Звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх.

КК передбачає два види звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності:

1. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК).

2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 106 КК).

3. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру передбачено ст. 97 КК. У відповідності з ч. 1 ст. 97 КК умовами такого звільнення є вчинення неповнолітнім вперше злочину невеликої тяжкості. Неповнолітнього може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 КК.

Частина 2 ст. 95 передбачає такі примусові заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.

Застереження полягає в осуді поведінки неповнолітнього від імені суду, попередженні про неприпустимість порушення закону в подальшому. При цьому роз'яснюються наслідки повторного вчинення злочину, а також ухилення від застосування до нього інших примусових заходів виховного характеру.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього передбачає встановлення часу, протягом якого неповнолітній повинен перебувати вдома, або не може знаходитися в громадських місцях; заборона виїжджати в іншу місцевість без дозволу тощо.

Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання полягає у встановлені контролю і посилення виховного впливу з боку тих осіб, що зобов’язані в силу сімейних, виробничих або інших відносин здійснювати на неповнолітнього вплив. У п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. «Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру» рекомендується передавати неповнолітніх під нагляд батьків або осіб, що їх заміняють, лише при наявності даних про їх спроможність забезпечити виховання.

Покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків. Цей примусовий захід виховного характеру може бути застосований лише за наявності певних умов:

- злочином неповнолітнього заподіяна майнова шкода фізичній або юридичній особі;

- неповнолітній має майно, яке належить йому на праві приватної власності, або отримує самостійний заробіток;

- підсудний погоджується відшкодувати заподіяні майнові збитки у розмірі та в строки, визначені судом, розуміючи, що це є умовою його звільнення від покарання.

Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Види і статус спеціальних навчально-виховних установ для неповнолітніх визначені в Законі України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» та відповідними положеннями про них. Такими установами є загальноосвітні школи соціальної реабілітації (для неповнолітніх у віці від 11 до 14 років) та професійні училища соціальної реабілітації (туди направляються особи віком від 14 до 18 років). При звільненні від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру неповнолітній може бути направлений лише до професійного училища соціальної реабілітації.

Направлення до спеціальної навчально-виховної установи є найбільш суворим примусовим заходом виховного характеру. Він повинен застосовуватися тоді, коли неповнолітній не може бути виправлений шляхом застосування інших заходів такого роду.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КК примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК.

Застосування примусових заходів виховного характеру щодо особи, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, здійснюється із дотриманням таких умов:

1) неповнолітньому виповнилося 11 років;

2) ця особа вчинила суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК.

Закон дозволяє застосування примусових заходів виховного характеру особам, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, незалежно від тяжкості вчиненого посягання та вчинення його не вперше.

Частина 3 ст. 105 КК закріплює, що до неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.

Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.

У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності (ч. 3 ст. 97 КК).

При вчиненні неповнолітнім нового злочину в період відбування примусових заходів виховного характеру йому призначається покарання за сукупністю вироків на основі ст. 71 та ч. 2 ст. 103 КК.

Стаття 106 передбачає умови звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 КК з урахуванням положень, передбачених ст. 106 КК.

Частина 2 ст. 106 КК встановлює такі строки давності:

1) два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2) п'ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3) сім років – у разі вчинення тяжкого злочину;

4) десять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Частина 3 ст. 106 КК встановлює такі строки виконання обвинувального вироку:

1) два роки – у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

2) п'ять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

3) сім років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.

Якщо протягом строків давності, встановлених ст. 106 КК, але вже після досягнення повноліття, особа вчинить новий злочин, то строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за нього обчислюються за загальним правилом, встановленим ст. 49 КК.

Оскільки особі, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, не може бути призначене довічне позбавлення волі, то на неї не поширюється правило, встановлене ч. 4 ст. 49 КК. У будь-якому разі давність притягнення такої особи до кримінальної відповідальності не може перевищувати десять років.

Враховуючи, що кримінальна відповідальність за злочини проти миру й безпеки людства, передбачені ст.ст. 437-439, ч. 1 ст. 442 КК настає з 16-річного віку, виключна норма про незастосування давності у разі вчинення цих злочинів чи засудження за них (ч. 5 ст. 49, ч. 6 ст. 80 КК) поширюється і на осіб, які їх вчинили до досягнення вісімнадцятирічного віку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 24. ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ.	\|	Види покарань, які застосовуються до неповнолітніх, та їх особливості.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.