розширити повноваження представника.

Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначаються ст.ст. 248—250 ЦК. Особистий характер правовідносин представництва зумовлює те, що усунення одного з його учасників (смерть, оголошення померлим, визнання недієздатним або безвісно відсутнім, недієздатним тощо) тягне припинення представництва.

Повноваження у межах "представництва за довіреністю" припиняється також у випадках: закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її видала; відмови представника від вчинення дій, що визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видала довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіреність. Припинення дії довіреності як документа, що підтверджує повноваження представника, за своєю суттю є припиненням повноважень представника, які були встановлені цією довіреністю.

Для виникнення правовідносин процесуального представництва необхідний юридичний склад: процесуальні факти та матеріально-правові факти. Процесуальні факти спричиняють виникнення процесуальних представницьких відносин лише за наявності матеріально-правових фактів, які визначають зв'язок між представником і довірителем.

Процесуальними юридичними фактами, що породжують та змінюють представницькі правовідносини, є дії представників і суду (судді). Ці дії вчиняються у визначеній послідовності, яка передбачена цивільним процесуальним законодавством, та з додержанням відповідної процесуальної форми. Так, представник може, подавши до суду заяву (скаргу), тим самим порушити цивільний процес або вступити в уже розпочатий. Разом із тим представник повинен пред'явити суду документ, що підтверджував би його повноваження. У свою чергу суд повинен перевірити документ, що підтверджує повноваження представника, щодо його змісту та правильності оформлення і вирішити питання про допуск до участі у справі того чи іншого представника.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Відповідно до цивільного процесуального законодавства не можуть виступати як представники в суді судді, слідчі та прокурори (ст. 41 ЦПК).	\|	Особливості необхідного (законного) представництва

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.